Борис Гуменюк
ВІРШІ З ВІЙНИ
…Бачу сон…
…Бачу сон… Ромашкове поле
У ромашках — квіткою ти
А у нас тут поле бою
А у нас тут блокпости…
Слова візерунки долі
Слід хреста на моїм плечі
Три самотні зозулі в полі
Кують не роки а мечі
Ті мечі що кують зозулі
Значать долю мою навхрест
Нащо тіло — ловити кулі
Нащо вмер — щоб знову воскрес
Ніч ввійшла крізь броню в БеТееРі
Ніч гірка як причасне вино
Ніч розлилась як кров на папері
Але в кожної ночі є дно
Всесвіт цей народжений риком
Щоб піднятися — мусиш впасти
Ангели плачуть тихо
Щоб його не проклясти
…Наш блокпост чимось схожий на церкву
А окоп — мабуть на вівтар
«Хочу сина твого у жертву»
— Знову просить Старий Вівчар…
…Бачу сон… Ромашкове поле
У ромашках — квіткою ти
А у нас тут поле бою
А у нас тут блокпости…
Слова візерунки долі
Слід хреста на моїм плечі
Три самотні зозулі в полі
Кують не роки а мечі
Ті мечі що кують зозулі
Значать долю мою навхрест
Нащо тіло — ловити кулі
Нащо вмер — щоб знову воскрес
Ніч ввійшла крізь броню в БеТееРі
Ніч гірка як причасне вино
Ніч розлилась як кров на папері
Але в кожної ночі є дно
Всесвіт цей народжений риком
Щоб піднятися — мусиш впасти
Ангели плачуть тихо
Щоб його не проклясти
…Наш блокпост чимось схожий на церкву
А окоп — мабуть на вівтар
«Хочу сина твого у жертву»
— Знову просить Старий Вівчар…
12.06.2014
Коли юна дівчина Ліна Костенко...
Коли юна дівчина Ліна Костенко
Писала свої перші вірші про кохання
Мала клопіт з римою
Вона мимоволі потрапляла в пастку
Яку для кожного молодого поета
Приготували рідна мова і серце
Коли любов римується з кров
Юнак із містечка Чортків що на Тернопільщині
(У нього немає імені — тим паче літературного —
І з питань безпеки ми не можемо назвати
навіть його псевдо)
Не дбає про риму
Коли пише смс-повідомлення своїй дівчині
Натомість він має клопіт з автоматом
Який потребує його уваги і обидвох рук
Автомат ревнує юнака до дівчини
Хлопець ще не навчився розуміти складну мову
Мовчазних автоматів
Однак загадкова мова кохання
йому теж незнайома
(Він ще не пробував нею говорити)
На саму лише згадку про любов
У нього червоніють вуха
…Слово кров тут не вимовляється
Тут поранених називають трьохсоті
Тут загиблих називають двохсоті
Юнак здригається коли чує
як його товаришів позначають цифрами
(Хто плаче за цифрами?)
І йому хочеться плакаги від того
що не можна плакати
А мовчазний набундючений автомат
тихо як меч самурая
Щоразу глибше заходить йому в душу
І тільки дівчина розуміє як сильно він її кохає
Хоча юнак ні разу не обмовився про любов
Азов
Азов
Азов
Коли юна дівчина Ліна Костенко
Писала свої перші вірші про кохання
Мала клопіт з римою
Вона мимоволі потрапляла в пастку
Яку для кожного молодого поета
Приготували рідна мова і серце
Коли любов римується з кров
Юнак із містечка Чортків що на Тернопільщині
(У нього немає імені — тим паче літературного —
І з питань безпеки ми не можемо назвати
навіть його псевдо)
Не дбає про риму
Коли пише смс-повідомлення своїй дівчині
Натомість він має клопіт з автоматом
Який потребує його уваги і обидвох рук
Автомат ревнує юнака до дівчини
Хлопець ще не навчився розуміти складну мову
Мовчазних автоматів
Однак загадкова мова кохання
йому теж незнайома
(Він ще не пробував нею говорити)
На саму лише згадку про любов
У нього червоніють вуха
…Слово кров тут не вимовляється
Тут поранених називають трьохсоті
Тут загиблих називають двохсоті
Юнак здригається коли чує
як його товаришів позначають цифрами
(Хто плаче за цифрами?)
І йому хочеться плакаги від того
що не можна плакати
А мовчазний набундючений автомат
тихо як меч самурая
Щоразу глибше заходить йому в душу
І тільки дівчина розуміє як сильно він її кохає
Хоча юнак ні разу не обмовився про любов
Азов
Азов
Азов
26.06.2014.
Стара шовковиця під Маріуполем...
Стара шовковиця під Маріуполем
За свій більш ніж столітній вік
Ще не бачила стількох хлопчиків
Які галасливою ватагою обступили її з усіх боків
Жадібно пригорщами обривали її стиглі ягоди
Нагинали додолу гілля закрутили стару в танці
А якесь найменше хлопча
видряпалося аж на вершечок
РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
Лежали акуратно складені в траві під деревом
Хлопчаки реготали
вилазили одне одному на плечі
Вимащували соком перестиглих ягід
руки і обличчя
Іноді зумисне
Щоб бути схожими
на героїв голлівудських фільмів
РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
Лежали акуратно складені в траві під деревом
Десь за обрієм запрацювали чотири міномети
Кумедно так «раз-два-три» «раз»
Наче юнак стукає умовним сигналом
у вікно до дівчини
(Якби то були не міномети
було б справді кумедно)
Зграя чорних круків
(з боку сонця — скривавлених)
з криком здійнялася в небо
Хоча можливо то так кричало
ошмаття зораної вибухами землі
Хлопчаки в одну мить
облишили стару шовковицю
Покинули її саму
ні в сих ні в тих кружляти в танці
Щоб уже наступної миті
перетворитися на суворих чоловіків
(Від блиску їхньої зброї і обладунків
у старої заболіли очі)
Щоб уже третьої миті розчинитися там
де до неба кричала земля
І небо здригалось за обрієм
Залишилась стара шовковиця сама
Стоїть край битого шляху
виглядає свої хлопчиків
Ніхто до неї не приходить
Ніхто не рве її перестиглих ягід
які осипаються додолу
І розтікаються наче криваві сльози
Там де лежали
РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
Поволі почала підніматися приталована трава
Тільки гілля пам'ятає їхні руки
Тільки стара порепана кора
пам’ятає їхні босі ноги
А коли на небі сходить місяць
Стара шовковиця стає навшпиньки наче дівчина
Тягнеться до неба головою
Намагається заглянути за небокрай
Чомусь так самотньо і тривожно їй
Де ви хлопці?
Стара шовковиця під Маріуполем
За свій більш ніж столітній вік
Ще не бачила стількох хлопчиків
Які галасливою ватагою обступили її з усіх боків
Жадібно пригорщами обривали її стиглі ягоди
Нагинали додолу гілля закрутили стару в танці
А якесь найменше хлопча
видряпалося аж на вершечок
РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
Лежали акуратно складені в траві під деревом
Хлопчаки реготали
вилазили одне одному на плечі
Вимащували соком перестиглих ягід
руки і обличчя
Іноді зумисне
Щоб бути схожими
на героїв голлівудських фільмів
РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
Лежали акуратно складені в траві під деревом
Десь за обрієм запрацювали чотири міномети
Кумедно так «раз-два-три» «раз»
Наче юнак стукає умовним сигналом
у вікно до дівчини
(Якби то були не міномети
було б справді кумедно)
Зграя чорних круків
(з боку сонця — скривавлених)
з криком здійнялася в небо
Хоча можливо то так кричало
ошмаття зораної вибухами землі
Хлопчаки в одну мить
облишили стару шовковицю
Покинули її саму
ні в сих ні в тих кружляти в танці
Щоб уже наступної миті
перетворитися на суворих чоловіків
(Від блиску їхньої зброї і обладунків
у старої заболіли очі)
Щоб уже третьої миті розчинитися там
де до неба кричала земля
І небо здригалось за обрієм
Залишилась стара шовковиця сама
Стоїть край битого шляху
виглядає свої хлопчиків
Ніхто до неї не приходить
Ніхто не рве її перестиглих ягід
які осипаються додолу
І розтікаються наче криваві сльози
Там де лежали
РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
Поволі почала підніматися приталована трава
Тільки гілля пам'ятає їхні руки
Тільки стара порепана кора
пам’ятає їхні босі ноги
А коли на небі сходить місяць
Стара шовковиця стає навшпиньки наче дівчина
Тягнеться до неба головою
Намагається заглянути за небокрай
Чомусь так самотньо і тривожно їй
Де ви хлопці?
28.06.2014
Наш чотовий — чоловік з химерами...
Наш чотовий — чоловік з химерами
Коли над полем бою сходить сонце
Він каже що це на дальньому блокпосту
запалили шину
Місяць у нього
це горло крупнокаліберної гармати
А море — це розплавлене олово
Чому воно солоне?
Тому що у ньому наші сльози піт сеча і кров —
Воно протікає крізь нас
Химерний чоловік погодьтеся
Але сьогодні він сам себе перевершив
Коли рано-вранці зайшов до нашого намету
і сказав
Усе — сьогодні війни не буде —
Так сказали по телевізору
На цілих три доби зупиняється війна
Ми тут давно помітили
Що люди діляться на людей
і людей з телевізора
Ми не любимо дивитися на людей з телевізора
Вони якісь несправжні з них дуже погані актори
Зрештою — у нас немає телевізора
А якби й був то ми дивилися б мультфільми
(вони правдивіші)
Чи «У світі тварин» (там більше добра і життя)
Ми саме доводили до ладу
свою зброю і амуніцію
Коли химерний чотовий ошелешив нас
не менш химерною новиною
Кулеметна стрічка завмерла в руках
у кулеметника Василя з Кременця
І його другого номера Сашка з Боярки
А потім наїжачилась
як спина доісторичної істоти
Чотири ручних фанати
які крадькома визирали з підсумка
Гранатометника Макса з Луганська
Коли почули таке поховалися в підсумок
наче злякані кошенята
Ви пробували зупинити швидкісний потяг
Поклавши на рейки монету?
Ви казали сонцю: постій отут не рухайся
У мене сьогодні ще так багато справ?
Ви благали жінку яка зібралася народжувати:
Дорогу замело повитуха запізнюється почекай ще три дні?
Дитина мусить народитися
Потяг повинен доїхати до своєї кінцевої зупинки
Сонце має догоріти наче палаюча шина
А на зміну дню небо викотить на позицію
Крупнокаліберну гармату місяця
І попелом осиплеться ніч
…У день коли не було війни
Ми втратили другого номера
Кулеметника Сашка з Боярки
І гранатометника Макса з Луганська
Кулі прилетіли з потойбіч війни
Наче злі шершні
Вжалили Сашка в шию
А Макса в серце
Мабуть на тому боці не знайшлося
химерного чотового
Який розносить химерні новини що війни немає
Або ж вони дивляться інші програми
Чи у них просто зламався телевізор
Наш чотовий — чоловік з химерами
Коли над полем бою сходить сонце
Він каже що це на дальньому блокпосту
запалили шину
Місяць у нього
це горло крупнокаліберної гармати
А море — це розплавлене олово
Чому воно солоне?
Тому що у ньому наші сльози піт сеча і кров —
Воно протікає крізь нас
Химерний чоловік погодьтеся
Але сьогодні він сам себе перевершив
Коли рано-вранці зайшов до нашого намету
і сказав
Усе — сьогодні війни не буде —
Так сказали по телевізору
На цілих три доби зупиняється війна
Ми тут давно помітили
Що люди діляться на людей
і людей з телевізора
Ми не любимо дивитися на людей з телевізора
Вони якісь несправжні з них дуже погані актори
Зрештою — у нас немає телевізора
А якби й був то ми дивилися б мультфільми
(вони правдивіші)
Чи «У світі тварин» (там більше добра і життя)
Ми саме доводили до ладу
свою зброю і амуніцію
Коли химерний чотовий ошелешив нас
не менш химерною новиною
Кулеметна стрічка завмерла в руках
у кулеметника Василя з Кременця
І його другого номера Сашка з Боярки
А потім наїжачилась
як спина доісторичної істоти
Чотири ручних фанати
які крадькома визирали з підсумка
Гранатометника Макса з Луганська
Коли почули таке поховалися в підсумок
наче злякані кошенята
Ви пробували зупинити швидкісний потяг
Поклавши на рейки монету?
Ви казали сонцю: постій отут не рухайся
У мене сьогодні ще так багато справ?
Ви благали жінку яка зібралася народжувати:
Дорогу замело повитуха запізнюється почекай ще три дні?
Дитина мусить народитися
Потяг повинен доїхати до своєї кінцевої зупинки
Сонце має догоріти наче палаюча шина
А на зміну дню небо викотить на позицію
Крупнокаліберну гармату місяця
І попелом осиплеться ніч
…У день коли не було війни
Ми втратили другого номера
Кулеметника Сашка з Боярки
І гранатометника Макса з Луганська
Кулі прилетіли з потойбіч війни
Наче злі шершні
Вжалили Сашка в шию
А Макса в серце
Мабуть на тому боці не знайшлося
химерного чотового
Який розносить химерні новини що війни немає
Або ж вони дивляться інші програми
Чи у них просто зламався телевізор
01.07.2014
Сиджу на березі моря...
Сиджу на березі моря, поряд стоїть автоматник, вдивляється в далечінь. Не можна бійцю скупатися в морі без того, щоб автоматник не стояв поруч. Завше пам’ятаємо, що інший берег — це берег ворога, до того ж спільні води, а там всяка кацапська нечисть водиться. Вата у воді не тоне.
Спиною чую — наближається чота. З полігону. Втомлені. В морі скупатися — і знову на вишкіл, хоча цього разу, може, і в бій. Тут усім у бій хочеться.
Зупинилися біля мене. Дехто вперше побачив ФБ, дехто вперше побачив планшет, дехто у мене в друзях. Привіт, письменнику.
Пишемо? Авжеж, пишемо. Що пишемо? Листа. Кому? Турецькому султану! Папі Римському! Путіну!
Путін — нах. То кому ж? Порошенку! Верховній Раді! Нах Верховну раду! Українському народу! Українському народу? Цікаво.
Від кого? Від усіх нас! Від кого «нас»? Вася. Петя, Макс, Тарас! Від нашого батальйону! Від нашоїчоти! Ага! — І мертвим, і живим, і ненародженим…» Ні, тільки живим. Відкритий лист. Добре. І так. Лист. Від нас — українському народу.
Ну? Чого стишилися, титани війни? Та страшнувато якось. Це ж нас почують наші близькі, батьки. Ну то не матюкайтеся. Моя перша вчителька. Ну то говори грамотно. Як це — грамотно? Моя перша любов. Ну то говори нєжно. Моя ти кохана. Закрий пащу.
Моя босота, з якими я тягнув перший строк, за той ларьок (на хера він був нужен!). Шо то я очкую, парні. Стаять! їді сюда! Как хадіть в развєдку в логоео сепаратаров. он не ачкуєт, а как сказать добрав слово людям, он абдєлался. Нє, пацани, в натуре, давайте лучше завалю ватніка. Ватника й дурень завалити може. Кожен може бути злим — ти спробуй бути добрим. Во папалі. Блін.
Пауза.
