Кацапізм

М. Д. Кардащук

Кацапізм

(друге видання)

Київ 2006

ЗМІСТ

Від редакції

І. Як розкривався кацапизм і як творився "Кацапізм"

II. Виникнення і сутність кацапізму

III. Після Кровавої Орди, але ще з кацапізмом

IV. Як захищатись і як боротись з кацапизмом?

Післямова

Від редакції

"Кацапізм" - це масштабна по замислу і результату робота як в науковому так і в

практичному плані. Автору, Кардащуку М.Д., вдалося витягти здавалося би прості, але

малодоступні істини; витягти з темряви і "сусанівських боліт" Московщини; із

смітників "билін, сказаній, повєстєй..." московських попів; з-під завалів "історичної

продукції" галімотів. І зробити це наперекір не тільки "стражам комунізму", але і

"високонауковим і високопосадовим блудам" кацапистів всіх мастей. Він зумів не

тільки витягти ті зерна істини "на світло" і очистити від столітніх нашарувань. І

головне, він зумів виявити глибинні зв'язки між ними як цілісного етнічного світогляду

москалів.

Ним виявлені, розшифровані і ранжировані по значимості ідеологічні принципи, на яких базується і функціонує кацапизм, як ідеологічна система Москви - Рассєї.

Давні поняття "кацапи" і "кацапизм" виведені із стану організованого забуття і

заборони, і введені в сферу легальних наукових і політичних категорій.

Вихід у світ "Кацапизму" зараз особливо актуальний ще із огляду на сучасну

політичну ситуацію. Оговтавшись від " перестройки" і розвалу совдепії, кацапизм

розгортає широкомасштабні агресивні дійства проти країн і народів, що визволились з-

під Москви - Рассєї. А щоб в такій ситуації захиститись, то найперше, треба знати і

розуміти ворога - нападника. "Кацапизм" - це своєрідний і потужний промінь світла, що

освітив злочинний "шлях кацапів" від сьогодення і аж до його початку - витоку з

монголо-татарської орди.

Кардащук М.Д. жив і працював в різних країнах совдепії (Україна, Латвія, Мордовія, Рассєя). Тому мав і скористався можливістю побачити злодіяння Москви -

Рассєї не тільки зблизька, але й із позицій різних народів.

І як вчений і інженер, зумів виділити і акцентувати увагу на головних

ідеологічних домінантах кацапизму.

"Кацапизм", незважаючи на високий емоційний рівень, адресований всім

думаючим людям, де б вони не жили.

І. Як розкривався кацапизм і як творився "Кацапізм"

Нелегко зараз, через стільки років і в Незалежній Україні пояснити і зрозуміти

вчинки в ті далекі і страшні часи. Але розумію, що цього не обминути, і власне з цього

треба починати. Постараюсь по порядку.

Отже. Коли по "високому" рішенню я переїхав з Риги в Київ на таку ж роботу в

галузі мікроелектроніки, то перші київські роки пролетіли під гаслом : "робота, робота і

робота". Справа не тільки в тому, щоб виправдати "високу" довіру і запрошення на

Батьківщину, про яке я мріяв. Створювались і запускались у виробництво перші серії

напівпровідникових інтегральних мікросхем. Давалось це надзвичайно важко. Тому не

було часу оглянутися і придивитися до того, що ж твориться навкруги, в Києві і в

Україні, куди так хотів і зрештою повернувся. А коли подивився, то тодішня київська

дійсність потрясла мене: скрізь панував терор, терор, і тисячу разів терор! Під

пропагандистський шум брехливого і абсурдного так званого "пролетарського

інтернаціоналізму", йшло тотальне винищення всього українського, винищення

жорстоке, винищення з корінням, з цинічним приниженням української нації. В Латвії, де я перед цим працював, такого рівня "успіхів" Москва ще не досягла. Там окупанти

себе відчували ще не так "уютно". А от в нашій київській дійсності були всі

компоненти відомої істини:

"Раб, який бореться проти рабства - це революціонер.

Раб, який не бореться проти рабства - це просто раб.

Раб, який пишається своїм рабством - це холуй."

Московський більшовизм безпощадно винищував українських патріотів, а решту

людей заганяв в совдепівське багно рабства і холуйства. Не забарився і перший

київський "дзвінок" пробудження, що прозвучав для мене в листопаді 1967р. Тоді

московський більшовизм святкував своє півстоліття. Хтось підсунув "свиню", такі

жарти практикувались, і моїй лабораторії доручили випустити ювілейну інститутську

газету. Довелось потрудитись "в честь" більшовизму: красиво оформили багатометрове

полотнище газети, зібрали всякого "патріотичного" совкового матеріалу і т.д. Одним

словом, чекали похвали. І раптом, в інституті переполох : "націоналісти, петлюрівці, бандерівці тощо". Що ж сталося? Причина переполоху і "возмущенія трудящихся"

виявилась дуже простою: декілька статей були написані українською мовою. І тільки!

Ніякої антирадянщини спецрозслідування не виявило. Крім української мови. Ця

газетна історія мала і своє трагічне продовження. Через деякий час з роботи вигнали

молодого інженера - випускника Київського Університету, що був автором тих

українських статей. За це хлопця тероризували і начальство, і "патріоти" -

русскоязичники. А потім він візьми і насмілився написати українською мовою й

службову записку виробничого характеру. Начальник русскій пірвав її, і кинув

інженеру в обличчя з криком: "вон с інстітута!"

І молодого інженера вигнали в радянське безробіття як неблагонадійного.

Зрозуміло, оформляли це як "по собствєнному желанію". Коли я запропонував, щоб

допомогти молодому інженеру, перейти в мою лабораторію, він із сльозами на очах

сказав: "ви не зможете мені допомогти, вони зроблять своє, це їх влада, а ви тільки

зашкодите собі." Пізніше, як слід було чекати, він попав в руки кагебістам. А там, як

завжди, трагедія і особиста і сімейна. В цьому вони були великими майстрами!

"Героями" цієї розправи були не якісь там "бувші" енкаведисти чи зношена

партноменклатура, яких насаджували по київських підприємствах для "надійності". Ні, це були такі ж звичайні, але русскіє, інженери на чолі з директором русскім. Звідкіля у

них, русскіх, стільки ненависті до України і українців?

І по якому праву вони, русскіє, могли так жорстоко і безкарно нехтувати не тільки

простими людськими правилами, але і формальними совєцкими законами? Можливо

зараз, ці русскіє і Ко , вимагають двоязичія в Незалежній Україні?

Цей "дзвінок" не тільки висвітив наші біди-проблеми, він глибоко вразив мене. Я

завжди лояльно відносився, так і зараз відношусь, до людей різних національностей.

Але це було зовсім іншої природи явище, і воно, як я почав БАЧИТИ, панувало скрізь в

київській дійсності. Щось урвалось. На наших очах зайди з "холодної і голодної"

знущались над українським інженером тільки за те, що він українець. І це в нас, в

Україні?! Це був "відкритий урок" кацапизму в реальній дійсності. А їх безліч, кожен

день і на кожному кроці. Висновок напрошувався сам собою: нам, українським вченим

і інженерам, треба не тільки займатись професійними справами, але і боротися за право

бути українцями в себе вдома, на своїй українській землі! Треба боротися, а не

ховатися від політичних подій, бо інакше нас чекала, як писав Брехт:

"...Крокують в ряд барани,

бубни б'ють,

шкіру для них дають

самі барани..."

Тоді ще досить молоді, ми готові були кинутись у бій і напевно, загинули б. Якщо

б справа йшла про збройну боротьбу, то тут для мене і моїх близьких, не було б

питання. Але тоді йшлося про політичну боротьбу, сферу нам невідому, і мало

зрозумілу по суті. По прийнятих в техніці звичаях, перш ніж щось включати, треба

було докопатися до суті і причин цих явищ. Тому я кинувся, зрозуміло поза роботою і

без розголосу, читати все, до чого можна було добратися про нас, українців, і про

наших гнобителів. В київських бібліотеках все було виметено московською мітлою, а

залишені в них матеріали були "мічені" КГБ. Бібліотеки були зобов'язані давати

письмові звіти в КГБ про те, хто і коли цікавився цими "міченими" матерілами.

Ми це знали і діяли відповідно, щоб не "висвічуватись". Користувались будь -

якими нагодами в Москві та в інших містах Рассєї, де "чистки" не були такими

жорстокими. Співставляючи і аналізуючи інформацію з різних джерел і свідчень

очевидців, і учасників подій, яких зустрічав в різних краях імперії, переді мною

відкривалась картина страшної злочинності Москви - Рассєї, яка простиралась по всій

їхній історії і мала спільні ідеологічні домінанти. І ці ідеологічні домінанти, однакові і

в поміщицькій царській російській імперії, і в "комуністичному" совєцкому союзі. В

усьому спектрі пропагандистських творінь (кіно, телебачення, газети, книги і т. д), а

тим більше в реальних дійствах, висвічувався підступний брехливий і кривавий монстр.

Це відкриття надзвичайно ускладнило життя: важко було не просто спостерігати, а БАЧИТИ; не просто слухати, а ЧУТИ, злочинну і брехливу совдепію. Цей стан

можна, в якійсь мірі порівняти з тим, коли ви під мікроскопом роздивились брудний

посуд, в якому повзе безліч мікробів у вигляді огидних черв'яків. А з цього посуду

треба потім їсти!? Такою щоденно вже бачився і "розвинутий" соціалізм, і

"найгуманніша" ідеологія та інші реалії совдепії.

Тут хочу трохи змінити хід розповіді і наголосити на тому, що усвідомлення-

пізнання кацапизму відбувалося паралельно з воскресінням і усвідомленням подій-

картин, що записались в пам'яті з раннього дитинства. Вони час від часу оживали і

мандрували зі мною по світу і по житті.

Напевно у всіх людей такі власні життєві образи-картини воскресають і

допомагають пізнавати суть тих далеких подій, що закарбовані на них, а також бачити в

їх світлі сьогоднішні події і пізнавати ці новітні явища. Особливо таке воскресіння

відбувається в часи життєйської напруги чи скрути. Тож і в пошуках відповідей на

гострі питання тодішнього нашого життя переді мною оживали події і образи -

картинки із власного життя. В дитинстві, наприклад, вони лише записувались в зорову

чи смислову пам'ять, але не були осмислені, не були розшифровані. Поглиблюючись в

суть кацапизму, я знаходив їм пояснення, які підтверджувались прочитаним чи

почутим від тисяч людей, яких зустрічав в різних сторонах совдепії, людей різних

націй, різних поколінь, різних професій і долей.

Приведу лише декілька таких особистих інформативних картин, що Мали пряме

відношення до порозуміння кацапизму. Тоді, в дитинстві, я їх тільки запам'ятав. І не

більше. Розуміння і осмислення приходили поступово і значно пізніше.

Найперша картина політичного змісту, що запам'яталась, така: двоє чоловіків у

військовому одязі обнімаються, дивлячись з плаката на вас. Однією рукою вони

обнімаються, а в другій ззаду кожен тримає ножа, з якого капає кров... Такі плакати

літом 1939 р. розклеювали в Кутах. На них Гітлер і Сталін обнімаються, як друзі.

Картина друга. їдуть по гостинцю з боку Косова совітські танки, на яких сидять

солдати. Деякі з них кричать до людей нашою мовою. Люди, в тому числі і татко, дають їм кошики з їжею і жбани з вином. Скрізь чути: "наші, наші,...їдуть..." Так восени

1939р.в Кутах зустрічали совітів.

Картина третя. В дідовій хаті повно людей. За столом сидить совітський офіцер

(чи солдат), щось говорить і плаче. Дорослий та ще й військовий, а плаче. Чому?! Зима

1939-1940р.р. Совіт-українець розповідав про злочини москалів на сході України.

Картина четверта. Вночі москалі забрали сусідів із директорського будинку, жінку і хлопчика. Їх вивезли в Сибір, а в їх будинку поселили дві сім'ї москалів

енкаведистів. Зима 1939-1940р.р.

Картина пята. До нас на подвір'я заїхали якісь люди і сказали, щоб здати всі книги

і газети, бо якщо потім знайдуть, то буде погано. Тато виніс їм частину, а решту потім

заховав під сіно на стайні. Літо 1940р Москалі відбирали і спалювали українські книги, журнали...

Картина шоста. Жидівка з двома дітьми прийшли пити "молоко з медом". Так

вони робили багато років. Бабуся щось питає її, а жидівка каже: "... вами розчинили, а

нами замісять..." Літо-осінь 1940р.

Картина сьома. В місті горить штаб енкаведистів. Москалька з директорського

будинку щось просить у мами. Москалі тікають. Літо 1941р.

Картина восьма. В директорському будинку поселився німецький офіцер. Кожен

ранок туди приходив жид-перукар його голити. Німець застрелив нашого пса. Осінь

1941р.

Картина дев'ята. Горить жидівський квартал в Кутах. Жидів повели німці кудись

гостинцем. Зима 1942р. Ось так і "замісили".

Картина десята. Мене з братом Івасем і ще багатьох хлопчиків забрали німці зі

школи і кудись везли: спочатку підводами, потім паромом, а потім поїздом. Якось вночі

потяг зупинився і нас звільнили оунівці. Нас розвезли по селах і розселили між

селянами. Мене з братом поселили в добрих людей в с.Івано Пусте на Тернопіллі.

