Студії з української етнографії та антропології

1

Друковано в Збірнику «Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ», т. II. СПБ., 1916.

2

Topinard, P. L’Anthropologie. Paris, 1879, p. 489.

3

Deniker, J. Les races et les peuples de la terre. Paris, 1900, p. 405.

4

Копсрницкій И. Предв. свѣд. o кранюлогнческнхъ изслѣдованіяхъ. Кіевскія Уннверс. Изв., 1861, т. I

5

Weicker. Untersuchungen über Wachstum und Bau des menschl. Schädels. Leipz., 1862.

6

* Чубинскій. Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край. СПБ., 1877, т. VII.

7

Weissbach. Körpermessungen verschied. Menschenrassen. Berlin, 1878, S. 250.

8

Проценко. Антропологическіе этюды. Записки Кіевск. Обіц. Естествоиспыт., 1871, т. II.

9

Majer і Kopernicki. Charakterystyka fizyczna ludnosci galicijskiej. Zbiôr wiadom. do antr. krajowej, t. I, 1877;— t. IX, 1885, etc. Majer J. Charakterystyka fizyczna Rusinôw. Zbiôr wiadom. do antr. krajow, 1879, t. III. Id. Charakterystyka fizyczna ludôw Litwy і Rusi, Zbiôr wiadom., t. XVII. Id. Charakterystyka fizyczna ludnosci Podo-la. Materyaly antropol., t. I, Krakow, 1896. Kopernicki. (ibid.]. Charakterystyka fizyczna Côrali ruskich. Zbiôr wiadom.. t XIII, 2. Krakow, 1889.

Эркертъ. Антроп. и зсл Ѣ до в. нѣкотор. кавк. нар. и малороссов Харьковск. губ. Изв. Кавказск. О. И. Р. Геогр. Общ., т. VII. Тифлис, 1881-1882.

³ Эмме В. Е. О соотноиіеніи между цвѣтностью и формой черепов. Гіротоколы засѣд. Антроп. Отд. Общ. Люб. Е. А. и Э. Москва, 1881 — 1886.

⁴ Diebold W. Ein Beitrag z. Anthropologie der Kleinrussen. Dorpat, 1886.

⁵ Иковъ K. H. Замѣтки по кафолометріи. Дневн. Антроп. Огд. М. О. Л. E., Э. и А. Москва. 1890, вып. IV.

⁶ Поповь M. А. К ученію о черепахъ. Харьковъ, 1890.

⁷ Гнльченко Н. В. Матеріалу для антроп. Кавказа. III. Кубанскіе казакн. Труди Антроп. Отд. Моск. О. Люб. E., Э. и А. т. XVIII.

⁸ Talko-Hryncewicz. Jul. Charakterystyka fizyczna ludu ukrainskiego. Zbiôr wiadom. do antrop. kraiow. t. XIV.

⁹ Красновъ A. H. Объ антропологическихъ типахъ Харьк. уѣзда. Географ, сборникъ студ. Харьк. У-та. Харь-ковъ, 1891.

¹⁰ Петровъ В. Ч. Сравненіе антроп. данныхъ о призывныхъ Курской губ. Дневн. Антроп. Огд. Моск. О. Люб. E., Э. и А. 1893, вып. І.

10

Deniker J. Les races de 1‘Europe. I. Indice cephalique en Europe. Paris, 1899. II. Taille en Europe. III. Pigmentation en Europe (commua préliminaire). Paris, 1909.

11

Ивановскій A. A. Объ антропологическомъ составѣ населеній Россіи. Москва, 1911.

Idem. Населеніе земного шара. Опытъ антропологической классификаціи. Москва, 1911.

Читачам, що можуть бути збентежені невеликою, порівнюючи з числом цілого українського населення, кількістю промірених осіб, мусимо завважити, що, як показують досліди Брока, середні антропологічні цифри дають помітні хитання тільки до певної кількости промірених суб'єктів; далі ці хитання майже припиняються, і цифри, що їх одержують у тій самій місцевості та в тій самій етнічній групі, відріжняються одна від одної тільки сотими та тисячними частинами %. Завдання антропологічної статистики становить, отже, не те, щоб у кожній місцевості проміряти якомога більшу кількість людей, а те, щоб проміри були переведені у якнайбільшій кількості місцевостей. У наших обслідуваннях число таких місцевостей не менше як 2—3 на повіт.