Короче. давай так: ми вас любимо. Да, ми вас любимо, усіх-усіх-усіх. І все буде добре. Да, всьо будєт харашо. Ми скора вєрньомся. Я хочу пацанам передати привіт. У Житомир. Можна? Передавай. Привіт, пацани. У мене все клас. Зустрінемося вдома. І я хочу! Одногрупникам! І декану! Я від Нового року, як на Майдан поїхав. Вже, мабуть, відрахували. Мати порося і корову продали, щоб дурень вчився. А дурень дурнем — замість на правника вчитися і сидіти потім все життя в теплому охвісі — воює з автоматом на війні.
Слушайтє сюда. Я шо хочу сказать. Ми больше не крадьом. Так ложится масть, братва. Ми тєперь одна сємья. А как в своей сємьє ти будеш красть? Ти ж не криса, тваю мать? Ну і слава богу, шалом і аллах акбар, пацелуємся, братья мої, бившиє лохі.
Марічко. це Андрій. Пам'ятаєш, останнього разу я казав тобі, що хочу сина? Так от, я згоден на доню. Шо ги-ги? Шо ги-ги? Я тут хочу повинитися перед своєю Оксаною за те, що покинув її з дітьми. Якщо буду живий-здоровий, повернуся до вас, як приймете назад дурного хлопа.
Слиш, малая, ти там хату нє пєреварачівай. Та бєда в ванной комнатє, за вєнтєляціонной рєшоткой. Да, пол кіло. Да, много. Ти дастань, разарві кульок і смой ета гамно в унітаз. То, что била — била нєправільно. Я тут многоє понял. Так нє должно бить. Так больше нє будєт. Да, малая, єслі нє вернусь к пєрвому сєнтября, іді в школу.
Слава Ісусу Христу! Пробачте, отче Василю, що підвів вас. покинув семінарію і пішов на війну. Ми тут теж викупляємо фіхи. Як можемо.
Да. ви прастітє нас. За ту угнаную машину. За той розбитий ніс. І за цю війну. Ми такіє, как єсть. Ми багато чого зрозуміли. Пробачте. Ми вас любім всєх. Ми вас любимо.
Батальйооооон!!!
Ну все, побігли. Наші грузяться на КАМаз. В слєдующій раз.
Може, якось іншим разом…
07. 07.2014
Я цього не бачив. Ніхто цього не бачив. їхній підрозділ ніс бойове чергування на околиці Маріуполя. Надійшла інформація, що з боку ватників рухається велика колона вантажівок, бронетехніки без розпізнавальних знаків. Армійці передали по рації. Попросили підсилити і прикрити фланг з боку моря — в разі чого.
Вони саме патрулювали приватний сектор, коли пролунав постріл. Власне, не було ніякого пострілу. Бійця повело у різні боки і він тихо приліг на землю, наче перепочити. Мабуть, тварюка працювала з глушником.
Пораненого бійця евакуювали. Тварюка поцілила йому збоку, в місце, яке не захищене бронежилетом. Зараз в одній з лікарень Запорізької області лікарі борються за його життя.
В кишенях заплямованого кров'ю одягу, який довелося розрізати ножем, щоб швидко дістатися до рани і зупинити кровотечу, поряд з дрібними грошима, пластмасовою вервицею і пластмасовим Ісусом знайшли оцей списаний аркуш. Я не знаю імені цього чоловіка, навіть не знаю, скільки йому років.
Цей списаний аркуш з кишені пораненого бійця — можливо, його перша літературна спроба, можливо, у майбутньому великого поета (тільки б залишився живий!) — розірвав мені душу.
То нехай і вам розірве.
Ми лежали в холодній землі
Ми сто років сиділи у схроні
Я пропав би в цій повній імлі
Якби не твої долоні
Ми забули свої голоси
Ми ставали схожі на тишу
Я щоночі у Бога просив
Щоб мене не залишив
Ми були глухі і німі
Якби не твої губи
Які у цій повній пітьмі
Шепотіли мені «любий»
Я дивився в очі землі
В її чорне люстерце
Я вже бачив там свою смерть
Якби не твоє серце
Ми лежали на вогкому дні
Нас їли наші могили
Ти крізь ніч озивалась мені
Говорила мені «милий»
Ми довго сиділи в землі
Ми втратили очі
Ми спали на битому склі
Вічного дня як ночі
Ми вийшли зі своїх могил
Ми розправили крила (плечі)
Ми потужним помахом крил
Залишили свої могили
(повертаємось в гнізда лелечі)
Ми вийшли зі своїх темниць
Ми хочемо сонця і волі
Ми кажемо вам усім:
Доволі доволі доволі!
03.07. 7014
Маріуполь. Азов
Коли чистиш зброю...
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини
у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю
і стаєте ви суть одно
Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш
цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою — у тебе немає і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько
як зараз
І стаєте ви суть одно
Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій
і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе
так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери — пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно
Марійка
Її направду звати Марійка
Вони разом ходили до школи
Коли восени він сказав їй
що їде з чоловіками на Майдан
А за тиждень повернеться
Вона йому повірила
бо він її ніколи не обманював
А коли за від’їжджаючою автівкою
здійнялася курява
Зомліла коло воріт
Потім минула вічність
А коли почали гинути хлопці на Майдані
Вона перед іконами синці на колінах простояла
І таки відмолила його
А потім він сказав — почекай ще одну вічність
Ти жінка ти зможеш
І записався в батальйон
Минає ще одна вічність
Щонеділі перед тим як іти до церкви
Мати заплітає Марійці косу і дивується
Що в її 19 у неї так багато сивого волосся
А цього разу нащось згадує
бабусину сестру тітку Теклю
Яка ще на ту війну провела хлопця
А він не повернувся
На все життя залишилася самою
Хоч би дитину була він нього народила
А так — що ж
У дорогу Марійку проводжало все село
Найняли автівку з водієм за бензину
(Чоловік категорично відмовився
взяти бодай якісь гроші)
І два дні зносили
Сало крупу борошно цукор мед олію
Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному)
Проскурки із Зарваниці
Білизну чай каву
І все що Бог послав у селі людям
Всього 5 тонн
Андрійко
Назвемо його Андрійко
Хоча бійцю не можна мати імені
У нього лише позивний і псеедо
Від самого ранку відмивав руки
І обличчя і волосся і взуття і одяг
Від порохових газів від землі
яка пов'їдалася в шкіру
Від мастил якими чистив зброю
І від війни яка в'їлася в серце
Особливо від війни
Милом пральним порошком піском шампунем
Лимонним соком і бозна-чим
Ви пробували колись у душі відмитися від війни?
Найбільше він хвилювався за свої руки
Посічені з обламаними нігтями
з болючими занозами з мозолями
Які від зброї з’являються не там
де це буває зазвичай
Від лопати чи граблів
Він був занадто юний щоб розуміти
Що його руки мріє виліпити кожен скульптор
Його руки мріє оспівати кожен поет
У таких руках мріє опинитися кожна жінка
Тому що у нього руки чоловіка воїна
Бога війни
Коли Марійка з'явилася
в розташуванні батальйону
Її зустріли радісними вигуками і свистом
Наче олімпійську чемпіонку з гімнастики
Яка зібрала все золото
Наче кінозірку яка отримала Оскар і що там ще
Коли проводжали зніяковілого Андрійка
На побачення з Марійкою
Кожен намагався доторкнутися до нього
поплескати по плечу
Мовляв давай мужик ми у тебе віримо
покажи себе
Будемо тримати за тебе кулаки
Андрійко повернувся рано-вранці
Навшпиньках пройшов до свого спальника
Щоб нікого не потривожити
Склав у кутку зброю
Бо бійцю навіть на побачення
не можна без зброї
А коли побачив що я не сплю
Самими губами прошепотів одну-єдину фразу
Вона цілувала мої руки
Уявляєте?
Блаженно посміхнувся вдихнув на повні груди
І за мить пірнув на саме дно
глибокого короткого сну
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини
у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю
і стаєте ви суть одно
Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш
цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою — у тебе немає і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько
як зараз
І стаєте ви суть одно
Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій
і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе
так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери — пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно
Її направду звати Марійка
Вони разом ходили до школи
Коли восени він сказав їй
що їде з чоловіками на Майдан
А за тиждень повернеться
Вона йому повірила
бо він її ніколи не обманював
А коли за від’їжджаючою автівкою
здійнялася курява
Зомліла коло воріт
Потім минула вічність
А коли почали гинути хлопці на Майдані
Вона перед іконами синці на колінах простояла
І таки відмолила його
А потім він сказав — почекай ще одну вічність
Ти жінка ти зможеш
І записався в батальйон
Минає ще одна вічність
Щонеділі перед тим як іти до церкви
Мати заплітає Марійці косу і дивується
Що в її 19 у неї так багато сивого волосся
А цього разу нащось згадує
бабусину сестру тітку Теклю
Яка ще на ту війну провела хлопця
А він не повернувся
На все життя залишилася самою
Хоч би дитину була він нього народила
А так — що ж
У дорогу Марійку проводжало все село
Найняли автівку з водієм за бензину
(Чоловік категорично відмовився
взяти бодай якісь гроші)
І два дні зносили
Сало крупу борошно цукор мед олію
Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному)
Проскурки із Зарваниці
Білизну чай каву
І все що Бог послав у селі людям
Всього 5 тонн
Назвемо його Андрійко
Хоча бійцю не можна мати імені
У нього лише позивний і псеедо
Від самого ранку відмивав руки
І обличчя і волосся і взуття і одяг
Від порохових газів від землі
яка пов'їдалася в шкіру
Від мастил якими чистив зброю
І від війни яка в'їлася в серце
Особливо від війни
Милом пральним порошком піском шампунем
Лимонним соком і бозна-чим
Ви пробували колись у душі відмитися від війни?
Найбільше він хвилювався за свої руки
Посічені з обламаними нігтями
з болючими занозами з мозолями
Які від зброї з’являються не там
де це буває зазвичай
Від лопати чи граблів
Він був занадто юний щоб розуміти
Що його руки мріє виліпити кожен скульптор
Його руки мріє оспівати кожен поет
У таких руках мріє опинитися кожна жінка
Тому що у нього руки чоловіка воїна
Бога війни
Коли Марійка з'явилася
в розташуванні батальйону
Її зустріли радісними вигуками і свистом
Наче олімпійську чемпіонку з гімнастики
Яка зібрала все золото
Наче кінозірку яка отримала Оскар і що там ще
Коли проводжали зніяковілого Андрійка
На побачення з Марійкою
Кожен намагався доторкнутися до нього
поплескати по плечу
Мовляв давай мужик ми у тебе віримо
покажи себе
Будемо тримати за тебе кулаки
Андрійко повернувся рано-вранці
Навшпиньках пройшов до свого спальника
Щоб нікого не потривожити
Склав у кутку зброю
Бо бійцю навіть на побачення
не можна без зброї
А коли побачив що я не сплю
Самими губами прошепотів одну-єдину фразу
Вона цілувала мої руки
Уявляєте?
Блаженно посміхнувся вдихнув на повні груди
І за мить пірнув на саме дно
глибокого короткого сну
04.07. 2014
Ці чайки над полем бою — вони такі недоречні...
Ці чайки над полем бою — вони такі недоречні
Я ще можу зрозуміти круків
Вони здавна живляться плоттю загиблих воїнів.
Причому крукам байдуже —
Це плоть наших героїв чи наших ворогів
Не знаю чи варто за це ображатися на круків
Як би не було боляче
Я ще можу зрозуміти голубів
Вони звикли порпатися у людському смітті.
Навіть якщо вони будуть висмикувати волосся
Що злиплося від крові
з простелених навиліт голів
І вистелять ним свої гнізда
Я зрозумію їх
Я розумію горобців
Ці просто хочуть їсти
Вони з радісним цвіріньканням
Видзьобують із кишень і речмішків загиблих
(Лише випадково торкаючись очниць)
Залишки хліба печива цукру кави
І всього того що дісталося горобцям
Як військові трофеї
І вже ніколи не буде потрібне загиблим
Горобців я можу зрозуміти
А чайок — ні
Вони кружляють над полем бою
Над полем де лежать мертві
У променях сонця що сходить і заходить —
рожеві
Я переконую себе що це вони в променях сонця
Не у крові
Що це тільки фламінґо бувають рожеві
Від кількості спожитих креветок
Що чайки не можуть так швидко порожевіти
Від спожитої плоті загиблих з обох боків
(Принаймні щоб досягти
такого орнітологічного ефекту
Війна повинна була б тривати не один рік)
Вони кружляють над полем бою
Над полем яке тепер не знати як орати
Як будувати на ньому житло
Як сіяти хліб
Як народжувати дітей
Вони кружляють над полем бою
Падають униз
Хапають здобич
І через наші позиції летять до моря
Зчиняють бійки
І трапляється впускають здобич
Шматки людської плоті падають нам до ніг
(Найприкріше що ми не знаємо —
Це шматки плоті наших друзів чи наших ворогів)
Так дивно коли з неба
Просто тобі під ноги
Падає чийсь палець
Чиєсь вухо
Іноді здається
Що якби зібрати всі шматки докупи
Можна було б скласти людину —
Друга чи недруга —
От якби ще знайти когось хто б її воскресив
Рожеві чайки —
Волів би ніколи їх не бачити —
Найбільше жахіття цієї війни
І шматки людської плоті
Які падають тобі до ніг просто з неба
З якими просто не знаєш що робити —
Адже ти не будеш копати могилу для одного
Відірваного вибухом чи чайками пальця? —
Тим паче ти не знаєш — чий він
Ці чайки над полем бою — вони такі недоречні
Я ще можу зрозуміти круків
Вони здавна живляться плоттю загиблих воїнів.
Причому крукам байдуже —
Це плоть наших героїв чи наших ворогів
Не знаю чи варто за це ображатися на круків
Як би не було боляче
Я ще можу зрозуміти голубів
Вони звикли порпатися у людському смітті.
Навіть якщо вони будуть висмикувати волосся
Що злиплося від крові
з простелених навиліт голів
І вистелять ним свої гнізда
Я зрозумію їх
Я розумію горобців
Ці просто хочуть їсти
Вони з радісним цвіріньканням
Видзьобують із кишень і речмішків загиблих
(Лише випадково торкаючись очниць)
Залишки хліба печива цукру кави
І всього того що дісталося горобцям
Як військові трофеї
І вже ніколи не буде потрібне загиблим
Горобців я можу зрозуміти
А чайок — ні
Вони кружляють над полем бою
Над полем де лежать мертві
У променях сонця що сходить і заходить —
рожеві
Я переконую себе що це вони в променях сонця
Не у крові
Що це тільки фламінґо бувають рожеві
Від кількості спожитих креветок
Що чайки не можуть так швидко порожевіти
Від спожитої плоті загиблих з обох боків
(Принаймні щоб досягти
такого орнітологічного ефекту
Війна повинна була б тривати не один рік)
Вони кружляють над полем бою
Над полем яке тепер не знати як орати
Як будувати на ньому житло
Як сіяти хліб
Як народжувати дітей
Вони кружляють над полем бою
Падають униз
Хапають здобич
І через наші позиції летять до моря
Зчиняють бійки
І трапляється впускають здобич
Шматки людської плоті падають нам до ніг
(Найприкріше що ми не знаємо —
Це шматки плоті наших друзів чи наших ворогів)
Так дивно коли з неба
Просто тобі під ноги
Падає чийсь палець
Чиєсь вухо
Іноді здається
Що якби зібрати всі шматки докупи
Можна було б скласти людину —
Друга чи недруга —
От якби ще знайти когось хто б її воскресив
Рожеві чайки —
Волів би ніколи їх не бачити —
Найбільше жахіття цієї війни
І шматки людської плоті
Які падають тобі до ніг просто з неба
З якими просто не знаєш що робити —
Адже ти не будеш копати могилу для одного
Відірваного вибухом чи чайками пальця? —
Тим паче ти не знаєш — чий він
05.01. 2014
Під Слов’янськом бої...
