Іміджмейкер із Москви

Частина 9

Іміджмейкер та асистент у двомісному купе спального вагона наближалися до Чорноморська. Нестор Євграфович дивився у вікно і дещо схвильовано очікував зустрічі з містом – «перлиною біля моря», з яким його пов'язувало чимало приємних спогадів. У пам'яті політтехнолога пропливали незабутні слайди з кораблями на рейді, статуя барону Рішару, біля якої він призначав побачення одній красуні. А ось – вони удвох вже сидять на Потьомкінських сходах, щоправда, красуня вже інша.

Ранковий Чорноморськ зустрів потяг «Чорноморець», яким приїхали політтехнологи, фірменною мелодією міста «Черноморск – жемчужина у моря…». Музику, як і належить, виконував вишикуваний при вході у приміщення залізничного вокзалу оркестр вусатих пожежних, одягнених у червоні фраки ти блискучі шоломи. Потяг зупинився. Нестор Євграфович виглянув у вікно – на пероні зібрався чималий натовп зустрічаючих. Першим із вагона вийшов Підвальський зі своїм кокетливим і занадто писклявим кордебалетом. Іміджмейкер та асистент з легкими сумками в руках вийшли слідом за ним.

Чоловік, який керував зустрічанням гостей, – «главный встречающий», як його одразу ж охрестив Артурчик, – махнув рукою і оркестр вибухнув тушем. Щоправда, туш невдовзі плавно перейшов у місцеву фольклорну мелодію «сім-сорок». Натовп шаленів бурхливими оплесками, діти підносили і вручали гостям великі букети квітів. Головний зустрічальник підійшов до мікрофону, встановленому просто на пероні попереду натовпу, – і чорноморці з приглушеними вигуками «Тише! Гуляйпольский говорит!…» дисципліновано змовкли. Головний зустрічальник – судячи з усього, саме він і був тим самим Гуляйпольским, – дістав із кишені папірець і театрально – у стилі естрадного конферансу – з неприхованим задоволенням почав декламувати.

– Дорогие черноморцы! Дамы, господа, а также случайно затесавшиеся товарищи! Как говорил мой друг Ленчик, «и любят рейтинг деревни и села, и любят рейтинг большие города!». Сегодня к нам в гости прибыл Миша Подвальский со своим знаменитым рейтинг-шоу! Аплодисменты!

Натовп зустрічальників вибухнув аплодисментами. Гуляйпольский махнув рукою – аплодисменти обірвалися. Він продовжив:

– А еще Ленечка Утесов – вы все знаете, как он гордился нашей дружбой! – не раз говорил мне: «От Москвы до Бреста нет такого места, где бы имиджмейкер ни прошел!». Итак, к нам приехал гроссмейстер Кирхен-тумбахенского ордена имиджмейкеров, профессор черного и белого пиара, личный друг Борхеса, Маркеса и Глеба Павловского – Нестор Боженко!! К сожалению, Нестор Евграфович прибыл в наш солнечный Черноморск инкогнито.

Чорноморці з розумінням безшумно заплескали в долоні. Гуляйпольский дав рукою відмашку, і оркестр знову вибухнув тушем.

«Головний зустрічальник» люб'язно поселив іміджмейкера з асистентом у кращому номері готелю «Черноморье». Після сніданку в ресторані «Черноморец» він – Гуляй-польский – одразу ж запросив політтехнологів та зіркового ведучого Рейтинг-шоу на перегляд знятого за його власним сценарієм і щойно змонтованого відеоролика. Для презентації «в чотири пари очей», як з'ясувалося, було спеціально облапітовано один із кращих барів міста «Черное море». Автору не терпілося почути схвальну думку авторитетів про свій геніальний – як він, зрозуміло, вважав, – агітаційний кліп.

