Потомки запорожців

КАРТИНА ПЕРША

Вечір. У пебі хмари, і грім немовби десь гримить далеко над Дніпром. На подвір'ї душ двадцять п'ять людей у етапі тяжкого напруження. Всі чекають наближення чогось надзвичайного. Входить хутко Григорій Заброда.

Заброда. От і я... Розпочинаю драму!.. Води! (П'є воду). Перший багатій на селі Лукіян Горлиця!

Горлиця. Я!..

Заброда. Куркуль і стяжатель Омелько Ласкавий!

Ласкавий. Я!..

Заброда. Контрреволюціонер і мироїд Євген Паливода!

Паливода. Я!..

Заброда. Гноїтель хліба—церковний староста Лаврін Кривошия!

Кривошия. Я!..

Заброда. Контрреволюціонер Бас Омелян!

Шах. Котрий?

Заброда. Той, що ненавидить!

Бас. Я!

Заброда. Дем'ян Загно, вбивця!

Загно. Вкупі з тобою! Я!

Заброда. Укриватель бандитів куркуль Мартин Буланий!

Буланий. Я!

Заброда. Буланий Мина!

Мина. Я!

Заброда. Грицько Буланий!

Грицько. Я!

Заброда. Багата людина — глитай Литвин Михайло!

Литвин. Я!

Заброда. Приверженець старовини Онапас Задорожній!

Задорожній. Я! (Падає).

Шах. Помер. Названо його, і він помер.

Жінка. Щасливий!

Друга жінка. Нещасний!..

Шах. Неправильно! Не можна одразу падать мертвим від одного слова. Не згоден!

Заброда. Контрреволюціонер Шах Опанас!

Шах. Я-а!.. (Падає, вражений, на землю).

Пауза.

Загно. Розказуй. Всі тут.

Паливода. Кажи мерщій, не муч. Хвилина ще, і я умру к чортам.

Заброда. Шановне куркульство, гинемо! Мар'яна. Ай!..

Буланий. Тихо!

Кривошия. Тихо, гадюко!

Паливода. Ай, тихо, ради бога! Ай-ай-ай!..

Пауза.

Кривошия. Чого замовк, Григорію? Тут так усі твого приїзду ждали...

Заброда. Не їхав я—летів. Да так летів, що коні кров'ю блюнули й попадали на шлях. Тоді я сам побіг ярами, неначе злодій той...

Горлиця. А чи ж не злодій ти?!!

Паливода. Мовчи, злодюга сам!

Зягно. Тихо, злодіяки!

Заброда. Браття, помовчіть. У Запоріжжі на базарі читав газету я па парканах. Газету «Правду». Поплив паркан перед очима, і натовп, і рундук. Тоді купив її за гривеника, і «Правда» випала у мене з рук. Вона була про нас. її кричало радіо хрипливе мені в потилицю, у спину, в груди — «Знищити як клас!» Перелякались коні. Вилітаю на дорогу. Шлагбаум падає... Дивлюсь, аж у вагонах нас уже везуть па північ і на схід — з дітьми і стариками... Як страшно світ змінився. Не бачу вже нічого... (Дивиться вбік). Ідуть!!!

Мар'яна. Ой боже ж мій! (Побігла а немовлям на руках).

Всі хором співають: «Як прийде страшний суд на нас — треба помирати, і яке було багатство — треба покидати...» Входять активісти-незаможники на чолі з Петром Скиданом і група середняків.

Гусак. Ага, куркулики, ось вони! Позліталося докупи гайвороння!

Скидан. Замовкни. Не відаєш, що мелеш і коли.

Гусак. Не буду. (Змовк).

Скидан (до куркулів). Організований народ. Всі, дійсно, вкупі. Радитесь?

Паливода. Здоров, Петро!

Скидан. Мовчу.

Ласкавий. А що таке?

Скидан. Від ниньошнього дня перемінився світ. Декретом партії ось тут, у «Правді», одрізано вас од села, неначе вовче м'ясо або рак, звиніть за порівняння. Для нас ви перестали бути земляками. Досить стрільби, палійства, саботажу. Кончено.

Буланий. Та як же ж так?

Паливода. Дозвольте...

Скидан. Так треба.

