Велике вчення

1. Канонічна частина

(1). Шлях великого вчення полягає у проясненні ясної благодаті, спорідненні з народом, утвердженні у досконалому добрі.

(2). За знанням (того, як) утвердитися (в досконалому добрі), йде (духовне) укріплення,

за укріпленням іде здатність до спокою,

за спокоєм іде здатність до упокорення,

за упокоренням іде здатність до міркувань,

за міркуваннями іде здатність утверджуватися (в досконалому добрі).

(3). Речі мають коріння й верхівку. Справи мають кінець і початок. Якщо знаєш, що раніше а що пізніше, то наближаєшся до Шляху.

(4). У давнину ті, що бажали прояснити ясну благодать у Піднебесній, спершу впорядковували свою державу;

ті, що бажали впорядкувати свою державу, спершу доводили до ладу свою сім'ю;

ті, що бажали довести до ладу свою сім'ю, спершу вдосконалювали свою особу;

ті, що бажали вдосконалити свою особу, спершу виправляли своє серце;

ті, що бажали виправити своє серце, спершу робили відвертими свої помисли;

ті, що бажали зробити відвертими свої помисли, спершу доводили до завершення своє знання.

Доведення знання до завершення полягає у вивірянні речей.

(5). За вивіреністю речей іде довершеність знання;

за довершеністю знання йде відвертість помислів;

за відвертістю помислів іде виправленість серця;

за виправленістю серця йде вдосконаленість особи;

за вдосконаленістю особи йде влагодженість сім'ї;

за влагодженістю сім'ї йде впорядкованість держави;

за впорядкованістю держави йде врівноваженість Піднебесної.

(6). Для всіх і кожного — від сина Неба й до простолюдина — вдосконалення своєї особи є корінням.

(7). Неможливо, щоб за неладу у корінні верхівка була в порядку. Не бувало, щоб за виснаження квітучого проквітало виснажуване.