Таня Малярчук
Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

ТРОЯНДА АДОЛЬФО


єдина з усіх лише я називаю себе Барбарою а не Варварою хоча ніколи свідомо не прошу себе про це не кажу собі що от Варваро заради всього святого називайся Барбарою - не тому що хочеш приховати своє справжнє походження чи з якоїсь іншої причини припекло бути іспанкою бо це ж іспанці не розрізняють «б» і «в» - просто вночі над твоїм ліжком скрипить стеля так ніби по ній босоніж ступає кремезний чолов’яга але не з того боку стелі що вище поверхом є підлогою а з цього - твого - боку і коли так скрипить ти починаєш боятися смерті розміри твого тіла помітно зменшуються і страшенно хочеться наостанок щось з’їсти - а якби ти називала себе Барбарою то це мало б вигляд закляття і від скрипу і від постійного голоду перед смертю і від самої смерті - «Барбара» з твоїх уст звучало б свідченням прихильного до себе ставлення тобто що ти визнаєш за собою право на таке ім’я й одночасно розумієш що так себе називаєш тільки ти і ніхто інший тому вже дивним чином виокремлюєшся з усіх у своєму житті і знаєш про це

ні - так я собі жодного разу не сказала хоча хотіла бо я не з сором’язливих я можу спокійно на людях перехреститися біля церкви можу перед Святою Вечерею на Різдво коли вся родина стає молитися до образів так само вголос бубоніти молитву як моя стара і глуха баба Васютка - їй на підмогу - щоб показати що мене на відміну від тебе мамо не нервує її голосне бубоніння і я не торкну її за плече якраз на «і не введи нас во іскушеніє» що мовляв може ви заважаєте молитися іншим?!

я не сором’язлива а швидше безпосередня і в своїх почуттях і в своєму гніві

але собі ніколи нічого не казала бо боюсь що почну віддалятись від місця бесіди а моїм голосом говоритиме хтось інший і не до мене а до когось іншого - і ці інші брутально викинуть мене з мене щоб усе навколо підтасувати під реальність і щоб я спостерігаючи за бесідою збоку повірила в те що говорю саме я - щира й відверта я - бо хіба не бачиш адже то твої пальці і перстень на пальцях твій і шрам над правою бровою і повна відсутність родимок - без сумніву це ти - але насправді то не я а хтось інший

тому часто я заливаю себе густим вишневим киселем в якому звук майже не поширюється і який надає моїй шкірі пружної рожевості а очам - трохи випуклості щоб краще бачили в каламуті

у такій драглистій тиші я ніколи не чую шуму знадвору і рідко коли наважуюсь цю тишу сколихнути власним голосом - от учора коли я у заскленій мансарді розглядала ос і джмелів то раптом сказала собі: Барбаро зав’яжи хустинами голови соняшників бо зараз буде гроза

і курити сигарети в такому густому просторі для мене дуже небезпечно бо може приснитися сон як я біжу горбистою лісовою дорогою за автомобілем моїх батьків і не маю сили голосно крикнути щоб батьки сучі діти тут мене не залишали але я курю бо розумію що мушу перейти цей клінічний киселевий стан розбовтати його димом до крайньої межі щоб він тріс як мозоль і я вийду до людей і скажу: ось де я!

але перейти його так само важко як перейти з російських матюків на польські - і ти розумієш причину цього переходу і намагаєшся кілька днів не з’являтися мені перед очі

заходять батьки приречено обнявшись як на давній весільній світлині й дорікають задимленою квартирою - не розривають долонь і не лиґають слини бо впевнені що я не можу кричати

мій дід на старості років щодня сидів під горіхом і шмалив самокрути ніби боявся зупинити природний цикл самогубства

очевидно він палив і вночі заплющуючи для сну одне око

волосся його щодня рудішало а два пальці правої руки обвуглювались на папірок і все зменшувались

я пам’ятаю як пальці зменшувались ніби баба Васютка вдосвіта трохи їх підтинала і кидала в баньки з молоком щоб молоко швидко не кисло чи щоб було густим як повидло

нарешті ти приходиш і питаєш куди я діваю свої пальці

але я тільки зараз усвідомлюю як багато часу пішло на те щоб устати раніше ніж дідо почне курити - а він хитрун зовсім не лягав

ти кажеш - дуже щасливий мене бачити… кілька днів не міг прийти бо їздив копати з родичами город і ті родичі обридли тобі по саму горлянку

ти напевне зміг би залишити їх і поїхати зі мною куди завгодно але сумніваюся аби ти зміг мене захищати

ти схожий на жінку бо коли сідаєш на канапу то стуляєш коліна докупи або й гірше - перехрещуєш ноги й ритмічно похитуєш верхньою

ти мав би гордитися такою схожістю але ти її умисне замовчуєш і інстинктивно шукаєш очима в моїй кімнаті дзеркало бо тільки воно є безапеляційним доказом твого існування

ти також замовчуєш що не маєш грошей хоч пристрасно бажаєш їх здобути - й обов’язково якимсь ницим шляхом

ти приховуєш від мене своє постійне бажання ницості у всьому

ні - ти ніколи не поїхав би зі мною куди завгодно

курва

я хочу щоб ти розповідав мені про неї але ти кажеш який ти щасливий мене бачити і що кілька днів порпався на городі а я якраз парю ноги тому не можу зірватися і вдарити тебе по писку

- куди я діваю свої пальці? мене лякає містичне каліцтво - воліла б щоб дідо відрубав собі пальці січкарнею

я питаю тебе як вона хоч знаю сама але хочу побачити твої зворохоблені заячі вуха і плигаюче серденько внизу живота (дивуюся що колись животом називали життя)

ти пригадуєш яка гарна в неї плинність постави як вона вміє дивитись немов знизу як вона любляче усміхається і вірить в Бога - і кажеш що і сам міг би її кохати… це навіть було б правильніше… і вона б поблажливо дивилась на тебе з вікон свого дому

так - це було б правильніше і ти вже її кохаєш а не ненавидиш

з такої нагоди ти дозволяєш собі закурити сигарету батьки обнявшись зазирають до кімнати нагадати про задимлену квартиру але бачать що куриш ти і покірно вибачаються це правильно

вони радіють за мене бо я парю при тобі ноги тобто не соромлюся при тобі оголювати такі інтимні члени своєї конституції що означає нашу одверту вже не приховану близькість

сьогодні вночі батьки будуть кохатися але ти не можеш про це сказати бо теж задихаєшся коли куриш

я дозволяю погладити собі ноги і ти їх гладиш не дивлячись мені в очі бо це принижує твою родину

якби ти мене зараз поцілував - я б усе пробачила і дозволила б себе любити

але ти - плазма подвійної робацької крові… ти ж питаєш:

а треба? а треба? а треба?

мої батьки кохаються вже не дочекавшись ночі

ти усвідомлюєш що пора зникнути але також усвідомлюєш свою святість порівняно з цим усім і сидиш не боячись навіть образи з мого боку

святий не святий через свої праведні діла а святий коли його тіло після смерті не тліючи зсихається до стану мумії

я щодня готую собі такі мощі на сніданок вони розбухають в окропі як вермішель швидкого приготування

ти кажеш що маєш усього двадцять років хоча насправді хочеш сказати що вона старша від мене на тридцять - тому в тебе двадцятилітнього значна перевага

та й кінець кінцем - ти жінка! - Варваро

збочення не має меж у своїй цнотливості


часто бачу сни

можливо це від того що побільшало мух і вагітних жінок

сниться що вулицею йдуть колони людей на обличчях яких повиступали брунатно-оранжеві пухирці герпесу

коли ця зараза на лиці вони бояться завагітніти бо дитина буде як мінімум глуха або сліпа

потім сняться колони дітей народжених герпесованими батьками - вони сліпі й глухі… деякі не можуть говорити… потім одна жінка з герпесом на мозку з ентузіазмом розповідає що зате до герпесованого не чіпляється жоден інший небезпечний вірус

герпес у тілі залишається назавжди

я дивлюсь на перехожих і вгадую чи вони інфіковані чи ні

нова можлива класифікація людей

я торкаюся мого герпеса і знаю що ніколи не забуду в собі його присутності

він у мені як ідея у великому романі


я встаю щоранку з надією піти під її вікна

і її віра в Бога виступає потом у мене на чолі

я буду на лавці лузати соняшникове насіння або гратися з чужою дитиною жодного разу не погляну в її вікно просто воно десь маячитиме збоку мого тіла як сонце в Нью-Йорку яке є але яке ніхто не бачить… я буду ходити вздовж і впоперек раз на годину повертаючись до лавки як курка повертається на бантини…

буду собі говорити що мовляв сараче осьде справді виростає дерево і галуззя його лише тут увіходить до благодатного олімпійського верхопростору ось де його коріння вгрузає м’ясивом у підземне кришталеве річище мовляв ось сараче твій справжній талан де все що почалося ніколи не закінчиться а все що закінчилось тут не починалося…

і сараче протяг межи твоїх ребер - найсправжнісінька душа і плюй в очі кожному хто пророкує тобі майбутнє в пазурах трупних черв’яків тим більше тепер коли є це пригоріле соняшникове насіння і ця шмарката надміру агресивна чужа дитина і ця лавка і те вікно на яке жодного разу не дивлюся і тінь за фіранками й очі по вінця залиті Богом і я - на цій лавці і я - що не дивлюся на її вікно і Бог що не дивиться на нас і бодай би не дивився бодай би забув про нас на кілька століть так Божечку забудь про нас адже в Тебе стільки справ у сотні разів важливіших за моє солодкаве погладжування її образу - бачиш я звільняю Тебе від святого обов’язку мене любити аби лишень вона відслонила фіранку і глянула скільки сьогодні сонця і нехай пошкодує що не живе в Нью-Йорку нехай не помітить мене а лише мої зафуцовані черевики і подумає що ця дівчинка вкрай неохайна - нехай Божечку все буде так і нехай я зогнию у банальності лиш не у пазурах трупного черв’яка бо пам’ять про її очі мені не належачи не може належати землі

ти стоїш за фасадом зеленого будинку і дивишся на її вікно тому я заглянувши тобі в райдужну оболонку можу побачити його відображення можу навіть побачити її тінь її здійняту щоб відчинити кватирку руку

ти мені завжди був потрібен лише для цього

я волів би - кажеш ти - щоб ти кудись зникла щоб провалилась у пекло або в тартар аніж таке бачити чи не бачити але щоранку це відчувати своїми геніталіями уявляти як ти мрієш про неї і спостерігати як ти заглядаєш у мої райдужні оболонки винятково для того щоб побачити в них відображення її вікна і ти знаєш що я не можу не стояти тут за цим клятим зеленим будинком не можу не дивитись на її кляте вікно розуміючи що завжди був тобі потрібен лиш для цього

і тоді я кажу що мене засилають до Сибіру і вибач якщо було щось не так адже тим що вмирають люди повинні пробачати всі гріхи й образи… ні не важливо хто мене засилає розумієш українцям не треба когось - вони достатньою мірою мазохісти щоб самим себе туди відправляти та й у Сибіру тепер люди вміють просто собі жити як у Києві чи Мелітополі хоча звичайно цвинтар завжди залишається цвинтарем - нічого не плач час минає дуже швидко може помре монарх і гуртик моїх найближчих друзів випросить для мене помилування у ліберального наступника а може я втечу до Тибету до добрих ламів - адже звідти недалеко до Тибету? - лами навчать мене високої мудрості а потім я помандрую до Індії кажуть там є озеро Іси що по-нашому означає Ісуса і саме там кажуть умер Іса а зовсім не на хресті бо ану спробуй хіба то приємно якою високою не була б твоя місія - отож хай тобі усміхаються зелені будинки хай хтось десь щось колись переплутає і тобі дадуть Нобелівську премію і ти боронь Боже не відмовляйся від неї бо ти не такий уже нікчема пишеш добротну поезію а Нобеля давали і набагато бездарнішим (от не вірю що японцям завжди діставалося по справедливості) - отож бувай здоровий лицарю поглинутих вікон тричі мені являлася любов і жодного разу тобі не пощастило


я підозрювала що чоловік на сусідній лежанці - паскуда

перед дев’ятою вечора він захропів

його живіт рухається ритмічно як локомотив і шлункова пара через нижню губу гейзером вивергається назовні

за вікном потяга йде дощ

жіночка поруч довго розказує який у Сибіру гарний клімат як її небога там вилікувалася від астми як чоловік небоги багато заробляє і взагалі яка південно-західна залізниця багата а лише вдає із себе бідну і це не дивно бо всі високоґатункові вагони йшли до Якутії чи на БАМ… донька жіночки не хотіла вертатись із Сибіру кричала: нє паєду! нє хачу! та й сама жіночка не зробила б цього якби не чоловік якого знаєте дуже постарили морози зробили згустком сентименту й ностальгії і от жіночка спакувала свої речі в чотири валізи купила авіаквитки хоча могла взяти пільгові на потяг і рушила в Україну мало того на самісінький захід а тут клімат вологий атмосфера як холодець донька он уже понад рік слабує на хворе горло

сусід на лежанці хропе ще голосніше і мастистіше але жіночка вдає ніби їй не хочеться ригати

ще б пак адже вона пропрацювала провідницею тридцять років

скільки набачилася хропучих тіл і смердючих шкарпеток що…

(на горизонті показалися зубці тополь і жінка на мить примовкла)

що такий ландшафт їй навіть приємний він нагадує їй що треба беззастережно любити людство (я шаленію від думки що жіночка - євангелістка) що це прерогатива не лише євангелістів он скільки їх шарлатанів розвелось

жіночка зараз живе в Івано-Франківську але хоче обміняти цю квартиру на квартиру у Вінниці - горло доньчине вже замучило та й Вінниця кажуть гарне місто озеленене вдосталь роботу легко знайти… минулого літа жіночка ледве не помінялась… квартиру оцінили в 4,5 тисячі але міняйло раптово помер ну і слава Богу… не того що помер а того що не помінялась бо після теракту в Нью-Йорку її квартиру оцінили майже в 7,5 тисячі а це подумати! - три тисячі! - добра копійка дасть Бог ще один теракт - за цілих десять можна буде продати…

жіночка замовкла

дощ скінчився

згори у вікні визирнуло сонце але дебелий чолов’яга на верхній полиці заступив його своєю ногою із зашкарублим чорним нігтем

нарешті дівчинка з іншого купе біжить до кльозету ригати але не встигає добігти і вертає просто на долівку останнього купе

у вагоні висить штин не до кінця перевареної їжі і я не можу цього пробачити хропунові - людей що хропуть треба знищувати при народженні

хропун їде до Тюмені працювати - дорогу йому оплатило начальство

провідниця лягає спати і в мене зароджується страшна підозра

так і є - вона теж хропе

однак тонше й протяжніше ніби на рот їй накладено свисток від чайника

маленька дівчинка з випорожненим животом дивиться у вікно

її мати поприбирала драглі і тепер глухо вивчає свої ноги - вона була поклала око на робітника з Тюмені але після такого все пропало

дівчинка каже:

- я назву цю троянду Адольфо


о лише заради тебе кохана я переживатиму цього року другий сезон полуниць і максимальне звуження щелеп під тиском російської мови…

це заслання мені страшніше як забобон


я пам’ятала його худорлявим мулатом з квадратовим розрізом рота власне це був уже не справжній мулат а мулат моєї родини бо вдався такий очевидно в діда а дід удався в чоловіка материної сестри тобто в свого дядька і тому породілля відразу хотіла його задушити курячою подушкою і якби вона це зробила то не було б ні діда ні його а вона б це зробила бо перші дві дитини «померли» з голоду за незрозумілих обставин - але якось невчасно зайшла Велика Марія (її сестра у другому хресті) і сказала:

