Оповідання

Термометр

Одного дня Д. став помічати, що його термометр показує не кімнатну температуру, а провіщає всілякі події. Спочатку Д. думав, що помилився. Але два тижні тому термометр ранком показав, що в полудень того самого дня пограбують міський банк, і так сталося. Тиждень тому — що повернеться чоловік сусідки, який пропадав десь вісім років. І день тому Д. не міг спати від радісного галасу, спричиненого появою того чоловіка.

Термометр показував не лише великі події, а й малі. Він міг зовсім точно показати, коли відлетять підошви на черевиках, о якій годині відчиняться крамниці, і навіть відгадувати й коментувати сни.

Д. не хотів вірити, але кожної хвилини мусив переконуватися, що термометр дійсно все точно вгадує. Ця обставина його навіть трохи пригнічувала, що поступово пройшло; Д. став призвичаюватися до термометра і потім навіть користуватися його новими властивостями.

Остаточно відважившись, він прорік одній дамі, де вона знайде вкраденого песика. Службовцеві, що жив на першому поверсі, в якого від сидячої роботи вселилися біси, порадив випити гарячої рицини. На ранок службовець, забігши подякувати, сповістив, що було аж п’ять біcів, але просив тримати це в таємниці. Термометр ніколи не помилявся, і Д. почав брати гроші за прорікання. Старе помешкання стало йому тісним, і він помітив, що на ньому поношений одяг. Д. купив новий, але жити лишився в старій квартирі, біля якої тепер день і ніч стояла черга, що починалася від вхідних дверей, а кінчалася перед його дверима на четвертому поверсі.

Так само несподівано одного дня термометр став переплутувати прорікання. Тобто він так само точно показував, що має статися, лише плутав осіб, кому саме. Черга зменшилася, хоч на сходах все ще не можна було пройти: клієнти, що навіть жити розташувалися на сходах, билися між собою за переплутані прорікання. Під стелю летіли метеорами немовлята, відкушені вуха, коси, і здалека здавалося, що там працюють потужні вентилятори.

Незабаром черга зникла, і лише перед дверима Д. ще стояли два упертих бородані. Але коли їх бороди зрослися разом, то й вони пішли геть.

Кілька днів після цього термометр розгулявся і, напоказувавши такого, що певно лише йому одному було зрозуміле, після довгих вагань зупинився на пророкуваннях, що означали все навпаки.

Д. намагався не звертати на це уваги, бувши безсилим знищити термометр: скільки він його не ламав, викидав за вікно, дарував сусідам, термометр дозволяв усе з собою робити, а потім, немов нічого не сталося, висів на звичайному місці і не рухався. Д. бачив, як у цій боротьбі танули його сили. Вирішивши, поки ще є час, покласти цьому всьому якийсь кінець, Д. спакував свої речі у валізу, накинув на себе кашне, глянув востаннє на термометр, плюнув і пішов з дому.

Грошей у нього не було. За час, коли він заробляв пророкуванням термометра, Д. зовсім відвик працювати і не знав, що йому тепер робити.

Він пішов у парк, перев’язав валізу кашне, підвісив на сучок, щоб ніхто не вкрав, і попрямував без цілі в центр міста, сподіваючись, що доля згадає про нього.

Д. був дуже здивований, встановивши при перших кроках, що його знають; на нього оглядалися, показували пальцями, перешіптувалися. Потім якийсь хлопчик жбурнув у нього каменем, і навколо Д. утворився натовп. Ніби всі того лише й чекали, вони почали несамовито кричати, вимагаючи гроші, заплачені за пророкування. Деякі не могли знести самого факту існування термометра і на найвищих нотах кричали про справедливість, про втрачені прибутки, про неповагу і профанацію надреального і ще чогось, чого не можна було зрозуміти. Один велетень вигукував, що такі, як Д., йому добрі відомі, він знає, як з ними поводитися, і рвався крізь натовп до Д.

Д. втяг глибше голову в плечі й побіг. На нього посипалися палиці, каміння, яблука, з підворіть тюкали навздогін. За Д. бігли важкі базарні перекупки і били його довжелезними зеленими огірками. Потім хтось черкнув його ножем у бік. Ногавиці злиплися від крови, і ноги Д. зробилися від цього такі худі, що юрба мимоволі зупинилася і перестала ним цікавитися. Перекупки фартухами обтирали свої огірки.

Час від часу, майже гублячи свідомість, Д. останнім зусиллям ще добрався до свого помешкання. В його відсутності відчинили вікно, і кімната була повна сонця й лип. Д. хотів дійти до ліжка, але воно упливло перед ним кудись убік, і він упав обличчям на підлогу. Кутком лівого чоловічка, що почав затягуватися плівкою, Д. ще побачив, як термометр показував кімнатну температуру.