Примітки

1

Дивись тут, с. 247.

2

Дивись тут, с. 385.

3

Clausewitz, Carl von. Vom Kriege. — Berlín: Ferdinand Dümmlersche Verlagsbuchhandlung, 1932. — S. 207.

4

Nietzsche, Friedrich. Jenseits von Gut und Bose: Vorspiel einer Philosophie der Zukunft // Nietzsche, Friedrich. Sämtliche Werke: Kritische Studienausgabe in 15 Bänden / Hrsgb. Von Giorgio Colli und Mazzino Montinari. Bd. 5. — Berlin-New York: Walter de Gruyter, 1999. — S. 136.

5

Дивись тут, c. 345.

6

Дивись тут, c. 312.

7

Дивись тут, с. 31.

8

Попередні видання книги: Unamuno М. de. Vida de Don Quijote y Sancho según Miguel de Cervantes Saavedra, explicada y comentada por Miguel de Unamuno. — Madrid: Renacimiento, 1905; Unamuno M. de. Vida de Don Quijote y Sancho según Miguel de Cervantes, explicada y comentada por Miguel de Unamuno. — Madrid: Renacimiento, 1914 (тут і далі, якщо не буде зазначено інше, — прим. наук. ред.).

9

Unamuno М. de. Vida de Don Quijote y Sancho // Unamuno M. de. Obras completas. T. 1. — Madrid: Renacimiento, 1928.

10

1923 року, за підтримки короля Альфонса XIII, до влади прийшов диктатор генерал Міґель Прімо де Рівера. Унамуно виступив з гострою критикою нового режиму і короля, за що його було знято з посади ректора Саламанкського університету і заслано на Канарські острови. За кілька місяців по тому він отримав дозвіл повернутися до Саламанки, однак вирішив податися в добровільне вигнання до Франції — спочатку до Парижа, а потім до містечка Андая (Hendaya) на кордоні з Іспанією. Унамуно повернувся до Іспанії аж у лютому 1930 року, після того як Міґель Прімо де Рівера подав у відставку.

11

Наукове Товариство «Атеней» (Ateneo) — поширена назва публічних науково-літературних товариств у Європі. Мадридський Атеней (Ateneo científico у literario de Madrid) відіграв значну роль у суспільному й культурному житті Іспанії.

12

Гомер П. Ірлі (Homer Р. Еагіе, 1869–1946) — професор Стенфордського університету, перекладач першого американського видання твору англійською мовою: Unamuno М. de. Life of Don Quixote and Sancho. — New York: A. A. Knopf, 1927.

13

Unamuno M. de. Lectura e interpretation del «Quijote» // España moderna. — 1905, Abr. — № 196.

14

Сід Ахмет Бен-Енхелі — вигаданий арабський письменник, якому Сервантес приписує авторство твору про пригоди Дон Кіхота.

15

Франсіско Кодера-і-Сайдін (Francisco Codera у Zaidín, 1836–1917) — історик, філолог, арабіст, викладач Унамуно в Мадридському університеті.

16

Уперше публікується в: Unamuno М. de. El sepulcro de Don Quijote // España moderna. — 1906, Febr. — № 106. Після долучення цього прологу до другого видання «Життя…» він є в усіх подальших виданнях твору.

17

2 травня 1808 року в Мадриді розпочалося повстання проти військ Наполеона, що поклало початок Війні за незалежність (1808–1814) і переросло в Першу іспанську революцію. Водночас розпочався рух за незалежність від Іспанії в її американських колоніях, що врешті призвів до втрати контролю над заокеанськими територіями. 2 травня є також святом громади Мадрида, і 1908 року воно було особливо помпезним: у ньому навіть узяв участь король Альфонсо XIII (саме через виступ проти нього Унамуно відправили в заслання). Можливо, автор тут натякає на те, що, попри все, відродження Іспанії так і не відбулося.

18

Так звали головного героя однойменної п’єси (1866) Генріка Ібсена (Henrik Johan Ibsen, 1828–1906), одного з найулюбленіших авторів Унамуно.

19

Тут і далі цитується (а також подається ймення персонажів) за виданням: Сервантес Сааведра, Мігель де. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі: Роман / Пер. з ісп. Миколи Лукаша; розділи XXI–XXXV, LXI–LXXIV — пер. Анатоля Перепаді. — Київ: Видавництво «Дніпро», 2005. — 704 с.

20

Хуан Уарте (Juan Huarte, бл. 1530–1591) — іспанський лікар і філософ, автор трактату «Огляд талантів, які годяться для наук» («Examen de ingenios para las ciensias…», 1575), у якому він обґрунтовував залежність інтелекту від темпераменту.