- Груба Маріє бійся Бога що ти робиш!!!!! - І зашаруділа своєю таркатою кльошевою спідницею так що Груба Марія мусила змиритися але всередині вона обурювалась бо Великій Марії добре було говорити її мати віддала заміж у чотирнадцять років за лінивого але статечного парубка і її єдиного сина вбив прикладом зайшлий москаль примовляючи: «Австрія Австрія як тебе звать яка ти красіва йоп тваю мать» - а вона Груба Марія несе на собі це прокляття кохати сестриного чоловіка Федора і батько це знає (не раз привселюдно бив і ганьбив) і сестра це знає але мовчить нічого не каже так ніби їй усе одно під який кущ мочиться її приланцюжений собака - один тільки Федір живе собі як звикле ходить у поле фліртує з дівками і ніхто його не ганить не картає ніхто слова не каже коли він забігає до Грубої Марії в стодолу ніби то його стодола і він забіг сюди за оберемком вівса для кобили…

лише раз від нього була Марії користь: допоміг другудитину поховати на цвинтарі межи людьми але й то побачили гробарі й донесли батькові…

і ось цей напівмулат що виглядав похмурим навіть тоді коли усміхався що ніколи нікуди не встрявав і не керував жодною ситуацією а сіявся крізь пальці як пісок і вислизав як вуж за межі ареалу поширення не пам’ятаючи ні свого діда ні своїх прабабок однак несучи на собі знак генетичного байстрюка зараз скоцюрблює плечі і має наляканий блукаючий погляд немов знає що тепер не може бути ніяких гордощів бо я дивлюся на цей край і все знаю

я завжди мріяла про таку тотальну зорову перемогу і думаю що пора йому вибачити - тепер він єдиний з усіх не вихваляє сибірську геологію можливо ненавидить її можливо її ненавидять усі але мовчать або хвалять ні частіше хвалять щоб усе виглядало як на аукціоні невимушено й легко

його мовчазлива але впевнена українська мова звучить тутешньому як прокльон

невибагливі слова майже інтернаціоналізми однак усе одно вимовлені чітко і твердо по-українськи - і я вибачаю остаточно

він тримає сина за руку і ще більше сутулить плечі мовляв назбираю гроші й виїду за Урал (здається що планета поділена на дві зони: до Уралу і після) а може навіть назад в Україну (вії і це каже умисне випадково так само міг би сказати про Уганду чи Мадагаскар) - тут непогано жити якби не зими: мороз 50 градусів руки мерзнуть якби не руки так саме через руки…

фрази його короткі й уривчасті як стрибки павука на фіранці виглядає ніби хтось давно обламав усі його повні ентузіазму й надії поривання і тепер він як Еклезіаст розуміє марність будь-якого нахилу голови чи кроку вперед але все одно обриває їх на півшляху боячись самому повірити в їхню доцільність

цей чоловік любовно називає Владивосток Владиком обіцяє з’їздити туди машиною але влітку нема дороги тому треба чекати зими і їхати трасами замерзлих річок вони називаються зимниками

він хоче поїхати туди він любить цей край і цей народ якби не руки

мова стає все безглуздішою слова пірамідою накладаються одне на одне і між ними втрачаються логічні зв’язки - здається цей химерний ненависник милується їхнім приємним звучанням і просто мусить самовизначитися щодо кожної дрібниці свого сибірського існування

він каже мені берегтися енцефалітних кліщів і білих маринованих грибів через високу ймовірність ботулізму

сибірські ялинки називаються піхтами і піхтовим відваром корисно полоскати ротову порожнину а кедри - екологічні барометри - вони ростуть тільки в ідеально чистому середовищі… залізничний міст через Єнісей на всесвітньому конкурсі металевих конструкцій одержав другу премію - поступився тільки Ейфелевій вежі… в морі біля Таймиру водиться зелена риба яка пахне квашеним огірком…

і він іде ні швидше тікає від болючого спогаду

він заздрить - адже я примусово тут так би мовити гостя он наглядачка вже біжить за мною хоче ознайомити з місцевістю і сказати що з родиною категорично заборонено спілкуватися з кимось іншим будь ласка а з родиною нєльзя а ти мулате сам сюди приїхав тобто ніхто крім тебе не винен що ти мусиш до посиніння гріти свої руки і розорювати цілинні землі


тайга рано чи пізно змушує стати вбивцею

бути ним - означає виконати обов’язок

сьогодні вранці я майже в агонії висунула руки з-під ковдри і гучно сплеснула ними в повітрі

між моїми руками знайшов собі смерть тайговий комар

він став першою жертвою невситимої породженої кедровим мороком жорстокості

мені снився білявий незнайомий чоловік - я надкушувала велику полуницю а рештою водила собі по губах так що аж шкірою відчувала своє і його збудження

я так налякалась його відверто закоханих очей (згадавши незакохані твої моя кохана) так злякалась своєї раптової радості й активності ротових м’язів розлитих у блаженній вранішній усмішці - що висунула з-під ковдри руки аби стерти з лиця реальності пам’ять останнього свідка

кедр народжує першу шишку у 120 років

я перебуваю у безодні моя кохана - тут немає ані часу ні відстані ані справжньої смерті

немає запаху і смаку

людські емоції і почуття вартують у цьому буттєвому проваллі не більше за мій маленький мурашиний цвинтар у селі під стодолою

рік не розділений на жодну з пір - тут є лишень зима (королева-упириця… гіркота… невдача твоя і моя) і є пора дистрофічного сонця тепличної катастрофи і рослинного капарства

нарешті бачу через вікно квіти - але всі вони від надмірної сибірської суворості вражені манірною меланхолією

вони схожі на французьких дам епохи рококо

тобі сподобалося б тут ти б нічого не робила ти б сиділа у мансардочці і курила б пахучі китайські трави а я краєчком ока хапала б їхню віддалену оприсутненість тебе і тремтливим голосом творила б видимість цікавої розмови яка заповнює порожнечу між нами

мовляв от бачиш кохана тут стежки також вистелені кашкою і споришем тут одночасно цвітуть тюльпани полуниці і маки лілії і нічні свічки а ось бачиш там під кущиком чорноплідної горобини - окаті братчики помідори майори і жовті ромашки… тобі напевне цікаво що то за квітучий бур’ян ти думаєш що то примула або медунка але то мишачий корінь а там бузок і набубнявілі півонії татарське зілля і китайська гвоздика а це шафран що по-нашому чорнобривці

але я знаю ти куриш і дивишся на стокротки дві білі стокротки між цибулею… ти кажеш що то очі землі… ти така схильна до пафосу… ти не прикриваєш волоссям зів’ялу шкіру під очима… ти тут

уявляєш кохана організм чукчів не розщеплює алкоголь одної склянки горілки вистачає на ціле селище… чукчів споїли і вони скоро зникнуть чукчі злягаються з рідними й надмірно вразливі до онкологічних захворювань

і ти жалієш чукчів ти завжди жалієш нещасних і скривджених істот ти кажеш що губернатор острова Чукотки - єврей а євреям лиш аби гроші були - будуть торгувати живою шкірою

п’ятиметровий кедр росте біля хвіртки

років сорок

я дочекаюся його першої шишки і привезу тобі торбину горіхів


люди сприймають мене так само спокійно як персики або банани в кіоску

інколи я називаю очєрєдь чєрґаю а наканєц-та - нарешті але сиві дідугани у підтяжках біля кіоску лише озираються за сумкою боячись за її безпеку: я можу її розрізати лезом і вкрасти порожній гаманець

мені не довіряють з такою ж силою як недовіряють дебелому бородатому чоловікові з металевими пряжками на чоботах

моя українська мова є такою ж ознакою непевності як панківські брязкальця і вона змушує діда обернутися бо в сумці порожній гаманець

і я таки його вкраду

ось я з цікавістю вивчаю свіжість і вартість бананів з Еквадора яблук з Аргентини помаранчів з Марокко капусти з Бельгії і кавунів з Італії - в мене вигляд вередливої інтеліґентки яка дня не проживе без овочевого салату а ви мущіна как думаєте свєжиє лі аґурци? - дідуган згадує той приємний час коли він був мужчиною і безнадійно оцінює пласкість спадання штанів на клубах але крига недовіри його до мене помітно зменшується - чєргу списує на випадкове непорозуміння… я ж тулюся до нього ближче ніби позад мене товчеться дванадцять тіточок а я і от ви мущіна стоїмо тут нічого не купуємо тобто немає з нас толку користі розумієте ніякої так дурно живемо даємо дерти з себе три шкури а нада би каво слєдуєт таво… штоби знал і наших - і ще більше тулюся хоча мені звичайно неприємно адже ти дідугане подивись на себе в дзеркало скільки на носі чиряків і як за кілька останніх років відросли брови ти дідугане сподіваюся бачиш яка я вся акуратна й вишукана спеціально наймаю хатню прислугу щоб випадково не зламати нігтя я тут і не стояла б узагалі: вдома холодильник підключений до Інтернету і замовляє в супермаркетах усе що потрібно але так приглянулась приємна жовтизна бананової скоринки на вітрині що просто і неможливо пройти мимо і ти дідугане сподіваюся розумієш масштаби своєї нікчемності поруч зі мною але дідько з тобою я сьогодні добродушна і милосердна в мене теж є в селі дід і баба від них тхне гноєм але я все терплю родині а ти мені дідугане став дуже рідний у цю мить нагадав дитинство курчат стайню так що буде прикро за твої гроші купувати червону білизну хоча я думаю ти був би навіть радий якби побачив як я її вдягаю…

у гаманці 250 рублів - не більше десяти доларів

здалося що дідуган чув як моя рука пробиралася в його сумку але насолоду від такої процедури він вирішив продати за непропиту чверть своєї пенсії - і коли він не озираючись ішов смішно бгаючи ноги я бачила на його спині втихомирене задоволення яке буває від ночі кохання або від усвідомлення того що всі твої знайомі ще живі

куплю на вкрадені гроші трактати листи і щоденники Фрідріха Дюррера адама і єву він намалював самим лише циркулем

я почуваюся чужо і неприродно ніби дивлюся людям у вікна пізнім вечором у них на столі п’ять виделок і велика тареля зі смаженою картоплею кішка біля пічки облизує сіре черево

сім’я зібрана вся і краще аби мене не помітили

часто мию руки

холєра що це за територія


сибірська аерокосмічна академія

сибірська губернія

сибірська древня платформа

сибірська платформа, карстово-спелеологічна країна

сибірська північна порода свиней м’ясо-сального напрямку

сибірська радянська енциклопедія

сибірське заслання В. І. Ульянова (Леніна)

сибірська технологічна академія

сибірська школа фізиків-магнітологів

«сибірські вісті»

«сибірський анархіст»

сибірський індустріальний банк

сибірський край

сибірський лісотехнічний інститут

сибірський науково-дослідний інститут гідротехніки та меліорації

сибірський наказ

«сибірський промисел»

сибірська соціал-демократична спілка

«сибірський хлібороб»

сибірський шовкопряд

сибірське генерал-губернаторство

сибірське УВС на транспорті

Сибірцев Г. П.

Сибірцев І. І. (Худоногов)…


і от нарешті - Сибір

(топонім) слово що означає частину території Росії від Уральських гір до Далекого Сходу однозначного трактування топоніма немає в історичних документах уперше згадується на поч. 18 ст. у «сокровенних сказаннях монголів» сказано що в рік зайця (1207) війська Чинґізхана підкорили всі місцеві народи в тому числі народ табір який проживав на північ від Алтаю і на захід від Ангари століттям пізніше ця назва згадувалась як ибір сибір тибір у Рашид-аддіна (1246- 1318)… в кінці 15 століття в результаті розпаду Золотої Орди на півдні Зах. Сибіру виникла татарська держава - Сибірське ханство - столицею якого в 16 столітті був Кишкак-Сибір місто розташовувалося недалеко від теперішнього Тобольська…

в легендах тобольських татар є згадки про народ сибір що займав територію по середній течії Іртиша… таким чином слово сибір спершу означало самоназву фіно-угорського племені яке мешкало на півдні Зах. Сибіру до приходу сюди татаро-монгольської орди… спроби виводити цю назву від монгольського «шибір» - болото і від російського «сивер» - північ малоймовірні


я бачила тебе дуже чітко - молодою з чорним волоссям і в барвистій сукенці - так чітко що навіть не встигла здивуватися лише чула як старі жінки кричали мені що он та чорнява жінка у квітчастій сукенці біжить за Вами молода панянко хіба Ви не бачите заждіть он вона щось Вам волає напевно аби Ви зачекали має повідомити справу дуже нагальну може що борони Боже дома приключилось в лікарню хто попав чи пса переїхало автом заждіть панянко ймовірно Вам дуже треба то знати - але я звичайно відразу не йму віри старим жінкам у мене дома нікого немає моя хата порожня знаєш така порожня як віко тільки твої скороминущі листівки з побажанням гарного нового року й одна твоя стара світлина і пса нема й авта яке могло б переїхати пса якого нема - нема і нема нічого такого що мені нагально треба знати тобто в реальному житті такого повно але чомусь тої миті здалося що такого нема і тому я вперто йшла не озираючись бо ти не те що бігати - не вмієш ходити швидким кроком не вмієш різко рухати членами тіла рухи твої плавні як рухи хворої риби слова твої навіть не звучать а бринять як колись бриніли підсніжники на пасовиську в моєї бабки і бабка казала що підсніжники - забриніли бринє бринять бринєт ой як забриніли - бабка любила це слово ніби щось у її житті так само бриніло але про це не вольно було говорити і вона говорила що бринять тільки підсніжники

тому коли одна із старих жіночок зі злістю підбігла до мене й шарпнула за рукав бо я якась глуха чи що - не розумію що он та чорнява жінка хоче щось мені важливе повідомити біжить за мною вже кілька хвилин а я як супостатка нє би зупинитися а йду ще швидше - тому тоді я все одно не могла озирнутися бо це означало

б зрадити тебе і догодити собі тобто почати жити заради себе а не заради свого кохання як то було досі і я вирвала свій рукав з тремтячих рук старої жіночки яка саме почала з гіркотою здогадуватися що я можливо направду глуха і нічого не чую від народження а вона стара дурепа марно так розізлилася ще й обізвала супостаткою хоч на супостата заслуговує лише її п’янюга-чоловік і вона це знала завжди і скільки разів помилялась і так їй і треба - от якби не обізвала супостаткою а просто крикнула: ти глуха чи що хіба не бачиш та чорнява жінка гукає тобі вслід уже кілька хвилин - якби так крикнула то молода панянка не виявилася б справді глухою ймовірно що саме вона стара дурепа зіпсувала невинній людині життя тепер я каліка назавше і заміж не вийду і запрошу в судовому порядку компенсацію за моральні збитки

я б навіть ударила настирливу жіночку бо вона чомусь знову вчепилася за мій рукав і почала просити не подавати в суд адже вона зовсім не умисне а тепер так заведено за всяку дрібницю подавати в суд хоча те що зробила вона звичайно не дрібниця але звідки вона набере тих грошей чоловік-п’яниця все з хати виносить залишились дві миски і чайник а вона буде за мною доглядати решту своїх нещасливих днів не так багато бачиш люба панянко зубів у роті вже нема…

…в мене вдома нікого нема тільки дві листівки й одна давня світлина випрошена за ніч кохання в чоловіка який тебе знав…

і я почала тікати бо здалося що ти справді біжиш ззаду і що от-от настигнеш мене як шуліка кроля що ти справді молода з довгим чорним волоссям і що ти мене кохаєш бо тепер ти молода - старша від мене всього на кілька років так для формальності і куди я біжу юний ненависнику куди я від тебе втечу серед цієї пустелі облич як я після всього спакую себе у валізу смиренності і мовчання і як пробачу собі сто тринадцять років самотності і твій похапний біг ззаду

ні я не можу тікати - завжди тікала від закоханих у себе очевидно через якісь приховані дитячі рани й образи

ну бачила як батьки кохаються - але повір матір не ненавиділа швидше батька що всім дав горіхів а мені не дав

ну не мала подруг лиш одну в шість років яка мене мацала за груди і хвалила що вони такі великі

