Душа раба божого Міхаеля

Габріель Лауб Душа раба божого Міхаеля

— Отже, підсудний, — суворо мовив один із засідателів, — ви визнаєте, що спокусили тоді свою двоюрідну сестру?

— Так, — відповіла Міхаелева душа, — я спокусив її.

— Подумайте, — втрутився захисник, — вам же тоді було чотирнадцять років, а тій жінці — двадцять шість.

— Я вже й тоді був хлопець хоч куди, — не без гордощів відповіла Міхаелева душа. — А вона — скромна вдова-солдатка, та ще й з дитиною…

— Вимагаю закликати свідком душу раби божої Клари, — звернувся захисник до суду, і голова доручив судовому виконавцю привести свідка.

Душа раба божого Міхаеля (посмертний реєстраційний номер 327) поглянула на своє відображення в дзеркальній поверхні бронзової пластини з десятьма заповідями й лишилася задоволена собою — її нематеріальна оболонка мала такий самий вигляд, як колись і сам Міхаель у розквіті сил, хоч помер він аж у сімдесят два роки.

Принцип максимального збереження найвигіднішої зовнішності, так само як і нехтування прізвищем та національністю, належав до основних засад Небесного кваліфікаційного суду і мав забезпечити однакове ставлення до всіх душ. Усе ж таки душі-судді теж були колись людьми.

Першому слуханню цієї справи передувала довга суперечка між обвинувачем і захисником. Обвинувач — диявол у чорній з червоною оторочкою мантії і в такому самому береті — мав дуже вишуканий вигляд і одразу ж зажадав провести процес якомога швидше.

— Покійний Міхаель, — доводив він, — був бабій, спокусник, перелюбник і розпусник. Обвинувачення надало в розпорядження високого суду список його гріхів. До списку ввійшло шістсот вісімнадцять імен жінок, з якими покійний мав статеві зносини, і понад дев'ятнадцять тисяч дат, коли було скоєно злочини. Підсудний був непоправно впертий — він затято грішив цілих п'ятдесят вісім років. Перший статевий акт відбувся в день його чотирнадцятиліття, останній — сьогодні вранці в хвилину його смерті. Випадок такий очевидний, що душу раба божого Міхаеля можна без подальшого розслідування засудити до вічного пекла.

Міхаелева душа бачила, що обвинувачення незаперечні. Вона роздивлялася браму до раю, що виднілася ліворуч від суддівського столу, без особливої цікавості, бо усвідомлювала: перед таким грішником, як Міхаель, вона повік не відчиниться. На трохи подряпаній, пофарбованій білою лаковою фарбою брамі старомодними, закрутистими літерами стояло: «Рай — нагорода праведним». Під цим написом був малюнок: яскраво-зелена пальма і пухкеньке рожеве янголятко, що дме в сурму, — безперечно, витвір якогось відомого іконописця.

А ота пара танцюристів — чорт у фраці та рудокоса звабниця — на блискучій, червоного дерева брамі праворуч від столу вийшла, поза всяким сумнівом, з-під пензля першокласного експресіоніста. І сучасними, стрімкими літерами напис: «Життя — пекло. Пекло — життя».

Перспектива навіки зникнути за цією другою брамою зовсім не лякала душу Міхаеля. За ці кілька годин у загробному світі з'ясувалося, що в нього ще збереглася від земного життя здатність до різних емоційних поривань. А от страху він не відчував. Страх — це відчуття суто земне, зі смертю воно зникає.

Ангел-захисник не збирався так легко відступати. У довгих білосніжних шатах — просто-таки уособлення гідності — він виступив наперед і попросив голову суду (перед цим він по секрету шепнув Міхаелевій душі, що то — душа самого праведного царя Соломона) відхилити пропозицію обвинувачення.

— Я не маю наміру оскаржувати цифрові дані пекельної канцелярії, — заявив він. — Але захист може довести, що раб божий Міхаель не був перелюбником і спокусником у негативному розумінні цих слів, а тим більше не розпусником. Поняття «бабій» юридичне не зафіксоване, а кількість людських контактів з іншою статтю — сама по собі ще не підстава для засудження. Високому судові це добре відомо…

Ангел пильно подивився голові у вічі, і душа царя Соломона, який за життя мав у гаремі тисячу дружин, згідливо кивнула головою. Заяву обвинувачення було відхилено, і голова суду запитав у представника пекельної прокуратури, чи бажає той продовжити свої обвинувачення або щось додати.

