Ячейкін ЮрійБiблiйнi пригоди на небi i на землi

Юрiй Ячейкiн.

Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

За столом сидiло двос нечистих.

Це був заляпаний чорниловi автор i забризканий тушшю художник.

Обох непокоуло питання:

- А що буде, коли вченi богослови i не менш вченi лiтературнi ортодокси образяться?

Раптом хтось iз них прочитас цi оповiдки i дасть на них нищiвну рецензiю:

- Брехня! Нiчого цього не було!

Пiсля легких дебатiв пара нечистих вирiшила вiдповiдати, як i належить iстинним атеустам:

- Правильно - брехня! Нiчого цього не було!

Отак! Ясно?

КНИГА ПЕРША. ОДНА СТОРIНКА З ЖИТIЯ рНОХА

"рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, i народив Мафусаула. I ходив рнох перед богом по народженню Мафусаула триста (300) рокiв, i народив синiв та дочок. Усiх же днiв рноха було триста шiстдесят п'ять рокiв. I ходив рнох перед богом, i не стало його, тому що бог узяв його".

БИТIр, розд. 5. ст. 21 - 24.

УНIКАЛЬНА ЗНАХIДКА

"Американському туристовi Фреду Куку, що подорожував по святiй землi за iндивiдуальним маршрутом, запала в душу незвичайна фантазiя: вiн вирiшив закинути сiтi у позбавлене життя Мертве море.

- Невже у такому великому морi нiчого нема? - запитував себе практичний мiстер Кук. - Якщо в нашi часи людство перетворюс в гiгантське звалище рiзного мотлоху i непотребу навiть океани, то чому бiблiйнi патрiархи не могли з тiсю ж метою використовувати свос сдине море? Адже нове - це добре забуте старе!

Та закинути сiтi було нелегко - в Мертвому морi не тоне навiть людське тiло. З цiсу ж причини досi не написано жодного детективу, де фiгурував би покiйник з дна тамтешнього моря.

Однак це не зупинило мiстера Кука. Замiсть грузил вiн винахiдливо використав свинцевi злитки, що важили по кiлограму кожен.

Здорова iнтууцiя не зрадила вiдчайдуховi Фреду!

Вилов виявився казковим - старовинний бронзовий глек з печаткою iудейського царя Соломона. У цьому виробi найдавнiшоу металургiу зберiгався документ космiчного значення. Але добряга Фред про це навiть не пiдозрював, бо не володiв жодною iншопланетною мовою.

Ось чому унiкальний глек мiстер Кук продав за 1.000.000 доларiв вiдомому колекцiонеровi-мiльярдеровi мiстеру Джону Б.Портфеллеру, а незрозумiлi папiруси подарував у Нацiональний музей Непотрiбних Речей.

Вiднинi долю документа вирiшував директор музею сер Мак-Огон. Спочатку розлючений сер, що сподiвався одержати рукопис разом з бронзовим посудом, хотiв було викинути папiруси у кошик для смiття. Та в останню мить вiн усе-таки подав знахiдку на експертизу полiглотiв з мовознавчого коледжу. Прочитати прадавнi незграбнi закарлючки виявилося важче, нiж розшифрувати сгипетськi iсроглiфи чи розiбратися в мотузяних часописах майя. Коротко кажучи, наукова експертиза не дала бажаних результатiв.

Тодi сер Мак-Огон передав рукопис у ЦОЦ (Центральний Обчислювальний Центр), звiдки й надiйшла iсторична звiстка, що блискавкою облетiла всю земну кулю:

- Загадковий документ - щоденник анонiмного космонавта з Альдебарана!

- Брати по розуму були на Землi!

- Темнi мiсця Бiблiу висвiтлено!

- Iнтимнi подробицi життя допотопних людей!

- Жахлива доля янголiв небесних!

- Читайте! Читайте! Читайте!!!

Сер Мак-Огон негайно продав сенсацiйний документ вiдомому збирачу старовини мiстеровi Джону Б.Портфеллеру за 2.000.000 доларiв.

Нинi у некорисливого фiлантропа Джона Б.Портфеллера зберiгасться найповнiша колекцiя сувенiрiв епохи ковчегобудування!

Цей вiдомий приватний колекцiонер-ентузiаст з властивими йому енергiсю та впертiстю прочесав драгами усе дно Мертвого моря, яке так довго приховувало своу тасмницi. Але нiчого, окрiм черепкiв рiзних епох та цiлком сучасних уламкiв теперiшньоу високотехнiчноу цивiлiзацiу (найбiльший вилов - iржавi автомобiлi), знайти не пощастило. Ця наполегливiсть мiстера Джона Б. Портфеллера коштувала йому ще 150.000 доларiв.

- Так недовго й до старцювання з торбою! - пожартував мiльярдер-дотепник, що завжди, незважаючи на втрати, перебував у доброму гуморi. Попутно вiн купив у арабських шейхiв кiлька нафтових концесiй за таку суму, що важко й казати...

Нижче ми друкусмо розшифрованi ЦОЦом уривки з щоденника, якi золотими лiтерами (загальна вартiсть ух становить 3.150.000 доларiв) вписанi в славну iсторiю людства".

З журналу "ТУДЕИ-СЮДЕЙ"

ЩОДЕННИК КОСМIЧНОГО АНОНIМА З АЛЬДЕБАРАНА

1. ЧЕТВЕРТА ПОДОРОЖ ПО ТРЕТIЙ ПЛАНЕТI

"...Виявлясться, земляни, як двi краплi Аш-два-о, схожi на корiнних альдебаранцiв. Або навпаки: дивлячись як дивитись.

Генiальний супернавiгатор Циркуль Кут безупинно повторюс:

- А що я казав!

I справдi, його надприродне передбачення вразило всiх нас. Правильно старi альдебаранцi кажуть: око бачить далеко, а розум ще далi.

Сьогоднi симпатична, як земнi дiвчата, астроконсульт Кра Суня, синхрофазотронний роботтлумач Кi Бер i я вирушили в четверту подорож по цiй чарiвнiй планетi.

У дорозi Кi Бер, що вiдзначився тут неабиякою пам'яттю навiть на мiсцевi анекдоти, оповiдав веселi iсторiйки з життя першолюдей Адама та рви, а також ухнього Всевишнього патрона. Та найбiльш дотепними, несумнiвно, були анекдоти на космогонiчнi теми Сотворiння Свiту. Веселiших нiсенiтниць досi нам чувати не доводилось...

Ми й незчулися, коли дiсталися до мiста. Уже пiд його мурами нас чекала вражаюча дивовижа. На глиняному пагорбi, серед суходолу, височiли ребра фантастичноу споруди. Виявлясться, це будували водоплавний ковчег! А тут же навiть ручая поблизу нема...

Як i минулого разу, ковчегобудiвники-рiзнороби Сiм та Iафет були захопленi свосрiдним iнтелектуальним змаганням - грали в пiдкидного дурня. Старший виконроб Ной, зрозумiло, зранку подався на чергову виробничу раду в парафiу "Головколодапостачзбуту". Тiльки Хам старанно, у потi чола свого, здобував хлiб свiй на стапелях.

Мешканцi мiста зустрiли нас привiтно й радiсно. Звiдусiль лунали вiтальнi вигуки тубiльцiв:

- Цирк приухав!

Весело верещали малюки:

- Цирк! Цирк! Цирк!

Очевидно, так ухньою мовою звучало iм'я генiального супернавiгатора Циркуля Кута. Безумовно, своуми космiчними звитягами вiн заслугував славу i на цiй, третiй вiд мiсцевого свiтила, планетi.

Найдопитливiшi з тубiльцiв пiдходили ближче i, мило нiяковiючи, запитували, хто кого покладе на лопатки - наше одоробало (так, очевидно, звучало ухньою мовою слово "робот") чи ведмiдь, якого водив по риночку на ланцюгу старий циган. Ми щиро посмiялися з цих нехитрих жартiв.

- Наш могутнiй Кi Бер, - нарештi поблажливо пояснив я, а робот переклав, - покладе ведмедя одним щиглем.

- А Великого Ога подужас?

- А хто ж вiн - цей Великий Ог?

- Ог - гiгантопiтек, що сидить у шинку.

- Завжди сидить? - одразу зацiкавився я.

- Звiсно, завжди.

- Але чому?

- Бо такий великий, що в дверi не лiзе.

- Як же вiн у шинок потрапив?

- Хтозна! Може, навколо нього будували...

- А далеко цей шинок з Огом?

- Та ось тутечки, за рогом...

Ми усi трос - Кра Суня, Кi Бер i я - не гаючись анi хвилини, швидким кроком рушили по вказаному маршруту, щоб якнайскорiше поглянути на Великого Ога, славетного мiського гiгантопiтека.

2. СЛIДАМИ НЕРОЗГАДАНОт ТАрМНИЦI

Ми - усi трос - розхвилювалися. Ще б пак! Адже нарештi матимемо змогу поспiлкуватися з iстотою, прямо причетною до жагучоу тасмницi, з якою ми стикасмося буквально на кожному кроцi. Рiч у тiм, що за мiсцевими уявленнями велетнi - дiти земних жiнок, якi спарувалися з янголами небесними.

Ох, цi янголи! Завдали нам клопоту...

Оповiдають, нiби янголи небеснi - прегарнi хлопцi. Поширився навiть стiйкий вираз - "янгольське личко". Вони дуже чуттсвi i вправнi у любощах, чим скоряють жiночi серця. А головне - вони мають крила!

Мiсце проживання янголiв - небеса. I хоч жодного з них ми не бачили, вони стiною повстали на завадi Контакту. З того часу, як ми прилетiли, ми досi не змогли порозумiтися з мешканцями планети. Нам нiхто не вiрить, що ми прибули з глибин Всесвiту!

А все чому? Бо ми, як i мiсцевi люди, нiяких крил за плечима не масмо. А далi - логiка проста: якщо крил нема, то й лiтати не можемо.

Цей опiр лiнивоу, iнертноу думки ми нiяк не могли здолати. Коли на цю тему заходила мова, то ми почували себе, м'яко кажучи, безсоромними хвальками й самозванцями. А якщо казати не м'яко, то - пришелепуватими брехунами.

Як нам шляхом ретельних опитiв пощастило дiзнатися, янголи розподiляються на десять iсрархiчних категорiй:

кадошiми, або пресвятi (вони ж - архангели);

офамiми, або швидкокрилi;

оралiми, або найдужчi;

шасмалiми, або променистi;

серафiми, або iскрометнi;

малахiми, або посланцi;

елохiми, або господнi;

бен-елохiми, або дiти божi;

херувiми, або бикоподiбнi;

iшiми, або натхненнi.

[Папа римський Григорiй i "Великий" "святiйшою булою", не питаючи божого дозволу, це "небесне воунство" рiшуче реорганiзував. За його "вказiвкою" янголи розподiленi на три адмiнiстративнi ступенi з трьома чиновними званнями в кожному: перший ступiнь - серафiми, херувiми i престоли; другий - янголи сили, влади i панування; третiй - янголи початку, архангели i рядовi. "Генералiв"-архангелiв папа розжалував у "сержанти", а бичкiв-херувимiв нагородив генеральськими еполетами. Цiкаво: за що?]

тхнiй патрон, що стоуть над усiма, ходить в божеському ранзi. Iм'я його - Всевишнiй.

Ось чому ми так поспiшали до шинку. Нарештi вiдкрисмо досi не розгадану нами тасмницю! Пiдстави для таких сподiвань були грунтовнi: шинок тут вiдiграс функцiу iнформацiйного центру. А Великий Ог (мало того, що вiн сам янгольського походження) у цьому центрi сидить безвилазно! Та нас чекало чергове прикре розчарування.

Ледве ми побачили Великого Ога, як енциклопедист Кi Бер одразу науково визначив його мiсце в класифiкацiйнiй системi:

- Тваринний вид - викопний п'янтозавр, пiдвид - гiгантопияк.

З одного погляду було ясно: на грунтi хронiчного алкоголiзму у Великого Ога розвинулася так звана "слонова хвороба", яку науковцi називають бiльш прозаучно "гiгантизмом суглобiв".

- Навiщо вам це чудисько? - запитали ми шинкаря.

- Для реклами, - вiдповiв той. - А реклама, щоб ви знали, рушiй торгiвлi! От ви - ледь прочули про Ога, як одразу прибiгли до мене у шинок. Аж захекалися...

Що й казати, шинкар мав цiлковиту рацiю!

3. КНИГА МIСЦЕВОГО IНТЕЛЕКТУАЛА

Засмученi, ми нi з чим повернулися на Диско-Лiт.

- Так, проблема виявилася дуже складною для розв'язання, - замислено мовив Циркуль Кут, коли вислухав наш невтiшний звiт.

- Що ж тепер робити? - розгублено заклiпала блакитними очима, що уй вельми личило (я аж замилувався), Кра Суня.

- Що нам робити? - перепитав Циркуль Кут i з притаманною йому мудрiстю виголосив: - Наполегливо долати тимчасовi труднощi!

- А як? - дiловито запитав я, готовий до нових всесвiтньо-iсторичних звитяг у встановленнi контакту мiж двома космiчними цивiлiзацiями.

- Слiд розшукати мiсцевого iнтелектуала, - вiдповiв супернавiгатор.

- Ха-ха-ха! - науково прокоментував його зухвалий намiр Кi Бер в регiстрi iржаво-саркастичних модуляцiй.

- Де ж ми шукатимемо цього унiкума? - спалахнула нiжним рум'янцем ентузiазму (я аж вдруге замилувався) Кра Суня.

- Здасться, я його вже намацав, - iнтригуюче мовив Циркуль Кут.

- Невже? - дружно вигукнули ми усi трос в один голос.

- А ось послухайте, - запропонував Циркуль Кут. Вiн натиснув на пультi кнопку, що з'сднувала з iнформбюро Диско-Теки, i попрохав:

- Будь ласка, дайте уривок, який я вам замовив.

З гучномовця залунав зразково вiдрегульований баритон без шморгання та астматичних хрипiв:

"Оскiльки значно збiльшилася кiлькiсть людей, то з'явилися серед них дуже гарнi дiвчата. I найбiльш яснолицi янголи покохали ух, внаслiдок чого ступили на шлях збочень. I надихнулися вони, i мовили:

- Пiдемо на Землю i оберемо собi жiнок помiж найчарiвнiшими дочками людськими".

- Як це романтично! - зiтхнула Кра Суня i млосно зашарiлася (я аж втретс замилувався).

А баритон не вгавав:

"Тодi Семiазас, якого Всевишнiй поставив князювати над найблискучiшими янголами, мовив ум:

- Цей намiр прекрасний, але я побоююсь, що ви не наважитесь здiйснити його. Доведеться менi самому народити дiтей вiд чарiвних дочок людських.

Та всi заприсяглися:

- Дасмо слово здiйснити наш намiр! I хай буде проклятий той, хто його порушить.

I посдналися вони присягою. I було ух двiстi душ попервах. I трапилося це в той час, коли жив Iаред, батько рноха.

I подалися вони з небес разом i зiйшли на гору Хермонську, гору присяг. I ось iмена двадцяти найзатятiших помiж ними: Семiазас, Атаркуф, Арасiел, Хобабiел, Хорамам, Рамiел, Сампсiх, Закiнел, Балкiел, Азакiел, Фармар, Амарiел, Анагемас, Фаузаум, Самiел, Сарiнас, Евмiел, Тирiел, Юмiел, Сарiел. Вони та iншi, i багато хто ще узяли жiнок в дружини в роцi 1170-му по сотворiнню свiту. I вiд шлюбiв цих народились велетнi...".

- Ах, як це зворушливо! - зiтхала i млiла Кра Суня, а я нею невтомно милувався.

- Що це? - запитав сухар Кi Бер.

- Книга мiсцевого iнтелектуала рноха, - пояснив Циркуль Кут.

- Хiба такий iснус насправдi? - здивувався я.

- Ось це я й доручаю вам з'ясувати, - мовив генiальний супернавiгатор.

- Докладемо всiх зусиль! - щиро зобов'язалися ми в один голос.

4. НАДIт I СУМНIВИ

Для нас не становило жодних труднощiв з'ясувати, що сдиний придатний нам рнох очолюс поважну установу з дикою назвою "Головблажзабез". Наш корабельний синтетичний Мо-Зок без особливих труднощiв розшифрував уу як "головну парафiю по забезпеченню блаженством".

Але чи вiн i с той дотепний iнтелектуал, якого намацав генiальний Циркуль Кут?

Чи насправдi саме вiн написав гостросюжетний апокриф про iнтимнi пригоди янголiв на Землi?

Бо чи до лиця солiдному патрiарховi найвищого чину вдаватися до фривольних i сумнiвних лiтературних вправ?

Щось тут не те...

Однак нас окрилювало надiсю пряме посилання в рукописi на Iареда, батька Автора. А наш рнох з "Головблажзабезу" i був сином того Iареда. Я наголошую на цiй обставинi тому, що мався ще один рнох - син карного злочинця Кауна.

Родовiд блажзабезiвського рноха поки що в iсторiу нiчим не уславився. Тут, на Землi, щоб понiжитись у променях слави, треба або вибити когось, або вчинити щось вкрай аморальне, або верзти такi дурницi, якi б всiх навiки вразили свосю непрохiдною глупотою. I тодi, о диво, це старанно занотовусться до мiсцевого часопису - Бiблiу.