Восени мама приїхала і забрала нас додому. Весна-осінь 1942р.

Картина одинадцята. На гостинці бандерівці оточили німецьку колону. Забрали у

німців зброю, але німців не стріляли, а відпустили через гори додому. Зима-весна

1944р.

Картина дванадцята. Вночі прокинувся, а в хаті нікого, всі втекли, а мене

залишили сплячого. Одягнув капці і побіг через сад до діда. Там зібрались всі наші.

Говорили, що поляки разом з ковпаківцями мали напасти на нас. Зима-весна 1944р.

Картина тринадцята. Вночі до діда прийшли якісь озброєні люди, питали дядька

Валентина. Він сховався, вони забрали тітку Ганусю. Її і ще кілька людей тієї ночі

спалили в стодолі під лісом. На другий день вдосвіта, мама принесла завитий в

простиню обгорілий останок її тіла, на якому був клаптик сукні з матерії в сірі і рожеві

квадратики. Викопали яму на дідовій могилі і там похоронили останки тітки Ганусі.

Зима-весна 1944р. Це була передова енкаведистська група, що йшла перед військами і

діяла під виглядом наших партизан.

Картина чотирнадцята. Прийшли москалі. Нас евакуювали в с. Залуче під

Снятином. Звідтіля татка забрали москалі в свою армію, а дядька Валентина забрали

енкаведисти. В Кутах став фронт на все літо. Весна-літо 1944р.

Дядько Сіверський В. був заарештований і вивезений в Сибір. Там пізніше, знову

оженився, мав дві дочки, які десь в Красноярському краї жили. В 1984р. приїхав до

мене в Київ і розповів про ті події, і про те, як в Коломиї серед енкаведистів, що його

допитували, був і "партизан", що крутився раніше біля "Просвіти", в роботі якої вони

приймали участь з тіткою Ганусею. Тітку Ганусю спалили разом з 7-ми місячною

дитиною, якою вона була вагітна. Чи пам'ятаєте це ви, сибірячки, коли вас записують

"русскімі"? Вашого братика чи сестричку по батькові спалили русскіє ще в утробі

матері.

Картина п'ятнадцята. Мама приїхала в Залуче і плакала, бо татко загинув. Їх без

підготовки відразу направили на фронт в Кути. Там він і загинув. Поховали його біля

церкви. П'ятеро нас, чотири хлопчики і сестричка стали сиротами. 19 серпня 1944 р.

Картина шістнадцята. До нас додому прийшли москалі, застрелили в стайні

порося, єдине, що було в нас, виволокли на подвір'я і забрали! Мама плакала і просила, щоб не стріляли, бо п'ятеро дітей, що будуть їсти взимку. Москаль автоматом

відштовхнув її. Літо 1945р.

Картина сімнадцята. В центрі міста москалі розклали вбитих бандерівців, щоб

люди приходили і пізнавали. Москалі і стрибки стежили, чи хтось не заплаче.Так вони

робили багато разів. Літо-осінь 1946р.

Картина вісімнадцята. Ми, діти, купались в Млинівці – витока Черемоша.

Прийшла група солдат-москалів, їх гарнізон був недалеко. Троє москалів схопили

чомусь хлопчика; двоє за руки, а третій за ноги і почали занурювати його головою під

воду, потім витягали і знову занурювали. Вони до нього щось говорили, а він кожен раз

кричав: "москалі, москалі...". Хлопець вже посинів, і тут хтось з дітей крикнув:

"бандерівці йдуть". Москалі повтікали. Літо 1946р.

Ця картина запала в пам'ять не через жорстокість москалів. Ми до неї вже звикли.

Причина інша. Той хлопчик, якого топили москалі був сином місцевого комуніста, який ще з двома комуністами вийшли з червоним прапором зустрічати москалів осінню

1939р. А то йшла колона польських військ, що відступала через Кути на Буковину.

Поляки постріляли тих комуністів, як союзників москалів, що наступали зі сходу. Як

же так, москалі знущаються над сином того комуніста, що вийшов зустрічати тоді

москалів!?

Для нас москалі, більшовики, комуністи - це було, одне і те ж саме. А тут щось не

так!?

Картина дев'ятнадцята. Ввечері до нас прийшли озброєні

Троє зайшли в хату, інші залишились на подвір'ї. Питали у мами, де син Микола, найстарший брат. На щастя його не було тоді вдома. Вони вийшли. Перед вікнами на

дворі сушились простині. Раптом одну хтось стягнув. Я виглянув у вікно і побачив

серед гурту двох, яких раніше бачив декілька разів у гарнізонному кіно (кімната-зала

невеличка) куди ми, хлопці, "за так чи за яблука" пробирались, щоб подивитись

"трофейні" кінокартини. Це були ті, що сідали не як інші солдати, а в задньому ряду, звідкіля зганяли нас. Від них завжди несло перегаром і якимось особливим смородом.

Вранці біля школи знайшли повішену дівчину, а в шанці біля дороги до школи лежав

застрелений сусід. Потім над його жінкою глумилися енкаведисти в їх штабі. Зима

1946-1947р.

Картина двадцята. З нашої школи багато дітей з родинами забрали в Сибір. їх

хати під горами москалі підривали протитанковими мінами. Зима 1946-1947р.р.

Картина двадцять перша. Гурти голодних людей з Молдавії і Сходу ходять по

селу і просять їсти. Там у них голод, а у нас бандерівці не дали москалям все забрати.

Мама чим могла годувала цих людей. Літо-осінь 1947р.

Картина двадцять друга. 1949р. Я перейшов у 8-й клас Курської середньої школи.

Нас почали на ніч замикати у директорському кабінеті, змушуючи записуватись в

комсомол. Ми не хотіли. Мого товариша Петра Гулія з бабусею (він був круглий

сирота) вивезли в Сибір. Мені, М. Заваді і М.Фединчуку вдалося перебратися в школу у

м. Вижниці Чернівецької області. Там у 8-му класі було лише сім учнів і директор не

вимагала від нас, щоб записувались в комсомол. Ми були раді, хоча треба було йти

далеко, а міст через Черемош був зруйнований. Там, у Вижниці і закінчив середню

школу, з якої пізніше вийшли знамениті, "Смерічка" і Назарій Яремчук.

Картина двадцять третя. Я збирався вступати до Університету. Прийшла Шура

Дмитрівна, дружина директора школи, вони недавно приїхали з Донбасу: він українець, вона говорила не по нашому. Вона і каже до мами: "...Не журіться, Настю, Міша буде

добре вчитися, стане русскім і все в нього буде добре..." Мама глянула на мене і в її

очах побачив чи відчув і сльози, і біль, і тривогу, і прохання, все те, про що говорять

материнські очі перед проводами сина в далеке і непросте життя. Літо 1952р.

Завжди, коли буваю вдома, зараз у сестри Ганусі, то йду до маминої могили. І

найпершими словами моєї молитви завжди виривалось: "Матусю, я не зрадив Вас, я

українець"..

На зміну і на допомогу таким картинам дитинства, а це лише невеличка частка їх, прийшли дорослі картини, радісні і трагічні, смішні і серйозні, успіхи і невдачі долі

своєї і тисяч інших людей, що зустрічались на життєвих дорогах і просторах совдепії. З

цього нескінченного списку, приведу лише три, кожна з яких містить елементи

знакової істини.

1958р. Мордовія м.Саранськ. До нас в цех, я тоді був старшим зміни, прибіг

чолов'яга десь біля 40 років і представився мені членом обкому партії (комуністів). На

"спец ящик" так просто не пройти, і тим більше, його привели з директорського

прийому. Я не міг зрозуміти, про що він говорить і що від мене вимагається. Лише

окремі слова і фрази: "Москва, ЦК, товариш, якась компанія, треба засвітитись, витягти

з дири, треба похерити один, а потім поміняти"

Подумав, що не розумію через недостатнє знання "язика", тому попросив

бригадира нападників, місцевого мордвина, поговорити з високим гостем. Після їх

розмови в каптьорці, я почув: "...какая то галімотня"...

Ось так вперше я ПОЧУВ, це, таке поширене і правляче, слово-поняття. Після

цього автоматично - підсвідомо, почав прислухатися спочатку до партійних агітаторів -

носіїв "галімотні", а потім і до всього загалу "бійців ідейного фронту" совдепії. Носії

цієї професії чи сфери діяльності кваліфікувались простим словом ГАЛІМОТИ. Не

знаю природу такого явища пізнання, але воно прийшло спонтанно, само собою. А

пізніше воно знайшло своє місце при розкритті кацапизму. Хочу відмітити, що в

Саранську вперше почув про людей в кацапейках, про могили для мордвинів, про

мордовські табори, про українські села Поволжя. Тоді почув, але усвідомив їх

взаємозв'язок тільки поглиблюючись в розуміння кацапизму, як ідеології Москви -

Рассєї.

1984р. Київ, лікарня для вчених Академії Наук, хірургічне відділення. В нашу

палату привели вже немолодого чоловіка і поклали в ліжко поруч з моїм. Високий, худий, з орлиним носом, очевидно дуже хворий. Десь-колись, здається, бачив... Щоб не

дивитись, як санітари викачують з нього "воду", я вийшов в коридор. Там, напроти

нашої палати біля вікна стояла приваблива жінка і красивою нашою мовою запитала:

"Це ваше ліжко біля вікна, ви знаєте, хто ваш новий сусід? Це Маланчук В.Ю., а я його

дружина..."

От і сусід по палаті дістався, ще недавно другий секретар ЦК, відповідальний за

ідеологію московського більшовизму в Україні, прислужник Москви-Рассєї, який вірно

виконував-перевиконував всі її антиукраїнські плани. Цей високопосадовий служака

русского комунізму, розжалуваний до рядового був позбавлений всіх партійних пільг.

Йому, як доктору наук, залишили лише право на послуги для вчених.

І ось один з найвірніших прислужників кацапизму, поруч в лікарняній палаті з

автором "Кацапизму". Я заспокоїв своїх друзів, що це дійсно випадковість, а не

спецдійство. Тут не місце аналізувати причини та анатомію перевертнів-яничарів,

"генералом" яких окупанти виховали, використали, а зараз викинули як непотріб, цю

людину. Він, можливо, тільки зараз зрозумів, скільки зла Україні нанести він допоміг

Москві-Рассєї. А будучи смертельно хворим, про що знав, він дуже хотів і дуже боявся

"СПОВІДІ". З якою гіркотою він розповідав, як Москва його знімала:"...розумієте, нагло і примітивно"... "Вони ж хазяї, а ви їхній служака"- утішив я. На моє запитання:

"Чому Москва так поступила з вами?". Почув: "Я вже не відповідав їх вимогам"...

"Зрозуміло, у вас вдома українська сім'я"-погодився я. Таких людей-перевертнів не

треба жаліти за їх злочини і зраду. Але мені гірко було слухати Маланчука В.Ю., як

простого українського хлопця із Хмельниччини, що потрапив під прес і у "виховну"

машину московського більшовизму. А таких було сотні тисяч скалічених і зомбованих

кацапизмом. Ох як нам треба навчитись виправляти і повертати Україні таких людей. І

не тільки через їх масовість. Знаю, що ризик великий і багато на це потрібно зусиль.

Але позитивний результат може сторицею компенсувати всі ризики і витрати. Ці люди

знають кацапизм з середини його, з першовуст... їм не треба довго, та й взагалі , пояснювати наміри чи природу дій ворога. Вони розуміють з "півслова" чи з

"півречення".

На закінчення, про зустріч з людиною простою і величною, що завжди були, є і

будуть в Україні. І в цьому наша українська невмиручість. Двирничук Костянтин, простий селянин з с. Топорівка на Буковині. За захист сільської української школи

румунські фашисти прив'язали до Двирничука хрест з портретом Т.Шевченка . І так

гнали по селах. Де ж ви художники, журналісти, кіношники!?

Прийшли москалі і перевершили румунських фашистів: розвезли ім'ю

Двирничуків по таборах. Його в Сибір, дружину на вугільні шахти в Караганду, а дітей

по світах.

За що русскіє окупанти так жорстоко розправились з простою українською

родиною? Ніхто з них не був ні політиком, ні діячем культури тощо. А простою

українською родиною, родиною простих українських селян. Любов до України

допомогла родині Двирничуків перенести цю біду, вижити, повернутися додому і

відродитися. Вона, ця родина, не скорилась ні батогам румунських фашистів, ні

концтаборам русскіх комуністів. На схилі життя К. Двирничук зібрав останні сили і

поїхав в Канів. Після його поїздки в цю українську святиню я почув від нього : "а тепер

і не страшно померти, я помолився на могилі Тараса"... Ось лише декілька картинок-

спогадів К.Двирничука з уроків кацапизму.

Перша. Нас в Сибіру часто на роботу конвоювали німці (?!?) І це було краще, ніж

коли конвоями командували русскіє.

Бувало йдемо з роботи голодні біля картопляного поля , то німці не карали, якщо

хтось вирве одну-дві картоплини, щоб з'їсти сирими. А русскіє завжди відбирали, а

"винних" здавали в таборі на кару.

Друга. Сибірська зима, 40-градусні морози. Ледь живих після важкої роботи в

лісі, нас приводять в табірний барак-їдальню.

