Вийди за межі. Забудь про успіх – стань видатним!

Мені було 25 років, і я хотів померти. Я просто хотів позбутися болю.

Мені було 25 років, і я хотів померти. Я просто хотів позбутися болю.

Того дня я сидів на східцях свого гаража з пістолетом у роті, в гіркому п’яному тумані саморуйнівного відчаю.

Я мав усе. Але я все це втратив.

Усе, чого я будь-коли бажав, – це бути надзвичайним… неймовірним… видатним.

Я хотів змінити світ на краще.

Не було жодних сумнівів, що я вже й так багато чого досяг.

У 22 роки у Вашингтоні я був відомий як «Вундеркінд», генеральний директор компанії, яка швидко росла й розширювалася по східному узбережжю, співпрацювала з усім світом.

Я був одружений із чудовою жінкою, мав гарного сина й мешкав у будинку, який був занадто великим для нас трьох.

І для тих, хто не бачить глибше, ніж фасад із тисячодоларових костюмів і коротких відповідей, я, здавалося, мав усе на світі.

Але всередині мене панував безлад із невпевненості в собі й відчуття провини. До того ж, я втомився.

Незважаючи на мою одержимість екстремальними видами спорту і трудоголізм (часто я не приходив додому з роботи по кілька днів), я втратив здатність підкорювати світ.

Мій шлюб розбився на мільйон маленьких уламків. Зламався. Розтрощився. Я втратив усе. І я відчував, як ця катастрофа все більше й більше просвердлює мене.

Мене не було поруч із дружиною, і моє місце зайняв інший. Якийсь час я був у змозі заплющувати на це очі, ніби це не мало для мене жодного значення.

Але те, що хтось зайняв твоє місце, жорстоко паралізує саме твоє єство.

І це зводило мене з розуму.

Я звинувачував її. Я проклинав її. Я намагався кинути її.

Що з того, що в мене не було часу на неї?

Але частина мене знала, що моя егоїстична поведінка, моя нездатність виявляти кохання зруйнувала ці дивовижні стосунки.

Я не міг більше вдавати, що вся ця драма не краяла мені серце.

Не те щоб я ніколи нічого не втрачав.

Я й до цього зазнавав поразок безліч разів. Але я завжди сприймав поразку як «ще не успіх». Я завжди вірив, що успіх неминучий. І якось так воно й було.

Але цього разу поразка стосувалась особистого життя. Цього разу вона була остаточною.

Нестерпним було те, що я не міг змінити ситуацію самостійно. Я завжди був у змозі вирішити будь-яке питання, проблему або подолати виклик із грубою, надлюдською, цілеспрямованою пристрастю.

Цього разу все було поза моїм контролем. Я не міг змусити її бути вірною мені. Або любити мене.

Мабуть, зовні все виглядало інакше.

Розумієте, я не хотів втратити її… але в цього небажання були неправильні причини. Я взагалі не хотів нічого втрачати. З будь-якої причини. Ніколи.

І тому я змінив свою поведінку на декілька місяців… на досить довгий проміжок часу, щоб показати, що я порядний сім’янин. Я робив усе можливе. Я проводив з нею більше часу. Я запрошував її до найдорожчих ресторанів і влаштовував шопінг-тури.

Я очікував, що така бойскаутська поведінка протягом трьох місяців дозволить мені миттєво заробити її кохання й повагу. Я навіть сказав їй про це.

Але це ще більше віддаляло її від мене.

Тож я повернувся до єдиного, на чому дійсно знався: екстремальної поведінки.

Я працював ще більше. Клявся голосніше. Тренувався жорсткіше. Я проводив кожну хвилину, намагаючись уникнути болю.

День за днем я замикав двері у свій кабінет і плакав над своїм столом. Мій помічник тактовно стукав у двері й нагадував про зустрічі. Я опановував себе, поправляв краватку й укладав дивовижні комерційні угоди.

