Цивільна справа Т 34. Повість про відновлення.

Передмова

Ця повість — не просто історія відновлення на роботі. Це хроніка внутрішнього опору, юридичної кмітливості та людської стійкості. Тут немає вигаданих героїв — тільки реальні люди, реальні документи, реальні емоції. Але все це подано з тим самим радянським гумором, який рятував від безвиході й перетворював бюрократію на театр.

Глава 1. Прорив блокади

Епіграф: «Війна починається з розвідки. Перемога — з рішучості.» «Коли здається, що все втрачено — починається наступ.» (з фронтової записної книжки)

Початок боротьби. Підготовка позовної заяви. Перші кроки в суді. Зустріч з адвокатом Сукач.

У понеділок вранці, рівно о 9:00, я був у юрконсультації. Сукач з’явилася о 9:27. Ледве переступивши поріг, вона запитала:

— Ви вже всіх підняли на ноги?

Мабуть, їй подзвонила Ніна Василівна. Та й з президії обласної колегії адвокатів, швидше за все, теж дзвонили — туди я в п’ятницю, просто від нічого робити, заглянув, поговорив з секретаркою про все і навіть більше.

— Та ось, — відповів я скромно. — Через три хвилини збирався звернутися до в.о. завідуючої юрконсультацією Майї Григорівни.

— Ось ваша заява. Справу вестиме М. В. Голубєв, голова районного народного суду.

— І як мені себе з ним вести? Мовчати?

— Ні в якому разі.

— Якщо я наведу йому приклад Наполеона і Юрія Чурбанова — це його задовольнить?

— Задовольнить.

Сукач повернулася до книжкової шафи — мабуть, щоб приховати сміх. Знову я щось придумав, як то кажуть, ні до села, ні до міста.

Позовна заява (оригінал, складений адвокатом Сукач)

До районного народного суду за позовом до облспоживспілки про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за вимушений прогул.

З 3 вересня 1974 року я працюю в облспоживспілці: спочатку — ревізором Буринського контрольно-ревізійного відділу КРУ, потім — за моєю згодою був направлений до Липово-Долинської райспоживспілки, а з грудня 1979 року — до відділу КРУ облспоживспілки, де працював ревізором до дня звільнення — 25 березня 1991 року.

Моя середня заробітна плата становить 280 рублів на місяць.

Розпорядженням відповідача № 36 від 25.03.1991 р. я був звільнений з посади ревізора 1 категорії відділу ревізій та контролю КРУ за ст. 40 п. 1 КЗпП УРСР — у зв’язку зі скороченням штату.

Вважаю своє звільнення неправомірним з таких підстав:

У відділі КРУ працювало 16 осіб, з них скорочено 4 ревізори, при цьому залишилася одна вакансія. Зі звільнених двоє були працевлаштовані в цьому ж відділі на тимчасові посади. Фактично звільнений тільки я. Профком не обговорив наявність переваг для залишення на роботі, що порушує вимоги ст. 42 КЗпП УРСР.

Я володію рядом переваг: — найбільший стаж роботи; — висока кваліфікація (1 категорія); — навчання в аспірантурі Львівського торговельно-економічного інституту (останній курс); — наявність двох неповнолітніх дітей (1981 і 1984 р.н.), для яких я — основний годувальник.

У відділі працюють ревізори, які прийшли пізніше мене, з нижчою освітою і кваліфікацією. Крім того, 1 лютого 1991 року звільнилася начальник відділу, і на її місце був переведений ревізор Гордієнко І. Ф. (працює з 1981 року, неодружений). Я не проти зайняти цю посаду.

Мені були запропоновані тимчасові посади, які не відповідають моїй спеціальності.

Однією з причин звільнення вважаю розбіжності з начальником відділу, який складав списки на звільнення. Я розробив методику оцінки ефективності роботи ревізорів, пропонував її впровадити, але начальник відкинув. Виникали конфлікти й з інших питань. Вважаю, що викладені обставини дають підстави для відновлення на роботі.

Вихідна допомога мені виплачена по 25 квітня 1991 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 234, 235 КЗпП УРСР, прошу: — поновити мене на роботі на посаді ревізора 1 категорії відділу ревізій та контролю КРУ з 25.03.1991 року; — виплатити заробітну плату з 25.04.1991 року; — відшкодувати витрати на юридичну допомогу згідно зі ст. 76 ЦПК УРСР.

18.04.1991 Адвокат Сукач Л. С. підпис позивача

Після ознайомлення і проставлення підпису адвокат раптом заявила:

— Я вас на суді захищати не буду!

— Будете! — заперечив я.

Складена заява мені сподобалася: все викладено коротко і по суті. З документами я відправився в народний суд.

Візит до нарсудді

Нарсуддя Голубєв зустрів мене холодно і непривітно, що підтвердилося його зауваженням:

— Розкішно живете: квартира в Сумах і будинок у С.-Буде. Один наш суддя вже два роки не може отримати квартиру, хоча за Конституцією її повинні надати протягом півроку.

Поговоривши зі мною про все — і у справі, і поза нею — він склав супровідний лист і направив мене з копією позовної заяви до облспоживспілки. У листі містився припис явки відповідача 13 квітня до 17:00 з відкликанням на позов та іншими документами.

На вулиці йшов теплий весняний дощ, але я його не помічав. Моя чорна монгольська куртка з натуральної шкіри була схожа на плащ. Головне — я вирвався з кільця блокади, і тепер уже видно фініш. Небезпека втратити право на відновлення минула.

В облспоживспілці

У приймальні облспоживспілки у секретарки перебувала інструктор з управління заготівель. Секретарка, перервавши розмову, звернулася до мене:

— Що у вас?

— Припис з народного суду.

Інструкторка обурилася:

— Я тут перша, моє питання ще не вирішене!

— Будь ласка, я йду з випередженням. Можу почекати.

Я присів на стілець. Інструкторка вирішила своє питання і пішла. Я звернувся до секретарки:

— Швидкий пропустили, тепер пасажирський… Будь ласка, зареєструйте в моїй присутності.

Отримання копії позовної заяви було зареєстровано.

У приймальню заглянула заст. начальника КРУ Н. І. Лисянська. Я сказав їй:

— Суддя Голубєв вирішив провести мирні переговори.

— Хто такий Голубєв? — перепитала вона.

— Голова районного народного суду. Завтра Микола Анатолійович повинен з’явитися з відкликанням на позов. Нехай зайде в приймальню і ознайомиться з копією заяви. На лічильнику поки нуль рублів нуль-нуль копійок, але з 26 квітня він почне крутитися. Передайте йому це.

— А ти не зайдеш у КРУ?

— Ні, в КРУ я заходити не буду.

Остання обережність

Повернувшись до народного суду і з’ясувавши, що мої документи ще не зареєстровані, я попросив у секретарки судову повістку у справі. У цьому теж є тонкість: досить судовим працівникам знищити або загубити документи — і потім уже нічого не доведеш. Хоча мої побоювання, звичайно, були марні. Справа дрібна, але в разі втрати документів може обернутися великими неприємностями, яких кожен прагне уникати в житті.