Кришталева мишка

Була зима. Мама-миша і три її доньки сиділи в нірці і пили чай зі смородиновими гілочками.

За вікном завивала хуртовина і дужчав мороз, але мишкам було не страшно в їх укритті - мама зробила нірку на славу, в ній було просторо, затишно і тепло.

На столі лежали шматочки бублика з маком, мама його знайшла в хазяйській коморі та принесла малятам.

- Шматочок біленькій, - ділили мама бублик, - шматочок сіренькій, шматочок Рваному вушку.

- Мамо, обов'язково собі не забудь залишити шматочок, - підбігла до неї мишка Рване вушко.

Мама-миша посміхнулася: мишка на ім’я Рване вушко була не тільки непосидою, але і дуже турботливою донькою.

- Смачно! - біленька мишка відкусила шматочок бублика.

- Цур, я злизую макові зернята зі столу! - вигукнула сіренька мишка.

- Ні, я, - заперечила їй біла мишка.

- Чи не сперечайтеся, - зауважила мама, - злізаєте разом, ще й мої зернятка.

- І мої, - підтримала маму Рване вушко. Сестри перезирнулися і зраділи. Вони так любили макові зернята!

- Скоро Новий рік, - мама підливала всім чай. - У школі буде свято ялинки, до малюків прийде Дід Мороз, даруватиме подарунки і нам що-небудь перепаде, - мама сьорбнула чай зі свого кухля.

- Новий рік? - здивувалася біла мишка.

- Дід Мороз! - вигукнула мишка Рване вушко.

- Подарунки!? - посміхнулася сіренька мишка. - Мамо, розкажи.

- Новий рік - це таке зимове свято, казкове, загадкове, повне сюрпризів, - розповідала мама, поки дочки пили чай. - У хатах і школах наряджають ялинки чи сосни. Їх прикрашають скляними кулями, іграшками, паперовими сніжинками, різнокольоровими гірляндами, а навколо них водять хороводи і співають пісні! Всі веселяться і звуть Дідуся Мороза.

- А навіщо? – запитала сіренька мишка.

- Він дарує подарунки, - відповіла мама.

- А який він, Дід Мороз? - Рване вушко дивилася на маму з цікавістю.

- Дід Мороз приходить з білою бородою, в довгій шубі, валянках, в хутряній шапці і в рукавицях, а ще у нього за спиною великий мішок, де багато різних подарунків для малюків - і іграшки, і солодощі, і сувеніри!

- Цілий мішок подарунків? - здивувалася біленька мишка.

- От би побачити Діда Мороза! - із захопленням промовила сіренька мишка. Вона навіть забула про смачний бублик.

- Побачите, - пообіцяла мама-миша. - Завтра в школі свято, я вас відведу подивитися, може і нам що-небудь смачненьке перепаде. Діти часто роняють цукерки, печиво, вафлі, горіхи. Буде, чим поживитися.

- Ура! Ура! Ми підемо на свято! - зраділи дочки.

- Ми побачимо ошатну ялинку! - зраділа біленька мишка.

- Ми побачимо Діда Мороза! - вигукнула мишка Рване вушко.

- Треба взяти кошик для смаколиків, - збагнула сіренька сестричка.

- Допивайте чай, доїдайте бублик, злизуйте макові зернята і спати, а завтра ми підемо в подорож.

- Мамо, а у нас вдома буде ошатна ялинка? - запитала біленька мишка.

- Про це я подбаю, не хвилюйтеся, зустрінемо Новий рік, як слід, - пообіцяла мама. - А тепер всім спати!

*

Вранці мишки ще не встигли прокинутися, а в хаті вже пахло хвоєю. Сестри схопилися з ліжок і побігли до дверей. На порозі стояла пухнаста гілка сосни.

- Ура! Ура! - заплескали в долоні миші. - У нас ялинка!

- А чим ми її прикрасимо? - спохватилася біленька мишка.

- Що-небудь придумаємо, - посміхнулася мама, дістаючи з торбинки настінний годинник з зозулею.

- А це що? - здивувалися дочки.

- Це годинник, - відповіла мама, - як тільки проб'є дванадцять годин, настане Новий рік.

- А без годинника він не настане? - запитала сіренька мишка.

- Настане, обов'язково настане, але з годинником цікавіше. Всі люди стежать за стрілками, коли вони наближаються до дванадцяти. Тепер у нас буде свій годинник.

- А де ти його знайшла? - запитала біленька мишка.

- Господарі в комору викинули, а я підібрала, в господарстві все знадобиться, - посміхнулася мама. - А зараз вмиватися, снідати і будемо збиратися на дитяче свято.