— Лише одне зауваження, для годиться: список гріхів за перші п'ятдесят років життя підсудного, мабуть, неповний, оскільки на той час ми не мали в пеклі електронно-обчислювальної машини, а картотеку вів нечистий вісімнадцятого рангу, що за життя керував статистичним управлінням. А взагалі я з нетерпінням чекаю аргументів вельмишановного представника милосердного судочинства й збираюсь поділитися своїми міркуваннями з приводу окремих його висловлювань.

Ангел узяв слово й попередив, що спершу прагне спростувати найтяжче звинувачення — у перелюбстві.

— Як відомо високому судові, Міхаель ніколи не був одружений, отож шлюбної угоди не порушував. А Всевишньому, владиці уз, огидне саме порушення угоди, адже Господь тисячоліттями свято додержує своєї угоди з народом Ізраїля…

По цих словах обвинувач демонстративно кахикнув, за що голова закликає його до порядку.

— Просто мене здивувало таке однобоке пояснення перелюбства, високий суде, — по-святенницькому виправдовувався чорт, ніби й не намагався поглузувати з божої вірності угодам. — Мій вельмишановний опонент не може не знати тієї обставини, що жертвами підсудного на шістдесят вісім цілих і дев'яносто три сотих відсотка були заміжні жінки…

На вимогу захисника душа царя Соломона наказала викреслити з протоколу надто негативне слово «жертви» й замінити його на «потерпілі», після чого ангел повів далі:

— Єдина неодмінна юридична норма — це Господня заповідь, а ніде ж там не сказано: «Не кохай заміжніх жінок». Там сказано: «Не чини перелюбу!» Численні приклади, — назву лише кілька: номери сто вісімдесят три, двісті шістдесят три, чотириста двадцять один, — доводять, що Міхаелеві любовні зв'язки зі згаданими жінками не завдали шкоди їхнім шлюбам, а навпаки, тільки зміцнили їх. Ці шлюби з погляду людських взаємин були, правда, ще досить міцні, але статева байдужість і невдоволення з боку жінок ставили їх під загрозу. Міхаель, догоджаючи жінкам, повертав їм добрий настрій та почуття власної гідності й так усував ту загрозу. Це було на користь і шлюбам, і чоловікам. Міхаелеві вчинки мали яскраво виражену тенденцію зберегти той чи той шлюб, тим більше що він не претендував на винятковість і ніколи не намагався забрати чи викрасти жінку в чоловіка. Навпаки, коли він помічав, що котрійсь із коханок спадало на думку покинути чоловіка й поєднатися з ним, Міхаелем, то негайно зникав…

— Мій райський родич говорить про почуття власної гідності, яке небіжчик нібито повертав жінкам… З цим почуттям багато його… гм… партнерок покинуло чоловіків. — Чорт погортав свою копію списку гріхів. — Наприклад, випадки сто дванадцятий, сто тринадцятий, двісті сімнадцятий, двісті дев'яносто восьмий та інші. Це теж, на думку захисту, не перелюб?

— Звісно, ні. Ці шлюби були недійсні ще до того, як жінки познайомилися з Міхаелем. Не можна розірвати того, що вже розірване. Як вдало зауважив обвинувач, Міхаель повертав жінкам почуття власної гідності, додавав їм сміливості визнати справжній стан речей і поховати вже мертві стосунки. Завдяки цьому пощастило уникнути тяжких злочинів, як, скажімо, знущання над людьми (зокрема, й знущання над дітьми), а часом навіть умисне й невмисне вбивство. Тільки живий, дійсний шлюб може бути розірваний котримсь із подружжя, але аж ніяк не третьою особою! Про це мав би знати представник пекла, адже його заклад прагне цього вже протягом тисячоліть, хоча, незважаючи на всі диявольські хитрощі, й марно. І навпаки: третій не в змозі оживити мертвий шлюб. Це також не новина для мого опонента, бо його ницість, Сатана, мертвонародженими шлюбами людей карає.

— Представник милосердного судочинства вочевидь так захопився вивченням обставин у нашій частині праведного світу, що, мабуть, не встиг гарненько почитати святе письмо. А там записано: «Не жадай жони ближнього свого!» Навіть двічі — у другій і в п'ятій книзі Мойсеєвій.

— Цитувати не повністю й без контексту — це від диявола, тож я вам і не дивуюся, — відповів ангел. — Ці слова не стосуються заповіді «Не чини перелюбу!», а крім того, вони мають продовження: «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що в ближнього твого!» Норма ця недвозначно стосується права власності, і її можна поширити на жінок лише тоді, коли жінка є власністю чоловіка. Крім того, суд небесний — інстанція суто моральна, тож не розглядає злочинів проти власності.