21

Філіп II Габсбурґ, або Філіп Розсудливий (Felipe II, Felipe el Prudente, 1527–1598), — король Іспанії (1556–1598) і Португалії (1580–1598).

22

Ігнатій (баскською мовою — Іньїґо) де Лойола (Ignacio de Loyola, 1491–1556) — засновник Товариства Ісуса (орден єзуїтів, 1534), канонізований Римо-Католицькою Церквою 1622 року. Автор статуту Товариства, а також трактату «Духовні вправи» (Exercitia espiritualia, 1548).

23

Я називаю його «отцем», аби не відступати від звичаю або від того зловживання словом, що є надто поширеним у подібних випадках, хоча добре пам’ятаю, як Христос сказав: «І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі» [тут і далі в українському виданні біблійний текст цит. за пер. Івана Огієнка]; див. Матвія 23. 9 (прим. автора).

24

Демокріт з Абдер (460–370 до н. е.) — давньогрецький філософ-атоміст.

25

Гіппократ (460–377 до н. е.) — давньогрецький лікар, реформатор античної медицини.

26

Дещо змінена версія глави з Івана 12, 25.

27

Алонсо Кіхано — справжнє ім’я Дон Кіхота, про яке читач дізнається наприкінці II тому.

28

Луїс де Камоенс. Лузіади, IV, 22 (тут і далі цит. за пер. Михайла Литвинця).

29

Отець Педро де Ріваденейра (Pedro de Ribadeneira, 1527–1611) — єзуїт, автор книги «Житіє Ігнатія Лойоли» (Vita Ignatii Loiolae), яку написав 1572 року (перекладена іспанською 1583 року).

30

Тереза де Сепеда-і-Аумада — свята Римо-Католицької Церкви, відома як Тереза Ісусова або Тереза Авільська (Teresa de Cepeda у Ahumada, Teresa de Jesús, Teresa de Ávila, 1515–1582), реформаторка ордену Кармелітів, видатна письменниця, представниця містичної поезії. Тут і далі Унамуно посилається на «Книгу життя» (El libro de su vida), яку Свята Тереза написала протягом 1562–1565 років.

31

Ідеться про біблійного Авраама та його готовність принести в жертву свого сина Ісаака (Буття, 22).

32

Ґаспар де ла Фіґера (Gaspar de la Figuera, 1579–1637) — іспанський філософ і теолог, який викладав у Саламанкському університеті, автор твору «Сума духовна, в якій розв’язуються всі проблеми і труднощі на шляху до досконалості» (Suma espiritual en que se resuelven todos los casos y dificultades que hay en el camino de la perfection, 1635).

33

Фердинанд І Австрійський (Fernando I de Habsburgo, 1503–1564) — німецький імператор, молодший брат Карла І Іспанського.

34

Клаудіо Джайо (Claudio Jayo) — італійська вимова імені французького теолога Клода Дже (франц. Claude Jay, лат. Claudius Jaius, бл. 1504–1552), одного з засновників Товариства Ісуса.

35

Алонсо (Альфонсо) Родріґес (Alonso Rodríguez, 1538–1616) — іспанський теолог і проповідник, його твір «Розвиток християнської досконалості та християнських чеснот» (Ejercicio de perfección у virtudes cristianas, 1609) був перекладений багатьма європейськими мовами.

36

Орден Святого Бенедикта — найстаріший чернечий орден Римо-Католицької Церкви, заснований Святим Бенедиктом Нурсійським, який дав ордену статут близько 529 року.

37

Родріґо (Руй) Діас де Бівар (Rodrigo (Ruy) Díaz de Bivar, бл. 1043–1099) — найвидатніший іспанський рицар, який був названий Сідом (господар — арабською) і Кампеадором (ратоборець — іспанською). Водночас це персонаж понад 260 романсів і національного героїчного епосу «Пісня про мого Сіда» (Cantar de mió Cid, 1140).

38

Франсіско Пісарро Ґонсалес — маркіз де лос Атабійос (Francisco Pizarra González, marqués de los Atabillos, бл. 1471–1541), іспанський конкістадор, завойовник Імперії інків, засновник міста Ліма, сучасної столиці Перу.

39

Васко Нуньєс із Бальбоа (Vasco Nuñez de Balboa, бл. 1475–1517) — іспанський конкістадор, який першим перетнув Панамський перешийок і досяг Тихого океану (1513).

