Ластівка моя. Чотири правдиві історії для підлітків

Галя йшла порожніми коридорами дитячого будинку. Вона ходила дивитись ялинку в холі. Ялинка їй сподобалася, вона була висока, пишна, прикрашена іграшками та дощиком. Тільки вогників на ялинці не було – пожежник сказав, що у дитячому будинку не належить.

Галя пройшла повз їдальню. Там баба Маня мила підлогу.

- Ялинку дивилася? - привітно запитала баба Маня.

- Так, - усміхнулася Галя, зупинившись біля дверей.

- Завтра будете веселитись, - усміхнулася баба Маня. - Завтра і Дід Мороз прийде, подарунків вам принесе.

- Це малеча вірить у Діда Мороза, - скептично відповіла Галя.

- О, а ти що ж не віриш?

- Я вже виросла, не вірю в чудеса, - відрізала дівчинка.

- Ось тобі й маєш! Адже дива трапляються, - баба Маня зняла стілець зі столу і присіла на нього. - Я ось минулого року у лотерею виграла, якраз під Новий рік. У супермаркеті розігрували, ось мені набір каструль й вручили. Мої зносилися, скільки років служили.

- Просто пощастило, – з песимізмом сказала дівчинка. – А сьогодні Олечка чергує вночі? - запитала вона.

- Олечка, Олечка. Усіх укладе, казки почитає. Добре, що не Ізольда. Та тільки наказує – очі на замок та спати.

- Так, добре, - усміхнулася Галя і пішла далі.

У коридорі було пусто. Більшість дітей забрали на свята у сім'ї, у їхній кімнаті – Надю, Наташу та Маринку. Люську давно вдочерили, сестер Олю та Тому теж, а Вероніку та її брата Пашку забрала тітка Соня, знайома Алі, Олександри, Ластівки.

*

Галя увійшла до кімнати. Оленка, як завжди, гортала свої гербарії, а Маша слухала музику у навушниках, сидячи на ліжку і погладжуючи Самсона, рудого красеня-кота.

Галя сіла за стіл і почала малювати. Через деякий час до неї підійшла Маша:

- Хочеш послухати? Класний сингл.

- Ні, – відмовилась Галя.

- Все свою Олечку малюєш? Думаєш, вона тебе забере? - підколола Маша, побачивши малюнок Галі.

- Не заважай, – різко сказала Галя.

- У Олечки знаєш, скільки охочих, усіх не забереш, - не заспокоювалася подруга.

Галя схопилася з-за столу, сховала малюнок у тумбочку, схопила куртку, взула короткі чобітки на шнурівці та вибігла з кімнати. Вона побігла до службового виходу. На її щастя двері виявилися не замкненими.

*

Дівчинка вискочила надвір. Сльози наверталися на очі. Ну чому у дітей є мами, татки, вони балують дітей, люблять, а вона така нещасна. Її навіть ніхто на свята не взяв у сім'ю. Хіба це слушно? Надійку взяла тітка на канікули, Наташу – багатодітна сім'я, а Маринку забрала її мама, яка приїхала на якийсь час з-за кордону.

Галя йшла парковою алеєю. Мокрий сніг покривав стежку. Від снігу в парку було не так темно, у небі крізь снігові хмари слабо пробивався місяць.

Галя не помітила, як вона послизнулася на доріжці і покотилася зі схилу до якоїсь ями. На щастя, яма виявилася неглибокою. Такі зазвичай риють, щоб збирати туди осіннє листя. Дівчинка спробувала вибратися звідти, але ноги ковзали мокрим снігом, ув'язуючи в брудному місиві на дні ями. Вхопитися не було за що. Галя зупинилася, перестала товкти бруд, витерла сльози і подивилася навколо. Не вистачало замерзнути тут, у цій ямі. Вона зітхнула, набрала повітря в легені та спробувала вибратися з пастки. Нога знову ковзнула вниз, і Галя потрапила рукою в бруд. Вона зняла мокру рукавичку, вивернула її чистою стороною нагору і поклала до кишені куртки.

Дівчинка стояла розгублена. Корпус їхнього дитячого будинку світився вогнями метрів за сорок, кричати марно, поруч нікого. Черевики стали пропускати воду, а ноги мерзнути. Галя дістала з кишені брудну рукавицю, знову вивернула її та надягла на руку. Вона вирішила дертися по схилу, спираючись на обидві долоні, але знову сповзала вниз.

Несподівано Галя відчула чиюсь присутність. Вона, сидячи навприсідки, підняла обличчя вгору і побачила голову лошиці. Та схилилася до дівчинки, ніби хотіла її краще розглянути. З шиї кобили звисало поводдя.

Галя скинула брудні рукавиці та відкинула їх нагору. Дівчинка схопилася за шкіряні ремені поводдя і намотала їх навколо долонь.

- Тягни, - сказала вона.

Кінь ніби зрозумів і позадкував. Галя зробила кілька кроків і вибралася з ями.

Вона стояла вся брудна, мокра, не знаючи, що робити далі.