Чорт аж скипів — просто-таки скипів. Але враз опанував себе і надзвичайно ввічливо запитав:

— Хіба мій учений опонент забув про слова: «А кожен, хто буде чинити перелюб з чиєюсь жінкою, хто буде чинити перелюб із жінкою свого ближнього, буде конче забитий»?

— Навіть люди в більшості країн відмовилися від такого покарання за позашлюбні статеві зв'язки, — зауважив з ангельським терпінням захисник. — Невже тут, у цьому праведному світі, ми вчинимо ще жорстокіше? Крім того, це кара суто земна. Тіло раба божого Міхаеля померло, а безсмертну душу стратити вже не можна.

— Проте в цьому випадку зрозуміло, що під смертю тут мається на увазі вічне прокляття…

— Вічне прокляття — це пекло, а його не можна називати словом «смерть». Ось тут написано… — Ангел вказав на пекельну браму. — Я читаю: «Пекло — це життя», що, як виняток, не суперечить істині, бо пекло — то віддзеркалення земних обставин, тільки надзвичайно ускладнених і загострених…

— Перепрошую у високого суду, що перед цим втратив самовладання. Зрештою, я не ангел, а простий обвинувач шостого рангу. Мене відрядили на процес, бо вважали, що це справа дрібна. Такий спосіб аргументації з боку небес для нас зовсім новий. Не знаю, мій вельмишановний чистий колего, — звернувся нечистий до захисника, — відколи ви в кращому із світів, але на вашому кваліфікаційному процесі представники обвинувачення явно зхалтурили. З вашою кваліфікацією ви могли б посісти в нас дуже високу посаду.

— Часи змінюються і в нас, на небесах, — відповів йому ангел, поблажливо всміхнувшись.

Судовий виконавець повідомив, що прибула душа раби божої Клари, щоб дати свідчення. Захисник попросив свідка з'явитися в тому вигляді, який вона мала до взаємин із підсудним. І ось увійшла непоказна, сіра, як мишка, молодичка. Коси в неї були викладені, як в Гретхен, віночком.

— Це сталося року божого тисяча дев'ятсот двадцятого, — почала розповідати Кларина душа. — Я вийшла заміж у сімнадцять років. Чоловік загинув у Росії — через півроку після весілля, ще до того, як народилася наша донька. Дев'ять років я не мала жодного чоловіка. По війні їх було обмаль, а я була негарна. Моєму двоюрідному братові Міхаелеві сповнилося тоді лише чотирнадцять років, але він був хлопець показний, цілком розвинений…

— їв день свого чотирнадцятиліття він спокусив вас? — запитав пекельний прокурор. — Ви перед тим випили три келихи вина, до якого не були звичні, а він цим скористався, чи не так?

Жінка всміхнулась, і обличчя її погарнішало.

— Міхаелеві так здалося, а я вирішила не перечити йому, щоб не образити його юнацької гідності. Того вечора я навмисне довго прибирала, поки ми залишилися вдвох. Я вже кілька тижнів зваблювала його — то покажу йому коліно, то нахилюся так, щоб видно було перса…

— Високий суде, — озвався захисник, — хотілося б нагадати обвинувачеві, що з'їсти плід із дерева пізнання Адама спокусила Єва. А що під цим слід розуміти, пояснює біблійний вислів: «І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла…» Отже, чоловіка завжди зваблює жінка, хоч інколи й несвідомо. Жорстоким спокусником перед законом може бути лише той, хто домагається жінки, підтасовуючи факти або обіцяючи їй золоті гори. Чи так було у вашому випадку? — звернувся ангел до Клариної душі.

— Він не міг мене обманути, бо ми одне одного добре знали. Ми й справді кохалися. І понад два роки майже щодня зустрічались. Для мене це багато важило. Коли Міхаель перебрався до міста, я зажурилась. Але незабаром познайомилася з майбутнім моїм другим чоловіком. А з Міхаелем ми на все життя зосталися добрими друзями.

Розповідаючи, Кларина душа обернулась на гарну жінку з короткою зачіскою під хлопчика, в елегантній квітчастій сукні, яка дуже підкреслювала її талію.

— Високий суде, — взяв слово диявол, — прошу дозволу поставити підсудному одне запитання.

Голова кивнув і помахом руки відпустив Кларину душу.

— Скажіть, душе раба божого Міхаеля, ви вступили в любовний зв'язок зі своєю двоюрідною сестрою для того, щоб допомогти їй? Поясніть це судові.

— Ні, — мовив підсудний. — Я про це не думав. Я жадав її так, як здоровий юнак може жадати жінку, а потім закохався в неї.