ну бавилася зі своїм братом у лікаря ну і що - Великий Зигмунд обдурив нас із тобою спросоння йому наверзлася казна-яка нісенітниця а він бідака і сам у неї повірив коли кохався зі своєю донькою

я не хочу ніякого з тобою зближення ніякого фізичного контакту лиш аби сидіти на сходах мансарди і ковтати очима екзотичні пахощі твоєї китайської трави аби знати скільки разів на день ти вдихаєш і видихаєш повітря аби ти мене інколи впускала ближче ніж до кімнати аби ніхто нічого не знав і аби ми не знали і щоб ніхто не знав що ми не знаємо

і коли я обернулася (бо ж скільки можна тікати) то здалося що ззаду дійсно біжиш ти

рухи звичайно як у хворої риби і слова не звучать а радше ледь бринять

ти зупиняєшся так близько коло мене що я не встигаю визначити відстань між нашими очима і кажеш спокійно хоча бігла не менше кількох хвилин:

- скоро вечір пора обживати камеру Варваро

зникни маро


колись за висланими не треба було так пильно наглядати до сотні прикріплювали одного-двох наглядачів а на пилораму виганяли зовсім без нагляду бо КУДИ ВОНИ ЗВІДСИ ВТЕЧУТЬ навколо півтори тисячі квадратних кілометрів тайги

моя наглядачка не любить лише китайців - та й то з особистих причин вона заводить мене в цілком порожню камеру але я радію що в мене нічого нема - мало того

з кожним днем я все більше хочу щоб ніхто нічого не мав і це не мрія тарантула кохана не егоїстична забаганка бо і тарантули не егоїсти якщо подумати а сліпі виконавці небесного вироку - ні це не егоїзм це месіанська спроба врятувати людей від болю що прийде завтра а він прийде кохана прийде як сусід зичити гроші і головне те що біль виникає від утрати тому якщо не мати речей які можна втратити - не буде й болю який може завтра надійти

і я нічого не мала ти ж знаєш - порожня хата - анічогісінько лише якісь листівки і світлина - і все гаразд жодної сльозини за втраченим ніяких жахливих снів де ти за мною біжиш молода у чорному волоссі і в барвистій сукенці аби сказати що мене кохаєш… - нічогісінько я казала зовсім нічого бо розумієш я тебе і ніколи не мала щоб утратити ніколи ти мені не слала листівок - я здурила - і світлини твоєї не мала тільки все частіше здається що напевне колись її бачила вона мені ввижається тоді коли я плачу - тому можу страждати що цього всього нема і все - а це не страждання це тільки наближення до нього це гра у морський бій це онанізм і кава це щастя все зважувати на шальках терезів - шалена - це - без тебе

Каган-Шабшай любить красуватися переді мною голою до пояса ходить собі з виглядом повністю одягненої жодного разу не прикривається руками навіть не робить спроби прикритися не робить спроби зробити спробу - і хоч би груди були гарні а то ні зовсім обвислі й маленькі ніби виссані монстром - але я не маю права їй дорікнути чи сказати прикрийся курво стара і штовхнути межи ребра щоб ті її пуцьвірінки беззахисно гойднулися адже я нічого не знаю про Каган-Шабшай не знаю чи вона щаслива у шлюбі чи має двох дітей і чи подає милостиню жебракам біля церкви

тому я примушую себе дивитися на її груди так само відверто й невимушено як дивилася б на її ніс аби вона не думала що мені соромно а отже щоб не досягнула своєї мети

та мені й не соромно зовсім: хіба може бути соромно дивитися жінці на жіночі груди?

але наглядачка не заспокоюється а навмисно завжди стає в анфас як би я не оберталася як би не заглядала у вікно чи не нахилялася зашнурувати черевики наче тикає в мене своїми грудьми о Боже нащо мені дали наглядачку жінку невже в цьому краї між Шевченком і декабристами нема наглядачів чоловіків

звичайно я боялася б чоловіка не знала б як поводитися щоб якомога менше його збуджувати коли всміхатися а коли печально не звертати уваги мовляв не бачиш ідоле я сьогодні баную за батьківщиною мені ніколи уявляти який ти голий я заслана сюди я раба навіть менше як раба - я Прометей а ти подаєш мені їжу як під’юджений Гефест ніби й шкодуєш але все одно забиваєш у м’ясо цвяхи - щезни

і він щезне а від жінки навіть не уявляєш чого очікувати ніколи не вгадаєш де межа її чуттєвого збочення і де закінчується а де починається задоволення її страху

не думай Каган-Шабшай що я зм’якну бо те що ти робиш зовсім не інтриґуюче - заїжджено й банально порівняно з численними порнофільмами які я передивилася


я помираю від цієї тягучої доби а особливо від цих прозоро-білих ночей коли видно майже як удень і я ходжу від одного вікна до другого з надією що хоча б у он у тому маленькому дарма що заґратованому віконечку я побачу справжню як то і повинно бути в такий час темряву нехай я собі виберу око чи проткну виделкою щитовидну залозу але я буду певна того що це ніч і що пора спати і що нема чого вночі тикати в себе виделкою і ходити приблудою камерою в якій усього одне вікно дарма що заґратоване і в ньому світло бачиш у ньому мигає нетверезе причмелене сяйво мені на сміх воно шкіриться з мене і я б дала йому по писку якби воно його мало

я страждаю від авітамінозу подивіться на мої обгризені нігті й посічене волосся здається що мій пупок розв’язується і що замість легень у мене медові стільники або навіть цілий вулик із бджолами і головне не рухатися щоб бджоли не подумали що я їхній ворог і не вшпилили мене гуртом - і треба це все написати на аркуші: якесь оповідання абощо про людину-вулик про бджіл-людожерів про бажання темряви адже тут навіть якщо щільно заплющити очі видно все одно хоча в камері має бути темно так заведено споконвіку тюремним статутом

кохана я скиглю не просто так із однієї лише забаганки просто вчора прийшла до думки що безкрайня зона в якій я перебуваю схожа за всіма ознаками на відкритий космос де панують не простір і час а всебічність і входження що ніби не є негативом а навпаки моїм щасливим як не дивно здобутком бо за час заслання я не постарію ані на зморшку і не втрачу жодного дня з часу моєї присутності на землі - а це було б чудово якби не було так жахливо: бо що коли я повернуся а тебе вже не буде бо минуло якихось дев’яносто вісім років і не буде тебе вже давно - півстоліття - зміниться вдруге з того часу державний лад аптеки переобладнають під фруктові крамнички всі будуть жити щасливо й радісно так як ти і мріяла - не буде як очікувалося живих роботів віртуального сексу і клонованого потомства - ніякої фантастики і гіперелектроніки тільки от тебе не буде вже близько півстоліття а я весь цей час житиму так ніби ти є

і звертатимусь до тебе і примушуватиму себе ввечері перед сном згадувати твоє лице і коли десь ненароком побачу жовте листя а його тут розшукати рідко коли вдається адже це зона хвойної дідько забирай не жовтіючої ніколи кумуляції то радітиму що вдалось підмітити кінець якогось року може й останнього може й завтра Каган-Шабшай прийде сказати що все і що тепер вона знає чому лише в російській мові сибір жіночого роду - бо він як жінка рано чи пізно втрачає всіх собою облюблених - і заплаче хоча я не вірю що Каган-Шабшай уміє плакати

а тебе вже не буде


Каган-Шабшай любить коли їй порпаються у волоссі і вона благально кладе голову мені на коліна очі стають вузькими й наповненими покорою за вікном як завжди - сутінки що ніколи не перейдуть у ніч

дозрівають перші полуниці і я приймаю цей жест культивованої природи без шлункового бунту адже місяць тому я вже пережила одне полуничне дозрівання там звідки я

Каган-Шабшай каже що кожна людина щомісяця повинна з’їдати відро полуниць тому все гаразд

я бачила недалеко в полі дику вишню на ній навіть були рудиментарні зелені але вже мертві плоди листки знаєш такі настовбурчені ніби злі заввишки по пояс - я походила навколо а потім наїлася жимолості

спочатку було ніяково гладити Каган-Шабшай по волоссі все здавалося що моя рука шуборстається як тарган за шпалерами але наглядачка так мило розповідає про якусь жіночку

яка вже приїхала сюди алкоголічкою лице підпухле ледве ходить ніхто б на таке стерво навіть не глянув якби не була гарна хоча як на мене то ніякої краси там не бачу - звичайна жіночка з товстуватими ногами але рухалася вона якось дуже плавно ніби хвора риба і говорила ніби завжди щось комусь винна а чоловіки таке люблять от і взяв її до себе мій брат Ф. Е. Ромер чоловік ставний і відомий у своїх колах вилікував її гіпнозом і одружився але виявилося що на її рухи і голос алкоголь не впливав бо поводитися стала так само тільки твердість відчувалась і тверезість думки і жили вони непогано народилася дитинка Ромер ходив щасливий як качур у дощ але незабаром вона збожеволіла знову почала пити ходила селом розхристана у лейбику і вічно співала своєї дурної: «дєвчьоначка ока ока дєвчьоначка чєрнаока дєвчьоначка мілая папляши» або «атрадясь нікуда нє хаділа атрадясь нікуда нє пайду атрадясь нікаво нє любіла атрадясь бєзнадьожна люблю» і як пава витанцьовувала… а деколи на неї нападала меланхолія і вона бурмотіла собі під ніс: «тайга прєвольная широкая і вольная єсть лі на свєтє такая шир как ти в душе маєй Сібірь»…за дитиною зовсім не дивилася тому Ромер її відвіз до села недалеко а сам знову одружився… в селі їй добре було здається що там жили її земляки я навіть одну знаю Стефанія Ніколаєвна називається її вислали в 51-му разом з родиною… в селі комарів і оводів тьма а вона ходила майже не одягнена ноги й руки голі то її так пообкусувало до крові що рана на рані сиділа і ночувала вона десь у полі місцеві люди боялися щоб її часом до смерті комахи не загризли а як тільки сніг сходив - вона щоранку гола в Єнісеї купалася чоловіки за плотами сиділи й підглядали думаю що не було без того аби і злягалася з кимось: нічого дивного коли з головою не все в порядку та й чи мало є таких підляків які з чужої слабкості користають а раз було таке що викликала до себе додому міліцію а сама роздяглася догола (вона взагалі любила це діло) бігає по надвірку з мікрофоном не знаю навіть де його взяла і викрикає що мовляв подивіться яка в мене жизнь

Каган-Шабшай ще довго розказує але на тому місці де жіночка має вмерти я вимикаю лампу й роблю вигляд що пора спати

Ф. Е. Ромер - іконописець

ставний і відомий у своїх колах правовір його тіло маленьке але надзвичайно рухливе здається що кожна кінцівка досягла найвищої автономії і приєднана до тулуба силоміць і найбільше не пощастило голові якій пасувало б тіло вдвічі більше - борода наполовину сива

у Ромера семеро дітей і всі від різних дружин і що б хто собі не думав Ромер жодного разу не жив у гріху а завжди в шлюбі освяченому Богом остання його дружина була талановита може й талановитіша за нього писала вірші - Ромер видав на свої кошти невеличку збірочку дивовижно малювала а що вміла пекти пиріжки з яйцем і цибулею то найкращі кухарі позаздрили б он бачиш Маньку - моя наймолодшенька дивлюся на неї і знову спогади гризуть Манька зашарілася спека тут вона не любить спеку до лазні рідко ходить а я лазню люблю як узимку вибіжу з неї в чому мама народила просто в кучугуру снігу а вона стоїть і дивиться на мене з вікна ні разу не кліпне гризуть мене спогади донько бо скільки мав жінок і як ішов від них то вони нічого не казали розуміли мене знали що йшов не зі своєї забаганки а з волі Божої закохувався і мусив йти

ну як ти? комарі покусали? так тобі й треба… ні не зрозуміла мене? не зрозуміла… (я киваю ствердно головою хоча справді не зрозуміла)… завтра день Духа Святаго земля відпочиває бо Дух на неї сходить а нас він уже сьогодні освятив своєю благодаттю… зараз ми в центрі російського православія ти не смійся що річка тамо недалечко зветься Муртушка і не дивися що в моїй бороді трупики мертвих комарів - все це суєта суєт залишається небагато вартного: лиш Манька у вікні коли я вибігаю з лазні і пристрасне почуття нового от учора вечеряли разом і мовчали

але я чув що аура навколо нас добра десь метафізично наша розмова і щира розмова мала місце але не реалізувалась на практиці а шкода бо я завжди радію коли люди чимось зв’язуються якщо подумати то слова і не потрібні зовсім вони лише нитки які просвічуються назовні а справжній зв’язок існує на внутрішньому рівні: вчора між нами був внутрішній зв’язок але не було ниток

ну що це я лише балакаю ти ж бачиш спогади мене гризуть говори щось що-небудь а я буду слухати в неділю бачила в церкві двох отців Себастьяна і Генадія Фаста й одну стару царівну в білому всі навколішки били поклони а вона в широкому білому платті стояла посередині й дивилася сліпими очима плаття таке як дівчатка вперше ходять до причастя щічки мала круглі з-під парчевої хустини виглядав один крученик волосся отець Генадій Фаст підійшов і обкурив її ладаном

ще була на службі матушка Василиса та що колись жила собі привільно чоловіками перебирала і грошима розкидалась але якось цілий день не виходила з дому а другого дня одягнула рясу сама себе висвятила на черницю і нареклась Василисою - страшна така ніс гострий і все дивиться на стару царівну видно що таємниця між ними є а я спостерігаю за двома хоча більше за матушкою бо знаєте теж хочу висвятитися на черницю але не з любові до Бога а з ненависті до чоловіків зле мені паночку не знаю куди податись от у Каган-Шабшай є кіт Єгор зовсім негарний сере де хоче вже двадцять кілограмів набрав шерсть облізла хоч косички плети а вона його все одно любить і гладить щодня і їсти дає добренького і називає левеням а мене хоч би трохи так хтось любив най би не давав їсти і не називав левеням а лише гладив мене кожного дня

от як ти говориш не треба більше бачу що маєш усередині кріпость не відпустить тебе Бог так легко як думаєш він такому доброму матеріалу не дасть на сонці вигоріти

дивись на мої ікони нема тут жодного лиця святого самі пейзажі звичайно я колись малював і портрети і натюрморти але побачив що все лож єсть крім природи

ну дай я тебе барадою патроґаю


до білих ночей багато хто не може звикнути - Каган-Шабшай нервується і її груди майже не рухаються у повітрі - тому й вигадали застави бачиш їх треба всього лиш закрити на ніч і буде суцільний морок хоч в око стрельни так як ти й хотіла правда тоді хата дуже схожа на гріб а коли заспиш і не встигнеш вчасно відчинити віконниці на світанку то починаєш задихатися і постіль смердить землею