- Аркадія! Аркадія! Де ти! - почула раптом дівчинка.

- І-го-го, - заржала лошичка.

З-за кущів показалася немолода жінка, одягнена в світлий пуховик, такі ж теплі штани. На голові її була біла кроляча шапочка, навколо шиї намотаний довгий в'язаний шарф.

- Іди сюди, неслухняна, куди ти поскакала, - покликала жінка і раптом побачила дівчинку.

- Здрастуйте, - від несподіванки сказала Галя і відпустила поводдя.

- Мила, що ж з тобою сталося? - запитала жінка.

- Я потрапила в яму, лошиця допомогла мені вибратися, - відповіла дівчинка.

- Боже, ти замерзла! - скрикнула жінка, розгледівши злякану юну дівчину, що забруднилася і тремтіла.

Вона зняла свій шарф, обмотала їм шию Галі.

- Тебе як звуть?

- Галя.

- Ходімо до мене, я живу неподалік, висохнеш, зігрієшся і подзвонимо твоїм батькам, - рішуче сказала жінка, взяла Галю за руку і повела за собою, не забувши взяти кобилу під вуздечку.

- У мене немає батьків, - тихо відповіла дівчинка.

- Ти з дитбудинку?

- Так.

- Добре, підемо до мене, я сама повідомлю в дитячий будинок, що ти в мене. Скажи мені своє прізвище.

- Вітер, Галя Вітер.

*

Будинок нової знайомої здався Галі казковим палацом, він був прикрашений різнобарвними вогниками. Перед будинком росли молоді ялинки. Біля входу були широкі сходинки, по краях чотири колони під дугоподібною аркою.

- Заходь, будинок не замкнений, - сказала жінка, - а я відведу кобилу. Не хвилюйся, я скоро прийду.

Галя увійшла до хати.

- Ніно, це ти? – назустріч вийшла жінка похилого віку в окулярах, з гулькою на голові, у в'язаній шалі та теплих вовняних шкарпетках, взутих у капці.

Побачивши дівчинку, вона зупинилася.

- Я Віра Андріївна, ти, мабуть, гостя, - сказала жінка, розглядаючи дівчинку. - Знімай взуття, куртку, штани. Зараз все посушимо та почистимо. Рукавиці доведеться випрати. Ось тобі тапочки, сядь біля каміна, дочекаємось Ніну.

Галя виконала вказівки Віри Андріївни та сіла біля каміна.

- Мамо, я вдома, - почувся голос від вхідних дверей.

- Твоя гостя біля каміна, - відповіла жінка похилого віку. - Рукавиці я вже випрала.

- Дякую тобі, - крикнула дочка. - Замерзла? - запитала господиня у Галі. - Ходімо, я тобі наберу гарячу ванну, погрієшся. А потім питимемо чай з пирогом, мама сьогодні спекла. Ви вже познайомились? Мене звуть Ніна Сергіївна.

*

Галя ніколи не лежала у теплій ванні з піною. У дитячому будинку всі купалися під душем і лише малюків купали у маленькій ванночці.

Дівчинка лежала у воді, хлюпала рукою по поверхні, збиваючи піну, і насолоджувалася теплом. Зігрівшись, вона вилізла з ванни, витерлася товстим махровим рушником. Вона накинула свою білизну і надягла махровий халат, який їй залишила господиня. Халат їй підійшов, ніби на неї був зшитий.

- Оберни волосся рушником, - сказала Ніна Сергіївна. – Я вже зателефонувала вашій директорці Ірині Петрівні, і вона дозволила тобі залишитися у нас на свята.

Очі Галі спалахнули. Невже їй посміхнулося щастя? Вона не вірила своїм вухам. Її захотіли лишити на Новий рік! Ніколи їй не щастило і раптом!

- Давай висушимо волосся і підемо пити чай, - сказала Ніна Сергіївна.

Вона промокнула дівчинці волосся і дала їй гребінець. Галя ретельно розчісувала волосся, боячись виглядати неохайною.

*

- Сідай, Галю, на диван поряд зі мною, - запросила Ніна Сергіївна.

- В якому ти класі? - запитала Віра Андріївна, наливаючи чай.

- У шостому, - відповіла Галя.

- А вчишся добре?

- По-різному, - зніяковіла дівчинка. – Математику люблю та малювати.

- Намалюєш нам щось? - запитала Ніна Сергіївна. – Завтра.

- Можна. Я коней люблю малювати.

- Ось і намалюй нашу Аркадію.

- Добре.

- Бери пиріг, з журавлиною, - запропонувала Віра Андріївна.

- Ось тобі піжама, - Ніна Сергіївна поклала поряд з Галею пухнасту піжаму.

- Це халат та піжама вашої доньки? – прямо спитала дівчинка.

- Так, - відповіла Ніна Сергіївна, - вона живе за кордоном зі своїм батьком, приїжджає рідко, лише на канікули. Вона на рік старша за тебе. Спатимеш в її кімнаті.

