За двома зайцями

ВИХІД І

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Сидять на лавці біля дому.

Явдокія Пилипівна. Бач, як сьогодні вечірню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитує.

Прокіп Свиридович. Чим же гарно?

Явдокія Пилипівна. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.

Прокіп Свиридович. Так, так! Як пустить язика, то він у його, як млинове колесо, тільки бр-р-р!.. І меле разом, і шеретує…

Явдокія Пилипівна. А твій старий мне, мне той язик, як баба вовну…

Прокіп Свиридович. Прирівняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки і чита по-стародавньому, по-божественному, а цей…

Явдокія Пилипівна. Заступається за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштує.

Прокіп Свиридович. Так що ж, що поштує!

Явдокія Пилипівна. А то, що і в церкві заживаєш табаку, мов маненький…

Прокіп Свиридович. Лопочи, лопочи; а ти заступаєшся за нового тим, що молодший.

Явдокія Пилипівна. Вигадай ще що!

Прокіп Свиридович. Та й вигадаю!

Явдокія Пилипівна. От уже не люблю, як ти почнеш вигадувати та дратувати! (Одвернулась).

Прокіп Свиридович. Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

Стара мовчить надуто.

Не сердься-бо, моя сивесенька!

Явдокія Пилипівна. Та годі вже!

Прокіп Свиридович. Чого годі? Хвалити бога, прожили вік у добрій згоді та лагоді, діждалися й свого ясного вечора… Да не зайдет сонце во гніві вашім…

Явдокія Пилипівна. Та я вже на тебе не сердюся! Тільки не вередуй.

Прокіп Свиридович. Ні, ні, не буду. А нам таки справді нарікати ні на що: вік пройшов, лиха не зазнали, хоча й були хмарки, та господь хранив од тучі. Єсть на старість і шматок хліба, і закуток.

Явдокія Пилипівна. А працювали ж зате як, рук не складаючи!

Прокіп Свиридович. То що ж! Хто дбає, той і має! Неперестанно трудітеся, да не увійдете в напасть! Аби чужого хліба не заїдали та з чужої кривавиці не користувалися!

Явдокія Пилипівна. Здається, уже на нас, голубе, нікому й скаржитись!

Прокіп Свиридович. А хто зна? Може, й нам перепала марно чужа копійка!

Явдокія Пилипівна. Як же гендлювати[1] без того? То вже нехай бог проща! Нам же треба було дбати: дочка росла — єдиначка; треба було на посаг складати.

Прокіп Свиридович. Та так, так… А наградив-таки нас господь дочкою — розумні!

Явдокія Пилипівна. І вже! Що розумні, так на весь Подол! Так не жалували ж на їх і грошей: у який кошт та наука увійшла — страх! Скільки отій мадамі до пенціона переплачено!

Прокіп Свиридович. А за який час? Довго там побула?

Явдокія Пилипівна. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну дитину запакувати у науку — на муку, аж до загину!

Прокіп Свиридович. Я не про теє: мені ті пенціони і не до смаку, а коли гроші за рік заплачено, то треба було б принаймні за їх одсидіти!

Явдокія Пилипівна. Грошей шкода було, а дитини то ні, що за три місяці змарніла та знівечилась, хоч живою в труну клади! Там уже мало того, що науками вимучили, вимордували, та ще й голодом морили! Дитина не видержала й утекла!

Прокіп Свиридов ич. То нічого: одпаслися ж дома; одно тільки не гаразд…

Явдокія Пилипівна. Що там? Уже знов почав вередувати?

Прокіп Свиридович. Таяй мовчатиму, а тільки той пенціон…

Явдокія Пилипівна. Що пенціон?

Прокіп Свиридович. От тут у мене сидить! (Показує на потилицю).

Явдокія Пилипівна. Ти знову?

Прокіп Свиридович (зітхнув). Та й мовчу ж!

Чути знавдалі гуртову пісню:

Не щебечи, соловейко,

На зорі раненько,

Не щебечи, манюсенький,

Під вікном близенько!

Не щебечи, манюсенький,

Під вікном близенько!

