Шовк

© Alessandro Baricco, 1996, 2002

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2016

Передмова Аліни Немирової

Передмова перекладача

Алессандро Барікко (Alessandro Baricco, нар. 1958) – італійський актор, режисер і письменник. Його твори дуже популярні в Європі, вони посідають перші місця у списках бестселерів Італії та Франції, перекладені багатьма мовами світу.

«Шовк» («Seta») – це невеличка оригінальна повість, яка на перший погляд здається історичною, бо автор старанно наводить точні дати й факти з того періоду, коли відбуваються події книги. Та, придивившись ближче, ми знайдемо стільки розбіжностей з реальністю, що це аж ніяк не може бути випадковістю.

Що ж було насправді, а що ні? Так, бум шовківництва мав місце на півдні Франції у XIX столітті. Найбільш розвиненим шовківництво було у Провансі, де кілька комун одержували великий прибуток від тутових плантацій, які до наших часів не збереглися. Містечко Лавільдьйо, де мешкають герої твору, існує насправді, але не у Провансі, а в іншому регіоні – Лангедоку (департамент Ардеш, 2000 мешканців). Там немає ні церкви Сент-Оґюст, ані каплички Святої Агнеси, немає навіть даних про те, що там колись займалися шовком. Епідемії, які призводили до падіння виробництва, – це справжній факт, але вперше хвороби шовкопряда почалися ще в 1845 році, а близько 1865 року славетний вчений Пастер уже розробив метод боротьби з ними.

Найбільш дивними здаються пригоди Ерве Жонкура в Японії. Дійсно, зовнішню політику самоізоляції цієї країни проводили сьогуни Токугава впродовж двох століть (1641–1853). Японцям під загрозою смертної кари заборонялося покидати територію без особливого дозволу уряду, а також будувати великі судна для далекого плавання. Комодор Перрі насправді 1854 року примусив уряд Японії укласти угоду, що відкривала два порти для американських кораблів, але його ескадра увійшла не до Йокогамської затоки, а до затоки Едо (нині Токіо). Невдовзі інші країни також уклали аналогічні угоди. З 1859 року порти Нагасакі, Хакодате та Йокогама були відкриті для іноземців, і вони прибували туди у великій кількості. Неможливо припустити, щоб ділові французи того часу не мали точних відомостей про місцезнаходження Японії і про можливість дістатися туди морем набагато скоріше, ніж тим довгим шляхом, який обрав Жонкур. Щодо постаті Хара Кея, він аж ніяк не міг бути співбесідником Жонкура, бо в 1861 році мав лише… п’ять років! Хара Кей, точніше Такасі, (1856–1921) був видатним політиком, міністром зовнішніх справ та прем’єр-міністром, але ніколи не брав участі в торговельних відносинах. І аж ніяк не міг реальний Хара Кей мандрувати дорогами війни зі своїм почтом, як середньовічний самурай. Він народився в селі, але у віці п’ятнадцяти років (1871) покинув рідну домівку, щоб навчатися в Токіо, де й залишився назавжди. Там він закінчив школу, яку відкрили французькі місіонери, і дійсно засвоїв французьку мову. До того ж він, на відміну від більшості політиків свого часу, скромно, помірно жив і не був «подібний до короля», як пише Барікко.

Отже, ми бачимо, що автор, коли мова йде про його персонажів, надто вільно використовує реальні факти, створюючи свій власний світ, у якому сорокатрирічний Луї Пастер зветься молодим біологом, Київ є відправним пунктом у подорожі на Далекий Схід, де існує вигаданий порт Сабірк, а буденне життя людей набуває таємничого відтінку. Численні повтори тих самих речень, деталей і ситуацій підкреслюють цю загадкову атмосферу. Що саме хотів цим сказати автор? Ми пропонуємо читачеві знайти у книжці свою відповідь.