- Дякую вашій лошиці, що вона допомогла мені вибратися з ями і вам, що ви мене зігріли, нагодували і дозволили залишитися на свято, - подякувала дівчинка. - А пиріг дуже смачний, Віро Андріївно, дякую, - додала вона.

- Їж на здоров'я, - усміхнулася бабуся.

*

Вночі Галя лежала в м'якому ліжку. За вікном падав густий сніг, він виблискував у світлі різнобарвних вогників, якими був прикрашений будинок.

«Чудеса збуваються у Новий рік», - згадала Галя знайомий наспів. А хіба це не диво опинитися в цьому будинку з такими двома привітними жінками.

А сніг кружляв і кружляв за вікном. Дівчинка прикрила очі і поринула у солодку дрімоту. Їй наснилося лоша з її дитячого малюнку. Галя тягла свою руку вгору зі шматочком цукру, а лоша нахилялося до неї і, торкаючись своїми м'якими губами, обережно брало цукор. "Аркадія", - шепотіла дівчинка. «І-го-го!» - відгукувалося лоша.

*

- Спить, - тихо сказала Віра Андріївна, зачиняючи двері кімнати. - Усміхається, мабуть, щось сниться. Нехай спить бідолаха, без батьків, мабуть, не солодко.

- Вона мені одразу сподобалася, - відповіла дочка.

- Добра ти душа, Ніночко.

- Якщо ми можемо зробити щасливим хоча б одну людину на Новий рік, то треба це робити, мамо.

- Згодна. Добре було б завтра їй подарунок під ялинку купити. Треба вигадати, що.

- Що тут думати, треба їй купити гарні фарби та альбом, - зміркувала Ніна.

- І одягти її треба, куртку нову, чобітки. Потрібно в шафі Віки поритися. Все нове й не носила, вважай, щось одягла, а щось і жодного разу. Взагалі треба дітям у дитячий будинок зібрати речі.

- Завтра все зберемо, люба моя, та іграшки. На добраніч, мамо.

- Добре, добраніч, Ніночко.

*

Вранці Галя прокинулась із відчуттям повного щастя. Це не сон – вона у затишному будинку, у добрих людей. Скільки ж вона мріяла, щоб її взяли на вихідні додому, хоч би разок, і ось диво сталося.

«І-го-го!», – почула Галя за вікном. Вона схопилася з ліжка і підбігла до вікна.

Ніна Сергіївна мчала верхи на лошиці. Промені ранкового сонця освітлювали наїзницю. З ніздрів коня виходив пар. «Аркадія, точнісінько, як кінь з мого дитинства», - раділа Галя і махала рукою у вікно.

До кімнати заглянула бабуся Віра Андріївна:

- Прокинулася? Іди вмивайся, чисти зуби, я тобі поставила рожеву зубну щітку в склянку. Рушник помаранчевий твій.

- Спасибі, - відповіла Галя і вирушила до ванної кімнати.

Коли вона повернулася, її ліжко вже було заправлено.

- Спасибі, Віро Андріївно, у дитячому будинку ми самі заправляємо ліжка з самого дитинства.

- Ось молодці, – похвалила бабуся. - Пішли снідати.

*

Галя не знала, що вчора ввечері у дитячому будинку був переполох.

- Бабо Маню, ви Галю не бачили? – питали навперебій Оленка та Маша.

- Приходила вона ялинку дивитись, а потім не бачила я її. А що трапилось?

- Галька зникла, вже дві години нема, - сказала Маша.

- Та як же це, - стурбувалася баба Маня. – Треба в Олечки спитати.

Утрьох вони пішли шукати Ольгу Ігорівну. Олечка, як її називали старші дівчинки, укладала малюків спати.

- Олечко, іди сюди, - покликала її баба Маня.

Ольга Ігорівна вийшла за двері.

- Дівчатка кажуть, що Галя зникла, дві години нема.

- Не хвилюйтесь, - відповіла Олечка. – Мені дзвонила Ірина Петрівна. Галю взяла погостювати на свята якась знайома Ірини Петрівни.

- Погостити?! - здивувалася Маша.

- На свята? – перепитала Оленка.

- Так, дівчатка, йдіть, лягайте спати, я до вас потім зайду, - пообіцяла Ольга Ігорівна.

- Ідіть, любі, добраніч, - побажала баба Маня.

Дівчата попрямували до своєї кімнати.

- Пощастило Гальці, - зітхнула Маша.

- І тобі колись пощастить, - потішила її Оленка. - Обов'язково пощастить.

- Але як вона примудрилася потрапити у гості?

- Ось повернеться і все розповість, - пообіцяла Оленка.

*

На сніданок Галя з'їла варене яйце, бутерброд із ковбасою та випила склянку апельсинового соку. Сніданок Галі здався просто божественним – дуже вона любила бутерброди з ковбасою, а свіжий помаранчевий апельсиновий сік був дуже приємним. У дитячому будинку їм давали соки переважно з упаковок чи банок, а тут бабуся Віра Андріївна видавила сік спеціальним пристосуванням.