Примiром, узяти рiд Кауна, первiстка прабатькiв Адама i рви. Нащадкiв у нього вже досить багато: рнох, Iрад, Мехiаель, Мафусал, Ламах, вiд якого на сьогоднi сущi сини Iавал, Iувал, Тувалкаун та дочка Ноема. А зажили гучноу слави з усього цього генеалогiчного древа лише двос - Каун. та Ламах.

З Кауном все ясно: вiн прирiзав, мов баранця, рiдного брата Авеля. А от з Ламахом - складнiше.

Ламах примудрився уславитися подвiйно - аморальнiстю i дурiстю. Вiн укладався спати одразу з двома дружинами - Адою та Цiллею. Вiд кожноу мав по двос дiтей. А молов таке, що вуха в'янули!..

- Жони Ламаховi.! - якось заволав вiн, що й занотовано в Бiблiу. Уважте слова моу: я вбив мужа i згубив отрока! Якщо за Кауна вiдплата буде всемеро, то за Ламаха в сiмдесят разiв всемеро.

- Фi, як огидно! - з такою гидливою вiдразою закопилила рожевi губки Кра Суня, що я аж замилувався.

- Паталогiчний потяг до злочину, - поставив непомильний науковий дiагноз далекий вiд емоцiй Кi Бер.

Рiд же рноха йде вiд третього сина Адама та рви, якого нiхто вже й не пам'ятас, бо за ним нема нiякого злочину. Хоч i важко було, та дiзналися його звали Сiф. Так само поглинула плебейська безвiсть його нащадкiв рноса, Каунана, Малелеула та Iареда. Аристократизм без пролиття кровi неможливий.

I от що найдивнiше: обидва роди живi i досi у повному складi, починаючи вiд Кауна i Сiфа, яким минуло вже понад дев'ять сотень рокiв. Правда, синтетичний Мо-Зок радить скорочувати вiк патрiархiв у десять разiв. А набавляють вони собi рокiв, щоб зажити бiльшоу суспiльноу ваги як люди з багатющим життсвим досвiдом. Знову ж таки - це допомагас керувати. Недарма головна настанова всiх без виняткiв iнструкцiй складасться з двох слiв:

- Слухайся старших!

5. ЧИСТИЛИЩЕ ПЕРЕД СВЯТ-МIСЦЕМ

Головна кумирня по забезпеченню блаженством своуми архiтектурними особливостями нагадувала канцелярську мегатумбу. З деяким хвилюванням ми переступили уу порiг: це була перша установа на дивнiй планетi, яку ми наважились вiдвiдати.

У прийомному чистилищi стояв крижаний холод i мертва тиша, хоч вздовж стiни нерухомо стояла досить довгенька черга. З облич закам'янiлих вiдвiдувачiв ясно читалося, що всi вони - великомученики.

Стiна перед ухнiми очима була шикарно орнаментована промовистими штампами на всi випадки службового життя:

ЗАЙДIТЬ ЗАВТРА!

РЕМОНТ!

ЗАЧИНЕНО НА ПЕРЕОБЛIК!

ЙДЕ НАРАДА!

ПРИЙОМУ НЕМА I НЕ БУДЕ!

ПЛЮВАТИ ЗАБОРОНЕНО!

Подейкують, що одного разу щось наплутали i табличку "Зачинено на переоблiк" почепили на громадську вбиральню. Але це трапилося в iншiй спархiу i до мосу космiчноу оповiдки нiякого стосунку не мас.

Гарненька жриця гадючим поглядом гiпнотизувала чергу великомученикiв. Не маю сумнiву, що якби в цьому чистилищi з'явився гiгантопiтек, вона б вмить перетворила його в занюханого пiгмея. Та на мене, що пройшов спецiальний психотерапевтичний гарт, уу моторошнi чари не дiяли.

- Абра кадабра! - ввiчливо сказав я.

Та не встиг робот-тлумач перекласти на людську мову мос альдебаранське привiтання, як зi жрицею сталася дивовижна метаморфоза.

Дiвчина легко пiднялася з-за столу, привiтно посмiхнулася i привселюдно сотворила чудо: вiдчинила дверi до святоу святих - особистоу кумирнi патрiарха найвищого чину.

Великомученики остовпiли.

- Пане рнох, - нiжно проворкотiла ця спритна особа, - до вас iншомовна делегацiя...

- Хай заходять!

- Прошу! - усмiхнене мовила вона i зачинила за нашими спинами дверi.

6. ПIД ПЕРСОНАЛЬНИМ НIМБОМ

Патрiарх рнох нiжився пiд ласкавими променями персонального нiмбу, явно розрахованого на iсрархiчний вирiст його носiя. Зараз нiмб був патрiарховi не за розмiром. Пiд ним вмiстилося б з пiвдюжини таких носiув, як рнох, але самого патрiарха це, очевидно, анiтрохи не турбувало, а навпаки тiшило.

Трiйко штатних лакуз курили свосму владицi густий фiмiам. На вилогах хитонiв були написанi iмена кожного з них - Гог, Магог i Демагог.

- Абра кадабра! - привiтався я.

- Здоровенькi були! - негайно переклав Кi Бер.

- Привiт, привiт, - кисло озвався патрiарх.

- Арба дакарба акра бакра Альдебаран! - гордо повiдомив я.

- Ми посланцi планетноу системи Альдебарана, - переклав робот.

- А тепер ви опинилися в системi сонцесяйного рноха, - солодко проспiвав Гог.

- Ми летiли багато свiтлових рокiв, щоб зустрiти братiв по розуму, старався ретельний роботтлумач.

- Звернiться в адресний стiл, - флегматичне порадив Демагог. - Там вам слiд вказати рiк народження братiв, ухню стать, iм'я та по батьковi, з якого колiна вони походять...

- Ми вже зустрiли ух! - захоплено вигукнула розбурхана першим офiцiйним контактом з людьми Кра Суня.

- Нашiй радостi немас меж, - дещо стриманiше виголосив я обов'язкову контактну формулу.

- То чого ж ви вдерлися до мене? - раптом набурмосився патрiарх. Командировочнi посвiдчення ви могли вiдмiтити i в канцелярiу...

- Ви нас не зрозумiли, - розгублено пролопотiла Кра Суня. - Ми прибули тунелем субпростору з позачасовими феноменами на пi-мезонному зорельотi!

- З неба! - бiльш дохiдливе пояснив я, до краю спрощуючи повiдомлення.

- А довiдка у вас про це с? - з байдужим, аж сонним виразом на обличчi запитав Магог.

Я ошелешено замовк.

На нас дивилися, мов на iдiотiв.

Кi Бер вiд безсилоу лютi скреготав усiма своуми блоками.

В прекрасних очах Кра Сунi блищали сльози. Але я тiсу митi навiть забув (сам не знаю, як це зi мною сталося) помилуватися цiсю вишуканою чарiвницею. Замiсть того я зловiсно просичав:

- Амба карамба!

Робот-тлумач не вважав за потрiбне перекладати отi моу цiлком приступнi для розумiння слова.

7. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ

- А ви не гарячкуйте, - зупинив мене патрiарх. - Ми не такi дурнi, як ви думасте, i розумiсмо, що ви прилетiли до нас, а не до мавп.

- Мавпи вам добових не випишуть i номер у готелi не замовлять, нахабно пояснив Демагог.

- Ми розумiсмо також, - вiв далi патрiарх, - що, коли с в наявностi зорелiт, значить, хтось таки прилетiв. Але ми не впевненi, чи це ви прилетiли, чи хтось iнший. Не знасмо також, звiдки ви або якiсь iншi з'явилися. Де гарантiя, що ви або якiсь iншi прилетiли саме з Альдебарана, а не, скажiмо, з Сiрiуса? Такоу гарантiу у нас нема, бо у вас - нi довiдок, анi посвiдчень... Це ж несерйозно, громадяни! Ну, що я з вами тепер робитиму?

Ми пригнiчено мовчали, переможенi його залiзною логiкою.

- Ну то що, довго будемо в мовчанку грати i марнувати дорогоцiнний час вiдповiдальних працiвникiв? - уже ласкавiше пробурчав рнох, милуючись нашою цiлковитою безпораднiстю. - Скiльки, кажете, мандрували?

- Краба аба!

- Ну, от бачите... Пару мiсяцiв ще витримасте, нiчого з вами не станеться. Вiдпочивайте, набирайтеся свiжих сил... А ми тим часом влаштусмо науково-теоретичну балаканину з питання прийому космiчних заблуд без довiдок та командировочних посвiдчень. Мабуть, я сам, особисто, докладу всiх зусиль, щоб це питання поставити...

Остання його заява запалила кабiнетних блюдолизiв на схвальний спiв.

- Руба! - гукнув Гог.

- А то й ребром! - помiрковано додав Магог.

- Та ще й загострено! - захоплено верескнув й мерзотник Демагог.

Патрiарх розчулено засвiтився, як i його безрозмiрний нiмб.

- Iдiть собi з богом, - помахав вiн нам ручкою. - I наступного разу записуйтесь на прийом у загальну чергу великомученикiв. У нас, знасте, демократичнi правила прийому вiдвiдувачiв. Однаковi для всiх...

Коли ми навшпиньки залишали святилище патрiарха "Головблажзабезу" пана рноха, я ще встиг почути солоденький шепiт:

- Правильно ви ух - цих лiтунiв...

- Звалилися на нашу голову...

- Ота бiлява - натягла на себе "балон" i вже думас - цяця!

- Ваша правда, хлопцi! Хоч би вчасно попередити про свiй прилiт, щоб ми встигли вiдповiдно пiдготуватися. А то ж навiть жалюгiдноу промовки у нас нема... Ач, якi швидкi!..

Коли ми вийшли з мегатумби на двiр, Кра Суня засмучено мовила, нi до кого не звертаючись:

- Невже цей задерев'янiлий нiмбознавець спромiгся на зворушливий твiр про янгольську любов?

- Ха-ха-ха! - з iржавими модуляцiями прокоментував Кi Бер уу риторичне запитання.

- А хто ж тодi? - озвався я. - Хтось iз трiйцi лакуз постарався за шефа?

- Ха-ха-ха! - вже з модуляцiями металевоу труби вiдповiв робот. - Це ж в якому куточку Всесвiту, у якiй планетнiй системi ви бачили творчо обдарованих пiдлабузникiв?

Безумовно, наш несхибний робот мав цiлковиту рацiю!

- А яка твоя гадка, Кi Бере? - поцiкавився я.

I тодi робот висунув смiливу, але суто наукову гiпотезу, що мiстила в собi уже чимало реальних фактiв:

- Iнок написав - рнох пiдписав.

- Для чого це Iноковi?

- Щоб мати хоч дещицю вiд безрозмiрного патрiаршого блаженства.

А я ж одразу вiдчував: щось тут не те...

8. КАТАСТРОФА

Генiальний супернавiгатор Циркуль Кут перебував у похмурiй задумi.

- З вашого звiту менi важко щось второпати, - нарештi сказав вiн. - Це ж треба - нiяк не можемо налагодити Контакт! I це з iстотами, якi подiбнi до нас, як двi краплини Аш-два-о!

Ми усi трос - астроконсульт Кра Суня, роботтлумач Кi Бер i я - скрушно зiтхнули.

- На перший погляд, - вголос розмiрковував Циркуль Кут, - в усiх цих подiях вiдсутня елементарна логiка. Але оманлива вiдсутнiсть логiки лише свiдчить про те, що ми погано вивчили логiчнi закони людського мислення. А ви не припускасте, може, це якийсь ритуальний обряд або вiдгомiн язичництва? - з надiсю запитав вiн.

Ми мовчки вбили очi долу.

- Коротко кажучи, - махнув у безнадiу рукою Циркуль Кут, - нехай ситуацiю проаналiзус Мо-Зок.

Ми й не знали, що стоумо на порозi страшноу й непоправноу катастрофи.

Коли в аналiзаторi почали прокручувати двосторонню розмову космiчних цивiлiзацiй, що вiдбулася в святилищi патрiарха "Головблажзабезу", Мо-Зок спочатку побуряковiв, потiм позеленiв, нарештi набрав зловiсного кольору фiолетового змiщення в свiтловому спектрi. А тодi нараз ще й затрусився, нiби його лихоманило короткими замиканнями.

Вiдтак натужно забелькотiв:

- Бюррр... юррр... бюррро-у-у-у... крррат!..

I нарештi в останньому зусиллi розумовоу агонiу провив, як пес, на мiсяць:

- ...-и-и-и-изм!

Нашi серця стривожено затрiпотiли: Мо-Зок раптом заговорив дикою, незрозумiлою мовою, на яку його нiхто й нiколи не програмував!

Стало цiлком ясно: разом з фiолетовим змiщенням Мо-Зок зсунувся iз здорового глузду. Тепер його електрони закрутилися в непередбачених комбiнацiях. Логiчнi ланцюжки порушились.

До того ж вже наступного дня з "Головблажзабезу" прибув термiновий посланець з спростуванням в однiй руцi i розпискою на його одержання в другiй. Спростування було коротким, але рiшучим:

"Вельмишановний пане Циркуль Куте!

Цим листом офiцiйно сповiщасмо Вас, що Ваш так званий Синтетичний Мозок насправдi с брехун i наклепник.

З приязню б'ю Вам чолом!

ПАТРIАРХ НАЙВИЩОт СВЯТОСТI рНОХ.

Вiрно: ГОГ, в.о.ДЕМАГОГА"

Як не прикро, а нам доведеться негайно повертатися на Альдебаран. Тiльки там, у гарантiйнiй майстернi старого Кон Структора, ми зможемо приборкати бунтiвнi електрони Мо-Зку.

9. ДОДОМУ!

Мiж тим час минав.

В парафiу патрiарха рноха скликали науковотеоретичну балаканину з питання прийому космiчних гостей без довiдок та командировочних посвiдчень. В гострих дебатах з блискучими промовами виступили Гог, Магог i Демагог. Вони запропонували виявити в цьому кардинальному питаннi наукову обережнiсть та розсудливiсть. Внаслiдок цих розумних пропозицiй наукова думка не ухвалила нiякого рiшення. Натомiсть порекомендувала створити ревiзiйну комiсiю, щоб на реальних фактах перевiрити, чи це ми прилетiли, чи якiсь iншi, i звiдки ми або якiсь iншi прибули - з Альдебарана чи з Сiрiуса. Повноважним головою комiсiу одностайно було обрано патрiарха рноха.

Отже, ця загадкова людина летить з нами...

На борт зорельота вiн прибув з двома грубезними валiзами. В одну напхав добовi та готельнi, а в другу - довiдки на всi можливi й неможливi випадки життя в системi Альдебарана чи Сiрiуса.

На урочисте зiбрання з нагоди закриття нашого прильоту збiгся велелюдний натовп.

Серед присутнiх я впiзнав пристаркуватого карного татя Кауна, святiйшого розпусника Ламаха з обома дружинами, найстарiших молодикiв Еноса, Iрада, Мафусала, Каунана та Малелеула, славних ковчегобудiвникiв Сiма, Iафета та Хама на чолi зi старшим виконробом Носм, меткого шинкаря з Великим Огом, так несподiвано осиротiлих лакуз Гога, Магога i Демагога, череду великомученикiв пiд наглядом гарненькоу жрицi з гадючими очима, а ще..."

ВIД ВИДАВЦЯ

На цьому рукопис космiчного Анонiма, на превеликий жаль, уривасться.

I що цiкаво: наукова дискусiя, яку започаткував патрiарх рнох, тривас й понинi. Вiдмiннiсть у темi - дуже незначна. Якщо у допотопнi часи гостро стояло питання "Прилетiли чи не прилетiли?", то тепер вченi мужi не менш гостро сперечаються по темi: "Прилiтали чи не прилiтали?"

Важко переоцiнити всесвiтньо-iсторичне значення знайденого рукопису. По-перше, ми з'ясували одне з найтемнiших мiсць Бiблiу; по-друге, нинi можем зробити реальнiший висновок про причини Всесвiтнього Потопу; по-третс, здогадусмося, чому Всевишнiй позбавив янголiв плотi i перетворив ух у безтiлесних iстот. Але це - зовсiм iнша iсторiя...

Тепер ми твердо знасмо, кого малювали первiснi художники на скелях Сахари, хто залишив у джунглях Амазонки велетенськi кам'янi кулi i хто збудував у Баальбеку циклопiчний стартовий майданчик для зорельота.

Але ми не знасмо, чи прилетять до нас знову смiливi космiчнi мандрiвники з Альдебарана?..

КНИГА ДРУГА. МАНДРИ ПIД ВСI ВIТРИ

"I узрiв господь (бог), що великий занепад людей на землi, i що всi думки i помисли серця ухнi були зло повсякчас.

I розкаявся господь, що сотворив людину на землi, i засмутився в серцi свосму. I сказав господь: винищу з лиця землi людей, котрих я сотворив, вiд людей до худоби, i гадiв i птахiв небесних знищу; бо я розкаявся, що сотворив ух".

БИТIр, розд.6, ст. 5-7.

ПРОЛОГ. ОЙ ЩО Ж ТО ЗА ШУМ УЧИНИВСЯ?

