Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря

Після гетьмана Юрия Хмельницького на Українї стали два гетьмани. На східній Українї, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Українї, в Корсунї, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу Україна роздїлилась на дві половини по Днїпро: Полтавщина й Чернігівщина зостались під московським царем; Київщина, Волинь та Поділє знов піддались під польского короля. Обидва гетьмани хотїли зіпхнути один другого з місця і забрати в свої руки всю Україну, і разом з ними Москва й Польща вмішувались в українські дїла, піддержували кожна свого гетьмана і хотїли силою завоювати собі другу половину України. На Українї почались війни без перестану. Обидва гетьмани з польским та московським військом мережили Україну вподовж і впоперек, брали городи й села, руйнували, палили, накликали Татар, Поляків, Москалїв. Правий, західний берег став пустинею. Народ втїкав на далекі степи в Катеринославщину, в харківську, воронїжську ґубернїї, на Дін. Народ назвав сей крівавий час»руїною«.

Столицею Бруховецького став Переяслав; столицею Тетері зостав ся давний гетьманський город Богдана Хмельницького, Чигирин. Обидва гетьмани поглядали завидливими очима через Днїпро і збірали ся напасти один на другого. Бруховецький тихенько розіслав листи по Київщинї, в котрих підмовляв народ встати на Ляхів і вигнати їх з України. Тетеря послав Петра Дорошенка за Днїпро. Дорошенко засїв в Кременчузї. Бруховецький просив собі у царя на поміч московського війська, Тетеря кликав на поміч польске військо.

Московський цар не дуже квапився, посилати Бруховецькому поміч. Він тодї воював з Польщею і Поляки страшно побили московське військо. В 1661 року, при Кушликах, в Литві польске військо розбило московських воєвод Хованського та Ордина-Нащокина. Двадьцять тисяч Москалїв полягло на місцї. Поляки одняли од Москви всю Литву й Білу Русь. Московський цар послав Бруховецькому трохи війська з своїми боярами, та в Сїч пять сот Москалїв та Донцїв з Касоговим на поміч запорожському отаманові Сїркові. А тим часом Тетеря послав до короля посланців Гарадзу та Олїстратенка і просив, щоб король чим скоріще приходив на Україну з військом. Король хапав ся на Україну, бо в Тетериній гетьманщинї вже починав ся проти Польщі страшний народний бунт. Його розпочав в Паволочі паволоцький полковник, Іван, на прізвище Попович. Козаки й народ звали його паволоцьким попом.

Іван Попович був син сьвященика з місточка Ходоркова. Ще в молодих лїтах він служив у війську Богдана Хмельницького і ходив на Білу Русь виганяти польских панів. За Юрия Хмельницького він уже був полковником в Паволочі, зайнявши місце Богуна, котрий перейшов полковником у Винницю. Але як настав гетьманом Тетеря, Поповичові стало дуже скрутно. Тетеря тяг до Польщі, любив польских панів, знов напустив Поляків та жидів на Україну. Попович ненавидів Польщу, польских панів та жидів, стояв за народ і тягнув до Москви, бо сподївав ся од Москви добра для народа. Він хотїв прилучити західну Україну до Бруховецького і посилав листи в Київ до московського воєводи, просячи од його помочі. Тетеря дізнав ся про те, що він задумує вигнати Поляків з України ще й передатись московському цареві, оддав його під суд і засудив на смерть. Київський митрополїт Діонизий Балабан та чернець Юрий Хмельницький упрохали Тетерю дарувати йому жптє, вважаючи на його молоді лїта. Тетеря помилував Поповича, але з тим, щоб він постриг ся в сьвященика. Не минуло й півроку, а Попович знов почав слати листи в Київ до московського воєводи. Воєвода обіцяв послати йому поміч. Попович прибув в Паволоч і його знов вибрали козацьким полковником, не вважаючи на його попівську рясу. Попович підняв повстання проти Поляків. Народ і голота ненавидїли польских панів, не любили й Тетері за його ласку до Поляків і почали приставати до Поповича. В Паволочі вирізали всїх Поляків та жидів. Повстання зайняло ся. Попович розіслав загони і народ почав вирізувати та грабити Поляків та жидів, скрізь в місточках та в селах. Тетеря зібрав військо і обступив Наволоч. Попович послав просити помочі до Бруховецького, а сам запер ся в Наволочі. Поміч не прийшла і Попович, жалуючи город і людей,, сам оддав себе в руки Тетері. Тетеря звелїв мучити Поповича: йому терли горячим каменем тімя, прикладали до боків розпечене зелїзо, а далї поодрубували руки й ноги і покинули його ще живого, а потім спалили його тїло. Се повстання так налякало Тетерю, що він просив, короля, аби як можна скоріше подати йому поміч і привести польске військо на Україну.

