Служба виконання бажань

Серхіо Перейра

Служба Виконання Бажань

Я прокинувся і відразу відчув якийсь неприємний запах, щось на кшталт того, яким смердить біля вольєра з диким кабаном у зоопарку, змішаний з “ароматом” гнилих овочів та чогось лікарняного… формаліну, чи як його? — Невже забув учора сміття винести, — подумав я кидаючі погляд на годинник. Годинник на тумбочці показував… що за чортівня?! Я протер очі та ще раз подивився на табло… 666. От халепа! Нарешті гепнувся! Цей мій старенький годинник пропрацював більш ніж сорок років, сумлінно відлічуючи часи, хвилини, секунди… Скільки це ж секунд, взагалі, він промиготів за ці роки? Якщо тридцять років це близько мільярд секунд, то виходить, що їх десь біля півтора мільярда пройшло з того часу, як я придбав його у магазині побутової електроніки на Виставці Досягнень. Велике Місто, яке зараз столиця країни, що вбиває наших дітей, тоді було столицею країни, якої більше не існує. Добре пам’ятаю той спекотний липневий день; на диво пусті вулиці. Міліціонери на кожному кроці перевіряють документи: — добрий день! Старшина Агамбеков. Ваші документи, будь ласка! Ваше відрядження? Прибуття, відбуття, квіток на поїзд… Усього доброго! А ще Місто ховає свого улюбленця — поета, співака, актора. Це теж додає гостроти в і так напружену ситуацію… Здається саме повітря насичене електрикою та важким очікуванням чогось недоброго, хижого… Мої спогади були несподівано перервані. Хтось тихенько кашлянув, і я побачив чоловіка, який стояв проти ліжка. Я чомусь не злякався та не здивувався непрошеному гостю, а лише натис на кнопку, вмикаючи лампу, що стояла поруч ліжка на тумбочці. Чоловік був вдягнений у мантію, на взірець папської, але не білу, а червону. Чисто виголені, хіба що не до синяви щоки. На гострому підборідді стирчить руда цапина борідка. Довге чорне волосся, в якому вже сріблилися сиві пасма, заплетено у косу, яка звисає до пояса, на якому, на металевому ланцюжку, висить… я ще раз протер очі, так, висить програмований інженерний калькулятор американської фірми “Texaco”. (У мене колись був саме такий. Це окрема розповідь про те, як він до мене потрапив у часи, коли навіть простенький на чотири дії калькулятор, був дивиною. При нагоді розповім.)

— Що за чортівня?! Ви хто? Що ви тут робите?

— І справді, чортівня! — чоловік лукаво примружив ліве око й засміявся дрібним тремтливим сміхом, від якого мені стало моторошно. — Я той, хто завжди приходить, зрозуміло, якщо мене добре покликати.

— Я вас, добродію, не кликав! Будьте так ласкаві покинути мою оселю!

— Не кликали? — дивний чоловік примружив ще й праве око. — А хто вчора увечері казав: “Щоб вони всі, вороги наші, кляті, всі пропали!”?

Я згадав, що дійсно я це сказав. Сказав після того, як в Останніх Новинах показали моторошні кадри: ворожі ракети розторощили вщент дитячий садочок. Загибло більш ніж сорок дітей та багато вихователек та батьків.

— Ну казав, а вам яке діло до того, що я казав?

— Пряме діло, пане ….. , так вас звуть? Я не помилився?

— Ви не помились, — констатую я, придивляючись чим би жбурнути у цю… у цю істоту. Бо людиною вона бути ніяк не могла. Я добре роздивився кінчик, схожого на щурячий, хвоста, що виглядав з під сутани. Буду її “чортякою” звати!