"Коли люди почали множитися на землi i народилися у них дочки, тодi i сини божiу побачили дочок людських, що вони гарнi, i брали ух собi у жони, хто яку обрав".

БИТIр, розд.6, ст. 1-2.

Уся ця прадавня iсторiя почалася з дрiбницi - ординарного наклепу штатного кляузника до Божоу Канцелярiу. Ось вона - вiд першоу лiтери i аж до останньоу крапки.

"Боговi-батьковi

вiд директора театру "Одного Глядача",

херувiма Пiдлабузела.

Адреса помешкання: Третс Небо,

хмарина-перина N 13, райський кущ N 21.

Копiя: боговi-сину.

Копiя: боговi-духу святому.

ЯБЕДА

ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ПАНЕ ВСЕВИШНIЙ!

Уклiнно творю Вашiй Високостi янгольськi письмена, сповненi душевноу гiркоти й службовоу розпуки.

Доношу i складаю до Вашого престолу:

а) деякi солiсти янгольського хору живуть воiстину безбожно. Замiсть цiлодобово на арфах грати i осанну Вашiй Високостi спiвати, вони безсоромно волочаться за людськими дочками. А котрi надто нектар та амброзiю полюбляють, то у нетверезому станi на птеродактилях та архiоптериксах гасають, порушуючи правила нашого безхмарного iснування. Уявiть собi. Ваша Високiсть, сатанинську картинку: бовдур з таранею в зубах таранить якусь тиху й мирну хмарину-перину! Жах!

б) внаслiдок злiсних порушень з боку отих волоцюг та бешкетникiв вже неодноразово були зiрванi дуже вiдповiдальнi репетицiу в театрi "Одного Глядача". Порядок i послух як чорт язиком злизав.

в) менi як службовiй i обважнiлiй в обов'язках особi цi грiховодники вiдкрито погрожують страхiтливими карами. Так, примiром, янгол Азазел при свiдках заприсягнувся, що вискубе з крил моух усi пера, аби виявити мос справжнс сство, як безкрилого "гада повзучого" (це його, а не мiй вислiв).

Господи, а як же я тодi доноситиму до Вашого престолу ябеди про поточнi справи та янгольськi виправи? Менi ж нiхто навiть ламаного пера не позичить.

Амiнь!

Херувiм Пiдлабузел.

Власноручно, року 1170 вiд Сотворiння Свiту".

Якби хвацький парубок Азазел не забув свосу обiцянки погадати на крилах Пiдлабузела за й понинi поширеним методом "Любить - не любить", не було б i нiякоу ябеди. А не прийшла б до Божоу Канцелярiу ота ябеда, не почалася б i уся ця iсторiя.

А вiдтак - ось уу початок.

Була така свiтла нiч, якоу нiколи не бувас у детективних романах. У таку нiч хлопцi замiсть газированого нектару п'ють солодкi дiвочi поцiлунки. П'ють i не нап'ються!

I хлопцi срiбними крилами горнуть дiвчат до себе.

Золотi струни арф тчуть чарiвне мереживо небесних мелодiй. Тихо линуть звуки зоряних сфер. Зiрки переморгуються у музичних ритмах.

У хлопцiв дужi руки. Вони можуть нести дiвчат далеко-далеко. Аж до самого обрiю. Туди, де сходить осяйне сонце.

А можуть полетiти високо-високо i зiрвати коханiй зiрку першоу величини, на яку астрономи й досi тiльки заздро поглядають у телескопи. А коли кавалер не скупий, вiн несе дiвчинi цiле зоряне намисто.

- Азазеле, ти мене кохасш? - нiжно шепоче дiвчина.

- Про що й питати! - освiдчусться хлопець. - Ти моя найчарiвнiша комета, що спалахус i розсiюс пiтьму й морок... Ти мов веселка, зiткана з усiх кольорiв сонячного спектру... Ти примхлива гра тiнi i свiтла на казкових планетах подвiйних сонць... Хочеш, я кохатиму тебе цiлу вiчнiсть?

- Ой, правда?

- Щоб мою арфу грiм побив! Щоб моу крила блискавка спалила, коли брешу!

А далi солов'у слухають довгу й тасмничу морзянку поцiлункiв, яку ми можемо передати хiба що найщедрiшою багатокрапкою.

- Що то за хмарка пливе, Азазеле?

- Де?

- А он - понад лiсом...

- Господи! Це ж не хмарина, а божа перина! Не спиться старому, кари на нього небесноу немас! Катасться по парафiу опiвношник!.. Ану, хутенько ховайся за моу крила, щоб Всевидющий не побачив...

А з неба уже гримить Гучномовець:

- Азазеле, де ти?

- Ось я! - озивасться хлопець.

- А що там у тебе за крилами?

- Тiнь моя.

- Гарна тiнь твоя... Вродлива... Викапана праматiр рва... I що ти з нею робиш, Азазеле?

- Славлю iм'я твос!

- Як це?

- А от послухай...

I вiн заспiвав янгольським голосом:

Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна,

Видно, хоч голки збирай!..

I сказав Гучномовець:

- Це добре!

Лiг Всевишнiй на теплу перину та й поплив над грiшною землею далi. А хлопець знову вдарив по золотих струнах:

Ой не свiти, мiсяченьку,

Не свiти нiкому...

Ой, давно це було. Вже й того бога немас, а закоханi i досi за небом пильнують...

Вранцi на небi стався шарварок. Херувiмчики вмочували пензлi у веселку i, зазираючи у шпаргалку, сумлiнно мазали на хмарах:

"Солiсти янгольського хору! Всi, як один, вiддамо славоспiви своу Всевишньому!"

"Спасибi, боже, вам за те, що ви нам сонце запалили!"

"Янголятам до 16 вiкiв дивитися на грiшну землю - зась!"

"Слава нашому батьковi рiдному!"

"Пийте божественний нектар!"

"У раймазi с великий вибiр арф та нiмбiв усiх розмiрiв i фасонiв".

"До вiдома солiстiв янгольського хору: _згуртовано здамо крила у небесну чистку_! Строк - три доби".

Навiть на Мiсяць причепили табличку:

"Зривати з неба зiрки суворо заборонено!"

Того ж дня оповiдали першу сатиричну притчу:

"Один янгол запитав другого: "Де ти сьогоднi во славу спiвасш?" - "Я? Нiде, - вiдповiдав той. - А ти?" - "А я - напроти тебе..."

Бiля бочок з нектаром реготали.

Янгол Азазел пустив по свiту свiженький афоризм:

- На бога сподiвайся, а сам не зiвай.

Авторитет Всевишнього хитався.

Другого дня Наймудрiший викликав до себе серафiмiв з трубами i наказав:

- Свистати всiх нагору!

Потiм вiн зачинився у Канцелярiу з головнокомандувачем вiйська небесного архангелом Михаулом.

За годину сполоханi трубними звуками янголи вже юрмилися на подвiр'у Божоу Канцелярiу. Подейкували, що Всевишнiй i головнокомандувач сидять i обговорюють якийсь "блискавичний план". Ходили чутки, що з того сидiння великий грiм буде. У повiтрi пахло озоном...

Блискучий князь Семiазас божився, що такого не було ще з часiв грiхопадiння Адама i рви:

- Пам'ятайте, тодi до дерева пiзнання поставили вартового херуба з вогненним мечем...

- А тепер до дiвчат приставлять?

- Киньте жарти! Ви чули, що утнув Азазел?

- Знову вiн?

- Авжеж! Вiн здав крила у чистку...

- Не може цього бути? Скорiше Азазел вiддасть боговi душу, анiж крила!

- Щоб чорти нiмб у Всевишнього вкрали i хулахуп крутили, коли я брешу! Справа у тому, що вiн здав крила не у небесну, а у земну чистку... А там три роки треба чекати! До того ж для нестандартних замовлень у них нема устаткування. З однаковим успiхом Азазел замовив би ум вивести плями на Мiсяцi. Тепер вiн сидить собi у вишневому садочку i Всевишньому дулi крутить... Хитрюща штучка цей Азазел!

Опiвднi з Божоу Канцелярiу, як вихор, вилетiв янгол-охоронець престолу господнього.

- Янгола Рафаула до Всевишнього! - розкотисте гукнув вiн.

Янгол Рафаул миттю пiднявся на своух могутнiх крилах.

Всевишнiй та головнокомандувач вiйська небесного архангел Михаул схилилися над величезною картою свiту.

Архангел рiшуче рубав повiтря рукою:

- З Атлантидою ми покiнчимо одним ударом! Завдяки цьому ми одержимо казковi запаси стратегiчноу сировини - кiлькасот мiльярдiв (а може, й бiльше - я рахувати не мастак) куболiктiв добiрноу морськоу води.

- Як так? - не втямив Всевишнiй.

- Згадайте майбутнiй закон майбутнього Архiмеда, - скоромовкою пояснив генерал i у захватi продовжував: - Далi ми вийдемо на рубежi рвропи. Це класичний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно!

- Подалi вiд грiха, Михайле! - суворо застерiг Всевишнiй.

- Слухаюсь! В рвропу ми вторгнемося двома могутнiми потоками - з норда й зюйда. Розрiжемо бiлий континент одним ударом i вiзьмемо в залiзне кiльце штормiв. Найбiльшi пункти опору безжалiсно оточимо з усiх бокiв! Одрiжемо вiд усього свiту! Накрисмо! Знищимо з лиця Землi! Кiлька надпотужних стомегатонних блискавок довершать справу! I тут ми одержимо прекрасний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно...

- Дивись у мене, Михайле!

- Слухаюсь! Це Африка, яку з'сднус з Азiсю лише вузенька нiкчемна смужка суходолу. Ситуацiя, про яку справжнiй стратег може тiльки мрiяти! Ми розрiжемо цю смужку одним рiшучим ударом, розiрвемо материки i кинемо на Африку штормовi хвилi потопу! Кiлька днiв буде досить, щоб торпедувати i пустити чорний континент на дно. I тодi перед нами у всiй своуй первозданнiй красi вiдкристься прекрасний стратегiчний плацдарм...

- Не вийти на який було б просто грiшно!

- Слухаюсь! Перед нами жовтий материк - Азiя! На цей момент блиск-кригу вона опиниться в глибокому оточеннi... Про глибину я зараз точно не скажу, бо рахувати не мастак.

- Я гадаю, що з Азiсю ми покiнчимо одним ударом! - задумливо мовив Всевишнiй. - Сотнядруга добiрних блискавок, i вiд континента не залишиться й гадки!

- Генiальне рiшення, Ваша Блискавичнiсть! Тодi нам залишасться дрiбниця - безпощадно зламати хребет Америцi i покiнчити з червоним континентом одним ударом! Ось коли втiлиться у життя вiковiчна мрiя стратегiв про свiтове панування! Шкода тiльки, що про це втiлення у життя вже нiхто з живих не дiзнасться...

- Ну, це вже моя турбота, - заспокоув засмученого генерала Всевишнiй i ще раз кинув орлиний погляд на план блиск-кригу. - Але ми забули про Австралiю, Михайле! Я не бачу плану вторгнення на цей прекрасний плацдарм!

- Ет! - недбало махнув рукою головнокомандувач. - Самi подумайте, що таке Австралiя? Та потопити уу - це ж вам раз плюнути...

- Блискуче рiшення! - схвалив Всевишнiй i почепив на груди генерала орден Святого Духа.

В цю урочисту мить до покоув влетiв янгол Рафаул i вправно спiкiрував до нiг стратегiв.

- Господи, ось я! - вiдрапортував вiн, падаючи навколiшки.

- Бачу, сину мiй, - по-батькiвськи мовив Всевишнiй. - Нiчого синочок вимахав, слава менi, справжнiсiнька довбня... Як хлопець, Михайле? Впорасться?

- Бугай здоровий - мусить! - гаркнув бравий генерал.

- Слухай, сину мiй, слово мос i волю мою. Зараз пiдеш до скарбницi. Там тобi випишуть пiдйомнi для термiнового вiдрядження на Землю. Злови лиходiя Азазела i заточи цього бунтiвника, що мене забув, у печеру, яку обладнано в пустелi Додосл. А перед тим добряче поскуби його! Щоб з нього пух i перо полетiло! Ну, нi пуху нi пера! А для моух розбещених овечок ми iншу кару придумали...

I стратеги знову схилилися над блискавичним планом.

ЧАСТИНА ПЕРША. ОЙ НЕ ЗНАВ КОЗАК...

"I зробив Ной все; як наказав йому

(господь) бог, так вiн i зробив".

БИТIр. розд. в. ст. 22.

1. ХОБI ПАТРIАРХА НОЯ

Праведний Ной був на диво вiруючою людиною: вiн вiрував навiть у прогнози погоди. Такого дивака i в нашi освiченi часи знайти важкувато, а тодi, коли ще й у згадцi не було синоптикiв, i поготiв.

Власне, i часопис "Небесний кур'ср" Ной передплачував лише для того, щоб за легким снiданком смакувати чергове метеопророкування. У цiй справi старий був справжнiм гурманом. Вiн не хапався, як отой холерик, одразу за вiщування погоди, а майстерно роз'ятрював свiй апетит гострими приправами, за якi йому правили постiйнi рубрики "Пригоди" та "Хронiка життя вищого свiту".

Свосу звички праведний Ной не ламав вже щось 500 рокiв. У цiй галузi вiн був свосрiдним рекордсменом.

От i цього бiблiйного ранку старий почимчикував у затишний садочок, вмостився в качалку, завбачливо замотав шию густою патрiаршою бородою, щоб, бува, не схопити нежить, i розпочав традицiйну газетну естафету.

I ось якi чудасiу вiн вичитав.

2. ВIКОПОМНI СВIДЧЕННЯ ДОПОТОПНОт IСТОРIт

З часопису "Небесний кур'ср".

"СПIЙМАЛИ НА ГАРЯЧОМУ"

Вiсник з твердi земноу поспiшас возрадувати наших дорогих читачiв свiженькою й пiкантною пригодою.

Цiсу ночi правоохоронець порядку в чинi молодшого серафима янгол Рафаул, що чергував за графiком, спокiйно й безшелесне облiтав свiй регiон спостереження.

Коли раптом (ох, цi "раптом"!) його нашорошенi вуха вловили якийсь пiдозрiлий шепiт. I це - серед ночi! Коли поряднi люди сплять! Це насторожило пильного янгола. Анi секунди не вагаючись, вiн смiливо кинувся у кущi.

Виявлясться (ох, цi "виявлясться"!), що пiд покровом ночi безкрилий янгол Азазел цiлувався з гарненькою дiвчиною. Навiть уявити собi важко! Таке падiння? I кого? Небожителя!..

- Ану, розiйдись! - з природженою ввiчливiстю запропонував чемний молодший серафим Рафаул цiй безсоромнiй парi. Погодьтеся, нiякий суд з такою невимушеною легкiстю не вирiшус справ про розлучення.

Але зловредна парочка вiдмовилась!

- Котися до бога! - брутально образив Азазел молодшого серафима Рафаула пiд час виконання службових обов'язкiв. Милосердному слузi божому нiчого iншого не лишалося, як затримати обох порушникiв на мiсцi злочину.

Як пiд час слiдства з'ясувалося (ох, цi "з'ясувалося"!), колишнiй янгол Азазел вступив зi свосю коханкою в злочинну змову з пiдступною метою розхитати вiру в божi приписи. Вони намагалися довести, нiби райського блаженства можна вкусити i пiд земним кущем. Але хто повiрить у таку нiсенiтницю? Та останнiй злидень засвiдчить, що краще ночувати у хатi, нiж просто неба пiд кущем. Самi подумайте: а раптом пiде дощ?

Пiсля нетривалого судового засiдання порушникiв покарано на довiчний строк i обох ув'язнено в печерi Додосл. Суддi зустрiли цей вирок з великим задоволенням.

Янг БРЕХУНЕЛ.

ГЛЯДАЧ СХВАЛЮр

У театрi "Одного Глядача" вiдбулася прем'сра новоу музичноу комедiу "Ех, яблучко!" Картини райського життя дихають життсвою правдою, хоч дещо i переобтяженi нежиттсвими образами Адама i рви. Хвилюють свосю емоцiйною силою сцени грiхопадiння, вiдтворенi в оголенiй реалiстичнiй манерi. На жаль, сцени вигнання з раю мають дещо декларативний присмак. Демагогiчнi натяки, що лунають в монологах Спокусника, зайвi. Але в цiлому суворий Глядач схвалив нову виставу.

Сер ТЕАТРАЛ.

МЕТКИЙ ГЕНЕРАЛ

Учора в рай-мазi видавали мiсячнi пайки райських яблучок. Ще зранку утворилася величезна черга. Коли за пайкою прийшов головнокомандувач вiйська небесного Михайло Архистратиг, черга вже губилася за рогом базовоу хмари. Але генерал не розгубився. Вiн дав коротку команду:

- Крррю-гом!

Таким чином архангел Михаул ще раз продемонстрував свiй талант тонкого стратега i, як i належить хороброму воуновi, опинився на чолi.

Арх БАХВАЛ.