Буланий. Як треба?..

Скидан. Знищується клас. Прийшли прощатись ми, а пе здоровкатися з вами.

Гусак. Гнать!

Скидан. Помовч! (До куркулів). Поїдете па нові землі.

Паливода. Надовго?

Скидан. На все життя.

Заброда (підходить до Скидана). Ну що ж! Коли вже так — прощай, сусід і переможець...

Скидан. Прощай.

Заброда. Як я ненавиджу тебе!..

Скидан. Не маю і я приязні до тебе, Забродо.

Заброда. Коли б ти міг отут мене убить, повісити чи задушити зараз! Коли б душа моя покинула мене і полетіла геть з подвір'я, коли б лежав я трупом отут-о і батько плакав надо мною, то навіть мертвий я б тремтів і бивсь об землю — так я ненавиджу тебе.

Скидан. О, ти такий!

Тихий. Яка страшенна сила!

Скидан. Не сила тут. Безсилля скаженіє.

Заброда. Проклятий голодранець!

Скидан. Не заперечую. Про мене й пісню складено:

«Вставай, проклятьем заклейменный...»

Хор. «Весь мир голодных и рабов...»

Заброда. Будь ти проклят!

Гусак. Замовч, мироїд, уб'ю!

Вигуки. Бий його!

Скидан. Не смійте доторкатись! (До Заброди). Чого тепера вже клясти, хижак? І кого!?

Заброда. Тебе і твою владу надо мною...

Нечитайло. А бодай тобі язик усох!

Заброда. ...твій урожай, і план, і навіть дощ, який я заклинаю не іітп на ваші ниви!

Уляна. А куди ж йому йти? Вся земля тепер гуртова. Мино!

Нечитайло. Помовч...

Заброда. Я проклинаю запорізький степ, що обробляли ми його віками!

Незаможники. Хто обробляв?

Трубенко. Він обробляв?

Левко Цар. Еге ж. Робили нашими руками!

Ласкавий. Все одно. Хіба ж не козаки ми? Адже тут, де ми змагаємося нині, стояла Запорозька Січ ще за Хмельницького Богдана. Чи ж не всі ми...

Паливода. ...нащадки славних запорожців!?

Горлиця. Нe діти одної матері України?

Скидан. Так. Всі ми козаки, та не всі однакові.

Гусак. Он учитель каже, що запорожці — вигадка панів із Вукоопспілки.

Скидан. Скажи учителю, що він блазень.

Гусак (до вчителя). Чули?

Сірик. Я так ие говорив! Я казав, що у XVII і XVIII століттях в районі діііпровських порогів перебував певний ррошарок певних продуктів епохи, обумовлених класовими економічними...

Паливода. Дурниці мелете...

Скидан. Годі! Обумовлений продукт.

Сірик. Ой яка гидота! Не вірте мені. (Беззвучно). Я одмовляюсь!

Заброда. Виходить, запорожців зовсім не було, чи як по-вашому?

Скидан. Чому? Були і навіть є.

Паливода. Чи не ви часом?

Скидан. А хто ж? Хто був ворогом народу в старовину? Пани і дуки. Хто були запорожці? Збройні вороги ворогів народу! Отак і ми — ваші вороги й переможці. Скажете, ні?

Паливода. Цю політграмоту чуємо з сімнадцятого року.

Заброда. Прокляття!..

Скидан (до ішроду). Чули? Все обчислив і зважив. І все прокляв. Колгоспний лад і нашу перспективу. Судьбу нащадків наших і батьків. І навіть степ.

Заброда. І степ!!!

Цар. І дощ прокляв небесний!

Заброда. І дощ!!!

Входить Мар'яна.

Мар'яно, де дитя?

Мар'яна. Умерло для тебе.

Заброда. Дитина де, гадюко?

Мар'яна. І ти вже мертвий.

Заброда. Уб'ю! Дитина де?!

Лаврик (вбігає). Дядьку Скидан! Забродиха підкинула дитя в колгоспний двір!

Заброда. А-а!..

Скидан. Чули? Ще один доказ: будуще за нами. (До Заброди). В тобі, Забродо, я не кляну нічого, бо нічого клясти. Ти весь у минулому.

