Вузький спеціаліст

Шаленіли телетайпні апарати всіх інформаційних агентств світу. Цілодобово працювали всі теле- й й радіопередавальні станції Землі. Заголовки в газетах набирали плакатними шрифтами.

«Збулося!» «Контакт із позаземною цивілізацією! „Посланець далеких світів!“ „Ласкаво просимо, брате по розуму!“»

Усе трапилося так, що годі й бажати кращого — літаюча тарілка позаземного походження сіла просто перед модерною будівлею Організації Об’єднаних Націй, на площі, прикрашеній прапорами всіх держав земної кулі. З тарілки (взагалі-то вона більше скидалася на макітру, в якій на Україні подають до столу вареники) вийшов голомозий, одноокий, шестипалий добродій і чемно привітався всіма офіційно прийнятими в ООН мовами.

Якби не чудернацька одноокість і не менш дивовижна шестипалість, гостя спокійнісінько можна було б зарахувати до різноплемінного гурту туристів, що товчеться тут, сподіваючись на зустріч з делегатами якої-небудь екзотичної країни. Око, шостий палець, а головне макітра, чи то пак, літаюча тарілка, засвідчували, однак, той незаперечний факт, що новоприбулець, коли й турист, то з країв, віддалених від Землі на мільярди кілометрів.

Отутечки все й почалося. Негайно було створено спеціальний комітет ООН по зв’язках з позаземними цивілізаціями. Виділено спеціальні кошти на утримання гостя. Створено міжнародні поліцейські сили по його охороні, щоб не затовкли, бува, надто цікаві журналісти. У супроводі охорони й почав гість тріумфальну мандрівку по країнах і континентах. Одноокий прибулець ввічливо слухав пояснення люб’язних господарів, брав участь у численних урочистостях, банкетах, офіційних прийомах, оглядав найвеличніші технічні споруди землян, найбагатші їх музейні зібрання, відвідував найкращі театри, знайомився з музичними колективами, бував на найцікавіших спортивних змаганнях.

Та по всьому було видно, що земні чудеса гостя аніскілечки не цікавлять. Стояв десь під пірамідою Хеопса чи біля потужного атомного реактора, чемно посміхався, не ставлячи жодних запитань, не виявляючи ніякого інтересу.

І про свою цивілізацію особливо не розводився. Дав коротеньку довідку, з якої важко було щось збагнути. Пробували натиснути, хитромудрих експертів на нього наслали. Ті дійшли висновку, що одноокий шестипалець справді має досить приблизні уявлення про основні технологічні принципи своєї рідної цивілізації. Навіть про літаючу макітру гість висловлювався непевно.

Самого гостя ця його технічна непідготовленість нітрохи не бентежила. «У мене інше завдання», — коротко й незрозуміло відповів іншопланетянин на запитання експертів.

Зрештою до його присутності всі звикли, навіть почали потроху забувати про космічного мандрівника. Життя на Землі котилося, як заведено було. Саме почався чемпіонат світу з футболу. В Японії лютував черговий тайфун. У Кенії жінка народила шістьох дівчаток, у Бразилії знайшли невідоме плем’я індійців…

Одне слово, пасажиру літаючої макітри дали спокій, якого він, здається, й сам прагнув. Так опинився він у нашому Озернянському районі, бо й справді, спокійнішого куточка на всій Землі годі шукати. Місця казкові — ліси кругом, а посеред них — блакитні плеса озер. В озерцях тих риби, в очеретах качок, гусей, іншої дичини — видимо-невидимо.

Гостя, правда, й ці наші природні, так би мовити, чудеса теж не дуже схвилювали. Сяде на березі, сидить, куняє. Охоронці, експерти, що його супроводили, неподалік купаються, рибалять, а він не гляне навіть, яких вони щук і карасів тягають.

І все ж саме тут розкрилася таємниця його візиту на Землю, оте «інше завдання», про яке гість так загадково висловлювався.

Сонце вже на захід схилилося, коли з’явилася біля озера зграйка дітлахів із колгоспного дитячого садка. Вихователька їх привела свіжим повітрям подихати, а за одним робом і дивного одноокого гостя показати. Нехай, мовляв, згадують: невідомо, коли ще на нашу планету щось подібне залетить.

Сіла вихователька з дітьми на лужку. Діти квіточки збирають, віночки плетуть, на гостя поглядають. Як надивилися, почали просити: «Ганно Іванівно, розкажіть казку». — «Яку, дітки?» — «Та про Колобка». — «Гаразд, розкажу, сидіть тихенько, не пустуйте й слухайте». Почала вона свою розповідь. Діти принишкли, захоплені казкою, тож і не помітили, що й іншопланетянина вона чимось привабила. Підвівся гість і тихенько до них підходить.

А коли дійшла вихователька до трагічного фіналу, в якому лисичка-сестричка таки схопила самовпевненого хитруна, іншопланетянин не втримався. Де поділася його байдужість, загукав радісно: «Геніально! Заради цього варто було десять років блукати в Космосі! Оригінальний сюжет, якого не знайдеш у жодній хрестоматії усної міжгалактичної творчості. Я, нарешті, напишу свою докторську дисертацію!»

Він почав витанцьовувати щось веселе на зеленому лужку-моріжку. До нього охоче приєдналися вихованці дитячого садка, яким казка про Колобка теж подобалась.

Потім вони ще тричі підряд вислухали нехитру баєчку. До них, облишивши риболовлю, приєдналися експерти, охоронці, перекладачі. Під’їхав автобус із портативною електронно-обчислювальною апаратурою. Колобкову історію проаналізували вздовж і впоперек. Вдалися навіть до паралельного семантично-психологічного аналізу, і, нарешті, все стало на свої місця, все з’ясувалося.

На Землю прибув вузький спеціаліст, збирач усної міжгалактичної творчості. Отож ніщо — ні атомні електростанції, ні космодроми, ні супертанкери і суперкінозірки — його не цікавило і зацікавити не могло. Та й кого на місці нашого космічного гостя вони зацікавили б? Заїхав у таку далечину, а тут, замість сподіваних оригінальних сюжетів усної творчості, йому тицяють під ніс звичайнісінькі реактори, лазери, синхрофазотрони, обчислювальні машини третього покоління.

Коли це з’ясувалося, вся Земля реготалася три дні. Потім гостю запропонували ознайомитися з найповнішими збірками фольклору всіх часів і народів. Він повеселішав, швидко, але уважно їх вивчив, спакувався і відлетів додому. На останній прес-конференції сказав, що найоригінальнішим сюжетом, який він везе додому, є та, записана в Озернянському районі, казка про Колобка.

Загрузка...