ти - кажу - особливо не турбуйся я вже звикаю тим більше коли вночі пригнітить надто і захочеться вийти надвір то навіть приємно все навколо бачити я ж насправді боюся темряви в моїй родині багато хто з жінок її боявся от прабабка моя Груба Марія вночі ніколи не виходила з хати навіть тоді коли конче треба було вийти в туалет - вона мала спеціальне горнятко і пісяла в нього навлежачки а ти знаєш як жінці важко таке втнути і ніде не пролити не те що чоловікові а спала Груба Марія на солом’яному матраці то він борони Боже як тхнув солома стара та й бліх у ній багато було а на ранок вона вікно відчинить і виплюсне вміст горнятка наперед хати якщо літо а якщо зима то поставить горнятко на піч а сама зав’ється в хустку і сидить на куфрі як ґаздиня чекає аби прийшла Мала Марія жінка її рідного брата й спитала: що то в тебе на печі в горнятку? - тоді Груба Марія хустину з губ прибере і спокійно відповідає: та то чай хіба не бачиш… огій! - але Мала Марія бере горнятко і нюхає жовту рідину вона знає що то не чай але не знає що Груба Марія якраз найбільше любить коли хтось нюхає її сечу може заради цього вона все й затіває очі її залишаються злими але рот криво посміхається і Мала Марія розуміючи що вже вкотре ловиться на гачок кидає горня на підлогу й кричить: бодай тобі кров очі заллєла та то сциклині а не чай! - і біжить з криком на толоку… а я тепер думаю що прабабка пісяла в горня не зі зла на свою невістку чи Малу Марію а зі страху виходити вночі з хати хоча звичайно і невістку вона ненавиділа все казала їй: зась тобі йди звідки-сь прийшла! - сідала на куфрі і не давала націло побілити хату або ховала всі виделки в курнику в катранах або випускала льоху із загороди хоча останнє вона робила даремно бо льоха йшла в город Федора (жили вони мало чи не на одному подвір’ї) а Федір лютував як дідько і заганяв її собі до стайні поки невістка не приходила до нього на поріг і не викрикувала так щоб і свекруха чула: віддайте свиню т-а-т-у нащо-сте заперли мою свиню! - Федір називав Ядзю за це смродом і гімном але розумієте як було йому і Грубій Марії неприємно… Федір ніколи не признавався ні до свого сина (а мого діда) ні до його і Ядзі дітей лишень раз ішов на роботу толокою де гралася його ніби онука і не дивлячись на неї опустив на землю велике червоне яблуко баба Ядзя розповідала що яблуко було отакенне - Федір немов відчував що отак ідучи по дорозі вище церкви впаде і вмре

так і я тепер відчуваю що пора звідси їхати бо коли заплющую очі - здається що хтось обережно стриже мені вії і ножиці гострі бо вії падають рівно і швидко а коли очі розплющую то першим ділом хочеться помацати чи на місці вії і головне - подивитись чи рівно підстрижено - мені конче треба їхати Каган-Шабшай бо я боюся повернутись через багато років і я так безпечно розповідаю про своїх родичів від народження до смерті не розуміючи що то є час і могили я лише відчуваю як екзистенція дуже мене гнітить а ще більше - відчуття екзистенції і я сиджу як моя прабабка на куфрі й з острахом думаю якою буде хвилина що зараз настане і якою буду я і ти і чи прийде від неї лист і чи лист існує коли я наближаюсь до поштової скриньки і знаю що він там є а коли відчиняю скриньку то бачу що вона порожнісінька ачи він існує лише в той момент коли я до нього наближаюсь ачи він навіть тоді не існує коли справді лежить у скриньці і яке гарне слово скринька - і так думаючи про хвилину що прийде я не помічаю як ця хвилина настає і як вона минає а може й ще страшніше що я помічаю як вона настає і минає

раз було так що хтось з дітей сів на ліжко Грубої Марії і ніжка чомусь дивно хруснула і відламалася ліжко було старе на ньому сиділа ще мама Грубої Марії але коли воно як п’яний корабель похилилось на один бік то всім у хаті перехопило дух а Груба Марія тріумфувала вона нічого не казала але видно що була щасливою бо взяла з ліжка смердючу подушку лягла на свій куфер і вкрилася хусткою… всі ж так і лишились сидіти поки не прийшов Ядзин чоловік - її син - і не спитав: а що Вам мамо є що спите на куфрі? - Груба Марія на це йому показала зламану ніжку і своє похилене ложе що мовляв «буде вже цьому терпіти бо ади дивись

в-о-н-а надрубала а в-о-н-о сіло і доломило» - Груба Марія тріумфувала

- так мамо буде вже цьому терпіти


за одну ніч сталася катастрофа: на височенній березі біля мого дому поселилася родина воронів я й сама здивувалась що всього лиш за кілька годин вони встигли звити гніздо нанести яєць і висидіти малих вороненят яким уже не менше тижня бо знизу мені видно їхні дзьобики а ти ж знаєш кохана яка мала тут ніч не встигаєш перевернутися на другий бік і додивитися до кінця сон ворони ж он як впоралися так що закрадається сумнів щодо однієї ночі і я страшенно боюсь кохана що між учорашнім вечором і сьогоднішнім ранком минуло набагато більше ніж кілька годин я зараз багато чого боюся якась стала ляклива ніби лань наприклад у неділю бачила розплаканого шестирічного хлопчика і здалося що він плакав по-українськи звичайно я не могла бути певна на сто відсотків але виглядало на те що по-українськи і я так злякалась кохана саме як лань це вміє бо страх - це вміння і бігла від того хлопчика невиправдано швидко ніби відчувала сьогоднішню катастрофу… не стільки розходилося що ворони замешкали на березі і що саме ворони бо те як вони тужливо кракають схоже як колись просто в лице вив чужий чорний собака мені не допікає я не забобонна хоча кажу: багато чого стала панічно боятись - але ворони за цю кляту ніч вирвали з корінням усі мої квіти і без жодної мети так просто виклали їх копичкою корінцями до вікна і лиш я встала - зразу побачила цю квітчасту могилку - жодної не лишили всі жовті ромашки і півонії вирвали дзвоники білі і фіолетові ну все що ти б так любила а самі посідали на груду каміння і дивляться як я плачу бо я не дерев’яна і не глиняна і заплакала - більше з туги ніж зі злості за їхнім одночасним екзотичним цвітінням а ще більше за тим що я тобі не брешучи могла написати скільки за моїм вікном квітів - таких же як і в нас але уяви: всі цвітуть одночасно без розподілу за порами року і ти у мансардочці куриш китайські трави не прикриваючи зів’ялу шкіру під очима - так - купочка мертвого зілля за вікном нагадала мені твою зів’ялу шкіру маю знову підозру що ворони все підлаштували навмисно кимсь послані мені допекти бо сидять на груді каміння наче знають як гарно ти виглядала б у мансардочці - а я тобі розказую що

Ви мені сьогодні снилися моя дорога пані - ніби ми разом десь засинаємо по обидва боки кімнати і я Вам маю щось важливе сказати що хотіла сказати вже давно і тут раптом набираюся сміливості серце шалено б’ється руки покриваються холодним потом але Ви вже спите і я зіщулююся мені хочеться стати клубком сірих ниток що лежить у кошику з багатьма іншими більшими і дорожчими клубками і хочеться щоб був задушливий вечір і щоб кошик з клубками лежав під ліжком а на ліжку щоб обов’язково кохалися

але вибач кохана за все це - мені було б так приємно якби ти хоч раз мені вибачила здається що я дуже завинила не лише перед тобою а перед усіма і тягар невідмученої провини вельми гнітить мене тому хочеться якомога більше випросити пробачень і коли я усміхаюся до перехожих це означає вибачте мені і коли купую пиво й кажу продавцеві спасіба це означає вибачте мені і коли додаю до картопляного раґу цілу ложку червоного перцю бо брат учора розповідав що в Узбекистані без нього не обійдеться жодна страва розумієш там спека до п’ятдесяти градусів а холодильники рідко у кого є м’ясо псується за дві години як зрештою і все інше тому переважно тамтешні жителі харчуються вже тричі зіпсутими продуктами з личинками різної мерзоти але ніхто з них ніколи не хворіє на пронос чи якусь гіршу шлункову хворобу бо надмір червоного перцю створює у їхніх кишках своєрідний дезінфікаційний контроль - то й це означає вибачте мені і не тільки узбеки а всі навіть личинки стафілокока до яких мені так само немає справи як і до узбеків але просто для красного слова

і ще мушу сказати тобі про могили бо зараз може хтось увійти наприклад Каган-Шабшай і сказати що пора йти на пилораму рубати сосни або що вирок замінили завдяки зусиллям рідних і друзів на смерть через повішення і виконавці вже чекають біля порога і вдягайся неодмінно у біле як це личить усім цнотливим дівчатам поспіхом молися загадуй останнє бажання і вйо або що у Норильську - єдиному в світі місті з легкої руки Берії збудованому за полярним колом не вистачає для фундаменту от сміх кількох кісток і вище управління вирішило надати саме мені можливість такої пожертви а Норильськ-дуже дивне місто тут ніч триває півроку і маршрутом автобусів передбачено зупинятися біля кожного під'їзду тому мені має бути приємно віддати заради нього кілька кісток - мало що може статися і я не встигну розказати тобі що чукчі спиваються на ніц самі в тому не будучи винними - в їхній крові нема ферменту який би розщеплював алкоголь я думаю тепер: це нація святих схимників а ми і не здогадуємося - спохопимося лише тоді коли не залишиться жодного чукчі і знаєш вони наївні до краю йдуть за своїми оленями як вірні раби без постійного житла вони очевидно поклоняються цим звірам навіть коли вичиняють з їхніх шкур для себе нічні панталони і вони ніколи не вмиваються їхнє ніжне майже дитяче біле тіло ціле життя не знає води у рідкому стані як я досі не знала чоловіка я кажу - святі схимники а ми й не здогадуємося - і коли вертоліт цивілізації раптом десь відшукає серед вічного снігового медитування їхній невеличкий караван - то чукчі вискакують з конусоподібних чумів схожих на дупла йому назустріч так що двох-трьох обов’язково розриває вертолітним гвинтом а потім вони віддають усе що виглядає чужинцям цінним разом з двома-трьома усміхненими дружинами за каністру горілки бенкетують цілу ніч а вранці відвозять на санях десяток трупів нічного гульбища ген за горизонт - і найбільша трагедія в тому кохана що трупи чукчі не закопують в землю бо їхня батьківщина - кілька тисяч гектарів вічної мерзлоти яка найтеплішого дня найтеплішої пори року тане на десять сантиметрів і я так злякалась коли це зрозуміла: думала чукчі викидають трупи в море або згодовують росомахам і песцям або ще гірше - згодовують оленям а вони насправді відходять на безпечну відстань і прикидають їх камінням і все хоча я досі дивуюся звідки там каміння а тепер тільки подумай кохана чукчі не мають як ми всі родинних могил нічого не прив’язує їх до полярної географії жодного цвинтаря жодного хреста жодного зогнилого родича все ретельно заморожене й збережене просторами вічної мерзлоти

і мене щомиті переслідує видіння як чукчі без панахид і парастасів везуть на санях своїх мерців


матушка Василиса несповна розуму - тут усі це знають бо хіба можна саму себе висвятити в черниці але подивись на неї це ж звичайнісінький паяц начепила на себе чернечу одежу - то ще нічого на вулиці тако й не подумав би але хустина в горошок на шиї - це вже ненормально бо хто коли бачив черницю з кольоровою хустиною на шиї - вона насміхається з віруючих - це всім ясно йде собі інколи з непокритою головою а волосся в неї попелястого кольору не пофарбоване і не посивіле але таке як попіл і погляд її завжди здивований бо очі такі вирячені аж круглі і губи завжди зціплені але не природно так злегка а театрально бо верхня губа набуває трикутної форми і шкіра навколо рота витягується до зморщок ніби на губах хтось хоче собі зав’язати вузлик - але хустина в горошок не найстрашніше в її особі: йде така чутка що вона ворожить молодим дівчатам на картах кажуть що кожного вечора до неї приходить кілька дівчат і сидить до півночі - я розумію що коли побачиш своїх рідних дітей на катафалку скрученими й виверненими нутром назовні й побачиш як їхні оголені суглоби відділені від тулуба що матушці Василисі дано було побачити то можна й хустинки в горошок носити але розбещувати молодих дівчат - це вже мені вибачте - а вона розбещує інакше назвати не можна ворожить їм на хлопців бо на що ще можна ворожити молодим дівчатам і каже чи вагітні якщо яка боїться тобто між нами кажучи - дає їм уроки сексу хоча я думаю: там було щось і страшніше - а ви бачили як б’є поклони в церкві і не соромно від людей у нашому селі ніколи не було такого паскудства Ви бачили село велике чисте під хатами нема кропиви свині по дорозі не бігають а заїдьте до сусіднього села в Кондратьєво то там усі чоловіки ще зранку напиваються «хрусталіку» - не знаєте? - технічний спирт ним колись кришталь чистили - не один і не одна передчасно на той світ пішли він же шкідливий як холєра от і Афанасєвни вже нема недавно поховали а думали з нею цього липня разом на пенсію виходити - було чотири села від чотирьох братів названі: Денисово Кондратьєво Макарово і Степаново то залишилось лише два а решту повимирало - і наше село не якась там деревня - деревня коли церкви нема - ми слідкуємо за правопорядком пияків ґанимо інвалідів доглядаємо покриток виганяємо а тут на тобі - вчителька сексу в чернечій рясі - Ви я Вас дуже прошу - до неї не ходіть лишіть цю справу ходіть до когось іншого наприклад в нашому селі є родина справжньої українки - Ви ж українка? - її вислали в 51-му спочатку в Тюменську область потім сюди то Стефа Ніколаєвна зберегла досі вишиту сорочку і чоловіка свого росіянина заставляє її вдягати на свята бувало бігає за ним по подвір’ї і проклинає на чому світ стоїть аби вдягнув та все по-польськи так що він і не розуміє до пуття а внукові своєму пошила сині шаровари пісні співає ваші «ой зацвили фіялочки зацвили» вона буде така рада вареників наліпить так ходіть лучше до Стефанії Ніколаєвни ніж до матушки Василиси


у матушки Василиси - напівтемрява але так і повинно бути бо вона зустрічає мене радо й водночас боязко наче за спиною хтось причаївся і зараз нанесе несподіваного удару тому вона часто озирається і мружить очі щоб їй виглядала кімната ще темнішою

сьогодні має все вийти - матушка стиха цілує мене в губи і я чую на них запах забороненої дії - карти сьогодні скажуть найправдивішу правду ти їм сподобалася хоч зовсім з лиця негарна я бачу що негарна можеш не ховатися сьогодні багато хто негарним народжується і то не їхня вина - взагалі немає ніякої вини - візьми вина і пий поки не почуєш як у животі щось проростає - я бачу що хочеш бути гарною усміхаєшся більше але тобі усмішка не личить її треба замастити кедровою олією - ставай тут і роздягайся нехай карти побачать тебе якою ти є і - соромся навіть шарійся відчувай незатишок і відчай щоб аж до мене дійшов їхній крик - чим голосніше тим менше долинає до Бога - і думати про свого майбутнього коханого зараз не можна вдай що тобі до нього байдуже нехай лиже твої коліна - матушка накидає на мої голі плечі якесь смердюче дрантя але я бачу що вона все одно боїться - а тепер падай ниць і кричи що не маєш сили так жити благай себе вдарити проси диму плазуй отут на порозі так щоб холод з-під дверей діймав тебе до кісток - я бачу що негарна але що зробити твоє тіло дане тобі як волові ярмо і зброя дурних - його ненавидіти - матушка в’яже мої руки грубою мотузкою і мені це подобається - так треба щоб карти відчули над тобою владу й відповідальність пусти своє тіло за течією щоб його потворність уже нікого не вражала дозволь йому обвиснути на тобі я так само собі це дозволяла в мене було багато кролів у ямі під хатою так багато що ніхто ніколи не знав скільки можливо що під землею вони збудували ціле кроляче королівство і повір мені я добре пам’ятаю як одної ночі сам кролячий король лежав разом зі мною на подушці бо пам’ятаю як він дрібно дихав мені в шию а кролі дихають частіше і тоді я дозволила собі забутись - у кролів дуже ніжна шкірка - о Боже што ета за цвєток - матушка хапає з підлоги троянду Адольфо і кладе мені на груди ніби любується як квітка тьмяніє й негарніє набравшись потворності у мого тіла - а потім хтось убив пана Злісного - охоронця державного лісу - знайшли його з перегризеною шиєю біля потоку рушниця відкинута набік і черевики розшнуровані - в Злісного було ворогів ціле село будь-хто міг його вбити але чомусь усі почали звинувачувати моїх кролів казали що їх у мене під городом ціла ферма понаривали тунелі аж до самого Норильська і не один бачив як вони собі спокійно пасуться на лужку недалеко від домівки пана Злісного казали що під землею кролі робляться агресивними хотіли навіть кожного переглядати щоб знайти одного або кількох із зафуцованими кров’ю мордами і скільки я не перечила пояснювала що кролі травоїдні що в них у шлуночках живе спеціальна бактерія яка робить їх не зайцями а кролями тобто цілком світськими мирними і лагідними вони завжди мусять їсти тільки траву інакше повиздихають як руді миші - нічого не допомагало - всі вперлися що кролі перегризли горлянку і фертик на тому - і що було робити - мусила за одну ніч перебити всіх своїх любчиків повкидати в казанок і варити паштет а шкірок було стільки що хоч викладай дорогу до неба - коли ж убивала кролячого короля то почувалася повдовілою чорною вдовою - досі бачу перед собою його невинні розчепірені стегенця і знесилено опущені додолу вуха - опісля горіхами обсадила свій дім - а тут горіхи не ростуть якщо знаєш і я це знала але на зло обсадила щоб більше горя було навколо…

