Закон Хроноса

Шотландія, вересень 1985…

Д октор Юлій Пфефферкорн відчинив двері й вийшов у сад. Стояв теплий день бабиного літа. З моря віяв легкий вітерець, розгойдуючи тополі. За верхівками дерев у небо здіймався Единбурзький замок. Зі швидкістю, від якої захоплювало подих, над дахами сновигали стрижі, злітаючи високо в небо.

Будиночок розташовувався на околиці міста, на верхівці невеликого пагорба, серед інших таких же маленьких будинків. Навскоси від нього жив чоловік на ім’я Філбі — рудий шотландець із чудовим почуттям гумору й запальним темпераментом. Йому належав магазин одягу, у вітрині якого красувався одинєдиний манекен. Залежно від температури або пори року на манекені змінювали одяг, але відбувалося це не надто часто.

Пфефферкорн рідко виходив із дому. Його економка, місіс Уотчіт, постійно бурчала, що йому потрібно більше бувати на свіжому повітрі, але робота зовсім не залишала на це часу. Крім досліджень, була ще й кафедра в університеті. Називалася вона досить мудровано: прикладна механіка й інженерна справа.

І йшлося не просто про фізику й арифметику, на яких він чудово знався. Його здібності в цій галузі, особливо його успіхи в Німеччині, допомогли керівництву університету зробити висновок, що він — саме та людина, яка може очолити кафедру. Та й гроші зараз будуть дуже до речі. Особливо якщо врахувати всі ті величезні суми, які були потрібні для його майбутнього винаходу.

Пфефферкорн без жалю покинув Німеччину. З одного боку, міжнародні відносини стали дуже напруженими, що провіщало в найближчому майбутньому війну. З іншого боку, в імперії зростав антисемітизм. Учений був євреєм, і чудово відчував небезпеку, що наближається.

Але основною причиною було те, що хотілося замести сліди, а найкраще — змінити ім’я. Карл Фрідріх фон Гумбольдт припинив роботу над машиною часу й знищив усі документи. Буквально в останній момент Пфефферкорну вдалося зробити кілька копій. Ці розрахунки вкрай необхідні, якщо він хоче продовжувати дослідження. Звісно, займатися цим напрямком доводилося з найбільшою обережністю. Але ясно було одне: якби Гумбольдт повернувся до Берліна, він рано чи пізно дізнався б, що вчений продовжує працювати над проектом на свій страх і ризик. Не залишалося нічого іншого, як переселитися, найкраще за кордон, і стати іншою людиною. Для такого наукового експерименту це не найбільша жертва.

За будиночком розташовувалася дерев’яна клуня, що виконувала роль лабораторії. Експерименти, про які йшлося, були спрямовані на те, щоб вивчити феномен часу. Шкода, що машина й документи виявилися жертвою моральних сумнівів Гумбольдта. Щодо цього дослідник був до непристойності сумлінним. Саме та якість, що у Пфефферкорна геть-чисто була відсутня. Особливо якщо йшлося про найбільший винахід в історії людства. Тут уже можна порушити пару правил. Йому не залишалося нічого іншого, як почати дослідження від самого початку. Чотири роки витратив він на те, щоб побудувати робочу модель другої машини часу. Довелося обходитися без кристалу Атлантиди, що його Гумбольдт нізащо б не віддав. Чотири роки поту, сліз і розчарувань, але в нього вийшло. Припущення, що необхідну енергію можна отримати від Сонця, було просто геніальним. Якщо удача буде до нього прихильна, то машина буде готова вже в цьому столітті, і почнеться новий етап подорожей у часі. Це стане тріумфом Пфефферкорна, або, точніше, Александра Джорджа Хартдегена. Учений посміхнувся. Сонце востаннє освітило його обличчя, він розвернувся і зник у лабораторії.