Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

536

134. Євтимович Варфоломій Пимонович (1888–1950) — український військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст. Народився на Київщині в родині священика. Освіту набув у Київсько-Софіївській духовній, реальній, художній та музично-драматичній школах у Києві та Чугуївському військовому училищі. Учасник Першої світової війни, брав участь у боях на Галичині. Протягом весни 1917 р. спільно з М. Міхновським займався організацією українських військових частин. У січні 1918 р. брав участь у боях за Київ проти червоногвардійських загонів. У квітні — керівник Головної шкільної управи військового міністерства УНР. За доби Української Держави — член Комісії по утворенню постійних військових шкіл, складу Вищої військової ради. У грудні видав друком «Московсько-український словник для військових». З квітня до жовтня 1919 р. — старшина для доручень штабу Запорізького групи Армії УНР. З березня по грудень 1920 р. — начальник відділу мілітарної підготовки населення у штабі Армії УНР, згодом — голова військово-шкільного відділу. На еміграції — у Польщі. У 1924 р. став одним із фундаторів Українського воєнно-історичного товариства, співредактор часопису «За державність». У 1928 р. переїхав до Познані. Перейшов на гетьманські позиції і гостро критикував республіканський провід та Державний центр в екзилі за співпрацю з польською владою, за що польською військовою спецслужбою («двуйкою») був ув’язнений у таборі Березі Картузькій (1936–1937 рр.). Автор низки спогадів та політичних статей. Помер у Німеччині.