Після Покрови, 8. жовтня 1663 року, польский король Ян Казимір прийшов на Україну і став у Білій Церкві, за шістьдесять верстов. од Київа. Ян Казимір тілько що одвоював од московського царя Олексїя всю Білу Русь і тепер хотїв одібрати і всю Україну. В короля було небогато війська, але до його пристали Тетерині козаки, йому послав Татар і кримський хан. В Білу Церкву прибув до короля гетьман Тетеря і з ним тринадьцять полковників, вірних королеві; між ними були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богун та Гуляницький. Духовеньство прислало од себе привитати короля архимандрита Гедеона-Юрия Хмельницького. Саме тоді вибрали в Києві митрополїта Йосифа Тукальского. Королю се не зовсім сподобалось. Тукальский не любив Польщі. В Києві сидїв в той час архиєрей Методий, приятель Бруховецького, а ще більший приятель московського царя, котрий, хотїв навіть настановити його київським митрополїтом. Методий писав в Москву про все, що робилось на Українї. Він зараз дав звістку в Москву, що польский король прийшов в Білу-Церкву і просив царя, щоб він, як можна скоріше, прислав на поміч Бруховецькому московське військо. Тимчасом, 13. листопада перед пилипівчаним пущенням, король з козаками та з Татарами дійшов уже до самого Днїпра, став у Ржищеві над Днїпром і почав перевозити своє військо за Днїпро. Татари переплили через Днїпро коло Трипілля, по своєму звичаю, держачись за кіньскі хвости. Бруховецький стревожив ся, слав до царя лист за листом, щоб цар скоріше присилав на поміч військо, а цар помочі не посилав. Князь Ромодановський, котрий стояв з московским військом в Білгородї на українській границї, розпустив Москалїв до дому. Натомісць з Москви приїхав до Бруховецького царський посланець, Башмаков. Він привіз гетьманові умову, написану ще гетьманом Юрием Хмельницьким і велїв гетьманові підписатись на тій умові і сповнити її. В тій умові був один пункт, в котрому говорилось, що гетьман повинен збірати податки на Українї і одсилати в царську казну. Гетьман і старшина довго сперечались, але мусїли підписатись. Башмаков пригадав їм, як сьвятий апостол Павло сказав: «Раби повинні покорятись своїм владикам«. Козаки стали вже царськими рабами…

Окрім того Башмаков передав гетьманові царський приказ, щоб він позаписував на папір всїх козаків, міщан, селян, їх землю, хуторі, млини, пасїки, худобу, щоб по тих записах з усього збірати в царську казну податки. Бруховецький говорив, що польский король перевозить військо через Днїпро, що біда висить над головою, записувати людий та землі тепер ніколи. Одначе нїгде було дїтись, коли так щедро поступив ся цареві. Гетьман мусїв обіцяти окрім того, що він буде харчувати московских воєвод і їх військо, що цар насадив в кожному українському городі: він записав на кожного московського воєводу по млинові на двоє колїс (добрі були животи в московських воєвод!) полковникам по пятьдесять восьмачок, підполковникам та майорам по двадцять пять, капітанам по двадцять, прапорщикам по десять, москалям по чотирі восьмачкі житнього борошна на рік. А війська на поміч гетьманові все таки не прислали з Москви…

Тим часом настала зима. Після Різдва 1664 р. король стояв уже за Днїпром. З ним йшли значні польскі воєводи Чарнецький та Маховський. В короля було небогато війська. Щоб запобігти ласки в українських селян, король викупив з неволї Татар українських бранцїв і пускав на волю.

В Київщинї почали ся повстаня проти короля і Тетері. Його підняв славний запорожський атаман Іван Сїрко. Сїрко не любив Польщі та польских панів, не любив і Тетері за те що він тягнув до Поляків. Він був дуже прихильний до простого народу і ждав од московського царя добра для народа. Сїрко стояв за царя і хотїв привернути цілу Україну до Бруховецького. Цар прислав в Сїч, на поміч Сіркові, Косогова. Поміч була невелика. Косогов привів всього-на-всього тридцять доньских Козаків та шістдесять Калмиків, дикого народу, що живе аж коло Каспійського моря.

Сїрко кинув ся в Крим, щоб не пустити Татар на поміч королеві, взяв Перекоп, спасав його, почім зачав пльондрувати татарські села під Перекопом, понад Днїпром та Дністром, побив велику силу Татар, набрав всякого добра і кинув ся на Поділє на річку Бог… Селяни й Козаки зачувши про Сїрка, кинулись на Поляків та на жидів, начали їх вирізувати та грабити. Брацлавський та Кальницький полк. Могилїв, Рашків, увесь уманський повіт одкинулись од короля і піддались під московського царя Сїрко задумав одняти од Тетері всю правобічну Україну і оддати цареві.

В кінци мая Чарнецьский з Тетерою напали на Бруховецького, били ся з ним цїлий день од ранку до самоге вечера.

Вступаючи в гетьманщину Бруховецького, Поляки не набрали з собою доволї харчів та сїна для коний. Вони сподівались достати собі запасів, завоювавши українські городи, але вийшло инакше. Городи не здавались. Харч та сїно прийшлось добувати силою, однимати в людий по селах. Козаки Бруховецького нападали на Поляків, однимали вози з хлібом та з сїном і вбивали польских жовнірів. Полякам прийшлось брати городи силою, а таких городів було мало не триста.

Поперед усього Поляки напали на Воронкове, ограбили його й спалили. Потім вони обступили Боришполь і почали кидати в город бомби. Город загорів ся. Боришпольцї ждали на поміч мосовського війська, а військо не приходило. Тодї духовенство подало раду, оддати город. Ворота одчинились. Поперед усїх вийшло духовенство, а за ним вийшли Боришпольцї; вони вели з собою звязаного сотника Собу і оддали його Полякам. Соба~не хотїв оддавати города Полякам і давав раду стояти проти Поляків. Поляки не зачіпали людей, не кинулись різати, але забрали ввесь хлїб в городї.

