Нація і революція

МАРШ НА КИЇВ

Те, що Віктор Янукович і його правляча команда ведуть Україну в нікуди, вже нікому доводити не потрібно. Але сьогодні головне питанням часу – “як бути далі?” Що необхідно зробити для того, щоб зупинити ліквідацію держави, унеможливити масове ожебрачення українців, здобути Національну державність для українського народу? Адже, незважаючи на загальне невдоволення громадян, розгортання різноманітних протестних рухів, несприйняття кроків влади українськими інтелектуальними колами, різнопланові акції протесту тощо, владний режим не тільки не послабив своїх позицій, але й у багатьох аспектах їх посилив.

Помітно неозброєним оком, що, незважаючи на стабільне падіння рейтингів як особисто Януковича, так і його “регіональної” свити, вони свідомо не виконали жодного пункту із тих вимог, що ставив перед ними протестуючий народ. Наприклад, один із найбільших подразників для українців, відвертий кремлівський холуй – Табачник, незважаючи на тиск суспільства, так і залишається на одній із ключових для майбутнього нації посаді “міністра освіти”.

Підприємницький рух спротиву новим податковим правилам, видуманих комсомольським “младореформатором”-олігархом Тігіпком, після бурхливого осіннього підйому зійшов нанівець не тільки не досягнувши своєї вузькостратумної цілі – блокування антипідприємницьких нововведень, але ще й викликав вал репресій проти активістів антиподаткового Майдану. При цьому спостерігається майже повна відсутність солідарності з тими людьми, хто, відстоюючи спільний, здавалось би інтерес, потрапив за ґрати: ні масових акцій, ні страйків, ні інших дієвих форм протесту. Всі автори злочинного Податкового кодексу на місцях і немає поки що жодних ознак того, що хтось із них позбудеться свого нинішнього місця на владній ієрархічній драбині. “Яник своїх не здає!”

Система влади Януковича також отримала тотальний контроль над силовими структурами, і, рано чи пізно, задіє ці доволі дієві важелі впливу на суспільство. Хто не вірить – хай згадає листопад 2004 року, коли тодішній багаторазовий “переможець” президентських перегонів вимагав від Кучми застосувати війська та силою розігнати “помаранчевий заколот”. Тепер він “Верховний головнокомандувач”!

Не можна не згадати переслідувань і арештів українських патріотів з партії “Свобода” та провідних опозиційних політиків – представників демократичних сил (“Батьківщина”, “Народна самооборона” тощо). Ми, націоналісти, однозначно солідаризуємося з переслідуваними та ув’язненими і будемо робити все від нас залежне, щоб репресії були припинені і незаконно заарештовані вийшли на волю. Рух спротиву внутрішньому окупанту має бути єдиним! Яке ж місце сучасні партійці-опозиціонери займуть в історії нашої Вітчизни, покажуть їхні дії у процесі підготовки та проведення Національної революції. Час розставить всі крапки над “і”.

Москва, українські олігархи-неукраїнці, сам Янукович не мають наміру просто так, без кривавого бою, віддавати всю повноту влади, яку вони отримали в Україні у лютому 2010 року. Це потрібно усвідомити! А самозаспокійливі марення наших лібералів і демократів про те, що Янукович не вічний, навряд чи допоможуть українцям позбутися такого пана-хама у найближчій перспективі.

Так, звичайно, у нашому світі нічого вічного немає, і ці владоможці, що дорвалися до корита, теж затримаються ненадовго, але кожен день їх правління обертається страшними збитками для нашого народу, і це не тільки згубні для середньостатистичної української сім’ї витрати на комуналку. При існуючій владі ми як нація стратегічно програємо у швидкоплинному глобалізованому світі перегони на виживання народів, ми створюємо такі проблеми для своїх дітей та внуків, які їм буде набагато складніше вирішувати, ніж нам – тим, хто зараз живе на українській землі. Ось це найгірше, а тому діяти необхідно не завтра чи післязавтра, а вже – негайно.

Переконаний, що для того, щоб боротьба українського народу була ефективною, на самому її початку необхідно чітко визначитися з декількома стратегічними пунктами.

Перший. Чим є для нас, українців, влада Януковича і тих чисельно значних політичних сил, які його всебічно підтримують (“Партія регіонів”, “КПУ” Симоненка, “Народна партія” Литвина, “Сильна Україна” Тігіпка)?