*

Після сніданку мишаче сімейство вирушило в школу на свято. Хуртовина стихла, на небі проглядало сонечко.

Мама-миша повела дочок мишачими стежками, відомими їй одній.

- Запам'ятовуйте дорогу, - попередила вона. - Якщо щось трапиться непередбачене, щоб знайшли дорогу додому.

Боягузка біленька мишка намагалася не відставати від мами, щоб не загубитися. Їй було трохи страшно, адже дорога зовсім незнайома, в школу вони ще ніколи не навідувалися. За біленькою йшла сіренька мишка, а слідом за нею мишка Рване вушко. Вона не боялася, навіть уважно роздивлялася в темному коридорі:

- Он павутина, - сказала вона.

- Ой! - вигукнула біленька мишка.

- Не бійся, - засміялася Рване вушко, - ми вже пройшли павучка, він не страшний.

- Там дзюрчить вода, - знову помітила мишка Рване вушко, - а тут пахне свіжими булочками, - вона понюхала повітря, проходячи повз вентиляційну решітку.

Пройшовши ще близько ста метрів, миші зупинилися перед входом у великий зал. Вхід якраз перебував під шафою. Поруч з ніжкою шафи валявся блискучий довгий серпантин. Мама-миша вже намотувала його на лапу і ховала в торбинку:

- Знадобиться, - сказала вона.

У великому залі було повно дітей. Вони були в піднесеному настрої і одягнені в різні костюми: білочок, ведмедиків, їжачків, гусарів, сніжинок, гномів, Мальвін та інших казкових героїв. Малюки водили хоровод навколо величезної ялинки в центрі залу. Вона виблискувала блискітками серпантину, а у великих скляних кулях відбивалися вогні і костюми малюків.

Один малюк в сторонці їв печиво. Випадково у нього відвалився шматочок, але хлопчик не став підбирати з підлоги, а побіг до малюків в дружний хоровод.

- Ось і урожай - солодке печиво. А там, у стільця, лежить цукерка. Хто сміливий? Може біленька? - запитала мама-миша.

- Ой, я боюся, пі-пі, - збентежилася мишка.

- Мамо, давай я! - зголосилася мишка Рване вушко.

- Знову ти! Ну давай! - погодилася мама, і мишка спритно схопила цукерку і повернулася назад.

- А до мене горішок котиться! - зраділа сіра мишка, ловлячи горішок.

- Молодець, клади в торбинку, - похвалила мама. - Чекайте мене тут.

Мама полізла під диван, що стояв неподалік і дістала там ще дві цукерки і ялинкову іграшку.

- Так і назбираємо торбинку, - раділа вона, ховаючи видобуток.

Раптом діти стали гукати:

- Діду Морозе! Діду Морозе! - звали вони.

- Йду, йду! - почулося здалеку.

До зали увійшов Дід Мороз.

- Дід Мороз! - зраділи діти.

Мишенята теж розглядали дідуся. Він був точнісінько таким, як описувала мама-миша: з бородою, вусами, в червоній шубі і з величезним мішком подарунків.

- Я поспішав до вас, малюки, - сказав Дід Мороз, знімаючи з плеча мішок. - Хто заспіває пісеньку Дідусю Морозу, розповість вірш або покаже свій новорічний костюм чи станцює, той отримає подарунок.

- Можна я! Можна я! - кричали навперебій діти.

- Як багато бажаючих. Беріться за руки, давайте заспіваємо разом, а потім я буду вас викликати по одному. Хто прийшов до вас у гості?

- Дід Мороз!

- Хто приніс вам подарунки?

- Дід Мороз!

- У великому мішку є солодкий мармелад, печиво та шоколад, тут є іграшки й м'ячі, є машинки і мечі, і ляльки є, і зайчата, для дівчаток та хлоп’яток. Хто танцює, хто співає, Дід Мороз всіх привітає!

Малюки отримували подарунки від Діда Мороза і дуже раділи.

Миші в цей час непомітно збирали цукерки і печиво, якщо хтось ненароком роняв. Уже назбиралося півторбинки, як раптом сталося несподіване - мишка Рване вушко побігла до мішка і залізла в нього.

- Ах, - тільки і ахнула мама, - що ж вона робить!

*

А мишка Рване вушко сиділа в мішку. Чого тут тільки не було! Цілий скарб. Мишка розглядала, який подарунок вибрати для мами на Новий рік, як раптом рука Діда Мороза опустилася в мішок і взяла подарунок.

- А маленькому Андрійку ми подаруємо ... мишку! - вигукнув Дід Мороз.

Всі малюки засміялися, побачивши в руці Діда Мороза живу мишу.

