Носороги

ЕЖЕН ЙОНЕСКО

У 1950 році в маленькому паризькому «Театр де Ноктам-бюль» («Театрі Сновид») була поставлена одноактна п’єса «Голомоза співачка» зовсім невідомого на ті часи автора-початківця Ежена Йонеско, який працював коректором в одному з паризьких видавництв. Це був один з перших творів театру абсурду, розвиток якого у французькій драматургії пов’язують з іменами Йонеско, Беккета, Жене, Адамова…

Прем’єра «Голомозої співачки» не зробила Йонеско відомим. Так само, як і наступні його невеликі п’єси-притчі, або абсурдистські фарси — «Урок», «Стільці», «Жертви боргу» — ще не знайшли свого глядача. Ситуація змінилася в 1954 році, коли була поставлена перша повнооб’ємна п’єса Йонеско «Амадей, або ж Як його позбутися». Довгоочікуваний успіх дозволив драматургові витягти на світ попередні п’єси, належно не оцінені свого часу. Тепер і вони «спрацювали». Театр абсурду владно заявив про себе, а Ежен Йонеско відразу обернувся на живий міф.

Народився Ежен (Еуген) Йонеско в Румунії. А проте саме французька мова стала для нього рідною. По-перше, мати була француженкою, по-друге, відразу після народження хлопця батьки переїхали до Парижа. А до Румунії Йонеско повернувся вже тринадцятирічним. Закінчив Бухарестський університет, працював викладачем французької мови, спробував свої сили в літературній критиці. 1938 року назавжди виїхав до Франції, де через півтора десятка літ йому судилося стати всесвітньовідомим метром театру абсурду.

Окрім названих вище, у творчому доробку Е. Йонеско п’єси «Безплатний убивця», «Носороги», «Повітряний пішохід», «Король помирає», «Ігри у вбивство», «Макбет», низка оповідань, есе, критичних статей. Озираючись назад і оцінюючи пройдений шлях, Ежен Йонеско нещодавно на сторінках гамбурзького журналу «Цайт магазін» зазначив, що вся його творчість була спонукувана зовнішніми обставинами, які диктували, як йому треба писати. В цій думці, зрештою, проступає позиція західноєвропейських драматургів, які через театр абсурду виявили свою реакцію на події XX століття, що обертали людей на слухняних ляльок, позбавлених навіть мови. І хоча театр абсурду підкреслено уникав політичної дидактики, на відміну від, скажімо, брехтівського напряму в драматичному мистецтві, він, одначе, чесно, своїми засобами попереджав про загрози, що нависли над людством. Деякі п’єси Йонеско кінця 50-х — початку 60-х років несуть відверте політичне забарвлення: «Безплатний убивця», «Носороги», «Король помирає».

Нині Ежен Йонеско живе в швейцарському містечку Сен-Галлен. Від драматургії він відійшов, захопився малярством (його картини нагадують веселі дитячі малюнки), колекціонує полотна улюблених художників.

– «Голомоза співачка», — зазначив митець на сторінках «Цайт магазін», знову повертаючись до своїх першопочатків, — це п’єса мовчання, бо ні про що не розповідає. «Стільці» вже намагаються щось висловити, але, зрештою, навколо них — мовчання, адже мовчання — це неприсутність. На схилі віку я усвідомив, що дуже люблю життя, люблю людей, але своєю творчістю наблизився до межі Мовчання.