ГОЛОВНЕ - ПИЛЬНIСТЬ

Янголи Сампсiх та Анагемас до нестями покохали одну дочку людську на iм'я Рахiль. Але вони нiяк не могли з'ясувати, до кого з них Рахiль прихильнiша. Вона охоче хилилася до обох, правда, жодному не даючи переваги. Аби покiнчити з цим непевним станом невагомостi i нарештi розв'язати пiкантну тасмницю, Сампсiх запропонував Анагемасовi:

- Брате мiй небесний! Треба нам випробувати Рахiль. Зробимо так. Коли прийдемо до неу додому, давай удамо, що сваримося, i влаштусмо дуель на блискавках. Але насправдi спопеляти один одного не будемо. Потiм обидва попадасмо, нiби нашi душi вже вiдлетiли до бога.

- I що ж ми цим з'ясусмо? - запитав Анагемас.

- А от що! - вiдповiв Сампсiх. - До якого трупа Рахiль кинеться першого, того трупа вона i кохас дужче.

- Може, ще й поцiлус! - у захватi вигукнув Анагемас.

Так вони i зробили. Прийшли i посварилися. Блискавки! Грiм! Коли на цей гвалт Рахiль вбiгла до кiмнати, до побачила, що обидва коханцi валяються на пiдлозi i не дихають. Дiвчисько кинулося... до шафи.

- Виходь, Атаркуфе! - радiсно покликала вона. - Цi два дурнi повбивали один одного!

Отака-то вiрнiсть у дочок людських...

Янголи, будьте пильнi в iнтимних дiяннях з мальованими красунями.

Нектарiй де АМБРУАЗ.

3. ПРОГНОЗ НА СТО РОКIВ УПЕРЕД

- Чого це слуги божi -до молодят чiпляються? - здивувався було патрiарх Ной. - Ну, кохаються... Одвiку ж так було! Що тут такого? Знайшли що в часопис тулити... Аби патякати та плiтки множити!

I щоб вгамувати розбурханi почуття, вiн вийшов на фiнiшну пряму:

ПРОРОКУВАННЯ ПОГОДИ

Останнiми днями зберiгасться ясна безхмарна погода. Тiльки вночi земну твердь рясно вкривас роса. Але велелюбний Всевишнiй готус людству присмний сюрприз. За вiдомостями Небесноу Служби Хмар у найближче столiття слiд чекати Всесвiтню Зливу. За попереднiми даними розкiшний водоспад триватиме сорок дiб".

- Господи, спаси i помилуй! - заблагав Ной, вражений цим нечуваним прогнозом, що пророкував - не мало не багато - всесвiтнс стихiйне лихо.

А вдень сонце пряжило так, що аж у носi пересихало. Люди посмiялися з явно недоречного прогнозу, та й по тому. Тiльки вiруючий Ной, як то iншi кажуть, не складав гостроу полемiчноу зброу.

- Погода до дощу повертас! - бубонiв вiн, витираючи з лисини ряснi краплi поту.

- Та що ви, батечко! Який дощ у спеку?

- А хiба це спека? От колись була спека! Пригадую, усi льодовики розтанули, а твердь земна до того всохла, що уся перегорбилася... Отаке було! Усiм спекам - спека!

- Так уже нiхто й не пам'ятас, коли це було...

- Нагадаю недавню спеку, будь ласка! Вона лише якихось триста рокiв, як минулася...

- Це ви про яку?

- А про ту, що призвела до перманентного заколоту. Пам'ятаю, сонце до того смалило, що модницi припинили вештатись до перукарень. Вийде молодиця на сонечко, i волосся само кучерявиться. Перманент готовий! А що вже перукарi небо сварили - страх! А потiм вони змовилися мiж собою i гуртом виканючили у Всевишнього перше затемнення Сонця!

- Та коли це було...

- Як то коли? Зовсiм недавно! У нашiй мiсцевостi й досi усi кучерявi, а засмаглi такi, нiби пропеченi... А ви кажете - давно!

А вночi йому приснився блаженний сон. Нiби йому на ювiлей п'ятсотлiття небеснi херувимчики подарували парасольку з непромокальноу чортовоу шкiри. Але тiльки-но патрiарх зiбрався за ту зворушливу турботу подякувати, як якась бiсова душа почала у дверi грюкати. I так несамовито грюкала, що старий прокинувся.

У дверi й справдi хтось нахабно ломився.

- Господи! - простогнав Ной. - I кого це глупоу ночi до мене нечиста сила несе?

- Бога! - пролунало знадвору.

"Ой, лишенько! - жахнувся патрiарх. - Що ж це я з дурного сну ляпнув?"

Тремтячими руками вiн похапливо вiдкинув клямку i впустив несподiваного гостя.

- Господи, ось я! - вичавив з себе.

- Бачу! - мовив Всевишнiй i суворо запитав: - Чи ти молив вранцi спасти тебе i помилувати?

- Я, о господи!

- Так от: ти - сдиний, хто склав таке розумне й завбачливе молiння. А тепер слухай i запам'ятовуй.

4. ДОБРА НАРАДА - НЕ ДЛЯ НАРАДА

На порядку денному сiмейноу ради: що зробити, щоб себе не втопити?

Присутнi: Ной, Сiм, Iафет, Хам.

З коротким вступним словом виступив патрiарх Ной:

- Сини моу! Ви вже знасте з пророкування погоди, що протягом найближчого столiття станеться вiкопомна подiя - Всесвiтнiй Потоп. Не буду вiд вас приховувати: минулоу ночi менi були спущенi згори додатковi вказiвки. Нашiй невеличкiй, але згуртованiй навколо мене сiм'у дано надлюдьске завдання - у рекордно стислi сроки спорудити цiльнодерев'яну плавучу базу за габаритами 300 на 150 на ЗО лiктiв. Для чого потрiбен такий великий ковчег? Щоб пiд час вiкопомноу подiу врятувати на ньому вiд неминучоу погибелi усякоу тварi по парi. Якi будуть думки i пропозицiу?

Сiм. Батьку i брати! Давайте без зайвоу панiки подумаймо, чи буде це величне завдання нам пiд силу, якщо ми вiзьмемо за мiру довжини, наприклад, лiктi Хама?

Хам. До чого тут я?

Сiм. А до того, милий братику, що лiктi у тебе довжелезнi, немов сажнi.

Ной. Що ж ти пропонусш, сину мiй?

Сiм. Я пропоную обрати за мiру довжини лiктi малогабаритнi. Чого ми цим досягнемо? Поперше, достроково виконасмо почесне завдання! По-друге, збережемо не один куболiкоть цiнного будiвельного матерiалу. По-третс, цi високi виробничi показники забезпечать нам премiу та iншi вияви матерiального i морального заохочення.

Хам. Оце утяв!..

Ной. Хаме, припини неорганiзованi вигуки! Слово для виступу надасться Iафетовi. Пiдготуватися - Хаму.

Iафет. Батьку i брати! Високе звання ковчегобудiвника возвеличус...

Хам. Кого?

Iафет. ...накладас...

Хам. Що?

Iафет. ...i кличе!

Хам. Куди?

Ной. Востаннс попереджую: Хаме, припини!

Iафет. Ми, славнi ковчегобудiвники, творимо пiсляпотопну iсторiю, бо споруджусмо перший у свiтi плавучий зоопарк за промовистими габаритами 300 на 150 на ЗО. Всi - на вахту! Всi, як один, будемо працювати i бога не забувати! Але не слiд також забувати i святу молитву. Та однiй людинi не пiд силу i трудитися, i молитися у рекордно стислi строки. Ось чому я смiливо вiдкидаю недоречну зараз скромнiсть, яка може тiльки зашкодити загальнiй справi, i з усiсю вiдповiдальнiстю даю вам слово: весь молитовний клопiт я беру на себе! Невтомно молитимусь з ранку до вечора за всю будiвельну бригаду. Нашим виробничим гаслом хай буде: один - за всiх, всi - за одного!

Ной. Слово для виступу надасться Хамовi.

Хам. Нарештi... Батьку i брати! Я чув тут дивнi слова. Деякi промовцi, бачу, ладнi замiсть ковчега влiзти в бочку з-пiд оселедцiв. А деяким надмiру пишномовним базiкам я хочу нагадати: скiльки поклонiв не бий, а лобом цвяха не заб'сш! Хочу звернути увагу зборiв на iнше, а саме на батькiв дороговказ - узяти всякоу тварi по парi" Але чи вiдомо шановним зборам, скiльки на землi усього сущого?

Сiм. А звiдки нам знати?

Iафет. Регламент!

Ной. Помовч, Iафете! Хам дiло каже...

Хам. Дозвольте познайомити збори з деякими науковими пiдрахунками. Тiльки ссавцiв на землi iснус близько 3500 видiв. Додайте до них ще 8600 видiв пернатих, пiдкиньте до загальноу цифровоу купи 5500 видiв рептилiй та амфiбiй, насипте туди ж 750 000 видiв рiзних комах i 300.000 павукоподiбних, подвойте усi цифри, i ви матимете 1.595.200 пасажирiв. А я не рахував ще членистоногих, молюскiв, хробакiв, слимакiв та iнших нижчих безхребетних! Та на них усiх цiлоу ескадри ковчегiв за вiдомими вам габаритами буде замало! рдина втiха у тому, що нам не треба сушити голову над рибами: земля i так перетвориться на суцiльний акварiум...

Голоси. Непогрiшимий помилився! Треба негайно сповiстити Всемилостивого! Хай пiдкаже нам Наймудрiший!

Хам. Батьку i брати! Та хiба Непогрiшимий визнас своу прикрi помилки? Таж вiн визнас лише одностайне схвалення! Ну, прийде до Божоу Канцелярiу наш науково обгрунтований запит, то й що? Невже ви вважасте, що з нашого грому та дощ буде? Аж смiшно! Ось що буде: бог-отець кивне на бога-сина, мовляв, той роззява. Бог-син звинуватить в огрiхах бога-духа святого. А той знову припише усi прорахунки боговi-отцю. I коло замкнеться! Ми тiльки даремно згасмо час у цiй знеособленiй невеселiй каруселi.

Ной (понуро). До чого ти ведеш, сину мiй?

Хам. Ось до чого. Перше: мiряти моуми лiктями. Друге: усяких тварiв, сущих в рiдинi або водоплавних, з рахункiв скидасмо i за борт кидасмо. Третс: тварин-гiгантiв, бiльших за слона, спишемо у допотопнi, щоб майбутнi палеонтологи на хлiб мали. Iнакше - нiяк! У одного диплодока черево таке, що наш ковчег... Якщо спаде ще якась путня думка, внесемо у генеральний план евакуацiу в робочому порядку. Ото й усе!

Пропозицiу синiв Носвих були поставленi на тасмне голосування. Бюлетенi кидали у мiсткий дзьоб пелiкана. Пiсля пiдрахунку голосiв з'ясувалося: за пропозицiю Хама було подано 2 (два) голоси, проти - I (один), утримався I (один). Таким чином, переважною бiльшiстю голосiв були ухваленi пропозицiу Хама.

5. НАРОДЖЕННЯ МIФА ПРО ЛАБIРИНТ

Статистики пiдрахували, що в середньому людина робить за день двадцять тисяч крокiв. Але навiть сучасне Центральне статистичне управлiння не мас жодних цифрових даних про те, скiльки крокiв робить людина, якщо вона, примiром, просить дозволу будинкового управлiння поставити у своуй квартирi тимчасову перегородку. Перша i остання спроба розв'язати цю тасмницю була зроблена ще в допотопнi часи.

Щоб пiдрахувати отi кроки, один прадавнiй облiковець наважився на вiдчайдушний крок.

Цей смiливий дослiдник з письмовим проханням куболiктя дров в однiй руцi та рахiвницею в другiй хоробро кинувся в iсрархiчнi хащi виробничоу парафiу "Головколодапостачзбут" (скорочено - "Колода").

Тиждень про героя не було нi слуху нi духу. Але його ще чекали з трудовою перемогою.

Ще через тиждень вiдчайдушного дослiдника звiльнили з роботи за прогул.

Через мiсяць у часописi "Небесний кур'ср" з'явилася об'ява: "Шукасмо сина, чоловiка i батька".

Найманi родиною жертви статистичноу науки приватнi пошукувачi збилися з нiг...

Несподiвано з "Колоди" вiдрядили термiнового гiнця по "швидку допомогу". Поширилися чутки, нiби якийсь надто вразливий вiдвiдувач з'ухав з глузду i тепер ломиться в усi келiу, хоч на кожнiй с табличка: "ПРИЙОМУ НЕМА!".

А якщо цьому психовi, що почувас себе на волi, потрапляс до рук хтось з парафiяльних головколодникiв, вiн штемпелюс ух краденою печаткою. Отець-кадровик одразу вiдреагував наказом:

"ОСIБ З ПЕЧАТКОЮ ВВАЖАТИ НЕДIЙСНИМИ".

Перед "Головпостачзбутом" швидко рiс натовп вуличних гаволовiв. Батько мiста про всяк випадок пiдняв на сполох дружину. Вулицями посунули наглядачi на бронтозаврах. За порядком спостерiгали й з птеродактилiв.

Один нажаханий колодник, що потрапив до "недiйсних", схвильовано дiлився останньою новиною, не добираючи з переляку поштивих до зверхникiв слiв:

- Нашу головну колоду псих заклинцював у дверях i зараз намагасться пробитися дiркоколом. Верещить на всю губу, мов свиня недорiзана...

Iнший свiдок повагом оповiдав:

- А ще ранiше той псих пiдшив жрицю з передпокою до фолiанта з вхiдними та вихiдними паперами. Вiд нещасноу дiвчини поодверталися всi уу залицяльники. То вони обiцяли носити уу на руках, а тепер того фолiанта й з мiсця зрушити не можуть. Слабаки!..

Коротко кажучи, весь натовп з непiдробною цiкавiстю чекав з'явлення психа народовi.

Нарештi вiн з'явився в оточеннi дванадцяти дужих приборкувачiв.

Його несли на руках.

Псих, розмахуючи Великою Круглою Печаткою, звернувся до присутнiх гаволовiв з полум'яним закликом:

- Я всевладний Параграф Перший! На колiна, вiрнопiдданi параграфи! Бо всiх кину за графи!

Чи варто оповiдати, що це був загадково зниклий i пошукуваний вiдчайдуха-облiковець?

Пiзнiше цю легендарну подiю так довго переоповiдали i з такими неймовiрними подробицями, що вона перетворилася в мiф про страхiтливий лабiринт, де вхiд с, а виходу нема, i де в похмурих закапелках никас моторошний, кровососний Монстр. I щороку те страховисько вимагас все нових жертв...

А кроки середнього прохача так i лишилися не обчисленi: нi в кого iз статистикiв нестало вiдваги, щоб пiти по слiдах героя.

Це зробив старий Ной.

Але вiн, на жаль, не був облiковцем.

6. ХОДIННЯ НОЯ ПО МУКАХ

Правду кажучи, Носвi страшенно поталанило: в парафiу "Головколодапостачзбуту" саме був оголошений Тиждень боротьби з тяганиною.

Кожного бадьорили i надихали гасла:

ДIЙ ЗА ПРАВИЛОМ: ЗАЙШОВ I ОДРАЗУ ВИЙШОВ!

КОЖНIЙ СПРАВI - ОДНУ ХВИЛИНУ!

ПАМ'ЯТАЙ: ЩОБ СКАЗАТИ "НI", ПОТРIБНА ЛИШЕ МИТЬ!

ЛАСКАВО ПРОСИМО!

I справдi. Тиждень боротьби з тяганиною був у розпалi.

В асортиментнiй келiу Ноя зустрiли по-дiловому:

- Вам чого?

- Дерево гофер для будiвництва ковчегу.

- Верф у вас с?

- А що це таке?

- А я звiдки знаю?

- Чого ж питасте?

- Про верф у вашому проектi сказано.

- То що ж менi робити?

- Спочатку зайдiть з вашим замовленням у конструкторське бюро за технологiчними розрахунками.

У бюро Ноя зустрiли по-дiловому:

- Ковчег? 300 на 150 на ЗО? Цiкава iдея... Стапелi збудували?

- А що це таке?

- А ми звiдки знасмо?

- А що ж менi робити?

- Зайдiть з вашим замовленням до плановикiв. Нехай спочатку iдею запланують. Поза планом нiяка iдея не пiде...

У плановiй келiу Ноя зустрiли по-дiловому:

- Ковчегобудiвник? Дуже перспективна професiя! Можна сказати престижна! Обов'язково слiд поставити ковчег на рейки залiзного графiка! Але ми планусмо на твердiй матерiальнiй основi. А де основа? Вказiвка с матерiального забезпечення нема. Вiдтак вам лишасться одне - зайти до постачальникiв.

У келiу постачання Ноя зустрiли по-дiловому:

- Що вас цiкавить?

- Дерево гофер для будiвництва ковчега.

- Смiливий задум! Але спочатку зайдiть до келiу збуту - хай дадуть згоду!

У келiу збуту Ноя зустрiли по-дiловому:

- Вам чого?

- Згоду для келiу постачання.

- Назвiть артикул!

- Який ще артикул?

- А менi звiдки знати, який вам потрiбен артикул? Ми будусмо чи ви?

- Та менi не артикул, а дiлову деревину - дерево гофер для будiвництва ковчега.