матушко вона мені лише раз справді подивилася в очі і погляд її тоді казав мені зовсім не те що повинен був казати і я щодня згадую її погляд і так багато домислила що в пам’яті більше брехні ніж правди тому зараз мені легше закохатися у вас матушко ніж щодня відтворювати її вигаданий фантом

розводь ноги і давай…

матушка Василиса кидає мені на спину карти і бачить моє майбутнє але я знаю що там будуть лише пси


за три хати від Грубої Марії жила собі жінка і мала вона трьох доньок усі як одна - чепурненькі і красненькі до церкви ходять з хлопцями допізна біля парканів не стоять видно зразу що будуть з них гарні господині й жінка ними гордилася і мала єдине щастя що від доньок бо життя жінку по голівці не гладило - її мати покинула в шість місяців і втекла з американцем до Канади - покинула її під лавкою в сінях - спочатку віднесла було в сусіднє село і лишила на Дорозі біля тополі але впізнали по хустці й принесли назад потім думала втопити в криниці але не стало часу - треба було поспішати назустріч новому життю - от і лишила прикривши решетом під лавкою в сінях тому жінка дивлячись на своє благополучне прилаштування раділа і доньками своїми гордилася тільки й було мороки що з чоловіком - повернувся з війни паралізованим на ноги - от лежить на дивані з ранку до вечора і слова не скаже або віршик бурмоче під ніс: горіхове сіделечко і кінь вороненький ой поїхав з сього села козак молоденький а як їхав з сього села - низенько вклонився - прощавайте громадонько - буду за вас бився горіхове сіделечко і в коня густа грива ой поїхав козаченько - дорога йму щаслива

або про молитву «яка ломить желізо» заведе а він від природи заїкається і кожну букву тягне по кілька хвилин - то так це обридало що якби не велика воєнна пенсія - не терпіла б зроду

і от прийшов такий час що мусила диван з чоловіком винести до комірчини де гуска висиджувала яйця і напевно їм там обидвом було любенько - гусці і йому - дарма що зима а там ні вікон ні пічки і було порається жінка коло столу чи просто вишиває а чоловік викрикає з комірчини різні дурниці ну що аби їй писок пси лизали аби пішла вона коренем попід землю що гуска вночі клює йому очі що він хоче в туалет о з тим туалетом було найважче так що довелося жінці перев’язувати чоловікові мотузом його сечогінний апарат думала - менше буде хотіти

а тут ще й до всього задався Охрим думкою їхати поїздом до Станиславова в лікарню а поїзд відходить у понеділок вдосвіта ще навіть кури не піють то перед вечором в неділю починає Охрим лізти до станції навкарачки бо кажу - паралізувало по самий пояс - але так усе ставалось що спізнювався на поїзд і цілий понеділок вертався додому назад у комірчину до гуски от лізе лізе і зупиняється перепочити біля якогось дерева мовляв скільки можна терпіти таке стерво от би-м зацідив межи очі каменем або краще цеглою щоб і світа більше ніколи не вздріла треба ж такому покидькові вродитися най би її три рази підоймило та й фурило житє мені зав’язала хіба я винен що вкалічів таж за її червака воював аби мала чим живіт натовкти огій щезло би - я ж колись гой-го який парубок був як ішли співаючи українскої селом то шандарі за це десять днів у тюрмі тримали а я прикинусь дурним трясу перед ними правою рукою та й приповідаю: сир їла маслом срала пальцем сраку затикала - то вони мене і відпустять лиш дадуть день білити дерева коло каплиці - а тепер - де житє? - де житє? - де любов? - і коли Охрим так собі думав сидячи під деревом чи просто на фосі - Ядзя все давала йому крайчик хліба з вишневим повидлом або з шинкою (Охрим більше любив з шинкою) коли йшла на роботу в нічну зміну але вона його не шкодувала хоч усе собі казала: жєль мене бере але ніколи не шкодувала йшла дорогою й замислено кивала головою що мовляв така гарна колись була голос мала звучний і мелодійний всі казали що доля має випасти неабияка тим більше що ім’я рідкісне - Ядвига - якесь майже езотеричне - польська королівна ще за Яґайлом так називалась - а Ядзі не було добре було лиш терпимо і нетерпимо як то буває коли зашморг на шиї затягнутий до кінця але не заважає кивати головою і краще щоб вона все забула - мачуха яка підмішує в борщ мила батько який в один день стає з ґазди охоронцем заводу і веде її з братом до притулку каже почекайте тут я принесу хліба - і вони з братом чекають до вечора того хліба а потім з притулку виходить ґречна пані і питає чи їх тут назавжди залишили а вони з братом кажуть що тато за хлібом пішли Ви не турбуйтесь тато зараз прийдуть і заберуть нас але тато не приходять і вони з братом їдять зупу в якій плаває квасолинка - о в Ядзі така здорова пам’ять що вона навіть пам’ятає скільки на день сливових кісточок визбирувала на базарі після того як утекла з притулку і яким акцентом говорив чоловік який чомусь сидів у її хаті за прилавком - Ганнусю дай цій дівчинці хліба - вона тут колись жила

а що Ядзю з повидлом чи з шинкою? - Охрим ніколи не усміхався коли це питав - кажеш там де ти виросла багато грибів у лісах і вовки загризли вчительку? - Охрим їсть на диво спокійно все пильно пережовує ніби сподівається знайти в себе між зубами не кістку чи дрібний камінець а шматок необробленого золота - і ти на пасовиську доїла корову в склєночку й ходила в кирзових черевиках на одну ногу?

зміняла за них м’ясо здохлої телички бо їсти його не могла так любила теличку цілих три роки за неї пасла корови а коли війна настала і почали кидати бомби я лишила корови і заховалася в кущ шипшини думала - хочуть мене вбити але в такий колючий кущ ніхто не полізе а потім прибігла до баби і плачу що мене мало не вбили бомбою тому я заховалася в кущ шипшини і корови втекли до лісу всюди шукала - ніде нема - і баба спершу набила за корови а далі набила ще раз бо мовляв ніхто на мене бомбу тратити не буде щеня я таке

гай-ну Ядзю йди тепер додому бо я видів як Груба Марія вела тільки-но депутата каже що ти хотіла її зарубати сокирою так бігла по хаті за нею що лужко зламала

Охрим доїдав хліб і вертався ще повільніше - а через три роки Охримиха з доньками вийшла в люди з прищепленими до сукенки чорними стрічками бо тато вмерли - і всі присутні в залізному магазині зареготали

я давно помітила Єгоре як ти на мене дивишся коли кожного вечора тікаю в ліс покурити - Каган-Шабшай не дозволяє курити каже що пожаліється вищим органам і тоді мене в найкращому випадку посадять на місяць в карцер а можуть ще прив’язати голою до сосни і залишити на обід комарам а потім можуть запалити сосну і врятувати мене лише тоді коли почну молитися Богові можуть позбавити мене права зачиняти віконниці на ніч

і тому я тікаю в ліс щоб моя наглядачка нічого не бачила і роблю вигляд що збираю гриби навіть нахиляюсь або штуркаю ногою трухлявий пеньок але насправді курю якомога швидше і більше й перестаю думати про одну жінку - ти її Єгоре не знаєш вона залишилась там звідки я приїхала і найгірше що ніколи не згадує про мене навіть не знає що я тут хоча може хтось зі знайомих сказав їй але це її так само зворушить як звістка що двоюрідний брат її померлої тітки що була другою дружиною її звідного дядька купив на базарі в старої горбатої перекупки яка більше за все на світі любить розводити у горшках на підвіконні ломикамінь кілограм меду - ну тобто цій жінці про яку я коли курю перестаю думати байдужісінько до мене - і тому я намагаюся курити дуже багато бо так як тютюн пахне свобода а ти Єгоре дуже часто стоїш за деревами недалеко і мені приємно коли ти на мене дивишся бо тоді я інтеліґентно поводжуся рівно тримаю спину не сутулюся а коли сиджу на пеньку то граційно розводжу ноги чи погладжую рукою підборіддя і я тоді собі зовсім чужинка якась зайшла випадкова відвідувачка однак виразно відчуваю радість що хоч ненадовго позбулася страху того яка я є насправді

мені снився недавно подібний до тебе білявий вайлуватий молодик я думаю - може це доля що я тебе зустріла тепер - ми втечемо кудись звичайно мені додому вертатись не можна там є схованка під пічкою можна буде там пожити десять років поки мою справу не закриють і не поставлять печатку про зникнення безвісти а ти ходив би до магазину по кефір і кренделі з корицею але краще не треба туди вертатися

станемо наприклад жебраками поїдемо до Італії кажуть Італія зараз ґальопом приймає іноземних жебраків з профілактичною метою: на вулицях розвелося надто багато голубів - вони сідають на пам’ятники й звісно обсирають їх і це в принципі не страшна трагедія адже всюди так є - всі люди на світі коли впадають у ностальгію першим ділом згадують пам’ятник місцевого чи всенародного поета з голубом на бронзовій голові навіть я тепер часто згадую свого старого скверного друзяку Міцкевича - але в Італії упослідження пам’ятників досягло крайніх меж не те щоб національні герої ставали з коричневих повністю білими просто бронза чомусь почала вступати з голуб’ячим послідом у хімічну реакцію і розсипатися на друзки - і що тільки італійська влада не робила - підключала до пам’ятників електричний струм поки кількох американських туристів не прибило на місці спеціально закуповувала велику кількість соколів поки ті не почали виловлювати замість голубів собак котів і маленьких дітей а тепер от запрошують іноземних жебраків на голуб’ячий бульйончик вони ж не будуть нас годувати не виділять з бюджету жодної копійки для будування безплатних їдалень помуштрують голодом доведуть до кондиції поки ми не почнемо пекти на майданах нещасних ніким не захищених пташок запиваючи печеню водою з водограїв

мені звичайно спочатку буде трохи не по собі буду вередувати й плакати проклинати долю і тебе й національних героїв але у Венеції ми вкрадемо в когось гондолу і це буде наш дім там будуть сміятися діти і смердітиме рибою бо через рік ми перейдемо на рибу будемо підгодовувати нею голубів і вони стануть нашими найближчими друзями вони сідатимуть тобі на капелюх і ти мене кохатимеш - Господи як ти мене кохатимеш! - а я ні Єгоре - я ні на хвильку бо моє серце вже давно віддане в пекло мрійливого спогаду ним володіють мара й омана воно буде вічно нещасним у своєму нерозділеному почутті й тоді коли я вмру - воно висітиме на дереві не вмираючи ще сто віків і співатиме альбу про розлуку закоханих на світанку - і ти Єгоре муситимеш це терпіти бо ти будеш тим деревом на якому воно висітиме

я знаю - ти хотів бути археологом мріяв порпатися в землі у пошуках древніх скелетів аж поки не знайшов би в одному монгольському кургані свій власний-ти навіть минулого року їздив з експедицією на Ангару і ти надто добре пам’ятаєш як спочатку намагався вибирати з каші дрібних чорних комашок а потім перестав і ти пам’ятаєш старого діда котрий сидить на березі й нікуди не дивиться бо його лице щільно вкрите все тими ж комашками бодай їм добра не було

тікаємо завтра пополудні коли Каган-Шабшай укотре зникне ненадовго - хіба я не знаю - вона ходить курити за будинок я відразу впізнаю в її лиці обличчя жінки яка щойно курила це легко - нічого з собою не беремо нехай думають що я вийшла погуляти і мене роздер дикий леопард чи ненароком засмоктало в болоті і не треба завдавати собі зайвого клопоту шукати мене болотом мені земля я пробачаю всіх хто був мені катом


посидь зі мною Єгоре доки не докурю останню сигарету ти так гарно муркаєш і трешся об покусані ноги що я починаю віддаватися твоїй ласці й вірити хоча б у неї - я от цілу ніч думала і вирішила: ми могли б втекти з тобою до Бразилії - о - це країна чудес там можна вирощувати каву й брати участь у ріодежанейрівських карнавалах і там повно старих товстих жінок які розплітають свої груди мов коси - а коли йде дощ у тій країні чудес цвітуть гігантські квіти-паразити і цвітуть рівно сорок днів доки ллє з неба і вода зливається через їхні опуклі суцвіття в землю як через каналізацію разом зі слонами міхами кави і тими хто не втримався

я перша з моєї родини потраплю до Бразилії хоча вуйко баби Васюти Іван напевне був там бо він був усюди навіть у Франції носив сап’янові чоботи і курив найдорожчий тютюн тоді як всі в селі курили коров’ячі гімняки - коли він ішов селом усі ховалися хто під стандари в печах хто в шіпку між дрова бо казали що вуйко Іван в кращому випадку австрійський і німецький шпигун а в гіршому - вбивця молодих дівчат - їхнім волоссям він пуцує свої сап’янові чоботи а з колінних чашечок вирізає амулети й продає в Кракові на базарі

коли молодшому братові баби Васюти відняло ноги вуйко ніс його п’ять кілометрів до лікарні на своїх плечах і казав йому: йой та хіба ти не хлоп? і так само казав коли брата забирали в есеси і всі в хаті плакали і мама баби Васюти плакали і баба Васюта плакали одночасно пам’ятаючи що тільки вчора впросила маму купити в жида таркатої плюшевої тканини на спідницю а тепер усе пропало

вуйко Іван ніколи нічого не боявся - міг спокійно вночі ходити Борсуками де не один бачив великого волохатого чоловіка без голови а коли бився з десятьма старовіськими хлопцями то лиш грізно покрикував: не дри лахман богаю!!!! і вуса прикривали рот так що він здавався ротом Всевишнього і старовіські хлопці і напудилися вуйка більше ніж дідька лисого билися об землю що більше ніколи не перейдуть межу свого села будуть у ньому сидіти як миші і не запускатимуть своїх корів у чехівську конюшину

прощався вуйко з бабою Васютою і мамою баби Васюти вночі і це було схоже на несподівану зустріч після довгої розлуки він сидів біля столу і питав свою сестру чи та пам’ятає як вони везли фірою сіно і як легкий смерч підняв їхнє сіно і поніс в небо а потім як вони раділи бо в сусідньому селі у якихось діда і баби смерч поніс у небо хату але дід і баба цього не бачили бо сиділи навпочіпки під креденцем взявшись за руки і заплющивши очі - ще вуйко казав сестрі щоб вона не віддавала Васюту за непутерного Леся Бомка бо подивись яка вона гарна і розумна хоч і закінчила лише дві клясі вже вона одна в тебе: від сина тільки каптанчик і зостався то пильнуй її най в люди вийде - і вуйко Іван поїхав кудись закордон так що його з того часу ніде ніколи не бачили і багато хто від цього зрадів особливо старовіські хлопці і молоді дівчата а через тиждень німці покинули їхнє село і прийшли рускі

тому я кажу що вуйко Іван міг бути в Бразилії бо відтоді ніхто

не знає де він є а землю можна за вісімдесят днів обійти не те що за

п’ятдесят років от вуйко якраз там живе бо Бразилія це країна чудес і от він там нарешті закохався одружився народив двох бахурів - взув їх у сап’янові чоботи і вони разом ходять в поле ловити земледухів і пити перепелині яйця