Була страшна грязюка. Полське військо на силу тягло ся далї до Остра. Остер стояв в кутку над Десною і маленькими річками Остром та Папроком, там де вони вливають ся в Десну. По один бік города було страшне болото, по другий бік стояла твердиня. Вода в той час дуже прибула і підтопила город. Взяти город було дуже трудно, але на щастя Поляків зразу вдарили морози та такі здорові, що через кілька днїв можна було ходити по леду. На Миколи Поляки накидали по леду хворосту і почали підступати під город, а військові слуги кинулись по селах, порозбірали хати і почали ставити мости. Через мости покотили гармати і почали бити на город; піше військо полїзло через вали. Козаки одбилн Поляків, але опівночі втїкло з города московське військо. Король обіцяв помішували Остерцїв, як вони самі оддадуть город; він став на кватирі в передмістї, в одній хатинї, розпустив військо на кватирі по селах на одпочинок. Так Поляки стояли цїлі Різдвяні сьвятки. Вони ждали, поки минуть страшні морози, котрі вдарили несподівано.

Тим часом друга половина польского війська, під рукою польского воєводи, споляченого Українця, Чарнецького, пішли на другий бік од Остра забірати городки та села. До Чарнецького пристали козацькі Тетерині полковники Богун та Гуляницький. Поляки взяли Ромен. В Ромнї люде випустили московське військо й самі повтїкали, покинувши хати пустками. За Ромном поздавались і другі городки та села не стільки Полякам, скільки Богунові, котрого ймення було славне між козаками.

Одно Манастирище довго не оддавалось. Поляки взяли його, ограбили людий і оддали в полон Татарам.

Набравши в полон україньских людей, Татари більше не хотїли помагати королеві і пішли собі в Крим. Король просив їх зістатись Татари не послухали. Тодї король послав звати до себе Тетерю, котрий стояв за Днїпром. Тетеря, доставши од короля приказ, перейшов через Днїпро і простував до короля з своїми козаками через Прилуки.

Зараз після Різдва, 1664 року, король Ян Казимір задумав іти просто на московське царство і виступив з військом з Остра. Поляки поминули Ніжин, бо в Ніжинї була дуже сильна твердиня, і прямували до гряницї московського царства. По дорозі трапилось над самою Десною місточко Солтикова-Дївка. Кругом місточка були насипані вали, обгорожені частоколом. Кінець місточка стояв замок, збудований кругло на спосіб місяця-молодика. З трьох боків замку текла річка. В тому місці вода ніколи не замерзала, бо на дні ріки було богато джерел. Замок і місточко були в руках одного Донця, на прізвище Трикача. Козаки затопили порони в водї і думали витягти їх тоді, як прийдесь ся втїкали од Поляків.

Корольовий трубач приїхав до валу і закричав, щоб козаки оддали Полякам місточко. Козаки крикнули, що Солтикова-Дївка залежить не од короля а од царя. Трубач од'їхав і знов приїхав вдруге. Козаки почали на його стреляти. Тодї король звелїв Полякам наступати на місточко. Було вже над вечером. Загреміли гармати. Дим підняв ся хмарами, аж на дворі стемнїло. Кулї полетіли в місточко. Поляки полїзли на вали. Козаки так почастували їх шаблями, що Поляки одступились од валів. Козаки вискочили зза валів і почали бити Поляків. На дворі почало смеркатись. Поляки покотили поперед себе застави з колодок, щоб заслонити себе од козацьких куль, але козаки знов одкинули Поляків. Вже настала ніч, а битва тягла ся. В той час, як козаки бились на валах, польскі військові слуги пішли шукати на річцї броду і натрапили на затоплені порони. Слуги перекопали греблю. Вода шубовснула в прокіп і порони виринули з води. Поляки скочили на порони, і підплили під самий замок і почали рубати частокіл. В замкові були самі молодиці та дїти, котрих сховали там козаки. Прислуги дали знати в польский стан. Польскі жовнїри напали на замок, прикотили тарани і проломили таранами стїни. Козаки почули, покинули вали і побігли в замок спасати жінок та дїтий, але опізнились.

- Згода! просимо милости! - закричали козаки.

Поляки обіцяли помилувати їх, як вони здадуть ся їм. Козаки одчинили ворота:»Нема вам милости!«закричали Поляки, вскочивши у ворота темної ночі, і почали рубати в пень козаків, жінок і дїтий.

Один польский капітан хотїв спинити одубілих Поляків, але його скалїчили. Десять тисяч народа вирізали польскі жовнїри. Трубач упав з простреляним горлом.

Після такото крівавого дїла король рушив на Сосницю: В Сосницї не було полковника; війська було небогато, і козаки самохіть оддали город королеві. З Сосницї король пішов на місточко Нові-Млини. В Нових-Млинах зовсїм не було війська: воно й необоронялось. Поляки перейшли через його і за місточком розспяли шатри і розіклали багаття. Один польский воєвода Пражмовський віз з собою багато гроіпий^ дорогої посуди од королівського стола і всякі папері. Він став на ніч в місточку. Про се довідав ся конотопський сотник Нужний і з своїми козаками несподівано вскочив в місточко. Пражмовський ледві встиг вискочити і втїкти, а всї гроші, дорога королівська посуда, папері, навіть військова срібна чернильниця, все попалось в козацькі руки.

Король хотїв іти на Батурин, де стояв Бруховецький з головним козацьким військом, але королівські посланцї довідались, що в Батуринї велика твердиня і богато війська. Король покинув Батурин і рушив на Путивль. Тут Поляки довідались, що туди прийшло сьвіже московське військо, і король повернув до Глухова.

Глухів був крайний український город, недалеко од границї московського царства. Взявши Глухів, король міг набігти на московське царство. Він звелїв взяти Глухів. Ставши станом за кілька верстов од Глухова, король звелїв Чарнецькому з пішим військом та з гарматами йти на приступ.

