Оскілко і Болбочан (спогади)

ВІД АВТОРА

Дуже не хотілося мені писати на цю тему, таку неприємну для нашого національного престижу. Справді, підчас нашої героїчної боротьби за державність проти незмірно сильнішого ворога революційна хвиля, а зокрема безвідповідальна інтриґа незначної політичної групи, виносить Болбочана, пересічного амбітника, сотника воєнного часу, аж на становище командира двохсоттисячної армії, тієї армії, що на неї покладалося завдання — захистити Україну. Він не виправдує виявленого до нього довір'я й попадає під суд. Сторонники вирятовують його від суду й заслуженої кари. І він через деякий час стає знов знаряддям в руках груші політиканів для злочинного «державного перевороту» і на цей раз був покараний смертю.

Чи не слід забути про цей жалюгідний епізод і не згадувати, тим більше що наші вороги можуть це використати і скажуть: «От кого ставили ви на відповідальні посади! От кому ви довіряли життя сотень тисяч людей!»?

Але коли ще й досі знаходяться люди, що хочуть спекулювати на особі, яку розстріляно як злочинця, і намагаються зробити з Болбочана невинну жертву, мученика і прославляють його як героя, трохи не ґенія, фальшуючи нашу історію, — то не можна мовчати!

На спільному засіданні правничого факультету Українського Університету і Товариства Українських Правників у Празі 27 квітня 1934 року, підчас дискусії над доповіддю проф. Гайманівського про військові суди в Україні, де він говорив і про Болбочана, кілька осіб, у тім числі й я, подали факти в справі замаху Болбочана. Через деякий час я виступив у Празі в Товаристві Українських Журналістів з доповіддю, де докладніше подав усю справу. Після цього прихильники Болбочана замовкли і вже більше не підносили цієї справи в поважній дискусії.

Тепер же, коли знову почали з'являтися в часописах статті що викривлюють події, я вирішив поширити тодішню мою доповідь. І виготовив брошуру, де подаю з повною об'єктивністю свої спогади як тодішнього голови Ради Міністрів а також посилаюся на спогади осіб, що займали в той час відповідальні посади, та на листи самого П. Болбочана опубліковані свого часу його сторонниками.

Б. Мартос.