40

Абіліу Мануел Ґерра Жункейро (Abílio Manuel Guerra Junqueiro, 1850–1923) — португальський поет і драматург, друг Унамуно. Патріотичну поему «Батьківщина» (Patria) написав 1896 року.

41

Тірсо де Моліна (Tirso de Molina), справжнє ім’я — Ґабріель Тельєс (Gabriel Téllez, бл. 1583–1648) — іспанський драматург доби Відродження, чернець ордену мерседаріїв, автор близько 90 п’єс.

42

Тут і далі Унамуно цитує три фрагменти з п’єси Тірсо де Моліни «Обачність жінки».

43

Другий з уривків присвячено важливій для Унамуно проблемі своєрідності басків — етнічної спільноти, яка не зазнала романізації, як і не перебувала під владою арабів.

44

Дієґо Лопес де Аро — персонаж п’єси «Обачність жінки». Унамуно неточно вказує місце процитованого уривка, приписуючи його до сцени 1 акту II.

45

Алонсо де Ерсілья-і-Суньїґа (Alonso de Ercilla у Zuñiga, 1533–1594) — іспанський поет (народжений у Біскайї), учасник війни іспанців з індіанським племенем арауканів, присвятив цій війні поему «Араукана» (перша частина поеми вийшла 1569-го, а друга — 1589 року). Цитуються рядки 1–4 строфи 30 пісні XXVII «Араукани».

46

Монморенсі (Montmorency) — один із найдавніших у Європі аристократичних родів, відомий ще з IX століття. Монморенсі набули слави своєю аристократичною пихою. Це прізвище стало синонімом людини, яка надмірно вихваляється своїм походженням.

47

Хуан Себастьян Елькано (Juan Sebastián Elcano, 1476–1526) — мореплавець, 1519 року вирушив у плавання разом із Фернаном Маґелланом. Тільки каравела Елькано «Вікторія» повернулась 1522 року до Португалії, здійснивши навколосвітню подорож. Елькано народився в селищі Ґетарія, що розташоване у провінції Ґіпускуа, неподалік від Аспейтії.

48

Санта Ермандад (Santa Hermandad) — середньовічна інституція, бойовий союз міст на захист своїх свобод. Пізніше цим іменем називалася також поліція інквізиції.

49

Ґаучо — у деяких країнах Латинської Америки мандрівний пастух. Мартін Ф’єрро — ґаучо, головний герой поеми «Мартін Ф’єрро» (Martín Fierro, 1872–1879) аргентинського поета Хосе Ернандеса (José Hernández, 1834–1886).

50

Тут ідеться про епізод, коли Франсіско Пісарро зустрів Капільяну (Capillana, пом. 1549), правительку Перу, ще до прибуття іспанських конкістадорів.

51

Старовинний смичковий інструмент, подібний до лютні.

52

Тут Унамуно іронізує з різних простих рішень (програм рехенерасіоністів, консерваторів, лібералів і техніцистів), що їх пропонували різні політичні та громадські угруповання під час «революції згори» короля Альфонсо XIII з метою «вилікувати» тогочасну Іспанію, тобто вивести країну з того ганебного стану, в якому вона опинилася після поразки 1898 року.

53

Ідеться про слова апостола Павла (Рим. 7:19).

54

Франциск Ассізький (Francesco d’Assisi, 1182–1226) — святий, засновник ордену францисканців. Клара Ассізька (Chiara d’Assisi, 1194–1253) — свята, засновниця ордену Святої Клари, або кларисок.

55

Донья Ісабель де Росель (Rossel, Roser) — шляхетна дама з Барселони, яка підтримувала Товариство Ісуса і була його меценаткою.

56

Павло III, Папа Римський впродовж 1534–1549 років. Затвердив статут Товариства Ісуса (1540), заснував у Римі верховний інквізиційний суд.

57

Головний герой драми Тірсо де Моліни «Севільський спокусник, або Кам’яний гість» (El burlador de Sevilla, у Convidado de piedra, 1630). Дон Хуан (Дон Жуан, Дон Гуан) став одним із «традиційних образів» світової літератури і культури.

58

Непереможна Армада — військовий флот, що його створив Філіп Другий, щоб завоювати Англію. 1588 року Непереможна Армада зазнала значних втрат під час сильного шторму і битви з англійським флотом у Ла-Манші.

59

Міґель Анхель Ґанівет (Miguel Ángel Ganivet, 1865–1898) — іспанський інтелектуал, один із попередників Унамуно, автор книги «Ідеологія іспанізму» (Idearium español, 1897), покінчив життя самогубством.