12

Висловлені тут думки можуть опинитись у великій суперечності з гадками про первісну й навіть європейську прабатьківщину слав'ян та з теоріями про шляхи їх розселення. Але нам здається, що ці останні гадки поки що тільки гадки, а иноді просто здогади, але, крім того, коли б навіть і було доведено, що центром розселення слав'ян було середнє Подніпров’я, то це ніяк не може змінити тих антропологічних фактів, що на них базуються наші висновки. Припускаючи, що розселення слав'ян ішло зі сходу на захід, все-таки прийдеться визнати, що відношення між ними зостаються ті самі.

13

Арисговъ Промышленность лревней Русм. СПБ.. 1866. Кутеповъ, Вел икокннжеская охота на Руси отъ X по XVI вЪісь. СПБ.. 1896; Силамтьевъ, Обэоръ проиысловыхъ охотъ въ Россіи. СПБ., 1898; Крымскій Е, C., Охота на лтмігь и звірей въ Малороссіи, Украйні. и Волыни. Звенн городка, 1892; Idem, Къ охогь на птиці» н эвЪрой въ Малороссіи я лр. (руколись) та инш.

14

Арисювъ Промышлснность я лргвней Руси; иэслѵіованіе о состояиім рыболовгтва въ Россіи. СПБ . I860— 1876; Середа И. Очерки риболовства на Днѣпрь и Дії і.п рове коїть Лимань. Херсоні», 1863; Браунеръ A. Заыъткн

о рыболоьстве на ръкъ Днъпръ Херсонъ. 1863. Рябангь П. Рыболовство въ Херсонской губ, Херсонъ. 1896; Ьоро-дииъ НА. Азовеко-Донское риболовство Новочеркаські». 1901; Вовк Хв. Українське рибальство в Добруджі (Матер, до укр -р. етнол, Львів, 1899, т. І), тощо

15

Щодо Cam Г-імів, та до гнерджеини ГІ ГІ Нубійського, начгбто воігн ■•суть «пеціпльиість велмкиросів», треба іробити поправку Цг зовсім поправію »елмкоросн ильки аргшіарі придатних «а баштани земель, та й го лиже її деяких мюіенктях на ‘Іерннгівиїнні тa tu ІІолтавшинІ. Не «илежиті. на того, що баштани можливі тільки tu цілині. цебто н» «емлі, то ії давно ис прайс» або на зовсім їді¹ незайманій, таких кнр.н у селян, явна річ, нема«, як ні*мя гироможиости орендувати нимнмниьку землю Але ии баштинмч працюють виключно українці.

16

Крім оплачених вже загальних творів, .и*а обсяжну літературу про кустарні иромйелм та спецінльні земські видання. З них особливо багато відомостей дають: Василенко, ГІридемle я і» ачесіао. Полтава. 1900; Лисен-кп (J И Очерки ломашнмяъ нрпмыслоаъ м ремеслі» Полтаиской губ, Одесо«. 1900; ЧарьцкіЛ Ч А Гончарний проммгелг въ ПолтавскоЙ губ.. Полтава. 1894. Вабенко В. А. Етнографи чесній очсркъ народиаго быта Еклгери нославскаго край, та миші, а також видання статистичних комітетів та архівних комісій, як, наприклад, Ива мо/гь В В Жизиь и творчегтво крестьянь Харьконскпй губерній, Харьковъ, ІН9в. Крім того, див багато статей у Матгріялах dti укр.р. етнольогїї (т. I—XIV), Львів, 1899—1914, та инш

17

Apucroffb. op. cil.; Анучикъ Д. Н „ Сани, ладыі н кони (Труды Моск. Арх. Общ , т. XIV).

75

18

Арисговь. ор cit.; Шафонскій. ор dt.; Чубинскій. ор cit.. Афанасьелъ- Чужбинскій. Собр соч.. 1893. т. VIII; Сулцовъ. Къ исторім лати (Кіевская Старина, і №9. т 5—6), Русоїг» А А . Поселеній и построАкн кре стьян Полт губ. (Сб. Харьк Ист фнл Общ , XII. 1902. № 2); М Могильченко. Будівля на Чернигівщині (Матер. до укр етиол . т. І, Львів. 1889) , Бабенко, Этиографич. очерк нар быта Екатернносл края Ькатеринославъ, 1905; Щухелич. Гуиульшииа. Львів (Матер до укр етиол ).