Але всередині я змучувався. У мене був емоційний крах. А це означало, що я потребував більше сил на звичні справи.

Що я й робив.

Я змушував себе до знемоги і навіть більше. Раптово я втратив 20 фунтів протягом кількох днів.

Через постійні тренування в тренажерному залі я отримав стафілококову інфекцію. Але спочатку ніхто не міг діагностувати її.

Упродовж чотирьох днів я лежав у реанімації в лікарні. Мене оглядали фахівці з інфекційних захворювань і перевіряли мою кров на СНІД та інші автоімунні хвороби. Усі аналізи були негативними. Вони не могли зрозуміти, що сталося.

Вони лише могли експериментувати з антибіотиками. Якщо якийсь із них не допомагав, вони пробували інший. І ще один. А потім ще. Зрештою я почав одужувати.

Але моє тіло було розбите. Я був слабким і втратив форму. Усе, над чим я працював, зникло.

І це змусило мене страждати ще більше.

Я завжди міг розраховувати на себе. Незалежно від того, яким складним було завдання, я завжди міг виконати його. Але вперше у моєму житті я фізично не міг нічого зробити з цим.

Я підвів свою родину. А тепер підвів і самого себе. Єдиний друг, який у мене залишився, – я сам – покинув мене. Я почувався жахливо самотнім.

Почуття власної несамодостатності повністю охопило мене. Страхітливі думки в моїй голові стали поглинати все.

Цього разу я програв. Настав час закінчувати гру.

Стафілококова інфекція мало не вбила мене. Тепер я хотів зробити це сам.

Саме так я опинився в гаражі, п’яний у дим з келихом віскі в одній руці й пістолетом у другій.

Сльози побігли по моєму обличчю, і моя печаль перетворилася на ридання. Вона була настільки сильною та глибокою, що я знав: хочу померти. У мене не було жодного іншого виходу. Я хотів піти.

Крізь сльози я взяв коробку з кулями.

Я старанно (хто б ще міг зробити це, окрім мене) заряджав кулями свій браунінг 22-го калібру.

Я зробив ще один ковток віскі і, похитуючись, попрямував до задніх східців гаража. Сідаючи, я занадто сильно цокнув стаканом об ґанок, але він не розбився.

Усього на кілька секунд спостереження відволікло мене від моєї печалі.

Але незабаром почуття повернулося знову.

Я взяв пістолет і підніс до своєї голови. Я замислився, чи краще буде поцілити в скроню, чи зробити постріл у рот. Може, я й тут усе зіпсую?

Я вирішив, що краще вистрілити в рот.

Я був серйозним, відчувши присмак зброярського мастила. Частина мене поцікавилась, чи зможу натиснути на курок. Інша частина просто хотіла, щоб усе закінчилось. Я втомився від болю.

Незабаром болю не буде. Я кивнув, ніби підтверджуючи собі правильність учинку.

Вам не потрібні інші книжки про досягнення успіху

Вам не потрібні інші книжки про досягнення успіху. Дійсно не потрібні.

Ви вже знаєте майже все, що треба знати для успіху. Ставити цілі. Багато працювати. Бути наполегливим. І не здаватись, доки не досягнеш мети. Усі ці речі можна назвати навіть уві сні.

Саме на цьому я знаюсь добре.

Я знаю, як зробити все, щоб досягти успіху. Мене двічі виключали з коледжу. Я не повинен був отримувати ані копійки. Проте я заробив мільйони й мільйони доларів. (І втратив теж багато.)

Як керівник я працював над постійним підвищенням продажів протягом десяти років. Був консультантом із ведення бізнесу по всьому світу.

Я став генеральним директором у 25 років. Але я не підприємець. Я потрапив у сферу бізнесу і сам проторував собі в ній шлях.

Я знаю, як порушувати правила і бути суперзіркою не тільки в бізнесі, але й у житті.

Але я не особливий.

