Характерники

Пояснення:

Характерник (мольфар) — назва ведуна, чаклуна у Запорізькі Січі, який згідно з народними легендами вмів чаклувати, лікувати, поранених козаків, знав психотерапію, бойові навички рукопашного бою та верхову їзду. Серед особливих здібностей хочеться відзначити вміння зупиняти кров, замовляти будь-який біль, ухилятися від стріл і навіть куль, ходити по воді та вогню, годинами перебувати під водою, а за явної небезпеки ставати невидимим. Також не можна не позначити вміння гіпнотизувати, з'являтися відразу в кількох місцях одночасно і викликати панічний жах у ворога, що сприяло панічній втечі з поля битви. Деякі індивіди могли бачити майбутнє, дії, що відбувалися на багато кілометрів в інших місцях, впливали на свідомість людей та лікували смертельні рани (ставили на короткий час мертвих), знаходили заховані скарби та виходили сухими з води.

Міха - захисник усіх лісових звірів та покровитель мисливців. Непримиренний воїн із усякою нечистою силою.

Марена(Мара) — господиня небесного та водного царства, як і богиня смерті, сильніша за вогонь – вона для нього смерть. Благоволить життя, підтримує його і в кінці гасить цей вогонь життя назавжди.

Волхви - обрані Богом люди, посередники між небом та землею, виконавці волі богів. Чаклуни, вміли бачити майбутнє, ворожити по сонцю, місяцю та зіркам.

Вій — найсильніший і найжахливіший представник нечистої сили, живе лише під землею, як і будь-яка нечисть зникає з третіми півнями.

Відбір.

У скелястих дрімучих лісах серед Аренситских каменоломень проводився загадковий ритуал «обрання» - волхви-мольфари збиралися тут раз у десять років, щоб прийняти у свої лави нове поповнення особливо обдарованих синів людського роду.

З усієї тутешньої округи збиралися діти, які досягли десятирічного віку, з різними навичками, що відрізняли їх від інших. Малограмотні, бідні батьки лише полегшено зітхали, коли їхнє улюблене чадо, припадало до душі комусь із чарівників, адже за кожного з обраних належала щедра винагорода і заздрість всіх сусідів, що жили поруч.

Сьогодні за майбутніми послушниками прибуло аж дванадцять старців. Близько сотні дітлахів, перелякано перезиралися і перешіптувалися між собою. Волхви дістали зі своїх мішкуватих підсумків плоскі каменюки і розклали їх по осі, навколо себе.

-Станьте в магічне коло… отроки, кожен точно на ритуальний камінь, - тихо мовив найдосвідченіший представник стародавніх знань і три четвірки сміливців виконали цей наказ.

Сивовласі маги закривши очі, почали нашіптувати якісь особливі молитви. Через кілька хвилин, з деяких каменів стали пробиватися яскраві жовті промені. Світло наче полум’я, зміїним язиком, охоплювало здивовану дитину, не завдаючи їй жодної шкоди. Кожен артефакт мав свій вибитий на ньому символ і свій колірний спектр, але всі вони були зведені ланкою особливої сили в безперервному зв'язку земних стихій: Землі, Вогню, Води та Повітря.

-Всі, кого вибрали незламні духи йдуть за ченцями Ведом і Злахом, решта - марш до своїх батьків, - мовив старець Вогнебор, потім сумно подивився на єдиновірців і додав:

-З кожним разом нас все менше, як і тих, хто гідний нас замінити!Життя любить того, хто за нього бореться, та нищить того, хто йому піддається.

Низка дітлахів йшла за своїми майбутніми вчителями-наставниками. Після десяти років важких поневірянь і суворих випробувань із відібраних шести хлопчиків та п'яти дівчаток, від сили лише одна пара могла по-справжньому стати непереможними характерниками.

Початок шляху.

Двійка втомлених ченців, у сірих зношених балахонах, брели по курній дорозі вже багато годин поспіль, ведучи під вуздечку худого конячку з візком. Навколо них наскільки кидався погляд, тягнулися лише довгі ряди низькорослих чагарників і запорошене туманом марево дерев, що виднілися на горизонті.

-Дивися Миха, далі видніється Мордвінський ліс, там ми зможемо знайти джерело з прохолодною водою і перепочити, якщо звичайно нам це дозволять лісові німфи та Творці світу! Я сяду на Розочку… вже несила йти, боляче ногам. Добре?