Кругом Глухова йшли два вали і два рови. Козаки поправили вал і були готові битись на смерть. В городі були козаки глухівської сотнї під рукою Дворецького і генерального суддї Животовського, було трохи московського війська. В город збігло ся богато людий з околиці, щоб сховатись од Поляків. Чарнецький підступив під город. Поляки з трьох боків вдарили на Глухів. Проти самих воріт вони насипали шанець, поставили на його гармати і почали кидати в город кулї. Піше військо з двох боків полїзло на вали. Козаки одбились од Поляків, вискочили за вали і прогнали їх. Тоді король звелїв підкопатись під город. Поляки почали підкопуватись під землею двома рукавами: один рукав вели під одну браму, а другий під другу браму. Вони хотїли накласти в ті рукави пороху й зірвати брами та вали і через зірване місце кинутись в город. Як рукави були вже готові, Поляки вкотили туди кільки десятків бочок пороху. В одному рукаві запалили порох. Зірвали одну браму і частку вала. В проломане місце на валу кинулась польска піхота. Поляки лїзли на вал, втикали там польскі знамена, рубали частокіл, але козаки скидали їх з вала в рів. Поляки летіли сторч. Козаки стреляли на них зверху з рушниць. Ті що повтїкали, розказували, що вони через частокіл бачили другий такий самий вал, котрий було трудно взяти, так як і перший. Тисяча Поляків була вбита на валах, і вони мусїли одступитись.

В другому рукаві під землею не запалив ся порох, а ті козаки, що стояли коло валу і були на поготові кинутись в проломане порохом місце, стояли, кричали та стреляли на вітер: навпісля виявилось, що ті Тетерині козаки змовились з глухівскими козаками, щоб недатп Полякам влізти в город.

Приступ на город не вдав ся. Настала ніч. Вдарили страшні морози. Полякам приходилось круто од холоду й голоду. Кватир не було, не ставало й хлїба. Прийшла звістка, що Бруховецкий з своїми козаками та з Москалями наступає з Батурина і хоче вдарити на Поляків збоку. Королеві прийшлось кидати Глухів і йти на Бруховецького. Поляки день і ніч держали запряжених коний і Бруховецький з московським воєводою Ромодановським стріли ся з Поляками. Закипіла битва. Поляки не встояли і повернули на Новгород-Сїверський. Ромодановський пустив ся за ними і догнав в Пирогівцї на перевозі через Десну. Лїд почав розтавати і став уже крихкий. Поляки насилу встигли перескочити через Десну і король пішов в Новгород-Сїверський. В Новгородї-Сїверському не пустили Поляків. Тодї король оддїлив собі частку війська і пішов у Литву, а Чарнецькому та Собєскому звелїв вести другу половину війська назад за Днїпро, в Тетерину гетьманщину, де вже почало ся повстання проти Поляків та Тетері.

В той час Поляки дізнались, що під Глуховом Тетерин козацький полковник Богун зрадив Поляків і переказував Глухівцям все, що задумували на війнї Поляки. Поляки дізнались, що Богун змовив ся з Бруховецьким і з Москалями напасти на короля саме тоді, як він мав перевозити військо через Десну. Поляки присудили Богуна на смерть і розстреляли його. В той час як Богун задумав зрадити Поляків під Глуховом і передатись московському цареві та Бруховецькому, в той час в Глухові Бруховецького козаки хотїли зрадити царя і передатись королеві. Вони посадили московського воєводу Лопухина в тюрму і засипали землею живими тридьцять Москалїв. Глухівський протопоп Шматковський на силу вговорив козаків зістатись вірними цареві і незачіпати московського війська. Нещасні козаки зовсїм були збиті з пантелику царем, королем та двома гетьманами, котрі шарпали кождий до себе нещасну Україну.

В той час, як король з військом стояв під Глуховом, Тетеря йшов до його з своїми козаками на поміч. Він забірав по дорозї невеличкі городки та місточка. Одні оддавались йому самі самохіть, другі боялись Тетері і одчиняли перед Тетерею ворота; він повернув од Лохвицї на Годяч, але в Годячі було богато війська. Тетеря бояв ся брати його приступом і повернув на Глухів. Під Глуховом він уже не застав короля. Король пішов з військом в Литву. Тетеря з Чарнецьким вернулись назад через Днїпро в київську Україну.

Так скінчив ся похід короля Яна Казиміра на Східну Україну. Він не повернув її до Польщі і тільки зруйнував багато сїл та городів і наробив богато лиха в Полтавщинї та Чернигівщинї. Як тільки вийшли звідтіль Поляки, московські воєводи почали карати ті городи, котрі по добрій волї оддались королеві. З Переяслава вийшло чотирі тисячі Москалїв на Воронків і почали карати їх, за те, що вони оддались королеві; звідтіль вони пішли на Боришполь і ограбили людни, потім вернулись у Воронків, спалили городок, побили богато людий і вернулись в Переяслав. Але за те тут проти їх збунтувались Українцї і стріли їх кулями з гармат, так що вони мусїли втїкати в Київ. Сам Бруховецький жорстоко карав ті городи, котрі самі приставали до Поляків.