Під Слов’янськом бої. А у нас під Маріуполем напруга така, що в бійців суглоби вискакують зі своїх місць і кришаться зуби.
Тримаємо фронт, тримаємо за наших побратимів зброю — не кулаки, немолодий «Афганець» тримається за серце і крадькома, щоб не побачили й не відрахували з батальйону, ковтає валідол. «Семінарист» однією рукою теребить вервицю і самими губами мовить БогородицеДіво і ОтчеНаш, а іншою до хрускоту пальців стискає зброю. «Студент» з Могилянки раз за разом протирає запітнілі окуляри і нервово клацає затвором. Я теж хочу чи то кави, чи то гранчак спирту, чи то обернутись і завити вовком.
Нараз сигнал тривоги. Бойовий виїзд. Перша рота.
Нелюди прийшли з боку моря, з нелюдської сторони, і обстріляли з міномета наших прикордонників. Наших було дев'ятеро, ті напали на них втридцятьох, одного вбили, ще двох важко поранили.
Пацани такі вмотивовані, такі злі, жадають по- мститися за своїх братів, що нормально на війні для воїна. Кажуть: піймаємо — в полон не візьмемо жодного. От тільки ті дурнуваті КАМази так
повільно їдуть, що хоч бери та й вистрибуй за борт і біжи піхотинцем на місце бою.
А Маріуполь з околицями потроху звикає, що тут базується батальйон, як перед тим звик Бердянськ — день за днем усе більше «Слава Україні» — «Героям Слава», синьо-жовтих прапорців, гудків клаксонів і дівочих усмішок. Особливо — дівочих усмішок.
Зі спостережень бійців: переважна більшість місцевих мешканців за нас, та, власне, вони — це ті самі ми, усі ми одна сім'я, просто дехто щось не так зрозумів чи заплутався.
Ми — це місцеві рибалки, які під обстрілом, ризикуючи власним життям, винесли з поля бою загиблого і двох поранених прикордонників.
Ми — це один із керівників Донецької міліції, який вивів увірений йому особовий склад на допомогу нашим бійцям, а тим, які не з’явилися, тому що бояться чи симпатизують ватникам, обіцяв начистити пику і натягнути «глаз на жопу».
Ми — це літні жіночки, які приносять бійцям сир, сметану, абрикоси, скрушно зітхають і без кінця «бєрєґі вас Ґаслодь, роднєнькіє».
Ватники розділилися. Двома групами — 17 і 13 осіб відходять суходолом у бік грьобаного Таганрогу.
Велика територія для зачистки — а «ловушки», а міни, а розтяжки, а всяка інша хрєнь, а снайпери — наші викликають на підмогу другу роту.
Поле за полем, балка за балкою, яр за яром, двір за двором — і так добу — без їжі, без води, без сну, без сходити до вітру.
Знайшли місце, де стояв міномет і вівся обстріл наших прикордонників. Залишки зброї вражають наших спеців. Нові технології. Ще не бачили такого. Працювали вишколені профі.
Місцеві допомагають. Селяни, рибалки — та усі — показують, де ховаються ватники, контрабандисти, видають цілі арсенали зброї.
Убивць цього разу не піймали. Цього разу. Вони встигли добігти до кордону і заскочити на свій бік.
Наші бійці постояли на кордоні з кацапією. подивилися ворогам очі в очі чи, точніше, бінокль у бінокль, а потім показали їм те, що зазвичай показували ворогам козаки, приспустивши штани, і сказали, щоб чекали на нас в гості у Таґанрозі.
06.06.2014
У мене є земляк...
У мене є земляк
Я бачу його в бінокль
Він дивиться на мене через оптику
Дивно якось так
Раніше як?
Спершу ви обстрілюєте одне одного здалеку
З катапульти з гармат круглими
як дині ядрами з гаубиць
З луків з мушкетів із крем'яними запалами
з рушниць
Потім сходилися лава на лаву чи лізли на мур
Билися на сокирах на мечах на шаблях
Йшли в атаку примкнувши багнети
Навіть якщо ти не бачив обличчя свого ворога
В шоломі прикрите захисними латами
Ти бачив його очі
Чув його крики і сморід
Бачив як він пітніє під вагою обладунків зброї
І важкої роботи воїна-вбивці
Як він падає поранений
Як кров і життя витікають з його рани
Як він конає
Ти міг підійти до нього запитати:
Привіт чувак як справи
Ти звідки такий красивий тут узявся
У тебе часом немає мобільного
щоб додому зателефонувати
А то я свій десь посіяв у розпалі бою
Що кажеш Покриття немає Шкода
Закуримо чи що земляче?
Що там у вас палять Приму Мальборо
Ну ні фіґа собі
А в нас палять Парламент Шо га-га
Хочеш — сільвер хочеш — аква
Це тіпа верхня і нижня палата
А в тебе почуття гумору
Видно ти не повний засранець
Хочеш палити парламент
Ходи до нас
А зараз як?
А зараз у мене немає ворога
Тобто ворог доволі умовний
У мене є сектор обстрілу
Он та зєльонка
З якої якесь падло третій день
намагається в мене поцілити
Тож я у відповідь веду інтенсивний вогонь
От якби відстань була трохи меншою
Як колись щоб я міг бачити його очі
Чи принаймні докричатися до нього
Я б йому сказав:
Слухай чудак
Тобі шо блін нема чим більше
в цьому грьобаному житті зайнятися
Перепочинь хвильку
Встигнеш іще зі свого калаша потатакати
Дай спокійно півгодинки подрімати
Супу поїсти поголитися шкарпетки випрати
Нікуди від нас не дінеться ця курва війна
Молодець Гарний хлопчик Слухайся татка
Хочеш пива У нас тут Львівське
А що у вас там Дай вгадаю Балтика
Скоро ми будемо в ній купатися
Тобто ми — купатися а ви — на дні плавати
Ну ладно ладно шо ти блін чуть шо
Одразу почитаєш татакати
Ти можеш сам без перекладача порозмовляти
У мене теж такий перекладач знайдеться
Сказано я пожартував
Пауза Шо ти кажеш П'єш Сармат
Ну це в корні міняє діло
А то балтика біле море камчатка
Сармат донецький наш
Перекинь пляшку А я тобі Львівського
Та не сци не гранату
Разом на три-чотири
Пауза Відкорковуємо П'ємо Ну як Клас
Чуєш вата ви там футбол дивитеся
Рідко Нема часу за роботою Те саме у нас
А бачив як славні козаки алжирці
натовкли вашим зад
Шо ти кажеш Вони руским зад надерли
А ти вболіваєш за наших
Чекай-чекай-чекай Ти мене геть заплутав
А хто у тебе наші? Українська збірна?!
Збірна України?!
Тимощук — твій улюблений футболіст?
Ти взяв у Тимощука автограф для сина?
Ще до того як почалася вся ця херня
У тебе син Він ходить в спортивну школу
І мріє грати в київському динамо
і за українську збірну?!
То якого хрєна ти робиш в цій сраній зєльонці
і по нас стріляєш
Тому що ми бандерівці і укропи зелені
Ну ти мудааааак
Та досить вже татакати оглухнути можна
Ти теж запихаєш стріляні гільзи у вуха
Ти можеш щось власним голосом сказати
Через тебе пиво пролив Вб'ю тебе блядь
Укроп — чоловіча рослина
Їж — і в тебе буде так стояти
А що таке вата У воді не тоне Сам знаєш що
Судячи з того як часто ти стріляєш і все мимо
Ти вболіваєш за Шахтар
Що кажеш Судячи з того як рідко я стріляю
У мене брак набоїв і я вболіваю за Карпати Га-га
Взагалі-то ти вболіваєш за Іллічівець
Бо ти з Маріуполя вата
Взагалі-то я вболіваю за Ниву бо я з Тернополя
Тільки не запитуй мене чи Тернопіль
Це часом не райцентр Закарпатської області
Бо стрельну з підствольника
Всі хто у мене таке запитує
Перші у списку на купання
на дні Балтійського моря
Шо га-га шо га-га
Чи знаєш ти що таке Тернопіль вата
Тернопіль — це місце де людині добре
Ось так
А чи знаєш ти вата що на Тернопільщині
Третина есіх українських замків
Так-так вато у давнину українці
Були лицарями і жили в замках
Уявляєш скільки треба було потратити зусиль
Щоб перетворити шляхетних лицарів
На тюхтіїв гречкосіїв і свинопасів
Кляті поети романтизуючи селян
теж до цього доклалися
Але сталася біда — прийшла вата у нашу хату
Ми швидко вчимося ми швидко згадуємо
Тепер — без варіантів — ця війна закінчиться
Нашою абсолютною перемогою
а вашою нищівною поразкою
Українці чи бандерівці як ви кажете
Пройдуть парадом перемоги
на красній площі в москві
Ти головне доживи Побачиш сам
А ти певно думав
що українці народжуються в шахтах
Живуть у шахтах від народження —
чорні й вугілля гризуть
Пауза Чути як десь працюють міномети Перекур
Слухай вато як кажеш тебе там кличуть
Борисом мати назвала
Я не знаю про що думала моя мати
Щоб назвати мене так само
як якусь вату але я теж Борис
А що це ми з тобою все перекрикуємося
перегукуємося
Давай підходь ближче на нейтральну територію
Обіцяю з нашого боку ніхто не відкриє вогонь
Щоб я теж підходив
Гаразд Підійду Чого ж
Даєш слово що з вашого боку
стрілянини не буде
Ну а як на рахунок твоїх теперішніх землячків
Чеченів сибіряків
А — їх зараз тут немає Вони в другому ешелоні
Шашлики смажать Відібрали в дядька козу
Тіпа заґрядотряди
Щоб ви не розбіглися додому
Можна я не буду матюкатися Можна
Не матюкатися — це така моя форма протесту
Як же ж ти дійшов до такого життя земляче
Гаразд Мовчу Бля
Двісті метрів від наших окопів до їхніх окопів
Сто кроків з мого боку сто кроків з його боку —
Сто найважчих кроків за цю столітню війну
Зійшлися Руки зайняті зброєю
Руки не потиснули
Нічого Так — звичайний хлопець
Трохи молодший за мене
Присіли на суху
зрізану кулеметними чергами траву
Поговорили Про те про се Помовчали
Подумали
Про одне й те саме помовчали
Про одне й те саме подумали
Про війну
Про війну
Про цю кляту війну
Перед тим як розійтися
Перед тим як відміряти спиною
Наступних сто олов'яних кроків
Він мені:
Наступного разу коли доведеться стріляти
Я буду брати трохи вище
Наскільки вище питаю
Щоб тебе не зачепити
А так щоб взагалі не стріляти
Не можеш Поки що
Розумію Ага Тобі треба з мужиками порадитися
Як далі бути Ага
Тим часом поки ви будете радитися
Я теж буду брати трохи вище
Так що не обижайся
якщо гілочки з дерев упадуть на голову
Шкода буде якщо залишиться без батька
такий пацан —
Майбутній гравець збірної України
Завтра знову стріляємо
Завтра знову чуємо якісь крики
Може це кричать поранені
Може це живі кричать над тілами загиблих
Може це твій земляк з того боку
Запитує тебе який рахунок
Бразилія — Німеччина
Це той випадок
коли найкращий рахунок сьогодні
Нульова нічия
У мене є земляк
Я бачу його в бінокль
Він дивиться на мене через оптику
Дивно якось так
Раніше як?
Спершу ви обстрілюєте одне одного здалеку
З катапульти з гармат круглими
як дині ядрами з гаубиць
З луків з мушкетів із крем'яними запалами
з рушниць
Потім сходилися лава на лаву чи лізли на мур
Билися на сокирах на мечах на шаблях
Йшли в атаку примкнувши багнети
Навіть якщо ти не бачив обличчя свого ворога
В шоломі прикрите захисними латами
Ти бачив його очі
Чув його крики і сморід
Бачив як він пітніє під вагою обладунків зброї
І важкої роботи воїна-вбивці
Як він падає поранений
Як кров і життя витікають з його рани
Як він конає
Ти міг підійти до нього запитати:
Привіт чувак як справи
Ти звідки такий красивий тут узявся
У тебе часом немає мобільного
щоб додому зателефонувати
А то я свій десь посіяв у розпалі бою
Що кажеш Покриття немає Шкода
Закуримо чи що земляче?
Що там у вас палять Приму Мальборо
Ну ні фіґа собі
А в нас палять Парламент Шо га-га
Хочеш — сільвер хочеш — аква
Це тіпа верхня і нижня палата
А в тебе почуття гумору
Видно ти не повний засранець
Хочеш палити парламент
Ходи до нас
А зараз як?
А зараз у мене немає ворога
Тобто ворог доволі умовний
У мене є сектор обстрілу
Он та зєльонка
З якої якесь падло третій день
намагається в мене поцілити
Тож я у відповідь веду інтенсивний вогонь
От якби відстань була трохи меншою
Як колись щоб я міг бачити його очі
Чи принаймні докричатися до нього
Я б йому сказав:
Слухай чудак
Тобі шо блін нема чим більше
в цьому грьобаному житті зайнятися
Перепочинь хвильку
Встигнеш іще зі свого калаша потатакати
Дай спокійно півгодинки подрімати
Супу поїсти поголитися шкарпетки випрати
Нікуди від нас не дінеться ця курва війна
Молодець Гарний хлопчик Слухайся татка
Хочеш пива У нас тут Львівське
А що у вас там Дай вгадаю Балтика
Скоро ми будемо в ній купатися
Тобто ми — купатися а ви — на дні плавати
Ну ладно ладно шо ти блін чуть шо
Одразу почитаєш татакати
Ти можеш сам без перекладача порозмовляти
У мене теж такий перекладач знайдеться
Сказано я пожартував
Пауза Шо ти кажеш П'єш Сармат
Ну це в корні міняє діло
А то балтика біле море камчатка
Сармат донецький наш
Перекинь пляшку А я тобі Львівського
Та не сци не гранату
Разом на три-чотири
Пауза Відкорковуємо П'ємо Ну як Клас
Чуєш вата ви там футбол дивитеся
Рідко Нема часу за роботою Те саме у нас
А бачив як славні козаки алжирці
натовкли вашим зад
Шо ти кажеш Вони руским зад надерли
А ти вболіваєш за наших
Чекай-чекай-чекай Ти мене геть заплутав
А хто у тебе наші? Українська збірна?!
Збірна України?!
Тимощук — твій улюблений футболіст?
Ти взяв у Тимощука автограф для сина?
Ще до того як почалася вся ця херня
У тебе син Він ходить в спортивну школу
І мріє грати в київському динамо
і за українську збірну?!