Щойно офіціант, розливши по стопочках коньяк, вийшов геть – автор увімкнув відео. На екрані з'явилися хрестоматійні кадри розстрілу на Потьомкінських сходах із фільму Ейзенштейна. Солдати крокували сходами вниз і стріляли, люди, охоплені панікою, бігли попереду, дитячий візок котився східцями… Раптом на сходах бозна-звідки з'явився товстий червонопикий пан у фраці, оперезаний кулеметними стрічками. Однією рукою він зупинив візок і почав його гойдати, намагаючись заколисати налякану дитину, а другою з кулемета, як Рембо в американському бойовику, почав розстрілювати стрій карателів. Зображення зупинилося на стоп-кадрі, і на екран виповз титр, дубльований голосом а-ля Левітан:

«Тільки Боря Горовіц захистить чорноморців від беззаконня влади!»

Екран згас.

Нестор Євграфович, зверхньо посміхаючись, запитав сяючого автора:

– Нуте-с, господин Гуляйпольский, и это – все?

Підвальський, з підробним співчуттям, буцім-то допомагаючи йому, перепитав:

– Действительно, Семен Борисович, может быть, у вас есть еще что-нибудь?

– Ну… по этому кандидату пока все… Есть еще по его конкуренту… – збентежений незрозумілою реакцією фахівців від політики, розгублено пробелькотів Гуляйпольський.

Іміджмейкер звівся на ноги і обурено вигукнув:

– Как!!? Вы работаете одновременно на двух кандидатов в мэры?! Это неслыханно!!

Шоумен, підігруючи політтехнологу, вдав, що теж неабияк розчарований:

– Что ж вы так, Семен Борисович! Мне просто неудобно перед нашими гостями…

Головний зустрічальник, опинившись під перехресною критикою визнаних авторитетів, швидко здався і, мабуть, вирішив, що найкраще – покаятись. Втім його каяття більше скидалося на виправдання:

– Да, господа, вы, конечно можете… вы имеете полное право сказать: Семен Борисович Гуляйпольский подлец и мерзавец! Но что мне делать – у нас город маленький, все друг друга знают. Только выборы – все ко мне, и это только потому, что я вырос в одном дворе с самим Глебом Павловским!

– С Глебушкой? – зверхньо посміхаючись, уточнив іміджмейкер і киваючи головою, додав: – Талантливый мальчик, мой любимый ученик! Ну ладно, показывайте ролик конкурента! – поблажливо сказав він Гуляйпольському. Той клацнув пультом і увімкнув наступний ролик.

На екрані знову з'явилися ті ж самі кадри розстрілу на Потьомкінських сходах з фільму Эйзенштейна. Солдати крокували сходами вниз і стріляли, люди, охоплені панікою, бігли попереду, дитячий візок котився східцями… Раптом на сходах знову ж таки бозна-звідки з'явився товстий червонопикий офіцер, оперезаний кулеметними стрічками. Він однією рукою зупинив візок і почав його гойдати, а другою – шаблею дав відмапіку солдатам біля гармати. Пролунав залп. Зображення застигло на стоп-кадрі. Офіцер перетворився у статую солдата в Трептов-парку. На екран виповз титр, дубльований «голосом Левітана»:

«Тільки Гоша Боровіц захистить чорноморців від організованої злочинності!»

Екран згас.

Присутні завмерли в очікуванні вироку іміджмейкера, і той не забарився його оприлюднити:

– Гм-гм… Семен Борисович, а вам не кажется, что в этих клипах – перебор по стереотипам?…

– Конечно! – радісно погодився автор і вів далі: – Они же и заказывали стереотипы! Наш нынешний мэр Боровиц свято верит, что расклейка листовок конкурентов и митинги оппозиции финансируются организованной преступностью! А бывший мэр Горовиц убежден, что прорыв канализации в его квартире и двойка дочке по химии – произвол властей!!

Ведучий рейтинг-шоу по-вчительськи поплескав Гуляйпольского по плечу і заспокійливо сказав:

– Ну ладно, Семен Борисович, приглашайте ваших кандидатов!

– Как?! Обоих?! – здивувався старший зустрічальник.

– Конечно, обоих. Только, разумеется, по очереди, – авторитетно розтлумачив Нестор Євграфович.