Тетеря з своїми козаками та з Поляками одступав ся до Днїпра. Тепер Полякам приходилось круто. Бруховецького козаки шарпали їх по дорозі, а найбільше в лїсах та на болотах і з заду, і з боків, і спереду. В селах люди не давали їм нї хлїба, нї сїна. Поляки потратили коней і мусїли йти пішки, ще й нести на собі сїдла і сами од голоду насилу волочили ноги. Тетеря й Чарнецький насилу долізли до Днїпра. На Днїпрі рушилась крига. Одні перепливали через Днїпро на човнах та байдаках, поміж пливучими шматками криги, другі переїзджали на саночках там де ще стояв лїд. По другий бік Днїпра їх уже ждав Сїрко, що підняв Київщину проти Тетері й Поляків. Сїркові козаки стріляли на тих, що приставали к берегу. Сам Сїрко стояв па березї на тому місцї, де перевозив ся Чарнецький. Але Чарнецький перехитрив Сїрка. Він звелїв розпалити на березї здорове багаття і пустив славу, що в тому місцї буде перевозитись через Днїпро, а сам тимчасом пішов вище по Днїпру і переїхав на другий берег просто у Іржищева. Сам Чарнецький з своїм полком переплив ріку вплав верхами на конях серед пливучої криги. Сїрко кинув ся туди, де горіло багаття, але там Поляків не було, а поки він добіг до Іржищева, Поляки вже перейшли Днїпро. Тільки що Сїрко хотїв кинутись на Поляків, йому дали знати, що Татари вертають ся до дому і ведуть з собою великий полон людий та товару. Сїрко кинув ся на Татар, розбив їх і одняв од їх кілька сотень україньских бранців.

Переїхавши через Днїпро, Тетеря став з своїми козаками під Вільхівцями. Він забажав в своїй гетьманщинї бути. Сірко одняв уже од його половину його гетьманщини од Днїпра до Дністра, до самого Чигирина й за Умань. Тетерю ненавидїли, звали його зрадником, лядським прислужником. Сулима й Сїрко піднимали народ проти Польщі й Тетері скрізь до самої Білої-Церкви. В час того повстання пропав і Іван Виговський, бувший гетьманом після смерти Богдана Хмельницького.

Іван Виговский служив тоді в короля за київського воєводу. Він мав багато ворогів і між ними гетьмана Тетерю й полського воєводу Маховського. Ще давно, за життя Богдана Хмельницького, Тетеря був переяславським полковником і не любив Виговського, що був при Богданї генеральним писарем. Після того Тетеря оженив ся з вдовою Данила, брата Івана Виговського, Оленою, дочкою Богдана і забрав собі велике її приданне, котре дісталось би Іванові Виговському. Ставши зятем Богдана, Тетеря загарбав собі багато Богданового скарбу, мабуть тим що Богданів син Юрий постриг ся в ченцї. Виговский і собі хотїв забрати ті скарби. Тетеря почав з ним позиватись в польский суд і щоб не випустити із своїх рук скарбу, він задумав згубити Виговського. Як тільки в Київщинї почало ся повстання проти короля, Тетеря написав до короля, що повстання піднимає разом з Сїрком та Сулимою, Виговський, митрополїт Тукальский і Гедеон Юрий Хмельницький, що вони задумали одняти од Польщі правобережню Україну і передати московському цареві. Король тодї стояв під Глуховом і не пойняв віри Тетері, але написав до Виговського ласкавий лист, щоб він поклопотав ся як найшвидче погасити повстання.

Як, Тільки Тетеря вернув ся в свою гетьманщину, король написав до його лист, щоб він як можна скоріше постинав голови всїм верховодам повстання. Тетеря зрозумів, що до тих верховодів можна сьміливо прилучити і самого Виговського.

Тимчасом повстанці з Сулимою взяли Лисянку, взяли Ставище на Гнилому Тікичі і прогнали Маховського з Поляками до Білої-Церкви. Тетеря пішов на поміч Маховському і вони вдвох прогнали Сулиму до Рокитної, де був убитий сам Сулима. В той час Виговський сидїв в Хвастові і видав приказ по своєму воєводстві, щоб уся шляхта з'їзджалась на сойм в Житомир. Але польска шляхта вже не йняла йому віри, кричала, що Виговський зрадив Польщу, і не хотїла їхати на сойм. Виговського вороги намовляли шляхту і розпускали славу, що він став прихильником московського царя.

Почувши, що дїєть ся під Білою-Церквою, Виговський поїхав туди, щоб побачитись і переговорити з Тетерою, але вже не застав Тетері. Тетеря вже погнав ся за повстанцями під Рокитну. Виговський поїхав в Рокитну. В Рокитнї йому привезли од Каховського лист, щоб він їхав в Корсун на раду про дуже потрібне дїло. Виговський приїхав в Корсун до Маховського і застав там Тетерю і кількох польских воєнних, що зібрались нібито на воєнну раду.

- Треба-б нам порадитись, як би скоріще задавити повстання і вигубити верховодів, котрі піднимають чорний народ на бунт, сказали декотрі на радї до Виговського.

Тільки що Виговський почав говорити, Маховский і Тетеря разом перебили його і назвали його зрадником і верховодом в повстаннї.

- Ви не докажете сього і ніхто сього не докаже, сказав Виговський. Йому показали засьвідчення тих козаків, котрих уже покарали смертию і котрі в муках перед смертю наговорили на Виговського. Виговський одговорював ся тим, що чоловік готов наговорити всякої всячини, як його мучать та випитують. Його не слухали і говорити єму не дали. Воєнна рада стала несподївано воєнним судом над Виговським.

Тетеря й Маховський звелїли читати воєнний приказ, в котрому значилось, що за такий переступ, в якому обвинуватили Виговського його повинні покарати смертю.

- Ви не суддї! - сказав Виговський, ви не маєте права читати менї приговор. Я воєвода й сенатор: мене може судити тільки король та сенат.

Виговського не слухали. Наставав вечір. Судї вийшли мовчки. Сторожа вхопила Виговського під руки і повела в одну хату, котра повинна була стати для його замісць тюрми. Кругом хати поставили сторожу.

