Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

415

12. Сіра Дивізія (Сірожупанники, Сірожупанна дивізія) — українська військова частина періоду національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Назву дістала від кольору уніформи. Формування й вишкіл розпочався з березня 1918 р. у Володимирі-Волинському. Після сформування стала офіційно іменуватися Першою стрілецько-козацькою дивізією. Складалася з 4 піхотних полків, гарматного полку, кінної та інженерної сотні. Особовий склад — 6 тис. козаків і 140 старшин. У серпні 1918 р. передана у розпорядження Збройних сил Української Держави. Командувачі — ген. В. Сокира-Яхонтів, згодом — ген. Васильєв. У вересні-жовтні 1918 р. частини дивізії були дислоковані у районі Стародуба і Конотопа на кордоні з РСФРР. Скорочена до 1200 чол. Під час протигетьманського повстання перейшла на бік республіканських військ. Брала участь у боях проти більшовицьких військ на Чернігівщині. Частина сірожупанників, потрапивши під вплив більшовицької агітації, відмовилась виконувати накази командування, внаслідок чого була розформована. З її частин створено Сіру дивізію під командуванням ген. А. Пузицького. У квітні 1919 р. реформовано у корпус (командувач ген. Мартинюк), а в травні — у 4-ту Сіру стрілецьку дивізію в складі Волинської групи, окремі підрозділи якої воювали в складі частин Армії УНР до листопада 1920 р.