Заброда. Скидан, я не один, як бачиш, да і таких, як ти...

Скидан. Таких нас мільйони.

Заброда. Рахунки зводять отут по Марксу за століття. Ми пропащі.

Скидан. Так, ви пропащі.

Заброда. Подія ця в історії народу нашого велика, єдина...

Скидан. ...і неповторна.

Заброда. Так.

Скидан. Ну?

Заброда. Так от, як індивід, чия жінка немовля свое підкинула тобі...

Скидан. Чого ти хочеш?

Заброда. Я хочу битися з тобою особисто. Прошу тебе. Може, я вб'ю тебе індивідуально, а ні, — так ти мене. Адже обидва ми улани лейб-гвардії його величності.

Скидан. Ми вахмістри, не офіцери. Яка там в нас дуель! До речі, е закон.

Заброда. Закон?! До зброї!

Бас і Буланий. Охляли...

Заброда. Сибір нашого царя! (Подається до куркульського натовпу і, вхопивши шаблю, кидається на Скидана).

Скидан. Гаркавий, швидко! (Бере в міліціонера Гаркавого шаблю і одним ударом вибиває в Заброди зброю), .Чортзна-що!

Заброда. Здаюсь... Кінчай.

Скидан. Заберіть гадів!

Гусак. Куркулі, струнко! Равнєніе наліво, шагом марш!

Заброда. Свят, свят, свят...

Куркулі (співають). «Свят господь, господь Саваоф. А до нас страшний суд наближається...» (Рушають зі сцени).

Трубенко. Мино, а ти куди?

Гаркавий. Громадяни! Обережно! Не плутайтесь між ворогами!

Уляна. Мино, Мино! Куди ти-бо, га? Чи як?!

Нечитайло. Да не страми мене, не дратуй на людях!

Скидан. Дядьку Мино! Куди ви вплутались? Тітко Уляно! Ви ж середняки!.. Назад!

Уляна. Куди? Ой!.. Пробочку! Мино!

Нечитайло. Га? Куди, кажете?

Скидан. Назад!

Нечитайло. Так де ж воно? От біда, їй-богу...

Уляна. А, рятуйте!

Мар'яна (до Скидана). Прощай, Петре! (Іде).

Скидан. Прощай.

Мар'яна (обертаючись). Петре, скажи мені одне хоч слово на смерть.

Скидан. Живи. (Дивиться вслід Мар'яні, що зникав в натовпі).

Уляна. Пропала пісня... Повезли на Соловки.

Пасічний. Чого пропала? Наші пісні — народні.

Уляна. Наші, а співать кому? Всю півчу повезли. Дівчат хоч би не той...

Пасічний. Нічого. Заспіваєм самі.

Скидан. Ще й нових наскладаєм. І заспіваємо, товариші, по-новому на цілий світ.

Лаврик. Заспіваємо, дядьку.

Скидан. А куркулі своє вже одспівали.

Цар Левко падає па землю і голосно плаче.

Голоси. Дядьку Левко! Що з вами?..

Цар Левко. Жалько... Жалько!.. Ой як же ж мені жаль!..

Тихий. Мабуть, так треба. Час такий,

Цар Левко. Час? Історія не знає такого часу! (До Пасічного і Скидана). Ну, що ви дивитесь? Скажіть щонебудь.

Скидан (дивлячись услід Мар'яні, що зникла вже зi сцени). Історії людства не знаю я. Я її чую мозолями.

Уляна. Ой-ой!

Пасічний. Розпавсь наш древній хліборобський світ. Многосотлітній панський і куркульський раб, раб своїх коней, божий раб, раб латок на штанях, на свиті і па полі, плюгавий власник усього, чому в ім'я, — дрібний; сьогодні селянин стає історії суб'єктом, творцем її разом з робочим у колгоспі. Нічого рівного нема в минулому. Все безпримірно в цю ніч, товариші, все надзвичайно.

Уляна. Що він ка?.. Господи.

Нечитайло. Не второпав. Говорить, мов газету читає. Почнеться, каже, таке... що голови одне одному поодриваєм.

Шум авто. Входить Вигура.

Вигура. Гей! Алло! Хто тут Скидан?

Скидан. Я Скидан. Хто будете і звідки?