19

Ми н>е можемо вбачати в цих словах німецьку Stube.

20

Спроби викоригтїгти лині так знано? лінгвістичної палеонтології. шо нею л легкої рук* Шредера > такою охотою користуються делто j новіших істориків України, більш ніж небезпечні, і тому не можна не вітати комме теїггне застереження проф. М. Гру шевського, шо «запозичення слова у цій сфері часто означає лише запозичення фасону, а не самої речі взагалі» До цього можна було б ше додати, шо й існування певного слова t усіх, наприклад, глав'янськнк народів, зовсім ше не може служити доказом, що слово це дійсно було загальним до їх відокремлення, і шо самі речі або тямкн, означувані ним словом, уже в ті часи існували

21

Див. Чубинскій. Труди [ЇКСІ1-, т. І; Дригоманогп,. Малоруській преданія и разекаїш. Кіевъ, 1876; Грішченкй. ЗКиографическіе матеріали. Черн., 1896; Онищук, Матеріали до гуцульської демоиольогії {Етнографічний збірник, T. XI); Гнагюк В., Знадоби до укриін. демшольоги (Етнографічний эбірник, т. XXXIV); Ефименко П. C.. Мало русскія заклинаній (Чт. М. Обш Ист. и Древн Рос,, 1874, кн 1); Nowosielski, Lud ukraiA&ki. Wiino, 1857, тощо; Для иорівн : de Chesnel. Dictionnaire des superstitions. P.. 1856; Thiers, Traité des superstitions. P., 1897, 1Vuttke A , Der deutsche Volksaberglaube der Gegenwart, Hamb., I860.

22

На нашу думку, треба відріжиятм викуп молодої од і! купівлі. Бо ж викуп — це ие стільки плата за молоду, скільки плата за образу, їло її заподіяно цілому родові спробою умикання дівчини. V азійських та фінських наро-дів, де переводиться проста купівля молодої s» калим, у весільних обрядах зовсім немае «лемешу умикання, і взагалі ціле весілли зводиться до виплати калиму та до відвсіення молодої II батьками до хати молодого.

23

з тексту «Повісти врем. лѣгъ». де про всі ці звичаї говориться в минулому часі.

24

В. Гматюк. Похоронні звичаї (Етнографічн, Збірник, т. XXXI. ст. 339).

25

Evolution du mariage et de la famille. Paris. 1888.

« Jf“«*'*. Over de primitive vormen etc.; De indische Sida. 1880

^Ujraud-Tt$Uon_t Les Origines du mariage et de la lamille. 1880

h primitive Familie in ihrer Entstehung und Entwicklung, Leipzig, 1888.

H. Зиберъ Очеркн первобытной экономнческой культури. Москва. 1863-

Мах Kovalevsky, Origine et l'évolution de ta famille et de la propriété. Stockholm — Paris. 1890.

26

tit В_к«ин„к Шіиплм Мііоріи л Дрпностсй. 1Я5І, і IX, і-і 3- 4, у Чкчиїнл

‘ A Фломімшяѵ Ьпжптвм лрсвннтъ оиняиь. І. т 225.

м ^нвч акииіки \ нього мгалмюго іцмг.14-1!! Судуть зазначці JU.1I

чм„num.. Бі.ігирси» народнії іборним, Болград. 1872, ст. 22. Ї5 >чаток іші праці вже був і явився в Ш томі Сборника ад народна умотворения наука и книжнина (видання м ва Освіти в Болгарії), Софія, 1890, як ми дістали видатну працю нашого іемляка проф. Макс. Ковалев ського (Marriage among the early Slaves. Folk-lore. XII. 1890). який тракту« ту саму тему і приходить майже до нх самих висновків вистудіювавши шлюб у старих слав'ян з точки погляду історично юридичного. В цій праці, а но спеціальнішій. ніж наша, читачі знайдуть багато надзвичайно цікавих і навчаючих фактів, шо стосуються до нашої теми ^ ¹

27

^ь Elisé Reclus, Les primitifs. 105; Liebrecht. Zur Volkskunde, 394—395. ^м Русскія досгопричъчатслыіости. Москва, 1915, І, ст. 94 і 101.

⁹⁷ Якушкинъ. op. dt. ст. IX — 7.