Там біля котлів з гарячою "бурдою" стоять русскіє кухарі і щоб ми бачили

розстібають ширінки в штанях і оправляються в котли. А потім кричать нам: "... ну что

замйорзлі, хатітє гаряченького? Кушать подано!..." Вони знали, що люди мусять їсти ту

"русифіковану бурду", бо інакше смерть не тільки від голоду, але і від

переохолодження. Коли хтось не витримував і просив табірних начальників, щоб

пристрелили його, то найчастіше чули таке: "ви там привикли їсти сало, а тут

потрудіться на рассєюшку. Доберете 42 кг і самі подохнете"...

Третя. В Казані на пересильній станції наш вагон-телятник відкрив енкаведист-

татарин. Побачивши, що третина людей вже мертві, сказав: "ми не русскіє, спочатку

накормимо вас, а потім відправимо далі."...

Таких уроків кацапизму безліч в страшній неволі. Чим можна заспокоїти пам'ять

таких, як ця проста і славна Людина. Тільки не тим, що ті табірні кати і руссифікатори

"бурди" зараз вигріваються в теплих українських містах, їдять український хліб і до

хліба, марширують, як герої по українських вулицях! Ні! Простіть нас, Двирничуки.

Поки що це так. Але з української землі, здобреної вашими слізьми і кров'ю, виростуть

нові квіти ЛЮБОВІ і ПОМСТИ.

А тепер повернімося до роботи над "Кацапизмом". Накінець шестидесятих років у

нас вже викристалізувалось не тільки розуміння принципів і методів антиукраїнських

дійств московського більшовизму, але і бачення цільного етнічного світогляду Москви-

Рассєї. Досить чітко просліджувався цей етнічний світогляд- ідеологія крізь всі

московські державності, починаючи від великоханського улуса на угрофінській землі, і

до "радянського союзу" на шостій частині планети. Так званий "радянський союз" був

продовжувачем - спадкоємцем попередніх московських орд. А враховуючи

кровожадність і людожерство совдепії, ця московська держава-орда отримала

заслужене ім'я Кровавої Орди. Не соціалізм і не комунізм були керуючою ідеологічною

домінантою в совдепії, а етнічна ідеологія москалів-велікоросів-русскіх.. Ім'я цій

ідеології було дано в честь їх "отцов і матєрєй", якими були золотоординські мутанти.

Пізнання кацапизму , як дійсно правлячої ідеології совдепії, дозволяло розуміти і дію

тих прихованих механізмів, що визначали тодішню внутрішню і зовнішню політику

Кровавої Орди. Не будівництво комунізму було головною "роботою" Кровавої Орди, а

етнічне пограбування і винищення жертв попередньої московської Рассєяної Орди

(Рассєї).

Не за торжество всесвітнього комунізму вела відкриті і замасковані війни

московська Кровава Орда, а заради нових загарбань і подальшого рассєянія Москви-

Рассєї на інші народи і країни.

Погром в 1968р. чехів і жорстока розправа над демократичним рухом українських

шестидесятників не тільки підтвердили наміри кацапизму в зовнішній і внутрішній

політиці совдепії, але загострили питання організації боротьби проти кацапизму. Але

як? Ми розуміли, що треба було виробити принципово нові, незнані Москві методи.

Але цю задачу ми тоді не змогли вирішити: у нас не було ніякої матеріальної

підтримки, а у Москви-Рассєї - ресурси п'ятої частини світу і статус "світової"

наддержави. Більш того, нам треба було не тільки рахуватися із страшною-небезпекою, але і багато працювати на совдепію, щоб прокормити сім'ї. І виходило так: день

працюєш на кацапизм, і тільки у вільний час над "Кацапизмом". Тому тільки в середині

70-х років був скомпонований "Кацапизм. Ідеологія Кровавої Орди". Для її

оприлюднення, чи навіть такої спроби, в умовах жорстокої окупації потрібна була ще

дуже велика і небезпечна редакційна робота, особливо літературна та маскуюча

доробка матеріалу. Ми сподівались залучити до цієї роботи професійних і надійних

гуманітаріїв. Але не судилось. По Україні прокотилась чергова хвиля арештів і вбивств

українських патріотів. Кровавій Орді, як і її попередницям, необхідні періодичні

кроваві оргії для підтримки "русского духа". Ми вирішили перечекати поки стихне ця

хвиля репресій. Це була наша помилка. Я залишився з "Кацапизмом" і по краплинах

доповнював матеріал. Але і цю роботу над "Кацапизмом" в пожежному порядку

довелося припинити: нависла пряма набезпека попасти в руки окупантам. Хтось з

друзів сказав: "якщо москалі дізнаються про "Кацапизм", то навколо тебе випалять все

українське на кілометр"...

Матеріали були роздрібнені і по частинах заховані в різних місцях. На жаль, вода

і час зробили свою жорстоку справу: більшість з них загинула. Це був ще один гіркий

результат відсутності у нас діючої організації. Відсутність її мала ще одну небезпеку: вона розслаблює людей і притупляє пильність і стриманість. А живучи в реальному

середовищі совдепії, ми нерідко не дотримувались елементарних вимог і вступали в

дискусіі з "патріотами" совдепії. Тому сипались доноси, провокації і підвищений

інтерес "органів". Правда, знання кацапизму і відповідна реакція, виручали в багатьох

скрутах. Ось пару таких випадків.

Одного разу, мене, тоді керівника відділення мікроелектроніки СКБММС

Інституту Кібернетики, визвати в так званий "перший" відділ, підрозділ КГБ в

інституті, де товариш з "органів" в присутності наших гебістів спробував мене

"розкрутити" на політику: "... ваші сотруднікі жалуются, что ви разговаріваєтє с німі на

українском язикє. Ви учоний, начальник отдєлєнія, как ви можете так. Вот єслі б

уборщіца ілі какой работяга разговарівал на українском... Ви что, спеціально єто

дєлаєте?"... Що було казати гебістам? Про право українців бути українцями на своїй, українській землі? Я зіграв в їхню совдурочку: "... в мене зараз дуже багато роботи і я

не знав, що українську мову вже

відмінили. Чому нам ніхто не сказав про це...?"

Думаю гебісти чекали від мене щось про "заборону" , про "право"...А тут якесь

"відмінили", до якого вони не були готові. А може і їм це не сказали ще....

Другим разом під час подібного визову: "..от тут пішут, что ви счітаєте Суворова

врагом українського народа"...

Виручила випадковість: в одному з відділів працював інженер з прізвищем

Суворов. Тому я зміг заявити в дусі "протесту": " що ви, Суворов прекрасний

працівник, ударник комтруда, активіст...."

Про що думали ці "інтелектуали", дивлячись один на другого, можна лише

здогадуватися. Спробуй я хоч словом згадати про знищення російськими військами, якими командував "той Суворов" села Турбаї на Полтавщині, чи інших проявів їх

"братерства" , невідомо чим би закінчилась та розмова. Подібних випадків було

чимало. Правда, в якійсь мірі прикривала тінь "великого академіка", який опікував

мікроелектроніку в інституті. Але ніщо не спасло б, якби гебісти дізнались хоч щось

про "Кацапизм".

Ось ще один випадок небезпеки вже більш високого рангу: так би мовити

"ближнього бою". Одного вечора до мене додому прийшов близький товариш, що знав

про мою роботу над "Кацапизмом" і в розпачі сказав: "я попав в пастку КГБ, зараз

підсилають до наших людей, допоможи щось придумати, я подонком не буду...."

Лікар Іван І. - людина порядна, мирна, добра, патріотично вихована, але зовсім не

був здатним до політичної боротьби, тим більше такого рівня. На це і розраховували

психологи з КГБ, коли, використовуючи важку життєву ситуацію людини , підлим

обманом затягли його у свої тенети. Я знав Івана багато років і вірив: він не

перевертень, не зрадник.

Але треба було негайно вирішити цю небезпечну проблему. І знову прийшло на

допомогу знання кацапизму: був придуманий простий і дієвий алгоритм його

"співпраці" з КГБ, який допоміг відвернути біду від нього і від інших людей. Більше

року тягнулась ця напружена непроста і небезпечна боротьба. Свою партію Іван зіграв

природньо і переконливо, і закінчилась вона "звільненням , як непридатного для

оперативної роботи в спецорганах."

Різного рівня і природи небезпеки нависали протягом 70-х і навіть 80-х років. І не

тільки "органи", але часто і прості совки "бдєлі".

Довелось надовго, і вийшло назавжди, відмовитись від оприлюднення тоді

"Кацапизму". Відтворювати пізніше "Кацапизм - Ідеологія Кровавої Орди" в тому

об'ємі по огризках тексту неможливо, та й зібраний тоді ілюстративний матеріал про

злодіяння Москви-Рассєї, хоч і в іншій площині, перевершили пізніші відкриті

публікації. Але головне залишилось в силі: ми не помилились в природі совдепії і її

істинної правлячої ідеології.

Розкриті і сформульовані фундаментальні положення про кацапизм, як

ідеологічної системи, підтвердились розвитком сучасної історії, характером краху

совдепії, а зараз демонструються новою московською Ордою Язичників.

II. Виникнення і сутність кацапизму

Кацапизм - це одна з найзлочинніших ідеологій, натхненник і організатор

вбивства сотень мільйонів людей, знищення з лиця землі цілих країн і народів, пограбувань і знищення духовних цінностей всесвітнього значення та інших злочинів

проти людяності і світу як таких. Тільки за 75 років совдепії московський більшовизм

знищив понад 35 мільйонів українців, випалив українське національне життя на значній

частині українських земель. Злочинність Москви - Рассєї не випадковість, не збіг

обставин, а закладена в природі цього етносу, в його ідеології. Не випадково з Москвою

і її державностями пов'язані найбільші світові катастрофи і найбільші світові злочинці.

Так, становим хребтом - колискою виникнення і розвитку Москви - Рассєї були

такі всесвітні катастрофи: нашестя монголо - татарських орд ("откуда єсть пашла"): Перша Світова війна, московський більшовизм (пришестя диявола на землю), Друга

Світова війна. Кожна з цих світових трагедій приносила трофеї московським

державностям і біди народам. Так само, найбільшими злочинцями в історії людства

світом визнані московські вожді Ленін і Сталін. Що ж об'єднувало і об'єднує

московських "царів", "пролетарських інтернаціоналістів" і нинішніх, "русскоязичників"

в їх злочинності та ненависті до народів? Такою постійно діючою і керуючою силою, незалежно від соціального устрою їх державностей, є їх етнічна ідеологія, ім'я якої

кацапизм. Чому власне кацапизм, а не інше ім'я? Дійсно, злочинність Москви як

державності і як етносу, давно відома і описувалась з різних кутів зору, і обзивалась

різними назвами, як то: москалізм, московство, рассеїзм, русизм, більшовизм тощо.

Бібліотеки свідчень написано про злочини Москви - Рассєї. Але!!! Але жодного разу

Москва як етнос, Москва як державність не були засуджені і покарані адекватно своїм

злочинам проти інших народів. Жодного разу!?

Засудженню чи критиці, а такі бувають навіть організовані самою Москвою, піддаються найчастіше окремі фрагменти чи явища (царизм, сталінізм тощо), а не

кацапизм, як першооснова цих злочинів. Ось в чому суть! А така "критика" не стільки

шкодила кацапизму, скільки допомагає маскуватись і переводити стрілки винних на

поганих правителів чи погані устрої. Ніхто не заперечує, що російський царизм, московський більшовизм, ніколашки, Леніни - Сталіни та інша "братва" - це злочинці.

Але не вони, а їх самих породив чи переробив кацапизм. Тому цю етнічну ідеологію і

було названо іменем зачинателів Москви, якими були обозні монголо - татарської орди

- кацапи. А рассєїзм та інші – це вже назви від значно пізніших мутантів - нащадків

кацапів. Так назви "рассєя і русскіє" були взяті Москвою на озброєння лише в 18

столітті. І навіть москалізм — московство, хоча і ближче до колиски, але це теж ім'я

вже народженого ординського байстрюка. Це принципове питання. І не випадково, що

власне ці біографічні сторінки Москви - Рассєї, ідеологи кацапизму найбільше

приховують і замазують. А без знань і розуміння цього навіть видатні вчені і політики

не доходили до кацапизму, і зупинялись чи дійсно бачили лише атрибути кацапизму на

той час. "Із-за дерев не бачили лісу". А галімоти завжди допомагають в цьому, підкидаючи "високонаукові" та високопосадові блуди, з допомогою яких довірливі

люди відводяться в "сусанівські болота". А там топчіться, як заманеться! Тому почнемо

спочатку Москви - Рассєї або як вони самі кажуть: "откуда єсть пашла...".

Відомо, що до нашестя монголо - татар не було ні Москви, ні москалів, ні Рассєї, ні русскіх. На схід від давньоукраїнської держави Київської Русі жили угро - фінські

народи, територія яких тоді звалась Кавуйя. Історичні свідчення про тодішній устрій

цих народів, їх писемність тощо, винищувались москалями з "большім усєрдієм" як

небажаних свідків. Достовірно відомо, що ця територія була заселена не слов'янами.

Лише на пограниччі з Київською державою там існувало невеличке Суздальське

князівство, що мало престольні зв'язки з Новгородською і Київською державами.