То якого хрєна ти робиш в цій сраній зєльонці
і по нас стріляєш
Тому що ми бандерівці і укропи зелені
Ну ти мудааааак
Та досить вже татакати оглухнути можна
Ти теж запихаєш стріляні гільзи у вуха
Ти можеш щось власним голосом сказати
Через тебе пиво пролив Вб'ю тебе блядь
Укроп — чоловіча рослина
Їж — і в тебе буде так стояти
А що таке вата У воді не тоне Сам знаєш що
Судячи з того як часто ти стріляєш і все мимо
Ти вболіваєш за Шахтар
Що кажеш Судячи з того як рідко я стріляю
У мене брак набоїв і я вболіваю за Карпати Га-га
Взагалі-то ти вболіваєш за Іллічівець
Бо ти з Маріуполя вата
Взагалі-то я вболіваю за Ниву бо я з Тернополя
Тільки не запитуй мене чи Тернопіль
Це часом не райцентр Закарпатської області
Бо стрельну з підствольника
Всі хто у мене таке запитує
Перші у списку на купання
на дні Балтійського моря
Шо га-га шо га-га
Чи знаєш ти що таке Тернопіль вата
Тернопіль — це місце де людині добре
Ось так
А чи знаєш ти вата що на Тернопільщині
Третина есіх українських замків
Так-так вато у давнину українці
Були лицарями і жили в замках
Уявляєш скільки треба було потратити зусиль
Щоб перетворити шляхетних лицарів
На тюхтіїв гречкосіїв і свинопасів
Кляті поети романтизуючи селян
теж до цього доклалися
Але сталася біда — прийшла вата у нашу хату
Ми швидко вчимося ми швидко згадуємо
Тепер — без варіантів — ця війна закінчиться
Нашою абсолютною перемогою
а вашою нищівною поразкою
Українці чи бандерівці як ви кажете
Пройдуть парадом перемоги
на красній площі в москві
Ти головне доживи Побачиш сам
А ти певно думав
що українці народжуються в шахтах
Живуть у шахтах від народження —
чорні й вугілля гризуть
Пауза Чути як десь працюють міномети Перекур
Слухай вато як кажеш тебе там кличуть
Борисом мати назвала
Я не знаю про що думала моя мати
Щоб назвати мене так само
як якусь вату але я теж Борис
А що це ми з тобою все перекрикуємося
перегукуємося
Давай підходь ближче на нейтральну територію
Обіцяю з нашого боку ніхто не відкриє вогонь
Щоб я теж підходив
Гаразд Підійду Чого ж
Даєш слово що з вашого боку
стрілянини не буде
Ну а як на рахунок твоїх теперішніх землячків
Чеченів сибіряків
А — їх зараз тут немає Вони в другому ешелоні
Шашлики смажать Відібрали в дядька козу
Тіпа заґрядотряди
Щоб ви не розбіглися додому
Можна я не буду матюкатися Можна
Не матюкатися — це така моя форма протесту
Як же ж ти дійшов до такого життя земляче
Гаразд Мовчу Бля
Двісті метрів від наших окопів до їхніх окопів
Сто кроків з мого боку сто кроків з його боку —
Сто найважчих кроків за цю столітню війну
Зійшлися Руки зайняті зброєю
Руки не потиснули
Нічого Так — звичайний хлопець
Трохи молодший за мене
Присіли на суху
зрізану кулеметними чергами траву
Поговорили Про те про се Помовчали
Подумали
Про одне й те саме помовчали
Про одне й те саме подумали
Про війну
Про війну
Про цю кляту війну
Перед тим як розійтися
Перед тим як відміряти спиною
Наступних сто олов'яних кроків
Він мені:
Наступного разу коли доведеться стріляти
Я буду брати трохи вище
Наскільки вище питаю
Щоб тебе не зачепити
А так щоб взагалі не стріляти
Не можеш Поки що
Розумію Ага Тобі треба з мужиками порадитися
Як далі бути Ага
Тим часом поки ви будете радитися
Я теж буду брати трохи вище
Так що не обижайся
якщо гілочки з дерев упадуть на голову
Шкода буде якщо залишиться без батька
такий пацан —
Майбутній гравець збірної України
Завтра знову стріляємо
Завтра знову чуємо якісь крики
Може це кричать поранені
Може це живі кричать над тілами загиблих
Може це твій земляк з того боку
Запитує тебе який рахунок
Бразилія — Німеччина
Це той випадок
коли найкращий рахунок сьогодні
Нульова нічия
09.07.2.014
Час на війні...
Час на війні — це щось таке, що йде зовсім по-іншому. Він не вимірюється ані годинником, ані календарем. Бодай тому, що вимірюється життям твоїх товаришів. Оцих матюкливих, іноді трохи зляканих, але таких, таких, таких пацанів, що кожного з них хочеться собою прикрити.
Зрештою, чорт забирай, він вимірюється твоїм власним життям.
Та що там час — мить усе вирішує в цій столітній війні. Мить вирішує, хто стріляє першим, хто житиме.
Вирушаємо з Києва до Артемівська, бо війна, бо там наші побратими з батальйону «Донбас» кожен день під обстрілом, тримають передову, бо так треба.
Збираємося виїжджати зранку, але то те, то се. То делегації, то волонтери, то добровольці, «коли нас візьмете з собою на передову, коли дасте нам зброю, ви не дивіться, що я старий, малий, кривий, я не буду вам обузою, а якщо доведеться загинути, то не одного кацапа візьму з собою», то священики, то матері — й усім мусиш вкраяти свого часу, наче нарізати смужку життя; легше врізати і віддати пальця.
Тактично неправильно, час не любить такого легковажного поводження з ним. Вирушаємо коло полудня. Полтаву, Харків пройшли за сонця, в Ізюмі сонце стало червоним, скільки не підживлюй його світлом фар; у Слов'янськ — наче висадилися на невідомій планеті — зайшли глибокої ночі. Марсіанські пейзажі, декорації для зоряних війн, усюди відчувається, що тут побували чужі. Стівену Спілберґу це сподобалось би. Моторошно. Моторошно. Моторошно. Невже це наша планета, наш час, невже це з людьми зробили люди?
Між Ізюмом і Слов’янськом 5 блокпостів. Наші. А покажіть документи, вийдіть з машини, відкрийте багажник, а тримайте руки так, щоб я їх бачив, мета поїздки, зброя є, немає зброї, а якщо я пошукаю, спробуй, поїдеш далі з нами, в багажнику. Це на першому блокпості з боку Харкова. А сам весь такий чистенький, випрасуваний, відгодований, з шевроном із зображенням птаха і ненависним для кожного майданівця написом. А зброя — ми від заздрості дар мови втратили. Мрія натівця. От би нашим пацанам таку на передову, а не цим бикам у тилу нею красуватися. Ледве стрималися від спокуси здійснити захоплення. Просто нас троє, а їх десяток.
Що ближче до передової, то ближчі люди. То більше наші наші.
П'ятий блокпост, околиця Слов'янська. Не партеся, хлопці, своїх впізнаємо на дух, у нас вата не розмовляє українською, тим паче з галицьким акцентом. От блін, а що, так помітно, 25 років у Києві. У мене слух. Як у снайпера. Як у вчителя української мови і літератури з двадцятилітнім стажем. Та ну. Ти звідки, брате? З Борислава. А я з Тернополя. Обнімемося, брате. А він теж має стосунок до мови і літератури. Це наш Влад, Ніжинський Робін Гуд. Письменник — каже, якщо не бреше. Хлопці, ану бігом сюди, подивіться, хто до нас приїхав — герой майдану, лєніноборець і комбат Микола Коханівський, сер Робін (не футболіст) Гуд і Гуменюк — письменник. Блін, досить приколюватись.
Ви куди зараз? В Артемівськ. До Семена. Ага. Бля. У них там жорстко. Щодня м'ясорубка. Я б на ніч не радив. Треба. А що по зброї. Три коротких стволи. Херня. Були у нас трофейні. Дали б вам 2–3 калаші. Вчора повіддавали. Тут від Слов'янська до Артемівська реально нікого нема. Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка — нічийна земля. Особливо вночі різні групи шаряться. За півгодини перед вашим приїздом була пальба — з калашів і кулемета, якраз із того боку, куди ви збираєтеся. Блядство.
Патрон у патронник, кожної секунди будьте готові до того, що вас можуть обстріляти, швидкість 200, педаль до поляка — і газу, газу. Рації у вас нема. Ви з Маріуполя. Ви тут типу чужі. Йобане керівництво, про що воно думає. Пиши телефон. Якщо приймете бій — дзвони, поможемо.
Ну що, обнімемося, брате. Бережіть себе. І ви себе бережіть. З Богом.
Легко сказати «200 — і газу». Бетонні блоки впоперек дороги, шини, повалені дерева, обірвані дроти, вирви, залишки блокпостів, напівзруйновані кулеметні гнізда, бліндажі, спалена техніка, швидкість руху почасти нульова, загальна — 40 кілометрів.
Раз мало не злетіли у воду, прогледіли, що попереду підірваний міст. Раз нас обстріляли — на виїзді зі Слов'янська, здається, свої, у місцині, яку тутешні називають «на каналі». Таке буває. Це нормально. Залишили серед поля, серед лісу десяток другий срочників-пацанів, насипали кілька відер набоїв і — як хочете, так до ранку відбивайтеся. Вранці поміняємо. А ви знаєте, що таке в двадцять років пережити на війні одну ніч? Один сивіє, другий кличе маму, третій молиться, четвертий Бога проклинає. Я ж проклинаю усіх, хто розкриває пащу на цих пацанів, усіх жирних пацюків, які окопалися в тилу і судять про те, як погано воює наша пацанва, наші батальйони і наша армія. Чуєте? Я вас проклинаю, педерасти обидвох статей.
У Слов’янську не зустріли жодної людини, жодного авта, жодного світла у вікні. Страшно. Страшно. Заледве вирулили з цього «цвинтаря розстріляних ілюзій». Заледве знайшли іншу дорогу на Артемівськ. Заправка. Десь на півдорозі між Слов'янськом і Краматорськом. Дивина. Працює. Пошарпана, потрощена, пограбована, попалена, але — працює! Заправник сам-один біля своєї заправки, як біля своїх вулканів Маленький принц. Вступає в розмову, до болю рідний, милий вуху суржик, радіє, що бачить людей, ще більше радіє, що, заправившись, платимо гроші. Бо ті заправлялися за будь здаров, хто ті, ну ті, озирається, чужі погані люди.
У центрі Краматорська дорогу перегородила жінка. Точніше — людина, скажімо так, не дуже твереза і не дуже жінка. Рєбята, подвєзіте. Куда? Здєсь нєдалєко. Три кеме. Розмова не заладилася. Окрім неї, нікого більше не цікавив інтим, підвезли, довезли, висадили, повідкривали вікна, щоб вивітрився перегар, та й що там тих три кілометри. Тішить те, що й тут живуть люди. Якось живуть. Якось люди.
В Артемівськ, на базу батальйону «Донбас», дісталися за опівніч. Майже у воротях зіткнулися з розвідувальною групою, яка поверталася із завдання. Половина облич знайомі, всі пройшли Майдан, з другою половиною спільні знайомі. Друзі.
Обнялися. Обмінялися новинами з фронтів. Ну, що у вас тут? А що у нас тут? Війна. Воюємо.
5 днів тут стоїмо. Жодної ночі спокійної. Щоночі обстрілюють наш гуртожиток. Тільки в’їхали. тільки вклалися спати, нараз — бабах! — постріл із «джмеля». Добре, що в стіну попав, а не у вікно, всі вікна посипались із першого по п'ятий поверх. Потім другий постріл — бабах! — потім третій. Позалягали біля вікон, повибігали в коридор, зайняли кругову оборону, відкрили вогонь, відбилися. На ранок пішли прочісувати місцевість, знайшли місця, звідки вівся вогонь; якщо й поклали когось, то вони забрали своїх двохсотих. Люди повиходили на вулиці, відкрилися магазини, їздять автівки, жінки з колясками, кажуть, уперше за багато тижнів. Наступної ночі — снайпер. Тільки бах-бах, бах-бах — то в одне вікно, то в інше. Засікли його в тепловізор, вальнули, а він, гад, поміняв позицію, і знову бах-бах і бах- бах. І так цілу ніч — він на нас полює, а ми на нього, профі. А вчора під'їжджає беха, зупиняється он там, водій не глушить, сидить за кермом, а пасажир з гранатомета — бабах! — розкурочив дах, зняв шифер. Пацани на посту давай поливати його з калашів, а тут дерева, мандраж, відстань, а наш старий афганець, той, в якого радикуліт, приліг за бруствер і одиночними з калаша бах, бах, бах — і посипалися в бесі вікна. А тут таксист приїхав, якраз за бехою. сам бачиш, через ці гори щебеню там вузький проїзд, перекрив нашим зону обстрілу. Довелося припинити, щоб не покласти цивільного. Беха рвонула з місця, водій може поранений, може ні, а пасажиру-стрільцю, здається, кришка. А де ти його будеш шукати? Без номерів. Місцеві приходять, приносять їсти, розказують — той був, той був, той колорад, але лише окопи рив, подивитися на нас. доторкнутися рукою, свої ж бо. А таксист учора приходив, каже — дякую, хлопці, що врятували мені життя, дякую, що не стріляли, хоча мали на це повне право, бо так, як боно вчора виглядало все, ви мали право подумати, що я з ними заодно і прикриваю їхній відхід. Була така думка.
Сьогодні один з наших блокпостів отут, за містом, кілометрів 2–3, атакувало дві групи. Перерізали їх вогнем. Просто нам пощастило, що вони закидали гранати нам за спину. Більше десятка гранат — і все перельот, ні разу не влучили. А ми їх накосили. Коли все закінчилося, ми оглянули місце, де вони стояли, покидали рпг, свд, інше залізо, всюди кров, бачу — рукавиця, о, думаю, зараз, якщо іншу знайду, буду мав, а там в рукавиці кисть руки, ще тепла, прикинь? Закопали, а що робити? Якщо вночі буде виїзд, візьмете нас з собою. Візьмемо. Чого ж. Але краще най не буде.
Кілька днів тому ще не те було. Стоять пацани на посту, чують — лазить хтось, мінує чи розтяжки ставить. Стой, хто ідьот! Ні звуку. Ну, влупили чергу. А зранку знаходимо чеченця. Розтяжки ставив. Що робити? Ворог. А ворог — він живий, а це — мертвий, а з мертвими ми не воюємо. Нехай Бог з ним розбирається, чи хто в них там. Закрили очі. викопали могилу тут-таки в полі, поклали йому в могилу його зброю, засипали, прочитали Отченаш. Все. Спочивай з миром.
Вкладаємося спати. Ось вам кімната, ось вам матраци, світло не вмикайте, у вікнах не маячте, хочете жити — у вікнах не куріть, зброю напоготові, що ще? Може, ви приїхали нам на фарт і хоча б цю ніч буде спокій. Ага. Якщо почнеться обстріл. якщо буде кіпіш, ви краще сидіть в кімнаті і в коридор не йдіть, наші пацани вас не знають, ще хтось подумає, що ворог вдерся на поверхи, і влупить чергу. Суттєве зауваження. Головне — розумне. Добраніч, хлопці. Добраніч, хлопці.
Уранці розбудило сонце і горобці, які, здається. нічого не знають про війну, у яких на дереві за нашим вікном якісь там свбі' гороб’ячі клопоти.
Вийшли у двір, бійці збираються на патрулювання. на блокпости, обступили, купа знайомих, а що там у Маріуполі, а що там у Києві, а доки це все. Зав'язалася розмова, обмінялися телефонами. пофоткалися. Семен Семенченко без балаклави — звичайний хлопець, звичний український пацан. як будь-який інший з Харкова. Львова чи Житомира.