і уяви Єгоре скільки буде радості коли ми там зустрінемося і я буду не сама а з тобою тобто поглянь вуєчку в мене є той хто скаже: не кури так багато - я хочу щоб ти жила довше вуйко зрозуміє дарма що ми з ним не знайомі і що наші з ним життя припадають на різні кінці століття - він притулить мене до грудей і скаже: ну то як жилося Васюті за Бомком Варваро? а я йому захочу відповісти що мовляв так що один ішов пня підпалив а другий ішов задницю підогрів але не скажу бо скінчилася сигарета й на мене знову напала меланхолія


мулат зрідка заглядає до мене - коли Каган-Шабшай ховається у провулку між двома високими будинками і розглядає чужі вікна в одному бачить кота в другому ляльку з великими чорними бровами і ще бачить одне зовсім маленьке віконечко з двома червоними термосами - тоді мулат знову не дивиться мені в очі і так само міцно тримає сина за руку - я йому даю миску полуниць бо їх тут так багато що скоро полуниці стануть частиною мого тіла якимсь новим органом і ти не знаєш любий брате як двічі на тиждень Каган-Шабшай будить мене зранку одягає ошийник щоб я бува десь не повісилась і веде мене на каторгу збирати полуниці і це брате для мене гірше ніж пиляти сосни чи будувати підземний тунель це гірше ніж бути санітаркою у війську чужої країни й одночасно коханкою прапорщика - з полуницями боротися неможливо і навіть безглуздо бо вони через два дні дозрівають знову і завжди червоні якби хоч іншого кольору наприклад світло-світло-фіолетові або срібного відтінку - мені червоний колір ріже очі й головне - він мене збуджує вибач що я тобі таке кажу але збуджує сексуально… от спочатку я їла ягоди спокійно як усі люди не дивлячись відразу запихала до рота бо це не малина в якій можуть бути черв’яки… тоді я згадувала одну жінку - ти не знаєш її але повір вона прекрасна - і думала що їй сподобалося б так їсти полуниці я уявляла як вона не кусає їх а роздушує піднебінням об язик при цьому вирівнюючи коліна так що вгорі колінної чашечки на литці утворювався маленький горбик м’язів а якби я тоді дивилася на неї ззаду то зовсім не побачила б що вона їсть полуницю бачила б тільки що вона стоїть на плантації і дивиться кудись уперед можливо шукає мене - але згодом полуниці своєю кількістю роздушили мене ніби піднебінням об язик бо щоразу більше почало здаватися що ця жінка вже не стоїть і не шукає мене а навприсядки збирає великі доспілі ягоди й оберемками кидає до рота тобто ягоди стають володарями першого плану відсуваючи індивідуальність цієї жінки про яку я тобі кажу за межі нормального відчуття краси або гірше - вимальовують її вульгарною ненажерою яка їсть полуниці лише для того щоб через кілька годин у туалеті спостерігати на що вони перетворились а я стою ззаду цієї ненажери й бачу що прийшов кінець мріям та ідеалам що все - прощавайте і вибачайте за нахабність просто не було часу запитати як у вас справи - і з тим як полуниць ставало все більше видіння ставали все жахливішими: дійшло до того що Вона починала намащувати полуницями обличчя мовляв це корисно для шкіри потім територія гримування поширювалася на шию і верхню частину грудей потім Вона намащувала полуницями все тіло й лягала проти сонця разом з багатьма іншими жінками - до гурту Каган-Шабшай матушки Василиси Стефи Ніколаєвни - і так вони не рухалися на сонці серед липневої спеки як мумії у рожевому серпанку якби у світло-світло-фіолетовому то ще нічого а то в рожевому і - тут брате найголовніше - на їхні солодкаві тіла сідали різної величини мухи з лискучими черевцями перелітали з тіла однієї на тіло іншої ніби нема різниці чи сидіти на Ній чи на Каган-Шабшай мухи залазили у вуха в ніс і в пупок я думаю жінкам було навіть приємно а ще більше було приємно від того що я стою ззаду і бачу все від родимки під пахвою до мізинця лівої ноги - і це брате мене невимовно збуджувало так що я поривалась лягти поруч них намаститись полуницями і чекати щоб муха яка щойно сиділа на Ній сіла мені на губи я б навіть витримала мух Каган-Шабшай хоча вони звичайно були б набагато важчими і безпринципно залазили б у всі рани в тому числі й душевні - ти бачиш брате яка важка моя каторга тому з’їж цю миску полуниць - нехай їх стане на землі на миску менше…

і ще страшенно мерзнуть ноги незалежно від пори дня і року Каган-Шабшай каже що в них вселяється дух вітру і треба неодмінно прикривати голову чорною хустиною ніби я справляю чийсь похорон а дух вітру боїться хрестів і ксьондзів але мені здається що сибірська земля завжди - і в липневу спеку - випромінює арктичний холод вона чекає щоб на неї хтось ступив і забрав трохи мерзлоти собі а її мерзлота це моя печаль і я намагаюсь більше ходити на прогулянки щоб звільнити землю від її тягаря як рибальську сітку від мертвого тюленя але я це роблю не для землі а для себе - просто хочу щоб по міліметрові відмерзали ноги щоб вічний холод ліз моїм тілом усе вище і вище як невправний залицяльник лізе під нічну сорочку бо хочу щоб був хоч якийсь залицяльник і ще хочу мати виправдання на випадок якщо колись прийде помилування а мені не буде чого вже повертатись додому бо помилування прийшло надто рано і ще не всі там забули або надто пізно і вже ніхто не пам’ятає…

брат завжди швидко з’їдає свою миску полуниць бо знає що робить цим мені велику приємність а він завжди хоче зробити мені щось приємне аби я не думала що все так погано в цьому краї він старанно завжди вилизує тарілку коли їсть полуниці зі сметаною але тоді відвертається від сина і в цю хвилину він устигає сказати щось дуже важливе те заради чого власне й прийшов - перед тим навшпиньках заглядаючи за двері чи не підслуховує наглядачка напевне боїться що за речі які він збирається мені повідомити можуть притягти до судової відповідальності викрасти сина а потім шантажувати щоб підписав письмове каяття - і лише переконавшись остаточно що зайвих вух нема каже мені що

тут сестричко ніде нема раків і жаб - от є повно ящірок змій черепах які кусаються і свиней які ходять селами безпечно як собаки багато окунів і казали навіть є лососі - нема тільки раків і жаб бо він якось спеціально йшов їх шукати на болото - не знайшов - там орнаментальна імпотентна тиша - колись баба Васюта ввечері відганяла жаб від порога казала що то відьма лізе до хата й сипала жабі на голову сіль або накривала жабу відром а вранці бігла дивитись чи відьма не втекла і що ви думаєте - жаби у відрі не було втекла стерво таке - а тут баба нарешті жила б спокійно звідки ти знаєш - може якраз їй сподобалося б - адже тут люди набагато привітніші жимолость набагато корисніша і взагалі - Саяни набагато вищі за Карпати… в супермаркетах продають уже покраяний чорний хліб із соняшником з тмином і з волоськими горіхами а ти пам’ятаєш - у баби ніколи не було гострого ножа завжди ножі гострили об каміння на подвір’ї - і вона могла б тут далі годувати своїх свиней - я казав - вони тут бігають селами як собаки але от вбивають їх як на мене жорстоко: то сокирою то кувалдою дехто навіть стріляє з рушниці а до баби завжди приходив професійний різник миттєво позбавляв свиню життя цільовим ударом у серце і довго спускав з тварини кров доки в потоці біля хати вода не ставала багряна

мулат швидко все казав і мені здавалося що він починав усміхатися кутиками губ я могла подумати що він з мене сміється бо помітив десь подерті панчохи або дуже яскраво просвічується білизна але ти брате не смійся я думаю що навпаки ти мав би помітити як я останнім часом дуже погарніла волосся відросло витягнулося лице і на носі зникло ластовиння - це все через те що в мене закоханий Єгор той що підглядає як я курю він невмілий кавалер найдалі - може потертися об ноги й принести сухого зеленого метелика але мені годі жалітися бо Єгор нічого від мене не вимагає крім молока він завжди мовчить але я знаю що він знає як мені страшно коли вночі наді мною скрипить стеля і як я боюся переходити на вокзалах рейки щоб не затиснуло в них ногу і я знаю що він розуміється на справжній красі бо жестикулює лише так як йому личить хоча міг би жестикулювати ще багатьма різними способами які йому пасують безумовно менше і в ньому все прекрасне як у ненародженої дитини яка переконана що вже народилась - у такі моменти хочеться щоб Єгор мене міцно обійняв і тоді я шкодую що він - кіт


сенс - я так хочу щоб він був ззаду мене

от я ходжу попри будинок Зарх при Благовіщенській вулиці і фотограф Лухтанський ллє мені на голову помиї або я сиджу в зеленому скверику навпроти Благовіщенської церкви де ввечері на великий бенкет збираються всі жебраки міста й намагаюсь не дивитися на підпухлу синювату жебрачку бо коли я на неї дивлюся - вона починає дико мотати головою і хреститися а тої миті коли я відвертаюся щоб подивитися на голубів і вона розуміє що моєї уваги треба буде знов чекати кілька хвилин - то з усієї сили тарабанить об бетон пластмасовою тарілочкою і відкриває рот ніби от-от загорланить на мене що мало мені не здається тому махом кидай пару копійок у цю пластмасову тарілочку не бачиш що мені перекрутило всі ноги

або коли я розглядаю високі розлогі дерева з маленькими схожими на шипшину плодами і мені кажуть що то яблука а не шипшина і вони називаються райськими і вони о-го-го які смачні - не пара тим що там - у вас - і я думаю що ті яблука які колись росли у баби біля хати і ми їх часто рвали коли навколо лежав сніг повинні б називатися словом яке позначає середовище ще блаженніше за рай бо рай тоді не такий вже й велокоблаженний якщо там ростуть подібні фрукти і як Єва могла впасти так низько щоб спокуситися на цю шипшинку? і як Бог міг опуститися так низько щоб пошкодувати її прабатькам? якби то були яблука моєї баби я б усе зрозуміла сама не раз шкодувала поділитися ними зі своїми подругами

або коли я виходжу з ванни і довго стою не рухаючись щоб кожна краплина води підкоряючись всесвітньому тяжінню стікала додолу лоскочучи мене своїми передсмертними ніжностями

або коли я всього лякаюся - я вже казала - в тому числі сідати на унітаз бо звідти може вилізти змія а ще гірше чужа рука і лапнути мене а ще гірше пробратися через анус у нутрощі тобто ніби посадити мене на палю як колись татари саджали полонених але тоді я не просто буду полонена посаджена на палю а буду лялькою якою щосили вертітиме рука - Петрушкою який зараз на майдані має розвеселяти гектар публіки - навіть коли я так лякаюся - у всіх перелічених випадках що їх і важко поєднати між собою чи сказати: так це вартісні й важливі випадки у твоєму житті Варваро якби їх не було ти не змогла б визначитися щодо найважливіших проблем буття - все одно я хочу щоб коли вони стаються всюди навколо і в них самих був сенс бо коли я народилася - по радіо передавали сонячну безвітряну погоду і скрізь навколо повно сенсу а в дикторки був занижено мелодійний голос як буває у людей які точно знають що кажуть

я хочу щоб не було лиш одного сенсу: говорити що він є і зараз мені теж не треба це казати але не тому що все на світі - марнота марнот і що «я не атеїст який розтрачується на доведення того що Бог не існує бо навіть якби він існував - то це нічого не змінило б» - а тому що всім і без мене відомо що сенс є і тіточки й бабусі і дідусі й сусіди - кожному снився сон як вони летять над великим містом обійнявши вертоліт і сонце лишень встає і вони обливаються сльозами радості спостерігаючи як люди вигулюють своїх собак як коханці крадуться вікнами додому і як у калюжах (бо вчора була гроза) плавають опале листя усмішки млинці стрічки ковпачки від авторучок срібні ложки дитячі соски я і ти й аркуш зошита з математики за п’ятий клас і як мені затишно знати що хтось обійнявши вертоліт летить над містом і бачить як ми з тобою плаваємо в калюжі а я тоді не справжня я - а торба всіх своїх спогадів страхів і безглуздих суджень я в найрізноманітніших митях наприклад я що дивлюся на жінку яка дивиться на малу дитину яка дивиться на хмаринку або я що одного разу не витримаю такої великої кількості одночасних думок і розпадуся на мільйон випадкових дрібниць якими будуть причісуватись найпрекрасніші профури планети

я хочу щоб у всьому був сенс і щоб я страждала від його надлишку щоб я була ним переповнена як повітряна куля аргоном звичайно інколи можна посперечатися напиватися плакатися тобі на плечі як усе по-дурному склалося

що я опинилась в Сибіру і навіть не можу величати його великою буквою і як хвилююся що це «по-дурному» набуде рис нормальності або й уже поволі набуває і ти собі уяви кохана що буде коли мною заволодіє абсурд у якому теж є сенс а це найстрашніше коли абсурд має сенс бо тоді навіть абсурд стає абсурдним і я боюся кохана що всюди там усе нормально усі проживуть все як треба і коли будуть вмирати навколо їхнього ліжка збереться повно людей половина з яких внуки й правнуки і на їхніх обличчях горітимуть сльози жалю -

і лиш я чомусь у полоні чудовиська лиш зі мною щось не так - бо я боюся кохана що все брехня а я - найбільша з брехонь - і кожна думка перш ніж прийти мені до голови обережно стукає в двері які відчиняються тільки тоді коли суворий цензор загляне в щілину і я хотіла б роздушити цензора в кулаку як яйце і може найближчим часом так і зроблю - і я боюся кохана що справжня світова історія - це мільйони газетних шпальт а я - брехня і моя доля - пробиратися крізь світову історію як крізь натовп геніїв - мучитися від власної брехливості тикати нею собі в лице - і коли генії переможуть а мій марафон добіжить кінця - я почую грудний занижений голос дикторки яка скаже мені вже вмираючій що і світова історія й газетні шпальти і генії - все теж брехня і дуже шкода Варваро що ти потратилася на марні думки - нам справді прикро що все вийшло так безглуздо

і я їм яблука завбільшки з шипшину і за вікном ще донедавна цвіли квіти без огляду на пору року в якій вони повинні цвісти але ворони за кілька годин ночі їх усіх повиривали поскладали корінчиками до вікна звили гніздо нанесли яєць висиділи вороненят і тепер мовчки сидять на паркані і чекають коли я прокинуся щоб побачити мій розпач - ну хіба таке можливе? - чому я не потрапила до Єгипту на Афон до Таїланду до Канберри в Марокко в епоху рококо чому не захоплююся роком і маю лише два ока? - що думала моя мама день перед тим як зрозуміла що в її животі є я і дуже цікаво що думала я в той знаменний день? - чому мені здається що хаос - моя справжня домівка і чому щоб звільнитися від цього почуття треба щодня по кілька годин у темряві дивитися на полум’я свічки? - чому мені ніхто не пише? - чому ти мені не пишеш? - кохана? - чому ти? - мені? - не пишеш?