Ми, українські націоналісти, трактуємо цей промосковський кримінально-олігархічний владний симбіоз як РЕЖИМ ВНУТРІШНЬОЇ ОКУПАЦІЇ. І даємо йому однозначну характеристику: “Внутрішня окупація – це така форма поневолення, коли народ опиняється під зловорожою владою вже не іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації (а це майже 80% населення), захоплюють і використовують виключно у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку, інформаційний простір країни, намагаються штучно ділити і деморалізувати, денаціоналізувати і нищити поневолену ними націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором своєї національної ідеї, її визвольну боротьбу і своє власне – національне державотворення і народовладдя…”

Вважаємо цю націоналістичну позицію абсолютно правильною і сьогодні пропонуємо розглянути та внести до своїх програмних, пропагандивних, агітаційних засад усім антирежимним, опозиційним, протестним організаціям, партіям, компаніям, рухам. Це, на наш погляд, той політико-програмовий старт, який дозволить об’єднати широкі верстви українського народу та усуне можливість угодовства і колабораціонізму з окупаційною за своєю суттю владою на стратегічному рівні.

Чому це так важливо? Пригадаємо всі суттєві революційні процеси, які відбулися в Україні за останні 20 років: Національно-визвольна революція 1989-91 років, “Україна без Кучми!” 2000-2001 року, Помаранчева революція 2004 року, Антиподатковий Майдан 2010 року. Всі ці події об’єднує одне – зрада! Угодовство керівників цих вибухів людського обурення та жаги національної, духовної, геополітичної, економічної, соціальної тощо справедливості завжди заводило боротьбу мільйонів на манівці, призводило до зневіри, деморалізації та деградації революційно-визвольних рухів. Нам сьогодні необхідно створити такі правила революційної боротьби, які б не дозволили провідникам майбутньої Революції зрадити наші прагнення до Свободи, Справедливості та Добробуту.

За півтора року “володарювання” злочинної влади публічних доказів антидержавної й антинародної її сутності назбиралося стільки, що говорити про це можна скільки завгодно, але бажано не тільки на сторінках інтернет-видань чи соціальних мереж, а й у залі Національного Суду. Тому переговори з владоможцями провідників майбутньої Революції треба обмежити умовою: “Перемовини з нинішньою владою можливі тільки у одному випадку – повна її капітуляція, складання владних повноважень і добровільна здача у руки Національного Правосуддя”. Все інше – від лукавого! Бо повториться те, що було вже декілька разів: колаборанти отримають посади, гроші, життєву перспективу, а повсталий народ – дулю під носа.

Друге. На наше переконання, процес звільнення українського народу з-під ярма внутрішньо-окупаційного режиму Януковича має обов’язково базуватися на Українській Національній Ідеї, тобто на ідеї державності української нації на своїй Богом даній землі. При цьому Національна ідея передбачає забезпечення всіх людських Прав і Свобод всім без виключення громадянам, у тому числі представникам національних меншин, які мешкають в Україні та не протидіють Праву українців бути господарями своєї долі на своїй землі. Зробити наголос на цьому надважливому положенні нас примушує не тільки наша націоналістична ідеологічна база, але й останні події у світі. Політика так званої “мультикультурності” в Європі, впровадження якої силами космополітичної демократії тривало останні декілька десятків років, з тріском провалилася. Це визнали всі провідні політики, які займають визначальні посади в Євросоюзі. Адже давно зрозуміло, що той же “Євросоюз” – це, на сьогоднішній день, три головні держави: Великобританія, Німеччина, Франція. Саме вони визначають стратегічні й оперативні завдання для європейського об’єднаного конгломерату. І саме керівники цих держав – Девід Камерон, Ангела Меркель, Ніколя Саркозі в один голос заявили, що стратегія космополітичної “мультикультурності” себе дискредитувала та призвела до великих антинаціональних зрушень.

Тобто, традиційний імперіалізм стратегічно програв ще у середині двадцятого століття, “мультикультурність” як одна із форм новітнього ліберального імперіалізму зазнала повної невдачі на початку двадцять першого століття, наступні видозміни імперіалізму також приречені на поразку. Майбутнє світу – за Національними державами, майбутнє людства – за націоналізмом! А, отже, майбутнє України також неподільно пов’язане з Українським націоналізмом!

Ми усвідомлюємо, що всіх українців зробити націоналістами не вдасться і не ставимо перед собою такого завдання. Але для нас є дуже важливим те, щоб усі українці були патріотами своєї держави. Бо патріотизм – це почуття любові до своєї Батьківщини, націоналізм – це патріотична дія в ім’я своєї Вітчизни. Не всі можуть діяти, але всі зобов’язані любити!

Отже, Національна ідея як основа сучасного народного буття та майбутнього української нації – це основа революційного процесу боротьби українців проти сучасних поневолювачів – режиму внутрішньої окупації на чолі з Віктором Януковичем. Без неї українці приречені на поразку!

