Олександр Завара Гелтер Скелтер

ПРОГУЛЯНКА З ВІЄМ

Не всякий студентський гуртожиток скидається на пекло, але чортівні вистачає майже в кожному. Мені, наприклад, траплялися такі, де вечорами було по-справжньому лячно вийти в коридор.

«Гелтер Скелтер» Олександра Завари – саме про це. Про змішане співтовариство зовсім молодих, але дуже різних за ментальністю людей, чужих одне одному, але волею-неволею змушених жити поряд, підкоряючись особливим правилами, вибудовуючи власні ієрархії, зав’язуючи стосунки зі знаками «плюс» і «мінус», збиваючись у зграйки й компанії, аби протистояти тиску середовища. І в цьому протистоянні часом відбуваються дуже дивні, часом неприродно жахливі речі.

У назву роману винесено два англійських слівця, що їх можна приблизно перекласти як «розгардіяш» або «метушня». Так називається й одна з пісень «The Beatles», створена в 1968 році Полом Маккартні. Самі музиканти вважали її «найгучнішою, найгрубішою, найбруднішою та антисоціальною в історії гурту». Саме вона стала лейтмотивом книги, яку ви зараз тримаєте в руках.

Усе непросто в цій історії, тому що зі звичайної студентської суєти, низки вечірок і дивакуватих розваг, покликаних надати пряної гостроти академічним будням, виникає похмурий діалог свідомого й несвідомого, а відгомони старих і нових психічних травм докорінно міняють особистості деяких героїв, штовхаючи їх на безглузді злочини.

Хорор? Певною мірою. Але книга Олександра Завари виходить за межі цього популярному жанру, якому так не щастить в українській літературі. Недарма й досі єдиним зразком «чистого горору» залишається гоголівський «Вій» (йому теж знайшлося місце в романі). Сучасні автори зазвичай не йдуть далі демонстрації стандартного набору: привиди, перевертні, знахарство, дрібна нечисть, зомбі, вампіри, тварини-монстри. Все це малопереконливе фантазування залишає читача байдужим із дуже простої причини – через відсутність глибинного зв’язку з тією реальністю, у якій існують герої. Але в цьому й складність, і її подолання вимагає чималої письменницької майстерності.

Олександр Завара створив вдалий гібрид, схрестивши психологічний трилер з «романом жахів» і практично відмовившись від містики та банальної екзотики. Сама обстановка пересічного університетського гуртожитку дала йому для цього багатий матеріал. Письменник чудово володіє технікою саспенсу й постійно тримає читача в тривожному очікуванні, змушуючи будувати версії, коливатися, впадати в сумнів до останніх сторінок. Нічого надприродного – і в той же час кожен з героїв постійно відчуває жахливий подих міфологічного кошмару, що виник буквально з нічого, з дурнуватої напівдитячої гри.

Колись Росс Макдональд, великий майстер детективного жанру, зауважив, що в детективі дія рухається в часі назад – до розгадки. У трилері все відбувається навпаки – що б не трапилося, герої наближаються до катастрофи.

Андрій Клімов

Загрузка...