– Но вы же сами, только что… – розгублено почав було Семен Борисович, але його безцеремонно перебив Підвальський:

– Семен Борисович, разрешите рассказать вам один анекдот. Сказала как-то крыса хомячку: «Вот ты, хомяк, такой же грызун, как и я – лапы, хвост, шерсть, зубы… А вреда от тебя, может, даже и больше. Так скажи, хомяк, почему тебя все любят, а меня ненавидят, капканы ставят, ядами травят?» И ответил тогда мудрый хомячок: «Надо правильно имиджмейкеров выбирать!»

Гуляйпольський невпевнено хихикнув:

– Смешно. Но причем здесь черноморские мэры? – запитав він.

Нестор Євграфович вмостився зручніше і поважно розтлумачив:

– Семен Борисович, мы же с вами не

хотим, чтобы в Мишином рейтинг-шоу на глазах у миллионов телезрителей сцепились две злобные крысы! Так что потрудитесь назначить встречи обоим нашим милым хомячкам, – діловито завершив він.

Гуляйпольського роздирали вагання:

– Но, господа!…

Шоумен знову поклав йому на плече руку і переконливо мовив:

– Сема, десять процентов – ваши. Гуляйпольський миттєво осягнув, про що йдеться, – 10 відсотків його вочевидь цілком влаштовували, оскільки він одразу ж повеселішав і заговорив швидко і приязно:

– Господа! Я только хотел сказать, что Боря и Гоша будут просто счастливы получить консультацию у таких выдающихся мастеров, как вы! Да, а еще с вами очень хотела познакомиться моя мамочка… – раптом чомусь пригадав він.

Семенові Гуляйпольському дуже імпонувало знайомство та співпраця зі славетними політтехнологами. Намагаючись зблизитися з ними якомога більше, він запросив їх ознайомитися з Чорноморськом з оглядового майданчика, який було облаштовано за його вказівкою на даху одного з високих будинків у центрі міста. Згодом він запропонував саме звідси спостерігати за рейтинг-шоу Підвальського, яке невдовзі мало початися біля пам'ятника баронові Рішару. Передбачливий Гуляйпольський зателефонував своєму другові – начальнику міського відділу зв'язку – і за півгодини зв'язківці налаштували політ-технологам прямий зв'язок із ведучим Рейтинг-шоу. Звісно ж, подбав він і про біноклі для себе та гостей, на випадок, якщо хтось забажає докладніше роздивитися передвиборне дійство. Однак Нестор Євграфович з Підвальським від походу на дах відмовилися. Втім, вони пообіцяли приєднатися згодом, пославшись на те, що мусять завершити останній варіант сценарію шоу, а ще – очікуються термінові дзвінки з Києва та Москви. Тож Семенові Борисовичу наразі довелося задовольнитися суто товариством іміджмейкерового асистента. Вони сиділи за літнім столиком і жваво спілкувалися. Майже порожня пляшка вірменського коньяку дещо виправдовувала доволі збуджену поведінку Гуляйпольського. Розмахуючи бокалом, він проникливо говорив Артурчикові:

– Артурчик! Вы знаєте, как я уважаю Нестора Евграфовича и Михаила Саркисовича! Но все-таки я немного беспокоюсь. Скажу вам, как родному: у нас в городе такая сложная социальная ситуация, такое пестрое народонаселение…

Асистент розв'язно заспокоїв співрозмовника:

– Да не беспокойтесь вы так! Мы с Нестором Евграфовичем повидали всякое народонаселение. Вот взять того же Горовица. Фамилия какая-то подозрительная… В каждый почтовый ящик бросаем листовку, в которой предупреждаем избирателей: «Люди! Будьте бдительны! Берегитесь агентов всемирного масонства!» И что, мол, у мосье Горовица и мама, и бабушка, и прабабушка – все как одна были чистокровные… ну, как бы это помягче… сионистки!

– Артурчик Андреевич! Наверное, это гениально… – продовжував непокоїтися старший зустрічальник. – Но… в специфических условиях, исторически сложившихся в нашем, городе, такие разоблачения могут только прибавить голосов…

– Никаких проблем, Семен Борисович. Значит, в нашей листовке мы так прямо и напишем, что у этого самого Горовица и отец, и дед, и прадед – все как один были чистокровными погромщиками! – анітрохи не знітившись, виголосив асистент.