Вигура. Інструктор Вигура з Наркомзему. Як діла?

Скидан. Діла, товаришу, високі. Здрастуйте.

Вигура. Куркулів викинули?

Скидан. Так. В цю ніч навіки розчахнувся наш світ і став безповоротно іншим, і ми це чуємо всі тут, всяк по-своєму.

Вигура. Відповідальний час. І пильність тут потрібна зараз, як ніколи... Колгоспників у вас багато?

Скидан. Півсела.

Вигура. Збирайте зараз же загальні збори, і щоб до ранку були всі в колгоспі.

Гусак. Єсть, до ранку всі в колгоспі.

Вигура. Всі сто процентів, чуєте? Реєстр, протокол, чин чином і без церемоній. Я скоро буду... От діла!.. Пока!..

Скидан. Чекайте. А як хто не схоче?

Вигура. Як схочете, то схоче, а як не схочете — нарікайте на себе. Нам у дрібницях розбиратись нема часу. По особистих настроях ударить треба так, щоб загуло, і квит... Одійдіть од машини! (З-за сцени). Давай!

Рев авто. Вбігає Лаврик.

Лаврик. Дядьку Петро! Сільрада горить!

Всі біжать на пожар.

Скидан (один). Пролог закінчено. Починається дія.

КАРТИНА ДРУГА

На майдані біля Скиданової хати. Під горою видно півсела. А за селом Дніпро синіє. Видно далеко. Щось урочисте в краєвиді, щось навіть величне.

Скидан. Хто там?

Цар (за сценою). Можна їхать!

Скидан. Цар?

Цар. Я.

Скидан (до хати}. Трохиме!

Пасічний. Іду! (Виходить з сіней). Як все змінилося! Чотири дні — і все стало іншим. Вже не село ми — колгосп. Не просто Білохатка — «Пам'ять Леніна». Все перетворилось. Усе вимагає негайної нової відповіді: люди, коні... навіть небо. Дивись, зовсім неначе інші зорі! Вірші склав би, так все хороше. Сьогодні от не спав уже другу ніч, складав ось плани для району... Везу, землі не чую під ногами. А думок!.. Тисячі!

Скидан. Бачу.

Пасічний. От ми стоїмо з тобою вдвох. Координати наші: Москва — Київ — Запоріжжя — Дніпро — тридцятий рік... Оба неголені, одяг — гріш ціна, і ніякого виду. Але ми стоїмо здивовані, Петре! І світ здивований не зводить з нас біноклів!.. П'ятий день! Ти це почуваєш?

Скидан. Я всі слова твої люблю. Вони як хліб.

Пасічний. Але ти в тривозі, бачу...

Цар (входить). Можна їхать.

Пасічний. Ідем. Тепер головне — щоб ми народ любили і друг друга, а решта... гори перевернемо, їй-богу!.. (До Царя). Скажіть, коли забирали Заброду, Буланого, Баса, чого ви плакали?

Цар. Не питайте.

Пасічний. Вам було страшно? Жаль? Чи Заброда вас злякав, коли став клясти наше життя, і степ, і навіть дощ закляв, собака.

Цар. Кажу, не питайте.

Пасічний. Чи, мо, коли Скидан сказав їм па прощання: «Геть! Доволі пострілів, палійств і саботажу. Вже ви для нас по земляки. Ви — минуле. Всі ваші пристрасті — минуле...» Добре сказав, Скидане!

Скидан. І раптом загорілася сільрада.

Пасічний. Еге. От була ніч!

Цар. Що згадувать тепер. Нехай вже буде так, як вийшло. Поїхали!

Пасічний. Ну?

Скидан. Щасливо.

Пасічний і Цар виходять. Пауза.

Щось буде — чую. Реве худоба по почах у полум'ї пожеж, і тужать пси куркульські у кошарах тугу. І пахне самогоном з хат і з клунь, і кров'ю коней і корів... Я весь в тривозі.

Входять Гусак, Гаркавий і Тягнибіда.

Гусак. Я вимагаю арешту Царя!

Скидан. Ти? Харитон Гусак? Ти вже вагаєшся?

Гусак. Так. Цебто не я... Товариш Вигура, що був проїздом... Ось прокурор з району.