Їдете? Їдемо. А що у вас? Два пееми і тете. Мало. Та мало, а попробуй проїдь пів-України з калашом і доведи кожному мусору. що ти не ворог. Візьміть трійко гранат, негусто, та все ж, що можемо…
13.07.2014
«Жодного сну за усю війну»...
«Жодного сну за усю війну»
Хотілося написати з пафосом заримувати
Але хто тобі повірить солдате
Якщо ти в риму з пафосом
Говоритимеш про війну
Для пафосу потрібне підвищення
Трибуна чи табуретка
Бо не скажеш своєму товаришу
Який після нічного бою
Ледве волочить ноги і кулемета
Обвішаний кулеметними стрічками
Розгрузкою бронежилетом
Дай вилізу тобі на плечі
Мені треба прочитати вірша
(Поети найкраще пишуть вірші
Стоячи на могилах поетів
Якщо під ногою немає підходящої могили поета
Згодиться могила батька могила матері
Розрита могила)
Те що можуть собі дозволити поети
Добровольцю не до лиця
Як ти напишеш з пафосом про вчорашнього беркутівця
Який добровольцем прийшов у ваш батальйон
І каже: хлопці я усе розумію ви мене ненавидите
і є за що
Не женіть мене хочу бути вам братом
Хочу кров'ю змити свою ганьбу
Коли їхній підрозділ потрапив у засідку
Закінчилися набої і усі довкола вже були мертві
Залишився лише він і майданівець Павло
Вони подивилися один одному в очі обнялися
Пробач мені брате
І ти пробач мені брате
Один затиснув в руці гранату
Інший висмикнув чеку
В риму працюють автомати кулемети
і гранатомети
Тутутуууу тататаааах бах!
Але в цьому немає поезії
Немає поезії коли один гине інший вбиває
Нема пафосу в простріленій голові
Бачу навіть Канстантін Сімонов
Ні чорта не розумів про війну
Куди вже мені
Як писати про хлопця
Якому осколком пропороло живіт
Надвоє як скальпелем рівненько
Він біг і кишки просто вивалилися на землю
Намоталися на ноги на берці
Він сів ще живий в агонії до стіни приперся
Запихає кишки назад в черевну порожнину
«Допоможіть хлопці»
А як ти йому допоможеш
А писати — як
Але я хотів про сон
Я не хотів про війну
Сьогодні сталося щось незвичне
Принаймні зі мною — вперше
Я заснув за кермом
Проспав відрізок дороги
Між Биківнею і Броварами
Не пам’ятаю як проїхав
І вперше за усю війну
Приснився сон
Приходить до мене хлопець
Той якого тяжко поранили на околиці Маріуполя
Юний поет-воїн
Який жодного разу не встиг вистрілити
у бік ворога
І написав одного-єдиного вірша
Про землю схрон і любов
Вірша який — так сталося —
Поповнив мій рукописний архів
Я не вижив — каже — така доля
Але у мене все гаразд.
Оце — моя дівчина
Правда гарна
її вбили у лютому в Марійському парку
Перев'язувала пораненого
А потім щоб приховати втопили в Дніпрі.
Батьки досі не знають що вона була на Майдані
Батьки досі думають
що вона поїхала вчитися до Польщі
Не знаємо як їм повідомити
Єдиний шлях — сон і ви
Одружуємося
Так — одружуємося
Вона погодилася вийти за мене заміж
Не дивуйтеся
У нас тут усе так само як у вас
Ну — майже так
Юрій Вербицький буде їй
за посадженого батька
Михайло Жизневський буде моїм дружбою
Устим Голоднюк у нас тут ангел
Старий Андрей Шептицький
як сина його полюбив
Ви там надрукували мого вірша
Дякую
Не дивуйтеся ми вас бачимо
Вірш так собі
У мене тут ще є зо два десятки
Ці — кращі
Написалися коли лежав без свідомості в лікарні
Деякі з'явилися вже тут
І протягує мені зошита
Скриплять гальма
Я не встиг прочитати жодного рядка
З того тонкого учнівського зошита
Сон відлітає
Броварський світлофор
Повернися хлопчику
Прийди в мій сон
Прошу щоразу коли лягаю спати
Що ти хотів нам усім сказати
Що там було
В тому тоненькому учнівському зошиті
Що
«Жодного сну за усю війну»
Хотілося написати з пафосом заримувати
Але хто тобі повірить солдате
Якщо ти в риму з пафосом
Говоритимеш про війну
Для пафосу потрібне підвищення
Трибуна чи табуретка
Бо не скажеш своєму товаришу
Який після нічного бою
Ледве волочить ноги і кулемета
Обвішаний кулеметними стрічками
Розгрузкою бронежилетом
Дай вилізу тобі на плечі
Мені треба прочитати вірша
(Поети найкраще пишуть вірші
Стоячи на могилах поетів
Якщо під ногою немає підходящої могили поета
Згодиться могила батька могила матері
Розрита могила)
Те що можуть собі дозволити поети
Добровольцю не до лиця
Як ти напишеш з пафосом про вчорашнього беркутівця
Який добровольцем прийшов у ваш батальйон
І каже: хлопці я усе розумію ви мене ненавидите
і є за що
Не женіть мене хочу бути вам братом
Хочу кров'ю змити свою ганьбу
Коли їхній підрозділ потрапив у засідку
Закінчилися набої і усі довкола вже були мертві
Залишився лише він і майданівець Павло
Вони подивилися один одному в очі обнялися
Пробач мені брате
І ти пробач мені брате
Один затиснув в руці гранату
Інший висмикнув чеку
В риму працюють автомати кулемети
і гранатомети
Тутутуууу тататаааах бах!
Але в цьому немає поезії
Немає поезії коли один гине інший вбиває
Нема пафосу в простріленій голові
Бачу навіть Канстантін Сімонов
Ні чорта не розумів про війну
Куди вже мені
Як писати про хлопця
Якому осколком пропороло живіт
Надвоє як скальпелем рівненько
Він біг і кишки просто вивалилися на землю
Намоталися на ноги на берці
Він сів ще живий в агонії до стіни приперся
Запихає кишки назад в черевну порожнину
«Допоможіть хлопці»
А як ти йому допоможеш
А писати — як
Але я хотів про сон
Я не хотів про війну
Сьогодні сталося щось незвичне
Принаймні зі мною — вперше
Я заснув за кермом
Проспав відрізок дороги
Між Биківнею і Броварами
Не пам’ятаю як проїхав
І вперше за усю війну
Приснився сон
Приходить до мене хлопець
Той якого тяжко поранили на околиці Маріуполя
Юний поет-воїн
Який жодного разу не встиг вистрілити
у бік ворога
І написав одного-єдиного вірша
Про землю схрон і любов
Вірша який — так сталося —
Поповнив мій рукописний архів
Я не вижив — каже — така доля
Але у мене все гаразд.
Оце — моя дівчина
Правда гарна
її вбили у лютому в Марійському парку
Перев'язувала пораненого
А потім щоб приховати втопили в Дніпрі.
Батьки досі не знають що вона була на Майдані
Батьки досі думають
що вона поїхала вчитися до Польщі
Не знаємо як їм повідомити
Єдиний шлях — сон і ви
Одружуємося
Так — одружуємося
Вона погодилася вийти за мене заміж
Не дивуйтеся
У нас тут усе так само як у вас
Ну — майже так
Юрій Вербицький буде їй
за посадженого батька
Михайло Жизневський буде моїм дружбою
Устим Голоднюк у нас тут ангел
Старий Андрей Шептицький
як сина його полюбив
Ви там надрукували мого вірша
Дякую
Не дивуйтеся ми вас бачимо
Вірш так собі
У мене тут ще є зо два десятки
Ці — кращі
Написалися коли лежав без свідомості в лікарні
Деякі з'явилися вже тут
І протягує мені зошита
Скриплять гальма
Я не встиг прочитати жодного рядка
З того тонкого учнівського зошита
Сон відлітає
Броварський світлофор
Повернися хлопчику
Прийди в мій сон
Прошу щоразу коли лягаю спати
Що ти хотів нам усім сказати
Що там було
В тому тоненькому учнівському зошиті
Що
15.07.2014
Цей вірш починався як білий...
Цей вірш починався як білий
Як мій батальйонний побратим позивний
«Білий»
Як убієнний Сашко Білий
Як ризи мучеників 18–20 лютого
Білий як щоки того чоловіка з Львівщини
Який 19 лютого вимкнув телевізора
Спересердя вирвав шнура з розетки —
Все не можу більше на це дивитися —
Сказав сполотнілій дружині
Обняв домашніх поцілував діток
Найменшу взяв на руки
Довго гладив по голівці
Пішов на вокзал
За три ціни придбав квиток на потяг
Щоб хоч якось дістатися до Києва
Двадцятого о восьмій був на вокзалі
О дев’ятій — на Майдані
0 десятій — на Інститутській
А об одинадцятій вже стояв перед Господом
У білих ризах
Бо простилися йому всі гріхи його
Свідомі і не свідомі
Бо відкупив він своєю жертвою
Не одне місто і не одне село
І сидітиме він довіку
Праворуч від Сина Отця нашого
Бо за народ свій життя віддав
Скам'яніла від горя жінка
Дивиться тепер на нього
Витесаного з каменю
А старенька ледь жива мати
Ходить по добрих людях
Б’ється головою до високих порогів
Добрим людям клямки обціловує
Дайте хоч яку копійку родині
Та ж лишив трійко малесеньких діток
Ай!
А добрі люди сидять за дубовими дверима
З написом обід з 9 до 18
Зиркають на неї спідлоба недобрими очима
Чого вона ходить
Вона хіба не бачить — зайняті
Їмо
Поступово мій білий вірш міняється на лиці
Рядки беруться чорним від люті
Від образи наливається кров'ю
Вірш стає мокрим і солоним
Як кінці хустки згорьованої матері
А потім побратими виряджають тебе до Києва
Кажуть їдь до міністра
Візьми собі в підтримку народного депутата
Запитай доки ми тут будемо кидати бруківку
І коктейлями Молотова палити танки
Може нам нарешті видадуть зброю
Якщо не можуть просто видати
Нехай продадуть
Так і скажи: щоб захищати країну
Ми готові купити в країни зброю
Чого ж
І от ти біжиш до верховної ради
А там одна сотня самооборони майдану
Пиздить іншу сотню самооборони майдану
Під телекамери
Завтра за бажанням інвестора
Вони поміняються ролями
Ви взимку билися? Билися!
То чому нам влітку не можна.
Обидві сотні виглядають
Як армія військовополонених
Нікому з них і на гадку не спало би
Що можна підірватися на гранаті
Тільки б не потрапити в полон
І тобі стає соромно
І твій білий вірш червоніє від сорому
І ти похапцем скидаєш із себе камуфляж
Свій маскувальний однострій
Тільки б ніхто не подумав що ти з ними
Скидаєш з себе одяг просто на тротуарі
І йдеш до ВР в самих трусах.
А там тобі кажуть: куди ви
Сюди в трусах не можна
Вас може побачити
ганна герман інна богословська
Інші поважні пані та панове
Що вони подумають
побачивши вас в самих трусах.
Плювати мені кажу
Я можу зняти решту одягу
І тоді всі подумають про мене добре
В першу чергу
ганна герман та інна богословська
Але я не маю на це часу
Мене побратими з передової відрядили
Мені потрібен такий і такий-то народний депутат
А вони давай реготати і одна до одної
Люся подивися ще один придурок
Який вірить що насправді існує такий-то депутат
Послухайте шановний
Не знаю як вас там
Бачу що мандата у вас немає
Такого депутата як оце ви кажете зроду не було
Ми найняли безробітного актора п'яничку
Запропонували йому роль другого плану
Сторгувалися за їжу
І як бачите він непогано справляється
Ну де ми за цими дверима бачили
Не те що народного депутата —
Живу людину
А на табличку на дверях ви уваги не звертайте
Тут так заведено: якщо на дверях написано
Народний депутат
То за дверима нуль нуль.
І ти біжиш до міністра
Не до того — до іншого
Свого давнього знайомого
Якось чота зібралася перед телевізором
Новини подивитися
А тут його показують
Рожевощокий поголений
Через екран дорогим одеколоном тягне
Попався б він мені на зоні
Це наш «Одеса» каже
Я б його в карти виграв
А потім програв
А до нього не пропхатися
В коридорі в приймальні в кабінеті барикади
Барикади з грошей
Пачками складені банкноти
У нього стілець з грошей стіл з грошей
Мобільний телефон з грошей
І сам він як помічена купюра.
Уявляєш старий скільки грошей
А вони все несуть і несуть
Запропонував би тобі трохи взяти
Он їх у мене скільки
Але ж ти не зможеш.
Чому ж не зможу
Куплю хлопцям танка
Чи того як його джорджа буша
Не того який президент
А того який авіаносець
І тільки простягаю руку
До найближчої купи грошей
Як нараз звідти вистрибує вогненний пес
Із самого пекла
З вогненною шерстю вогненними очима
І вогненними зубами
І хапає мене за горло
Заледве встиг заховатися за хрест
Я казав тобі не зможеш
Каже міністр
Я дивлюся на нього
А він стоїть в оточені усіх своїх родичів
До сьомого коліна назад
І до сьомого коліна вперед від нього
І кожну його бабусю
Кожного його онука
Через нього
Тримає за горло гризе догризає
Зграя пекельних псів
Тим часом мій білий вірш
Червоним чорніє
Як повстанський прапор нашої боротьби
Але треба йти до міністра
Як хлопці веліли
Тільки-но я підійшов до будинку міністерства
Як назустріч мені виходить Череп.
Ви не знаєте хто такий Череп
Може ви не знаєте що таке ринок юність
Ну тоді запитайте у киян
Череп — знаний рекетир і вбивця
Свого часу кришував ринок юність
Поки його не завалили
А міністр кришував його
Череп кажу так дивно бачити тебе тут
На вулицях Києва
Ти років з 15 як мав би горіти в пеклі
А твої кістки вже мали б згнити
Сам дивуюся прікінь
Сижу я собі в пеклі на ніжнєй полкє
Кричу як потєрпєвший бо страшно
Кругом есе горить дикий сушняк
І реально больно
А тут приходить чорт і каже
Череп собірайся с вєщами на виход
Переводишся в камеру з полегшеним режимом
А твоє місце звільняється для іншого
Ото заходив до нього в гості —
Відпустили мене на годинку
Щоб я особисто повідомив йому про це
І я стаю чорний з горя як Нельсон Мандела
І в мені кипить кров червона
як у Нельсона Мандели
І я тікаю з цього поля бою
Тікаю як останній боягуз
Тікаю з цього сторозтерзаного Києва
Туди де моє серце віднайде мир і спокій
Туди де не так страшно
Туди де Маріуполь Артемівськ Луганськ
Ну чого ти мучишся
Рвеш собі й мені душу
Цілься правильно
Каже мені залізяка
Каже мені надвечір мій автомат
Чи ти думаєш якщо я автомат
То у мене немає серця
Це ти цілишся
Але я вирішую
Стріляти чи ні
Попадати чи не попадати в ціль
І я кидаю подалі в кут дурну залізяку
Наказую щоб замовк
І не спокушав мене дурними речами
Знімаю ріжок з набоями
Ставлю зброю на запобіжник
Все
Отбой
Поки дійшли до кінця
Мій білий вірш
Повністю став червоно-чорним
Поверх горя
Запеклася кров
Цей вірш починався як білий
Як мій батальйонний побратим позивний
«Білий»
Як убієнний Сашко Білий
Як ризи мучеників 18–20 лютого
Білий як щоки того чоловіка з Львівщини
Який 19 лютого вимкнув телевізора
Спересердя вирвав шнура з розетки —
Все не можу більше на це дивитися —
Сказав сполотнілій дружині
Обняв домашніх поцілував діток
Найменшу взяв на руки
Довго гладив по голівці
Пішов на вокзал
За три ціни придбав квиток на потяг
Щоб хоч якось дістатися до Києва
Двадцятого о восьмій був на вокзалі
О дев’ятій — на Майдані
0 десятій — на Інститутській
А об одинадцятій вже стояв перед Господом
У білих ризах
Бо простилися йому всі гріхи його
Свідомі і не свідомі
Бо відкупив він своєю жертвою
Не одне місто і не одне село
І сидітиме він довіку
Праворуч від Сина Отця нашого
Бо за народ свій життя віддав
Скам'яніла від горя жінка
Дивиться тепер на нього
Витесаного з каменю
А старенька ледь жива мати
Ходить по добрих людях
Б’ється головою до високих порогів
Добрим людям клямки обціловує
Дайте хоч яку копійку родині
Та ж лишив трійко малесеньких діток
Ай!