Але основним населенням в ньому були не слов'яни, а угро - фінни. На цій

території також було декілька православних церков. Візантійська православна церква, як і Римська католицька, та й взагалі всі релігії, освоювали нові "не християнські"

території, заповнюючи церковну пустоту, незалежно від етнічного чи расового

характеру. В цій частині Кавуйї не існувало нічого "слов'янського" чи "русского" і т.д. І

вона не відігравала ніякої ролі, в крайньому разі визначної, у появі Московії. Тільки з

приходом татаро -монгол, а точніше "посадкою" їх на Волзі, почалось формування

Московії. Власне після цього, з монголо- татарської орди на угро-фінську Кавуйю

"рассєївались" збирачі данини, з яких і витворились ці "першопрохідці" - засновники

Москви і москалів. Кацапи породили москалів, а не навпаки. Породили і виховали цей

етнос на винесених ними з монголо - татарської орди моральних принципах, що стали

базовою ідеологією Москви - Рассєї, якою є кацапизм. Хто такі кацапи і звідкіля вони

взялись? Таке поширене їм я чомусь зникло - щезло з русскоязичного друку, ефіру

тощо. Немов би і не було ніколи їх, кацапів. Ні, вони були і з дуже давніх часів. В

народних переказах найбільше поширені два тлумачення імені кацап. Перше. Кацапи -

це люди з Московії, в яких вузьке обличчя з вузькою борідкою, тобто цапиноподібна

фізіономія. Звідси "как цап". Декілька століть тому, коли москалів ще було небагато, наприклад у 18 ст. їх було стільки, скільки і волжських татар, і вони ще не

перехрестились в русскіх, назва "как цап" характеризувала типовий лик москалів і

свідчила про їх близьке азійське походження. Але з часом Московська Орда поглинула

десятки мільйонів людей інших етносів, в тому числі і слов'ян. Тому на цьому етапі

назва "как цап" носить більше образливого значення. Друге, хоча і менш поширене, але

більш ймовірне тлумачення: кацапи - це люди в "кацапейках" чи "кацафейках". А по

переказам народів Поволжя так обзивалась обозна прислуга (каптьорщики) в стані

Золотої Орди. Зрозуміло також, що то була суміш ("пролетарський Інтернаціонал") вихідців з різних народів, перш за все азійських, яких вбирала в себе монголо -

татарська орда. Більш сильних забирали в бойові частини, а "лишки" йшли в

ординський обоз. Бойові загони несли великі втрати у війнах і після "приземлення"

орди швидко деградували. Ординський обоз, навпаки, втрат не ніс і поповнювався

новими полоненими; і кількість кацапів зростала. В часи, коли орда котилась з Азії, як

моноліт, руйнуючи країни і народи, тобто, коли орда рассєївалась, люди в кацапейках

не відігравали значної ролі і були на ординських задвірках. Хоча власне вони, кацапи, несли собою організаційні і моральні засади того "скопища людей і тварин". Або

кажучи сучасною мовою, середовище кацапів і було ординським суспільством, в якому, як відомо, панували жорстокість, злодійство, матерщина та інші чесноти майбутніх

москалів. Коли Золота Орда осіла на Волзі, то головною функцією цього "скопища

людей і тварин" було збирання данини, її розподіл і переварення. Т як осідла орда, воно

швидко деградувало і розпалось на окремі підорди, ханства - царства, які часто

ворогували і воювали між собою. Цей розпад відбувався по територіально - бригадному

принципу: підорди-бригади осідали там, де вони промишляли. Зрозуміло, що про жодні

інші принципи (етнічні, релігійні), за якими розпадалась Золота Орда, і говорити

абсурдно, тому що вся та маса "людей і тварин" була перемішана і постійно

поповнювалась новими полоненими. Тільки з часом, протягом століть, осідлі бригади

набували певних етнічних рис і відповідних назв (Москва, Казань, Астрахань).

Найбільш вигідне поле діяльності дісталось бригадам, що промишляли на території

Кавуйї і Новгорода. Територія Кавуйї користувалась статусом великоханського улусу і

була захищена від інших ординських побратимів центром адміністративно і

географічно. Крім того, вона з двох сторін (Півночі і Сходу) була недоступна для

зовнішніх набігів, бо там не було агресивних народностей взагалі. Тому Кавуйя була

зручним і надійним місцем, де бригадири золотоординських збирачів данини, могли

приховувати від "начальства" частину награбованого і залишати там для охорони своїх

каптьорщиків - кацапів. Концентрація в кавуйських поселеннях матеріальних цінностей

сприяла їх розбудові і поповненню різним людом, як з орди так і новими полоненими і

бродягами. Так протягом століть розросталась в Кавуйї ця пухлина. Ось де і коли

сформувались визначальні етнічні риси москалів. В процесі кацапизації Кавуйї угро -

фінські поселення втрачали свою етнічну визначеність, деградували і зникали як такі.

Так на цьому угро - фінському цвинтарі з кацапотворної суміші протягом 13-16 століть

сформувались Москва - етнос і Москва - державність. Ці назви Московії збереглись аж

до 18 століття. Таким чином, Москва як народність і Москва, як державність виникли

внаслідок і після нашестя монголо - татарських орд з Азії, а не до цього, як дурять світ

галімоти. І виникли вони не стихійним процесом розвитку Кавуйї, а започатковані -

привнесені золотоординцями - кацапами. Москва - Рассєя чи не єдина у світі нація, яка

не те, щоб прикрасила, як це часто буває, свою біографію. Вони повністю відмовились

від своєї історії - біографії, прийнявши на озброєння надумані історичні версії, які

нерідко корегувались на замовлення хан -цар - генсеків.

При цьому, все "ісконнорусскоє", тобто кавуйо — монгольське замовчується і

винищується. Замінялось воно сказаніями, билінами та іншими "фількиними

грамотами" про варязьке, чи слов'янське , чи гібридне походження москалів. І тим не

менше навіть крізь ці завали фальсифікацій і брехні, і навіть з їхнього стану виривались

визнання фальшивості "нині діючої" московської історії - біографії. І такі визнання

виривались навіть з найвищих московських авторитетів. Ось декілька таких перлин.

Царський двір Романових - творець Рассєї і русскіх: "...Русскіє і словянє іздавна

враждовалі мєжду собой...". Творець совєтської Рассєї Ульянов - Ленін: "Русскіє любят

часто називать сєбя славянами...єдінствєнноє, что связиваєт їх со словянами ето то, что

нігдє в мірє словян так не угнєталі как в Рассєї...". Вершина русскої науки (Гранат):

"...протягом 13-15 століть в Московії було ворено безліч билін, сказаній, повєстєй з

метою довести причетність московських царів до Київського престолу. На жаль ця

фальш лягла в основу офіційної російської історії"'. І далі: "...Русскіє, як етнос виникли

від зустрічі угрофінських племен Московії із слов'янами Новгорода...". Бог з ними

"русскімі" вченими, що забули про монголе - кацапів. А що то за "зустріч" москалів із

новгородцями відомо: двічі монголо – кацапи нападали на Новгородську державу, вирізали все живе, а полонених звозили в Московію, що тоді лише формувалась, як

орда кацапів. Як бачимо "зустріч" - типова ординська технологія: загарбання -

пограбування - винищення. Полонених , живих від "зустрічі", звозили в Москву і

таврували "москалями". Визнань фальшивості "діючої" російської історії зустрічається

чимало і в різні періоди. І тим не менше, "брешуть про своє слов'янство, знають що

брешуть, але брешуть далі і навіть вірять в свою брехню". Кожен народ, в тому числі і

москалі, має право називати себе як йому подобається; облагороджувати свою

біографію тощо. Але при одній умові має таке право: якщо ця їхня історія не

використовується ними для обгрунтування і створення приводів для етнічної експансії

проти інших народів. Власне тут і "зарита собака" московських історичних фальшивок.

Їх призначення створювати історичні обгрунтування для рассєянія Москви - Рассєї на

сусідні країни і народи. Власне в агресивних намірах, а не в сором'язливості русскіх за

своє монголо - кацапське зачатіє. Про яку їх сором'язливість за це можна говорити, коли русскою матерщиною, винесеною з монголо - татарської орди, вони гордяться і

хваляться як своєю етнічною рисою, а не соромляться її. Так що справа не в

сором'язливості. В Кавуйю осідала, перш за все, ординська суміш людей, в яких не

було і бути не могло духовної любові до Золотої Орди, як своєї етнічної батьківщини.

Всі вони були мутантами чи невільниками орди, яка сприймалася всіма народами, як

зло і біда. Тоді що ж об'єднувало цю ординську суміш, яка започаткувала москалів? А

об'єднувало тоді цю кацапотворну суміш те, що звичайно об'єднує злочинний світ. Це

ненависть до свого вихідного суспільства (золотоординського і угро-фінського) і всіх

людей як таких. А основною мораллю цієї суміші було: злодійство, розбій, жорстокість

тощо. Згадати лише, з якою жорстокістю москалі винищували чужий їм слов'янський

Новгород; або руйнували і вирізали братні їм постординські Казань, Астрахань та інші.

Власне в таких кровавих завойовницьких оргіях створювалась Московщина і її

суспільство, як злочинне середовище. Відомо, що в таких злочинних середовищах

формуються і випливають на поверхню цього суспільства, стають лідерами і нав'язують

йому свою волю, найбільш організовані злочинні групи, завдячуючи своїй нахабності, жорстокості, брехні тощо. Однією з таких організованих банд в Кавуйї - Московщині в

той час було московське попівство. Власне це попівство занесло в Московію церковно -

слов'янську писемність, якою можливо і була витіснена угро-фінська писемність, чи

декілька їх. В середовищі московських попів фабрикувалась основна маса тих

історичних фальшивок у вигляді билін, сказаній, про які йшлося вище. Недаремно

московське попівство (МОПИ) самі ж російські вожді називають мало не творцями

Москви - Рассєї. Але скільки б бібліотек билін, сказаній та інших "фільчиних грамот"

не плодили галімоти, ординотворного походження чи кацапотворного зачатія, Москві

не перебрехати, не перекричати: "шило з мішка завжди вилазить". Підводячи підсумки

розглянутого про походження кацапизму, можна констатувати таке:

-Москва як етнос і як державність - є продуктом нашестя монголо - татарських

орд з Азії;

-формувались на угро-фінській території Кавуйї;

-засновані вихідцями із Золотої Орди - збирачами данини і її каптьорщиками -

кацапами;

-з самого початку формувались на моральних принципах, привнесених кацапами з

монголо - татарської Золотої Орди.

Ідеологічні принципи кацапизму

Всі московські державності живились і перероджувались в рамках своєї етнічної

ідеології, яку часто самі не визнавали чи не усвідомлювали або понижували її рівень до

політичних категорій. Нагадаю, що ідеологія - це принципи буття етносу, суспільства, державності. А методи реалізації цих принципів - це політика.

Кацапизм - це широке різноманітне ідеологічне явище, в якому є, як свої родові і

свої похідні, так і запозичені ззовні принципи. Кацапизм пристосовувався до і під інші

ідеології чи, навпаки, пристосовував під себе інші ідеології. Тому створювалось

враження, немов би в Москви - Рассєї немає своєї етнічної ідеології.

А діючі в той чи інший період в Московії офіційні ідеологічні принципи, видавались чи сприймались як головні. Ні, в Москви – Рассєї верховенство завжди мала

і має одна й та ж ідеологія - кацапизм. Хоча кацапизм не раз схрещувався чи

одружувався з іншими ідеологіями. Наприклад, з християнством чи комунізмом. Але

всі такі шлюби чи позашлюбні ідеологічні зв'язки були підпорядковані чи діяли в

рамках кацапизму, в крайньому разі, його базових принципів. В ідеологічній системі

кацапизму слід виділити декілька груп принципів, які відрізняються і походженням, і

масштабністю впливу на буття Москви - Рассєї, а саме: родові чи етнозачатні, мутантські - похідні та запозичені - супутні.

Перша група. - Це ті родові ідеологічні принципи, які кацапи винесли з монголо -

татарської орди, і на яких була зачата Москва.

Перший родовий принцип кацапизму - це принцип жеттєдайності рассєянія, який

ще зветься Законом Орди. Цей принцип визначає, що експансія - загарбання (рассєяніє) в усіх формах проти інших народів і країн є необхідною умовою самого існування

Москви - Рассєї. Справа не тільки в прагматичних цілях: піднімати "русский дух" в

москалів, чи в пошуках нових джерел "жратви і стойла". Рассєяніє – це форма і умова

самого існування московських державностей. Припинення рассєянія - це застій, розвал

і смерть орди як такої. А московські державності завжди були ординськими і по суті, і

по структурі державного устрою. Ще і ще раз підкреслимо: агресія проти інших країн і

народів, тобто рассєяніє на інші країни і народи - це найперша і найголовніша умова

самого існування Москви - Рассєї. Невеличка азійська орда покотилась з басейну р.

Амур, завойовуючи все нові і нові країни і народи, збільшуючись, як сніжний вал. І

поки вона котилась - рассєївалась, вона була сильною, єдиною і неподільною. Осівши

на р.Волзі і, припинивши рассєяніє, в ній почався застій і розпад, що закінчився

загибеллю цієї гігантської імперії дикого азійського зла. Так само і совдепія, московська Кровава Орда, розповсюджувалась - рассєївалась по світу комуністичним

мотором. І успішно, поки не заглох цей комуністичний мотор в створеному ним

гігантському цвинтарі і не припинилося розширення її територіального ареалу. І знову

така ж невловима дія Закону Орди, застій - занепад - перестройка, а потім і розвал

величезної московської імперії комуністичного зла. Керманичі Кровавої Орди розуміли

першопричину наближення краху і шукали способи оживити рассєяніє як всередині

ареалу так і зовні його. В останню мить вони навіть розпочали жорстоку і абсурдну

війну проти Афганістану . Москва програла цю війну і рассєяніє на Афганістан не

відбулося. В результаті московська Кровава Орда прискорено покотилась до прірви.