- Мишка! - зрадів Андрійко. - Я так давно хотів якогось звірка! Спасибі, Дідусю Морозе! - дякував хлопчик.

- Стривай, ось, візьми ще подарунок - сніговика, - посміхався Дід Мороз.

- Дякую! - Андрійко щасливий побіг до мами, щоб віддати сніговика.

А мишку він тримав в руках.

- Випусти мишу, - сказала мама.

- Мамо, ну можна?! Я ж мріяв! - благально просив малюк.

- Гаразд, - дозволила мама. - Точно доведеться купувати кошеня, - тихо додала вона.

В цей час миша-мати і дві її дочки бачили, як мишку Рване вушко ніс якийсь хлопчик.

*

Додому миші повернулися сумні. Без мишки Рваного вушка і торбинка з частуваннями була не в радість.

- А може вона повернеться? - з надією запитала біленька мишка. - Вона така відважна!

Мама-миша зітхнула:

- Нам тільки й залишається, що сподіватися, - вона змахнула сльозу.

- Мамо, давай думати про хороше, - попросила її сіренька дочка. - Давай нарядимо ялинку, накриємо стіл і будемо чекати мишку Рване вушко.

- Треба себе чимось зайняти, - погодилася мама. - Давайте готуватися до свята, розбирайте торбинку і прикрашайте ялинку.

*

В цей час мишка Рване вушко сиділа в невеликій клітці, куди її посадив Андрійко.

- Мамо, давай їй дамо морквини! Миші люблять моркву? - питав він маму.

- Дай трохи. Напевно, краще їй дати зерняток пшениці.

У клітці у мишки вже лежав шматочок сиру, шматочок шоколаду, зернятка гречки, морква.

- На тобі пшенички, пригощайся, - Андрійко підкладав частування. - Мамо, чого вона не їсть? - запитав він у мами.

- Напевно, за домом сумує, - відповіла мама.

- Нічого, вона мене полюбить, я ж її полюбив, - хлопчик гладив мишку пальцем, який просунув між прутів клітини.

Подарунок Діда Мороза, сніговик, стояв без діла поруч на журнальному столику, там же, де була клітка. Біля столика стояла ошатна ялинка, на якій висіли кулі, їжачок і зайченя, зроблені з намистин і бісеру, ще цукерки в блискучих обгортках.

Мишка Рване вушко сумувала в клітці. Вона переживала не за себе, що вона потрапила в клітку, а за свою маму, за сестер.

- Мама зараз горює і сестри теж, - думала мишка. - Я необачно прошмигнула в мішок Діда Мороза, але там було стільки подарунків! А мені хотілося подарувати подарунок мамі. Ось, що з цього вийшло. Краще б я попросила подарунок у Дідуся Мороза, - шкодувала мишка, - він точно дав би даруночок, адже він такий добрий. Ну, нічого, я що-небудь придумаю.

*

Увечері Андрійко пішов спати в своє ліжко. Мишка Рване вушко підійшла до дверцят клітки і спробувала підняти засувку. Вона була дуже туга. Сніговик дивився на мишку.

- Що, не виходить? - запитав він.

- Ніяк, - зітхнула мишка, - міцний засув.

- Допомогти? - несподівано запропонував сніговик.

- Якщо можеш - допоможи, - зраділа мишка.

Сніговик підійшов до клітки і підставив під засув палицю, яку тримав у руці.

- Раз, два взяли, - напружився він.

Мишка теж з усієї сили потягнула засув.

- Іще взяли, - напружився сніговик.

Засув трохи піддався і підвівся вгору.

- Виходить, - зраділа мишка.

- Раз, два взяли, - сніговик уперся в палицю.

Мишка і сніговик потягнули щосили, і дверцята раптово відкрилися.

- Ура! - зраділа мишка Рване вушко.

- Андрійко засмутиться, - зітхнув сніговик. - Ти йому так сподобалася.

- Але тепер він буде з тобою грати, - обнадіяла його мишка і глянула на кришталеві намистини і бісер, що лежали на журнальному столику. - Придумала! - сказала вона.

- Що? - здивувався сніговик.

- Я Андрійкові зроблю мишку з намистин, дивись, - мишка взяла шматок нитки і стала нанизувати на неї намистинки.

У мишки Рваного вушка виходило дуже вправно.

- Хто тебе навчив? - поцікавився сніговик.

- Мама нас всьому вчить, ми часто вишиваємо, - з гордістю сказала мишка, нанизуючи бісер.

- Ось і готово, - сказала вона через десять хвилин.

- Схоже! Справжня кришталева мишка! - захоплювався сніговик.

Мишка подивилася на настінний годинник.