– Гениально! Артурчик, в вашей голове идей больше, чем рыбы на Привозе! – захоплено нагородив компліментом співрозмовника Гуляйпольський.

Артурчик скромно «довантажив» недолугого місцевого політтехнолога:

– Это еще что. Ведь именно мы с Нестором Евграфовичем сочиняли экспромты для Черномырдина…

– Так вот оно что!! И моя мамочка всегда говорила, что живой человек сам по себе так сказать не может! – ще в більшому захопленні вигукнув Гуляйпольський.

Несподівано до столика підійшов іміджмейкер і весело привітався:

– Привет, коллеги! Что, Артурчик, опять рассказываешь, как ты в 1996-м учил Бориса Николаевича брейк танцевать?

Очі Гуляйпольського полізли на лоба:

– И это тоже вы?! – запитав він, шокований почутим.

Нестор Євграфович нахилився до головного зустрічаючого і конфіденційним тоном промовив:

– Разумеется. Только… прошу Вас придерживаться официальной версии. Потому как в ведомости на зарплату расписывалась Майя Плисецкая… Всего за 10%! А Артур Андреевич – он способен очень на многое! – продовжував нахвалювати вірного помічника іміджмейкер.

– Россияне!!! Мы великий народ в великой стране! Давайте сконсолидируемся и всему миру покажем, что такое русский брейк!!! – несподівано рявкнув Артурчик голосом Єльцина, – мабуть, щоб підтвердити сказане про нього шефом, або просто принагідно проілюструвати свої непересічні таланти.

Вражений Гуляйпольський мимоволі прикрив рот рукою. Трохи отямившись, він сказав:

– Знаєте, я еще не знаю, в чью пользу, но вы и только вы сумеете разрешить исход выборов нашего мэра!

Нарешті пролунали позивні Рейтинг-шоу, біля пам'ятника баронові Рішару спалахнули софіти. Гуляйпольський дістав із портфеля і роздав політтехнологам новенькі військові 100-кратні біноклі. Іміджмейкер надягнув на голову навушники з мікрофоном, асистент установив перед ним пюпітр із папкою сценарія рейтинг-шоу. Гуляйпольський налив усім коньяку. Усі троє розвернули крісла у бік очікуваного дійства і в біноклі почали насолоджувалися регіональним шоу легендарного Підвальського.

Простір під пам'ятником барону Рішару було перетворено у сценічний майданчик Рейтинг-шоу. Підвальський з мікрофоном у руці стояв посередині сцени. Його кордебалет танцював, піднімаючи ноги вище від голови, і співав пісню, написану на популярну Чорноморську мелодію:

Підвальський з ентузіазмом узявся до справи, не лінуючись зайвий раз ствердити свою й без того неймовірну популярність. Рухаючись сценою праворуч-ліворуч, він театрально розмірковував:

– И действительно – кому отдадут свои голоса старушки, а также их дети и внуки на выборах мэра Черноморска, всемирно известной жемчужины у моря? – Этот вопрос волнует не только самих черноморцев, но и миллионы телезрителей нашего рейтинг-шоу! Итак, поприветствуем участников сегодняшней выездной программы – нынешнего мэра Георгия Боровица и его основного конкурента, предыдущего мэра Бориса Горовица!!

Прожектори вихопили двох огрядних червонопиких панів у фраках, вже знайомих політтехнологам та чорноморцям з рекламних роликів. Чинний мер-кандидат був оперезаний широкою мерською стрічкою, а екс-мер-кандидат обмежився великим бантом з такої ж мерської стрічки, який прикрашав лацкан його фрака. Першим слово взяв чинний мер міста Боровіц:

– Миша, я искренне признателен вам за приглашение. Но как всенародно избранный мэр города-героя Черноморска я хочу заявить, что в песенке очень точно подмечен порочный стиль моего так называемого конкурента. Телефоны в мэрии буквально разрываются от звонков! Простые черноморцы возмущенны качеством гречки, которой пытается привлечь избирателей гражданин Горовиц. В связи с этим я подписал распоряжение, согласно которому каждый черноморец сможет обменять два кило бракованной гречки на три кило первосортного риса и банку сгущенки!