Ідеологічний рівень рассєянія усвідомлювався чи відчувався верховодами всіх

московських орд. Так перші професійні галімоти, МОПИ, направляли московську орду

на слов'ян, ще в горезвісній "Пасхалії", використовуючи православну карту. (Раз турки

зайняли Візантію, то її права вони перебирають собі. І не тільки в себе, але і на всіх

слов'янських землях, і не тільки слов'янських). При цьому привласнили собі звання

патріархату, а Московії - Третього Риму. Не більше і не менше!? Правда, кацапотворні

москалі не стали римлянами; і тільки значно пізніше обізвались русскімі. Ця, на

перший погляд, примітивна авантюра московського попівського жулья послужила

своєрідною віхою в їхній історії.

По - перше, почалось масове обрізання монголо – татарських атрибутів Московії: кацапейкіни переназвались - перехрестились в романових. Так виникла царська родина

Романових. Московія обізвалась государством; а московські притони - московським -

патріархатом.

По - друге, і головне, почалися систематичні агресії проти слов'янських народів

на православній основі. Новоявлений двір Романових пізніше продовжив і розвинув

ідеї галімотів - пасхалійців, створивши "Заповіт Пйотра", в якому масштаби рассєянія

Москви не обмежувались слов'янськими народами. Як пізніше напишуть вчені -

галімоти "продолжилось расширєніє імперії під прєдлогом округлєнія граніц до

єстсствєнних прєдєлов...". Округляти можна всю планету. Слід відмітити те, що хоча

офіційна Москва замовчує "Пасхалію", а "Заповіт Пйотра" навіть заперечує, настанови

обох талмудів кацапизму були і зараз залишаються гімном московських державностей і

цитатниками в кабінетах правителів Москви - Рассєї всіх мастей. А зовсім недавно

московська Кровава Орда наділяла себе званням "родіни мірового пролетаріата". Тут, як бачимо, вже всій планеті Земля готувалась участь - доля "всесвітньої рассєї". При

цьому рассєяніє Москви обгрунтовувалось, як "боротьба за установлєніє диктатури

пролетаріата во всьом мірє...". От і приїхали! Весь світ і не менше! Як бачимо

найперший родовий базовий принцип кацапизму, принцип життєдайності рассєянія на

інші країни і народи пройшов випробування різними виконавцями і показав свою

ефективність.

Другий родовий принцип кацапизму - це принцип тотального етнічного

злодійства. Стимулом рассєянія для Москви - Рассєї, завжди було пограбування і

привласнення чужого: людей, територій, матеріальних і духовних цінностей. І навіть

радощів і сліз жертв рассєянія. Задайтесь простим питанням: що в Москви - Рассєї є

свого природного, а не крадене чи загарбане, одним словом, не трофейне?

Територія? Формувалась - народжувалась Москва - Рассєя на території угро -

фінських народів, тобто на чужій для нинішнього їх табелю лжеслов'янства. А

подальше територіальне розширення – це землі загарбані москалями у інших народів, яких "влівалі, воссоєдінялі, входілі і т.д." в Москву - Рассєю.

Народ, або як вони люблять обзивати інших населення? Як ми бачили етнос

москалів - русскіх зачатий вихідцями з Золотої Орди, в подальшому множений

ординською технологією: підкорених вливають в свою орду і таврують тавром "москва

- русскіє".

Мова? У них вона зветься "язик". Сучасна мова Москви – Рассєї - це не мова, що

розвивалась на монголотатарській чи угро-фінській основі, хоча використовується

багато чого з них. Але формувалась вона на чужій тим людям (в той період)

"кирилиці", привнесеній в Московію МОПАМИ. Ще століття тому всього за 50 - 100 км

від Москви – столиці місцевий люд, обізваний русскім народом, не знав і не

користувався "русскім язиком". Це чужа для корінних москалів мова.

Культура? Ця величезна маса культурної продукції створювалась на замовлення

держави переважно найманими спецами з різних країн і народів. Колись їхній вождь

жалівся, що "...в русскій народній творчості нічого немає із життя до бородінської

битви...". Придворною імперською мовою і такою ж культурою витіснялися із життя

культури і мови поневолених Москвою народів, це знаряддя вбивства народів. Колись

маленьке азійське плем'я, завойовуючи одне за одним інші народи, поповнювало

жертвами свою орду. І в Європу принеслось вже гігантське скопище людей і тварин з

єдиним тавром "монголи". Хоча серед цього скопища на той час можливо не

залишилось ісконних чи етнічних монгол. Так само ординський байстрюк Москва

рассєївалась з невеликого і бідного улуса на мордовській землі, винищуючи і грабуючи

всіх і вся, поглинула і привласнила величезну територію і десятки мільйонів людей з

різних народів - жертв, тавруючи здобич тавром московскоє", а пізніше "русскоє". Чи

могла б монголо - татарська орда так успішно котитись по Азії, а московська орда

кацапів рассєїватись, якби вони не викрадали і не переварювали в самих себе жертви –

трофеї свого рассєянія? Так орди зализували свої рани і нарощували м'язи. Характерне і

територіальне злодійство Москви - Рассєї. Маленька Московія загарбала величезні

простори шостої частини планети, збільшивши територію рассєянія в тисячі разів. І це

тому, що загарбницькі війни Московщина вела і веде, перш за все, щоб розширити

свою етнічну територію негайно чи в перспективі переварити її. Ця особливість

московського колоніалізму давно відома, але не було усвідомлено її ідеологічне

коріння. Справа не в колоніалізмі як такому, бо колоніальні загарбання вели й інші

країни. Розширення етнічної території Москви - Рассєї - це визначальна мета

російського колоніалізму, яка витікає з їх іделогічного принципу тотального етнічного

злодійства. Якщо монголо - татарська орда котилась по світу разом із своїм центром, то

московські орди рассєївались з нерухомого географічного центру — Москви. При

цьому, загарбуючи і привласнюючи землі інших народів, винищуючи ці народи.

Москва перетворює їх спочатку в так звані "русско - язичні", а потім видає їх за

"ісконнорусскіє". Таке ж масштабне етнічне злодійство Москви - Рассєї і в сфері

культури. Наприклад, російські царі створювали спеціальні програми викрадення

культурних пам'яток шляхом їх депортації в Московію. Так розбирались і перевозились

в Московію українські храми. А спеціальні команди - експедиції обшарювали

українські церкви і монастирі, забирали в них все "писане", перекладали (звісно із

своїми корекціями) на їх мову. При цьому першоджерела, як правило, знищувались.

Московські "комуністи" древнєукраїнські письмові пам'ятки просто спалювали

поштучно чи цілими бібліотеками. А українські пісні перекладались на "язик

комунізма". Після цього вони зникали, а нові совєтські ставали "народними". Навіть

слово Русь москалі викрали в українців, спотворили його значення, і цей продукт

нав'язали світу. Як кумедно і цинічно виглядає, наприклад, коли якийсь Лейба чи

Альоша з московських трибун заявляють щось в дусі "...от раньше, у нас, на Русі...". "У

них на Русі?!". Добре відомо, що ніколи Московщина вся чи частинами не була у складі

нашої Київської Русі і не обзивалась з використанням слова Русь. Як бачимо і принцип

тотального етнічного злодійства святий для москалів. Недаремно поняття москаль чи

русскій вважається синонімом не тільки дурня, але і злодія: добре відоме крилате:

"...как дєла в Рассєє? - питають у царя, "Воруют" - відповідає цар. Тотальний характер

"русского злодійства" відома річ, як і відома його ефективність в розвалі національних

держав і суспільств із їх середини. І цей принцип тотального злодійства не просто

хвороба чи збоченість москалів - русскіх. Це один з базових етнозачатних ідеологічних

принципів кацапизму, принципу тотального етнічного злодійства.

Третій родовий принцип кацапизму - це принцип тотального винищення жертв

рассєянія і пограбувань. Справа не тільки в знищенні свідків і свідчень злочинів

кацапизму. Як проголошують їх попередні родові і принципи, рассєяніє Москви з

самого початку її зачатія вихідцями із Золотої Орди носило характер розширення

території Московщини, життєвго простору і її етнічного арешту. А для забезпечення

незворотності цього необхідно, найперше, звільнити ці території від законного етносу.

Тоді легше включити їх в процес москалізації і перетворення в "ісконнорусскіє". При

реалізації цих планів геноциду і етноциду кацапизмом використовуються різні

технології. Найперше – це негайне масове знищення корінного населення.

Рассєюючись по Волзі, москалі вирізали Казань, Астрахань, Мокшинь, Ерзань та інші

народи поголівно. Рассєюючись на Північ, двічі вирізали "під чисту" Новгород.

Рассєюючись в Сибір, вирізали там все живе, обзиваючи їх татарами. І так скрізь в

давнину "за царів". А за "комуністів" в період Кровавої Орди русскіє винищували

десятки мільйонів українців, казахів, чеченців, татар, прибалтів та інших народів.

Широкомасштабно використовувались і технології етноциду шляхом перемішування

людей і денаціоналізації територій. Згадати лише такі масові "комуністичні" прийоми

етноциду як: "гарнізони СА", "оргнабори", "новосели", "комунбуди" та інше.

Перемішуванням людей різних етносів формувались також "п'яті колони". Ці

вибухові міни і зміїні гнізда кацапизму, які по їхній команді вибухають і жалять

народи. Для закріплення і незворотності рассєянія кацапизмом винищувались не тільки

люди, але й історичні та культурні пам'ятки і національні традиції, і взагалі, все те, що

представляє і живить народи і нації, що є їх національними фортецями. Згадати лише

як Москва "комуністична" викорінювала національні свята в Україні (різдвяні, великодні тощо); як замазували національні фрески в грузинських церквах, як

спалювались бібліотеки національної літератури в Україні та Прибалтиці після їх

"визволення". Як спеціальні команди "русскіх вчених" нишпорили по бібліотеках

Європи, Америки, Австралії, щоб виявити у них небажані Москві українські книги для

їх викрадення, і так далі, аж до нескінченності злочинності Москви - Рассєї в період

Кровавої Орди та і до неї. Етноцид шляхом заборони національних мов, винищення

пам'яток культури і національних традицій завжди прикривався і обставлявся різними

"класовими", релігійними чи виробничими фальшивками. Так страшний Голодомор 33

русскіє, комуністи" прикривали колективізацією. Захоронення марійців і мордовців

живими в "русскіх ямах" русскіє МОПИ виставляли, як боротьбу за православ'я.

Монголо - татари, здобуваючи європейські міста - фортеці, не винищували спеціально

людей: їх головною здобиччю тут була данина, а для цього потрібно, щоб ці землі були

заселені тими ж народами. Для Москви - Рассєї головною здобиччю є територія для

перетворення її в Рассєю. А для цього корінні етноси там небезпечні.

Технологій геноциду і етноциду кацапизм наплодив чи запозичив велику

кількість. Конкретні методи, масштаби і графіки нищення народів визначались не

тільки бажанням Москви (воно відоме: нищити всіх і негайно), але її реальними

можливостями. А вони на щастя народів - жертв, не завжди відповідали московським

планам і бажанням. Наприклад, знищити українську націю Москва - Рассєя не змогла ні

голодоморами, ні терором, ні масовими вивозами українців, ні завозом в Україну інших

етносів, ні москалізацією - русифікацією. Причина невиконання цих "комуністичних"

планів в тому, що Україна не по зубах Москві - Рассєї. В українській нації збереглись

ще національні фортеці, які русскіє не змогли знищити. Хоча одну з таких українських

фортець, українське село, Кровава Орда жорстоко понищила голодоморами і

колгоспами. Страшно навіть уявити, де б зараз були кордони Москви - Рассєї, якби

русскіє знищили Україну. Це одна з причин особливої ненависті русскіх проводирів до

України і українців.

Розглянуті принципи кацапизму: принцип життєдайності рассєянія, принцип

етнічного злодійства, і принцип знищення жертв – це ті ідеологічні принципи, що

визначають їх етнічну мораль незалежно від часу. Це ті три кити, на яких "стояла, і

стоїть, і хоче стояти рассєюшка".

Друга група. Це похідні мутантські принципи, що народились чи запозичались

Москвою - Рассєєю в процесі їх становлення - мутації з московської орди кацапів до

Кровавої Орди і даті. Москва, як місто і державність, завжди була "маліною" -

бандитським постоялим двором всіх рівнів: від бандитської шантрапи до бандитського

"Інтернаціоналу". Спочатку, що таке "маліна", таке поширене і омріяне поняття

москалями - русскімі. "Жізнь - маліна" - мрія москалів. Можливо на самому початку

виникнення Московщини, коли на території Кавуйї створювались ті склади краденої

данини каптьорщиками - кацапами, вони по іншому називались, в азійській а не

церковно - слов'янській транскрипції.