Явдокія Пилипівна. А славно співають! Я страх люблю хлоп'ячі співи!

Прокіп Свиридович. Славно, славно! Завтра неділя, а вони гукають.

Явдокія Пилипівна. А коли ж їм і погуляти, як не під свято! За будні натрудяться!

Прокіп Свиридович. Той розходились би спати, а то й самі не сплять і другим не дають… (Позіха).

Явдокія Пилипівна. То й іди ж собі спати, хто ж боронить?

Прокіп Свиридович. Та я б уже такий, щоб і лягати, та Проні ж ждемо.

Явдокія Пилипівна. А правда, чого вони так забарились? Уже й ніч надворі; ти б пішов та знайшов їх!

Прокіп Свиридович. Де ж я їх буду шукати? Та їх і кавалер проведе.

Явдокія Пилипівна. Та проведуть… кавалерів за ними, як полови за зерном, а все-таки страшно.

Прокіп Свиридович. Не бійся — не ма-ненькі. (Позіха здорово). Ой господи помилуй мене, грішного раба свого! (Знов позіха і хрестить рота)г Чого це я так позіхаю?

Явдокія Пилипівна (позіха й собі). Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою.

Прокіп Свиридович (позіха знов). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи рот не роздерся!

Явдокія Пилипівна. Та затуляв би рота, а то так негарно дивитись, що й…

Прокіп Свиридович. А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Явдокія Пилипівна. З якого це часу з мого рота стала верша?

Прокіп Свиридович. Та хіба ж уже не пора?

Явдокія Пилипівна. Пху! пху! (Розсердившись, пішла).

Прокіп Свиридович (почухав голову). Розсердилась моя старенька, розгнівалась; треба піти помиритись. (Виходить теж у ворота додому).

ВИХІД II

Міщане, міщанки і хор.

Хор (за коном, але ближче).

Твоя пісня дуже гарна,

Гарно ти співаєш:

Ти щасливий, спарувався)

І гніздечко маєш.

Ти щасливий, спарувався)

І гніздечко маєш.

Через кін переходить кілька пар: дівчата з хлопцями ісамі дівчата; за остатніми уганя Голохвостий у циліндрі, піджаці, рукавичках. Полебезивши, одскакуе до других.

Голохвостий (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив, — дак нема, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йдьоть… Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігти шукать. (Пішов хутко яром направо).

Хлопці, хор (входять на передній кін).

А я бідний, безталанний,

Без пари, без хати;

Не довелось мені в світі

Весело співати!

Не довелось мені в світі

Весело співати!

Оддалеки чути, що гурт другий співає цю ж пісню.

1-й бас. А в нас баси кращі… у них як побиті горшки!

2-й бас. Або як старі циганські решета! Усі (сміються). А справді!

Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?

1-й бас. Звичайно, братський.

2-й б а с. А я кажу семінарський.

1-й б а с. Ба брешеш!

2-й б а с. Ба не брешу! В семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!

1-й б а с. А в братському Кирило чого варт?

2-й бас. Ну, що ж? Кирило, та й годі.

1-й бас. Ет!

Степан. А хто, по-вашому, панове, розумніший у Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?

Хлопець. Голохвостий!

Степан (регоче). Ото ушкварив!

1-й бас. Попав пальцем у небо!

Дехто. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!

Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить по-ученому, що й не второпаєш!

Степан. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?

Хлопець. Чого ти присікався?

Степан. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!

Другі. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений; таки паном діло, і ходить, і говорить по-панському!

Степан. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!

Дехто. Та годі вам за чортзна-що змагатись!

С т е п а н. І то правда, пху!

Дехто. Од міщан одстав, а до панів не пристав.

Степан. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!

1-й б а с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому…

Степан. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив — то так!

1-й б а с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх — біда!

2-й б а с. Та то ж через теє Степан на нього і гори верне.

Дехто. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.

Степан. Одбив би я йому печінки!

Д р у г і. О! Він хваткий!

1-й б а с. А в тебе уже є коханка?

Степан. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!