- Мені пора! Скоро Новий рік! Мама чекає!

- Стривай, - зупинив її сніговик. - Забери зернятка, моркву, сир, шоколад. Кришталевій мишці вони не потрібні. І в клітці буде чисто, - він складав в мішечок з-під бісеру частування.

- Дякую тобі за все! - подякувала мишка. - З Новим роком тебе!

- Щасливо дістатися! - побажав друг.

- Дякую, - мишка взяла мішечок з частуваннями і побігла до щілини, яку вона помітила в стіні.

*

Мишка дуже поспішала. «Треба знайти школу, - думала вона, - звідти дорогу я знаю. Де ж школа?»

Раптом в під'їзді мишці попався маленький кошеня. І кошеня, і мишка оторопіли від несподіванки. Кошеня був ще занадто малий і не знав, що треба ловити мишей.

- З-з-здрастуйте, - несподівано сказав він.

- Пі-пі, привіт, - відповіла мишка. - Ви не підкажете, де тут школа.

- Школа поруч, йдіть прямо і прийдете, - сказав кошеня. - Там Андрійко вчиться.

- А ви чого сам? Скоро Новий рік, покваптеся додому, - порадила мишка.

- У мене немає дому, - зітхнув кошеня.

- Зараз, - мишка порилася в мішечку і дістала шматочок сиру. - Це вам.

- Дякую! - зрадів кошеня.

- Бажаю вам знайти новий дім в Новому році, - побажала мишка і зникла за дверима під'їзду.

*

Мама-миша і обидві дочки сиділи за столом і сумували. Вони раз у раз поглядали на стрілки годинника, які невблаганно наближалися до дванадцяти годин. «Тік-так, - цокав годинник, - тік-так».

Поруч стояла прикрашена гілка сосни, в нірці пахло хвоєю.

Коли миші зовсім втратили надію побачити Рване вушко, раптом хтось зашурхотів «шкряб-шкряб».

- Рване вушко!? - скрикнули мишки.

Біленька одразу відчинила двері і на порозі з'явилася мишка Рване вушко з повним мішечком частувань.

- Це тобі, мамо! - мишка простягнула мамі мішечок.

- Доню, моя люба, відважна моя мишка! - кинулася до неї мама.

- Сестричка! Ми так хвилювалися! - пищали сестри, обіймаючи і маму, і мишку Рване вушко.

- Ку-ку, ку-ку, - почала кувати зозуля в настінному годиннику.

- Новий рік! - вигукнула біленька мишка.

- З новим роком! З новим щастям! - мама цілувала своїх рідних доньок. – Всі за стіл, - запрошувала вона, - будемо пити чай з цукерками!

- Як добре вдома, - сказала мишка Рване вушко.

- Мандрівниця наша, - біленька мишка стала танцювати свій мишачий танець. Всі сміялися, дивлячись на неї.

*

Вранці Андрійко побіг подивитися на свою милу мишку. Він підбіг до столика, на якому стояла клітка. Вона була порожня, а на ній лежала мишка з кришталевих намистин і бісеру.

- Мамо, де моя мишка? - очі Андрійка наповнилися сльозами.

Мама з подивом помітила, що мишки дійсно немає.

- Вона перетворилася в кришталеву мишку, - відповіла мама, - давай її повісимо на ялинку.

Андрійко взяв сніговика і обійняв його. Він дивився на кришталеву мишку, яка висіла на нитці і виблискувала, трохи похитуючись.

- Я так полюбив мишку, - сумував малюк.

Мама вийшла з кімнати.

Незабаром вона повернулася:

- Подивися, кого тобі вночі приніс Дід Мороз.

- Кошеня! Я так давно хотів кошеня! - Андрійко поставив сніговика на стіл і взяв на руки кошеня.

Маленький кошеня притиснувся до нового хазяїна.

- А як його звуть, мамо? - запитав малюк.

- Ти господар, як назвеш, так і буде, - на порозі з'явився тато.

- Я назву його Тім, - вирішив Андрійко і погладив кошеня.

А маленький кошеня дивився на кришталеву мишку на ялинці і згадував, як сіра мишка побажала йому «новий дім в Новому році».

«У мене є дім, - думав кошеня. - У Новий рік трапляються дива!» Він згорнувся клубком на руках у хлопчика і замурчав.

А сніговик не ображався ні на Андрійку, ні на Тіма. Він був упевнений, що вони обов'язково подружаться. Сніговик подивився на кришталеву мишку на ялинці і посміхнувся. Адже він один знав секрет чарівного перетворення сірої мишки в кришталеву. Тепер і ви знаєте, друзі. Тс! Ми нікому не розповімо.