Але по суті своїй вони збереглись і понині. Прості "маліни" – це місце (дім, квартира тощо) де збирається бандитська "сім'я" чи "кооператив" і куди звозять

крадене, де воно прожигаеться і звідкіля бандити йдуть на нові "діла": Відомо, яка

"мораль" панує в таких "малінах" - не п'янь, матерщина, шулерство, розбірки, демагогія

тощо. Такими "малінами" заповнялась Кавуйя протягом століть. В "маліни" стікались

бродячі по світу авантюристи, приносячи в них досвід бандитизму різних країн. І разом

з ісконно - московськими "малінами" формували свої бандитські принципи, своє

доповнення до родових принципів кацапизму. Розглянемо декілька найбільш визначних

мутантських принципів, що входять до ідеологічної системи кацапизму.

Перший мутантський принцип кацапизму. Це принцип етнічної ненависті

москалів - русскіх до всього не їхнього. Як уже згадувалось, бандитські "колективи"

об'єднує і цементує ненависть до людського суспільства, до суспільства, в якому вони

промишляють і особливо до тих, куди їх не приймають, до всіх людей не бандитів.

Чому і кого ненавидять москалі - русскіє? Тому і тих, хто не хоче руссифікуватись чи

заважає Москві - Рассєї рассєїватись!!!

Так, етнічна ненависть москалів - русскіх до України і українців, що тягнеться ще

з часів московської орди кацапів, обумовлена тією ж причиною. Україна завжди чинила

опір москалізації і є непрохідним бар'єром для подальшого рассєянія Москви в Європу.

Згадайте лише з якою жорстокістю і підступністю москалі руйнували Запорізьку Січ, вирізали все живе в Батурині, розстрілювали з суворовських гармат Турбаї, вирізали і

вивозили в Сибір гайдамацькі та бандерівські села, вбивали голодоморами мільйони

українців на Правобережжі, на Лівобережжі, на Дону і на Кубані. Слід відмітити

етнічний, а не політичнй характер такої ненависті. І не треба дивуватись, коли злочини

"білих" москалів приховують "червоні" москалі. А з якою ненавистю зараз більшість

"русского" народу відноситься до незалежності України! Така ж всенародна ненависть

русскіх демонструвалась до поляків і прибалтів, не кажучи вже про народи Кавказу.

Чому чи звідкіля така ненависть у русскіх? Так велить їх ідеологічний принцип!

В Азії непрохідним бар'єром є Китай. Яких тільки дружніх спектаклів не ставила

совдепія на китайській сцені?

Пам'ятаєте: "...русскій з китайцем - братья навєк...", але досить було китайцям

(тоді комуністам) не послухати московської вказівки (те ж тоді комуністичної), як

русскіє "комуністи" залпами з катюш і землеснарядами стерли з лиця землі маленький

острівок на Амурі разом з китайськими комуністами. Це яскравий приклад

верховенства етнічної ненависті москалів над пролетарським Інтернаціоналом, навіть в

період Кровавої Орди. Або з якою "любов'ю" до китайців русскіє курсанти у військових

училищах вирішували класне завдання: "скільки китайців можна вбити з однієї

заправки калашнікова". А приклад сучасної Європи, коли чешські комуністи захотіли

випередити "русскую перестройку", то були роздавлені русскімі танками на очах

всього сучасного світу! З якою жорстокістю і ненавистю русскіє "демократи"

винищують невеликий, але гордий чеченський народ та інших кавказців. Таких

ілюстрацій московської ненависті до інших народів безліч – вся їхня біографія.

Москалів - русскіх об'єднує і згуртовує ненависть до інших народів і тому їх вожді

завжди вишукують засоби підтримувати цей "русский дух" - дух ненависті до

непокірних їм народів.

Другий мутантський принцип кацапизму. Це їхній етнічнй паразитизм. В

золотоординському обозі каптьорщики - кацапи були паразитуючим для тих умов, прошарком, бо і тоді каптьорство було школою злодійства. А вже в кавуйських складах

прихованої від ординського начальства данини, кацапи отримали повну злодійську

освіту: що охороняли те й прожигали. Цей принцип етнічного паразитизму

поглиблювався в процесі мутації московських орд. Хто проїзджає через Рассєю може

без пояснень зрозуміти, де живуть "істинно русскіє", а де люди інших етносів. Так по

культурі побуту чи господарських атрибутах можна побачити два різні світи. В одному

акуратні хати, оброблені городи і сади; в іншому, часто через вулицю, хати -

розвалюхи, а навколо них "ні кола - ні двора". "У нас нічєго нє хочєт радіть...". Коли

вивозили українців, кримчан, прибалтів, то на їх місце, в їх квартири, привозили

русскіх. А вже через рік - два колись квітучі господарства перетворювались в руїни.

Згадати лише, в яку руїну перетворили русскіє "лапті", Крим, куди їх поселили замість

вивезених кримчан. В період Голодомору 33 в українських селян відбирали все їстивне, яке потім продавали за "валюту" або вивозили в Рассєю для підкормки русского

народу.

А в період застою, в 70 - ті роки минулого століття, до українських областей були

офіційно (рішенням ЦК КПРС) прикріплені русскіє області (РСФСР) на предмет

забезпечення останніх продуктами. І не дай боже, щоб в якійсь українській області, в

магазинах з'явилась ковбаса чи масло, наприклад, а в прикріпленій русскій області

таких не було в даний момент, то "українське" керівництво, як мінімум, знімалось, а то

і каралось більш жорстко. Або приклад з області культури в ті ж часи. Якщо

національний співак чи композитор хотіли "виходити в люди", то в якості плати за

дозвіл на національні твори, вони мусили виконувати чи створювати русскіє пісні.

Тобто платили культурну данину Кровавій Орді. Зараз Рассєя паразитує на всьому, що

напрацьовано сотнями мільйонів невільників Кровавої Орди.

Вона привласнила і паразитує особливо на продажу сировинних ресурсів (газ, нафта тощо) ісконно нерусскіх територій Сибіру, Півночі, Далекого Сходу. Там на

нерусскій території руками десятків мільйонів українців, кавказців, прибалтів та інших

нерусскіх, на їх кістках в болотах і вічній мерзлоті, створювалась життєздатна

інфраструктура і добувна промисловість "комунізму". Місцеві народи Сибіру і Півночі, справжні господарі цих земель, практично знищені, або доведені до грані знищення. Ні

русскіє "комуністи", ні русскіє "демократи" і не подумали хоч якось компенсувати

навіть тим, хто вижив після ГУЛАГів, як це роблять німці. Зате русскіє "капіталісти"

поют і пляшут за кошти від продажу нафти, газу, що добуваються на могилах десятків

мільйонів невільників. Як бачимо етнічний паразитизм москалів - русскіх не

політичного, а ідеологічного рівня, він у них в крові.

Третій мутантський принцип кацапизму - це принцип стадності. Ця схильність

москалів - русскіх те ж загальновідома. Тому розглянемо лише декілька ілюстрацій

його дії. В давнину, в ординозачатому московському суспільстві банда московських

попів перекричала мусульман, буддистів та інших віруючих і не віруючих: "долой

татар, дайош православ'я і слов'ян". І вся маса ординських мутантів побігла за

МОПАМИ. В Рассєяній Орді з'явились нові провідники, ще більше крикливі і

організовані: "...долой царєй і попов, дайош всемірний комунізм...". І бувший

православний русскій народ побіг за ними в антихристи. Навіть МОПИ пішли в партію

"комуністів" - антихристів. Не пройшло й століття, як московське суспільство під

керівництвом "комуністів" - антихристів, кинулись на церковні святі та грішні базари. І

знову московські попи - енкаведисти в сутанах в передових загонах рассєївателів

женуть свою паству на підрив і поневолення незалежних держав - бувших республік.

Не менш яскраві прояви стадності москалів - русскіх і в соціально - політичній сфері.

Чи то за наказом царів, чи під проводом "комуноробочих", москалі – русскіє завжди і

всім народом лізуть освоювати завойовані нові країни і поневолювати ті народи. А як

дружньо і масово, всім народом восхваляли і молились за царів, а потім всім

суспільством топтали їх щоб до хрипоти молитись на Леніна - Сталіна. А потім

дружньо плюватися на них і викидати з мавзолею. Зараз абсолютна більшість русскіх

колоністів тупо слідують вказівкам московських штабів по підриву країн, де вони

живуть. Колись недобиті "білі" русскіє, що осіли в Україні, абсолютною більшістю

кинулись в "комунізм" і разом з комуножидами стали головними носіями кровавого

більшовизму в Україні. Як бачимо стадність москалів - русскіх - це не тільки

позакласова етнічна риса, а це їх ідеологічний принцип топтати і бігати всім стадом. В

стаді простіше організувати масштабні злочини від імені і руками народу. А

зачинателям надійніше уникати відповідальності і кари за злочини.

Четвертий мутантський принцип кацапизму - це ординство. Ординство охоплює

схильності москалів - русскіх до централізму і вожделізму. Як відомо слово орда в

первинному перекладі означає центр. Як і всяка орда Москва — Рассєя не може

ефективно рассєїватись без жорсткої централізації і культу вождів. Це теж добре

відомо. Тому лише дві ілюстрації дії принципу ординства. В совдепії більшість

побутового імпорту, особливо капіталістичного, завозилось спочатку у Москву, а вже

звідти роздавалось і розподілялось по імперії в залежності від заслуг і зв'язків в центрі

Кровавої Орди. Типова золотоординська технологія товарообігу; данина звозилась в

центр, а з нього вже в низи. Вся величезна імперія була жорстко централізованою у всіх

життєвих сферах: виробничих, економічних, політичних, культурних тощо. Навіть в

такій сфері, як інформація. Так в совдепії всі мали право говорити чи писати лише те, що дозволяв - спускав центр - Москва. Наприклад, при зборі статистичних даних в

Дніпропетровську чи Одесі, відповідні служби пересилали необроблену інформацію

(скільки зібрали зерна, виплавили сталі і т.д.) по своїй "вертикалі" в Москву. Там її

"обробляли" і спускали вниз. Тільки після цього і тільки спущені з Москви дані, місцеві

керівники розказували людям. Зараз ці та подібні централізаційні принципи

більшовизму викликають сміх чи навіть недовіру. Це мовляв абсурд, непотріб і таке

подібне. Так, вони абсурдні з погляду нормального суспільства. Але тоді це був

надзвичайно ефективний ідеологічний інструментарій совєтської Москви - Рассєї. В

рамках принципу ординства надзвичайно дієвим і живучим є вожделізм москалів -

русскіх. В них центр і вождь несуть майже однакове функціональне навантаження.

Вождь чи центр - всьому голова, а Іванушка - дурачок чи Альоша - подлец - чернь, яка

за жодних обставин ні за що не відповідає: "кажуть хвалити -хвалимо і молимось за

них" кажуть плювати - плюємо...". Та ще й як моляться, та ще й як обгаджують! Який

культ Леніну, Сталіну, Нікіткє, Льонькє творили москалі - русскіє! Молились на них, а

потім всім народом плювали. Як бачимо, ординство в усіх його проявах те ж не

нав'язане москалям - русскім, а є складовою їх етнічної ідеології.

Третя група це запозичені ззовні ідеології

Найчастіше в таких ідеологічних шлюбах Москва – Рассєя виступала в ролі

"малінної" шлюхи. Розглянемо два найбільш плодотворні для них шлюби кацапизму з

іншими ідеологіями. ХРИСТИЯНСТВО, як відомо, це вірування, започатковане

(організоване) юдеями для неюдеїв, щоб в такий спосіб виділити юдеїв (жидів - євреїв) в окремий народ, і відділити його від інших народів. Не будемо торкатись тут ні

християнства, ні юдеїзму. Це вічні теми, на які написано і пишуться бібліотеки книг. В

даному випадку нас цікавить лише факт шлюбної зустрічі цих ідеологій з кацапизмом.

Християнство, не дивлячись на всі неоднозначності його виникнення і негативи його

політичного використання, відіграло і відіграє величезну позитивну роль в розвитку

людського суспільства. А від шлюбу християнства з кацапизмом народився антихрист в

особі московського попівства (московський патріархат, русская православна церква

тощо). Можливо на ранній стадії проникнення християнства в Кавуйю, створені там

церковні осередки мали християнський божий зміст. Але з приходом в Кавуйю

золотоординських бригадирів (бояр) і каптьорщиків (кацапів), ці церковні осередки

перетворились в "маліни", де правив не божий дух, а матерщина, жорстокість, злодійство тощо. З цього часу московське попівство трансформувалось у один з

ординських підрозділів, а пізніше в структуру московської державності. Як носій

писемності (кирилиці) московське попівство стало основним виконавцем політико -

ідеологічних функцій як при фальсифікації історії Москви, так і при визначенні та

обгрунтуванні агресій московських державностей.

Цей самозваний патріархат став і залишається щось на зразок спеціального

міністерства. Власне московське попівство створило основну масу історичних

фальшивок у вигляді билін, сказаній, повєстей та інше. Це вони, московські попи, організували і благословляли воивства і захоронення десятків тисяч угро-фінів в

"русскіє православні етили- траншеї". Тисячами живих угро- фінів, що не хотіли

ставати москалями, закопували живими, а МОПИ підкидали в ці ще живі могили свої

"християнські" предмети. А через десятиліття, інше покоління МОПів, розкопувало ці

могили і знаходило "докази" руського походження цих народів.