Червона пика Горовіца почервоніла ще дужче і стала майже бурякового кольору. Шаленіючи від звинувачень конкурента, він розірвав на собі фрак, під яким, як виявилося, був надітий тільник, схопив другий мікрофон і, набравши повні легені повітря, заволав:

– Гоша, не морочите мозги моим избирателям! Черноморцы! Братья и сестры!…

Фізіономія Боровіца теж почервоніла – і за кольором наблизилася до кольору звареного рака. Нервово попорпавшись у кишенях, він вихопив якусь пожмакану шпаргалку і, нишком зазирнувши в папірець, приструнив нахабного суперника дуже простим, переконливим і незаперечним аргументом:

– Боря, вы забываетесь! Оба ваши брата в розыске, а сестры по гостиницам интуристов агитируют! Так шо не кричите, с вас на лиманах и так все бычки смеются!

Асистент шарудів папером, відслідковуючи відповідність дійства сценарію. Аркуші, які він тримав у руках, були оригіналом сценарію рейтинг-шоу, ведучий мав за пазухою копію цього документа, а учасникам рейтинг-шоу було роздано загальні тези, нищівні реп-ліки-компромат на суперника та відповіді на запитання глядачів (у повній впевненості, що тільки його – за чималі гроші! – підготував до дебатів видатний спеціаліст). Відшукавши пальцем потрібний абзац і звірившись, асистент заспокоївся і підніс до очей бінокль. На майданчику рейтинг-шоу кандидати-конкуренти стояли навпроти з буряковими пиками і ненависно свердлили один одного. Підвальський, щоб втримати дійство в межах передбаченого сценарію та контролювати діалог опонентів, вимушений був дипломатично втрутитися:

– Действительно, господа, прошу вас не перебивать друг друга! Продолжайте, пожалуйста! – ведучий запросив до слова знову чинного мера – Гошу Боровіца.

– Продолжаю! – авторитетно почав той. – Все сдавшие Борину вонючую гречку автоматически станут участниками беспроигрышной лотереи! Главный приз – автомобиль!

Величезний натовп навколо облаштованого під сцену майданчика вибухнув аплодисментами, непристойними вигуками та свистом – що у Чорноморську вважалося вищим виявом всенародної любові і шани.

Асистент поклав бінокль, знову взяв зі столика сценарій і, звіривши побачене з написаним, задоволено зауважив:

– Пока все идет по плану…

Добряче захмелілий Гуляйпольський, який щосили намагався втямити стратегію політтехнологів, замасковану хитромудрими тактичними проявами, раптом дещо стурбовано і невпевнено заявив:

– Нестор Евграфович! Я, кажется, понял ваш план! Вы хотите очистить наш Черно-морск от этого босяка Горовица, ставленника организованной преступности!

– Не торопитесь, Сема, – відмахнувся іміджмейкер, водячи пальцем по аркушеві сценарію. – Звонок в студию, – прочитав Нестор Євграфович і скомандував помічнику: – Артурчик, твой выход!

Асистент увімкнув мікрофон і почав корчити кумедні гримаси, по-дикторськи розминаючи свій артикуляційний аппарат.

– Пойдеш замуж за Змей-Горыныча?! Василисушка?!! – несподівано виголосив він голосом Баби Яги. Після цієї короткої репетиції Артурчик одразу ж узявся до діла.

– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! – промовив він у мікрофон своїм звичним голосом.

Підвальський, що безупинно рухався площадкою, зупинився і притиснувши навушника до вуха, прислухався:

– О! К нам дозвонился первый телезритель! Говорите, вы в эфире! – з непідробною радістю театрально вигукнув він.

Наступної миті з концертної аудіосистеми пролунав голос старої бабці, майстерно імітований Артурчиком:

– Здравствуйте, Мишенька! Я – коренная черноморка Роза Ивановна, по последнему – пятому – мужу – Нечипорук-Абрамович!