— Так ось, я той, хто виконує такі бажання. Щирі бажання. З щирого серця! Звісно є деякі умови, але повірте, що ще не було ніяких рекламацій, чи скарг на мою роботу зі сторони замовників. Ви, своєю чергою, обв’язуєтесь підписати кілька паперів, здати генетичний матеріал для підтвердження договору відтиск вказівного пальця правої руки… мабуть, все. Як бачите, ми не бюрократи, на відміну від деяких державних установ, де, щоб узгодити зніс старого паркану мусиш місяць побігати по владним коридорам. А у вашому випадку, це не паркан навіть, а велика китайська стіна!

— В якому це “моєму” випадку? — я ледве що не поперхнувся від подиву. — Йдіть собі поки я…поки я… — тут я зрозумів, що я зовсім безпорадний перед цим “чортякою”.

— Поки що, — дратівливо запитав “чортяка”? — в поліцію зателефонуєте?! Ні, так справи не робляться, громадянин!!! Несподівано у кімнаті посилився сморід. Запахло старими капцями, брудною білизною, сіркою… — Ви нас викликали? Викликали! Я негайно оформив відрядження у вашу, пробачте, Тьмутаракань! Екстрено вилітаю, як ні як, а такі великі замовлення не завжди трапляються у наш час. Витрачено енергії, — “чортяка” зняв з поясу калькулятор, натиснув на кілька клавіш , — так, так … ось! Шістнадцять мільярдів, сто мільйонів, мегаджоулів! Як накажете збитки оформити? Через вас цілий сектор Пекла залишиться без премій та 13 зарплати!

— Добродію, ваша пекельність! — я спробував бути чемним, — давайте без зайвих емоцій! Просто пояснить, хто ви такий та що вам від мене треба? “Чортяка”, бачу, трохи заспокоївся, бо сморід майже зник.

— Добре! Тоді слухайте. Вам пощастило зловити так званий “слот на виконання бажання”. Наша “Служба Виконання Бажань” виконує не будь-яке бажання, кого б то не було, але тільки по справжньому великі бажання. Ось, як у вашому випадку. Це ж справді чудове, дійсно, чудове бажання: “Щоб наші всі вороги пропали”! Чуєте? Всі! Якщо я не помиляюсь, то ви мали на увазі все населення країни, що зараз пускає у ваш бік бомби та ракети ? Так? Ну що казати? Гадаю це справедливе бажання. Та на часі, хочу відзначити. Ще кілька місяців і тут каменя на камені не залишиться. Такі злодюги, такі варвари! Так, чув! Трагедія, що казати ! Прийміть мої співчуття! Я замислився, а потім промовив: — Ні, зовсім ні! Я мав на увазі тих, хто зараз вдерся у нашу країну, воєнних, що запускають ракети, кидають бомби.

— Магніфік! — “Чортяка” у захваті підняв догори руки. — Ваша наївність не має меж! А ті, хто ці ракети, бомби та літаки придумав, накреслив, виготовив на заводах, виплавив для них метал, добув нафту, щоб залити гас у їх баки, невже не вороги? А залізничники, які тягнуть на фронт потяги з солдатами, теж не вороги? А жінки, що народжують хлопчиків, які у свій час візьмуть у руки зброю та підуть вас вбивати — хіба вони не вороги? Діточки…так казав вже. Швидко, дуже швидко ця малеча виростить та пустить кулю у доброго дядечку, що колись пожалів їх. Провина перед вами, метеоролога, що дає прогноз погоди для військової авіації ніяк не менше, ніж провина пілота, що відкриває бомболюк та сіє смерть. Ні невинних немає, ні “мирних”, ось!

