Размышлизмы

Скорбь

Скорбь, великая скорбь народа -

Славянин в славянина стреляет.

Видя: насилуется свобода.

Зная, кто там всем заправляет …

Безысходность лишь добавляет муки.

Мозг безжалостно в выводах скор.

Но в бессилии падают руки,

Увеличивая этим скорбь.

Сум на цi події дивитись

Та очикувати змiн надалi.

Ще й чекати на те, чоб змiнились

Ти, хто це усе розпочали.

Бачити, як кайдани та пута,

Крила зв’язали у мрiй та дум.

Вiдчувати, як офiцiйних новин отрута

Залишає в душi лише сум.

Боль, ужасная боль народа

Оборвавшего связь времён.

И с тех пор не бывало года,

Отдалявшего час похорон.

Разбивая о камни ноги,

Посыпая на раны соль,

К эшафоту бредём. И в дороге

Добавляем для храбрости боль.

Жах. Його вiдчуває

Той, хто здравому глузду не зрадив.

Хто людину в собi не вбиває.

Хто бiсови не слухав поради.

Хто плекає в душi своiй мрiю,

Що побачив в дитячих очах.

Хто в життi маэ компас – надiю.

Та надiя ця стримує жах.