- Життя прожити — не поле перейти. Звичайно сідай, хоч кінь наш непоказний, але дуже витривалий. Ти щось вже відчула Марена? Чи може нам слід заздалегідь підготуватися до випробувань? - молодий воїн втягнув носом повітря і раптом різко зупинився.

-Не хвилюйся, брате мій по вірі, на такій відстані ти точно нічого не визначиш, а ось підійдемо ближче, тоді точно скажу, що за напасть там зачаїлася.

Підійшовши майже до краю лісу, дівчина зупинилася, повільно заплющила очі і тихо прошепотіла:

- Так-таки- так, тут для нас влаштована засідка, причому судячи із запаху, швидше за все лиходії з місцевих селян, не вбивай їх будь-ласка! У них зараз велике горе, я це відчуваю, бовдури не розуміють, що творять. Крик розпачу від безвиході! Дивись уважно! Зліва від нас у кущах сховалося п'ятеро мужиків з кілками та сокирами, праворуч ще семеро. Телепні ці легко навіювані. Небезпеку представляє лише їхній ватажок у нього вже заряджений арбалет. Почекай… ще я відчула травму голови, я візьму його на себе...

-Трясця твоїй матері! (трясця — це лихоманка, хворобливий стан, коли людину періодично кидає то в жар, то в холод). Чуєш Назаре, он дивись якийсь візок навантажений їде, з старою бабою на віжках, напевно харч на продаж везуть. Нарешті нажеремося від пуза-то! — пробубнив брудний мужик у порваній сорочці з дерев'яними вилами в руках, другий, що був трохи молодший, тримаючи іржаву сокиру під пахвою, додав:

- А щоб тобі повилазило! (вживається коли хтось чогось не бачить, або не побачив). Дивись уважно йолоп, то не старабабця, а справжня красуня… вяжемо хлопа та хапаймо дівчину, вдосталь насолодимося тілесами її пишними. Ну скільки вже можна без бабської ласки обходитися?Хай вам грець, я вже на Митрофана нашого почав заглядатися.

-Так, ша… селяни, барахло візьмемо, а дівку псувати-то, я вам не дам! Чого балухи вилупив? (те саме, що й «чого дивишся?») Ми не іроди які, не антихристи! Наших рідних дружин не вберегли… віддали на наругу, то хоч ця хай уникне злої бабської долі. Якщо сама захоче - може й злюбиться з кимось із вас лиходіїв немитих.Матері твоїй хиря! Як родивсь, то без пам’яті був, як ріс, то розуму не мав, а як уже до розуму дійшов, тоді б то й лічить, та багато літ упли...

Останню фразу ватажок з перебинтованою головою так і не договорив, бо на його очах візок чарівним чином зник, а прямо перед ним, з нізвідки з'явилася черниця з блискучими вервицями (наместини) у руках.

-Всім чоловікам крім ватажка спати! Ваші м'язи втомилися, а очі налилися синцем! Дивимося на кульки і засинаємо, - обертаючи вервицями по складній амплітуді, дівчина підійшла до приголомшеного ватажка і суворо подивившись йому в очі заговорила:

- Не бійся діду, твої люди живі та здорові! Поки що живі... і поки що здорові...

-Аааать…ік… збережи мене ік… мати-заступнице ік... Діждався сраної ік… немочі! Згинь нечисто сила! - злякано смикнувшись, селянин перехрестився і вистрілив у дівчину, що наближалась до нього. Вона різко нахилилася, змахнувши рукою - тіло стрільця увійшло до ступора, а стріла несподівано змінила свою траєкторію і встромилась біля його вуха в дерево.

-Заспокойсязнайдибiда, я не дияволиця, швидше навпаки, чув мабуть про чарівників-монахів? Ми допоможемо тобі в твоїй біді, якщо все чесно нам розкажеш! Де є життя, там є й надія, що за біда з вами та вашим селом трапилася? Тільки без приховування подробиць. Домовились?!

-Так, ік… це…те... ти чого ік… не одна така? - заїкаючись спитав чоловік і про всяк випадок ще раз перехрестив черницю двома пальцями.

-Ні дідусю, нас таких не те щоб багато, але трохи є, - пролунав голос за його спиною, обернувшись, він побачив другого мандрівника в сірій рясі і з дерев'яною палицею у руці. Молодий чоловік неквапливо йшов по землі та сухим гілкам, але жодного тріску не було чути з-під його шкіряного взуття.

- Миха, ти нікого там в гаю, там не вбив випадково? - запитала супутниця і почала чаклувати руками над пораненим ватажком банди.