Смерком в хату ввійшов один офіцер Маховського й оповістив Виговському, що його ро.зстрелять сьвітом.

Виговський заплакав і спитав: де король? Принаймні дайте менї написати до короля.

Його не послухали. Тілько стало розвиднюватись, в хату ввійшла сторожа. Виговський стояв на колінах перед образом і читав акафист Богородиці. Йому сказали, що вже час йти на смерть.

- Дайте менї вмерти по християньски? Пришліть до мене православного сьвященика,. щоб висповідав мене і запричастив, - просив Виговський.

Сторожа його не слухала і потягла з хати. Тільки що Виговський вийшов за поріг, польскі жовнїри, вже зарані поставлені під хатою з рушницями, вистрелили в його в самі груди.

Так безвинно згубили зі сьвіта Виговського Тетеря та Маховський: його зрада Польщі не була доказана. Виговського жінка, з роду Стетковичів, як тільки почула про страшну смерть чоловіка, впала і тієї-ж хвилї вмерла.

Звістка про смерть Виговского рознеслась по Українї між народом і ще більше зненавидїли Тетерю. В самому Чигиринї знайшли ся Тетерині вороги, котрі хотїли звести його з сьвіта: вони послали за Днїпро до Бруховецького і накликали його на Тетерю.

Весною, в місяці марцї, Бруховецкий з Переяслава розіслав по Тетериній гетьманщинї листи, в котрих оповіщав, що слїдком за побитим королем і прогнаним Тетерею він вступає сам в Київську Україну з московським військом і щоб народ приставав під його гетьманську руку. Після того сам Бруховецький переїхав через Днїпро коло Сакирної в Черкащинї і послав лубенського полковника, Гамалїю з козаками на Черкаси. Гамалїя спалив Черкаси і села кругом Черкас і пішов на Чигирин, де сидїв Тетеря. Чигиринцї послали до Чарнецького просити собі помочі. Тим часом Бруховецький з Сокирної послав в Київ просити в московського воєводи війська та гармат. Воєвода послав до його москалїв з нїмцем Страсбухом. Москалї не встигли дійти до Сокирної: дорогою їх перепенив хорунжий Собіский з польским військом і розбив. Сам німець утїк перший. Між москалями попав ся той конотепський сотник, Нужний, що так зручно в ночі забрав в Нових-Млинах дорогу королеву посуду та гроші. Поляки присудили повісити його, але він сам просив, щоб його посадили на палю, бо, як він казав, батько його вмер такою смертю.

Не діждавшись москалїв, Бруховецький пішов на Чигирин, щоб попередити Чарнецького. Чарнецький в той час послав військо в Чигирин, а сам побіг в Крим просити собі на поміч орду. Не заставши в Криму хана, він побіг в другу орду в Буджак і привів з собою двох султанів з кілька тисячами Татар. Чарнецький дозволив Татарам брати в полон ті городи й села, котрі не оддадуть ся Полякам. Татари розійшлись загонами по Київщинї, а Чарнецький прибув у Васильків і запросив до себе митрополїта Йосифа Тукальского, архимандрита Юрия Хмельницького і ще кілька поважнїйших духовних і почав ласкаво вговорювати їх, щоб вони намавляли народ та козаків не бунтувати ся проти короля, обіцяючи за те королівську ласку. Митрополїт подякував за королівську ласку, але сказав, що духовним людям не годить ся мішатись у воєнні та мирські дїла.

- Коли так, то ви поїдете у Варшаву до короля і самі розкажете йому, чому вам не годить ся вмішуватись у воєнні та мирські дїла, сказав Чарнецький, догадавшись, що духовні недуже прихильні до короля.

Чернецький ще дав духовним сторожу. Сторожа провела їх до Варшави. Там взяли Тукальского й Хмельницького і посадили в тюрму в твердинї, в городї Мариєнбурзї, де вони висидїли два роки.

Посадивши духовних в тюрму, Чарнецький рушив на Чигирин. Бруховецький мусїв одступитись під Бужин, де був Сїрко. Чарнецький ввійшов у Чигирин, взяв Суботів, маєтність Богдана Хмельницького. В Суботовї Чарнецький сам колись сидїв в полонї, попавшись Богданові в руки в битві на Жовтих-Водах. Чарнецький звелїв розкопати могилу Богдана і його сина Тимоша в церкві і викинути їх кістки. Звідтіль Чарнецький пішов на С.теблів. Він послав трубача, щоб стеблівцї оддали місто. Вони не схотїли і Чарнецький звелїв наступати на Стеблів. На біду в той час запалив ся порох в церкві, де був склад пороху. Церкву зірвало. В самий переполох Поляки стали рубати ворота. Стеблївцї здали місточко. Татари кинулись грабити і самі побились за добуток.

Чарнецький зійшов ся з Тетерею і пішов на Бруховецького, котрий з Вужина пішов у Канів і засїв у йому.