але коли я тобі так плакатимуся на плечі ти можеш щось збрехати і мені полегшає власне мені вже полегшало від думки що доторкаюся до твого плеча і ти дивишся мені в очі і брешеш кажеш

Варваро подумай може (ненавиджу цю підступну тактику через може) якраз у тому що все вийшло так по-дурному і є твій сенс у кожному абсурді криється таємниця яку ти пізнала а будь-яке пізнання має право на сенс розумієш багато що я б сказала - навіть все - має право на сенс - крім тебе - ти можеш тільки завжди бажати цього права - не виходячи за межі бажання і тіла

але ти дівчинко часто любиш бунтувати думаєш ти заслужила на кращу долю однак бунтуючи ти підкоряєшся зрозумій це

тому носи своє руде волосся - поки воно тобі личить…

а я тулюся до тебе кохана все ближче ніби відчуваю свою вину і от-от покаюся але насправді знаю - кажеш неправду - обманюєш і мене і себе як дитина що лякає батьків бабаєм -

уяви - діти північних народів уміють стріляти з народження і вони стріляють не будь-куди а просто білці в око щоб не зіпсувати шкірку а якщо заблукають на два тижні в тайзі ніхто називаючи їх по імені не плаче і не побивається бо в дітей північних народів нема імені - ані імені ні прізвища - а коли ці діти були маленькими їхні матері їм у підгузники напихали моху-ягелю - і таким чином вигадали памперси ще багато століть тому

і уяви - далеко на Півночі росте дзвінкий кедр який здатний у голки всмоктувати сонячну енергію і приходить такий час коли він починає дзвеніти і дзвенить три роки так що навколо висить неймовірний гамір а потім замовкає на тридцять років ніби замислюється

я тулюся до тебе кохана надто близько і ти могла б побачити в цьому якусь непристойність але не бачиш бо стільки навколо бруду а ця дівчинка ще зберегла в собі крихту здивування вона ще до чогось прагне ще бореться зі своїм чудовиськом (ти вагаєшся) вона хоче від мене одного листа в якому я не напишу нічого крім погоди то хіба я можу їй відмовити в такій дурниці адже стільки було чоловіків які не вартували слова взагалі а я до них і говорила і приходила ввечері

о Господи коли ти так собі скажеш я хочу щоб у мене за спиною як добрий ангел чатував сенс


секс - я так хочу щоб був секс

я до перехожих і навіть до собаки яка п’є з калюжі воду всміхаюся так ніби бачила їх голими і вони сором’язливо ховають погляд у своє безкомір’я думають мало що коли могло статись і вона справді нас такими бачила підглядала за нами коли ми засиджувалися в лазні: тепер пригадуємо як під вікном щось було зашаруділо і стихло а ми тоді подумали що то хрущі - ця дівчинка небезпечна бо нам не подобаються її зсутулені плечі - самотні дівчатка небезпечніші за тертих рецидивістів - ми ж хочемо збереження своєї інтимності щоб нам у вікна ніхто не заглядав коли на столі парує смажена картопля а біля пічки муркоче сіра кішка ми хочемо щоб вечір був на диво спокійним щоб наші ноги відпочивали на канапі після важкого робочого дня так - і щоб ніхто не крав муркотіння нашої кішки - це дуже важливо - йди своєю дорогою дівчинко нам незручно в твоїх райдужних оболонках упізнавати себе голими

продавець бананів у кіоску називається Мордва в нього пласке овальне лице й надміру вузькі очі селькупа і він віддаючи копійки завжди торкається до моєї долоні так що я думаю а чому б і ні

кажуть - селькупи дуже щирі й привітні якби Мордва продавав не банани а дині і якби я підійшла до нього невимушено ґраційно сказала що знаю тільки що ківі це тропічний аґрус і взагалі не розуміюся на динях але дуже хочу вибрати солодку як мед то чи не могли б ви пане мені допомогти (при цьому не можна рухати носом бо селькупи не люблять жінок з рухливими носами) Ви ж бачите - я в безвихідній ситуації лише надія на галантного продавця не рухаю носом приваблива 19 років сусіди кажуть непогано готую дітей не маю в шлюбі не була і - о - Мордва подарує мені десяток медових динь донесе додому кине на ліжко і зґвалтує несамовито повільно - не мружачи й борони Боже не заплющуючи очей його жовта шкіра мені навіть на хвильку сподобається я навіть дозволю її собі погладити бо завжди гладжу випадкових коханців щоб було якомога більше людей таврованих моєю зимовою ніжністю і - о - Мордва такий сильний що не засне відразу опісля а ще витримає кілька моїх усних пасажів про Чарлі Чапліна

який перед смертю залишив цілий маєток щасливцеві який зможе подолати його рекорд у мистецтві випускання кружалець диму: сигара повинна бути обов’язково кубинською кружалець повинно бути не менше одинадцяти однакового діаметра на однаковій відстані одне від одного а між ними повинен проходити струмінь диму тонко й рівномірно як шовкова нитка складена в одинадцять разів і - о - Мордва міг би випустити такі кружальця а на гроші Чарлі купив би плантацію динь і два кіоски в центрі міста і кожного дня вбивав би по кілька чоловіків які похітливо на мене дивилися б особливо таджиків бо вони дуже схожі на індійців роз’їжджають на білих слонах і викрадають чужих наречених Мордва кинджалом різав би їм горлянки викладаючи з голів візерунки на клумбах а через два роки відніс би у якесь міністерство звіт про доходи і привів би до нашої з ним затишної домівки ще одну вродливу пошановувачку медових динь

тобто розумієте - нема кохання на все життя і так само нема на все життя сексу в будинку напроти живе старий командор Рєзанов який двісті років тому повернувся з Америки і плачучи припав сліпій матері до колін бо не міг пригадати якою мовою говорив у дитинстві й мати відвела його до хати і лікувала травами три місяці а головне - командор залишив в Америці свою кохану іспанку Кончіту в неї біле як молоко волосся і голубі як небо очі але юна не поїхала з ним і невдовзі після розлуки померла можливо від туги так що не залишилося після неї жодного ґудзика яким можна було б командорові защепити собі сорочку спогадів жодного скельця яким можна було б командорові пустити з жили заражену коханням кров і командор прийняв обітницю мовчання і лишився жити так як є - купив великий бінокль і підглядає за мною з горища - Мордва кілька разів ловив на собі його згасле око але не перерізав командорові горлянку бо якраз мав намір нести до міністерства звіт про доходи і коли я сказала що вчора скінчилася мука Мордва якось розсіяно змовчав мовляв це вже немає ніякого значення ніякогісінького не треба мені вже ні муки ні пирогів ні тебе тому я наступного дня перешукала всю хату і під матрацом знайшла два акуратно відкритих листи від коханки яка пише що - все гаразд тільки от дуже за тобою Мордвинко скучила щоночі згадую твою жовту шкіру що пахне динями і мрію щоб ти в мене ввійшов на світанку

тобто нема кохання на все життя і нема на все життя сексу але якщо ми з тобою ще колись зустрінемося кохана і ти подумаєш а чому б і ні адже навколо тільки бруд а ця дівчинка бореться зі своїм чудовиськом і вимагає від тебе набагато менше ніж вимагали чоловіки до яких ти говорила і приходила ввечері - то тоді я хочу щоб за нашими плечима було так темно що і в бінокль не розібрати чи там стоїть ангел чи сата…

коли я порпаюся у волоссі Каган-Шабшай вона виглядає щасливою і починає говорити про колорадських жуків - каже що щаслива зовсім не тому що я їй порпаюся у волоссі а тому що в цьому блаженному краї нема колорадських жуків і так з усіма місцевими жителями - заглянь у їхні душі - каже - ти не побачиш там моя люба невільнице і тіні нарікання на долю бо всі вони знають що могло бути набагато гірше і ранки вони могли зустрічати в світлі тілець щойно вилуплених личинок і жити вони могли з підозрілим поглядом людини яка уважно заглядає під спід картопляного листя і їх самих вернуло б від власних поглядів вони цуралися б дзеркал тіней і відображень у воді але ти не думай що колорадський жук так лякає місцевих жителів - ні - їх лякає запах жука а ще більше жовта рідина із запахом жука яка завжди залишається на руках маленьких дітей тому для них межа нічного жаху - побачити вві сні поле зеленої картоплі з маленькими червонястими ягідками на галуззі а вони оглядають поле не зблизька щоб розпізнати в ягідках живу істоту а здалека коли видно лише відтінки червонястих горбиків які легко можна прийняти за порічки або малину - і знаєш - є такі безмежно безпечні сни коли найбільший жах не видається жахом бо мозок який може його зрозуміти відпочиває і тому люди прокидаються без найменшого здогаду що бачили вві сні справжнє жахіття одягаються чистять зуби відслонюють штори і дивлячись на руки своїх дітей раптом усвідомлюють що на галуззі картоплі не можуть рости ані порічки ні малина і що то були без сумніву червонясті з чорними крапками по боках личинки колорадського жука і вони в агонії поспішають до мого брата Ромера аби ще раз переконатись у тому що в Сибіру колорадський жук навряд чи зможе перебути зиму адже він заривається в землю не більше ніж па десять сантиметрів - тим більше Урал ця мерзота переходила шістдесят років що там зими набагато м’якші ніж у нас - тому шановні мешканці принаймні століття нема чого турбуватися і боязко користуватись у бесідах евфемізмами - ми живемо в країні ельдорадо

і мені поруч з волоссям Каган-Шабшай теж стає радісно й щасливо бо справді в обличчях місцевих жителів я завжди бачу вдячність долі за те що ні завтра ні будь-коли протягом прийдешніх ста років вони не зустрінуть у себе на городах колорадського жука але одночасно я помічаю в їхніх обличчях нешанобливе ставлення до жителів Уралу і далі - ніби ці люди їм нагадують метушливих і суєтних мучеників пекла не вартих ламаного гроша прокажених необрізаних вошивих рудих і нікчемних чорноробів з повними відрами живого врожаю

підозрюю Груба Марія ненавиділа бабу Ядзю з такою ж таємною внутрішньою огидою яку можуть відчувати люди які ніколи не торкались колорадського жука до людей які його торкалися - мешкаючи з нею в одній кімнаті вона відразливо затуляла очі хусткою коли баба Ядзя вранці одягалась а коли та їй пропонувала сніданок Груба Марія зовсім відверталась до вікна мовляв не треба мені твоїх смердючих помиїв жидівко невмивана очі мої аби тебе і твоїх бенькартів не виділи - і хоча звичайно як тільки двері за Ядзею зачинялися Груба Марія одразу починала ваговито відкривати баняки й поважно нюхати гарячі страви а потім вирішувати яку виделку вона сьогодні заховає в курнику або віддасть до кращих часів Великій Марії - але й тоді її губи кривилися від невимовної огиди перед Ядзею і ні виделки ні покришки баняків вона не брала голими руками

любов Грубої Марії до депутатів і головного лікаря була прямо пропорційною ненависті до Ядзі вона ходила до них тільки на великі свята одягала для них свою синю струксову спідницю й американську хустку а коли вела їх до хати показати наочно як учора невістка била її баняком по голові то щоразу намагалася все ближче до них торкнутись або йдучи мимоволі зачеркнути їх боком і намагалась водити якомога більше депутатів від чого ставала ще огряднішою і грубішою - навпроти церкви вона говорила напрочуд голосно і так само голосно майже вульґарно до них реготала щоб усі бачили кого вона веде і з ким розмовляє - ніби грала роль найповажнішої в селі жінки з якою всі рахуються і приносять на Великдень у подарунок паски - а коли депутати нарешті заходили до хати ні на мить не забуваючи про свій депутатський гонор і суворо казали заплаканій Ядзі: ну товаришко нащо Ви били маму? - то Груба Марія закладала на грудях руки ні на мить не забуваючи про гонор найповажнішої в селі жінки і теж так само суворо питала: справді товаришко нащо Ви били маму? га? і тої миті вона була переконана що Ядзя била Грубу Марію баняком по голові і що підрубала нещасній старій жінці ліжко і що не дає їй їсти або навпаки годує здохлими отруєними щурами тому Грубій Марії нічого більше не залишається як головою та в воду - такої подяки дочекалась від дітей на старість років - і ми тебе захистимо Груба Маріє щоб ти це знала - ми з поважними товаришами депутатами не дозволимо над тобою глумитися зайшлій жидівці

Ядзя коли приходили депутати заплакана сиділа за столом і пальцями перебирала мереживо скатертини мовляв я б і сьогодні все залишила й поїхала до Житомира або до Новограда-Волинського там такі ліси якби ви лиш знали і стільки влітку білих грибів і підберезників я було назбираю в мочарах повну пазуху й біжу з коровами додому а тоді на ноги нічого не вдягали та й трусів у мене не було от я прибіжу додому сяду на ґанку й витрушую з пазухи гриби а все тіло аж пашить - стільки п’явок - я б поїхала до цьотки Тофільки я їй колись від баби гарбузове насіння у двох мішках несла спочатку пронесу сто метрів один мішок потім лишу його на дорозі й вертаюся за другим а баба мішки зашивала шовковою ниткою щоб я звідти не тягала зернята і я не тягала але раз так розізлилася що розпорола мішки посеред дороги і схрупала все до одного - пам’ятаю тільки як цьотка крадькома виглядала з вікна і все чекала коли нарешті я розізлюсь і розпорю мішки і я це зробила для неї щоб вона знайшла нарешті свій спокій бо вона знаходила спокій коли мене била - так шановні депутати я поїхала б хоч зараз бо деколи дуже хочеться підкоритись Грубій Марії як колись цьотці Тофільці навіть цікаво як зміняться її рухи під впливом моєї поразки чи побільшає жестів і чи сиве волосся знову набуде русявого кольору але якщо я поїду то решту днів мене будуть переслідувати її закладені на грудях руки а я їх страшенно боюся і тому залишаюсь вертітися навколо леза і мріяти що прийде час і я її таки вдарю баняком по голові а потім годуватиму отруєними щурами і в день коли вона в страшних муках відійде у кращий світ у мене буде весілля

депутати оглядали баняки і йшли геть помахуючи на Ядзю вказівним пальцем - діти лягали на полудень спати Груба Марія поспішала до Великої і Малої Марій розказати як усе минулося а Ядзя верталася на город збирати з картоплі колорадських жуків


найкраще Ядзі було у жидівки а Ядзя знала що каже бо перебула у стількох людей стількох попідмивала бабусь і стільком малим дітям витирала носи що гріх сумніватися - жидівка була дуже висока і гарна - коли Ядзю до неї привів її чоловік вона сиділа з донькою на гойдалці в саду й читала французький журнал Ядзя дуже її боялася бо бачила що чоловік теж її боїться тому не відходила від чоловіка і його велосипеда навіть не сміла подивитися вгору - лиш чула як вони через неї сварилися невідомою мовою і який у жидівки глибокий грудний голос - але потім жидівка пішла до хати й винесла Ядзі велетенську булку з маслом і Ядзя назавжди її полюбила як вірна собака що любить своїх господарів ніби за їхню ласку а насправді за їжу

пані я буду Вам усе робити буду бавити дівчинку буду на річці чистити срібло ходитиму до крамниці й віддаватиму всю до копієчки здачу прибиратиму в кімнаті замітатиму митиму посуд збиватиму сметану - і буду завжди мовчати як риба в склянці ніколи не скажу Вам слова впоперек тільки візьміть мене до себе і годуйте мене

Ядзя вмлівала перед жидівкою особливо коли приносила ввечері їй воду мити ноги або коли сиділа під горіхом з дитиною а вона сиділа навпроти й читала - в неї були окуляри з тонким золотим ланцюжком який змією сповзав від скроні до шиї і на зап’ясті в неї був годинник хоча Ядзя не знала що то годинник думала - там живе маленький чортик і не дивувалась бо жидівка могла мати свого чортика Ядзя не сумнівалася що вона могла мати і мітлу і хвіст і совині очі опівночі що вона може літати ночами і тому інколи її чоловік іде на кілька днів геть але завжди повертається з опущеною головою і повною торбиною невідомих фруктів - коли він ішов жидівка сиділа в мансардочці й курила китайські трави а Ядзя підглядала за нею через щілину в дверях і найбільше тоді хотіла гладити жидівку по голові бо їй здавалося що вона плаче і її зелені очі можуть утратити колір або стати звичайними - а раз жидівка покликала Ядзю до себе й посадила її собі в ноги як вірного пса і Ядзя її тоді вдруге полюбила назавжди

я буду з тобою скільки битиметься моє серце кохана митиму тобі ноги перегортатиму сторінки французького журналу й маститиму булки маслом тільки не відганяй мене від себе й дозволяй гладити по голові