- Невже ви гадасте, що я всi дерева пам'ятаю? З .мене задосить знання артикулiв! Отож, зайдiть до келiу номенклатури i там запитайте про артикул.

У келiу номенклатури Ноя зустрiли по-дiловому:

- Чого вам тут треба?

- Артикул для келiу збуту.

- А ум навiщо?

- Щоб дати згоду для келiу постачання.

- Та ви нас не заплутуйте! Кажiть прямо: що вам потрiбно?

- Артикул!

- Та який артикул?

- Дерева гофер згiдно з вказiвкою Всевишнього про будiвництво ковчега.

- Здурiти з вами можна! Такого артикула нема! I дерево гофер не iснус! Ходять тут усiлякi...

- Але за проектом Всевишнього...

- Ми вам людською мовою кажемо: Всевишнiй за тiсю штурмiвщиною забув дерево гофер сотворити! По валу вiн план таки дав, а от по номенклатурi не додав...

- Не може цього бути!

- Ха, не може бути! Та вiн навiть наших пращурiв сотворив некомплектноу Добре, що вчасно схаменувся. А то довелося б вам тепер до мавп звертатися...

- Що ж менi робити?

- Вам, дiду, слiд замовити реальний будiвельний матерiал. Порадьтеся у келiу промбудматерiалiв.

До пiзньоу ночi чекали батька сини Носвi. А сам патрiарх знесилено звалився в якомусь глухому закапелку "Головколоди" i згорнувся клубочком на нiч, щоб зранку ринути до келiу промбудматерiалiв. Уже не було жодних сумнiвiв, що його там зустрiнуть по-дiловому: боротьба аж буяла...

7. ВIДЧАЙДУШНЕ РIШЕННЯ ХАМА

Тиждень кiнчався, а про батька - нi слуху нi духу. Пiшов i як у воду впав.

Завбачливий Iафет заходився писати некролог, щоб заробити грошi. Iстинно сказано: нема бiди без добра.

Практичний Сiм подався до батьковоу кошари, щоб визначити, скiльки удокiв запросити на поминки.

Лише Хам пiшов шукати грiшне тiло необачного патрiарха.

Хам - яке щастя! - знайшов батька ще живого. Це сталося наприкiнцi робочого дня. Патрiарх, мов храмовий жебрак, канючив перед зачиненими дверима прийомного чистилища:

Сонце низенько,

Вечiр близенько,

Зглянься на мене,

Мов серденько!..

Крiзь обшитi вогнетривкою дiдьковою шкiрою дверi чистилища почувся обурений голос сторожовоу вiдьмочки:

- Я ж вам вже чортi-скiльки казала: прийому нема i не буде! Тиждень боротьби з тяганиною закiнчився! Слiд було вкладатися у вказанi строки!

- Серденько мос...

- От же зловреднi цi старички!..

- Ходiмо додому, тату, - похмуро сказав Хам.

Удома Ной, знесилений тижневою боротьбою з тяганиною, розпачливо оповiдав:

- Сини моу! Я вибив з цих колодникiв дев'ятнадцять резолюцiй, виканючив сорок один пiдпис i вимолив тридцять шiсть штампiв та печаток рiзноу конфiгурацiу - трикутних, чотирикутних, прямокутних, круглих та овальних, малих i великих. Менi лишалося вполювати лише пiдпис головколодника, аж тут - о лишенько! - тиждень боротьби закiнчився. Тепер оголосили мiсячник боротьби за удосконалення прийому вiдвiдувачiв. А вже удосконалюють зовсiм страх! Хоч у стiну головою бийся. Та хiба допоможе? Тiльки гулi наб'сш. Поки не удосконалять, прийому не буде...

- Тату! - раптом звiвся на ноги Хам. - Благословiть на подвиг, тату!

I з цими словами вiн рiшуче взяв зi столу проект ковчега, що вiд химерноу сумiшi пiдписiв, кольорових резолюцiй та рiзнокалiберних печаток i штампiв нагадував дивовижний мистецький шедевр, що й не снився навiть абстракцiонiстам.

- Невже пiдеш? - ще не вiрячи, запитав Ной.

- Пiду! - твердо запевнив Хам.

- Дорогий братику, - розчулився Iафет, - коли що, не хвилюйся, я на твiй похорон складу зворушливу промову.

- А я. Хаме, - розбурхався й Сiм, - на поминки заколю твого кабана! Щоб твоя жiнка з тим о доробалом клопоту не мала... Чи, може, ти дозволиш засмажити ще й своух поросяток?

8. ЦИРКУЛЯР ДРУГИЙ

Мабуть, в очах Хама таки було щось дике. Щось таке, що одразу насторожувало i породжувало в серцi невиразний неспокiй. Вiд таких очей слiд або тiкати, або негайно на них реагувати.

Чарiвнiй вiдьмочцi, що всевладне панувала в прийомному передпокоу тутешнього патрiарха, тiкати було нiкуди. Бiльше вiд того - навiть протипоказано: вона виконувала тут обов'язки каменюки на шляху. Кожен, хто ломився до святая святих, мусив на нiй обламатися.

Тому-то вона - ледь зазирнула в очi Хама - негайно й рiшуче вiдреагувала:

- Книга скарг знаходиться у схованцi на десятому поверсi. Сходи на ремонтi. Ключ вiд схованки давно загублено, бо якась нечиста сила викинула його у смiттспровiд.

Як.правило, опiсля такоу заяви ошелешений вiдвiдувач задкував до дверей, оббитих вогнетривкою шкiрою (уу шляхом дуже хитромудрих комбiнацiй вимiняли у пеклi на рiчний запас дров). Але цей прохач замiсть заголосити дурним базарним криком лише осяйно всмiхнувся, нiби почув дотепний жарт.

Вiдьмочка глянула на нього ще з бiльшою пiдозрою. Воiстину якийсь ненормальний! Ти йому про загублений ключ, а вiн тобi - зуби вискалюс. Точно псих! I не iнакше!

- Ви довго будете заважати менi плiдно працювати? - запитала вона з емоцiйнiстю придорожнього стовпа.

- I багато таких, що вам заважають? - не реагував на уу промовистi натяки Хам.

- Трапляються, - вiдрубала язичком, мов сокирою, вiдьмочка.

- Та що ви кажете?

- Що знаю, те й кажу. Недавно був тут один чокнутий. Його не долiкували i випустили, а вiн до нас з претензiями прийшов. Якщо народився дебiлом, то це вже невилiковно. Ви часом не з його родичiв?

- Здасться, нi, - замислено вiдповiв Хам.

- То хто ж ви?

- Не впiзнасте?

- Ха! I ще тричi - ха-ха-ха!

- Я всевладний Циркуляр Другий! Коли що, вмить кину за графи!

Якби цiсу митi на стiл вiдьмочки вибiгла жива миша, вона б менше жахнулася.

А Хам не вгавав:

- Чи знасте, що я з вами зроблю? От вiзьму i зроблю! Тут нiкого нема...

- Що?!

- Проб'ю дiркоколом!

- Ой!

- Засуну в найдовшу шухляду!

- Ай!

- Личко так проштемпелюю, що мати рiдна не впiзнас!

- Ой-ой-ой!

Вiдьмочка притьмом випорхнула з-за столу i вмить зачинилася в iнвентаризованiй шафi.

Шлях до святоу iз святих був звiльнений.

Вiзит до головколодника минувся ще в бiльш божевiльному темпi: щоб здобути останнiй пiдпис, на проектi ковчега вистачило однiсу хвилини. Сталося чудо - нарештi збулося закличне i, здавалося б, мiфiчне гасло: "КОЖНIЙ СПРАВI - ОДНУ ХВИЛИНУ!"

Рiвно за хвилину Хам вийшов з кумирнi. Зачиняючи за собою дверi, ще й встиг гукнути:

- Свiдкiв нема!

Потiм мимохiдь штурхнув ногою iнвентаризовану шафу.

- Ай! - почулося звiдти.

У келiу промбудматерiалiв сказали:

- Ну, от бачите! Чого було гарячкувати? Не мине й ста рокiв, як ви свiй ковчег збудусте...

Наступного дня заклали стапелi.

У цю урочисту мить старший виконроб Ной виголосив коротеньку, мобiлiзуючу промову:

- Ну, з богом!

Iафет пiдслухав, що Хам пробурчав:

- Допоможе нам цей боже, як слiпому окуляри...

9. ХАМ НIЧОГО НЕ РОБИТЬ САМ

Уривки з щоденника рiзнороба Сiма.

"До Потопу залишасться ще сто рокiв. Цiлий вiк! I з тих ста рокiв жодного дня не можна згаяти даремно. Кожного вечора ми мусимо з гордiстю (безумовно, заслуженою) пiдсумувати:

- День минув немарно!

Старший виконроб, майстер на всi руки Ной наказав, щоб кожен славний ковчегобудiвник вiв виробничий щоденник, у якому хоча б кiлькома словами писав про своу виробничi звитяги та легендарнi дiяння. Щоб анi зернини вiкопомних подробиць не згубилося в допотопнiй безвiстi.

Аж подив бере: до чого мудра думка!

Адже прийде далекий час, коли нашi дурнi нащадки почнуть сушити собi голови:

- Як це славним ковчегобудiвникам пощастило? Як це вони, хитрюги, примудрилися? Подумати тiльки: сто рокiв будували ковчег без жодного як поточного, так i капiтального ремонту! Тут не встигнеш будинок звести з промислових панельних блокiв, як вiн уже потребус ремонту... А ковчег! Та за сто рокiв коли почнеш ладнати нiс, корма вже зiйде на порох... Ех, пришелепувата наша цивiлiзацiя - нове видумус, а секрети давньоу майстерностi втрачас. Бiда...

Аж тут - мiй щоденник!

I наступнi поколiння з вдячнiстю дiзнаються, що голови сушити нема над чим. Бо секрет старовинноу майстерностi полягав в тому, що я дiйшов до генiального за свосю простотою технологiчного рiшення : дев'яносто дев'ять рокiв лежати у холодочку, а в останнiй рiк - працювати з вогником! Уявлясте? Хiба може щось зiпсуватися, коли його нема?

Мою пропозицiю обговорили на виробничiй радi. Проти неу найбiльше вередував Хам. Однак його пiдступнi дiу, скерованi на те, щоб усi нашi зусилля i прихованi вiд облiку резерви звести нанiвець, виявилися марними. Старший виконроб Ной прямо в очi присутнiм i з усiсю принциповiстю заявив:

- Я проти волi колективу не пiду! Як бiльшiсть, так i я...

Ми з брательником Iафетом у голосах були явно переважнi. Нас хоч на ваги став!"

"До Потопу лишасться ще цiлий рiк!

Але за наказом старшого виконроба Ноя треба вже сьогоднi братися за нульовий цикл. Хам свiт за очi кинувся на фронт будiвельних робiт. Ще тiльки сiрiло, а вiн уже гупав на трудовiй вахтi.

Увечерi старший виконроб Ной вiтав його з першою трудовою перемогою, бо цей Хамлюга один виконав аж три норми. Де це бачено, щоб людина отак явно вiдривалася вiд усього колективу?

I взагалi: який висновок можна з цього зробити?

Ясно який: Хам з першого дня явно збився з графiка. Необхiдно вжити твердих й рiшучих заходiв, щоб цей недотепа остаточно не зламав гарно намальовану на стендi графiчну лiнiю. Адже якщо графiк зламасться, а лiнiю нiхто не перемалюс, то що вийде? Масте рацiю: окозамилювання!

Як же виправити вкрай загрозливе становище, що з першого дня склалося на ковчегобудi?

Коли я спав пiд копою сiна, в моуй головi сама собою народилася генiальна за свосю простотою рятiвна iдея: завтра не вийду на роботу з метою вирiвняти графiчну лiнiю нашого стрiмкого руху уперед. Негайно подiлився iдесю з Iафетом. Брательник гаряче пiдтримав мою напрочуд цiнну iнiцiативу. Ми покажемо Хамовi, як слiд боротися за ритмiчнiсть!"

"До Потопу лишасться ще десять мiсяцiв!

Як подумаю, скiльки менi ще мозолiв наживати та здоров'ям зловживати, серце починас тiпатися, а також пiдвищусться або нижчас тиск в залежностi вiд ваги атмосферного стовпа. Знову ж таки на самопочуття негативно впливають як циклони, так i антициклони. Режим роботи повнiстю руйнус науково вивiрений режим харчування, що успiшно впровадили в життя свос деякi довгожителi. Я про це дiзнався з дослiдiв геронтологiв, якi вони з дивовижною вiдданiстю цiй воiстину життсвiй науцi смiливо провадять на самих собi".

"До Потопу лишасться ще вiсiм мiсяцiв!

Менi повезло: умовив лiкарку знайти у мене хворобу. Байдуже яку! А вона й не шукала. Коли почула, що в моуй торбi порося верещить, одразу второпала: ревматизм! А я хiба проти? Тепер одержую грошi за лiкарняною карткою. Порося вже окупилося...

Ревматизм лiкують теплом. От я й вигрiваю кiстки на сонечку. Ковчег вже величенький - вже тiнь дас. Якби не затятий придурок Хам, тут був би райський куточок. А то цей Хамлюга з ранку до вечора безупинно гепас молотком. Цвяхи нiби в мою хвору голову вбивас. Тьху, я й забув. У мене ж ревматизм!.."

"До Потопу лишасться ще аж пiвроку!

Моух хвороб уже нiхто не визнас: до мосу лiкарки виявили увагу i забезпечили казенними харчами на тривалий строк. Доводиться байдикувати на роботi. Та нiчого! I за це платня йде...

Сьогоднi Хам вивiсив перший номер бортовоу сатиричноу газети "З НАЖДАЧКОМ!", бойовий орган ковчегкому.

Iафета редактор Хам змалював правильно. Це я мушу сказати як об'сктивна людина. Вийшло гостро i дотепно. Словом, вийшло так: у гуртi наших майбутнiх пасажирiв бракороб Iафет будус ковчег. Все йде у нього шкереберть. А звiрi так обговорюють його роботу:

- Чого йому бракус?

- Якостi...

Однак карикатура на Iафета - сдина в Хама творча удача. Це я мушу сказати як об'сктивна людина. Далi тонке почуття мiри, без якого немислимий справжнiй митець, редакторовi зрадило. Це я кажу як принципова людина. Крiм Iафета, якого Хам намалював навiть мало, вiн ще зобразив мене. Антиiсторичнiсть, недоречнiсть i шкiдливiсть цього малюнка одразу впадас в око: читач бортнiвки з першого погляду бачить, нiбито я будую не ковчег, а величезну ложку. Та ще й згори написав - "ЛОЖКОБУД СОБIРОБА СIМА". А внизу - такi слова, нiби я свосю працею ще й пишаюся:

- Оце ложка - аж до миски не лiзе!

А мiж тим, досить повернути голову праворуч, щоб реальна й свiтла дiйснiсть перекреслила цей чорний наклеп: на стапелях стоуть хоч i неоковирний, але ковчег! Зовсiм не ложка! Це ж ясно видно...

Ну, Хаме, зачекай! Я ще зроблю з тебе карикатуру! Мавпячiй мордi люмпен-резуса позаздриш!"

"До Потопу залишасться ще аж чотири мiсяцi!

Про розваги ковчегобудiвникiв нiхто не дбав. Навiть у карти не граю: Iафет в очко обiбрав мене до нитки. Хожу тепер, мов лахмiтник, бо зняв одяг з опудала. Ось тiльки сьогоднi був влаштований цирк. Та й то випадково: просто саме сьогоднi Хам заходився ресструвати чотириногих пасажирiв. За гирю Хамовi правив iндiйський слон. Усяку звiрину, що виявлялася важче слона. Хам списував за борт. Гармидер зчинився неабиякий. Звiрi вили, гарчали, рикали, скавучали, скiмлили - аж у вухах лящало. Ото комедiя була, коли черга дiйшла до мамонта! Ясно, що ця волохата гора з бивнями до землi не мала нiяких шансiв потрапити на ковчег. Припленталися i рiзнi стегозаври, диплодоки, тиранозаври, iгуанодони, динозаври, бронтозаври та ще якiсь заври - цiлий натовп. Хам ледве вiдiгнав ух хворостиною.

- Киш, киш! - кричав вiн, мов на горобцiв. - Ану, паняйте у музей! Бо й кiсток ваших палеонтологи не зберуть!

От смiху було! Я так реготав, що в мене молоток в трюм упав i загубився..."

"До Потопу залишасться ще аж два мiсяцi!

Мене все дужче хвилюс проблема харчування. Це ж на борту цiла отара удокiв поназбиралася. На виробничiй нарадi я це питання загострив, пiдняв на належну височiнь i поставив руба:

- Чи думав Хам про те?

- Думав, - каже Хам.

- Еге ж, ми це знасмо: дурень думкою багатiс...

Але сьогоднi Хам пригнав сорок возiв пресованих у камiнь вiтамiнiв. З розрахунку: на кожен день плавби - по возу. Що корми пресованi в камiнь не бiда: на те й Потоп, щоб стало чим розмочувати. Але подумаймо: якби не моя завбачливiсть, чи були б отi вози? Виходить, що Хам нiчого не робить сам".

10. НА КОВЧЕЗI ЗЛИЙ СОБАКА

Витяги з щоденника Iафета.