28

" F. de Saussure в своїй замітці дли Giraud-Teuion, Les Origines du mariage et de I« famille, 600.

*® У XVJI1 ст. жени* сам давав палиці свитам як емблему уповноваження ті місії. що віл ті давай їм Кали повсіші. Описані? снадебнылъ украинекил ь обрядогь. 1777. передрук в Ла/їьковс/ud Сбориикъ. 1889. !! 1. ст 165. Про так** самий лвичай в Італії, Угорщині та Бретаиі див A de Gubentatis, Storta comparais degti us» гштгіаіі m Malia. Mil 1878. Ы. 67

Цей звичай до наших днів практикувався в деякял. місцевостях Галичини та України Ui палиці, мабуть, до того нір А і тотгмиими іиоками. бю жадного сумніву грали ролю акредитивної грамоти, яка стверджувала, що дані посли справді вислані від певно» особи

" В лгяки* місцевостях цей хліб кпнчг мусить бути позичений у сусід» Ф. Нилолайчі/кь, Кіеаская Старина, 1883. II. 388 В Болгарії свати також мають палиш та хліб (краваи). Bogisit. Zbomfk sad pravn ob«î. 254—258 ^м У бойків у Галичині батіг дружби прикрашають стрічками та маленькими дзвіночками, ідо звуться там — колоколыіі Olga Rosikicwici, Obr^Jy і pieni ve&dnr ludu ruskwfto we wsi Lolime, Krak6w. 1886, 18. У захід»Й Україні (Нпвтород-Волинський повіт) маршалок також маг на ознаку свою титулу палицю в формі вил, прибрану також стрічками та дзвіночками А Верещинська, Весілля в Ост роп ол і Новгород Волинського повіту.

“ В багатьох місцевостях України та в Румунії е звичай обводити ріжними кольорами, найбільше червоним, вікна в тих хатах, де f дівчата на виданні, або також малюють,— завше червоним.— частину задньої стіни. Ф Ни-колайчукь. ор. сі!.. Кіевская Стар., 1883, II, 368

29

^м О. Roszkiewicz. op. cil., ст 12 Цей звичай, шо є складовою частиною шлюбних церемоній у стародавнії індусів (Hindous» (Weber. Indische Studien) і иаподоблюе. мабуть, ріжні хитрощі. яких вживали під час реалізації примітивної купі мі-продажу молодої, знаходять те у болгар, сербів та у чехів (Сумцовъ . О свадеби обр., 27— 28). а також у румунів (Reinsberg. Hochzeitsbrauch. 53) Звичай цей ісиус також у Франції (Laumier, Cérêtn nupt. 38—39). иноді (в департаменті Landes) з тою тільки ріжницею. шо там дівчат показу« сам батько молодої (Wall len. Moeurs, usages et coutumes. Bruxelles) Про аналогічний звичай у Франті див також Felix Pyat. Les Français peints par euxmèmes, 11. 329. В Італії також батько милодоі показу* дівчат молодому, шо запитує, чи нема«' тут дівчини на виданні (Salon Marino Abate. Usi nuzziale dei contadini della Romagna Pisa. 1878. 17). Про такі самі звичаї в Італії. Швеції та Німеччині див. A de Gubernatis, Storia comparata deglt usi nuzziali in Italia. 77—78 ^M C). Roszkiewicz. op. eit

^м У гірських мешканців Галичини старостів вибирають з-поміж рідні, кумів чи ииших селян, що користуються повагою, на це вказуі їх назва — батьки. Наука, вид. М. Наумовича. 1889. VII (липень), ст. 412.

30

93^{58 K<}“^Uy"”^t * К"**-¹'*¹*¹ Кіілпмийґькоіо повіту Правда, журнал. Львів, 1890. т. III. вип IX.

31

Хр. Воккова Весілля у Бердичівському пов. Київської губ., 1873 (руколисі.

32

|| «Няука». «ид М Наумович, Відень, VIII. ст. 474 - 475.

33

O. Raszkiewicz. Obrapdy і рісші wesdne ludu riskiego we w*i Lolinie, Krakôw, 1186. 7—11.

34

^— Там сам«, ст. 475.