Я просто звичайний хлопець, який робив досить незвичайні речі.

І досяг певного успіху.

Проте ця книжка – не типовий посібник із досягнення успіху. Вона розповідає про баласт, що сидить між вашими вухами і не дає вам змоги досягти успіху.

Я знаюся на цьому. Існують сотні, а то й тисячі книжок про досягнення успіху й високої продуктивності. Але вони не стосуються реального світу, проблем, пов’язаних з емоційними складниками успіху, – вони присвячені діям, а не ставленню.

І це величезна прогалина. Адже ваші дії закінчуватимуться невдало, доки ви не зрозумієте глибоко особисті аспекти вашого життя, які керують ними.

Сувора правда полягає в тому, що успіх – це не ряд дій. Це ставлення.

Усе, чого ви хочете досягти, усі цілі, мрії та бажання справдяться завдяки тому, ким ви є, а не що ви робите.

Таким чином, замість того щоб навчати, як «досягти» успіху, ми будемо вчити вас, як бути успішним.

Перед вами не ще одна книжка, яка каже робити те або інше, щоб заробити мільйони. Вона зовсім не про це. (Хоча, можливо, саме мільйони ви й отримаєте в результаті.)

Ця книжка розповідає незручні й сильні істини, яких ви не знайдете в жодній типовій книжці про «успіх». Це погляд за лаштунки на біль, страх, любов – так, любов та інші ключові види ставлення до світу, які керують величезним успіхом, незалежно від процесу його досягнення.

Книжка присвячена тому, ким ви є, чому ви не там, де хочете бути, і як отримати неймовірні можливості.

Вона є поверненням до технік, які справді працюють.

Вона про те, як ви – така ж звичайна людина, як я, – можете стати надзвичайним, видатним; байдуже, чи ви очолюєте компанію, чи щось продаєте, чи готуєтесь до Олімпійських ігор.

Прочитане змінить ваше життя. Ви перевершите всі очікування від самого себе. Ви ставитимете ще сміливіші цілі. Ви будете щасливішим.

І ви будете мати глибше почуття задоволення від успіху. Інакше не буде.

Я навмисне зробив цю книжку невеликою.

Вона маленька, бо справжня висока продуктивність є досить чіткою. Насправді, всю цю книжку можна замінити одним-єдиним словом:

Але то вже занадто стисло.

Ідея бути кращою версією себе неабияк надихає. У тому, щоб бути вповні собою, є надзвичайне задоволення.

Але я можу сказати вам ось що: він навіть більший, ніж ви можете собі уявити.

Це ставить питання, з якими ви повинні звернутися до себе: хто ви, ким (і яким) хочете бути… і чому?

Знайдіть хвилинку і зануртесь у ці думки. Це питання серйозніше, ніж здається.

На жаль, я заплатив забагато, щоб дізнатися відповідь.

Але я дізнався й дещо інше.

Ви не зможете підробити це.

Ви повинні відчути це. Ви повинні прожити це. Воно має вас поглинути. Це те, що робить вас успішним.

Але що «це» таке? Що це за ставлення, яке ви повинні мати?

Це одержимість. Це рішучість, твердість, яка є вирішальним чинником вашого успіху.

Зрозумійте, що ви не можете уникнути перешкод у майбутньому. Вони неминучі.

Життя вас обов’язково поб’є. Ви отримаєте аперкот у підборіддя і впадете на підлогу.

І це, найімовірніше, відбудеться, коли ви найменше цього очікуєте. Коли ваші руки будуть опущені додолу, а позиція буде хиткою.

І ось чому те, що ви робили в минулому, і те, що будете робити в майбутньому, не має жодного значення!

У той момент, коли ви лежите і спливаєте кров’ю, має значення лише те, ким ви є. Саме те, що всередині вас, відіграє найважливішу роль.

Саме мужність підіймає вас із підлоги.