"Через сто рокiв - Потоп.

Смiливi рiшення про Всесвiтнiй Потоп, узятi з неба, стали головною подiсю нашого життя. З надвисокого престолу Творець зобов'язус, надихас i кличе (тiльки Хам не тямить - куди). Нинi немас в свiтi людини, яка б чiтко не усвiдомлювала свос чiльне мiсце в майбутнiх легендарних звершеннях - неозорих водах Потопу. Всi знають: буде непереливки всiм синам i дочкам грiха та пороку. Оповiдати про славнi дiла Творця - найвища честь, яка тiльки може випасти на долю простого i нiчим не примiтного смертного. Осанна!

Сьогоднi на виробничiй радi переважною кiлькiстю голосiв (перечив тiльки Хам) ми прийняли конструктивну пропозицiю рiзнороба Сiма: скоротити плановi строки ковчегбуду у сто разiв! На такий великий стрибок ще нiхто не наважувався. Що це дас практично? Передусiм дас нам змогу показати вiкопомнi зразки звитяжноу працi у рекордно стислi строки. Труднощi нас не лякають: з нами - бог!

А в заощаджений спiльними зусиллями час слiд подбати про те, щоб знищити з лиця земноу твердi книжки з химерними й гнилими теорiйками на зразок "Як навчитися плавати" та "Як рятувати потопаючих". Вони - нi до чого, бо в свiтлi накреслених господом завдань нiгiлiстичне паплюжать i спотворюють моральну проблематику Потопу".

"Через рiк - Потоп.

Трудовий подвиг мене завжди зобов'язус, надихас i кличе. Зобов'язус висловитись, надихас на промову, кличе на трибуну. Коли Хам повертався з будiвельного фронту у нiмбi трудовоу слави, почуття свята сповнило мою душу. З серця линули слова подяки. Я не мiг мовчати i, мов пташка небесна, злетiв на трибуну. Моя вiтальна промова тривала 7 годин 59 хвилин 40 секунд. Ледве не дотягнув до повноу змiни! Це мiй достойний подарунок скромному, скупому на слова трудiвниковi. А потiм, пiсля вечерi, перед заслуженим вiдпочинком, я розбудив героя-ковчегобудiвника i запитав його, кому вiн присвячус свою трудову звитягу. Адже не може звитяга завалятися просто так, мов якийсь непотрiб. Якщо менi, то це передчасно, а Сiмовi взагалi не треба. Старший виконроб Ной - теж людина не марнославна. Отже, лишасться...

- Ти хочеш сказати, що марнославець - Всевишнiй? - схидно запитав Хам.

Я отетерiв.

- Ти мене неправильно зрозумiв, - намагався я йому пояснити.

- Iди ти до дiдька, паперовий пацюк! - тут раптом вилаявся вiн. - Ще й спати не дас...

Отак Хам вiдкрив свос справжнс мурло бридкого заробiтчанина. Що йому Потоп? Що йому велич легендарних дiянь? Йому аби виконати потрiйну норму, щоб до платнi по виробiтку мати ще премiю i прогресивку, а потiм набити утробу та й спати! Про Хамську байдужiсть до легендарних дiянь та зневажливий вiдгук про Всевишнього, якого вiн вголос охрестив "марнославцем", я тiсу ж ночi написав вiдповiдну заяву на iм'я видатного легендографа Ноя. Як i слiд було чекати. Хамовi винесли догану з суворим попередженням".

"Через вiсiм мiсяцiв - Потоп.

Хам зовсiм не працюс над собою, а працюс виключно над ковчегом. Ця тактика замаскованого ледаря, що не дбас про свiй духовний рiвень, вже дасться взнаки: Хам не росте, а росте ковчег. Моральний занепад Хама знайшов свос яскраве втiлення у розмовi з Сiмом, яку я пiдслухав.

- На ковчезi мас бути сектант, - сказав Хам.

Про цей богопротивний, сретичний намiр Хама я негайно доповiв праведнику Пою, цьому визнаному апостолу з першооснов слова божого. Як i слiд було чекати. Хама спорядили спокутувати своу грiхи на найтяжчих i малооплачуваних роботах. А цей нахаба Хам, виявлясться, до того розпаскудився, що замiсть смиренно каятися богом присягався, нiби вiн сказав "секстант", а не "сектант". Ач який! Ще й намагався ославити мене як наклепника i брехуна. Дяка господу нашому: мене виручив Сiм. Вiн неспростовно засвiдчив:

- Звiсно, Хам казав про сектанта! Бо я навiть зрадiв, що в нас буде четвертий грати в пiдкидного дурня. I справдi: чому б сектантовi не пошитися в дурнi?"

"Через пiвроку - Потоп.

Сьогоднi вийшов перший номер бортгазети "З НАЖДАЧКОМ!". Живе слово, безумовно, принесе свою об'сктивну користь. Воно зобов'язус, надихас i кличе. Зобов'язус критично поглянути навколо себе, надихас н^ новi звитяги, кличе до усунення прикрих недолiкiв. Про це яскраво свiдчить хоча б глибокозмiстовний, високохудожнiй, дотепний малюнок "Ложкобуд собiроба Сiма".

Але, на превеликий жаль, це перша й остання спроба редактора бортгазети Хама пiднестися на рiвень поточних завдань сьогодення. Другий малюнок своум беззубим комiкуванням, свосю художньою немiчнiстю, свосю композицiйною недосконалiстю, свосю байдужiстю до корiнних проблем сучасностi i своум безпринципним зубоскальством тiльки паплюжить славний колектив ковчегобудiвникiв в очах наших майбутнiх пасажирiв.

На мос рiшуче i всебiчно аргументоване клопотання, гаряче пiдтримане рiзноробом Сiмом, голова ковчегкому Ной власноручно зняв наклепницький номер бортнiвки. Товариський суд розглянув ганебну поведiнку Хама, який маскус власне неробство показною, розрахованою на дешевий ефект громадською дiяльнiстю: час, що пiшов на творення бортнiвки, мiг би з бiльшою користю бути використаний на будiвництвi. А в цiлому номер бортнiвки був оцiнений як такий, що не зобов'язус, не надихас i не кличе, а навпаки - сiс зневiру у справi i вiдчай у серцях".

"Через чотири мiсяцi - Потоп.

Нарештi Хама спiймано на великому злочинi! А до цього, бачив я, давно йшло.

Хам знехтував дороговказом самого Всевишнього: узяти на ковчег усякоу тварi по парi. Про будьякi винятки у вказiвцi, що надiйшла до нас з найвищоу iнстанцiу, й слова нема! Але Хам узяв та й одним помахом пера списав за -борт цiлий тваринний свiт в його найбiльш показних представниках.

Звiсно, суд не забарився розглянути цей нечуваний карний злочин. I ось присуд: вiднинi в порядку вiдшкодування страхiтливих матерiальних збиткiв (пiдраховано господарську та промислову вартiсть списаноу за борт великогабаритноу худоби) Хам та його дiти на вiки вiкiв приреченi "тяжко трудитися у потi чола свого". У зв'язку з цим довготривалим присудом усiх нащадкiв найбiльшого злочинця в свiтi, а також на вшанування безневинно загиблих творiнь божих усiх нащадкiв Хама iменувати "тварюками", "бидлом" i "двоногою худобою". I торгувати ними дозволено, як скотом. Саме iм'я "Хам" виключити iз списка людських iмен i звести до рiвня загальновживаноу брутальноу лайки.

Ну, то що. Хаме? Ти багато заробив на ковчегбудi? Це тобi не жалюгiднi вправи "з наждачком"...

"Через два мiсяцi - Потоп.

До ковчега страшно пiдiйти.

На ньому буквально клубочаться рiзнi гади i плазуни. Мавпи вiльно вдаються до дрiбного хулiганства: з ними нiхто не веде виховноу роботи, щоб пiдняти до людського рiвня. Рикають леви, тигри, кугуари, пантери, гепарди i пуми. Човпляться слони i носороги...

А навколо ковчега немас навiть хирлявоу огорожi! Хоч би благенький напис начепили: "Стороннiм вхiд на ковчег заборонено". А так - кожному вiльно лiзти прямо в пащу крокодила. Це ж скiльки треба було докласти зусиль, щоб зiбрати цей зоопарк на плавучу базу! Скiльки вимагалося вiд кожного наснаги, наполегливостi, мужностi! А тепер якийсь пройдисвiт може спокiйно покрасти найцiннiшi екземпляри земноу фауни! Адже на нiч ми не виставлясмо нiякоу охорони! Дожилися...

Я знайшов вихiд iз цiсу скрути: посадив на ковчег брехливого дворнягу i почепив промовисту засторогу - "НА КОВЧЕЗI ЗЛИЙ СОБАКА".

Тепер можна спати спокiйно".

11. ДОЩИК, ДОЩИК...

Останнiй запис в щоденнику Сiма:

"Матiнко моя! Завтра - Потоп, а моя каюта досi не готова. Хоч перебирайся з манатками у гальюн!

От бiда!

Масмо ще радiсть: Всевишнiй спустив додатковi вказiвки - замiсть кожноу тварi по парi тепер наказано брати по сiм пар чистих i по парi нечистих. А якi з них чистi? Якi нечистi? Сказитися можна!

I це - в останнi хвилини!

I ще новина: замiсть сорока днiв, як було розраховано за перспективним планом, плавба триватиме пiвроку. Жах! Врятуються самi кiстяки!

Дощик, дощик, крапас дрiбненький...

P.S. Сьогоднi батi минуло 600, а цей скаредний дiд не поставив навiть по 100..."

Останнiй запис в щоденнику Iафета:

"Сьогоднi урочистий день - вiдкриття Всесвiтнього Потопу. З цiсу вiкопомноу нагоди Всевишнiй ощасливив наш невеличкий, але мiцний колектив новими конкретними й далекоглядними вказiвками, якi зобов'язують, надихають i кличуть. Це буде суворий, але славний iспит нашоу вiдданостi справi, наших знань i нашого фахового умiння долати все новi тимчасовi труднощi. Чого бажати справжнiй людинi, коли не нових легендарних дерзань?

Сьогоднi у нас ще одне свято - старшому виконробовi Ною виповнилося 600 рокiв. З цiсу нагоди вдарив грiм - набат iсторiу".

ЧАСТИНА ДРУГА. ВIЮТЬ ВIТРИ, ВIЮТЬ БУЙНI!

"У шестисотий рiк життя Носвого, у другий мiсяць, в сiмнадцятий (27) день мiсяця, в сей день розверзлися всi джерела великоу безоднi, i вiкна небеснi вiдчинилися".

БИТIр, розд.7. ст.11.

12. СВИСТАТИ ВСIХ НАГОРУ!

- Вiтер свiжiшас, адмiрале, йде штормяга.

- Свистати вахту з штiрборта!

- рсть, адмiрале!

- Всiх нагору!

- рсть, адмiрале!

- Узяти рифи на топселях та бомбрамселях! I хутчiй, сто штопорiв вам у пельку i жодноу пляшки!

- рсть, ссть, адмiрале!

Адмiрал Ной Бiблiйний був у строкатому тiльнику i картузi з живим малогабаритним крабом. Наказував вiн виключно для пiдтримки авторитету. Хто не дас вказiвок, той нiколи не заслугус авторитарноу шани. I от що дивно: хоч Ной вигадував морську термiнологiю на ходу, вона потiм прижилася по всiх флотах свiту.

Але для боцмана Сiма мобiлiзуючi вигуки адмiрала Ноя були суцiльною кабалiстикою. Проте це анiтрохи не заважало йому на кожну команду бадьоро погукувати: "рсть, адмiрале!" Адже якщо зверхнику для пiдтримки свого високого авторитету треба весь час ошелешувати пiдлеглих вказiвками, то пiдлеглому належить ух негайно схвалювати, хоч би тi вказiвки були зовсiм бездумнi або позбавленi найменшого здорового глузду. Iнакше пiдлеглому на своуй посадi не всидiти! А це - вже точно, зрозумiло й дохiдливо...

- Адмiрале, з обрiю суне чорна хмара. Це на два пальцi праворуч од вiтру...

- Пiдняти триселi i трюмселi!

- рсть, адмiрале!

- Пiдняти лiселi!

- рсть, адмiрале!

- Пiдняти на реу все до останньоу ганчiрки вiд буршприта до клотикiв!

- рсть, ссть, адмiрале!

Найцiкавiше було те, що ковчег й досi мiцно стояв на суходолi. Правда, дощ добре перiщив. Та хiба по калюжах попливеш?

13. ПОЛУНДРА!

- Боцмане, скiльки команд я тобi дав?

- Багато, адмiрале.

- Чого ж ти стовбичиш? Ану, ворушись!

- рсть, адмiрале!

- Лiзь на щоглу, риб'яча кров, i доповiдай, сто штопорiв тобi у пельку!

- рсть, адмiрале!

Боцман Сiм хвацько вiдповiв, але навiть не ворухнувся. Вiн уже лазив на щоглу, де бджоли обладнали пiд вулик дозорну бочку. Боцман сунув палець до меду, та набрався бiди. Лiве око так запухло, що довелося перев'язати його чорною стрiчкою. Тепер боцмана нiхто й дрючком на щоглу не загнав би, i взагалi Сiм був убраний у таке зашморгане опереткове дрантя, що скидався на зубожiлого пiрата, а не на боцмана всесвiтньовiдомого екiпажу.

- Ти й досi тут?

- Не можна лiзти на щоглу, адмiрале.

- Як не можна, коли я наказав?

- Бджоли обладнали дозорну бочку пiд вулик. Бачите, що з мене зробили?

- Ну, то лiзь на рею!

- Ви гадасте з реу линви звисають?

- А що ж то?

- На реях гади повзучi влаштувалися.

- Ага! Ну, нехай...

Адмiрал кинув орлиний погляд на свiй нечисленний екiпаж, що юрмився на палубi серед хатнiх бебехiв, пов'язаних у вузли. Сiм - боцман i за сумiсництвом кок- Iафет - судовий капелан i за сумiсництвом каптенармус. Хам - стерновий i за сумiсництвом приборкувач хижакiв. Веслярi - Арфаксад та i ухааз, повнолiтнi парубки старших синiв Носвих. Юнга - Ханаан, пiдлiток стернового Хама. Дружини синiв Носвих Хазва, Фазма та Язва пралi i за сумiсництвом, посудомийницi, прибиральницi, куховарки, пiдсобнi рiзноробки, а також слугинi в непередбачених ситуацiях. На цi ж посади зарахованi дочки ухнi.

Ото й усе. Що не кажiть, а некомплект! Тут i сумiсництво не зарадить. Це вам будь-який морський вовк скаже. Навiть вовченя. На добру яхту i то мало. А що вже казати про здоровезну плавбазу, напхану звiриною...

- Боцмане!

- Слухаю, адмiрале.

- Розподiли екiпаж по каютах.

Та не встиг боцман хвацько бовкнути чергове "рсть, адмiрале!", як голим, мов бубон, степом набiгла перша фiолетова хвиля. Ковчег захитався i зарипiв, а наступноу митi вже тоскно скреготав днищем на мiлинi. Навкруги плавали потрощенi уламки стапелiв.

З-пiд картуза, що з'ухав адмiраловi на нiс, лунали незрозумiлi команди i цiлком зрозумiла лайка.

- Бом-бром-бам-брам!.. Сто радикулiтiв вам у боки i морську хворобу на додачу!

У цей критичний момент капелан Iафет зазирнув у трюм i одразу почав панiкувати:

- Щури з ковчега тiкають! У трюмi - потоп! Ловiть щурiв, бо не врятусмось!

Враз зчинився жiночий лемент.

Боцман Сiм без зайвих слiв кинувся до щогли i вийшов несумнiвним переможцем у легкоатлетичному змаганнi з мавпами. Звiдти вiн загорлав, ще бiльше жахаючи:

- Полундра! Рррятуйся хто може!

Адмiрал Ной уже виборсався з-пiд картуза.

- Корми - на корму! - волав вiн. - Слонiв - на вiдкачку! Боцмане, простеж! Де боцман, сто штопорiв йому у пельку!

Стерновий Хам всiм корпусом прикипiв до важкого керма.

Юнга Ханаан мiряв глибину.

Два бовдури Арфаксад та ухааз недоладно ляпали веслами по водi.

Ковчег, загрозливо потрiскуючи i ледве не репаючиеь, зсунувся з мiлини i важко рушив пiд всi вiтри. Знамените ходiння до гори Арарат почалося.

14. НА ТРЬОХ КИТАХ

Нинi у великiй лiтературнiй модi ходить документалiстика. Белетризуються стенограми, звiти, томи кримiнальних справ, довiдки, протоколи i навiть резолюцiу. Зрозумiло, усе те величасться як найлiпшi зразки новiтньоу художньоу прози. Це робиться легко й невимушене.

Наприклад, у стенограмi сухо сказано:

"ЧЕРЧIЛЛЬ: Я вас слухаю".

А в романi це звучатиме з яскравою виразнiстю :

"Черчiлль звичним порухом язика пересунув сигару з одного кута рота до iншого i невдоволено пробурчав:

- Я вас слухаю".

Та от бiда: авторовi отакоу белетризацiу весь час треба доводити, що вiн - боронь боже! - не дозволив собi анi на кому вiдiйти вiд iстини, що вiн нiчого не придумав i не дозволив собi нiякоу фантазiу.