Третє. Я часто згадую слово РЕВОЛЮЦІЯ… Роблю це з двох основних причин:

• Революційність є невід’ємною складовою націоналістичної ідеології.

• Режим внутрішньої окупації апріорі неможливо подолати еволюційними методами, бо авторитарна за своєю суттю система Януковича не дозволяє, використовуючи закони держави Україна та легітимні механізми зміни влади, привести до керма держави людей, які б не були частинкою згаданої системи.

Порочне коло регулярної зради національних інтересів та державної корупції можна розірвати тільки за допомогою революційних механізмів кардинальної зміни антинаціональної системи влади, якісного переформатування антинародних структур влади та тотальної люстрації людей влади.

Останнім прикладом швидких та успішних революційних перетворень на пострадянському просторі є Грузія. Незважаючи на шалений (у тому числі військовий!) тиск Московської імперії, окупацію третини території, традиційну корупцію та ще радянський культ “злодіїв у законі”, невелика команда президента Саакашвілі за декілька років шляхом РЕВОЛЮЦІЇ якісно змінила не тільки лице, але й душу своєї Вітчизни. Грузинська нація отримала життєву перспективу… Рік тому мені пощастило відвідати цю Велику маленьку країну, і я мав можливість особисто переконатися у досягненнях грузинського народу на шляху до процвітання, добробуту та вільного всебічного розвитку.

Революційний дух і національна ідея, політична воля до змін, безстрашність і навіть певний авантюризм у виконанні поставлених Революцією завдань – це ті складові успіху, які виведуть будь-який народ, у тому числі український, на вищий щабель розвитку.

Четверте. Українське традиційне християнство як основна духовно-світоглядна складова української душі та революційних процесів в українському суспільстві. Безумовно, ця теза у жодному випадку не має відкидати від боротьби людей, які не є християнами або конфесійно не належать до УГКЦ, УПЦ КП або УАПЦ (саме ці християнські конфесії є справді українськими та традиційними), але при цьому мають бути чітко розставлені акценти: Україна є християнською державою! Амінь.

Ми, націоналісти, у цій передреволюційній ситуації дуже сподіваємося на мудрість та мужність українських церковних ієрархів, які мають стати для народу духовними поводирями та стовпами Віри.

П’яте. Соборність українських земель у мисленні та діянні революційного руху. При цьому має йтися не тільки про ті території, що на сьогоднішній день входять до складу держави Україна, а й про ті українські землі, що сьогодні перебувають у складі інших держав, насамперед є окупованими Московською міні-імперією.

Уявляю скепсис “реалістів-політиків” та простих обивателів, які прочитають ці слова. Дехто назве їх навіть екстремістськими. Але переконаний, що наші попередники з ОУН Коновальця та Бандери мали абсолютну рацію, коли проводили свою націоналістичну діяльність під гаслом Соборності всіх без винятку українських земель. Саме опираючись на ці гасла, націоналістичні похідні групи доходили до Криму і Кубані та творили там не тільки підпілля, але й великі партизанські з’єднання, які збройно поборювали московських окупантів. Згадаймо ту ж Кубанську повстанську армію…

Зараз же, коли українців всі політикани хочуть загнати у стійло мізерності та дріб’язковості, треба як ніколи ставити Великі цілі. Москва піднімає питання “повернення” Криму – Київ має відповісти активізацією боротьби за відродження українства Кубані. Кремль нав’язує двомовність на Донбасі – Печерські пагорби мають відповісти нарощуванням української присутності на Воронежчині та Білгородщині. Росія тисне на Україну в газових питаннях – Україна має відповісти створенням українських страйкових комітетів на нафтогазових родовищах Сибіру та саботажу видобутку вуглеводнів. ГРУ і ФСБ проводять спецоперації в нашій державі, створюючи і фінансуючи політичні “партії” та псевдокозацькі парамілітарні формування – українські спецслужби мають творити і унапрямлювати діяльність козацьких структур Кубані, Дону, Тереку, а також посильно допомагати Північно-Кавказьким групам спротиву. На будь-який удар Москви необхідно давати гідну, а деколи й асиметричну відповідь.

Росію як головного ворога України можна і треба поставити на коліна, Соборність українських земель можна і треба відновити – але зробити це зможе не нічийно-космополітична “держава Україна”, а Українська Соборна Держава під проводом “мудрої, мужньої і шляхетної” Національної влади.

Отже, висунувши і реалізувавши у процесі підготовки Національної революції викладені стратегічні пункти, можна переходити до моментів оперативних і тактичних, розпочинати загальнонаціональний МАРШ НА КИЇВ…

22 серпня 2011 р.Б.