Дехто. Єсть, єсть…

1-й б а с. А хто?

Хлопець. Галя Лимаришина.

1-й бас. Гарна?

Хлопець. Чудо яка!

Степан. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!

Хлопець. Що ж я сказав? От напасть!

Другі. Цитьте! Он Голохвостий іде!

ВИХІД III

Ті ж і Голохвостий.

Дехто. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували…

Голохвостий. А, хорошо, добре…

Степан (набік). Шкода, що не чув!

Голохвостий (подає декому руку, а решті кланяється згорда). Меня таки вездє споминають: значить, моя парсона у шику!

Степан (набік). Як свиня в дощ!

Голохвостий (вийма цигарницю). Нєт лі у кого иногда сірника?

Хлопець. Ось у мене єсть. (Запалює йому). А мені, Свириде Петровичу, можна одну взяти?

Голохвостий. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!

Дехто. Давайте, давайте! (Закурюють). Нічого собі!

Голохвостий. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п'ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п'яти копеєк нема.

X л о п є ц ь. От дорогі!

Степан (набік). Бреше гладко!

Д є х т о. Ви таки кидаєте силу грошей!

Голохвостий. Чаво мінє дєньог жалєть? Главноє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!

Степан (тихо до других). Такого дворанина під тина!

Другі. І правда: надів жупан та й дума, що пан.

Голохвостий. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!

Степан (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?

Дехто сміється.

Голохвостий. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!

Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!

Голохвостий (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!

Степан. Цур дурня та масла грудку!

Д р у г і. Та годі вам!

Голохвостий. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!

Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!

Голохвостий. Да што ви понімаєтьо?

Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге!

Голохвостий. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.

Степан (до других). А по уму виряджають!

Голохвостий (не звертаючи уваги). От, вбзьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка, — здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!

Дехто. Добре на цьому знається! Нема що!

Хлопець. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!

Голохвостий. Зозуляста?! Шаталанська!

Хлопець. Що ж то значить — шарлатанська?

Голохвостий. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.

Хлопець. Та я так!

Дехто. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте…

Голохвостий. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.

Дехто. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип'ємо мокрухи-преподобниці!

Голохвостий. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!

Д є х т о. Е, ви вже дерете носа до неба!

Д р у г і. Та киньте його, цур йому!

Степан. Не знаєте хіба прислів'я: не руш добра…

Хлопець (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!

Голохвостий. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія… Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить… Одне слово, не вашого розуму дєло!

Хлопець. Що ж воно таке?

Голохвостий. Інтрижка.

Хлопець. Як?

Степан. Та кинь його, ходім!

Другі. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!

Всі пішли.

ВИХІД IV

Голохвостий сам.

Голохвостий. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії… так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігде нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, я єй пондравился… Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка як струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, ей-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак таке уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я тобі візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіе імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав'ю такі моди алад'ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба… Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!

ВИХІД V

Голохвостий, Проня, Настя і Наталка.

Голохвостий (зуздрівши), А ось і вони з кумпанією. Ну, Голохвостий, держись!

Проня, Настя і Наталка мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.

Голохвостий. Як би ето підойти похвисоніще, щоб так зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись). Ні, не так… (Обсмикує одежу на собі),

П р о н я (наближається; за нею подруги). Голохвастов, здається?

Голохвостий (підліта). Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!

Проня (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки дожидався: я нарочито проманіжила.

Голохвостий. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!

П р о н я. Разумєеться. Єто маї близькі приятельки і сасіди.

Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.

Настя. Мені здається, що ми десь стрічались.

Голохвостий. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.

Наталка. Невже?

Голохвостий. Рішительно. Міня везде принімают как сваво, значить, без хвисона!

П р о н я. Там, верно, красавиць найшли порядошно.

Голохвостий. Што мне краса? Натирально, нерве дело ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!

П р о н я. Разумєеться, не мужицькі: фе! Мове жар!

Наталка (до Насті). Який він гарний!

Настя. Нічого собі; тільки штукований!

Наталка. А я вас сьогодні десь бачила.

