Імператор Нерон. У вирі інтриг

33. Останні дні

Це була агонія. Так нічого й не розпочавши, Нерон щоразу відкладав і прийняття рішення на наступний день. Хоча час він ще мав - у Клодія Макра не було можливості переправитися до Італії, а Гальба, хоч і спромігся зібрати деякі війська, тільки перейшов кордон Нарбонської Галлії, і до Рима йому йти було ще не менш ніж півтисячі миль. Проте найстрашніший супротивник Нерона перебував не в Африці і не в Іспанії, а в Римі. Його зрадив префект преторія Німфідій Сабін, який вирішив зіграти власну гру, а для початку тайкома переконав преторіанську гвардію перейти на бік Гальби.

Пам’ятаючи, як імператор Клавдій повівся із преторіанцями, які вбили Калігулу (їх було страчено), Німфідій Сабін не став організовувати замаху, а діяв хитріше - вивів солдатів із палацу.

Якось уночі Нерон прокинувся й побачив, що його покинули й охоронці, і преторіанська гвардія, і майже всі слуги. Спершу він кинувся шукати когось досвідченого в поводженні зі зброєю, хто міг би завдати йому смерть без зайвих страждань, але не знайшов. А потім інстинкт самозбереження узяв гору, і Нерон спробував хоч на якийсь час десь сховатися. «Вільновідпущеник Фаон запропонував йому свою садибу, розташовану між Соляною й Номентанською дорогами, на четвертій милі від Рима. Нерон, босий, в одній туніці, накинув темний плащ, закутав голову, прикрив обличчя хустиною, скочив на коня» і помчав до Фаона; «з ним було лише четверо супутників, серед них - Спор».

Чи правду подейкували про Спора, що він був коханцем Нерона, чи їх зв’язувала любов до мистецтва й дружба? Хтозна… Але Спор був одним з останніх, хто не залишив скинутого імператора. Зостався з Нероном і його вільновідпущеник Епафродіт.

Ще нещодавно йому плескав весь Рим, а тепер, коли Нерон зі своїми супутниками проїжджав повз один із таборів, до нього долетіли крики солдатів, «які бажали йому загибелі, а Гальбі - удачі». Хоча армія Гальби була ще дуже далеко від Рима, римський гарнізон і сенат, бачачи, що преторіанська гвардія покинула Нерона, поспішили визнати імператором Гальбу. Рішенням сенату Нерона було наказано спіймати і стратити.

За всіх часів було чимало охочих топтати полеглого правителя, але такий настрій був не в усіх. Коли один із перехожих, побачивши Нерона й вершників, які поспішали з ним, сказав іншому: «Вони женуться за Нероном», Нерон не впорався з конем, той сахнувся, і обличчя імператора, що втратив владу, відкрилося. Відставний солдат преторіанець, який стояв поруч, упізнав його й віддав честь.

Сподіватися на те, що всі зустрічні поводитимуться так, як повівся цей солдат, було не варто. Домчавши до повороту, Нерон і його супутники відпустили коней і стежкою крізь густу траву й кущі пробралися до задньої стіни вілли. Фаон запропонував імператорові на якийсь час заховатися в ямі, звідки брали пісок, - важливо було, щоб Нерона не помітив ніхто зі сторонніх, але лізти в яму Нерон відмовився. Щоб він міг потрапити на віллу, терміново прорили таємний хід, але й там Фаон не міг прийняти його в апартаментах, а сховав у якійсь комірці. Там на скромному ліжку з жалюгідною підстилкою Нерон, укрившись старим плащем, зміг трохи перепочити. Утім, ставало ясно, що виходу немає і єдине, що він може ще зробити, - це піти з життя більш-менш гідно.

Нерон попросив зняти із себе мірку, щоб вирити могилу, зібрати шматки мармуру для надгробка, а також принести дров, щоб спалити тіло. Після кожного свого наказу він схлипував і повторював: «Який великий артист умирає в мені!»

Він ніяк не зважувався вкоротити собі віку й барився, поки до Фаона не прийшов скороход, який приніс листа, де було сказано, що сенат оголосив Нерона ворогом і розшукує, щоб «стратити за звичаєм предків». Нерон запитав, що це за страта. Йому відповіли, що злочинця роздягають догола, голову затискають колодою, а тулуб шмагають різками до півсмерті, після чого відрубують голову. Нерон дістав тоді два кинджали, спробував їх на гостроту, але зволікав доти, доки за ним не прибув загін вершників, і лише тоді встромив собі в горло кинджал.

Це сталося, за одними даними, 7 червня, а за іншими - 11 червня 68 року. Годувальниці Нерона Еклога й Александрія разом з його наложницею Акте гідно поховали його в усипальниці роду Доміціїв - похорон обійшовся в 200 тисяч сестерціїв. Дозвіл на похорон дав вільновідпущеник Гальби Ікел, якого звільнили із в’язниці після усунення Нерона і який тепер розпоряджався від імені Гальби в Римі.