В кінцї мая Чарнецький з Тетерою напали на Бруховецького і били ся з ним од ранку до самого вечера і нічого не вдіяли. Поляки й Тетеря мусїли одійти од Канева і одпочивати шість день. Семого дня Чарнецький знов напав на Канев, вдарив на піших козаків Бруховецького, та на Москалїв, та все таки нічого не вдїяв. Він опустив ся від Канева під Корсун, а далї під Білу-Церкву і напав на Ставища. Ставищани стояли за царя і не пустили Чарнецького. Вони вирізали всїх польских жовтрів, котрі зістали в Ставищах, і навіть поранених, котрі зїстали в лязаретї. В городї заперлось шістьнадцять тисяч народа. Дачко й Булганий звелїли викопати кругом валів рів. З насипаної землї вийшов другий вал кругом Ставища. Народ глузував з Поляків, стоячи на валах. Чарнецький обїжав своє військо, убраний в бурку з тигрячої рябої шкури. На його кричали з валів»ото ряба собака!«Гордий пан розлютував ся і звелїв Татарам сплюдрувати всю околицю округом Ставищ і палити в город з гармат. В городї згоріло богато домів. Дачко був убитий. На його місце вибрали сотника Чина й Подобню. Поляки полїзли на вали на приступом. Козаки одбили їх і вибили всю польску піхоту. Тоді Чарнецький звелїв обгорнути город військом. Ставищане од голоду мусїли здатись. Вони звязали і привели до Чарнецького тринадцять чоловік, між ними Чина і Подобню. Чарнецький взяв з Ставища для Татар великий викуп, поставив два полки і одняв дзвони, за те, що в їх дзвонили, скликаючи народ з сїл против Поляків. Під Ставищами поранили самого Чарнецького. А Тетеря пішов з військом на Поділлє, щоб не дати людям зібрати хлїб і присилувати їх піддатись королеві. Він розіслав листи, в котрих був намальований хрест та образ Богородицї. Тетеря заприсягає ся тим хрестом, що Поляки більше не будуть панувати на Україні. Але Тетері нїхто не йняв віри. Простий народ знав добре польских панів та Тетерю.

Од самих жнив 1664 року, всю зиму і до других жнив 1665 року тягла ся війна Бруховецького з Тетерею та з Поляками. Військо Бруховецького все стояло в Каневі, а Чарнецький та Маховський з Поляками кидались скрізь по Київщинї, як опечені, брали городи, руйнували, палили, вирізували людей, та в їх не було сили вигнати Сїрка, побити Запорожців та козаків Бруховецького. Городи й місточка вставали на Поляків, виганяли і вирізували польских панів, жидів та купцїв. Шляхта і жиди втїкали на Волинь. Кальннцкий, полковник Варениця, лисянський Височакц брацлавський Іван Сербин Дрозд покинули Тетерю і пристали до Бруховецького. Іван Сербин одняв од Поляків Умань та три городи: Бабани, Косенівку і Кисляк і вирізав всїх Поляків. Сїрко стояв недалечко од Уманї, в Торговиці і стеріг Україну од польских приятелів, Татар. Сам Броховецький стояв у Каневі і все писав до царя листи і просив у його московського війська, щоб зовсім добити Поляків та Тетерю. Але з Москви війська не присилали. Під рукою в Бруховецького служив тільки Косогов з невеличким військом з Данцїв та Москалїв, та й ті кидали службу, трохи не всї повтїкали. Зимою цар прислав Бруховецькому з дворянином Протасєвим тільки чотириста москалїв та й з тих богато повтїкало до дому. Цар одписував до Бруховецького, що він не дає москалям харчі, морить їх голодом, бояре писали, що гетьманові треба посилати хиба мальованих людей, а не живих, а гетьман одписував, що тому неправда, що він харч видає, а москалї все продають, втїкають до дому, а дорогою нападають скрізь по Українї на людей, розбивають і граблять, а якийсь московський дворянин Василь Кікін, вертаючись до Москви, продав дорогою в Переяславі вісїм-десять восьмачок хлїба.

Тим часом Височан одняв од Поляків Лисянку й Ставище. Чарнецький не сподївав ся сього од Ставищан, напав на Ставище. Звелїв вирізати всїх людей і спалив Ставище до останної хати. Після того Поляки вирізали всїх людей, навіть малих дїтей в Боярцї. Після такого кровавого дїла люде з Корсуна, Білої Церкви та Черкас втїкали за Днїпро і селились на степах. Після того Чернецький поїхав до Варшави на раду, чи на сойм. Йому було тодї 66 лїт. Він заслаб дорогою. Під Дубном, в селі Соколівцї він звелїв нести себе в одну хату, висповідав ся і тут умер.

Після смерти Чарнецького повстання проти Польщі ще більше розгорілось. Овруцький полковник Децик, Іван Сербин, Остап Гоголь приводили до присяги цареві громади і села. До українських селян пристала цїла ватага Волохів; Дрозденко накликав багато Волохів у свою ватагу і послав в Рашків, маєтність Олександри Хмельницької, вдови Томата Хмельницького, просити в неї харчі для Волохів. Хмельницька тихенько послала до Поляків просити помочі. Дрозденко перехопив ЇЇ листи, напав на Рашків, одняв од Хмельницької хлїб і всї скарби ще й звелїв її вибити. Весною повстання ще більше розгоріло ся. Козаки розбили Поляків під Торговицею, потім під Вільшаною й Лисянкою. Четвертого квітня Дрозденко страшно розбив самого Тетерю і того таки дня Бруховецький послав Гамалїю під Корсунь. Гамалїя в ночи повів Козаків на Корсунь. Козаки полїзли через стїну і почали з криком рубати Ляхів. Всїх людий, з жінками й дітьми Гамалїя перевіз в Канїв. В самій Польщі проти короля збунтував ся один великий пан Юрий Любомирський. Ян Казимір викликав з України польске військо. Польский воєвода, Яблоновський, родом Українець, повів польске військо в Польщу. Сам Бруховецький виступив з Канева під Білу-Церкву, а почувши, що збіраєть ся орда і хоче напасти на його, уступив ся під Київ в Мотовилівку. В Мотовилівцї зараз вирізали всїх Поляків та жидів. В польских руках зостались в Київщинї тільки три городи: Черкаси, Біла-Церква, та Корсунь. З тих городів люди втїкали за Днїпро на далекі степи в Харківщину. Тетеря побачивши, що Поляки програють дїло, задумав утїкти в Польщу. Сїрко почув, що Тетеря втїкає в Польщу, напав на Брацлав і заграбив всю маєтність Тетері. Тетеря писав до короля, що не може далї зоставатись на Україні, забрав весь військовий скарб і з жінкою втїк в Польщу. Дорогою напав на його Сїрко і одбив од його казну. В Польщі видурили в Тетері всі гроші, що він набрав на Українї і що йому дістались за жінкою, дочкою Богдана. Тетеря втїк в Туреччину до молдавського господаря. Частка Козаків, в Київщинї, настановила на його місце гетьманом Степана Опару, котрий послав в Крим просити хана, щоб він затвердив його в гетьманстві. Всхідна половина України зосталась без гетьмана, поки не вибрали 1665, року гетьманом черкавського, полковника Петра Дорошенка. А поки що Бруховецький, зовсїм безпечний од Поляків, покинув в Київщинї в обнятих городах козацьку сторожу, перейшов Днїпро, став в Гадячі і послав в Москву до царя звістку, що він їде в Москву побачити»пресьвітлі цареві очі«.