Ця осоружна творча фантазiя - нинi великий грiх. Кожен критик за неу шпетить...

Отож, аби не мати клопоту з отiсю морочливою самореабiлiтацiсю, автор цих рядкiв вирiшив просто цитувати наявнi документи. Усе буде ясно i зрозумiло. Документ с документ. Вiн нiякоу пiдозри у вигадцi та фантазiу не викликас. Тому й скористасмося витягами з бортового журналу ковчега, який зберiгся до наших днiв у бiблiйних апокрифах, ще й досi не знайдених.

Вiдтак - почнемо.

Цитусмо!

"Дня божого, погожого.

Де пливемо, не знасмо, бо секстанта не масмо.

Черговий навiгатор - адмiрал НОЙ БIБЛIЙНИЙ.

Вже два мiсяцi минуло, як ковчег тримасться на трьох китах. Судно таке дiряве, нiби його слiпi майстрували. Якби не кити, ми б давно риб годували.

До речi, з кормами сутужно. На ковчезi назрiвас голодний путч. Напучус ненажерливих заколотникiв завжди голодний боцман Сiм. Вiн навiть у собацюр iз зубiв дерев'янi цурпалки видирас. Вiн запевняс, що при нагодi з'ув би й старезного морського вовка разом з картузом та крабом. Хоч би той вовк виявився всохлим, як пiдошва. Натяк? А коли так, то на кого?

З метою прискорити рiзанину, боцман йде на рiзнi провокацiйнi дiу. Примiром, учора вiн спровокував екiпаж та пасажирiв на передчасну радiсть.

- Земля!!! - загорлав вiн.

Усi вмить сполошилися.

А коли збiглися до боцмана, цей невилiковний кретин нахабно всмiхнувся i вказав пальцем за борт у прозору воду. Там i справдi виднiлася затоплена твердь з якимись кущиками, серед котрих безжурно сновигали срiблястi рибки. Радiсть змiнилася на воiстину звiрячу лють. Всi ще бiльше вiдчули дикий, нiчим не приборканий апетит один до одного. Тiльки знак - i пiшли б у хiд iкла та пазурi. От же гнида цей боцман!

А тодi худий, як щогла. Боа Констриктор зi сльозами на безжальних очах почав мене благати:

- Адмiрале, дозвольте менi ковтнути цього зашморганого нiкчему i пiдлого брехуна?

- Ще чого...

- Та ви не хвилюйтеся. Я проковтну його легесенько, без усякоу шкоди для здоров'я.

- Це ж чийого? - одразу набурмосився боцман.

- Мого, звичайно, - чемно пояснив Боа. - То як, дозволите, адмiрале?

Я з гiднiстю вiдповiв йому:

- Сто дуль тобi у пельку i жодноу комахи!

Але принциповий виступ Констриктора все ж мав об'сктивну користь i дав позитивнi наслiдки. Його пропозицiя, що так i тхнула нежиттсвим присмаком, справила на головного пiдбурювача боцмана Сiма глибоке враження. Вiн перепудився так, що навiть його брудна сорочка пополотнiла. Iншi теж принишкли. А Сiмовi тепер досить нагадати про висушеного, як батькiвський пасок. Боа, щоб вiн став тихiший води, що розлилася на весь виднокруг.

Капелан Iафет про всяк випадок почав читати серед хижакiв популярнi проповiдi на непопулярнi теми вегетарiанства. Щоб слухачi у захватi не пошматували його, ми з армованого залiза сплели для корабельного провiсника надiйну пересувну клiтку з iмпровiзованою з бочкотари трибуною".

15. РОЗЛУЧЕННЯ СЕРЕД ПОТОПУ

"Дня божого, погожого.

Екiпаж куняс, бо вiтру немас.

На сотнi миль стоуть повний штиль.

Черговий навiгатор - капелан Iафет.

Великi звершення вимагають великих рiшень. Вони зобов'язують, надихають i кличуть. Нам не потрiбнi м'якотiлi плаксiу. Ми тiльки змiцнимося, якщо звiльнимося вiд них. I точно, я значно змiцнiв, коли звiльнився вiд свосу м'якотiлоу половини, що мас промовисте iм'я - Язва. Я твердо придушив у серцi свосму оманливi почуття, рiшуче порушив справу про розлучення i негайно пересадив вже позашлюбну дружину на крокодила, який пливе за ковчегом на буксирi. Це тiльки пiде уй на користь, бо вона усвiдомить, як шкiдливо вiдриватися вiд сiмейного колективу.

Щодня я спускаю колишнiй дружинi на мотузцi рiвно 25 вiдсоткiв уу пайки. Закон с закон! Вiн зобов'язус чоловiка дбати про свою залишену половину рiвно на 25 вiдсоткiв. I не бiльше. Крокодил у цей момент пiдстрибус, мов собака, щоб перехопити жалюгiдну чверть пайки, i клацас зубами, мов кастаньстами.

Я терпляче чекаю, поки вони - Язва i крокодил - вгамуються. А тодi починаю безкоштовно читати ум позапланову проповiдь на високоморальну тему: "Возлюби ближнього свого, яко самого себе". Найближчий для мосу колишньоу дружини ближнiй - крокодил. Тож хай квiтне любов i приязнь мiж Язвою та крокодилом! Амiнь!"

"Дня божого, погожого.

Сонце низенько, вечеря близенько.

Черговий навiгатор - боцман Сiм.

Зранку грали в пiдкидного дурня. Як не дивно, нiхто нi в кого не виграв. Усi були дурнями по десять разiв. Як засвiдчили пiдсумки гри, нiхто нiкого в розумових потугах не переважас. Виходить, що усi закоренiлi генiу. Славно! Настрiй - во! А все чому?

Учора мiй тямковйтий синочок Арфаксад зробив надгенiальне вiдкриття. Коли вiн пiшов у гальюн, то побачив: свиня - тварина нечиста.

А ми ж брали свиноту по списку чистих! Цiлих сiм пар узяли! Шiсть пар зайвi! Помилку почали негайно виправляти. Одного кабанюру я вмить заколов. Зашкварчали вiдбивнi, запахло ковбасами. Харч одразу покращав.

Коли ули холодець, Iафет розтанув. Вiн звiвся на ноги i рiшуче пiшов миритися зi свосю Язвою. Адже вiн добряга - наш Iафет!"

16. ХАМА ВИКРИТО ОСТАТОЧНО

"Дня божого, погожого.

До Арарата дорога довгувата.

Черговий навiгатор - адмiрал НОЙ БIБЛIЙНИЙ.

На загальних зборах судового колективу було розглянуто ганебний вчинок Хама, викритий веслярем Арфаксадом у корабельному гальюнi.

З рiшучою викривальною промовою виступив наш славний i непомильний капелан Iафет. Передусiм вiн присутнiх зобов'язав, надихнув i закликав. А по тому мовив:

- Дороге товариство! Тiльки тепер у повнiй непригляднiй наготi своуй повстав перед нами уже ранiше засуджений злочин стернового Хама. Нагадаю: ми суворо ганьбили його, коли вiн злiсно порушив нетлiнний дороговказ Всевишнього "усякоу тварi по парi" i розiгнав хворостиною окрасу тваринного свiту, списавши уу за борт на цiлковите знищення. Нинi неважко збагнути: це було вчинено для того, щоб пiдступно звiльнити мiсця для контрабандних пар нечистих!

Зрадiли серця i звеселилися нашi душi, коли завдяки пильностi юного й непорочного отрока Арфаксада у гальюнi ми вчасно й успiшно викрили цей нечуваний, воiстину сатанинський злочин. Насторожус той несумнiвний факт, що всi контрабанднi пари - устiвнi. Це кози, барани, кролi, що з лиховiсною швидкiстю розмножуються, здоровезнi вепри, оленi, сарни, велика рогата худоба вiд корiв до бiзонiв i так далi за ревiзiйним списком. А також - осоружнi свинi, що навели нас на злочинний слiд. Але ми докладемо всiх зусиль, щоб виправити становище на ковчезi згiдно настанов Всевишнього, що прихильно дивиться на нас зi свого осяйного престолу. Подорож наша тривала - отже, с час, щоб упоратися з наявними на борту недолiками перелiкiв.

Вiд цих запальних слiв, якi кожному глибоко западали в душу, боцман Сiм (за сумiсництвом - кок) навiть розчулено розрюмсався:

- Подумати тiльки, якби не мiй славний розумнятко Арфаксад, ми б i досi голодували...

Хамовi слова не дали. Уже доволi наслухалися його теревенiв. Окрiм того, iснувала реальна небезпека, що вiн почне доводити, що перелiченi Iафетом тварини - чистi. А що, коли доведе?

Iафет внiс конструктивну пропозицiю:

- Хай тепер Хам не шашликами з печенею смакус, а гризе кiстки i обжирасться тельбухами разом з хижаками!

Цю резолюцiю ухвалено переважною бiльшiстю голосiв".

На другий день:

"Сiм божиться:

- А я бачив ось таку рибину!

I показус вiд кормового лiхтаря аж до кiнчика бушприта. Це що, почалися рибальськi галюцинацiу? Чи боцман просто жартус? Та на його хлоп'ячi витiвки вже нiхто не звертас уваги. Навiть принциповий Боа, якому вдiлили парочку живих кролiв. Тепер спить Констриктор, згорнувшися в барвистий клубочок.

З ковчега несподiвано повтiкали раки, яких ми теж узяли по ресстру чистих, однак нiхто не пiддавав сумнiву ухню достеменну чистоту. Останнього рака я побачив, коли той уже зависав над бортом, щоб шубовснути у воду. Хоч вiдомо: раки у морськiй водi не живуть. Море - царина крабiв. Чого ж раки пруть за борт?

Я по-дружньому запитав втiкача:

- Куди ти пнешся, сто крабiв тобi у пельку?

- Все одно не лишуся, - ворушить вiн вусами.

- Чому ж бо?

- Та нас тут уже розкусили, - загадково вiдповiв вiн i без дальших розмов шубовснув у воду.

Сьогоднi я розв'язав цю тасмницю. Виявлясться, моу шибайголови Сiм та Iафет нишком влаштували в кормовому трюмi буфет i тепер ласують пивом з раками. Я зняв пробу - смачно!

- А в нечистий список занесли? - запитую мимохiдь для порядку.

- Га? - тупо вибалушив очi кок.

- Само собою, - запевнив мене капелан.

- Ага! - збагнув нарештi кок.

- Я ух моментально списав з числа чистих, ледве побачив, що Сiм вже кидас ракiв у казанок...

Ретельнi у мене бувальнi - нiчого не скажеш.

А вже пiд кiнець вахти побачив, що Iафет принишк пiд щоглою i щось творить, позираючи на чисте небо. Пiдiйшов тихцем до нього зi спини i на власнi очi пересвiдчуюсь - плете цей тхiр на мене письмове мереживо:

"Всемилостивий пане Всевишнiй!

Як вам добре вiдомо, вже давно не було дощу. Усi ми дуже забрудненi. Але адмiрала Ноя Бiблiйного цей кричущий факт чомусь не бентежить. Видно, йому до вподоби ходити у нечистих..."

Ах ти, гадюченя!

Але сигнал с сигнал. Сигнали для того й заснували, щоб на них реагували. Довелося негайно вжити вiдповiдних заходiв. За домовленiстю з китами я вiдкрив постiйно дiючу душову на три кабiни. Всi три кити фонтанують безвiдмовно i не потребують нi поточного, нi профiлактичного, анi капiтального ремонту...

17. "ЛЮДИНА ЗА БОРТОМ!"

"Дня божого, погожого.

Небо високе, море глибоке.

Черговий навiгатор - боцман Сiм.

Стерновий Хам, видно, давно збився з правильного курсу. Скiльки вже пливемо, а навiть острiвця не бачили. Та нехай Iафет розбереться...

Зранку вахта проходила спокiйно. Тiльки опiвднi сталася надзвичайна подiя.

- Людина за бортом! - гукнув я i щосили бабахнув у дзвiн гучного бою.

- Я не людина, а бог, - образився миршавенький дiдок, що плескався собi за бортом. - Бач, рятувати мене зiбрався! Сто гарпунiв тобi у печiнку!

- Ти - бог? - здивувався я.

- А так, морський бог Нерей!

- А що ти можеш, коли ти бог?

- Що я можу? - замислився вiн. - Ну, примiром, ходити по водi, яко по суху.

Вiн i справдi показав менi цей рiдкiсний i свосрiдний фокус. А потiм до нього пiдплив дельфiн, i старий Нерей всiвся на нього верхи, мов на морського коняку.

Аж тут прибув на мiй дзвiн адмiрал, i все почалося знову.

- Який ти в бога бог, сто кашалотiв тобi у пельку? - пiддав сумнiву заяву Нерея адмiрал Ной Бiблiйний. - Бог сидить на небi з янголами, а не полощеться у водi з жабами. Може, ти цар пуголовкiв, звiдки я знаю, щоглу тобi у пельку!

- Ах ти, сарделько порепана! - не на жарт розлютився морський дiдок. Це я - цар пуголовкiв? Ах ти, стара шкапо, брудний мiшок гною, кiстяк усохлий, сто гвинтiв тобi у печiнку!

- А ти!.. А ти!.. - загарячкував у полемiчному запалi й адмiрал. Роздутий пухир, бульбашка на водi, гнiздилище слимакiв - ось хто ти! Сто восьминогiв тобi в обiйми!

Це був наче стихiйний конкурс на звання лауреата солоного слова. I на суходолi до Потопу такi сутички по всiх крамницях траплялися. Ех, аж присмно згадати. Знасте, як весело бувало? Лаються у черзi двос, i самi не знають чого. Так i зараз вийшло.

Нерей явно переважав - лайка була з вигадкою.

А наш адмiрал хутко вичерпався в своух убогих фантазiях.

- Заховай пiд картуз свою лисину, блазню! - хрипко, але голосно кричав морський володар. - Прибережи уу для пекла! Там чорти з твосу пустопорожньоу коробочки бубон зроблять! Сто каракатиць тобi у кожну нiздрю!

- А ти... а ти... мокра курка - ось хто ти! - вже слабкувато боронився адмiрал.

А Нерей, вiдчуваючи його слабину, повiв переможний наступ:

- Слухай ти, недоумкуватий склеротику! Хочеш, я зараз покличу свого зятя бога Посейдона? Вiн як вилами-тризубом махоне - тут тобi й буря! Чи, може, покликати мого онука бога Тритона? Вiн як у раковину задудить - тут тобi й шквал! Та я й сам можу. Ось як дам зараз команду китам "Всi униз", пiдеш ти на дискусiю до тигрових акул! Плiснява ти галета, сухопутний шпак, корабельний пацюк, беззуба швабра, харч для крабiв, сто сдинорогiв тобi у печiнку!

Кити, видно, почули знайому команду i засовались. Днище затрiщало. Ковчег загрозливо захитався. Екiпаж i пасажири злякано завмерли. Адмiрал враз схаменувся.

- У мене наказ Всевишнього! - заголосив вiн. - Ось посвiдчення! Я сдиний у бога патрiарх, що врятувався!..

- рдиний ти у бога дурень! - обiрвав його розпачливi зойки Нерей. - А чи один ти отакий блаженний, це ще вилами мого зятя по водi писано. Сто холодних медуз на твою гарячу голову!

I пiд оплески присутнiх та плескiт хвиль Нерей грацiозно пiрнув пiд воду. На цьому несподiваний концерт солоного слова закiнчився. Цiкаво, на що натякав морський володар?"

18. НА ЩО НАТЯКАВ НЕРЕЙ

Боцман Сiм доповiв:

- На обрiу ковчег пiд незнайомим прапором!

- Покличу Констриктора, - лiниво пообiцяв адмiрал Ной Бiблiйний.

- Та уй-богу - ковчег! - присягався боцман. - Лише на чотири румби лiворуч вiд курсу. Хоч би поглянули...

I справдi, у вказаному боцманом квадратi рухалося якесь судно з химерним рангоутом.

Через пiвгодини доброго ходу вже можна було роздивитися окремi деталi. Новий ковчег був побудований у формi великоу, видовженоу, мов човен, скринi. Кришки уу зараз були вiдкинутi на борти. Певно, пiд час Потопу скриня була запакована наглухо.

З дивного зустрiчного судна визирали двi голови i чудернацький кiнь з крилами.

- Гей, на скринi! - гукнув адмiрал.

- Агов, на ковчезi! - весело озвався незнайомий навiгатор.

- Вiтаю вас!

- Привiт i вам!

- Звiдкiля це ви узялись?

- З околиць Олiмпа. А ви звiдки?

- З околиць раю!

- Ого!

- Отож!

- А куди прямусте?

- А бог його знас! А ви?

- Ха! А ми - протилежним курсом!

- Веселий ви чоловiк!

- А чого сумувати?

- Видно, нам виписували маршрути у рiзних вiдомствах.

- Ваша правда!

- Хто у вас верховода?

- Зевс. А у вас?

- Всевишнiй. А як вас величати?

- Девкалiон. Подорожую з дружиною Пуррою та конем Пегасом.

- А навiщо кiнь?

