Повернемо Україні забуті імена,

Багатовічне минуле нашої держави склалося так, що в ній тривалий – навіть в історичному вимірі! – час господарювали зайди: хазари, Рюриковичі, монголи, литовці, поляки, австро-угорці, московіти, інтернаціоналісти. Відповідно і населення вважалося підданим цих панів.

То що ж, історія України розпочалася лише після розпаду Радянського Союзу?!

Розмаїття точок зору тут – неймовірне. Однак домінують дві.

Перша. Все, що з‘явилося на земній кулі, з‘явилося на берегах Дніпра: людина, культура, залізо, колесо і навіть слони вкупі з цифрами. Себто, спочатку було Слово, потім – ми, а потім – цивілізація на третій від сонця планеті.

Друга. Україна «з‘явилася на світ» 1991-го року. А все, що «до того», – чуже, бридке і огидне.

Якщо адептів першої – не так вже й багато, а тому надто перейматися не доводиться, то друга – майже державна політика. І, як на погляд автора, обидві – перешкоджають не лише розробці багатостраждальної об‘єднавчої національної ідеї, а й формуванню пристойного міжнародного іміджу України. Бо не личить еліті (хоч науковій, хоч політичній), котра незмінно позиціонує себе як європейська, ні розмахувати шаликом надуманої винятковості, ні відмовлятися від власного минулого, поділяючи його на «правильне» і «не правильне» (відразу згадується криловське «А судді хто?»).