Щодо цього не існує чарівної формули успіху. Як і немає суперплану дій із 7 кроків.

Лише невідпорне бажання підвестися.

І чим старанніше ви будете намагатись підвестися, чим швидше прийдете до тями, тим швидше опинитесь на фінішній прямій до успіху. Це вимагає мужності.

Не від голови чи тіла.

Адже успіх не полягає в тому, щоб знати більше. Він у тому, щоб бути чимось більшим.

І це не список, який ви можете завантажити з Інтернету; не повідомлення в блозі, яке можна ретвітнути; не бізнес-стратегія, яку можна скопіювати з комерційних бестселерів.

Ви мусите бути сильнішим. Ви мусите відчайдушно хотіти більшого.

Ви мусите більше перейматись.

Практика показує: ви вже знаєте, що робити. У будь-якому випадку це не є серйозним питанням.

Справжнє питання полягає в тому, що ви будете робити з цим? Ким ви вирішите стати? Давайте поговоримо про це.

Припиніть шукати виправдання за те, хто ви і де ви

Важливим є лише те, що ви робите.

Усе. Великі вчинки. Малі вчинки. Навіть те, що вас дратує.

Важливо те, що ви гаєте час. Важливо те, що ви звинувачуєте інших у своїх невдачах. Важливо те, що ви іноді лінуєтесь.

Усе це важливо, бо досягнення цілей відіграє ключову роль.

І саме тоді, коли ви припините шукати виправдання, ви станете на шлях, який веде до мети.

На шлях, яким прямувала кожна велика людина.

Зиґмунда Фройда освистали, коли він уперше представив свої теорії групі вчених у Європі. Але він продовжував дослідження й отримав премію Ґете за працю в галузі психології.

Вінстон Черчилль провалився в шостому класі й програвав усі вибори, на яких балотувався, але врешті був обраний прем’єр-міністром Англії в 62 роки.

Альберт Ейнштейн не розмовляв, доки йому не виповнилось чотири роки, не вмів читати до семи і був виключений зі школи. Зрештою він зробив революцію у фізиці завдяки теорії відносності.

Генрі Форду не поталанило у фермерстві, навчанні та роботі машиністом, до того ж він банкрутував п’ять разів. Проте він модернізував масове виробництво.

Стена Сміта не взяли на тенісний матч Кубка Девіса у ролі хлопчика, який підбирає м’ячі, тому що він був «занадто незграбним». Він виграв вісім розіграшів Кубка Девіса і вважається одним із найкращих парних тенісистів усіх часів.

Чарльзові Шульцу відмовляли в друці малюнків, які він пропонував для шкільного журналу. Йому відмовив Волт Дисней. У результаті він створив найпопулярніші комікси в історії – «Дрібнота» [1].

Ван Гог продав лише одну картину за своє життя, і ту сестрі свого друга за 50 доларів. Але він намалював понад 800 шедеврів, сім із яких разом коштують зараз майже мільярд доларів.

Лев Толстой був виключений з юридичного навчального закладу, адже його професори визнали студента «непридатним до навчання». Він став одним із найвідоміших письменників світу.

Джону Крізі не пощастило в продажах, офісній роботі, фабричному виробництві та письменництві. Він отримав 754 відмови від видавців. Він написав понад 600 романів і вважається одним із найвидатніших письменників детективного жанру.

Генка Аарона не взяли в клуб «Brooklyn Dodgers», а свій перший матч у лізі він програв з рахунком 0:5. Згодом він поставив рекорд Головної ліги бейсболу з хоумрану, і його не могли перевершити протягом 33 років.

Жити без виправдань означає взяти на себе відповідальність за кожен аспект свого життя.

Ідеться про створення майбутнього себе таким, яким ви пишалися б.

Раніше цього ніхто не робив?

Будьте першим.

Ви не раз зазнаєте поразок?

Змініть свої погляди.

Ви не здобули вищої освіти?