— Прошу! — зрадів диявол. — Підсудний визнав, що чинив із суто себелюбних міркувань. Позитивні наслідки таких дій не можна розглядати як його заслугу, бо він їх на меті зовсім не мав!

— Я протестую, високий суде! — заявив ангел. — Судити людей за їхні наміри — це диявольський винахід. Такий принцип дозволяв тиранам усіх часів знищувати людей на власний розсуд з начебто юридичним обгрунтуванням, навіть тих, хто ще нічого не скоїв. А ніхто ж у світі не приніс більше лиха, ніж люди з найкращими намірами.

Чорт хотів зауважити ще щось, але голова стримав його.

— Суд узяв до уваги думки обох сторін. Маю запитання до представників обвинувачення й захисту: чи не збираються вони розглядати за списком усі шістсот вісімнадцять зареєстрованих випадків? Хоч у нашому розпорядженні й вічність, проте не лише для цієї однієї справи!

— Саме блискучі теоретичні міркування шановного захисника й забрали в нас стільки часу, — вкинув чорт. — Але я слухав їх залюбки.

— Однак ми мусимо ще спростувати твердження обвинувачення про те, нібито небіжчик був розпусником, — заявив ангел.

— Щоб підтвердити цю думку, пропонуємо розглянути ще зовсім свіжий випадок, шістсот вісімнадцятий. За свідка не важко викликати душу раби божої Агати, посмертний реєстраційний номер триста двадцять шість, її процес без засідателів у камері номер двадцять чотири, певно, вже закінчився.

— Згода. Виконавцю, подбайте про те, щоб свідок з'явилася, — промовив голова. І кивнув нечистому: — Слухаємо вас.

— Високий суде! Ми бачили, що підсудний почав надзвичайно активне статеве життя в тендітному віці — у чотирнадцять років. Це ще, звісно, не характеризує його як розпусника, проте той незаперечний факт, що він не відмовився від такої діяльності навіть у сімдесятидворічному віці, свідчить на нашу користь. Раб божий Міхаель піддавався інстинктам, отже, він був розпусник. Коли дозволите земний жарт — невиправний розпусник! І кого ж він обрав цього разу, щоб задовольнити свій інстинкт? Літню, негарну і, незважаючи на вік, недосвідчену в статевому житті жінку! Він безсоромно скористався з поваги, яку мала до нього ця людина, а вона ж була його вірна економка. Хіба це не ознака розпусти? І ця жінка стала його жертвою — сподіваюся, мій родич із другого боку цього разу не протестуватиме проти такого визначення, жінка ж бо померла в Міхаелевих обіймах.

— Вік не грає, звичайно, ніякої ролі, — зауважив захисник, і душа царя Соломона на знак згоди кивнула головою. — Розпусники — це всі як один ті себелюбці, ті ґвалтівники, котрим байдужі почуття жінок. Мабуть, нещасному дияволові справді важко зрозуміти, щй між Агатою і Міхаелем народилася щира приязнь. Раба божа Агата багато років прожила в нудному, нецікавому шлюбі, секс був для неї лише обов'язком. А в Міхаеля вона знайшла тепло, він був із нею ніжний, і саме в неї прокинулося кохання й потяг до чоловіка — вперше в житті. Вона була негарна, бо не мала щастя — а всі жінки негарні, коли нещасливі. Міхаелеві Агата здавалася дедалі гарнішою. Не забуваймо, що вона була на двадцять один рік молодша за нього. Обвинувач промовчав про те, яка гарна була Агата в хвилину смерті — в хвилину, що стала найщасливішою в її житті. Вона відчула — вперше за п'ятдесят один рік! — втіху від плотського кохання! І серце її не витримало. Мій підступний опонент хотів звинуватити в її смерті підсудного, хоча добре знав, що Міхаель не міг передбачити такого наслідку. Міхаель і сам помер від шоку, збагнувши, що кохана мертва. Всі ми розуміємо, що Міхаель не бажав заподіяти Агаті смерть, але я не маю наміру бити диявола його ж таки теорією — це методи не наші…

Міхаелеву душу виправдали. Ангел привітав її і сповістив, що для неї вже зарезервовано місце у вісімсот тринадцятому відділенні раю.

— Не гнівайся, люба душе, — промовив диявол. — Я не міг для тебе нічого вдіяти — вирок було винесено на небесах заздалегідь. Я здогадався про це ще тоді, як побачив, що голова суду — багатоженець Соломон. Що ж, усього тобі найкращого в раю, новоспечений ангеле! Ти ж, певно, знаєш: переступивши поріг і зникнувши за брамою з пальмою, ти втратиш свою стать.

— КІНЕЦЬ —