Ніна Сергіївна, повернувшись після кінної прогулянки, теж з'їла бутерброд, випила склянку соку і потім чашку гарячої кави.

- Зараз ми тобі підберемо гардероб, а потім підемо на ковзанку. Ти колись каталася на ковзанах? - запитала вона.

- Ні, - помахала головою Галя.

- Навчишся, - усміхнулася Ніна Сергіївна.

Серце Галі застукотіло сильніше. Вона тільки по телевізору бачила, як діти та дорослі катаються на ковзанах, а тепер вона сама кататиметься! Це неймовірно!

- Дякую, Віро Андріївно за сніданок, - подякувала дівчинка.

- Будь ласка, люба, - усміхнулася бабуся.

- Ходімо, - покликала Ніна Сергіївна, і вони вдвох пішли до кімнати, де ночувала Галя.

Ніна Сергіївна відкрила шифоньєр. У ньому було повно одягу.

- Приміряй ці джинси, твої ще не висохли, бабуся їх випрала, - сказала господиня, продовжуючи перебирати речі.

Поки Галя вдягала гарні сині джинси, Ніна Сергіївна кидала на ліжко речі своєї дочки. Виросли дві пристойні купи.

- Ось це тобі, - сказала жінка, - а це відвеземо до дитячого будинку. Джинси якраз, наче на тебе шиті, - зауважила вона.

- А ваша донька не образиться? – спитала Галя несміливо. Насправді їй дуже сподобалися ці джинси. Вона ніколи таких не мала.

- Думаю, вони короткі Віці, вона трохи вища за тебе. Напевно, батько купив їй нові, можливо, не одні. У них там цих джинсів великий вибір, вони мені привозять у подарунок. Зручний одяг. Так, подивимося, що тут серед курток, светрів та взуття. Одягай цей светр і приміряй цю курточку, - вона подала дівчинці бузкову куртку з хутром навколо шиї та навколо рукавів.

Галя мало не ахнула. Про таку курточку тільки мріяти! У неї теж непогана курточка, але ця така м'яка, з хутром!

- Ось така сама шапочка. І приміряй ці чоботи. Чи підходять? Чудово. Можна вирушати на ковзанку. Речі запакуємо, коли повернемося.

До кімнати зайшла бабуся.

- Красуня! - сказала вона. – Як принцеса! Речі я сама запакую, не хвилюйтеся, - звернулася вона до дочки. – Ці у дитячий будинок?

- Так, а ці – Галі.

- Добре, все складу, - пообіцяла Віра Андріївна. – Ну, красуня! - похвалила вона ще раз дівчинку. – Ось твої рукавички висохли на батареї.

Галя стояла як іменинниця у всьому новому. Вона підозрювала, що речі доведеться повернути, як тільки закінчиться свято. Але й хай. Натомість сьогодні вона щаслива. Неначе до неї прийшла сама чарівниця-фея з дитячої казки.

- Все, вирушаємо на ковзанку! – покликала Ніна Сергіївна, прямуючи до холу.

Одягнувшись, вона зателефонувала до таксі.

- Вільних машин немає, - відповіли на іншому кінці.

- Гаразд, поїхали на маршрутці, не їхати ж на коні, - пожартувала вона. - Ти ж, мабуть, і маршруткою не каталася? - запитала вона.

- Двічі, - відповіла дівчинка. – А ви не керуєте машиною?

- Ні, коні мені ближче.

*

Льодова ковзанка розташувалася у палаці спорту. Галі видали ковзани, вона зняла чобітки і взула біленькі ковзани на шнурівці. Ніна Сергіївна теж взяла собі ковзани у прокаті. Перевзувшись, вони залишили куртки та чоботи в шафці та вийшли на лід. Галі було страшнувато, вона ледь стояла на ковзанах, ноги напружилися.

- Ходімо, не бійся, я тебе триматиму. Дивись, Правою ногою, лівою, знову правою, лівою.

Дівчинка несміливо робила кроки на льоду. Поруч упевнено каталися діти, дивлячись на новачка. У Галі стало трохи виходити їхати, але вона ще була надто невпевнена.

- Давай біля борту спробуй, може, тобі буде краще так.

Вони під'їхали до бортика і Галя міцно вчепилася в нього.

- Не чіпляйся, просто тримайся, і ногами правою, лівою, почергово. Ну як, виходить?

Галя розсміялася:

- Як на мене, виходить.

- Давай круг проїдемо, - сказала Ніна Сергіївна, обняла дівчинку за талію, і вони разом покотилися по льоду.

До кінця кола вони їхали вже тримаючись за руки.

- У мене виходить! - раділа Галя, як раптом у неї ззаду врізався якийсь хлопчик і вони обоє впали на кригу.

- Вибачте, - сказав хлопчик, підскочив, як м'ячик, і знову поїхав.

- Вдарилася? - запитала Ніна Сергіївна.

- Ні, - Галя підвелася і обтрусила рукавиці від снігу.

- Ще круг? Дивись, можна їхати так, відштовхнулася кілька разів правою, лівою, а потім двома поїхала. Вчимося?

- Так, - усміхнулася дівчинка.

Каталися вони довго.

- Втомилася? - запитала Ніна Сергіївна.

- Трохи.

- Поїхали додому?

- Ще круг, - попросила Галя.

Галя вже їхала самостійно, майже не тримаючись за Ніну Сергіївну. Їй було радісно. Іти з ковзанки не хотілося, але ноги від напруги втомилися. Коли їй ще доведеться потрапити на ковзанку? Напевно, не скоро. Але добре все ж таки, що вона взагалі сюди потрапила завдяки своїй добрій супутниці.

*

Вдома Ніну Сергіївну та Галю чекав обід. Бабуся зварила смаковитий щавлевий борщ. Він здався дівчинці надзвичайно смачним, особливо зі сметаною та хлібом, натертим часником.

- Спасибі. Давайте я помию посуд, - запропонувала Галя по обіді.

- Ну, давай, – погодилася бабуся. – Ви в дитбудинку і посуд миєте?

- Миємо за малюками та по кухні чергуємо, кухарям допомагаємо накривати столи, ставити посуд, накладати хліб, розливати компот.

- Які ви молодці. Дружно мешкаєте? Друг дружку не ображаєте?

- Дружно, - відповіла дівчинка і зітхнула.

Вона згадала, як образилася на Машу. Але з іншого боку, якби не Маша, не потрапила б вона в яму, не побачила б лошицю, не зустріла свою чудову фею і не потрапила б на ковзанку.

- Готово, - сказала Галя. – А ложки куди покласти?

- Давай з тарілок зіллємо воду, - бабуся взяла всі тарілки і нахилила їх.

- О, ти вже злила воду? Молодець. Все ти знаєш, усе вмієш. Тарілки сюди, а ложки в цей прилад поруч із виделками. Ось помічниця у мене, – раділа Віра Андріївна.

На кухню увійшла Ніна Сергіївна:

- Я до супермаркету. Що купити? - запитала вона.

- Купи олії, батон, чай, лимон та картоплі, - сказала Віра Андріївна.

- Добре. Галю, відпочивай, телевізор подивися, якщо хочеш, а хочеш книжки читай.

- Чи можна подивитися книжки Віки? - уточнила дівчинка.

- Звичайно можна. Книги для того й призначені, щоб їх читати. Гаразд, відпочивайте, я пішла, - сказала Ніна Сергіївна.

*

Книжок у Віки було багато. Вони були з хорошого щільного паперу та з ілюстраціями. Галя переглянула багато книг і обрала собі почитати казки Кіплінга, такої книги в їхній дитбудинківській бібліотеці не було.

Дівчинка зручно вмостилася на дивані, увімкнула торшер і почала читати. Книжка була дуже захоплююча. Галя сама не помітила, як прочитавши пів книги, вона задрімала.

Ніна Сергіївна, повернувшись із супермаркету, накрила дівчинку пледом.

- Хай спить, у новорічну ніч розбудимо, - сказала вона матері.

- Добре, підемо накривати на стіл, – покликала її Віра Андріївна. – Ти подарунок купила?

- Купила, купила, - усміхнулася дочка.

*

- Галочко, прокидайся, Новий рік проспиш, - сказала бабуся. - Ходімо до столу, незабаром Дід Мороз прийде. Ходімо.

Галя встала, вмилася і свіжа вийшла до столу.

- Проспала Діда Мороза, тільки-но пішов, але він залишив тобі подарунок під ялинкою, дивись.

Дівчинка підійшла до ялинки і подивилася на велику коробку у святковій упаковці зі стрічками.

– Бери, бери, – схвалила бабуся. - А мені Дід Мороз духи подарував і хутряну шапочку, тепер не замерзну в мороз, - усміхалася вона.

Галя несміливо почала розгортати подарунок.

- Ковзани! - вигукнула вона, радіючи.

- Будете з дівчатами по черзі кататися, заллєте ковзанку у дворі, - усміхнулася Ніна Сергіївна.

- Спасибі! Вам і Дідові Морозу, - подякувала Галя.

- Там ще щось є, – підказала бабуся.

Дівчинка заглянула в коробку та побачила фарби, пензлики та альбом для малювання.

- Гуаш! Я так хотіла гуаш! Спасибі!

- А тепер за стіл! – покликала бабуся.

- Бом-бом-бом, - бив годинник.

Господині собі налили шампанського, а Галі — апельсинового соку.

- З новим роком! – сказала бабуся.

- З новим щастям! - відповіла її дочка. - Загадуйте бажання!

«Щоб зі мною ще трапилося диво, – подумала Галя. – Щоб мене ще колись запросили на свято у сім'ю!»

Задзвонив мобільний телефон Ніни Сергіївни.

- Алло, - відповіла вона.

- Матусю! Вітаю тебе та бабусю з Новим роком! – пролунав голос у телефоні.

- Спасибі, люба, - посміхалася Ніна Сергіївна, - передам бабусі. Як твої справи?

- Ми з татом прилетимо завтра. Літак увечері, – повідомила Віка.

- Ой, як добре, будемо на тебе чекати, ми так скучили, - зраділа Ніна Сергіївна.

- З новим роком! До зустрічі! - кричала в трубку Віка. - Цілую вас!

- І ми тебе!

*

Після недовгого застілля Галя вирушила спати. Вона поклала на вікно подарунки.

«Яка я щаслива! – подумала вона. – Які вони добрі, Ніна Сергіївна та Віра Андріївна. А як дівчата будуть раді, коли я принесу ковзани! Тепер я всіх навчатиму кататися на ковзанах, правою, лівою, правою, лівою», - посміхнулася вона, поринаючи в сон.

Вранці, коли вона прокинулася, у вазі на письмовому столі лежала гора мандаринів. Галя з'їла один мандарин, він був дуже солодкий.

*

Після сніданку Галя запитала у Ніни Сергіївни:

- А коли ми підемо до дитячого будинку? Мені не терпиться показати ковзани дівчаткам.

- Я зараз відлучуся у справах, ти помалюй поки що, а потім ми з тобою зберемо подарунки і підемо. Добре?

- Добре, - відповіла дівчинка. - А можна я Маші та Оленці візьму два мандарини?

- Ну, звісно, забереш усе. У мене їх цілий пакет, пригостиш друзів.

Звичайно, Галі хотілося б погостювати ще, але ж вона розуміла, що приїдуть донька і чоловік Ніни Сергіївни, у них сім'я, чому їм заважати. Їй, Галі, вже несказанно пощастило, на ковзанці була, стільки подарунків отримала! А Маша та Оленка, мабуть, нудьгують. Нічого, скоро прийде.

*

Повернувшись, Ніна Сергіївна викликала таксі. Можна було, звичайно, дійти пішки, але Ніна Сергіївна приготувала стільки подарунків, що їх не донести руками.

- А де моя курточка? - запитала Галя, збираючись у холі.

- Одягай бузкову і шапочку, і чоботи, це все твоє, - сказала бабуся.

- Моє?! - зраділа Галя. - Спасибі!

- А твої речі я запакувала, може ще знадобляться. Не тобі, то дітям.

*

Коли таксі під'їхало до дитячого будинку, дехто з хлопців вискочив надвір, подивитися, хто там приїхав. Оленка та Маша виглядали у вікна.

- Галя приїхала, - оторопіла Маша. – Я її не впізнала одразу.

- Яка у неї шапочка! - вигукнула від захоплення Оленка. – І курточка з хутром! Побігли!

- Побігли!

Хлопці допомагали заносити подарунки до дитячого будинку.

- Галю! - крикнули Оленка і Маша і кинулися обіймати подругу.

- Де ти була?! - запитала Маша. – Ми за тебе так хвилювалися.

- Все гаразд, - усміхнулася Галя. - Зараз все розповім.

- Щасливо, Галю, - попрощалася з нею Ніна Сергіївна.

- Дякую вам за все, - Галя стримувалася, щоби не розплакатися.

Ніна Сергіївна поцілувала її на прощання.

- Розберетеся тут із подарунками, - сказала вона директорці Ірині Петрівні.

- Дякую, Ніночко, тобі. З новим роком!

- І вас усіх із Новим роком!

*

Галя помітила бабу Маню, підійшла до неї. Та обійняла дівчинку.

- Бабо Маню, це вам мандарини, турецькі, смачні, беріть, - вона простягла два мандарини.

- Спасибі, люба, - розплакалася баба Маня. - Та ти красуня у мене, куртка нова, шапка нова, як принцеса.

Галя засміялася.

- А Олечка коли чергує? - запитала Галя у баби Мані.

- Завтра її зміна. Скучила, мабуть, - усміхнулася та у відповідь.

- Ходімо, Галю, - покликали дівчатка, - нам не терпиться дізнатися про новини.

- А можна до вас, дівчата, ми теж хочемо послухати, - спитала Іра з двохсот четвертої кімнати.

- Приходьте, – запросила Галя.

- А можна нам? – запитали Сергійко та Вова.

- І ви приходьте, – погодилася Галя.

- Я братів запрошу, Мишка та Валерку, - сказала Маша. – Без нас не починайте.

- Добре, ми на вас чекаємо.

*

Друзі їли мандарини і слухали розповідь Галі про свої пригоди, як вона потрапила в яму, як не могла вибратися, як до неї прийшла лошиця.

Малята слухали з широко розплющеними очима.

- От би мені зустріти такого коня, - зітхнув Вова.

Потім Галя розповіла, як потрапила у гості, як каталася на ковзанці.

- Сама їхала? – дивувався Сергійко.

- Сама, мене навчала Ніна Сергіївна і до того ж ковзани спортивні на шнурках.

- От чудово! - захоплювався Вова. - От би покататися!

- А що в тебе в пакеті? - запитала Маша.

Галя дістала новенькі ковзани.

- Ух, ти! – усі завмерли у захопленні.

- Справжні! - сказала Оленка.

- Даси покататися? – запитав Сергійко.

- Якщо налізуть. Заллємо ковзанку і кататимемося по черзі, - відповіла Галя.

- Здорово! - вигукнула Іра.

- А на нас налізуть, - Валера зліз із стільця і підійшов до Галі, - ми з Мишком ще маленькі.

Друзі засміялися. На місце Валери одразу стрибнув Самсон, ніби чекав, хто йому нагріє місце.

До кімнати зайшла Ірина Петрівна.

- Ось де ви притихли, - усміхнулася вона. – А у мене новина для хлопчиків – Ніна Сергіївна подарувала дитбудинку пару хлопчикових ковзанів.

- Ура! Ура! – навперебій закричали хлопці.

- Спортивні? – поцікавився Вова.

- Спортивні. Там ще багато подарунків. Смачні гостинці роздамо по обіді, а з дівчатами ми теж розберемося, кому які речі підійдуть, там цілий кульок.

– Прикольно! - зраділа Маша. - Але там, мабуть, не буде такої чудової хутряної шапочки. Даси поміряти?

- Дам навіть поносити, - пообіцяла Галя.

- Щаслива! - замріяно сказала Лариса з двісті четвертої кімнати.

*

Увечері Ніна Сергіївна та Віра Андріївна почули, як до будинку під'їхало таксі. Вони одразу кинулися до вхідних дверей.

- Мамо! Бабусю! - Віка кинулася обіймати рідних.

- Віко! Як ми скучили! – голосила бабуся.

- Вітаю! – привітався Олег Альбертович. - Віро Андріївно, це вам, - він вручив тещі пакет із пледом.

- От дякую! Ой, який теплий, тепер буду біля каміна сидіти під пледом. Ну, догодив, Олежку, – раділа теща.

- А це тобі, Ніно, - Олег простяг букет червоних троянд Ніні.

- Спасибі! Пахнуть! – дружина понюхала квіти. - Роздягайтеся, мийте руки, вечерятимемо.

- Це до столу, - Олег дістав із портфеля пляшку шампанського.

- А мені що? - запитала Віка.

- Тобі апельсиновий сік, свіжий, - пообіцяла бабуся.

- Це я люблю, - Віка вирушила до своєї кімнати.

Вимивши руки і переодягнувшись після дороги, Віка вийшла до столу.

- А що це за малюнок? - запитала вона у матері, тримаючи малюнок в руці.

Ніна глянула на малюнок і взяла його до рук, щоб розглянути. Вона посміхнулася.

- Це дівчинка одна намалювала, вона гостювала у нас новорічної ночі.

- Дівчинка? - здивувалася донька. – Добре малює. Попона лошички в трояндах. Класний малюнок, а ти дуже схожа і наша Аркадія. Особливо мені подобаються бризки у вигляді сонячного світла та снігу. А як її звати?

- Галя.

- А звідки вона?

- Вона з дитбудинку, - відповіла мама.

- Зрозуміло, ти була снігурочкою. А скільки їй років?

- На рік молодша за тебе.

- Ми, Віко, віддали їй деякі твої речі та дещо дітям у дитбудинок до Нового року, - сказала бабуся.

- Ми привезли цілу валізу нових речей, - зауважив тато, - не знаю, навіщо стільки речей на вісім днів.

- Пригодяться, тату, - відповіла Віка. - Зараз, зачекайте. У нас вам подарунки.

Віка втекла до кімнати і повернулася з подарунками:

- Бабусі хутряні рукавички.

- Ой, ви мене задарували, - сплеснула руками бабуся. - Ой, які добрі! Теплі, м'які!

- "Теплі" говоритимете, коли на мороз вийдете, - зауважив зять.

- А це мамі новий светр із оленями, - сказала Віка.

- Краса! Спасибі! – подякувала мама. – А вам під ялинкою теж подарунки.

- Неси, доню, подивимося, як на нас чекали, - засміявся батько.

- Тобі туалетна вода, - Віка подала батькові коробочку, - а мені подивимося.

- А звідки ти здогадалася, що тобі велика коробка, а мені менша? – спитав тато, сміючись.

- У мене нюх, - відповіла дочка і теж засміялася.

Віка відкрила коробку і побачила в коробці новенький мобільний телефон, що лежав поверх кошика із фруктами.

- Телефон! Класний, дякую! - зраділа дочка. - Ананас! - вигукнула вона, дістаючи кошик з фруктами. - Це я люблю!

- Там і манго є, хурма, маракуя, - усміхнулася мама.

- Такої я не їла, - здивувалася Віка.

- Ось і спробуєш.

- Сідайте за стіл, потім розглянете подарунки, – запросила бабуся.

- Котлетки по-домашньому, бабусині, пахнуть! – сказав тато, сідаючи до столу.

*

Канікули пролетіли швидко. Ніна Сергіївна проводжала доньку та чоловіка в аеропорту.

- Я зараз підійду, - сказав тато і відійшов у справах.

Ніна та дочка стояли вдвох.

- Дзвони частіше, - попросила мама.

- Звісно, мамо. Дякую за телефон, крутий, – усміхнулася донька. - Мамо, ти не сумуй. На канікулах знову приїду.

- Ой, коли це буде, - зітхнула мама. - Ти вчися добре, старайся.

- Звісно, мамо. Мені дуже подобається у ліцеї.

- Це добре. А подруг, друзів маєш?

- Звичайно, Аліна та Моніка найкращі! Мамо, не нудьгуй.

- Так, - у Ніни навернулися сльози на очі.

- Мамо, а ти, якщо хочеш, запрошуй цю дівчинку з дитячого будинку. Галю, вона ж вам із бабусею сподобалася?

- Так, сподобалася. Чи можна я їй подарую твій старий телефон?

- Звичайно, подаруй. Він ще класний, але, звичайно, ви подарували мені суперовий!

Підійшов тато і простяг доньці та дружині по шоколадці.

- Спасибі! Люблю шоколад цієї фабрики! Пористий мій улюблений, – зраділа дочка.

- Закінчується реєстрація на рейс 322, закінчується реєстрація на рейс 322, – оголосили в аеропорту.

- Наш рейс. Цілуй маму, підемо, - Олег поцілував дружину в щоку.

- Бувай, мамо, - Віка обняла маму і поцілувала. - Дзвонитиму, цілуй бабусю.

- Бувай, щасливого польоту, зателефонуйте, як приземліться, - звернулася вона до чоловіка.

- Обов'язково. Прилітай до нас будь-коли, як надумаєш, - запрошував чоловік.

- Як скучу, прилечу. Бережи Віку, щасливо! – Ніна дивилася услід своїм рідним.

*

Галя малювала гуашшю, сидячи за столом поруч із Оленкою, яка вирізала сніжинки.

- Новий рік минув, а ти сніжинки вирізуєш, - сказала Маша, слухаючи музику.

- Ну і що, наступного Нового року знадобляться, - незворушно відповіла Оленка.

Маша встала з ліжка і підійшла до Галі.

- Що малюєш? Це Аркадія? - запитала вона.

- Так, - помахала головою дівчинка.

- Гарна, - похвалила Маша. - А поруч хто? Ти?

- Може, Оленка, може ти, - відповіла Галя.

Оленка перестала вирізувати сніжинки і теж почала розглядати малюнок.

- А що я їй даю? - знову запитала Маша.

- Цукор. Коні люблять цукор, ти знала?

- Знала. А ти пригощала Аркадію цукром?

- Ні, не довелося. Її замкнули у стайні, – відповіла Галя.

- А ти була в стайні? - запитала Оленка.

- Ні, я ж там була лише один день і дві ночі.

- От би побачити Аркадію, - замріяно сказала Маша. - Я б їй приберегла шматочок цукру.

- Може, колись побачимо її, вони живуть недалеко, - зітхнула Галя.

- А я б їй нарвала свіжої трави, соковитої, - вигадала Оленка.

- Ти ж у нас ботанік, – усміхнулася Маша.

- Коні люблять щипати траву, - заперечила Оленка.

- А давайте, повісимо цей малюнок на стіну, щоб дивитися на Аркадію, - запропонувала Маша.

- Давайте, - підтримала її Оленка. - Думаю, інші дівчатка не заперечуватимуть.

- А хочете, я вам ще покажу щось? - запитала Галя.

- Давай.

Галя полізла у свою папку та дістала малюнок.

- Ось, я його намалювала, коли мені було сім, - сказала вона.

- То ти вже тоді намалювала Аркадію? - здивувалася Оленка.

- Так, дуже схоже, - Маша розглядала лоша. - А давайте два малюнки повісимо на стіну і мріятимемо.

- Давайте, може, справдиться, - погодилася Оленка і глянула у вікно. - Пішов сніг.

- Ходімо кататися на санчатах, - покликала дівчаток Маша. - Даси мені сьогодні свою шапочку? - запитала вона у подруги.

- Бери, сьогодні твоя черга, - усміхнулася Галя.

- Ура! Одягайтеся швидше, а я побігла Мишка та Валерку покличу. А після прогулянки разом прийдемо вішати малюнки на стіну. Гарно буде!

- Галю, а ти можеш намалювати мене на коні? - запитала Оленка, коли Маша втекла.

- Намалюю. Хочеш покататися верхи на коні?

- Хотіла б.

- Гаразд, намалюю, я й сама мрію покататися верхи на коні.

- Щаслива ти, - сказала Оленка. – З тобою диво на Новий рік сталося.

- І з тобою станеться, ось намалюю тебе на коні, і станеться. Ось побачиш.

- Щоправда? - запитала з надією Оленка.

- Правда, я тепер вірю в чудеса, - посміхнулася Галя.