Живі книги

ПередмоваВальс травневої грози

Чи ви коли-небудь читали іншу людину, як книжку? Вслухаючись у тембр голосу, відзначаючи родзинки мовлення, ловлячи сленгові чи словниково-літературні словечка, вдивляючись у рухи й вивчаючи жести, намагаючись зрозуміти, що за ними ховається, що там, на іншому боці видимого, у глибині душі… Чи ви колись слухали іншого, як себе самого? Чи в історіях сторонніх людей ловили за хвостики золотих рибок своїх мрій і акул переживань? Якщо з вами такого досі не траплялося, ласкаво просимо до світу Живих книг, відкритого Мілою Іванцовою.

Утім, це не фентезі, усе цілком реалістично, хоч і не без містики. Міла Іванцова в новому романі залишається вірною собі, своїм героям і, звісно, читачам: вона спостерігає за типовими героями в нетиповій ситуації. В одній із київських книгарень-кав’ярень започатковано незвичайну акцію «Живі книги». Суть її полягає в тому, що відвідувачам пропонують розповісти будь-яку свою історію, записавшись Книгою, або послухати чиюсь розповідь, ставши Читачем. Незрячий військовий у відставці, загадкова письменниця та юна адміністраторка салону краси мали свої причини назватися Читачами. Вони шукали хто розради, хто творчого імпульсу, хто життєвої науки, а знайшли… Як завжди це буває, читач знаходить у книжці значно більше, ніж шукає або очікує.

Непомітно для себе ми почали жити у світі, де все давно відкрито до нас і успіх залежить переважно від здатності ширше відкривати рота й ретельніше пережовувати те, що туди кладуть. У «Живих книгах» Міла Іванцова показує зовсім інший спосіб існування, без готових рецептів. Невипадково у її героїв нема телевізора: щире, нетелевізійне спілкування з живою людиною, «читання» її всіма органами чуття несумісне з поглинанням «їжі», пропущеної через м’ясорубки мислення журналістів, режисерів, операторів і продюсерів. Герої Міли Іванцової і телефоном користуються мало, натомість багато розмовляють один із одним. Потреба говорити і слухати, чути і бути почутим властива усім людям без винятку, а самотнім, внутрішньо зруйнованим, тим, які заплуталися в життєвих стежках, – і поготів.

«Цікавих історій у світі набагато більше, ніж уже написаних книжок…» Із цим, як із порами року, не посперечаєшся. Як і весна за зимою, за крахом і розчаруваннями у вмиту дощами душу приходять натхнення і спокій. А щоб вистояти, щоб дочекатися весни і знову, як у безжурному дитинстві, закружляти у вальсі травневої грози, можна скористатися перевіреним способом – читати. Написані кимось книжки, свою душу або ближнього, якому так само потрібний Читач, як вам слухач. Якщо це те, що вам треба, ласкаво просимо до світу «Живих книг» Міли Іванцової.

Ольга Хвостова