60

Симеон Стовпник (390–459), християнський святий, засновник нової аскези — стовпництва, сутність якої полягала в усамітненні на невеличкому кам’яному майданчику на вершині стовпа (вежі). «Житіє Святого Симеона Стовпника» написав Антоній, його учень. Латинський текст «Житія…» датують V ст. н. е.

61

Дієґо Лайнес (Diego Laynez, 1512–1565) і Альфонсо Сальмерон (Alfonso Salmerón, 1515–1585) були одними з перших учнів Лойоли; співзасновники Товариства Ісуса. Лайнес по смерті Лойоли 1558 року став другим Генералом ордену єзуїтів. Лайнес і Сальмерон засновували єзуїтські колегії в Італії.

62

Рамон де Кампоамор-і-Кампоосоріо (Ramón de Campoamor у Campoosorio, 1817–1901) — іспанський поет, який протиставляв «мистецтву заради мистецтва» «мистецтво заради ідеї, що виражається звичайною мовою». Унамуно цитує рядки поезії Кампоамора «Два ліхтарі» (Las dos linternas).

63

Граф Лосано Перансулес — персонаж п’єси «Юність Сіда» (Las mocedades del Cid, бл. 1599), автором якої є Ґільєн де Кастро-і-Бельвіс (Guillén de Castro у Belvis, 1569–1631) — іспанський драматург Золотої доби. Унамуно цитує рядки з першого акту першої частини п’єси.

64

…того зухвалого героїзму, який, твердо ступаючи по землі або здіймаючи очі до неба, творить через універсальну ілюзію науки й релігії (з порт., прим, перекл.).

65

Жозе Марія Еса де Кейрош (José Maria Efa de Queiroz, 1845–1900) — португальський письменник-реаліст. У фіналі його іронічного роману «Реліквія» (A Reliquia, 1887) героєві забракло відваги визнати, що нічна сорочка, яку йому подарувала подружка, є насправді одягом Марії Магдалени. Через цю нерішучість побожна тітка позбавила його спадщини.

66

В іспанській мові ідіома «віра вуглярів» (la fe del carbonero) означає «сліпа віра» (прим. перекл.).

67

Гектор — персонаж «Іліади» Гомера, очільник троянців за часів Троянської війни.

68

Дванадцять Перів Франції — дванадцять уславлених рицарів при дворі імператора франків Карла Великого, дійові особи рицарських романів.

69

Ролянд (Roland, пом. 778), маркграф Бретонської марки, васал Карла Великого, герой національного французького епосу «Пісня про Ролянда» (Chanson de Roland, бл. 1170, опубл. 1837; український переклад епосу див.: Пісня про Ролянда / Зі старофранцузької розміром оригіналу переклав Ігор Качуровський; упорядкував Олег Фешовець. 2-ге вид. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2010. — 208 с.).

70

Луїс де Ґонґора-і-Арґоте (Luis de Góngora у Argote, 1561–1627) — іспанський поет доби бароко. Унамуно цитує сонет про скульптуру, який приписують Ґонґорі (сонет LXXXIV: Lugar te da sublime el vulgo ciego…).

71

Еуженіо де Кастро (Eugénio de Castro y Almeida, 1869–1944) — поет, центральна постать португальського символізму. Наводиться цитата з поеми де Кастро «Саґрамор» (Sagramor, 1895).

72

Святий Дієґо з Алькали (San Diego de Alcalá, кін. XIV ст. — 1463) — чернець, чудотворець, прелат францисканського монастиря на Канарських островах, канонізований 1588 року.

73

Святий Педро де Алькантара (San Pedro de Alcántara, 1499–1562) — чернець-францисканець, аскет, автор «Трактату про молитву і роздум» (Tratado de la oration y la meditation) — канонізований 1669 року, тобто набагато пізніше від написання «Дон Кіхота».

74

Тобто Франциск Ассізький.

75

Томас де Челано (Tommaso di Celano, бл. 1200 — бл. 1265) — францисканець, італійський письменник XIII століття, який писав латиною, автор житія Франциска Ассізького, яке цитує Унамуно.

76

Тереза із Сепеди — йдеться про епізод із дитинства Терези Авільської, яка дійсно домовилась зі своїм братом поїхати мандрувати світом.

77

Чого природа не дасть, Саламанка не навчить (з лат., прим. перекл.).

78

Усіх наук навчає Саламанка, усім наукам — мати (з лат., прим. перекл.).

79

Пісня про мого Сіда, 2296–2301 (у перекладі Ігоря Качуровського).