Голохвостий. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови…

Наталка (до Насті), Який він розумний та гострий як бритва!

П р о н я (до подруг), А я ж вам не казала, що первий кавалер!

Голохвостий. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?

Наталка. Што ви, я не куру!

Настя. І я ні; та чи пристало ж баришням?

Голохвостий. Перва мода!

П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється).

Голохвостий. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.

П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму…

Наталка і Настя. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.

П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила…

Голохвостий. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Вийми з кишені у піджаці).

Настя (до Наталки). Ач, який ввічливий!

Наталка. Настоящий хрант.

Беруть конфекти.

П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси…

Голохвостий. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний вкус!

Настя (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою[2] трощить, а тут — пальцини.

Наталка. Це на нас критика.

Голохвостий. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струне! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасье, мигдалу… Я вже просто одпрошуюсь, — што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, треснуть — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають… Дак я вам цєлий воз…

П р о н я (ображено). Того, што на смєтник викидають?

Голохвостий. Што ви, Проню Прокоповно? І у думце не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство… Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!

П р о н я. Ви так і понімайте!

Голохвостий. Ах, ах! Да я з своей сторони при полном акорде, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.

П р о н я. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.

Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млине, так што-небудь і ляпне!

Настя (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою…

Наталка (до Насті). Це вона нам вибива очі!

Н, а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!

Наталка. Ходім уже!

Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!

Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!

Наталка (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!

Проня. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!

Наталка. Нічого, ваш кавалер позбирає… докласти вам воза!

Пішли.

ВИХІД VI

Проня й Голохвостий.

П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!

Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без мила голите.

Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!

Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, — Мусатов і хранцюзька помада.

Проня. Мерси.

Голохвостий. А в тіятрі любите?

Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!

Голохвостий. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!

Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло… ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.

Голохвостий. А ви які читали?

Проня. «Єруслана Назаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»…

Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… «Битва руських з кабардинцями» — а-ах! Або — «Матильда — чилі хранцюзька гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!

Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!

Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!

Проня. Ах, ето ужасно жорстоко…

Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би-лучче самим рамана завить.

Проня. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка…

Голохвостий (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?

Проня (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (Набік). Ага! Дочекалась-таки!

Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!

Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію…

Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!

Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю… Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно…

Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться…

Проня. Ах, не говоріть мінє про любов… А я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…

Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.

Проня. Мерси! Только тут ноччю… при мєсяцє… так мінє моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається… Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать…

Голохвостий (цілує руку). Я только боюсь ро-дителів ваших, а то б давно зайшол…

Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно…

Голохвостий. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).

Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите…

Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!

Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить до хвіртки). Ламур! (Вибіги).

ВИХІД VII

Голохвостий сам.

Голохвостий. Бон-бон! (Підскакує). Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показує кулак). Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочке у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи… Але зате ж все моє! От уджиґну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, — буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп'яточок… хр-р-р… Хап — і єсть! Хап — і єсть!

ВИХІД VIII

Голохвостий і Галя.

Галя (іде з кошиком, придивляється). От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку… Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (Зближається, щоб трохи роздивитись).

Голохвостий (зуздрівши). А, на ловця й звір біжить. (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!

Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу).

Голохвостий (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з'їм?

Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.

Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.

Г а л я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?

Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!

Г а л я. А справді, це той самий… Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!

Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в руки піштолєта і простреліть тут грудь мою!

Галя. Так і повірили! Шукайте собі панночок!

Голохвостий. Дави луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, — вірте!

Галя. Хороша пороша, та не для вас!

Голохвостий (розпалюючись). Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб'язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра — паровицями[3], да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ…

Галя. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.

Голохвостий. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон…

Галя. Та що — що гарні!

Голохвостий (бере її за руки). Серденько, пу-колько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!

Галя. Ой, що ви кажете?

Голохвостий. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить…

Галя. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо…

Голохвостий. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обніма).

Галя. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, бо кричатиму!

Голохвостий (притиски ще більше), У-ух! Пропав я! Пожар!

ВИХІД IX

Ті ж і Секлита.