Будьте допитливим. Дізнавайтесь більше.

У вас ніхто не вірить?

Вам не потрібне схвалення, щоб бути успішним.

Іноді буває тяжко?

Усе велике вимагає болю та втрат.

Ви стараєтесь, але зазнаєте поразок?

Сміливість – це завжди правильно.

Люди не йдуть за вами?

Вони підуть, тільки-но ви зробите щось дивовижне.

Вам може бути боляче?

Така ціна сміливості.

Вас недооцінюють?

Еґо всього лише зробить вас самовдоволеним.

Усе, що ви вважали правильним, виявилось помилковим?

Створіть нові правила.

Експерти не згодні з вами?

Експерти можуть помилятись.

Ви віддаєте більше, ніж отримуєте?

Ви можете просто бути щасливим.

І ще, і ще, і ще…

Решта подібних запитань – просто виправдання.

Ви повинні зазирнути у свою душу і кинути виклик демонам, які не дають вам досягти успіху. Ви ніколи не станете чемпіоном, доки не подивитесь в очі страху, невдачам і виправданням, що вас стримують.

Усе починається з вашої віри в те, що ви можете бути чудовим, незалежно від того, хто ви або де перебуваєте в цей момент.

Карл «Цукрова Нога» Джозеф народився в Медісоні, штат Флорида, трохи на схід від столиці штату. Четвертий із десятьох дітей, яких виховувала мати-одиначка. Їхня сільська родина була бідною і не мала змоги відвідувати оздоровчі або спортивні заклади.

І саме тому Карл так тяжко працював, щоб стати зіркою спорту. Дорослішаючи, він грав у баскетбол і вуличний футбол. Він бився зі старшими хлопцями, і це навчило його бути жорстким. Він часто падав на землю, але завжди підводився і знову боровся.

У сьомому класі він створив баскетбольну команду. Стоячи під кільцем, він стрибав угору і забивав м’яч. І це був тільки початок.

У середній школі він грав у баскетбол, футбол і займався легкою атлетикою, ставлячи рекорди майже в кожному виді спорту. На одному змаганні з легкої атлетики він стрибнув у висоту на 5 футів 8 дюймів, після чого повернувся, штовхнув ядро на 40 футів і метнув диск на 130 [2].

А під час одного футбольного матчу проти набагато більших супротивників Карл зробив 11 підкатів, перехоплення і блок.

Молода суперзірка не покинула спорт після вступу до коледжу. Він грав на позиції середнього півзахисника в Університеті Бетьюна-Кукмена. Слід додати, що п’ятеро з його товаришів по команді продовжили свою кар’єру в Національній футбольній лізі США. Команда «Wildcats» виграла чемпіонат конференції, надихнувшись грою Карла. Розумієте, річ у тому, що він народився без лівої ноги.

Кожне змагання, у якому Карл брав участь, було не зовсім звичайним: усі інші бігли, повертались і стрибали на двох ногах, а Карл робив усе це на одній нозі. Без протезів. Без милиць.

Лише сила духу.

Відповідаючи на запитання інтерв’юера про свої обмеження, Карл сказав: «Я не маю жодних обмежень».

Відмова від виправдань важлива, тому що важливе ваше майбутнє.

Якщо ви отримуєте таке майбутнє, для досягнення якого докладаєте зусиль, то ваші зусилля важливі, чи не так?

І, напевне, ви не хочете їх змарнувати.

Якби у вас був список речей, які не можна марнувати, «ваше майбутнє» посідало б один із перших рядків у ньому.

Ваші рішення формують вашу долю. Ви вірите в це? Ви повинні. Це правда.

Рано чи пізно те, що ви робите і ким ви є насправді, визначає, чого ви врешті досягнете.

Що це насправді означає?

Розгляньмо на практиці. Поговоримо про те, скільки сну вам дійсно потрібно і як рішення впливають на ваші результати.

Якщо вст…