Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

427

24. Волох Омелян Іванович (1886–1937) — український військовий діяч, штабс-капітан російської армії. Народився в станиці Колниболотці на Кубані. Навчався в Харківській школі живопису. В 1917 р. — заст. голови комітету 47-го сибірського стрілецького полку. Восени 1917 р. — командир 2-го Українського запасного полку, взимку 1918 р. — сотник Гайдамацького коша Слобідської України. Від березня 1918 р. командував 3-м Гайдамацьким полком у складі Запорізького корпусу. 22 січня 1919 р. заарештував П. Болбочана та членів штабу Лівобережного фронту. Короткий час — командувач Запорізького корпусу. У листопаді 1919 р. — командир ударної гайдамацької бригади Запорізької групи Армії УНР. 1.12.1919 р. у м-ку Любар (нині — Житомирська обл.) намагався підняти повстання проти Директорії та заарештувати С. Петлюру та членів уряду УНР. Після поразки заколоту захопив державну скарбницю і перейшов на бік більшовиків. Член Української комуністичної партії (боротьбистів), згодом — КП(б)У. У 1923–1925 рр. — завідувач приймальні голови ВУЦВК УСРР. У 1925–1928 рр. — зав. відділу Держстраху, 1929–1932 рр. — директор науково-дослідного інституту при Головному управлінні шляхів сполучення УРСР. 1933 р. засуджений у справі т. зв. Української військової організації, у 1937 р. — розстріляний на Соловках.