80

Старшини, члени міського управління. Ідеться про епізод, викладений у 25 розділі II тому «Дон Кіхота» Сервантеса.

81

Карл І Великий (нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne, 747–814) — король франків, король Ломбардії, імператор Заходу.

82

Ідеться про Альхаферію — палац і фортецю мавританських королів.

83

Йдеться про зафіксовану у стародавньому переказі сефардів ідилічну країну, яку завоював король маврів Марсілій.

84

Легендарний персонаж, герой старовинних іспанських романів.

85

На якусь мить я відчув велику спокусу додати «і який млин», себто написати: «Бо ніхто не знає, який подвиг і який млин на нього чекає», але відразу ж я цю спокусу здолав. Я ненавиджу каламбури та гру слів, які свідчать про боягузливий і гідний усілякої зневаги розум (прим. автора).

86

Унамуно цитує рядки романсу XXXIX «Романсеро Хуана Ескобара».

87

Ідеться про романс XLIV «Романсеро Хуана Ескобара».

88

Марк Порцій Катон Молодший (Marcus Porcius Cato, 95–46 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, який виступив проти Цезаря. За часів падіння Римської імперії його вважали символом благородства і порядності.

89

Хорхе де Монтемайор (Jorge de Montemayor, бл. 1520–1561) — поет і письменник, португалець за походженням, автор роману «Сім книг Діани» (Los siete libros de Diana, 1558 або 1559), який вважають першим класичним іспанським пасторальним романом.

90

Св. Тома Аквінський (Thomas Aquinas, бл. 1227–1274) — один з Отців Римо-Католицької Церкви, філософ і теолог, який систематизував середньовічну схоластику.

91

Жан-Жак Руссо (Jean-Jacques Rousseau, 1712–1778) — французький письменник і філософ, одним із його творів є «Про суспільну угоду, або Принципи політичного права» (Contrat social, ou Principes du droit politique, 1762).

92

Платон (бл. 427 — бл. 348 до н. е.) — один із найвідоміших давньогрецьких філософів, засновник філософського ідеалізму.

93

Карл Лінней (Cari Linné, 1707–1778) — шведський природознавець, який у своїй класифікації тварин виділив людину в окремий вид homo sapiens.

94

Людина ніяка (з лат., прим. перекл.).

95

Брат Херундіо де Кампасас (Fray Gerundio de Campazas) — вигаданий персонаж роману «Історія славетного проповідника брата Херундіо де Кампасаса на прізвисько Тупиця» (Historia del famoso predicador fray Gerundio de Campazas, alias Zotes, 1758, 1768). Автором твору є єзуїт Хосе Франсіско де Ісла-і-Рохо (José Francisco de Isla de la Torre y Rojo, 1703–1781). Роман є пародією на красномовство кліриків і розповідає про церковну кар’єру одного духовно обмеженого хвалька.

96

Блазень, персонаж комічних віршів італійського поета Джуліо Чезаре Кроче (Giulio Cesare Croce, 1550–1609).

97

Франсіско де Кеведо-і-Вільєґас (Franciso de Quevedo у Villegas, 1580–1645) — іспанський поет і письменник доби бароко. Кеведо був представником консептизму, різновиду «темного стилю», ознакою якого є гра зі значеннями слів, завдяки чому розкриваються несподівані взаємозв’язки речей і явищ.

98

Педро Кальдерон де ля Барка. Життя — це сон. III, 10 (тут і далі цит. за пер. Михайла Литвинця).

99

Хорхе Манріке (Jorge Manrique, 1440 — бл. 1478) — іспанський поет аристократичного походження, хоробрий військовий. Найвідоміший його твір «Строфи, які уклав дон Хорхе Манріке на смерть магістра ордену Сантьяґо дона Родріґо Манріке, свого батька» (Coplas de Jorge Manrique a la muerte de su padre, 1476).

100

Цитується твір Хорхе Манріке «Строфи, які уклав дон Хорхе Манріке на смерть магістра ордену Сантьяґо дона Родріґо Манріке, свого батька» (тут і далі — у перекладі Олени О'Лір).

101

Фернандо дель Пульґар (Fernando del Pulgar, бл. 1436 — бл. 1493), автор книги «Світлі постаті мужів Кастілії» (Claros varones de Castilla, 1486). Його «Хроніка Католицьких Королів, дона Фернандо і доньї Ісабель» (Crónica de los señores Reyes Católicos don Fernando y doña Isabel, 1468–1490) залишилася незавершеною.