Як схоже це з ямами - могилами польських полонених, розстріляних

"московськими комуністами" в 1940 році під Смоленськом чи розстрілами українців у

Вінниці 1938 - 1939 роках та інших. З такою ж метою МОПИ "знаходили" елементи

"православ'я" в корейців, бухарців і навіть в аравійців, що послужило прикриттям

відомих військових авантюр російської імперії. Жива ще в пам'яті українців роль

московського попівства в агресіях Москви - Рассєї проти української козацької держави

та проти УНР; в придушенні гайдамацьких повстань, визвольної боротьби ОУН - УПА.

Яку ж злочинну і ганебну роль виконував московський патріархат у складі московської

більшовицької Кровавої Орди, коли московські попи виконували роботу експертів при

розробці списків і першочерговості знищення українських церквів і священників, яких

московські більшовики - антихристи потім вбивали і нищили в ім'я "земного царства

комунізму". У співпраці московських попів і московських більшовиків немає нічого

неочікуваного. І ті й інші виконували кожен свою професійну "роботу" в московській

Кровавій Орді. Не секрет, що майже весь склад професіоналів московського

патріархату був агентами чи навіть офіцерами НКВД - КДБ. Також відомо, що підбір

кадрів для московського патріархату виконували згадані органи. А призначення на

високі пости в московський патріархат був прерогативою виключно ЦК КПСС. В

навчальних центрах і монастирях московського патріархату проходили спецпідготовку

чи реабілітацію шпигуни, диверсанти і кіллєри, орієнтовані як на зовнішні, так і

внутрішні фронти. Адвокати московського патріархату, щоб зменшити роль чи

приховати його участь в злочинах Кровавої Орди, посилаються на те, що більшовики

вбивали і грабували МОПів, і їх храми. Дійсно і таке було в московській Кровавій Орді.

В Орді як в орді. І нічого дивного тут не має. Але воно мало зовсім іншу природу. І не

треба дурити людей. В рамках всіх орд, особливо в стадії мутації неминучі "розбірки", як у звичайному злочинному світі при перерозподілі здобичі. В Рассєяній Орді

московський патріархат виконував злочинні державні функції і окремі "проекти". Про

це відомо всім, як і про те, які величезні скарби і капітали накрали МОПИ. Тому нові

клієнти "малінушки" не тільки відтісняли від хазяюшки старих збанкрутілих галімотів -

московських попів, але й приватизували їх добро. Комуністи - жиди знали, скільки

добра нажили МОПИ на спекуляції "опіумом для народу". Тому не втрачали

можливості перебрати власність торгашів "опіумом для народу" в свої кишені. А

розкручене ними комуністами - жидами: "грабуй - награбоване", полегшило їм роботу, включивши в неї християнську чернь.

Яку ж злочинну антиукраїнську війну веде московський патріархат, користуючись зрадою наших перевертнів. Тут весь діапазон діяльності московських

попів: антиукраїнська і промосковська пропаганда, контрабандна торгівля, відмивання

брудних грошей, розкрадання державної власності, підготовка терористів для

російських спецоперацій як в Україні, так і в інших країнах, в тому числі і проти

національно - визвольної боротьби народів нинішньої московської імперії. На своїх

божих проповідях МОПИ не соромляться клясти українських патріотів і молитися за

антиукраїнських перевертнів.

Як бачимо, шлюб кацапизму з християнством породив антихриста в особі

московського патріархату, антихриста - злочинця з церковним інвентарем.

Такий і не менш злочинний приплід дав шлюб кацапизму з КОМУНІЗМОМ, ще

одним товаром юдеїв. Комунізм блукав, як говорили його служаки по світу, але ніде не

зміг прижитися. Ніде! І тільки в Москві - Рассєї комунізм знайшов придатний грунт і

сприятливі умови. Проте не для реалізації комуністичних постулатів: вони придатні

лише для фанатичної віри чи фанатичної брехні. Власне остання, фанатична брехня, заглушила все живе і розумне на значній частині планети майже на століття. Там, на

руїнах Рассєяної Орди, запанувала Кровава Орда московських більшовиків. Про

злочини московського більшовизму світу відомо багато, дуже багато. Але й те, що

відомо, це лише мізерна частка дійсних злочинів московського більшовизму. Для нас, і

не тільки українців, московський більшовизм - це дійсно пришестя диявола на

нашу землю; диявола, що плюндрував Україну і обезлюднював нашу землю.

Лише Голодомором 33 "комуністичний" кацапизм вбив 12 — 15 мільйонів українців.

Вбивали найкращих в світі хліборобів, вбивали на найкращих чорноземах. За часи

совдепії українська нація втратила понад 50 мільйонів чоловік; з них понад 35

мільйонів вбили фізично, а близько 15 мільйонів переробили - переписали в русскіх. В

результаті геноциду і етноциду проти України, українська нація була доведена до краю

загибелі. Тому і досі ще не могла піднятися 3 колін. Не тільки українці, але усі народи, що були під Кровавою Ордою, понесли страшні втрати і людські, і духовні, і

матеріальні. Це вони, "русскіє комуністи" підготували і спровокували Другу Світову

війну, що забрала ЗО - 40 млн. людей совдепії, з них близько 10 млн. українців. Це

вони, "русскіє комуністи", під час свого правління, знищили 70 - 80 млн. людей в

совдепії.

А іншу частину "совєтського народу" довели до стану безликих совків. І так, далі

і далі, в безодню злочинності московського більшовизму. То чому такий злочинець

проти народів і людяності до цих пір не засуджений і не покараний? Проклинають і

засуджують: сталінізм, комунізм, більшовизм і навіть жидів. Про свої злочини пишуть

навіть самі русскіє "сталіністи", "комуністи", "більшовики". Одні спеціально відводять

меч правосуддя від злочинця - кацапизму. Так русскіє "комуністи" жертвують

комунізмом, щоб вигородити кацапизм. І роблять це свідомо. "Комуністи" вони лише

по потребі, а по природі вони кацаписти. Інші, навіть жертви московського

більшовизму, чомусь опускають прізвище злочинця. В совдепії правив диявольщиною

не просто більшовизм, а московський більшовизм, що крутив і голодомори, і вивози, ГУЛАГи та іншу московську диявольщину. Лише русскіє не страждали і не нищились в

совдепії за те, що вони русскіє, як це робила їх московська влада з усіма іншими

народами. Не Йосип Джугашвілі створив Сталіна, а кацапизм породив і Сталіна, і

Леніна, і їм подібних злочинців. Антикомуністи, коли їм зараз доводять, що в совдепії

не було комунізму, твердять: ні "в совдепії комунізм був, то були комуністичні методи

й іншого комунізму не буває...". З цим твердженням можна погодитись, але при одній

умові: додавати до імені злочинця, ще і його прізвище. Тобто злочинця звуть "русскій

комунізм", "московський більшовизм".

І щоб не було сумніву, задайтесь питанням: які з комуністичних злочинів

Кровавої Орди не мали таких же по суті злочинів - попередників в Московській чи

Рассєяній Ордах? Чи може зараз в Орді Язичників немає продовження цієї

злочинності? Змінюються методи, масштаби та інструментарій злочинів. Але це такі ж

"ісконнорусскіє" чи "етнічно-русскіє": агресивність, народовбивство, ненависництво, тотальне злодійство тощо! Комуністична догма про земний рай безплідна і

люмпенізуюча, це віра неробів і злодіїв. Але вона, ця догма, була і залишається

ефективним мітинговим транспорантом в руках демагогів. Ось чого, власне в

Московському царстві, на благодатному болоті кацапизму прижився комунізм. Часто

посилаються на "комуністичні" режими в інших країнах (В'єтнам, Кампучія, Корея та

інші), щоб відвести звинувачення від Рассєї. Відомо, що в усі "комуністичні" країни

"комунізм" був завезений з совєтської Рассєї зом з підготовленими кадрами. В Україну

більшовизм привезли з Москви, в бронепоїздах і на багнетах розповсюджували його.

Кровава Орда спробувала рассєїватись всюди у світі, але приземлилась лише там, де

народи і країни були ослаблені і деморалізовані. Навіть в ослаблених Першою

Світовою війною Угорщині і Німеччині комунізм не прижився, бо тоді не було ще

"експортера комунізму".

А от після Другої Світової війни в совєтській зоні окупації, та й в ряді інших

країн, Москва організувала "комунізм", від якого ще не одне покоління тих народів

буде виліковуватись.

Часто, особливо з Рассєї, зараз продуктується версія, що більшовизм і всі його

злочини - це справа рук жидів. Дійсно, жиди чи євреї, в Кровавій Орді грали провідну

роль протягом значного часу. Але давайте:"котлети окремо, а мухи окремо"! Жиди -

народ торговельний, тоді у нас особливо, добре розумілись, де і який "товар" потрібний

і має покупця. Крім того, жиди, як на той час, народ у вигнанні і народ без

батьківщини, для свого збереження виробили і перейняли весь спектр ідеологій і

політичних методів, що практикувались по всьому світу. Кацапизм в стані чергової

мутації був невимогливим і вигідним споживачем всілякої диявольщини. І жиди

скористались цією можливістю. Вони за місце біля імперського корита допомогли

кацапизму уникнути розгрому і розплати за злодіяння московської Рассєяної Орди.

Жиди завжди приставали до більш сильного й агресивнішого і були ворогами

національних держав. Вони були і залишились прихильниками денаціоналізованих

імперських утворень. Бо власне в такому перемішаному суспільстві, тим більше

ординському, всесвітньо організоване жидівство має переваги над іншими народами.

Це відомі і загальновизнані речі. А Рассєяна Орда була не тільки "тюрмою народів", але

і ординською "маліною", яка була на грані розвалу. Взявши в напарники Іванушку -

дурачка і створивши з ним “земне пекло”, жиди, як етнос, піднялись з рівня вуличних

торговців і корчмарів до керівництва імперських і республіканських структур, фінансових, наукових, культурних установ та інших елітних і дохідних місць (партія, профсоюз, комсомол тощо).

Довгі роки жиди складали кістяк судових і чекістських каральних органів в

совдепії. Жиди знали масштаби злочинів московського більшовизму, тобто продукту їх

шлюбу з кацапизмом. Також знали, яка за це може бути кара. Тому вже з 40 - х років

минулого століття вони почали відмежовуватись від московського більшовизму. І це

робили в різних формах. Так, в совєтських кінофільмах, газетах, книгах та інших

діяннях галімотів ці "ідеї" озвучувались часто в дусі примітивних "ХОХМ". Наприклад

типу: "...я за більшовиків, (тобто русскіх), але без комуністів (тобто жидів)...". Так ця

жидівська продукція озвучувалась Іванушкой - дурачком. Що з нього візьмеш? Зате і

смішно і озвучена для своїх мобілізація. Друга Світова Війна врятувала обох,

"більшовика і комуніста", від кари за злочини проти народів. З середини 50-х років

минулого століття жиди в масі своїй, хто приховано, хто відкрито, стали

"антисовєтчиками з московським акцентом". З комуністичного товару жиди вижали для

себе все, що могли, і подальше їх перебування на комуністичному ринку

підпорядковане їх етнічному принципу: "бути скрізь, про все знати і в усьому приймати

участь...". За роки совдепії Іванушка - дурачок теж піднявся до Альоші - подлєца і всім

скопом пішов на перестройку Кровавої Орди в Орду Язичників. Так що в шлюбному

союзі з кацапизмом християнство і комунізм виродились як такі, трансформувались в

свої антиподи. Перше - в антихриста на ім'я московський патріархат. Другий - в

московський більшовизм – земний сатанізм. Пам'ятаймо: скільки не лий в болото навіть

чистої води, суміш завжди буде болотом!

III. Після Кровавої Орди, але ще з кацапизмом

Наївні люди думали, що разом із совдепією - Кровавою Ордою, кане в небуття і

кацапизм, хоча б на нашій українській землі. Нажаль цього не відбулось. Більше того, спираючись на антиукраїнську п'яту колону і користуючись нашою нерішучістю, Москва-Рассєя розгорнула тотальну війну проти України, війну фізичну, політичну, ідеологічну, економічну і т.д. Одним словом на знищення.

Хоча Рассєя і кацапизм не єдині небезпеки для України, але вони найгостріші і

найглибинніші з усіх. Наскільки це так, можна судити хоча б з огляду деяких явищ, що

межують з поняттями неймовірних чи абсурдних. Але які визначають сьогоднішню

ситуацію на українсько-російському фронті. Тому зупинимося коротко на деяких немов

би абсурдно-неможливих явищах для нормальних ситуацій. У нас такі на кожному

кроці. Та ще й як жалять!

Абсурд перший. Найбільший етнічний злочинець другого тисячоліття, який

приніс найстрашніші біди і жертви українському народу, і не тільки нам, Москва-

Рассєя, не тільки не засуджена за це, але і користується особливою любов'ю, керівної

владної верхівки Української держави. Ні, мова не йде про те, щоб державному

керівництву не налагоджувати добрі стосунки з Москвою-Рассєєю, як і з усіма іншими

країнами, чи навіть кращі. Мова йде про продовження "любові раба і холуя" до

злочинного окупанта, що продовжує, таку ж політику по відношенню до нас, українців.

Всі релігійні і світські закони сповідують, що злочини повинні бути засуджені, а

злочинці покарані. Недотримання цього принципу - це заохочення і стимулювання

злочинців на нові злочини. І от що маємо. Не засуджений і не покараний організатор

найбільших українських трагедій. Не засуджений вбивця десятків мільйонів українців.

