Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

417

14. Осецький Олександр Вікторович (1873–1937) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Походив із шляхетського роду з Волині. Освіту набув у Полоцькому кадетському корпусі, Першому військовому Павловському училищі, на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету. Учасник Першої світової війни, генерал-майор російської армії, командувач 2-ї бригади 1-ї Гренадерської дивізії. У січні-лютому 1918 р. — начальник залоги, один із керівників оборони столиці в боях з більшовицькими частинами. За Гетьманату — командир 6-го Полтавського армійського корпусу, з червня — начальник охорони Правобережних залізниць. Під час антигетьманського повстання — начальник штабу повстанчих загонів Директорії УНР. У грудні 1918 — січні 1919 р. виконував обов’язки військового міністра УНР, 15.04.-19.07.1919 р. — Наказний отаман Армії УНР. Після поразки повстання В. Оскілка — командувач Волинської групи Армії УНР. У липні 1919 р. призначений старшим радником з військових справ і заступником голови місії в справі евакуації військовополонених українців з Італії. Проте це відрядження не відбулось. З 1920 р. — голова військово-дипломатичної місії в Бельгії. Останні роки життя мешкав у Франції. Помер 26 лютого 1937 р. в Парижі.