102

Королі-Католики (los Reyes Católicos) — так в Іспанії називають Фердинанда (Фернандо) Араґонського (Fernando de Aragón, 1452–1516) та Ізабелу (Ісабель) Кастільську (Isabel de Castilla, 1451–1504), чий шлюб спричинив об’єднання двох найбільших королівств Піренейського півострова і поклав початок Іспанської імперії.

103

Дон Педро Фернандес де Веласко (Don Pedro Fernández de Velasco, 1425–1492), граф де Apo (Haro), конетабль, наймогутніший феодал Старої Кастілії XV століття.

104

Ґарсіласо де ла Веґа (Garcilaso de la Vega, 1501–1536) — іспанський поет доби Відродження, автор еклог, елегій, сонетів.

105

Луїс де Камоенс (Luís de Camóes, бл. 1525–1580) — португальський поет доби Відродження, автор сонетів, комедій, епічної поеми про плавання Васко да Ґами «Лузіади» (Os Lusíadas, 1572), яка оспівує героїзм і мужність португальців.

106

Другорядний персонаж поеми «Пісня про мого Сіда», вірний підданий Сіда.

107

Феррандо (Фернандо) Ґонсалес, один із двох інфантів де Карріон. Брати (другого інфанта звали Дієґо Ґонсалес) попросили Сіда видати за них заміж його доньок — донью Ельвіру і донью Соль, а потім кинули їх у лісі, тяжко побивши і познущавшись із них. Король Альфонс скликав кортеси — станово-представницькі збори — для того, щоби судити інфантів Карріонських.

108

Пісня про мого Сіда, 3324–3328 (у перекладі Олени О’Лір).

109

Там само. — 3334.

110

Там само. — 3357.

111

Цитуються рядки 7–8 строфи 4 пісні II «Араукани».

112

Родріґо де Вільяндрандо (Rodrigo de Villandrando, 1386–1457) — граф де Рібадео (conde de Ribadeo), іспанський військовий, капітан підрозділу найманців протягом фінальної фази Столітньої війни.

113

Хай це буде правом (з лат., прим. перекл.).

114

Дієґо Корріентес (Diego Corrientes, 1757–1781) — шляхетний розбійник, чий образ з’являється у творах багатьох іспанських поетів-романтиків.

115

Вродливий Франсіско Естебан (el guapo Francisco Esteban de Castro) з Люсени (провінція Кордова) — благородний бандит, герой відомого андалузького романсу.

116

Хосе Марія (José María) — шляхетний розбійник, який набув популярності в Іспанії протягом 1830–1840 років, персонаж народних романсів і дешевих книжечок.

117

Ґаучо Хуан Морейра — герой однойменного роману аргентинського письменника Едуардо Ґутьєрреса (Eduardo Gutiérrez, 1851–1889).

118

Тірсо де Моліна. Приречений за зневіру, II, 17.

119

Унамуно посилається на книгу Фрідріха Ніцше (Friedrich Nietzsche, 1844–1900) «Потойбіч добра і зла» (Jenseits von Gut und Bose, 1886).

120

Дон Франсіско Мануель де Мело (Francisco Manuel de Meló, 1608–1666) — португальський письменник, політик і військовий, писав португальською й іспанською мовами, автор книги «Історія рухів та збройної боротьби за незалежність Каталонії в часи Філіпа IV» (Historia de los movimientos, separación y guerra de Cataluña en tiempo de Felipe IV, 1645).

121

Ґвельфи — політичне угруповання в Італії XII–XV століть, що боролося проти намагань імператорів Священної Римської імперії утвердитися на Апеннінському півострові; підтримували Папу Римського і прагнули республіканського ладу. Ґібеліни — політичне угруповання, прихильне до німецьких імператорів і аристократичної форми правління.

122

Представники двох аристократичних родин у Флоренції, що ворогували між собою.

123

Представники двох ворожих угруповань, що виникли під час так званої Наварської громадянської війни — конфлікту з приводу порядку успадкування Наварського престолу між 1451 і 1455 роками. Бомонтеси підтримували права принца Карла Віанського на трон Наварри і незалежність останньої від Араґону та Кастілії протягом XV–XVI століть. Отримали таку назву, тому що об’єдналися навколо аристократів Луїса і Хуана де Бомонт. Їхніми супротивниками були арґамонтеси — представники старовинного аристократичного угруповання родини Арґамонт, які пристали на бік Хуана II Араґонського.

124

Учасники так званих воєн угруповань (Guerras de los bandos) у Країні Басків протягом XIV і XV століть, що були спровоковані різними типами конфліктів: між аристократією і селянами, аристократією і містами, а також непорозуміннями всередині самої аристократії. Одне угруповання об’єдналося навколо родини Ґамбо (вони були союзниками арґамонтесів), а друге — навколо родини Оньяс (союзники бомонтесів).