жидівка розповідала Ядзі про себе про світ про чорних людей про великі річки і кам’яні австрійські мости потім знов про себе але вже своєю мовою і Ядзя не помічала зміни далі розуміючи кожне слово запам’ятовувала мовлене як магічне закляття проти дощу й того дня вона втретє полюбила жидівку так як дають обітницю духовної незайманості й того дня жидівка теж її любила як ніхто й ніколи більше - а назавтра з’явилася цьотка Тофілька щоб забрати заплакану Ядзю до себе бо їй знову потрібна була нянька - і Ядзя у вузлику понесла з собою три рублі і сорок копійок здачі і чорта на зап’ясті

мені шановні депутати ніде так не було добре як у жидівки а я стільки людей перебачила що знаю що кажу і не думайте я не хочу її знову побачити - ні - жидівка напевне померла у війну або з чоловіком переїхала на батьківщину та й зараз вона була б уже стара а я не хочу знати яка вона стара але тільки її я дійсно люблю і моя любов вірна і щира як любов собаки до господаря я живу єдино тому щоб вона за мною спостерігала - в моїй хаті отут над образом деколи сидять її очі й на подвір’ї деколи сидять коли скосити траву то видно й на толоці - всюди де б я не ходила і де б не була і що б зі мною не сталося поганого - нема гіршого ніж прокинутися вранці біля Петра і не відчути на собі її погляду й мені здається я і мої діти стаємо на неї зовні подібними як то буває зі старим подружжям а коли ніхто не чує я називаю свою старшу доньку не Мирославою а Миррою і вона справді більше Мирра а не Мирослава навіть коли Велика Марія обзивала її вошивою вона все одно була Миррою і ми часто з нею ходимо повз жидівський будинок Остафійчуків щоб піймати запах китайських трав і щоб побути там звідки нас силоміць викинули

тому мені байдужі будь-які біди і злидні от вчора я сказала Петрові що дома закінчилася мука а він тільки відмахнувся рукою мовляв це вже немає ніякого значення ніякогісінького бо мені вже не треба муки і пирогів і тебе а сьогодні я знайшла за пічкою акуратно розпакований лист від коханки яка пише що

в мене Пєтєнька все гаразд Серьожі підійшли чоботи які ти прислав тільки щось він зараз хворіє бо в нас два місяці без перерви йдуть дощі і мені Пєтя дуже без тебе одиноко все чекаю коли ти скажеш їй про нас і приїдеш

і я заховала лист у пазуху як колись ховала туди гриби й побігла до Петра на роботу викрикуючи: Пєтєнька! Серьожі підійшли чоботи які ти прислав! - але мені всередині було байдуже і до Петра і до Мотрі най би собі їхав хіба я тримаю? - Пєтєнька! Дуже без тебе одиноко! - а мені все одно шановні депутати

- так мамо буде вже цьому терпіти…


а в сусідньому селі жив Лесь Бомко який на Купала все ходив у ліс шукати цвіт папороті й одного разу його знайшов бо під ранок повернувся додому блідий як смерть сів під горіх де сидів завжди і сказав Васюті що відтепер розуміє мову тварин і що відтепер тиВасюто сама будеш різати курей і свиней або наймемо різника або Франя попросимо він і так без діла цілими днями блендає - а Васюта на Купала ходила на Замаґурку шукати цвіт кучерів ніби то були не кучері а троянди Адольфо - але на Замаґурці крім суниць диких груш і борсучих нір нічого не було (правда казали що по понеділках там ходить мара б’ють ланцюги й іржуть конячі голови одна дівчинка ледве звідти винесла ноги і зливали їй віск чотири старі баби з Остапківців) - тому Васюта поверталася зранку додому надто печальною щоб мати силу визиваюче не подивитися на Бомка мовляв огій чоловіче добрий ти вже чисто здурів та хіба мені треба курей чи свиней? - мені вже ніц не треба маю сир і сметану і мені буде…

а раз вони обидвоє косили траву на присадибі й Васюті раптом здалося що Лесь щойно скосив кучер і вона кинулася до Леся як квочка мало не вдарила по лиці але то був не кучер а кульбаба - заспокійся Васюто бо ти стала ще чорнішою ніж є - видиш то кульбаба кучера я б не скосив кучерів тут уже давно нема вони люблять мочарі і спеку - й Бомко кидав косу і йшов під горіх курити тютюн хоча знав що від тютюну в нього вкорочуються пальці ніби хто їх обрізав січкарнею і курив доки Васюта не приносила йому гарячі пироги з цибулею а потім знов курив доки Васюта не лягала спати й доки вона не вставала мовляв я буду тут курити Васюто доки ти не забудеш кучері й не згадаєш все гарне що в нас було - як ми мотузком у липні струшували з пшениці сніг який у нас був злий собака Рудько як мені на полі залізла під сорочку миша і як я півгодини без упину ригав - а згадай усіх їжаків що ми з тобою бачили і лисиць і мурашник у глинищах - о - а скільком кротам ми заливали воду в нори скільки курчат забрали з-перед хати сороки а як ми знайшли в полі яйця диких курей поклали їх під гуску як вилупились курчата і через тиждень утекли назад у поле - хіба ти не пам’ятаєш? - а як циганка вкрала кожух з хати а як Франьо казав дітям що в нього корови такі чисті бо він їх щонеділі купає у ванні і як діти йшли дивитись на ту ванну - а про дурнуватого Василя Соли - хіба не пам’ятаєш Соли? - як він лупив люд доки не бачив крові і як його вбив на толоці грім пам’ятаєш яка тоді була гроза а ми їли в літній кухні затерку з молоком? - я тоді ще сказав когось нині обов’язково вб’є громом - і вбило - в нас уже дорослі доньки скоро треба буде заміж видавати а ти все шукаєш свої кучері - кажуть до Аннички залицяється син Ядзі яка маму била баняком по голові - не знаю може ще втрутитися і роз’єднати? - чекаю що ти Василинко скажеш…

Лесь сидів під горіхом а Васюта доїла корову коли на подвір’я зайшли свати від Ядзиного сина - Васюта кинулася мити руки й знімати фартух але Ядзя привіталася з нею так ніби все гаразд і в неї і в Васюти - й попереду ще багато часу і нічого ще не закінчується - не я перша і не ти остання Васютко в житті яких були одні жінки


коли мені виповниться шістдесят шість років я буду жити у старій частині великого галасливого міста бажано з метрополітеном на п’ятому поверсі п’ятиповерхового цегляного будинку і мої вікна будуть виходити на внутрішню частину такого ж будинку як мій - у дворі між будинками поруч з поламаними гойдалками завжди стоятиме чорна калюжа й нечасті автомобілі вгрузаючи в неї бризкатимуть на мене смердючою водою коли я сидітиму на лавці біля під’їзду - але мене завжди дивуватиме що помешкання моє на диво тихе й небагатолюдне інколи я навіть думатиму що сусідні квартири порожні і я сама живу в п’ятиповерховій покинутій вежі

я вдягатимуся винятково в світло-коричневе і світло-сіре вбрання і в сусідній продуктовій крамниці завжди куплятиму своє улюблене печиво й мені буде дуже приємно кожен день проживати однаково дозволяючи собі маленькі творчі варіації - для мене буде надзвичайно важливо: вертатися з крамниці швидко чи повільно - всміхатися до продавців мовляв я не вредна язиката баба яку нервують ваші надміру повільні рухи чи дивитися крізь них мовляв слухайте в мене вдома живуть син з невісткою й донька із зятем і в них по четверо дітей які понад усе на світі люблять стрибати з дивана на стіл і кричати коли хтось тихо говорить а коли я тікаю в туалет почитати мені обов’язково вимикають світло злісно регочучи за дверима - мені буде важливо скільки пияків і безпритульних божевільних тіточок я побачу за день і чи вони мене побачать а якщо побачать то чи я їм сподобаюся або нагадаю когось із раннього дитинства - для мене буде велика різниця чи на стелі зранку сидітиме два комарі чи три і чи мені захочеться вбита їх подушкою - і єдине що я справді навчуся досконало робити - це варити овочеві супи щоразу даючи їм найчастіше жіночого роду манірні й вишукані імена - довгий час проблему для мене становитимуть огіркові супи бо огірок коли розварюється втрачає смак або навіть стає огидним - і мистецтво змішування крупів бо наприклад гречка і товчений горох разом не смакують узагалі а гречка й геркулес смакують - а коли ці проблеми вирішаться я додаватиму в супи відвар м’яти або липи або молодих смородинових бруньок і чекатиму щоб хтось до мене прийшов і скуштував новий суп і якщо протягом тижня ніхто не приходитиме я виливатиму суп в унітаз і варитиму новий

звичайно тебе я вже тоді майже не згадуватиму

коли раптово заявлятимуться друзі й коханці з минулого я не буду відчиняти дверей сидітиму так тихо біля порога як злодій що краде у себе а коли нежданий гість вирішить ще трохи почекати мене на лавці біля під'їзду (бо ж дарма тоді вирушав у таку даль) і його оббризкає смердючою водою одиноке авто яке тут власне проїхало помилково або через балкон я побачу краєм ока як гість дивиться на замученого часом Єгора що вилазить з-під смітника то вкотре порадію зі свого помірного й затишного помешкання - але про тебе не подумаю хоча ти кохана протягом стількох років залишишся в мені спогадом який вічно обмислює сам себе

часто я виходитиму на вечірні прогулянки і знову як колись заглядатиму у вікна незнайомим людям - там буде так само видно на столі повну тарелю смаженої картоплі тільки виделок буде не п’ять а дванадцять хоча я на це майже не зверну уваги - за мить важко перелічити всі виделки на столі - я не збентежусь я довгий час навіть не скажу собі що ну от Барбаро на столі вже дванадцять виделок але ти не бентежся - скажу це собі може вже аж наступного дня але виберу момент коли погана звістка матиме найменше сили й розумієш - це вже зовсім не те коли день повний дуже сліпучого літнього сонця - і я нічим не засмучена сиджу в затінку під горіхом і пальці мої хоч з обгризеними нігтями але не зменшуються - я дивлюся на перехожих і знаєш - у зоні мого житла тут під горіхом завжди затінок а навколо дуже сліпучо світить сонце так що шкіра перехожих і волосся й одяг неймовірно блищать - хоча може якби я не сиділа в затінку а йшла позаду них чи попереду щохвилини оглядаючись аби побачити чи блищить у них шкіра - то тоді якраз шкіра могла б і не блищати а лише трохи підсвічуватись - і люди мені не виглядали б настільки щасливими ніби більшість доби живуть у раю і тільки зараз вийшли покрасуватися переді мною своєю шкірою тобто своїм щастям - так - тоді мені буде набагато легше сказати собі правду про виделки що ну от Барбаро мені здається що вчора у вікні куди ти заглянула на мить (пам’ятаєш? - ти ще здивувалася чому на ньому немає ґрат) - так ось мені здається що в тому вікні як і колись було видно тарелю смаженої картоплі але виделок біля тарелі було не п’ять - ну я тебе прошу тільки без дурнуватих сцен - а дванадцять вони лежали купою тому ти вчора не звернула на них уваги але зараз я все проаналізувала й кажу цілком свідомо що виделок було рівно дванадцять однак бентежитися немає жодного приводу бо Вони якраз того вечора могли чекати гостей - мало що буває: запросили близьку родину або давніх друзів з сім’ями

о не дивуйся кохана я і тоді говоритиму сама до себе - тоді може навіть більше ніж будь-коли - і це буде схоже на поєдинок однакових за силою бовдурів-богатирів які дуже ймовірно що витратили на поєдинок ціле життя але глядачі навколо щодня змінюються бо ти ж розумієш у кожного сім’я діти квасоля на городі не микана і тому ніхто достеменно не може сказати ані цікавим ні самим богатирям скільки часу триває це безглузде криваве видовище

і я собі відповім цілком чесно без тіні кокетства що нині хай їм грець тим виделкам коли так багато сліпучого сонця і я сиджу під горіхом скоцюрбившись мовляв подивися панянко в голубій сукенці яка я стара й негарна які в мене обгризені нігті жовті пальці і потворне подвійне підборіддя а ти так легко й рівно йдеш на підборах ніби пливеш і сукенка в тебе розвівається вітром ніби вітрило корабля і шкіра твоя так блищить на сонці ніби атлас тому ти повинна зараз же собою безмежно замилуватися адже ти така гарна а я така негарна (ти така гарна бо я така негарна) більше за все на світі я хочу милуватися тим як ти собою милуєшся

мені тоді буде приємно і заздрість мною не заволодіє але от якби я дізналася про виделки вчора одразу біля вікна то напевне розхвилювалася б розплакалася б тобі на плечі

адже все так по-дурному вийшло я чомусь утекла до сибіру думала там буде легше переносити вагу власного тіла до того ж у сибіру живуть мої родичі які втекли туди рівно з тої ж причини тому ми станемо одне для одного запорукою співчутливої відвертості - і я ще думала от повернуся колись назад (бо ж повернуся колись?!) упевнена і задоволена собою стану героєм бо з Сибіру не повертаються і раптом виявиться що ти мене не забула а тепер - такою - навіть змогла б полюбити адже - кажеш - дівчинко ти ще борешся зі своїм чудовиськом - однак насправді все так по-дурному вийшло мені в квітні виповнилося шістдесят шість років і я живу на п’ятому поверсі п’ятиповерхового цегляного будинку і далі себе обманюю бачиш навіть не маю сили відразу собі признатися що на столі стояло дванадцять виделок тобто що через кілька хвилин до кімнати увійде дванадцять усміхнених людей - дорослих і малюків - і вони почнуть їсти смажену картоплю весело перемовляючись так що їхня основна увага не буде прикута як то буває зі мною до тарілки з їжею - а якби їх було як колись тільки п’ятеро то розмова клеїлася б куди важче або взагалі за столом панувала б тиша - і - що особливо для мене важко - ці дванадцять людей так вечеряють не думаючи про тарілку кожного дня а я щодня дивлюся в тарілки вивчаючи їх напам’ять до найменшої зазубрини і все себе обманюю наприклад що плакатимусь тобі на плечі а насправді на бильці м’якого крісла і навколо мене будуть лиш супи й чужі вікна і німі продавці й ніхто з минулого до мене не приходитиме бо в мене не буде минулого оскільки для цього треба щоб ЗАРАЗ у мене було ще щось крім сплячої Каган-Шабшай на колінах - а вона спить дуже безпечно лише інколи починає щось бурмотіти собі під ніс невідомою мені мовою і тоді я знову починаю любляче гладити її по волоссі й заспокоювати називаючи Миррою

в шістдесят шість років я звичайно все сприйматиму легше й мені не буде чого сумувати чи побиватися адже я нарешті матиму час думати те що колись не встигла наприклад я лиш тоді згадаю подумати - що вигадка є повноцінною частиною спогаду кохана а дуже часто я спогадую самі лиш вигадки без реальних подій - що в мансарді коли я сиділа на сходах і розповідала тобі історії своїх бабів а ти курила китайські трави - мені на мить здалося що ти дивишся на мене не так як повинна й очі твої від того що ти свідомо чиниш гріх стають сивими аж перламутровими ніби жахаються тіні яку відкидають на навколишні предмети - що зрозумівши це я розхвилювалася й зашарілася і найбільше тоді хотіла аби мої історії про бабів тобі сподобалися попри те що вони просто заповнювали між нами відстань порожнечі й були зовсім необов’язковими ти може їх і не слухала а я може їх і не розповідала - і взагалі навіщо ця до пафосу непристойна чесність? - але не кажи нічого нехай усі думають що ми зустрілися тільки задля історій і - Господи - невже важко так думати нам? - слухай:

Груба Марія вмерла тієї ж грудневої суботи якої одружувалися діти Ядзі й Василини - а рівно через дев’ять місяців не більше і не менше народилась я


Загрузка...