А добрі люди сидять за дубовими дверима
З написом обід з 9 до 18
Зиркають на неї спідлоба недобрими очима
Чого вона ходить
Вона хіба не бачить — зайняті
Їмо
Поступово мій білий вірш міняється на лиці
Рядки беруться чорним від люті
Від образи наливається кров'ю
Вірш стає мокрим і солоним
Як кінці хустки згорьованої матері
А потім побратими виряджають тебе до Києва
Кажуть їдь до міністра
Візьми собі в підтримку народного депутата
Запитай доки ми тут будемо кидати бруківку
І коктейлями Молотова палити танки
Може нам нарешті видадуть зброю
Якщо не можуть просто видати
Нехай продадуть
Так і скажи: щоб захищати країну
Ми готові купити в країни зброю
Чого ж
І от ти біжиш до верховної ради
А там одна сотня самооборони майдану
Пиздить іншу сотню самооборони майдану
Під телекамери
Завтра за бажанням інвестора
Вони поміняються ролями
Ви взимку билися? Билися!
То чому нам влітку не можна.
Обидві сотні виглядають
Як армія військовополонених
Нікому з них і на гадку не спало би
Що можна підірватися на гранаті
Тільки б не потрапити в полон
І тобі стає соромно
І твій білий вірш червоніє від сорому
І ти похапцем скидаєш із себе камуфляж
Свій маскувальний однострій
Тільки б ніхто не подумав що ти з ними
Скидаєш з себе одяг просто на тротуарі
І йдеш до ВР в самих трусах.
А там тобі кажуть: куди ви
Сюди в трусах не можна
Вас може побачити
ганна герман інна богословська
Інші поважні пані та панове
Що вони подумають
побачивши вас в самих трусах.
Плювати мені кажу
Я можу зняти решту одягу
І тоді всі подумають про мене добре
В першу чергу
ганна герман та інна богословська
Але я не маю на це часу
Мене побратими з передової відрядили
Мені потрібен такий і такий-то народний депутат
А вони давай реготати і одна до одної
Люся подивися ще один придурок
Який вірить що насправді існує такий-то депутат
Послухайте шановний
Не знаю як вас там
Бачу що мандата у вас немає
Такого депутата як оце ви кажете зроду не було
Ми найняли безробітного актора п'яничку
Запропонували йому роль другого плану
Сторгувалися за їжу
І як бачите він непогано справляється
Ну де ми за цими дверима бачили
Не те що народного депутата —
Живу людину
А на табличку на дверях ви уваги не звертайте
Тут так заведено: якщо на дверях написано
Народний депутат
То за дверима нуль нуль.
І ти біжиш до міністра
Не до того — до іншого
Свого давнього знайомого
Якось чота зібралася перед телевізором
Новини подивитися
А тут його показують
Рожевощокий поголений
Через екран дорогим одеколоном тягне
Попався б він мені на зоні
Це наш «Одеса» каже
Я б його в карти виграв
А потім програв
А до нього не пропхатися
В коридорі в приймальні в кабінеті барикади
Барикади з грошей
Пачками складені банкноти
У нього стілець з грошей стіл з грошей
Мобільний телефон з грошей
І сам він як помічена купюра.
Уявляєш старий скільки грошей
А вони все несуть і несуть
Запропонував би тобі трохи взяти
Он їх у мене скільки
Але ж ти не зможеш.
Чому ж не зможу
Куплю хлопцям танка
Чи того як його джорджа буша
Не того який президент
А того який авіаносець
І тільки простягаю руку
До найближчої купи грошей
Як нараз звідти вистрибує вогненний пес
Із самого пекла
З вогненною шерстю вогненними очима
І вогненними зубами
І хапає мене за горло
Заледве встиг заховатися за хрест
Я казав тобі не зможеш
Каже міністр
Я дивлюся на нього
А він стоїть в оточені усіх своїх родичів
До сьомого коліна назад
І до сьомого коліна вперед від нього
І кожну його бабусю
Кожного його онука
Через нього
Тримає за горло гризе догризає
Зграя пекельних псів
Тим часом мій білий вірш
Червоним чорніє
Як повстанський прапор нашої боротьби
Але треба йти до міністра
Як хлопці веліли
Тільки-но я підійшов до будинку міністерства
Як назустріч мені виходить Череп.
Ви не знаєте хто такий Череп
Може ви не знаєте що таке ринок юність
Ну тоді запитайте у киян
Череп — знаний рекетир і вбивця
Свого часу кришував ринок юність
Поки його не завалили
А міністр кришував його
Череп кажу так дивно бачити тебе тут
На вулицях Києва
Ти років з 15 як мав би горіти в пеклі
А твої кістки вже мали б згнити
Сам дивуюся прікінь
Сижу я собі в пеклі на ніжнєй полкє
Кричу як потєрпєвший бо страшно
Кругом есе горить дикий сушняк
І реально больно
А тут приходить чорт і каже
Череп собірайся с вєщами на виход
Переводишся в камеру з полегшеним режимом
А твоє місце звільняється для іншого
Ото заходив до нього в гості —
Відпустили мене на годинку
Щоб я особисто повідомив йому про це
І я стаю чорний з горя як Нельсон Мандела
І в мені кипить кров червона
як у Нельсона Мандели
І я тікаю з цього поля бою
Тікаю як останній боягуз
Тікаю з цього сторозтерзаного Києва
Туди де моє серце віднайде мир і спокій
Туди де не так страшно
Туди де Маріуполь Артемівськ Луганськ
Ну чого ти мучишся
Рвеш собі й мені душу
Цілься правильно
Каже мені залізяка
Каже мені надвечір мій автомат
Чи ти думаєш якщо я автомат
То у мене немає серця
Це ти цілишся
Але я вирішую
Стріляти чи ні
Попадати чи не попадати в ціль
І я кидаю подалі в кут дурну залізяку
Наказую щоб замовк
І не спокушав мене дурними речами
Знімаю ріжок з набоями
Ставлю зброю на запобіжник
Все
Отбой
Поки дійшли до кінця
Мій білий вірш
Повністю став червоно-чорним
Поверх горя
Запеклася кров
14.07.2014
Коли працює установка залпового вогню «Град»...
Коли працює установка залпового вогню «Град»
По житлових кварталах —
Чи це ліванські сирійські грузинські
житлові квартали
Чи житлові квартали
Маріуполя Артемівська Антрацита —
В цьому є щось природне
Я навіть сказав би буденне звичне —
Звісно якщо є щось природне в тому
Що працює установка залпового вогню «Град»
Природно коли вогняні кулі
Випущені установкою залпового вогню «Град»
Потрапляють в дитячі кімнати
Де сплять маленькі діти
Природно коли вони залітають
У переповнені людьми супермаркети
На залізничні вокзали в аеропорти
Природно коли гинуть сотні і тисячі
Цивільних мешканців
Бо це природно коли цивільні мешканці
Гинуть на війні —
Звісно якщо природно що йде війна
Що працює установка залпового вогню «Град»
Що гинуть цивільні мешканці
Природно коли діти вибігають
на дитячі майданчики
І знаходять іграшки заляпані кров’ю
Іграшки загиблих дітей
Яких напередодні
просто з дитячого майданчика
Відвезли до моргу
Діти як то діти
Тулять до себе іграшки заляпані кров’ю
Іграшки мертвих дітей
Батьки намагаються відібрати в них іграшки
Діти плачуть
У них таких гарних іграшок немає
Іграшок заляпаних кров'ю їхніх однолітків
І це природно
І це природно
Природно коли немічні бабусі
Яких родини залишили охороняти квартири
А самі евакуювалися від війни подалі
А тут війна
На третій день перебування в підвалі
Без води і їжі
Вирішили обрати найдужчу
наймолодшу з поміж себе
І відправити з двома десятилітровими
пластиковими пляшками
До найближчої колонки
Мужня бабця вже верталася назад
Вони крізь щілину вже бачили її
Коли вибухнув снаряд і відірвав їй ногу
Тоді інша бабуся виповзла з підвалу
Підповзла до пораненої
Взяла з її рук пляшки з водою
Сказала «пробач Валю»
І поповзла назад у підвал
І це природно
І це природно
Природно коли лікар-акушер
з двадцятилітнім стажем
Атеїстка без жодної сльозинки в оці
Мужньо прооперувала весь Майдан
Біжить до церкви ставити свічки Господу
Падає на коліна голосить
Господи буде війна
Другий місяць поспіль
народжуються самі хлопчики
Це природно коли на війні гинуть люди
Звісно якщо природно коли війна:
Війну неможливо оминути
Війну неможливо облетіти на «Боїнгу»
На надвисокій висоті
Війну неможливо пересидіти
перечекати перебути
Природно коли снаряд залітає на цвинтар
І стирає з лиця землі могили наших батьків
Природно коли солдати риють
на цвинтарі окопи
Копають траншеї зводять бліндажі
Бо цвинтар знаходиться в стратегічному місці
На панівній висоті
І ми вже ніколи не дізнаємося
Ці окопи — це могили наших коханих
Чи могили коханих інших людей
Це війна всіх проти всіх
І стосується всіх
Мертвих живих і ненароджених
Неприродно на війні те що снаряд
Випущений з установки залпового вогню «Град»
Залітає в поле
Це геть неприродно
Неможливо дивитися коли горить
Дозріле нескошене жито
Неможливо слухати як кричать
І згорають у вогні ховрашки
Як розбігаються у різні боки миші
А вогонь у парі з війною
Наздоганяє і зжирає іх
Бо вогонь і війна ненаситні
Неможливо дивитися
Як над своїми гніздами
Охопленими вогнем і війною
Кружляють перепели
Як кричать про допомогу пташенята
Як змовкають одні й інші
Як зрештою усі згорають безневинно
Перепелів по-справжньому шкода
Бо ця війна мало 6 стосуватися лише людей
Бо ця війна стосується лише людей
Бо перепели не винні в цій війні
Перепели ні в чому не винні
Коли працює установка залпового вогню «Град»
По житлових кварталах —
Чи це ліванські сирійські грузинські
житлові квартали
Чи житлові квартали
Маріуполя Артемівська Антрацита —
В цьому є щось природне
Я навіть сказав би буденне звичне —
Звісно якщо є щось природне в тому
Що працює установка залпового вогню «Град»
Природно коли вогняні кулі
Випущені установкою залпового вогню «Град»
Потрапляють в дитячі кімнати
Де сплять маленькі діти
Природно коли вони залітають
У переповнені людьми супермаркети
На залізничні вокзали в аеропорти
Природно коли гинуть сотні і тисячі
Цивільних мешканців
Бо це природно коли цивільні мешканці
Гинуть на війні —
Звісно якщо природно що йде війна
Що працює установка залпового вогню «Град»
Що гинуть цивільні мешканці
Природно коли діти вибігають
на дитячі майданчики
І знаходять іграшки заляпані кров’ю
Іграшки загиблих дітей
Яких напередодні
просто з дитячого майданчика
Відвезли до моргу
Діти як то діти
Тулять до себе іграшки заляпані кров’ю
Іграшки мертвих дітей
Батьки намагаються відібрати в них іграшки
Діти плачуть
У них таких гарних іграшок немає
Іграшок заляпаних кров'ю їхніх однолітків
І це природно
І це природно
Природно коли немічні бабусі
Яких родини залишили охороняти квартири
А самі евакуювалися від війни подалі
А тут війна
На третій день перебування в підвалі
Без води і їжі
Вирішили обрати найдужчу
наймолодшу з поміж себе
І відправити з двома десятилітровими
пластиковими пляшками
До найближчої колонки
Мужня бабця вже верталася назад
Вони крізь щілину вже бачили її
Коли вибухнув снаряд і відірвав їй ногу
Тоді інша бабуся виповзла з підвалу
Підповзла до пораненої
Взяла з її рук пляшки з водою
Сказала «пробач Валю»
І поповзла назад у підвал
І це природно
І це природно
Природно коли лікар-акушер
з двадцятилітнім стажем
Атеїстка без жодної сльозинки в оці
Мужньо прооперувала весь Майдан
Біжить до церкви ставити свічки Господу
Падає на коліна голосить
Господи буде війна
Другий місяць поспіль
народжуються самі хлопчики
Це природно коли на війні гинуть люди
Звісно якщо природно коли війна:
Війну неможливо оминути
Війну неможливо облетіти на «Боїнгу»
На надвисокій висоті
Війну неможливо пересидіти
перечекати перебути
Природно коли снаряд залітає на цвинтар
І стирає з лиця землі могили наших батьків
Природно коли солдати риють
на цвинтарі окопи
Копають траншеї зводять бліндажі
Бо цвинтар знаходиться в стратегічному місці
На панівній висоті
І ми вже ніколи не дізнаємося
Ці окопи — це могили наших коханих
Чи могили коханих інших людей
Це війна всіх проти всіх
І стосується всіх
Мертвих живих і ненароджених
Неприродно на війні те що снаряд
Випущений з установки залпового вогню «Град»
Залітає в поле
Це геть неприродно
Неможливо дивитися коли горить
Дозріле нескошене жито
Неможливо слухати як кричать
І згорають у вогні ховрашки
Як розбігаються у різні боки миші
А вогонь у парі з війною
Наздоганяє і зжирає іх
Бо вогонь і війна ненаситні
Неможливо дивитися
Як над своїми гніздами
Охопленими вогнем і війною
Кружляють перепели
Як кричать про допомогу пташенята
Як змовкають одні й інші
Як зрештою усі згорають безневинно
Перепелів по-справжньому шкода
Бо ця війна мало 6 стосуватися лише людей
Бо ця війна стосується лише людей
Бо перепели не винні в цій війні
Перепели ні в чому не винні
20.07.2014
Дивне це відчуття коли відкриваєш рахунок...
Дивне це відчуття коли відкриваєш рахунок
Другого дня другого місяця
своєї персональної війни
Відкриваєш рахунок своїм убитим
На цю пору у тебе назбиралося
чимало непогашених рахунків.