Тягнибіда. Тягнибіда Степан. (Подав руку).

Скидан. Скидан. Царя заарештуєте хіба разом зі мною.

Тягнибіда. Ого! Як кажуть, тільки через труп,

Скидан. Отже. (До Гусака). Що вам заподіяв Левко Цар? Тобі й Вигурі?

Гусак. Він зіпсував нам рапорт, гад! Він стопроцентність нашу трохи не зламав у всерайонйому масштабі!

Скидан. Чим саме?

Гусак. Одмовився вписатись до колгоспу. Хіба не чув? Ти ж голова. (До Тягнибіди). Товаришу прокурор!?

Гаркавий. Та як відмовився. Навіть говорить не став. Я, каже, з тобою, себто з Гусаком, не те що до колгоспу, до вітру рядом пе піду!

Тягнибіда. Цікавий тип...

Гусак. І абсолютно підозрілий. Прошу послухать: коли не все село, одна лише людина одмовилась вступити до колгоспу, — хто підпалив сільраду? Вона! (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку.

Гаркавий. Дозвольте. Цар же записався, коли ти став крутити телефона.

Гусак. Хвилинку... Дай закінчити думку. Так от, по совокуппості причин, а саме: саботажу влади, палійства Державних установ...

Скидан. Не палив. Під час пожежі Цар лежав коло мене долі й плакав.

Гусак. А чого він рлакав? (До Тягнибіди), Стьопо, спитай, чого цей одноосібник плакав?

Скидан. Оплакував, напевно, куркулів...

Гусак. Чув? (До Тягнибіди). Стьопо, тобі ясно?

Скидан. ...свою тяжку дядьківську долю, історію свою, а може, й синів згадав.

Гусак. Синів? А де його сини? Чому ніхто не знає? (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку... Де його сини?

Тягнибіда. Іди к чорту, слиш?

Гусак. Хто? Я! Ти що, серйозно?.. До речі, маю йти на телеграф... Секретний, той, як його... поки. (Зникав).

Тягнибіда. Товаришу Скидан!..

Скидан. Що зв'язує мене з Царем?

Тягнибіда. Ні.

Скидан. Ая хотів би, щоб ви знали: кров.

Гаркавий. Я можу йти, пробачте?

Тягнибіда. Іди... (До Скидана). Кажеш, кров?

Гаркавий виходить.

Скидан. Кров. У дев'ятнадцятому році на великдень, коли брали у Петлюри Новоград, два брати богупці закляли мене кров'ю, вмираючи від ран. І досі чую їх слова: «Петре, копчаємось. Прощай, доглянь нашого батька. А матері про нашу смерть мовчи, аби не плакала по нас па паску...»

Тягнибіда. І ти поклявся?

Скидан. Кров'ю. Вона текла з нас в одну калюжу. Я теж був ранений сюди, сюди і ось...

Тягнибіда. Вони були...

Скидан. Сини Цареві — Петро й Тарас Царенки.

Тягнибіда. Так.

Пауза.

Товаришу Скидані А що, коли б я приховав на пару років Гусака?

Скидан. За що?

Тягнибіда. І сам гаразд не знаю. Чую нутром... Пригадаєш...

Чути шум і вигуки: «Стій! Держіть її! Гаркавий!» — «Пустіть мене!» — «Хапай її!» — «Сама йду!»

Тягпибіда. Що за галас? Пустіть людину!.. Женщина...

Входять Мар'яна, Гусак, Гаркавий.

Скидан. Мар'яна!? Мар'яна. Я — Петре!

Скидан. Як ти опинилася тут? Гусак. Підкралась до конюшень!..

Мар'яна. Ти сам гукнув мені — живи. I я... живу. Ти ж, правда, так сказав, коли я крикнула тобі — прощай! Скажи мені слово на смерть... Скидан. Звідки ти?

Мар'яна. Упала з поїзда вночі, з того проклятого вагона. Гусак. Вона втекла!

Мар'яна. Втекла, Петре! Летіла птицею додому. Гусак. Арештувать її!.. Товаришу прокурор! Мар'яна. Одну хвилиночку!.. Тягнибіда. Послухаєм людину... Пильний чорт... Мар'яна. Я тільки щось спитати... Тоді не встигла, не збагнула. Перелякалась в натовпі лихому. Які палали пристрасті!..

