Мій братик мумія і золотий скарабей

Тоска Ментен — Мій братик мумія і золотий скарабей

Для мого дорогого друга Еріка

Переклад здійснено за часткової підтримки Нідерландського Літературного Фонду

Nederlands letterenfonds dutch foundation for literature

ЄГИПЕТ

У палаці панувала тиша.

Лиховісна тиша. Неначе мало статися щось недобре.

Дарвіші Ур-Атум Мсамакі Мінкабх Ісхак Ібоні, син фараона Ахнетута I та його дружини Енізіс, лежав у ліжку в найпрохолодніших покоях палацу. Та це не допомагало. Дарвіші було надзвичайно гаряче. Такої гарячки він не відчував ніколи в житті.

Хтось махав віялом, але йому віл цього все одно не легшало. Дали води, однак і це не допомогло. Ніщо не допомагало.

Батько й мати Дарвіші сиділи обабіч його ліжка. Вони шепотіли.

Верховний жрець ГепсетСут зайшов до покоїв і теж щось прошепотів. Усі шепотіли й ходили навшпиньках.

Що гарячіше ставало Дарвіші, то тихішало й тихішало довкола.

Жахлива думка раптом сяйнула йому.

— На мене чекає подорож? — запитав він.

— Так, синку, на тебе чекає подорож, — відповів фараон.

— Вже зараз? Але я хочу залишитися тут, — перелякано проказав Дарвіші. — Ти поїдеш зі мною?

Батько похитав головою.

— Але ж я не можу подорожувати сам.

— Ти будеш не сам, — мовив фараон. — Скарабей Мукатагари подорожуватиме з тобою. Він захистить тебе в дорозі.

Дарвіші нічого не розумів. Скарабей Мукатагари з батькової корони? Скарабей, який, за словами його батька, забезпечує добробут їхньої країни? Наймогутніший в усьому царстві скарабей подорожуватиме разом з ним? Та він не хоче ніякого скарабея! Він хоче залишитися тут!

— А як же ви? — нарешті спитав Дарвіші після довгої мовчанки.

— Ми будемо думати про тебе, — прошепотіла мати.

— Це допоможе?

— Так, це допоможе, — відповіла вона. — А тепер спи.

— О'кей, — хоробро проказав маленький Дарвіші.

Це були його останні слова. Йому стало так гаряче, що він заснув і вже ніколи не прокинувся.

Батько й мати Дарвіші були найсумнішими людьми в усьому Єгипті. Вони рвали на собі волосся і ридали, аж поки в них не лишилося сліз.

Тоді фараон покликав Гепсетсута. Сімдесят днів маленького хлопчика бальзамували й сповивали у льняні бинти. Після цього він був готовий до подорожі в потойбічний світ.

Фараон зняв скарабея зі своєї корони й почепив його на залізний ланцюжок.

— Гепсетсуте. Віддай йому скарабея, — прошепотів він.

Верховний жрець недовірливо поглянув на нього.

— Віддай і прокажи священні слова. Я пообіцяв йому. Таке моє бажання. Віддай моєму синові золотого скарабея Мукатагари.

Верховний жрець обережно надів могутній амулет на шию Дарвіші і Сховав його під бинтами.

— Кажи. — мовив фараон.

Верховний жрець заговорив. Двадцять чотири години він без упину бубонів щось над саркофагом, а наприкінці запхнув під бинти маленьку книжечку і промовив:

— Я зробив усе, що міг.

— Тоді ми поховаємо його у спокої — відказав фараон.

Дванадцятеро носильників занесли важкий саркофаг до маленької гробниці. Каменяр вирізьбив шість імен на Стіні:

Дарвіші

Ур-Атум

Мсамакі

Мінкабх

Ісхак

Ібоні.

— Хай щастить... — прошепотів фараон. — Хай захистить тебе скарабей Мукатагари.

І вони зачинили двері. Як усі гадали, назавжди.