Кожного року ти сплачуєш
по одному року власному життю
Поки життя не скаже: досить
Закриваємо рахунок
Ти вже давно відкрив рахунок втрат:
Дідусь бабуся батько ще до твого народження
Батько якого ти ніколи не знав
Друг дитинства улюблений собака
Ще один улюблений собака і ще один…
Улюблених собак
І жінок яких кохав ти втрачав найчастіше
(Відтоді ти не зважуєшся завести собаку
Хіба який приб’ється сам)
Колись давно ти відкрив рахунок своїм жінкам
Як її звали? Здається Марта
Скільки вам було? 7? 8? Десь так
У тому піонерському таборі в Білій Криниці
Вона навіть не здогадувалася
що відкрила твій рахунок
Сьогоднішній рахунок
Це рахунок здобутків чи втрат?
Ти відкрив рахунок шлюбам
Ти відкрив рахунок дітям
Ти відкрив рахунок книжкам
Спершу — прочитаним
Потім — написаним
Ти відкрив рахунок
безкінечних помилок і розчарувань
Окремий рахунок ти відкрив для друзів
Яких важко знаходив
Які легко тебе зраджували
І нарешті ось цей останній рахунок
Цього разу ти зробив усе правильно
Як вчив інструктор
Як його вчили у французькому леґіоні
Бери і стріляй (англійською Бішут)
Ніколи не стріляй чергами
Якщо хочеш вбити людину
Стріляй одиночними
Вияви повагу до того
Кого маєш намір убити
Дай йому шанс
Якщо хочеш когось убити
Ніколи не стріляй у голову
Це — позерство
Ти ж не вбивця
Ти солдат
Ніколи не думай що перед тобою слабак
Як тільки ти так подумаєш
Кажи своїй мамі нехай починає тебе оплакувати
Ніколи не думай:
Чого ти прийшов на мою землю чужинцю?
Залиш плаксиву політику плаксивим політикам
Взагалі ні про що не думай під час бою
Просто вбивай
Вияви до нього повагу
Стався до нього як до чоловіка
Як до чоловіка який за мить буде мертвий
Адже саме для цього він сюди прийшов
Бийся з ним як з чоловіком
Як ти бився з ним і сто і тисячу років тому
На сокирах і мечах
І ось — усе
Бій закінчено
Він лежить біля твоїх ніг
Ніколи не думай що ти живий
Бо розчудовий українець
А він мертвий
Бо довбаний кацап
Якщо ти солдат
То не смій думати про загиблого солдата
Ворожої армії наче лайлива баба
Просто сьогодні Арей з Фортуною
Вирішили що буде так
Тепер — він твій
Твій трофей
Твоя здобич
Викажи йому повагу
Поводься з ним так
Як хочеш щоб з тобою вороги поводилися
Пам’ятай: ти — солдат лицар
Не мародер і не кат
Поводься з ним так
Як твій пращур
Який на полюванні перемагав звіра
Поводься як твій прадід
Який одним порухом шаблі
Розрубував ворога навпіл до сідла
Перед тим як зрізати з ворога скальп
Обчистити його кишені
Забрати у звіра шкуру і м’ясо
Прокажи над ним молитву
Скажи йому: пробач брате
Заберу собі у тебе те
Що тепер тобі не потрібне
Що за правом переможця тепер мені належить
Сьогодні ти а завтра я
Ти — солдат
Війна — твій хліб
Ти ж не збираєшся через рік
Орати землю сіяти хліб
Чи продавати сране ганчір’я
На тому сраному ринку
Ти ж не збираєшся дожити до сімдесяти
І здихати в ліжку від раку простати?
Ти ж хочеш помити чоботи
В Білому морі і натягнути московитку?
Хіба я сказав у Чорному?
Я сказав у Білому синку!
Війна — твій пожиток:
Забирай зброю забирай набої
Забирай золоті цяцьки і готівку
Того ж самого дня ти залишиш їх шинкареві
У найближчому шинку
І тій безіменній жінці
На тій задроченій автозаправці
Яка слізьми змивала з тебе кров
І найголовніше солдате
Цього не напишуть у твоїх довбаних книжках
І не покажуть у твоїх довбаних фільмах:
Річ не в тому що ти забрав
з кишень убитого ворога
Річ у тому що ти йому поклав
(Я зазвичай кладу стріляну гільзу
Щоб там бачили хто прийшов)
Цього разу я зробив усе правильно
Як учив інструктор
Влупив йому дві двійки
Як учитель геометрії
На уроці фізики
В незахищене місце
Під бронежилет
Я дав йому шанс
Я дав йому шанс вижити
Повернутися на свій Кавказ.
(Я потім довідався Його звали Умар)
Одна двійка пройшла мимо
Друга двійка потрапила в ціль
Одна куля поцілила в бік
І пішла навиліт
А от друга
Друга зачепила низ бронежилету
Змінила траєкторію
Пройшла крізь печінку
І вийшла через живіт
Дивне це відчуття
Я цього не бачив але знав що влучив
З його сектору більше не вівся вогонь
У наш бік
Коли бій закінчився
Вони відійшли прихопивши своїх трьохсотих
А двохсотих і важку зброю залишили нам
Я підійшов до того місця де він лежав
Де він мав би лежати
Де я його поклав
Він мене чекав
Так
Він чекав на мене
Він тримав широко розплющеними очі
І чекав
Я закрив йому очі
Забрав його зброю
Я не зміг торкнутися його кишень
Я пам'ятав чому вчив старий солдат-інструктор
Тож поклав йому на груди чотири стріляні гільзи
Які залишили після тих чотирьох пострілів
Яка з них його
Нехай вибере сам
Після усього таке відчуття
Наче вже не залишилося межі
Яку не було б перейдено
Дивне це відчуття…
Дивне це відчуття коли відкриваєш рахунок
Другого дня другого місяця
своєї персональної війни
Відкриваєш рахунок своїм убитим
На цю пору у тебе назбиралося
чимало непогашених рахунків.
Кожного року ти сплачуєш
по одному року власному життю
Поки життя не скаже: досить
Закриваємо рахунок
Ти вже давно відкрив рахунок втрат:
Дідусь бабуся батько ще до твого народження
Батько якого ти ніколи не знав
Друг дитинства улюблений собака
Ще один улюблений собака і ще один…
Улюблених собак
І жінок яких кохав ти втрачав найчастіше
(Відтоді ти не зважуєшся завести собаку
Хіба який приб’ється сам)
Колись давно ти відкрив рахунок своїм жінкам
Як її звали? Здається Марта
Скільки вам було? 7? 8? Десь так
У тому піонерському таборі в Білій Криниці
Вона навіть не здогадувалася
що відкрила твій рахунок
Сьогоднішній рахунок
Це рахунок здобутків чи втрат?
Ти відкрив рахунок шлюбам
Ти відкрив рахунок дітям
Ти відкрив рахунок книжкам
Спершу — прочитаним
Потім — написаним
Ти відкрив рахунок
безкінечних помилок і розчарувань
Окремий рахунок ти відкрив для друзів
Яких важко знаходив
Які легко тебе зраджували
І нарешті ось цей останній рахунок
Цього разу ти зробив усе правильно
Як вчив інструктор
Як його вчили у французькому леґіоні
Бери і стріляй (англійською Бішут)
Ніколи не стріляй чергами
Якщо хочеш вбити людину
Стріляй одиночними
Вияви повагу до того
Кого маєш намір убити
Дай йому шанс
Якщо хочеш когось убити
Ніколи не стріляй у голову
Це — позерство
Ти ж не вбивця
Ти солдат
Ніколи не думай що перед тобою слабак
Як тільки ти так подумаєш
Кажи своїй мамі нехай починає тебе оплакувати
Ніколи не думай:
Чого ти прийшов на мою землю чужинцю?
Залиш плаксиву політику плаксивим політикам
Взагалі ні про що не думай під час бою
Просто вбивай
Вияви до нього повагу
Стався до нього як до чоловіка
Як до чоловіка який за мить буде мертвий
Адже саме для цього він сюди прийшов
Бийся з ним як з чоловіком
Як ти бився з ним і сто і тисячу років тому
На сокирах і мечах
І ось — усе
Бій закінчено
Він лежить біля твоїх ніг
Ніколи не думай що ти живий
Бо розчудовий українець
А він мертвий
Бо довбаний кацап
Якщо ти солдат
То не смій думати про загиблого солдата
Ворожої армії наче лайлива баба
Просто сьогодні Арей з Фортуною
Вирішили що буде так
Тепер — він твій
Твій трофей
Твоя здобич
Викажи йому повагу
Поводься з ним так
Як хочеш щоб з тобою вороги поводилися
Пам’ятай: ти — солдат лицар
Не мародер і не кат
Поводься з ним так
Як твій пращур
Який на полюванні перемагав звіра
Поводься як твій прадід
Який одним порухом шаблі
Розрубував ворога навпіл до сідла
Перед тим як зрізати з ворога скальп
Обчистити його кишені
Забрати у звіра шкуру і м’ясо
Прокажи над ним молитву
Скажи йому: пробач брате
Заберу собі у тебе те
Що тепер тобі не потрібне
Що за правом переможця тепер мені належить
Сьогодні ти а завтра я
Ти — солдат
Війна — твій хліб
Ти ж не збираєшся через рік
Орати землю сіяти хліб
Чи продавати сране ганчір’я
На тому сраному ринку
Ти ж не збираєшся дожити до сімдесяти
І здихати в ліжку від раку простати?
Ти ж хочеш помити чоботи
В Білому морі і натягнути московитку?
Хіба я сказав у Чорному?
Я сказав у Білому синку!
Війна — твій пожиток:
Забирай зброю забирай набої
Забирай золоті цяцьки і готівку
Того ж самого дня ти залишиш їх шинкареві
У найближчому шинку
І тій безіменній жінці
На тій задроченій автозаправці
Яка слізьми змивала з тебе кров
І найголовніше солдате
Цього не напишуть у твоїх довбаних книжках
І не покажуть у твоїх довбаних фільмах:
Річ не в тому що ти забрав
з кишень убитого ворога
Річ у тому що ти йому поклав
(Я зазвичай кладу стріляну гільзу
Щоб там бачили хто прийшов)
Цього разу я зробив усе правильно
Як учив інструктор
Влупив йому дві двійки
Як учитель геометрії
На уроці фізики
В незахищене місце
Під бронежилет
Я дав йому шанс
Я дав йому шанс вижити
Повернутися на свій Кавказ.
(Я потім довідався Його звали Умар)
Одна двійка пройшла мимо
Друга двійка потрапила в ціль
Одна куля поцілила в бік
І пішла навиліт
А от друга
Друга зачепила низ бронежилету
Змінила траєкторію
Пройшла крізь печінку
І вийшла через живіт
Дивне це відчуття
Я цього не бачив але знав що влучив
З його сектору більше не вівся вогонь
У наш бік
Коли бій закінчився
Вони відійшли прихопивши своїх трьохсотих
А двохсотих і важку зброю залишили нам
Я підійшов до того місця де він лежав
Де він мав би лежати
Де я його поклав
Він мене чекав
Так
Він чекав на мене
Він тримав широко розплющеними очі
І чекав
Я закрив йому очі
Забрав його зброю
Я не зміг торкнутися його кишень
Я пам'ятав чому вчив старий солдат-інструктор
Тож поклав йому на груди чотири стріляні гільзи
Які залишили після тих чотирьох пострілів
Яка з них його
Нехай вибере сам
Після усього таке відчуття
Наче вже не залишилося межі
Яку не було б перейдено
Дивне це відчуття…
75.01.7014
«Сивий» — «Кармелюку»
«Сивий» — «Кармелюку». «Сивий» на дроті. Як справи, братику? Краще не питай. Іду до Бердянська. Хочу вбити суддю. Ти хочеш вбити їхню честь? Так. А заодно начальників міліції, СБУ і прокурора. Ну, начальника міліції і прокурора у цій країні мріє убити, либонь, чи не кожен громадянин, але їхню честь? Якби їхня честь мала честь, вона сама б застрелилася. Шо, все так погано? Ше гірше, братику. Поки батальйон стояв у Бердянську, вони мали хоч якийсь страх, а коли «Азов» перебрався до Маріуполя, ці тварі знову за старе взялися. Знову заказні кримінальні справи, знову кришування наркоторгівлі і повій, знову узаконення рейдерства, знову хабарі і розгул злочинності в лавах правоохоронців. Ну, але це я як би ще розумію. Менти і заказухи, судді і хабарі — це як би синоніми. А зараз — просто державна зрада. Ми відловлюємо сепарів, іноді — ризикуючи життям, передаєш їх мусорам, а ті через суд чи якось там ще їх відпускають! Жартуєш? Які тут, на хер, жарти?! Бердянськ симпатизує нам відсотків так на 95. Приходить жіночка, приносить фотографію. На фото її колишній в обнімку зі «Стрєлком» і ще п'ятеро мєсних мудаків, усі при стволах, так звана освободітєльная армія юга у складі стрелковської банди. Через тиждень телефонують люди, кажуть — засікли трьох з цієї фотки, сидять на косі, бухають віскар і тьолок лапають. Ну, ми розвід групу з «Азова» — і по бікіцеру, на косу, ментам ні гу-гу, шоб не злили інформацію. Приїжджаємо, придивляємося — точно, вони. Беремо лагідно, щоб не зіпсувати нікому шкуру і відпочинок людям — люди ж бо навкруги — у кожного за поясом по стволу, в кишені по гранаті. Вивозимо подалі, знімаємо інформацію про контрабанду морем зброї з Росії, куди підвозять бойовиків, дізнаємося графік, за яким причалюють ворожі катери, накриваємо два склади зі зброєю, а потім викликаємо СБУ і ментів, і з рук в руки передаємо офіційній владі усіх трьох цілих і неушкоджених, без жодної подряпинки. І шо? Суд їх відпускає! Виявляється, ми порушили їхні права під час затримання! Усі троє на волі, знову сидять на косі, трахають тьолок. бухають віскар, нагло либляться і розказують, скільки вони наших пацанів під Слов'янськом поклали. На хера ви взагалі віддавали їх мусорам? Вивезли б подалі в море, мішок на голову, камінь до ніг — і шубовсть. Відтепер тільки так і будемо робити. Дай прізвища судді і прокурора. Повісимо на сайт. Не поможе вішати на сайт. Їх, гадів, просто треба вішати.
«Тополя» — «Кармелюку». Ало! Бачу, тобі не дуже зручно розмовляти? В слухавці замість твого голосу суцільні вибухи і пальба. Та є трохи! Сепари пішли в атаку! Чув ти зі своїми унсовцями зараз в «Айдарі»? Хотів запитати — як там? Як тут?! Тут — війна! Вчора з нашого боку 38 трьохсотих і 10 двохсотих! Скільки сьогодні — ще не знаю! Пауза. Передзвони! Не зручно розмовляти! Просто на нас пре танк! Треба з РПГ його прибрати! А то подавить пацанів на хрен! Того дня у них 30 трьохсотих і 8 двохсотих. Так наче легше, коли позначаєш цифрами наших загиблих пацанів. Чиїхось синів, чоловіків, батьків. Не можу це коментувати. Хочеться кричати.
