Там, за межею...

... Війна стрімко ввірвалась в наші життя. Після Революції Гідності, тільки-но вдихнувши свободу на повні груди, Україна зазнала удару від держави-сусідки. Підступним шляхом Росія забрала Крим. А потім почалось пекло Донбасу...

На момент початку війни я була спортсменкою. Тендітний і жіночний спорт — художня гімнастика — ніколи не поєднувався в моїй уяві з кривавим вихором війни. Допомогу фронту починала волонтером. Від поїздки на війну себе стримувала думками про спорт. Сподівалась, що все закінчиться так само швидко, як на Майдані, і я продовжу улюблене заняття. Але з часом вже не витримала.

Під час своїх останніх спортивних змагань відчула щось дивне. Замість звичного мандражу — нав'язлива думка про війну. Співаю Державний Гімн України під час нагородження — а перед очима стоїть закривавлений прапорець на бронетранспортері, що побачила на фото. Далі — зібрала речі і поїхала в навчальний центр добровольців.

Спочатку був «Правий сектор», згодом — Тактична група «Білорусь», тепер працюю з різними добровольчими та офіційними підрозділами. Починала автоматником піхоти. Нелегко давалась боротьба за право бути на передовій — через вік і стать. Пізніше, переконавши хлопців, що можу і вмію, перевелась у розвідку, почала вивчати снайперську справу. Тоді й народилась думка написати про пережите.

Нариси про виконані бойові завдання занотовувала постійно, проте їх поширення досі під забороною — «без права на славу», один з головних принципів розвідників. Коли зіткнулася з занепадом добровольчого руху, захотілось закричати на весь світ: «Ми є! Ми працюємо!». Тоді й виникла ідея написати цю книгу — з вигаданими героями та подіями, але цілком реальними проблемами, з якими стикається добровольчий рух і понині...