-Ти чого це Маре, сестричка? Чи мене не знаєш, всі цілі і майже неушкоджені, трьох «приспав», двох зв'язав. Ну не можу я як ти мізки хитро запудрювати, вибач не тому мене всі ці роки навчали.

- Та вже знаю - знаю про твої здібності, хлібом не годуй, дай досхочу побитися та в лазутчиків пограти, неначе дитинка мала!

-Ти диви-но доцю, а голова і справді пройшла, а то розколювалася, наче її чорти смажили на сковорідці. Дякую тобі мила і чоловіка твого дякую, що хлопців моїх не скалічив, — сивий чоловік зірвав закривавлену пов'язку і помацав своє чоло, позначене глибоким зарісшим шрамом.

-Навіть не віриться, як все затяглося - наче на собаці зажило. Нещодавно вважав що не виживу, коли мене ятаганом рубав мерзенний орх-кочівник. Багато їх бусурман було, близько п'яти дюжин приблизно, у селі нас стільки ж проживало, тільки більшість з дітлахів і баб складалася, а мужики-то в основному хлібороби та мисливці.Сто чортів їм в печінку!

Майже всіх вирізали вишкребки прокляті. Вціліли тільки ті, хто був на полюванні, та на рибному промислі. Дружин наших та дітей у рабство потягли - магометани, майже дві доби минуло з того часу. Село спалили іроди начисто. Ось тоді коли наші животи до хребців прилипли і забурчали - вийшли ми «на велику дорогу» грабувати подорожніх. Вже пробачте нас нерозумних - біс поплутав, зворотного ходу немає, там тільки головешки, та могилки з хрестами залишилися. Чого робити-то не маємо уявлення, щоб цих лиходіїв Морана побила…

-Не сумуй батьку, допоможемо ми вам, чим зможемо, призначення наше таке чародійське – допомагати всім, хто на те заслуговує! Може чого чув про нас характерників? Чи ні?

-Так вже напевно, щось таке в народі говорилося, тільки я не вірив я в ці дитячі казки. Ось поки що на власні очі вашу майстерність не побачив – не повірив би і далі. Як вам вдаються чудеса такі, чи не душу дияволові продали, божі діти? Пробач мене Господи!

-Ні Назаре, це всі роки посилених тренувань та давня майстерність наших наставників мольфарів!Як жили наші діди та прадіди, так нам веліли…

Молодий воїн, що сидів поряд з ними, зник буквально в нього на очах і з'явився, але вже за його спиною і зніяковіло посміхаючись, додав:

- Наше вміння прийшло з давніх-давен, не всі можуть з ним упоратися, та не всі можуть пройти спокусу його могутньої сили, ось і ми зараз проходимо випробування. То є так сестричка?

-Досить вже балакати даремно, час втрачаємо. Ти зараз старий розштовхай своїх односельців і розв'яжи тих недолугих, що в яру засідку робили, а потім ми вирішимо, як ваших домочадців з полону витягувати. Скажи на милість, серед ваших мисливців напевно є провідник, що шлях нам короткий вкаже?

-Так звичайно є, сам поведу особисто, я тута-во кожен кущ знаю, тільки як ми їх наздоженемо, далеченько вже пішли гаспиди?

- І Бога і чорта ти постійно згадуєшь! Не переживай ти так, з награбованим добром, та з людьми зв'язаними у них швидкий шлях, ніяк не вийде. А куди вони прямують ти напевно знати повинен?

-Як не знати – знаю, в Некрополь вони попрямували нехристи, будь прокляте це місце і той, хто його побудував. Там знаходится найбільший рабовласницький ринок що розташований уздовж річки Вирлиця, вона судноплавна, й до моря виходить-то.

-Добре діду, тоді треба поквапитися і ще обов'язково скажи своїм «башибузукам» хай далі не бешкетують, додому повертаються та відбудоввуватись починають. Зваж, якщо ваші рідні живі, повернемо ми їхнім сім'ям - у нашої Марени - Морани видіння таке недавно було, рідко воно її підводить. Як ти так казав? - Щобцих лиходіїв Морана побила, так мою супутницю в її честь і прозвали -господиня небесного та водного царства, як і богиня смерті, сильніша за вогонь – вона для нього смерть. Благоволить життя, підтримує його і в кінці гасить цей вогонь життя назавжди.

- Тебе юначе також якось дивно кличуть..

-Нічого дивного старче, Міха це захисник усіх лісових звірів та покровитель мисливців. Непримиренний воїн із усякою нечистою силою. Повір її в нашому світі вдосталь…