– Слушаем вас, Роза Ивановна! – підтанцьовуючи, заохотив бабцю Підвальський і «бабця» продовжила:

– Вы, наверное, будете смеяться, но я и есть та самая старушка с двумя килограммами гречки и вкрученной лампочкой. Боречка, держись! Мы не предадим тебя и твою гречку! А ты, Гоша, подавись своим ворованным рисом!!

Боровіц із заздалегідь відкритим ротом розгублено почав наближатися до ведучого. За два метри від телезірки він зупинився і, забувши про свій мікрофон, голосно, щоб бабця його почула, прокричав у мікрофон Підвальського, прикріплений до його навушника, – себто, просто в обличчя ведучого:

– Мадам Нечипорук-Абрамович!!! А как же лампочка?!!

Від несподіваного реву Боровіца ведучий пригнувся, але миттєво опанувавши ситуацію, театрально витер зі своєї щоки слину чинного мера-кандидата. Натовп вибухнув аплодисментами, вигуками та свистом. Тим часом старезний голос, після тривалого прокашлювання, знову почувся із динаміків:

– За лампочку – спасибо. Перед тем, как перегореть, она таки светила целый час. Можешь прийти и выкрутить свою ворованную лампочку и вкрутить ее себе в жо…

– Спасибо, Роза Ивановна! – високо підскакуючи у балетному па, щиро подякував зірковий ведучий. Підбадьорений твердою бабусиною позицією, Горовіц завзято кинувся в атаку:

– Да-да! Спасибо, Роза Ивановна! На таких, как вы, держится наш славный Черноморск-папа!! Когда я стану мэром, – розпалювався він, – каждый, кто сохранит два килограмма моей гречки, получит тридцать килограмм риса, ящик сгущенки, и… новенький автомобиль!!

Натовп знову вибухнув оваціями. Боро-віц, шаленіючи, розірвав на собі фрак, і залишившись, як і його опонент, у тільнику, заволав:

– Черноморцы! Не верьте этому фраеру! Где он возьмет столько автомобилей?!

Горовіц скорчив презирливу фізіономію:

– Где-где… У тебя в гараже! – промовив він, і публіка заверещала від захвату.

Гуляйпольський піднявся з-за столика і з осяяним обличчям вигукнув:

– Нестор Евграфович! Теперь я точно понял ваш план! Вы хотите очистить наш Черноморск от насквозь коррумпированной власти этого зарвавшегося биндюжника Боровица!

– Семочка, вы опять торопитесь… – сказав Іміджмейкер, слідкуючи пальцем по листку сценарію, після чого кивнув помічнику:

– Артурчик, второй звонок! Асистент, миттєво скорчивши з десяток

гримас і проспівавши двінким хлопчачим голосом «Мы пионеры – дети рабочих!…», вийшов на зв'язок із ведучим, промовивши в мікрофон:

– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! Підвальський знову зупинився і, прислухавшись, оголосив:

– К нам, кажется, дозвонился еще один телезритель! Говорите, вы в эфире!

З динаміків залунав бадьорий голос 10 – 12-річного хлопчака, так само талановито зімітований Артурчиком:

– Салют, господа-товарищи! Меня зовут Рома Нечипорук-Абрамович. С вами только что разговаривала моя бабулька Роза Ивановна.

Горовіц, що стояв біля Підвальського, забувши про мікрофон у своїй руці, нагнувся до мікрофону біля щоки ведучого і вигукнув:

– Роман, передавайте привет этой замечательной женщине…

Після невеличкої паузи юнацький голос продовжив:

– Завтра же передам, когда забегу к ней в больницу…

– Как в больницу?! Неужели наша бандитская власть добралась уже и до моих избирателей?! – схвильовано запитав Горо-віц…

– Да нет. Просто бабуля только что попробовала вашу долбаную гречку… – повідомив «юний співрозмовник».