Скидан. Я бачив... Коли тебе вели, я думав, збожеволію від розпачу.

Мар'яна. Люди добрі!..

Гусак. Протестую!.. Я не добра людина! Я одмежовуюсь! Прошу занести в протокола!

Мар'яна (до Скидана). Нехай беруть мене і знову везуть. Я тільки спитати прибігла... Прости мене, коли казатиму, ніби нас тільки двоє. Ніби нема тут ні судді ні народу, ні сусіда злого. Саме тільки зоряне небо і ми. Це ти, Петре?

Скидан. Я.

Мар'яна. Здоров, здоров, муже, несуджепий друже!.. Скидан. Здрастуй, нещаслива дівчино моя. Мар'яна. Ой... Вже не дівчина і не вдова.

Скидан. Не вірю очам.

Мар'яна. Так склалась доля... Петре, може, не слід би говорить про жалощі, так не було ж часу.

Скидан. Час летів, як вітер.

Мар'яна. Де ти так довго баривсь?

Скидан. На афганському кордоні, у війську гепеу. Мар'яна. Республіку стеріг, а я загинула.

Скидан. Вже ні. Нізащо.

Гусак. Товаришу прокурор, запам'ятайте цей діалог! Тягнибіда. Мовчи, потворо...

Мар'яна. Як довго час летів!

Скидан. Кажу, як вітер.

Мар'яна. Як утомилась я!

Гусак. Вони цілують одне одному руки!

Тягнибіда. Відпилі він утратив бездоганність. Жаль.

Гаркавий. Я теж боюсь за долю громадян. Чи вони будуть щасливі?

Гусак. Я не зведу з нього очей тепер. Сигналізую: куркульський наступ розпочавсь на Скидана.

Тягнибіда. Вона плаче.

Мар'яна. Скажи мені, любий, чому повинна я...

Скидан. Говори до народу, мов серце. Спитай.

Гусак. А що їй треба тут?

Мар'яна. Чому повинна я поневірятись у натовпі вигнанців?!

Гусак. Ти жінка куркулева!

Мар'яна. Не жінка — жертва! В шістнадцять років хто меле, убогу сиротину, віддав за куркуля? Хто заступивсь тоді за мене? О, скільки сліз я нишком пролила! Всі запевняли мене, що загинув Петро. Скажете, неправда... Чому ж колгоспний лад несе мені замість визволення недолго?!

Гусак. Ти карана як клас!

Мар'яна. Я безневинна!

Гусак. А раз ти карана, ти здатна вже, можливо, на зрадливий вчинок.

Мар'яна. Ніколи! Я все життя люблю Петра і все, чому він служить!

Гусак. Помовч!.. Я що сказав? Ти здатна на зрадливий вчинок, а здатність на зраду майже рівносильна факту зради!

Мар'яна. Неправда! Безневинна я!

Гусак. Як безневинна? Покарано ж тебе? З вагона хто втік? Ти?! (До Тягнибіди). Товаришу прокурорі..

Тягнибіда (до Скидана). От сволоч...

Мар'яна. Благаю... Одну хвилиночку... Я тільки спитать, чи не можна...

Гусак. Пе можна—сказано! Не розслаблюй мене своїм дурним психологізмом!

Мар'яна. Петре!..

Гусак. Петре! Не піддавайсь на провокації, її підіслано до тебе, як голови колгоспу, зі спеціальною метою!

Мар'яна. Петре... І ви, люди, люди добрі, клянусь валі усім на світі...

Гусак (до Тягнибіди). Стьопо, чого ми ждем?

Скидан. Дай я скажу, Марисю.

Гусак. Скидане, за все, що станеться, відповідаєш ти!

Скидан. Да. Об'являю Мар'яну Підгайну своєю дружиною...

Гусак. Да ну? Серйозно!.. Тоді!.. Петре!.. Дай я тебе поцілую. Ох, і!.. Ну, знаєте... Стьопо, видав?.. От корінь... Мар'яно, вважай, що я пожартував...

Скидан. Не трогай. Стомлена. Хай плаче.

Завіса