Тож які ще злочини Москва-Рассєя повинна натворити, щоб її засудили, а її носіїв

покарали, а не надавали любовну допомогу продовжувати злочини проти нас!? Таке

державне керівництво немає права навіть називатись українським.

Абсурд другий. Московський більшовизм - як світовий злочинець, не тільки не

засуджений і не покараний, але сам навіть виступає в ролі судді. Вони судили і судять, карали і карають людей і цілі народи за непокору і нелюбов до злочинного кацапизму

та за пошуки чи спроби захисту і спасіння від них. Та ще й які шабаші розігрують

кацапистиі Взяти хоча б одну з таких подій, про Другу Світову війну. Це ще така

кровоточива і болюча рана. Вже не "секрет кацапизму", що Другу Світову війну

розпочали, як військові союзники і ідеологічні побратими Совєцкий Союз і нацистська

Німеччина. В період їх "дружби" загинули мільйони людей. Більш того, "друзі" не

тільки узгоджено роздирали народи і країни, вбивали людей, нищили міста і села.

Вони, ці злочинці пропагували своє фізичне і духовне єднання. Так, після погрому

Польщі, комуністична Москва хвалилась союзницькими успіхами: "...воссоєдіньонниє

кров'ю синов русского і нємєцкого народов...разгромілі Польщу..." (комуністична

"Правда" осінь 1939 р.) Коли Англія і Франція об'явили війну нацистській Німеччині, і

війну нацистській ідеології, то московські комуністи виступили на захист нацистської

ідеології: "...нікто нє імєєт права об'являть войну ідеології потому, что она ім не

нравітся..." (комуністична "Правда" осінь 1939р.) Бачите, "імперіалістичним", як

обзивали їх московські більшовики, Англії і Франції, нацистська ідеологія не

подобалась, і вони об'явили їй війну аж до її знищення!? А от комуністичній Москві

нацистська ідеологія тоді "нравілась"?!? І не тільки спільні "паради побєдітєлєй", взаємні консультації і передачі "передового досвіду" по облаштуванню

концентраційних таборів, масовому використанню невільників на "будовах комунізму", технологій умертвіння людей в газових душогубках, облаштуванню могил для масових

вбивств людей та інших досягнень московських більшовиків. Більш того, Москва

поставляла воюючій на Заході Європи нацистській Німеччині все, що та потребувала, і

що добували, вирощували і виробляли мільйони комуністичних рабів в совдепії: метали, нафту, хліб, ліс та інше. Як бачите: "Виходіла на берег Катюша ...", ще в 1939 р.

на зустріч з Адольфом Гітлером. Ця "дружба" русскіх комуністів і німецьких нацистів

особливо живилась кров'ю і сльозами прифронтових народів, яких роздирали ці

хижаки. Найбільше ця трагедія розгорілась, коли ці два хижаки, московський

більшовизм і німецький нацизм, зчепились між собою за здобич. Ці прифронтові

народи, в тому числі і український, були кинуті історією в надзвичайно скрутне і

трагічне положення. Необхідно було захищатись від обох злочинців. Московський

більшовизм "успішно" провів "Голодомор 33" і "Кроваву десятирічку" 1929-1939р.р.

проти українського народу. І в нагороду за ці "діяння" отримав в своє рорядження

обезглавлений і знекровлений український народ та інші народи совдепії. Зовсім

іншими були б підсумки Другої Світової війни і світова історія, якби тоді з Заходу не

йшли нацисти, а просто німці, чи хтось інший, чи взагалі не було б звідтіля фронту. На

жаль, так розпорядилась історія. Тоді йшли німецькі нацисти, кровні побратими і

стажори-невдахи московських більшовиків. А якщо враховувати те, що нацисти

встигли перед тим, розпочати війну проти інших народів Європи, то зрозуміло, наскільки це полегшило ситуацію для московського більшовизму, і ускладнило

положення прифронтових народів. В такій ситуації народи-невільники Кровавої Орди

були кинуті під німецькі танки. А московські генерали і маршали, що спочатку як зайці

тікали, потім, отримавши масову допомогу від американських "імперіалістів", кидали в

бійню десятки мільйонів людей "во славу русского оружія". Тим українцям, кого не

вимордували голодоморами, не розстріляли, кого вивезли в табори Сибіру, Півночі та

інші зони, тепер необхідно було захищати своїх катів від їх бувших друзів і союзників.

Це страшна доля!!! Люди, вдумайтесь в це!!!

Ті, хто не хотів спасати цих упирів чи сподівався, що з Заходу йдуть кращі, потім

поплатились за це і своїм життям і долею своїх народів. А от "братішка", бувший друг

німецьких нацистів, привласнив собі всі "трофеї переможців". Він, Альоша-подлєц, судить і карає "непобєдітєлєй", і п'є з "невичерпного джерела" слави для русскіх і

приниження інших народів.

Абсурд третій. Найбільший в історії людства акт геноциду і етноциду "Голодомор

33", організований московським більшовизмом, то замовчувався, то заперечувався чи

перекручувались його мотиви та зменшувались масштаби. Вбито 12-15 мільйонів

українців. Кров стине, коли чуєш брехню кацапистів про цю страшну українську

трагедію, про "Голодомор 33". Наприклад, в якості "аргумента для закордону"

невизнання "Голодомору 33", як акту геноциду і етноциду, часто кацаписти підносять

світу "дурочку": "...в совдепії всі голодували, а не тільки українці...".

Ніхто не заперечує злочинів московського більшовизму проти всіх народів і

навіть в якійсь мірі, проти русскіх. Від німецьких нацистів, наприклад, постраждало

немало і німців. Але "Голодомор 33",- це спеціально сплановане і виконане Москвою

масове вбивство українців з метою знищення української нації. Після закінчення Другої

Світової війни Москва спланувала і почала виконувати план до нищення української

нації, реалізувавши масовий вивіз українців. Але не змогла Москва реалізувати такий

омріяний нею план "Україна без українців". Подібного по масштабах етнічного

вбивства історія людства не знала. Українській нації був нанесений смертельний удар

на великій частині етнічних українських земель Кубані, Дону, Слобожанщини та

інших. Слава богу, що не вся Україна тоді була під Москвою. Злочинець, Москва-

Рассєя, на "проріджених" українських землях влаштовує шабаші русскоязичників.

Блюзнірство на могилах жертв, це теж великий злочин, що подвійно карається і богом і

людьми. Знай про це, Москва-Рассєя! Абсурд четвертий. Міста і села України ще і досі

засмічені пам'ятниками чи іменами катів і ворогів України. Ще й досі в центрі нашої

столиці височить статуя Кровавого Лицеміра, Ульянова-Лєніна. А в містах і селах, де

заправляють перевертні чи язичники, безліч таких символів "народної" любові до своїх

катів. Що робила стільки років немов би українська влада?

Тим, хто винищував український народ голодоморами, терором і вивозами, щоб

звільнити українську землю для комуністичних язичників. Цим - пам'ятники ?!

Тим, хто вбивав українських вчених, діячів культури тощо, щоб обезглавити і

обеззброїти українську націю. Цим пам'ятники ?!

Тим, хто продовжує антиукраїнський етноцид московських царів і комісарів. Цим

почесті і пайки!?

А тим, хто боронив Україну, хто боровся за Українську державу, хто віддав за

Українську свободу життя, молодість, здоров'я і все що мав. Та не українська влада в

Україні не надавала ні шани, ні допомоги і навіть дозволяла зайдам і катам їх

ображати!?

Абсурд п'ятий. Виборена, вистраждана і вимучена життям і муками десятків

мільйонів українців Українська Свобода і Українська держава віддана у власність і в

руки наших ворогів.

Бувша колоніальна адміністрація і її прислуга не знищені, не вислані в Рассєю, а

залишені в Україні, образно на своїх "робочих" місцях. Для чого? Будувати Українську

державу? Які ж наївні ті, хто так думав!

По-перше. Більшість з них - це вороги України, відкриті чи приховані.

По-друге. Це корумпована злодійська номенклатура, що навчена в совдепії діяти

по совкових "понятіях" типу: "я тєбє, а ти мнє"....

По-третє. Це в більшості своїй не професіонали, за яких себе видавали, а бездарні

кар'єристи і прислужники, хоча часом і з великими званнями і регаліями: влада то їх

була. Вони не змогли зберегти совдепію, маючи в своєму розпорядженні величезні

ресурси, які самі розкрадали і руйнували. В цьому вони дійсно "спеціалісти"

Нагадаю офіційні критерії, за якими підбирались і розставлялись керівні кадри в

совдепії.

На першому, найвищому, рівні вимог було: "байдужість до свого національного і

абсолютна прихильність до всього московського- русского, незалежно, червоного, коричневого чи білого кольору їх "любов". Це у них класифікувалось, як

інтернаціоналіст чи патріот "отєчєства". Далі стояла вимога "надьожного- свого

чєловєка." Так класифікувались кадри, які, бажано приховано, були замішані в

хабарництві, злодійстві, бандитизмі, п'янках та інших "невинностях". Стражі комунізму

збирали таку інформацію. Такі кадри завжди були "на гачку", а значить і слухняні

Москві. Зрозуміло, що в комуністичній еліті могли ходити лише "члени" їх партії .

Професійні вимоги до керівних кадрів були мінімальні або зовсім не ставились. Ось за

якими принципами підбирались керівні кадри в нашій "республіці". А ми їм довірили

нашу державу!? То чому дивуємось, що розвалені виробництва, розкрадена державна

власність, спаскуджені святі ідеали!? А чого ще можна було чекати від совків-ворогів

та перевертнів-бовдурів.!?

Абсурд шостий. Весь арсенал пропагандистської зброї, що відточувався

московськими ордами: колоніалізм, шовінізм, більшовизм тощо, використовується

проти України не тільки з території Москви-Рассє'ї, але і через п'яту колону в Україні.

Політичні, релігійні, бізнесові та інші організації язичників відкрито, при мовчазній

згоді перевертнів, ведуть антиукраїнську історичну, культурну та іншу пропаганду , заготовлену в московських кухнях і цехах галімотів. В українських школах, як і в часи

Кровавої Орди, дітей вчать здебільшого по московських чи майже "фількіних

грамотах", в яких принижується все українське і вихваляється московське-русскоє. І як

в такій атмосфері виховувати в дітей патріотизм? В приватизованих злодійським і

комуністичним капіталом підприємствах, комерційних і фінансових організаціях

витісняється українська мова і впроваджується руській язик". Як колись "язик" був

"зброєю" комунізму, з такою ж жорстокістю кацаписти його насаджують, як мову

"ринкових відносин". З трибун українських державних установ, і навіть парламенту

язичники дозволяють собі грубі образи українського народу, українських святинь і

української держави. Більшість газет, журналів і книг друкується в Україні не

українською мовою, а часто і грубого антиукраїнського змісту. А ефір? З телеекранів і

радіо ллється московська "феня" і антиукраїнська пропаганда, часом гірша, ніж за часів

Кровавої Орди. Більше того, в ряді міст на сході і півдні України, там, де найбільше

бушували голодомори і кроваві п'ятирічки, українське життя відкрито придушується

"місцевою" владою язичників і перевертнів. Там, на своїй українській землі, в

українській державі, українці живуть на правах діаспори чи аборигенів. Під виглядом

розвитку "ринкової " культури українцям нав'язують "русскую попсу" чи національно-

деграданську антикультуру "смердючок", "кроликів" та іншої сценічної шантрапи.

А що стільки років робило наше державне керівництво? ВОНО, перевертні-холуї, охороняли, фінансували і нагороджували цю антиукраїнську "братву". А то і

підігрували чи і підспівували їм!?

Абсурд сьомий. Найбільший ворог слов'ян, вбивця десятків мільйонів слов'ян, Москва-Рассєя, ще й досі успішно грає свою слов'янську гру" . На цю московську

"слов'янську наживку" часто ловляться не тільки прості люди і цілі народи, але навіть

вчені і професійні політики.

Ловляться чи самі лізуть в ті сіті, то вже інші проблеми. Зрозуміло, як нелегко з-

під завалів московської історичної брехні, що створювалась століттями

пропагандистською індустрією велетенської імперії, витягти навіть прості і очевидні

істини. Але не треба бути "академіками від історії", щоб зрозуміти, що москалі, прийнявши на озброєння православ'я чи перехрестившись-переназвавшись у 18 ст. на

русскіх, не стали слов'янами.

"Вовк не перестає бути вовком і не стає вівцею від того, що з'їв вівцю і не одну".

Так і Московська Орда кацапів, як і пізніші московські державності-орди, поглинали мільйони людей слов'янського походження, але не змінили від цього свої

визначальні етнічні ознаки і ідеологічні принципи, родові і мутантські.

Москалі - це етнос, започаткований НЕслов'янами, а вихідцями з монголо-

татарської Орди. Це етнос сформований на НЕслов'янській землі, а на землях угро-

фінських народів. Як можна називати "Російську федерацію - Рассєю" слов'янською

державою, коли в ній зараз 90% території не слов'янська територія; а з суб'єктів

федерації менше 15% є "русскімі" . Інші - це національні - не русскіє, або зони поселень

невільників і депортованих. Визнання слов'янської версії Рассєї – це була б зневага до

десятків ще живих не слов'янських народів, що живуть на своїй території, але в силу

трагічних обставин попали в московське ярмо. Таке визнання означало б, що ці народи

кинуті світом на поїдання москалям і не визнається їх право на життя. Не для миру