С е к л и т а (зуздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти подла! (Підскакує до Галі.

Голохвостий оторопів.

Галя (плачучи). Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака…

Секлита. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Так і повірили!

Тим часом Голохвостий, оправившись, хоче тікати. Секлита йогоза поли.

А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!

Голохвостий (замішавшись). Хіба це ваша дочка?

Секлита. А то ж чия?

Голохвостий. На вас анітрішечки не похожа, у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!

Секлита. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!

Голохвостий. Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите!

Галя. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-богу, начепився вперве!

Секлета. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!

Галя (плаче). За віщо ви, мамо? Хіба я винна?

Голохвостий (набік). Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!

Секлита (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!

Галя відходить плачучи.

ВИХІД X

Секлита і Голохвостий.

Голохвостий кинувся було тікати, але Секлита не випустила піджака, так що він аж злетів з одного рукава. Секлита тоді вхопила обома руками за жилетку.

Секлита. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я Секлита Лимариха!

Голохвостий. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків). Я вам заплачу, я багатий…

Секлита (ще дужче). А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб я рідну дитину продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! У мене одна дитина, як одно сонце у небі! Нащо ти зводиш її з ума?!

Голохвостий (набік). От репетує бісова баба; розбудить усю вулицю! (До неї). Та я, єй-богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.

Секлита. Брешеш, нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!

Голохвостий. Та щоб я луснув, коли зводив!

Секлита. Докажи, докажи! Я не повірю твоєму слову: твої слова гнилі, як яблука! Ти харциза, волоцюга!

Голохвостий. Та що ж ви лаєтесь? Я не перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ні одпроситись, ні одмолитись!

Секлита. Ти думаєш, що як я перекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю, а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хай збереться хоч уся вулиця, а Секлита за себе й за свою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки на своєму стану, за правду стану! (Б'є кулаком об кулак). Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка!

Голохвостий (набік). От, не вирвусь! (До Сек-лити). Та, присяйбі, і не думав безчестити! (Хоче знову вирватись).

Секлита. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!

Голохвостий (набік). Ой пропав я! (До Секлита). Цитьте! Не кричіть-бо!

Се к л и т а. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!

Голохвостий (набік). Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконниця одчиняється! Господи, ну що його робити! (До Секлити). Слухайте сюди…

Се к л и т а. Калавур!

Здалеку почувся свисток.

Голохвостий. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити). Слухайте сюди, не кричіть: я всю правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу сватати…

С е к л и т а. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!

Голохвостий. Та я не панич, а простий міщанин, — то тільки зверху на мені образованность!

С е к л и т а. Брешеш!

Голохвостий. Та щоб я луснув… Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.

С е к л и т а. Якого? Петра?

Голохвостий. Еге ж, Петрів племенник.

С е к л и т а. Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?

Голохвостий. Єй-богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.

С е к л и т а. Присягнись мені, ходім до церкви!

Голохвостий. Та чи я ж чоловіка вбив, щоб серед ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, і божусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли не вірите!

С е к л и т а (бере грудку землі). Їж святу землю, то повірю! На, їж!

Голохвостий. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?

С е к л и т а. Їж, на їж, то повірю!

Голохвостий. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!

Секлита. Та ви брешете! Присягніться мені хоч на Братській!

Голохвостий. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли я брешу

Секлита. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!

Голохвостий (набік). От, не одсахнусь. (Стає на коліна). Ну, хай мене поб'є Братська божа матір, коли брешу!

Секлита. Ну, тепер вірю, тепер вірю!

Голохвостий (обтрушує штани; тихо). От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав! (До неї). Так а незабаром до вас і на заручини.

Секлита. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!

Голохвостий. Нащо мені? І свого досталь! Аби Галя!

Секлита. Так заходьте ж; раді будемо!

Голохвостий. А де ж ваша хата?

Секлита. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь!

Голохвостий. Та буду ж, буду!

Секлита виходить.

ВИХІД XI

Голохвостий сам.

Голохвостий (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається). От це вскочив, так вскочив — понікуди!

Завіса