125

Ессе homo («Оце людина!») — так Пилат назвав Христа перед синедріоном (Ів. 19:5).

126

Людовіко Аріосто (Ludovico Ariosto, 1474–1533), італійський поет доби Відродження, автор героїчної поеми «Несамовитий Ролянд» (Orlando furioso, 1516), продовження «Закоханого Ролянда» (1495) Маттео Боярдо (1441–1494).

127

«Роздуми про метод» (Traite de la methode, 1637), програмний твір французького філософа Рене Декарта (René Descartes, 1596–1650), у якому викладено основи новочасного раціоналізму.

128

Ідеться про Саламанку, місто, через яке протікає річка Тормес і будинки в якому споруджені з цеглин золотавого відтінку.

129

Персонаж першого іспанського шахрайського роману «Ласарільйо з Тормеса» (La vida de Lazarillo de Tormes y de sus sus fortunas y adversidades, 1554).

130

Унамуно посилається на своє есе «Смерть Дон Кіхоту!»: Unamuno М. de. ¡Muera Don Quijote! // Vida Nueva. — 1898. — 26 de jun.

131

Персонаж роману Сервантеса (том II, розд. 64).

132

Нуно Альварес Перейра (Nuno Alvares Pereira, 1360–1431) — відомий як Святий Конетабль, португальський військовий і чернець-кармеліт. Алжубаротта — селище у провінції Естремадура (колись належала Португалії). 1385 року, коли війська кастільського короля Хуана І (1358–1390) напали на Португалію, у битві поблизу селища Алжубаротта португальці перемогли іспанців.

133

Брат Луїс де Леон (Fray Luis de León, 1527–1591) — іспанський поет, теолог, гуманіст, професор Саламанкського університету. Трактат «Імена Христа», який цитує Унамуно, було видано 1595 року.

134

Старовинний монастир у провінції Уельва, у якому у 1485–1486 роках проживав Колумб, чекаючи на аудієнцію у Королів-Католиків.

135

Королів переміг, страшних китів звитяжив на землі й на морі могутній Лекейсіо (з лат., прим. перекл.).

136

Йдеться про поему «Батьківщина» Жункейро.

137

Муж (з лат., прим. перекл.).

138

Батько родини (з лат., прим. перекл.).

139

Книга «Єзуїти при зачинених дверях, або Один із тих, кого вимели з Товариства Ісуса» (Los jesuitas de puertas adentro, o Un barrido hacia fuera en la Compañía de Jesús) була надрукована без зазначення імені автора 1896 року в Барселоні.

140

Сан Хуан де ла Крус, або Хуан де Йєпес-і-Альварес (Juan de la Cruz, Juan de Yepes y Álvarez, 1542–1591), іспанський поет і теолог, який разом із Терезою Авільською є найвидатнішим представником іспанської містичної поезії.

141

Далі процитовано фрагмент вільянсіко, яку приписують Св. Терезі Авільській (у перекладі Олени О’Лір).

142

У давньогрецькій міфології один із трьох суддів в царстві мертвих.

143

Останні рядки з вірша, якого Хорхе Манріке склав на смерть свого батька, дона Родріґо Манріке, великого магістра Сантьяґо (прим. автора).

144

Амадіс Ґальський (Amadís de Gaula), головний герой однойменного рицарського роману (перше видання 1508 року).

145

Одіссея, VIII, 579–580: переклад Бориса Тена.

146

Педро Кальдерон де ля Барка. Життя — це сон, І, 2.

147

Це саме те місце (про яке згадано в передмові до третього видання), у якому автор приписав Санчо слова, що насправді належали Самсонові Карраско.

148

Педро Кальдерон де ля Барка. Життя — це сон, III, 4.

149

Педро Кальдерон де ля Барка. Життя — це сон, II, 19.

150

Там само.

151

Там само.

152

Там само. — III, 3.

153

Там само. — III, 3 (в оригіналі помилково вказано 70).

154

Там само. — III, 4 і II, 18: тут автор комбінує фрази з кількох місць.

155

Ось варіант перекладу тексту епітафії з останньої глави Сервантесового «Дон Кіхота» у версії Анатоля Перепаді:

Тут лежить гідальго смілий,

Найвідважніший дивак,

Його запал буйнокрилий

Не змогла скрутить ніяк

Навіть хмура міць могили.

Ми ж подали версію Віктора Шовкуна, що краще увиразнює важливу тут тему смерті як життя.