Боря Горовіц остовпів. А Гоша Боровіц, миттєво пожвавившись, пішов у контрнаступ:

– А-а!! Я же говорил! Я предупреждал! Крепитесь, молодой человек! А вашему дедушке немедленно доставят мешок экологически чистого риса… Назовите ваш адрес…

Юнацький голос, що, як виявилося, ще й досі був на зв'язку, ввічливо відмовився:

– Ну, типа спасибо, дядя Гоша. Если вам не в облом, отвезите свой рис в городскую больницу. Дед с бабулей балдеют в одной палате…

Боровіц, киваючи на Горовіца, тріумфально виголосив:

– Вот они, невинные жертвы его гречки-убийцы!…

Несподівано репліку Боровіца перервав той самий юнацький голос:

– Да нет, деда еще утром увезли. Когда он попытался выкрутить вашу перегоревшую лампочку – его током как шибанет!… Кстати, бабулька очень просила взять эту долбаную лампочку и – типа – вкрутить ее вам в жо…

– Большое спасибо, Роман… – роблячи «ластівку», щиро подякував ведучий.

Остаточно розгублений Гуляйпольський, що досі стояв біля столика політтехнологів, опустився в крісло і промовив:

– Нестор Евграфович, Артур Александрович, все это, конечно, совершенно гениально, но, кажется, я уже совсем ничего не понимаю…

– А что вы, собственно говоря, хотите понять? – інтелігентно поцікавився іміджмейкер.

Гуляйпольський декілька секунд по-риб'ячому хапав повітря, потім потрусив головою і, дещо протверезівши, вимовив:

– Так ведь на этих дебатах никто не победил! В чем же состоял ваш план?

Нестор Євграфович зняв окуляри, протер скельця і, ховаючи їх у футляр, спокійно пояснив недолугому містечковому політтехнологу суть ексклюзиву його революційної, хоч і незвичної, стратегії:

– Сема, вы же профессионал! Как вы не понимаете – наш план заключался в том, чтобы с безупречной честностью отработать гонорары, полученные от обоих клиентов. В том числе, и вашу «десятину».

Іміджмейкер дістав із кишені конверт і простягнув його Гуляйпольському:

– Вот, кстати, ваши проценты. А вот там – наша безупречная честность, – він кивнув головою у бік знімального майданчика, де на величезному табло за спиною Підвальського під заключні музичні акорди Рейтинг-шоу та прощальні па кордебалету висвітилися результати «інтерактивного опитування»:

«Боровіц – 44,5%; Горовіц – 44,5%; Не визначилися – 11%».

Нестор Євграфович відсьорбнув коньяку і піднявся з-за столика.

– Ну что ж, Семен Борисович, мы оставляєм вас собрать урожай с этой тучной нивы. Ведь борьба за последние 11 процентов – это самый интересный этап любой избирательной кампании… – з наголосом на слові «интересный» підсумував результати співпраці іміджмейкер.

Гуляйпольський підніс над своею головою капелюх і з вдячністю промовив:

– Благодарю вас, Нестор Евграфович! Можете не сомневаться, десять процентов – ваши!

За вікнами потяга чорніла ніч. У купе спального вагона іміджмейкер з асистентом поверталися з Чорноморська до Києва. Розлігшись на дивані, шеф диктував, а асистент набирав на ноутбуці:

«Своими поездками в регионы имиджмейкер разрешает не только технологические затруднения своих клиентов или свои собственные коммерческие проблемы. Нет! Вооруженный самыми современными теориями человеческого общения, полит-технолог несет в провинциальную глушь яркий свет информационного общества третьего тысячелетия…»

До купе постукав і увійшов Підвальський зі свіжою пресою під пахвою і весело поцікавився у політтехнологів:

– Коллеги, вы читали сегодняшний «Вечерний Черноморск»?

– Что, опять про нас… – запитав іміджмейкер.

Підвальський кинув газети на столик і розреготався:

– Не угадал! На этот раз про нас – ни слова. Зато есть большое интервью Розы Ивановны Нечипорук-Абрамович «Как я ела Гошину гречку под Бориной лампочкой», взятое у старушки – угадай-ка, кем? – Правильно: нашим Семой Гуляйпольским.

– Надо же – как быстро растут люди, – саркастично зауважив Нестор Євграфович.