Миколчині історії

ПОМСТА

Найда так довго чекав цієї нагоди, що, дочекавшись, аж не повірив у неї.

За цей час перебрав безліч варіантів. Поцупити з Чіксиної сумки Щоденника і розтерзати його серед шкільного дворища? Вимочити її портфеля в найбруднішій калюжі? Натрусити бліх до пакета зі спортивною формою? Заразити глистами? Привселюдно покусати? Покусати крадькома, але щоб знак лишився навіки — як на його собачому серці?

Колись та Чікса дуже образила Найдиного Миколку.

Ну, ніяк не міг вибрати Найда. І не через кам’яну Миколчину байдужість до того випадку. Еге ж, Найдин господар ніколи не згадував новенької з паралельного класу, навіть не вимовляв її імені, але Найда нюхом чув, що те мовчання — таки про неї, про Чіксу.

Ні, просто жодна з придуманих кар не здавалась доречною. Одна — занадто м’яка, інша — надто велична як для нікчемної Чікси.

Однак час урешті настав.

У ці дні Миколка з Найдою приходять до Школи зарання. Похолоднішало, і в Халабуді не дуже наспишся. Навіть під ватяною ковдрою, що її, наполовину зітлілу од Вітчимової цигарки, Миколка з Найдою перетягли на Пустирище.

Таких «ранніх пташок» щоранку назбирується в шкільному дворі чимало. Прибиральниць і Завгоспа не видко. Навіть Школу ще зачинено. Хлопці борюкаються й кидаються портфелями, старшокласники покурюють з рукава і видивляються на чікс, тобто на дівчат. Малі ж і великі чікси, тобто дівчата, хихотять, базікають і крадькома поглядають то на хлопців, то у блискучі кружальця, в яких їм себе видно, мовби у найпрозорішій відстояній калюжі.

Але щоранку і дівчата, і хлопці, найменші й найстарші, завмирають та забувають про все на світі, коли до Школи підвозять Чіксу.

Вона висковзує з блискучої машини біля квадратно підстрижених кущів.

Павою пливе центральною алеєю через усе широченне Дворище до шкільних Дверей.

У Чікси щоразу нове вбрання під або над шкільною формою, через раз новий рюкзак і через два — нова мобілка.

Проте щоразу — той самий запах незнайомих країн і чогось солодкого, але не цукерок. А ще — верескливий голос пещеної болонки. І крижаний погляд, у якому ніколи не видно нічийого відображення, як-от у блискучих кружальцях чи в найпрозорішій калюжі. У ньому тільки вона сама.

І на помсту сьогодні Чікса напросилась також сама.

Найда зосередив увесь свій гострий зір і вловив ще одну свіженьку деталь. Щось зовсім непомітне визирало з-під холоші формених, хоч і модерних, Чіксиних штанів.

Найда тихенько стрепенувся й тихенько пішов назирці.

Найда напружив увесь свій нюх: пахло вчорашнім днем. Напередодні, скинувши колготи, Чікса ненароком залишила їх у шкільних штанях і там забула!..

Найда напружив усю м’якість на подушечках своїх лап і безшумно підкрався до Чіксиних ніг. Як тільки Чікса пригальмувала, читаючи «есемеску», легенько піймав зубами крайчик того вчорашнього дня, потягну-у-ув… — І відпустив аж тоді, як виволік на пристойну довжину. Тепер він просто чемно біг слідом, а безрозмірні колготи ривками стрибали за правим лакованим чобітком.

Проте Чікса не помітила, що її вчорашні колготи стали об’єктом здивованої уваги всіх присутніх. Вона ішла, як завжди, задерши голову й ні до кого не вітаючись.

А Найда весело трюхикав за нею і демонстративно прикидався, ніби хоче колготи вхопити: граючись так, у дитинстві ловив усе, що ворушиться. Так досі часом грається Товстушина кицька Анхвіса.

Малі й Старшокласники, навіть Завгосп і Директор, які з’явились у Дворі, повитріщалися на процесію.

Чікса, купаючись у загальній увазі, навіть сповільнила крок.

Присутні почали перешіптуватись і переморгуватись.

Чікса ще більше запишалась і закопилила змащені липучим блиском губи.

Перед сходами Найда знов ухопив зубами колготок, гучно заскавулів — ніби йому жаль покидати «здобич», і зупинився.

Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась… І вклякла: знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько. І тримало в зубах, наче якийсь бальний шлейф, її ж, Чіксин, капроновий колгот! Що тягнувся із її ж штанів!

Чікса розгубилась і не знала, гонити пса чи рятуватися від ганьби.

Аж тепер усі відверто розреготались.

— Ану пш-ш-шов геть, приблудо! С-с-собака! — болончасто заверещала вона.

Найда хотів з гідністю покласти «шлейфа», але той засів на зубові. Чікса вищала. Найда мотав головою, аж поки не наступив на колгота лапою. Той відчепився і пес дременув до Миколки.

Уся школа зареготала ще дужче. Тільки Директор ледве тамував сміх. А Завгосп геть-чисто забув, а може, просто сьогодні не хотів проганяти Найду.

Видно, та Чікса усіх дістала.

— Чого повитріщались? — вищала Чікса, намагаючись позбутись «учорашнього дня». Капронові колготки тягнулись і ніяк не могли витягнутись до кінця.

— Шмоток не бачили, чи що? — нервувала Чікса.

Найді, який тепер перетворився на суцільний слух, здалося, що її слова адресувались насамперед Миколці, котрий цілком випадково і справді невинно потрапив їй на очі.

Чікса зіжмакала колгот і, паленіючи, пострибала сходами й зникла у Дверях.

Юрба теж помалу рушила у двері, сміючись та обговорюючи пригоду: веселий настрій на весь день Школі був забезпечений.

А Найда врешті може відітхнути спокійно і навіть десь піти на Яр — відіспатись за всі тривожні години.