156

Кальдерон. Життя — це сон, III, 4. Автор (не знаємо, свідомо чи несвідомо) вільно цитує оригінал і замість «duermo» пише «sueño», відповідно й ми дещо змінили українську версію Михайла Литвинця; також Унамуно посилається на ІІ-гу хорнаду, хоча насправді це цитата з ІІІ-ї.

157

Перемагав сам на сам тих страховиськ… Гомер. Іліада, І, 271: переклад Бориса Тена.

158

Унамуно, Міґель де. Вибрані романи / Перекл. з ісп. Ольга Маєвська та Віктор Шовкун; упоряд. Олег Фешовець; післямова Олександра Пронкевича. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2012.

159

Juaristi, Jon. Miguel de Unamuno. — Madrid: Fundación Juan March, 2012. — P. 237.

160

Там само. — P. 237.

161

Корконосенко, Кирилл. Кихотизм — индивидуальная религия Мигеля де Унамуно // Унамуно, Мигель де. Жития Дон Кихота и Санчо. — Москва: Наука, 2002. — С. 210.

162

У стислому вигляді виклад історії духовної кризи Унамуно див.: Пронкевич, Олександр. Роман як засіб екзистенційного експериментування // Унамуно, Міґель де. Вибрані романи / Перекл. з ісп. Ольга Маєвська та Віктор Шовкун; упоряд. Олег Фешовець; післямова Олександра Пронкевича. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2012. — С. 551–552.

163

Ángel у Durán, Benito. Ideario filosófico de Unamuno en la Vida de Don Quijote y Sancho // Cuadernos de los Estudios Manchegos (Ciudad Real). — 1949. — Núm. 3. — P. 19.

164

Там само. — P. 19.

165

Там само. — P. 20.

166

Там само. — Р. 21.

167

Там само.

168

Про специфічне трактування цього терміна М. де Унамуно див.: Пронкевич, Олександр. Роман як засіб екзистенційного експериментування // Унамуно, Міґель де. Вибрані романи / Перекл. з ісп. Ольга Маєвська та Віктор Шовкун; упоряд. Олег Фешовець; післямова Олександра Пронкевича. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2012. — С. 552.

169

Ángel у Durán, Benito. Ideario filosófico de Unamuno en la Vida de Don Quijote y Sancho // Cuadernos de los Estudios Manchegos (Ciudad Real). — 1949. — Núm. 3. — P. 24.

170

Там само. — P. 27.

171

Тут автор післямови, очевидно, настільки захопився текстом Унамуно, що мимоволі спробував зімітувати його стиль. Тож, дорогий читачу, не шукай цієї цитати у «Житті…». Але видавець не заперечує права на це, як і, думаю, автор, котрий і сам іноді імітував чи й підкоректовував класиків.

172

Fox, Inman. La invención de España. — Madrid: Cátedra, 1997. — P. 122.

173

Juaristi, Jon. El bucle melancólico. Historias de nacionalistas vascas. — Madrid: Espasa-Calpe, 2000. — P. 95.

174

Fox, Inman. La invención de España. — Madrid: Cátedra, 1997. — P. 122.

175

Про це докладніше див.: Пискунова С. И. «Дон Кихот»: «Поэтика всеединства» // http://www.philol.msu. ru/~forlit/Pages/Word_versions/donquixot.doc.

176

Корконосенко, Кирилл. Кихотизм — индивидуальная религия Мигеля де Унамуно // Унамуно, Мигель де. Жития Дон Кихота и Санчо. — Москва: Наука, 2002. — С. 215.

177

Blasco, Javier. La Vida de don Quijote y Sancho o lo que habría ocurrido si don Quijote hubiese en tiempo de Miguel de Unamuno vuelto a mundo // Letras Hispanas. — Vol. 1. — Issue 1. — Fall, 2004. — P. 58–59.

178

Там само. — P. 60.

179

Там само. — P. 61.

180

López-Pasarín Basabe, Alfredo. En torno a la Vida de Don Quijote y Sancho, de Unamuno: Cuestiones de hermenéutica // Cuadernos Cátedra Miguel de Unamuno. — Núm. 47, 2. — 2009. — P. 55.

181

Там само. — P. 59.

182

Juaristi, Jon. Miguel de Unamuno. — Madrid: Fundación Juan March, 2012. — P. 284.

183

Close, Anthony. The Romantic Approach to Don Quijote: A Critical History of the Romantic Tradition in «Quixote» Criticism. — London: Cambridge University Press, 1978. — P. 148.

Загрузка...