В осени перед самим Воздвиженнєм 1665 р. вїзджав в Москву гетьман Бруховецький з своєю старшиною. Два бояри виїхали йому назустріч за город. Бруховецький скочив з коня і дві чи поклонив ся до самої землї. Бояри спитали його про здоров ля і звелїли подати йому царського сірого коня. На коневі була дорога срібна позолочена збруя з дорогим камінням, вишитий золотом по срібному полї чупрак і аксамитове сїдло. Гетьман сїв на коня і бояри поїхали по обидва боки гетьмана. З гетьманом вступила в Москву козацька старшина з своїми слугами - всього 535 чоловік. Гетьмана з старшиною постановили на посланецькому дворі. Цар звелїв видавати всїм гроші на харч з свого скарбу. Шістьсот сїмдесять козацьких коний вигнали пасти на луки під Москвою. Через два дни 13. вересня гетьмана й старшину привели в царські покої. Всї цїлували царя в руку, а цар питав всїх про здоровля. Гетьман принїс цареві дари: мідну гармату, увойовану од Тетері, срібну гетьманську булаву, одняту од наказного гетьмана Яненка, арабського жеребця та сорок чабанських волів. З царських покоїв гетьман з старшиною вернув на свою кватиру. Зараз за ними сьлїдком приїхав царський ключник і привіз їм од царя обід. День був пісний: страва була пісна, з дорогої риби, білюги, осятрини, стерлядів та пирогів. За обідом пили дорогі вина за здоровля царя і його трьох синів. Після того гетьман просив приняти під царську руку всї українські городи, послати туди московських воєвод і забірати з їх податки в царську казну. Цар звелїв гетьманові написати ті всї пункти на папері. Гетьман не був скупий на чужу кишеню і поступив ся богато де в чому цареві, щоби здобути собі в царя ласки й гроший. Він написав, щоб всї податки з українських міщан та селян брати в царську казну; у всїх українських городах дохід з шинків повинен був іти в царську казну; а так само податки з млинів, пасїк і чужоземських купцїв; давні козацькі вольности зостають ся по давньому: кожний новий гетьман повинен їхати в Москву і брати булаву і знамя з царських рук. Київським митрополїтом повинен бути архієрей з Москви; в кожному українському місті з московським воєводою повинно бути ще й московське війско, а в кінцї всього в Москві нїхто не сьмів би звати Козаків зрадниками.

Цар прийняв усї пункти, окрім того, де говорилось про настановлення митрополїта в Київі з Москви. Цар хотїв попереду змовитись об тім з царгородським патриярхом. Але взагалї цар був дуже задоволений тими пунктами, бо гетьман оддавав йому в руки українські гроші, український скарб, і в Українї на городах мостив, рядом з козацькими полковниками, московських воєвод, котрі, перегодя, могли зовсїм зайняти місце полковників і забрати в свої руки всїх козаків (як воно потім, через сто лїт і сталось) Цар назвав Бруховецького боярином, а всїх полковників та осаулів - дворянами, себто подавав їм уже московські чини, як Польща ширила колись свої польскі чини. Гетьман був дуже радий. Цар покликав його на обід до себе в дворець і посадив його за столом третим боярином. Од того часу Бруховецький підписував ся на паперах: боярин і гетьман.

Після того обіду цар подарував гетьманови дорогу золоту одежу, обсипану дорогими каміньчиками та перлами, та високу боярську шапку. Полковникам та писарям дали соболів та сукон.

Бруховецький випросив у царя собі і своїй жінцї й дїтям на вічні часи Шептаківську сотню під Стародубом, хоч був тодї ще нежонатий; бо Гадяч з волостю належав не до його, а тільки до того гетьмана, котрий буде гетьманом. Гетьман випросив у царя всїм полковникам по салу. Цар згодив ся на всьо. Хитрий гетьман вгадував, що поступив ся цареві вже гетьто багато, вгадував, що Україна не згодить ся на се все, і випросив собі маєтність в Чернигівщинї, як можна близче од Москви.

Щоб зовсїм запобігти ласки в Москви, Бруховецький задумав женитись в Москві і просив царя вибрати йому дівку, яку небудь боярську дочку. Цар звелїв йому женитись з дочкою князя Дмитра Долгорукого. Гетьман оженив ся з нею, а декотрі полковники так само поженились в Москві з боярськими дочками.