«Малий» — «Кармелюку». Привіт, братику. Привіт. Але ж ти свиня. Був у «Донбасі» — нє, шоб провідати старого бойового товариша. Старий, по-перше, я не знав, шо ти в «Донбасі», тоді не знав, а, по-друге, ми були одна нога тут — друга там, так би мовити, стрельнули по москалику — і на базу. Та ладно. Шо там у вас? У нас — гаряче. Але я зараз не там. Я — вдома. Під Артемівськом посікло трохи осколками. Сильно посікло? Та так. Пару подряпин. Ротний відправив додому на тиждень-два. Полікуватися. Полікуєшся тут. Аякже. Шо сталося? Поїхали вчора в Зарваницю, на прощу. Помолитися, сили набратися. Божої благодаті. А там сидить на інвалідному візочку в білій вишиванці мале дев'ятнадцятирічне хлопченя, напівпаралізоване, рука, нога і половина обличчя віднялися. Був у «Добровольчому Українському Корпусі» під Карлівкою, разом з Ярошем. Як поперли на них сепари, як вальнули по них з РПГ, його товаришу півчерепа знесло, а його так осколками посікло — півтіла паралізувало. Подивився я на нього — дитина, мамця з ложечки годує, обтирає слину, такий напав на мене туск! Соромно стало за свої подряпини. Повернувся додому, позривав свої бинти, жінка в крик, завтра назад повертаюся. А тут сусіди надвечір поприходили. Подивитися на долбойоба-героя. Журяться. Бачте, забрали воріженьки у нас Крим, де ж ми тепер дітей оздоровимо перед новим навчальним роком, вибирають — Хорватія чи Болгарія. Я ненавиджу їх. І їхніх дітей теж ненавиджу.
«Мольфар» — «Кармелюку». Шо у тебе з голосом, братику? Горе у нас, брате. Шо сталося? Пригадуєш того пацана, був у нас в 24 сотні, весь час ходив у навушниках, слухав музику і сам підспівував? Ну, того, якому ти тоді в лютому припер арбалета, бо він казав що мріє стати снайпером? А, пригадую. Сьогодні ми його втратили. Він таки став снайпером. Чимало на його рахунку вати, чимало виграних дуелей у ворожих снайперів, а сьогодні і на нього знайшовся снайпер. Вальнув так, що хлопчина перелетів через мішки з піском і зробив у повітрі сальто. Але куля пройшла навиліт. Він лишився живий. Уявляєш? Уявляєш нашу радість? Ми під обстрілом до нього, наші прикривають вогнем, відтягуємо його подалі. Ховаємося за БеТееРом, водій БеТееРа не бачить нас, люки задраяні, стукаємо по броні — впусти нас! А тут вата обходить з флангу, мабуть, здогадалися що у нас снайпер, хочуть взяти його живим. Переповзаємо ззаду за БеТееР, а той як рване назад — і колесами просто на нашого снайпера. Ми навіть зойкнути не встигли.
Після цих слів «Мольфара» і в мені щось всередині голосно зойкнуло і обірвалося.
27.07.2014
Я вчора вмер...
Пам'яті Руслана, побратима, загиблого бійця батальйону «Айдар»
Я вчора вмер.
Я лежу розкинувши руки у високій траві
І широко відкритими очима дивлюся у небо.
Я вчора вмер.
Так треба.
Щоб перемагати
Ми повинні постійно приносити
криваву жертву війні.
Вчора настала моя черга.
Можна було змахлювати
Поміняти жертву
Так роблять церковники
Коли замість власного сина
Він підсунув вівцю Господу
А коли й вівці стало шкода
Він посадив свого Господа на хліб.
У війни свій бог
Свої жерці й капелани
Не схожі на тих яких я бачив колись
у Софійському храмі
А ви правильно робите коли молитеся
на жінку з дитиною
Взагалі це мало не єдине
що ви робите правильно
От тільки молитися треба
кожній жінці з дитиною
Не лише одній.
Коли приходить час платити війні данину
Життя бійця можна відкупити
Обміняти його на життя трьох діток
Трьох діток чоловічої статі
Якщо жіночої — то вдвічі більше
Трьох жінок
Одна з них неодмінно мусить бути вагітною
І п’ятьох-шістьох старих.
Деякі так роблять
Через слабкість духу
Від страху
Здебільшого це притаманне
солдатам темного війська.
Я так не зміг.
Звісно можна спробувати відкупитися
кров'ю Господньою
Але це те саме що прикриватися в бою
жінкою з дитиною
Тією зі стіни Софійського
Чи ось цією з передмістя Горлівки
Однаково
Адже це просто слабка жінка
з маленькою дитиною.
Якщо ти солдат
Ти не повинен ніким прикриватися
Ти маєш усіх викупляти собою.
Виявляється вмирати зовсім не боляче
Жити — боляче.
У вас на землі усім так боляче!
Навіть звідси видно як вам боляче
Усе ваше життя —
Біль біль біль.
А тут — стільки неба!
Ви собі навіть не уявляєте скільки тут неба!
Неба за яке не треба битися
Неба якого вистачить усім.
(Небо нагадує дитячий конструктор
Це — як пазли
Які по одному кожна людина носить в собі.
Зберемо докупи усі пазли — отримаємо Небо
Зберемо значну частину — отримаємо
значну частину Неба
А коли ти один у великому місті чи серед поля
Яка тобі корись з твого пазлу?)
Ніби все гаразд
Я — вмер
Бо так треба
Але десь потайки я вам заздрю
Я сумую за вами
Я страшенно за вами сумую
Заздрю вашому болю
І мрію колись повернутися
Щоб знову зустрітися з вами
Навіть якщо доведеться ще раз
Пройти крізь біль.
Пам'яті Руслана, побратима, загиблого бійця батальйону «Айдар»
Я вчора вмер.
Я лежу розкинувши руки у високій траві
І широко відкритими очима дивлюся у небо.
Я вчора вмер.
Так треба.
Щоб перемагати
Ми повинні постійно приносити
криваву жертву війні.
Вчора настала моя черга.
Можна було змахлювати
Поміняти жертву
Так роблять церковники
Коли замість власного сина
Він підсунув вівцю Господу
А коли й вівці стало шкода
Він посадив свого Господа на хліб.
У війни свій бог
Свої жерці й капелани
Не схожі на тих яких я бачив колись
у Софійському храмі
А ви правильно робите коли молитеся
на жінку з дитиною
Взагалі це мало не єдине
що ви робите правильно
От тільки молитися треба
кожній жінці з дитиною
Не лише одній.
Коли приходить час платити війні данину
Життя бійця можна відкупити
Обміняти його на життя трьох діток
Трьох діток чоловічої статі
Якщо жіночої — то вдвічі більше
Трьох жінок
Одна з них неодмінно мусить бути вагітною
І п’ятьох-шістьох старих.
Деякі так роблять
Через слабкість духу
Від страху
Здебільшого це притаманне
солдатам темного війська.
Я так не зміг.
Звісно можна спробувати відкупитися
кров'ю Господньою
Але це те саме що прикриватися в бою
жінкою з дитиною
Тією зі стіни Софійського
Чи ось цією з передмістя Горлівки
Однаково
Адже це просто слабка жінка
з маленькою дитиною.
Якщо ти солдат
Ти не повинен ніким прикриватися
Ти маєш усіх викупляти собою.
Виявляється вмирати зовсім не боляче
Жити — боляче.
У вас на землі усім так боляче!
Навіть звідси видно як вам боляче
Усе ваше життя —
Біль біль біль.
А тут — стільки неба!
Ви собі навіть не уявляєте скільки тут неба!
Неба за яке не треба битися
Неба якого вистачить усім.
(Небо нагадує дитячий конструктор
Це — як пазли
Які по одному кожна людина носить в собі.
Зберемо докупи усі пазли — отримаємо Небо
Зберемо значну частину — отримаємо
значну частину Неба
А коли ти один у великому місті чи серед поля
Яка тобі корись з твого пазлу?)
Ніби все гаразд
Я — вмер
Бо так треба
Але десь потайки я вам заздрю
Я сумую за вами
Я страшенно за вами сумую
Заздрю вашому болю
І мрію колись повернутися
Щоб знову зустрітися з вами
Навіть якщо доведеться ще раз
Пройти крізь біль.
30.07.2014
Може б ти не йшов сину...
1.
Може б ти не йшов сину
Ой може би ти не йшов синочку
Як я нині тут сама стара буду
Один кут в хаті підпирати
Коли три хитаються
Небо й так уже на серце давить
Ще й стеля от-от обвалиться
А що там доброго на тій війні
А чи я коли Вас не слухав мамко
А чи я коли Вам слово лихе сказав мамцю
А чи Ви мамко мене не любите
Ой пустіть мене мамцю на війну
Ой не пущу тебе на війну сину
Ой не пущу тебе на війну синочку
Та ж пішов на війну твій батько
А тобі щойно на Покрови буде вісімнадцять
Пречиста принесла мені тебе в запасці
Ой не пущу
Ой не пущу
Ой пустіть мене на війну мамко
Ой пустіть мене на війну мамцю
Бо як коло Вас лишуся
То як людям в очі гляну
А що я людям скажу
2.
Ми в Азові вітаємось як римляни
Як би Ви то виділи мамко!
Ми простягаємо один одному руки
І перехоплюємо трохи вище за зап'ястя
Ми беремо руку товариша мертвою хваткою
Ми сплітаємо наші руки в нерозривний замок
Ми кажемо один одному:
Ось тобі моя рука брате
Ти завжди можеш на мене покластися
Я ніколи тебе не залишу
Ні живого ні мертвого ні пораненого
Моя рука тобі на доказ моїх слів
Мій меч — твій меч
Твоя смерть — моя смерть
У такі хвилини я почуваюся
Хоробрим центуріоном
Непереможним гладіатором
Історія людства
За останні декілька тисяч років
Воскресає в мені
Повстає із попелу
Кров загиблих воїнів
Перетікає у мої жили
(Пробачте мамко що в такі хвилини
Мені здається наче я вам більше не належу
Я належу війні)
3.
У нашого батька в ОУН
Вої вітаються ще інакше мамко
Вони вітаються як бандерівці
Як люди які належать життю значно менше
Аніж вони належать смерті
І це їх свідомий триб
Вони підносять правицю на рівень очей
І злегка згинають у лікті
Так що твій брат стає до тебе ближче
І ти мимоволі хочеш його обняти
Вільною рукою поплескати по плечі
Коли я так з кимось вітаюся
Мені завше хочеться плакати —
А вої не повинні плакати —
Тож я тримаюся
Бо це вітання більше нагадує прощання:
Дякую що бачу тебе живим брате
Хтозна чи побачу тебе ще колись
4.
Був день світило сонце
У той день вона втратила їх обох
Чоловік підірвався на міні
Кажуть не було що в домовину покласти
А в сина влучив снайпер
Стеля обвалилася в хаті
Не могла сама довше її тримати
В один день усі троє вкрились небом
В один день усі троє стали небом
Одної погожої днини
Небо схотіло усіх трьох
Може б ти не йшов сину
Ой може би ти не йшов синочку
Як я нині тут сама стара буду
Один кут в хаті підпирати
Коли три хитаються
Небо й так уже на серце давить
Ще й стеля от-от обвалиться
А що там доброго на тій війні
А чи я коли Вас не слухав мамко
А чи я коли Вам слово лихе сказав мамцю
А чи Ви мамко мене не любите
Ой пустіть мене мамцю на війну
Ой не пущу тебе на війну сину
Ой не пущу тебе на війну синочку
Та ж пішов на війну твій батько
А тобі щойно на Покрови буде вісімнадцять
Пречиста принесла мені тебе в запасці
Ой не пущу
Ой не пущу
Ой пустіть мене на війну мамко
Ой пустіть мене на війну мамцю
Бо як коло Вас лишуся
То як людям в очі гляну
А що я людям скажу
Ми в Азові вітаємось як римляни
Як би Ви то виділи мамко!
Ми простягаємо один одному руки
І перехоплюємо трохи вище за зап'ястя
Ми беремо руку товариша мертвою хваткою
Ми сплітаємо наші руки в нерозривний замок
Ми кажемо один одному:
Ось тобі моя рука брате
Ти завжди можеш на мене покластися
Я ніколи тебе не залишу
Ні живого ні мертвого ні пораненого
Моя рука тобі на доказ моїх слів
Мій меч — твій меч
Твоя смерть — моя смерть
У такі хвилини я почуваюся
Хоробрим центуріоном
Непереможним гладіатором
Історія людства
За останні декілька тисяч років
Воскресає в мені
Повстає із попелу
Кров загиблих воїнів
Перетікає у мої жили
(Пробачте мамко що в такі хвилини
Мені здається наче я вам більше не належу
Я належу війні)
У нашого батька в ОУН
Вої вітаються ще інакше мамко
Вони вітаються як бандерівці
Як люди які належать життю значно менше
Аніж вони належать смерті
І це їх свідомий триб
Вони підносять правицю на рівень очей
І злегка згинають у лікті
Так що твій брат стає до тебе ближче
І ти мимоволі хочеш його обняти
Вільною рукою поплескати по плечі
Коли я так з кимось вітаюся
Мені завше хочеться плакати —
А вої не повинні плакати —
Тож я тримаюся
Бо це вітання більше нагадує прощання:
Дякую що бачу тебе живим брате
Хтозна чи побачу тебе ще колись
Був день світило сонце
У той день вона втратила їх обох
Чоловік підірвався на міні
Кажуть не було що в домовину покласти
А в сина влучив снайпер
Стеля обвалилася в хаті
Не могла сама довше її тримати
В один день усі троє вкрились небом
В один день усі троє стали небом
Одної погожої днини
Небо схотіло усіх трьох
Заповіт
Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам'янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємось у ній
Ще живі.
Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.
Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І — благаємо вас — жодних хрестів
Пам'ятних знаків чи меморіальних плит.
Цього нам не треба
Адже це не для нас — для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам'ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І — все.
Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам'ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук із сусідського саду
Нехай батьки сподіваються
що ми колись повернемося
Що ми десь є.
Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам'ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм.
Нехай вони запам'ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються
нашого холодного чола
Наших холодних вуст.
Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам’ятають наші теплі очі
Наші теплі посмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук.
Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.
Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І — йдіть.
Було б добре якби на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І — небо
Багато неба —
Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!
(У пам'ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли.)
Було б добре якби на тому місці були луки
І багато-багато квітів
І бджола над кожною квіткою
Щоб надвечір приходили закохані
Плели вінки
Кохалися до ранку
А вдень щоб приходили молоді батьки
З малими дітьми
(Не перешкоджайте дітям приходити до нас)
Але це буде завтра.
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі.
Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам'янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємось у ній
Ще живі.
Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.
Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І — благаємо вас — жодних хрестів
Пам'ятних знаків чи меморіальних плит.
Цього нам не треба
Адже це не для нас — для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам'ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І — все.
Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам'ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук із сусідського саду
Нехай батьки сподіваються
що ми колись повернемося
Що ми десь є.
Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам'ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм.
Нехай вони запам'ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються
нашого холодного чола
Наших холодних вуст.
Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам’ятають наші теплі очі
Наші теплі посмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук.
Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.
Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І — йдіть.
Було б добре якби на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І — небо
Багато неба —
Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!
(У пам'ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли.)
Було б добре якби на тому місці були луки
І багато-багато квітів
І бджола над кожною квіткою
Щоб надвечір приходили закохані
Плели вінки
Кохалися до ранку
А вдень щоб приходили молоді батьки
З малими дітьми
(Не перешкоджайте дітям приходити до нас)
Але це буде завтра.
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги