Вірші

Болість, ганьба, та сльози през ніч...

Ми в вічній путані, немов вічні раби.

Серце ся стискає, як бритва, чиста-точна,

Кєдь ті, кого любиш, мовчат без причини.

Ми чекаєме хоч би сло́во, просте "честь"!

Бо в нім — надія, як сонечний промінь.

Кєдь ти напишеш — прийде радость, світло,

То віра, що рано́к знов мене прийме.

Ми — як стру́ни, налаштовані в тишині,

Завісиме від тих, котрі не чують, не пишуть.

Та лиш єдно слово — і знов моя душа

Злітає в ярь, хоч вчура́ ще була зима