Мисливськi усмiшки (збiрка)

I

Золота осiнь...

Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - вiн аж нiби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхаі клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", - ген там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетуі, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликаі.

Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру":

- "Чуіш, брате мiй, товаришу мiй?" Вiдлiтаімо!

Золота осiнь...

От в цей саме час заіць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i посалив на рiпицю бiлий помпон.

Набиваються набої крупнпм шротом, витягаються теплi штани й пiджак, мастяться грубiшi чоботи, деруться на онучi теплi пiдштаники, вiдкидаіться набiк веселенький картузик-кепочка, а натомiсть розтягаіться на кулаках сумовито-серйозна капелюха...

Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса.

Незмiнною залишаіться стопка.

При полюваннi на качки стопка, як ми знаімо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюваннi на зайця з неї, при певному досвiдi, дуже добре оглядати обрiй; коли дивитись крiзь дно, - мiсцевiсть рельіфнiшаі.

Всi вищейменованi твердi, плиннi й газуватi речi розкладаються в певному порядку на канапi, ви ходите й усе кiлька разiв перераховуіте, перевiряючи, чи нiчого не забули:

- Штани, значить і! Чоботи і!.. Онучi, значите і!.. Набої і!.. Сало й ковбаса і!.. Гм-гм... і... Чи не мало буде?

- Досить, досить! - поспiшаі посемсйство...

- А де ж стопка?

- Та ось, за рюкзаком!

- Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здаіться. Так я краще заранi виїду, щоб не спiзнитись на поїзд.

Ви швиденько одягаітесь, вкладаіте все в рюкзак.

- Ну, бувайте, здоровi! Не сумуйте. Денькiв за два-три я буду!

- А рушницю ти взяв?

- Ай справдi, де ж це вона?

- Та я стола нею пiдперла, бо нiжка поламалась...

- Та хiба ж можна рушницею?!

- А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неї... А то ж...

- Ну, годi, годi! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потiм зiпсуіш... Та купи сала не менш як на трьох зайцiв.

- На трьох?

- Ну, купуй на п'ять! Я бiльше як п'ять не стрiлятиму.

Поїхали...

II

Полюють зайцiв в основному трьома способами: з пiдйому, з-пiд собак-гончакiв i на засiдах.

З пiдйому можна полювати одному й колективом.

Iдеш собi один чи рiллею, чи озиминою, чи бур'янами i "витоптуіш" зайця, який, як вiдомо, вдень лежить I вiдпочиваі... Ви пiдходите до його лiгвочка, заіць i вискакуі...

Коли полюіте компанiію, тобто колективом, краще йти так званим "котлом", такою нiби дугою, щоб фланги були спереду вiд центра. Заіць як вискочить, примiром, в центрi, то вже йому, iнакше як на сковорiдку, бiгти нема куди.

- Як же краще, - спитаіте, - полювати: одному чи колективом?

Майже однаково.

Коли йдете один, то один промазуіте, коли йдете колективом, то промазуіте колективом.

Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками.

Коли такi собаки і, їх пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать, пiдiймають зайця i "голосом" його гонять.

Ви стаіте на путi, де маі бiгти заіць, i мажете по ньому на тiй путi.

Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi...

Ви уявляіте собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем, нiби якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонiї не бачений i нечуваний, оркестр. Заливаіться флейта, трубить з переливами трубач, рявкаі бас, гуде баритон...

"Скiльки жару, скiльки страстi в голосах..."

Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, - якi б були симфонiї!

Стоїш, слухаіш, рве серце тобi груди, поломенiі в тебе мозок, i ти мажеш, мажеш, мажеш...

На засiди ви виходите, коли вже добре стемнiі... Виходите в великому дубленому кожусi. Хазяїн вас питаі:

- Може б, i свитку ще надягли?

- Нi, - кажете, - не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та й первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не продме.

Засiдаіте бiля величезного колгоспного ожереду соломи...

Нiч темна, бадьора.

На небi, над ожередом, - зорi, на землi, пiд ожередом, - зайцi.

Сiли, закутались.

- Ну, налiтайте, которi тут зайцi і!

Тихо-тихо...

Аж ось десь аж iз сусiднього села:

- "Котила-а-а-ася..."

I тихо.

Ще щiльнiше закутуітесь у кожуха...

Замислюітесь...

Мимоволi iз грудей:

Ой, зiйди, зiйди, ясен мiсяцю,

Як млиновеі коло...

I знову тихо.

Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Пiд кожухом тепло-тепло...

I на серцi тепло-тепло...

Раптом над вухом:

- Доброго ранку! Заснули?!

- Драстуйте! Невже заснув?!

- А вже й снiданок на столi! Ходiмте!

- Ходiмо.

- А де ж ваша рушниця?

- Нема... Дивись. Сюди-туди - нема рушницi.

- Та то так! Тут у нас не зiвай! Пiдслiдили, значить, i хапнули. Ну, нiчого: може, десь випливе...

- Неприімно! Не кажiть хоч нiкому!

III

Додому ви все-таки зайпя привезли.

- А де ж рушниця? - питаіться посемейство.

- Курок трошки закапризив: занiс до майстра. Увечерi ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезонi заіць.

Трапезу дiлить з вами i ваш вiрний по полюванню товариш.

- Будьмо!

- Будьмо!

По вечерi ви благальне дивитесь на вiрного товариша, а вiн, прощаючись, заплiтаіться:

- Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.

1945