- Вiн знас шлях на гору поетiв Парнас. Каже, уу не затопило. А як вас звуть?

- Ной. На борту - дружина, сини, невiстки, онуки, звiрi...

- Ото було клопоту!..

- I не кажiть!

- Ну, бувайте! Попутного вам вiтерця!

- Щасливо i вам допливти!

Ковчег i скриня розiйшлися як у морi кораблi. А на обрiу вже бовванiла нова плавуча база.

За годину вiдбулася ще одна двостороння розмова :

- Гей, на ковчезi!

- Агов!

- Як вас величають?

- Адмiрал Ной. А вас?

- Шкiпер Утнапiштiм. А ви звiдки?

- З райського куточка!

- Ого!

- Отож! А ви?

- А ми з околиць Вавiлона. Хто у вас займасться питаннями Потопу?

- Всевишнiй. А у вас?

- Мардук.

- А я й не чув про такого!

- Я про вашого теж!

- Ну, бувайте!

- Попутного!

Так ось на що натякав старий Нерей. На небi, виявлясться, скупчилося доволеньки конкуруючих органiзацiй. Ну й дiла!..

А на обрiу вже бовванiла нова рятувальна посудина...

19. ОЙ НА ГОРI, НА ГОРI

- Земля! - гукнув черговий навiгатор капелан Iафет. - Хвала тобi, господи! Земля! Осанна, осанна, осанна!

Адмiрал Ной Бiблiйний вп'явся очима в тому напрямку, куди тицяв указуючим перстом Iафет. На обрiу, де купчилися легенькi бiлi хмарки, крiзь сизувату iмлу й справдi щось невиразно чорнiло, здiймаючись вище хмар.

- Справдi - земля! - аж здивувався адмiрал. - Сто галет тобi в нагороду! Цiла гора землi!

Опiвднi пробилися крiзь прибережне намисто рифiв i сiли на мiлину бiля самiсiнького берега. Багатомiсячна гойданка припинилася. Було дивно ходити по непорушнiй твердi, а не по хиткiй палубi.

Мореходiв зустрiчав схвильований натовп мiсцевих жителiв.

Це був сто п'ятдесят перший день нечуваноу навiгацiу без вiтрил.

Адмiрал дав останню команду:

- Свистати всiх нагору, сто пляшок кожному у пельку!

За хвилину почався урочистий парад врятованих. Схiдцями скакали коники i викидали коники, плазували плазуни, виробляли акробатичнi трюки мавпи, м'яко стрибали один через одного хижаки, котилися дикобрази та ужаки. Поважно сходили слони i носороги, зебри i зубри, страуси й жирафи, буйволи i кенгуру i т.д., i т.д., i т.д. (Повний список пасажирiв вмiщено у шеститомному довiднику Брема).

Екiпаж бiблiйних навiгаторiв зустрiла поважна делегацiя. Усiх новоприбулих запросили до святкового столу, виставленого просто неба. На бенкетi грав оркестр. Музиканти видзвонювали келихами, кубками, пляшками, тарiлками, глечиками i сулiями. Диригент вимахував довгим шампуром з шашликами. Це був непiдробний ансамбль пiснi i пляшки.

Вiд iменi присутнiх слово взяв тамада зустрiчi. Вiн схвильовано звернувся до бравого адмiрала:

- Гостем, дорогий, будеш! Другом, дорогий, будеш!

- А до кого ж ми допливли? - розчулено запитав адмiрал Ной Бiблiйний.

- Ви прибули до славноу гори Арарат в сонячнiй царинi виноробiв Урарту!

- Невже у вас не було Потопу?

- Ет! Хiба в горах почусш, що дiсться у свiтi? Ти розкажеш, дорогий!

- Ой, сумна буде моя оповiдка...

- А ти пий вино, дорогий, i все мине!

З словами щироу подяки виступив Iафет:

- Дорогi друзi! Ваш чудовий стiл зобов'язус, надихав i кличе! З серця линуть слова щироу подяки! Душа радiс! Ваш гостинний достаток мобiлiзув! Докладемо всiх зусиль! Знайдемо усi прихованi резерви! Всi, як один...

- Пий вино, дорогий, потiм добалакасш...

Старого Ноя швидко розiбрало. За годину вiн уже ледве ворушив язиком. Але вперто варнякав, намагаючись оповiсти свою гостропригодницьку бiографiю. Зрозумiло, виникали певнi мовнi труднощi. Тому немас нiчого дивного, що дiдуган затинався мало не на кожному словi.

Вiн оповiдав i лiз цiлувати тамаду:

- Дррруже!.. У-уя-уяви, дрруже!.. Це ж пррросто... дикий кошмаррр... дррруже!.. Д-д-давай попо-по-челомкасмося! Сам господь, дрруже, пiшов на мокррре дiло... Га? Жжжах!..

- Пий вино, дорогий, i все мине! - переконано радив мудрий тамада.

- Оте мок-ррре дiло й сп-п-ррравдi слiд замочити...

Коли адмiрала приволокли до намету, вiн вже й лика не в'язав.

- В'язать бом-бррром-брррам... на рррею! - задерикувато кричав вiн.

- Тату, дiд сильно набрався, - прибiг до Хама син. - Сiрника запалити страшно - вибухне! - доповiв Ханаан.

Сiм солодко хропiв пiд бенкетним столом. Iафет сидiв твердо. Вiн все бачив i все чув.

20. ОЙ У ПАТРIАРХА ТА ГОЛIВКА БОЛИТЬ

- Необхiдно рiшуче загострити, пiдняти на належну височiнь i поставити руба питання про виховання.

- Кого? - очманiло простогнав Ной. - Ой, голова моя, голiвонька бiдна...

- Молодоу змiни, - пояснив Iафет. - А то, примiром, вчора прибiгас до Хама його вкрай невихований синочок Ханаан i репетус: "Дiд, каже, так по-свинськи нализався, каже, що сiрника, каже, запалити страшно, бо дiд вибухне, каже, мов смердюча бочка зi спиртом..."

- Так i сказав? Ой, болить...

- Це ще не все! Каже, буцiм, ви одяг пропили i голим бiгали...

- Невже? - жахнувся Ной.

- Я ваш одяг принiс, - скромно повiдомив Iафет. - От я й питаю: де повага до старших?

- Ой, голiвонька потрiскус...

- I цьому можна було зарадити, якби не одна прикрiсть, - нiби вагаючись, тихо докинув Iафет.

- А що таке?

- Та сьогоднi з вiддiлу кадрiв прибiгли, щоб новi свiжi кадри на дегустацiю кинути...

- Ой-ой-ой!...

- I принесли вам кумасика, щоб пiдлiкувати вiд усiх хвороб...

- Ну, то де вiн - отой кумасик?

- Та Хам перехопив його...

- Що? Висмоктав моу лiки, мерзотник? Сто пробок йому у пельку!

- Не знаю, як вам i сказати...

- Та вже кажи до краю!

- Вилив Хам вашi лiки у море!..

- Ну й недолюдок!.. Хiба нi?

- Цей ганебний факт - акт безвiдповiдальностi та безгосподарностi.

- Ой, голiвонька моя розвалюсться... Що ж ти пропонусш, Iафете?

- Я ось для вас пляшечку припас...

- Ага!..

- Може загострити питання, пiдняти на височiнь та й поставити руба?

- Слушна думка. Клич, Iафете, колектив дегустаторiв на виробничi теревенi. Сто доган йому у пельку...

Чергове сiмейне обговорення проходило активно: Iафет завбачливо налив у чайник лiкiв вiд усiх хвороб. Ще до оголошення порядку денного Сiм внiс цiнну конструктивну пропозицiю:

- Щоб у ротi промовцiв не пересихало i щоб всiм вистачало, пропоную до наступноу наради замiсть чайника придбати вiдро i ковшик до нього. Це, поза всяким сумнiвом, пiднесе нашу балакучiсть на ще нечувану висоту!

21. ТРИ СВЯТI У ХАТI

На порядку денному виробничоу ради було одне питання: на кого шити робу винороба.

У короткому вступному словi бригадир дегустаторiв Ной яскраво змалював загальне становище:

- Сини моу! Легендарне ходiння пiд всi вiтри до гори Арарат успiшно завершено! Але не буду вiд вас приховувати: до неба високо, до хати далеко, а до шинку близько. З цих реальних умов ми i мусимо виходити. Перед нами поставлено почесне завдання - келихи пiднiмати та вино дегустувати. Важка ця праця й дуже шкiдлива для здоров'я. З власного досвiду знаю, що пiсля напруженоу виробничоу вахти дегустатори просто-таки падають з нiг. I навкоси - теж! Навiть несила доплентатись до лiжка без перешкод. Але коли це нас лякали тимчасовi труднощi? Нiколи! I ми знову доведемо, що успiшно подужасмо будь-який плановий обсяг! Однак нам необхiдно вирiшити ще одне виробниче питання. З нашого невеличкого, але згуртованого колективу ми мусимо висунути одного кандидата на вiдповiдальну роботу винороба, де с всi можливостi показати зразки натхненноу працi. Якi будуть думки i пропозицiу в свiтлi ганебного вчинку Хама?

Першим узяв слово Сiм, бо у нього в ротi було сухо, як у зiпсованому сифонi:

- Батьку i брати! Що я хочу сказати? Га? Ага! Я хочу сказати, що нам не слiд панiкувати. Здавна вiдомо: краще втопитися у винi, анiж у водi. (Iафете, налий скляночку... Та не бiйся за мене - душа не тiльки бога, а й мiру знас! А який бог змочив, такий i висушить... Ху!.. Добре пiшла!) То про що я хотiв сказати? Га? Ага! Я хочу нагадати, як Хам наплутав у списках худоби. Це жах i навiть кошмар: ми гризли такi тоненькi галети, що крiзь них можна було затемнення сонця спостерiгати! А злодюга Хам в цей час вiз контрабандою цiлу отару харчiв! (Iафете, хлюпни до склянки - душа мiру знас, а я розхвилювався...) То що я хотiв сказати? Га? Ага! Я мовчати не буду! Я ще говоритиму - душа мiру знас... Так от! Хiба ми гарантованi вiд того, що наш Хамло знову не наплутас i не наллс у келихи замiсть горiлки помиу? Фу, аж гидко стало! Хлюпнiть у склянку - душа горить... От Iафет просить слова. Вiн скаже як по писаному. Ху! Добре пiшла!

- Батьку i брати! - урочисто почав Iафет. - Високе звання дегустатора зобов'язус, надихас i кличе!

- Ще як! - вклинцювався невгамовний Сiм.

- У свiтлi поставлених завдань ми не можемо миритися з тим ганебним фактом, що Хам злочинно знищив цiлий кумасик цiнноу виробничоу сировини. Я рiшуче вiдкидаю недоречнi зараз родиннi почуття i з усiсю вiдвертiстю кажу: я не доручив би Хамовi навiть здавати порожнi пляшки, бо вiн не мас жодноу уяви про матерiальну вiдповiдальнiсть. А ще я хочу запитати збори: хто публiчно паплюжив генiальнi вказiвки Всевишнього i сiяв чорну зневiру в наших серцях? Хто ганьбив славних ковчегобудiвникiв на сторiнках бортiвки "З наждачком"? Хто прирiк на погибель окрасу тваринного свiту? Хто пiдмiнив списки "чистiнечистi" на списки "устiвнi-неустiвнi"?

- Атож - хто? - бадьоро озвався Сiм.

- Вiдповiдаю: Хам!

- А я що казав?

- Хам i ще раз Хам! Вiн один докладав всiх зусиль i знаходив прихованi резерви, щоб ми долали все новi й новi труднощi. Тож нехай спокутус своу грiхи на виноробнiй нивi. Хай вирощус лозу! Хай давить грона! А ми не пошкодусмо усiх наших сил, щоб дати об'сктивну оцiнку його працi.

- Ще як дамо! - радо пiдхопив Сiм.

- Батьку! - звiвся на ноги Хам, знову порушуючи порядок, бо йому ще нiхто не надавав слова. - Кого ви слухасте? Один ладен втопитися у кухлi сивухи, а другий меле неначе з бiлоу гарячки. Та ух обох'спарувати й бiсовi подарувати!

- Вiн ображас збори, - просичав, Iафет. - Позбавити його слова! Вилiз на трибуну непроханий, то й злiзе некоханий. Ач який!..

- Регламент! - загорлав Сiм. - Пiдвести риску! Вже й на дегустацiю пора!

Але головуючий Ной i так уже деренчав склянкою по чайнику, закликаючи присутнiх до порядку.

- Ставимо пропозицiю на голосування, - цiлком демократично мовив вiн. Хто за те, щоб за неетичну поведiнку на зборах позбавити Хама слова? Один, два, три... Переважною бiльшiстю голосiв пропозицiю прийнято. Ану, Хаме, геть з трибуни i затули пельку!.. Я вважаю, що ми попрацювали плiдно i нема потреби дискутувати далi: вже всi набалакались. Дозвольте оголосити проект резолюцiу, бо, як слушно пiдказав сумлiнний трудяга Сiм, вже й на змiну пора.

Збори дозволили. Iафет подав Ноевi заздалегiдь нашкрябаний проект, i той зачитав його:

"За безпiдставне критиканство, систематичне зловживання своум службовим становищем та виробничi зриви збори ухвалили кинути Хама на виноробну периферiю, щоб на низовiй роботi навчити його тримати:

1) руки по швах;

2) язик за зубами.

Амiнь!"

ЕПIЛОГ

Ой, не хотiлося так сумно кiнчати нашу допотопну iсторiю. Кинулися до першоджерела - Бiблiу: раптом ще можна щось зробити для роботящого трударя Хама? Нi, справи його - швах. Не тiльки самого Хама, а й сина його Ханаана i всiх нащадкiв його закрiпостили три святi, що й до холодноу води не бралися. А на доказ - ось наша резолюцiя в уу бiблiйнiй редакцiу:

"Ной проспався вiд вина свого, i дiзнався, що зробив над ним менший син його;

I сказав: проклят Ханаан; рабом рабiв буде вiн у братiв своух.

Потiм сказав: благословен господь Сiмiв; Ханаан же буде рабом йому.

Та поширить господь Iафета; та й поселиться вiн в наметах Сiмових; Ханаан же буде рабом йому".

Ось так.воно бувас!

Ото й уся Хамовi нагорода...

КНИГА ТРЕТЯ. МЕМУАРИ ПРОРОКА САМУтЛА

"I зрiс Самуул, i господь був з ним; i не залишилося жодного iз слiв його, щоб не виповнилися. I пiзнав весь Iзрауль, вiд Дана до Беер-Себи, що Самуул угоден бути пророком господнiм".

КНИГА ЦАРСТВ, розд. 3. ст. 19 - 20.

ЗШИТОК ПЕРШИЙ

Коли хтось хоче мене засмутити, то дошкуляс менi оповiдкою про святого духа, що зглянувся на мою матiр i зiйшов на неу. Це сталося рiвно за дев'ять мiсяцiв до мого народження - нiч у нiч, а мiж ними стiльки днiв, скiльки треба для плоду у черевi. Ви запитасте: а чим же святий дух може дошкулити благовiрнiй людинi? Адже всiм вiдомо: святий дух - iстота безтiлесна. Якщо вiн зiйде навiть на дiвицю непорочну, вона й лишиться непорочною. Хоч би й народила дитя пiсля того. То чим же дух менi дошкуляс?

Вiдповiдаю: дух духом, а без попа не обiйшлося.

Тато мiй Елкана (та чи батько вiн менi?) i мати моя Анна (кажуть, гарною замолоду була) прийшли в мiсто Сiлом до Скинiу, де стоуть у коморi чудодiйний Кiвот Заповiту. А прибули вони, щоб вимолити у Кiвота дитину, бо вже кiлька лiт були у шлюбi, а господь ум дiточок все не давав.

Тато мiй Елкана ( та хто вiн менi?) в Сiломi одразу подався на базар дещо продати вiд ланiв своух i дечого купити у ремiсникiв сiломських вiд майстерень ухнiх. А мати моя Анна смиренно ступила в Скинiю - Дiм божий, встала перед чудодiйним Кiвотом на колiна i вiд усього серця взмолилася до господа нашого:

- Милосердний пане Всевишнiй! Зглянься на скорботу раби твосу, не забувай мос горе i дай радостi, що всiм дасш. Дай рабi твоуй дитятко!

Священик, що був присутнiй тут, спiвчутливо прислухався до щирого молiння гарненькоу прочаночки:

- Якщо це буде хлопчик, я вiддам його служити в Дiм твiй, о Всемилостивий, щоб був вiн рабом твоум в усi днi життя його!

- Дщер моя! - тут озвався святенник замiсть господа. - Я почув твос молiння, горе твос пiзнав i зглянувся на твою скорботу. I от вiд жалю до тебе кажу: цю нiч я дозволяю провести тобi тут, у Скинiу, перед Кiвотом Заповiту. I взмолимося удвох, щоб зiйшов на тебе дух святий i зросив твос безплодне чрево. Хай подвигне нас на всенощну вiдправу палка любов до ближнього свого!

Це була така велика милiсть, якою мало хто мiг похвалитися. Мати моя Анна з тихою радiстю погодилася на всенощне молiння устами уу та устами доброчесного слуги божого.

Загрузка...