Ода до радості (збірник)

ПередмоваКілька відтінків радості

Моя бабуся говорила, що постійно незадоволений стає легкою здобиччю пекла. Вона була дуже розумною і світлою людиною, прожила складне життя, проте вміла радіти простим речам, на які більшість не звертає уваги, як на щось занадто буденне й усім доступне.

Без багатьох речей можна жити, лише без радості – ніяк. Вона наче повітря – за її відсутності людина задихається. За будь-яких обставин без неї не обійтися. Надто у часи випробувань, коли найбільше потрібні віра у власні сили, надія на краще, любов до ближнього. І не так вже суттєво, скільки саме її маємо – багато чи мало, краплю чи океан. Вона просто має бути, бодай як мікроелемент, без якого не функціонуватиме живий організм.

Часом вона виникає не завдяки, а всупереч. Нізвідки, без жодного приводу. Трапляється, й зі своєї протилежності – зі смутку. Різновидів безліч.

Радість творчості. Радість порозуміння, у першу чергу із самим собою. Радість здолання сумнівів і прийняття рішень. Радість споглядання. Надії і перетворення. Радість доброї розмови. Подолання спокуси. І радість наповнення енергією. А ще – помочі скривдженим. А також спокою. І боротьби. І звісно – радість свободи… Пізнання та пізнавання. Повторюваності і неповторності. Нескінченний перелік, спільний для усіх або ж суто індивідуальний. З наповненими джерелами, доступними усім. Черпай – не вичерпаєш.

Прості речі, душевні порухи, промовисті вчинки, пов’язані з радістю. Слухати музику дощу, спостерігати за дітьми, усміхатися незнайомим, говорити правду, годувати голодного, напувати спраглого, поділитися необхідним, викинути зайве, відчувати спорідненість, знати своє коріння – це усе пов’язане з нею. Вона завжди поруч у хвилини, коли людина не може змовчати, коли говорить важливі речі, підводиться з колін, випрямляє спину, виходить за окреслену кимось межу… І особливо, коли відчуває спільну радість, огром емоцій, що єднає вільних людей.

Бетховен уславив Радість у найскладніший період свого життя.

Хворий, позбавлений слуху, затиснений лещатами бідності композитор написав свою безсмертну 9-ту симфонію, у фіналі якої хор виконує «Оду до радості»… Тепер це гімн Євросоюзу.

Свого часу Микола Лукаш переклав слова Шиллера – «Ода до радості» заговорила українською. Там є такі рядки:

Наша дійсність потребує вчинків. Від кожного щось доброго бодай потроху – і матимемо зовсім іншу реальність навколо. Але задля цього треба підтримувати у собі вогник радості, дар бачення приводів для неї. Іноді це неабияка наука.

Десятеро письменників і письменниць зі Львова, Харкова, Донецька, Києва, Ужгорода, Сум, Луцька, Херсона, Рівного й Криму мали чимало приводів для написання збірки «Здрастуй, смутку!», а написали «Оду до радості». У цій збірці – кілька відтінків радості. Яскрава, тиха, бурхлива, меланхолійна, неочікувана, прикликана, випадкова… І навіть сумна. Бо там, де радість, – там і крихта суму. У стукоті залізничних коліс, у запаху трави, у миті порозуміння, у порусі надії… Тримаймося за радість і один за одного.

Галина Вдовиченко