— Але ж є у тій країні хтось, хто проти війни. Я чув, що когось навіть у буцегарню запроторили за антивоєнні погляди. Їх-то за що? “Чортяка” знизує плечима та підтискає губи:

— Є таке у військовій науці поняття як “френдлі файр”. Ну не пощастило! Не у той час, не у тій країні народились. Що тут скажеш?! Фатум! Ліс рубають — тріски летять! Всі — означає всі! Без жодного виключення! А бонусом є те, що ви назавжди позбудетесь небезпеки ворожої навали. Назавжди! Хочу вам навести приклад. Останнє велике замовлення на вашій планеті ми виконували десь близько дванадцяти тисяч років тому. Тоді один хлопчик, раб, якого жорстоко наказували плітями за якусь малу провину, щиро побажав цілій великій країні зникнути з лиця землі. Ви з того часу, хоча б одного атланта десь бачили? Кому вони с того часу нашкодили, кого відшмагали, кого образили? У тім то й річ, що нікому! Все! Ніяких сумлінь, чи рефлексій. Зараз прорахуємо оплату, надрукуємо договір і підписуйте! — Почекайте, а платити, то як? Грошей у мене немає. Принаймні великих грошей. Хоч вважаю, що гроші вам не дуже й потрібні.

— Маєте рацію, друзяко! Ви дозволите вас так називати, добре? Дійсно, гроші нам не потрібні. Це люди гинуть за метал. А у нас інша шкала цінностей. Єдина, дійсно цінна річ у Всесвіті — це страждання! Як ви гадає, а навіщо взагалі існує Пекло. Всі ці пекельні муки, тортури, котли зі смолою, та розжарені пательні тощо? Вважаєте нас за садистів? Таких собі гестаповців-енкаведістів, що насолоджуються муками грішників? Ні, ні й, ні! Хочете вірте, а хочете ні, але я ще тиждень, а то й два, навіть, страждаю від дикого головного болю, коли повертаюсь з відрядження в яке-небудь з Кіл Пекла. Але що робити? Пекло — це величезний комбінат з постачання Всесвіту стражданнями. Бо що є страждання, як вважаєте? — Мабуть — це зло! — Відповів я.

— Влучили! Яблучко! Ви справжній Сімо Хяюхя!* — “Чортяка” зааплодував. — Так, зло. Чули, мабуть: “Ти маєш зробити добро зі зла, тому що його більше нема з чого зробити”. Гарно американець** формулює! Колись, ну ви розумієте, я обов’язково познайомлю вас з ним. Так ось: світ існує лише тоді, коли є рівновага між добром та злом. Але, щоб виготовити один гран (а саме у гранах вимірюється добро та зло) добра потрібно у десять раз більше зла. Це закон природи! Тому, для того, щоб десь сміялись діти, чи закохувались дівчата в юнаків, чи навпаки, потрібно щоб Пекло невпинно продукувало зло. Ду ю андестенд мі? — Мій візаві перейшов чомусь на англійську мову. Я подивувався з цієї теорії, проте не можу не відмітити, що вона таки багато пояснює. Ну, наприклад: я раніше не розумів, а чому Бог не встановить якийсь термін прибування у Пеклі. Він же Всеблагий, так? Мусить прощати. Нагрішив, маєш відбути відповідний термін у таборі, пробачте у Пеклі. Спокутував вину? На свободу, тобто у Рай з чистою совістю. А тут виходить щось схоже на ГУЛАГ, коли табір не для спокути, а для виробництва.

— Шановний, шановний! — відірвав мене від роздумів про пекельну економіку та виробництво, “чортяка”. — Я тут все підрахував: так! В оплату за виконання вашого замовлення, ви упродовж одного мільйона років, будете підсмажуватись, не за звичайних 960 градусів за Цельсієм, а при 1960 градусів. Це з урахуванням пільг, що звичайно надаються блогерам, ви ж блогер, чи…

У цей час щось страшно гримнуло та я остаточно прокинувся. Крізь вікно я побачив як на обрії виростає ядерний гриб. — Не встиг! — Зі смутком подумав я, підраховуючи скільки секунд треба вибух…

*Фінський хлопець, Сімо Хяюхя, на прізвисько “Біла смерть” — найрезультативніший снайпер за всю історію, не лише Другої світової війни, а може бути і за всю історію воєн.

**Robert Penn Warren, All the King’s Men

“You have to make the good out of the bad because that is all you have got to make it out of.”