■ У Болгарії, на се. Юрія,— 5 трійня — 23 квітня (Юр»А — сояце ■ сдааииській міфології), дівчата ходить у ліс та иа вол* збирати зілля, що Нош вони мастоюсль. На иіЯ настойці вовн ноті« печуть хліб у формі півкулі; nef хліб M.w сяяшеиме значений. Зверху хліб оздоблений фігурками з того самою тіста у амглнді коней, овець. рогів, хвостів І т. П-, і зветься він богояши — Любенъ КариегАѵаь. Памятиики иародмаго бита болгари, 193, 212—213.

^>т До того Сумцов idM у своїх повні праинд ирміодять майже до тих сам m a висновків. внводячн слово лоро аай од слова корова. Сумцьвъ, Хлгбъ гь обрядахъ н пѣснягь, Харькогь, І№5, 123—124.

*" Чубинський. op. cit., Хр. Вовком, op. cit.; A. Wertzzczynska, op. cit. Сумцов, очевидно, помилився, говорячи в своїй книжці про весільні обрядн. що коровай роблять дівчата (1881. ст. 135). У своїх дальших працях (ХлЪбъ і Т. д., ст. 61) він виправив цю помилку. В деяких місцевостях, однак, дівчат допускають, але не до приготуванни самого короввю, а тільки до приготування аксесуарів до нього,— хліба ріжних форм, що його печуть одночасно

35

A. Weresiczyfisk*. op. dt.

36

чужіло браитпп. потрібний каліш складають ? добровільний внесків yett «братії» Жінки, спільно куплене, нант, теля смертм чоловіка асе е власністю його роду та його бра итва {Matu Кдео-имскїй. Законь а обмчай на Кавказу Москва, І8ЖХ1, ст її). «Для молодого курда,— каже нииінй роайеький етнограф,— шлюб ut дуже трудна р*ч» бо ги ж ко самому зібрати все те, ши склала« викулне за молоду, але Ѣ такому разі майже завше бував так, то кожний члоа комуни полегшу« Це даній родині спільною допомогою, то має назву «раджі» Kovulevsky, L« Kourdt* et lea lesides, Brutellea, ІЙ90, Eilt du Huit, de la Soc R. Beige fie Géographie, 17)

Звичай робити колективні збори між товаришами молодого існує Також у литовшя иЖниая Старина», І, ст 123). У Великоросі» молодий також рекруту* сію* товариство між нарубками свого села |Пономарм-ь, Шрндо-яме обычаи. СЪперныЙ Вм іннк, 1Ä90, hont, cf. Ä0) У болгар (снує тільки прощальний яечф, шо Його влаштоау% молодий для своїх товаришів; жінок та дівчат в а цей бенкет ис допускають іВо^іьіС, Hburnlk *ada*njih provnih nbitaju u Jui *iov., 257)

ß Італії: «Se il ІеоЛаїагю menava moglle, imponeva a tuol ѵакаН un trlbuto noveUo, chiamalotiu^am ad іuutf<* [A. de Gubffrnatis, Stor comp. JegH usl nut*

У Сванетії (Кавказі кичіь. з пагоди ішіюбу CBotl дочки, діставав щонайменше барана від кожної родини свосї місиевости (Мйкс- Кавалебскій, Закон и обмчай, II, ст. 19).

'** Чубинскчі. Экспед, IV, ст.

На Білорус (Могнлеаська губернія^ ставлячи нову хату, власник, коли будову скінчено. перед тим, як вселитися в неї, приносить діжу, ставить її серед хатн та накриває білою скатіркою. Потім, рачок t» св«ю жінкою, господинею дому, він стас перед діжею, шоб йому в новій хаті не бракувало хліба. Крім того, вони обсипають збіжжям усю хату на щастя, на багаитво (Труди Этнографнч. Огд. Обш любнтелей естествози ., атнропологіи и »тнографін, т. IV. ст. 26). ,

^,t7 Ми скажемо далі про звичай обсипати молодих збіжжям та овочами. Про стосунок цього свята до свята Діоніса див. P. Decharme. Mythologie de la Grece antique, P 1879, p. 419.

37

собою дівчину (Хр. Вовкова. Весілля у Бердичівському повіті (Рукопис))

38

В деяких місцевостях, де покриття молодої не попереджує вечері, всі страви покриті тарілками; це символічно вказує на те, що голова молодої мусить бути покрита зараз же після вечері. Мати виймає бинди з її коси, знімає з неї вінок та надягає їй очіпок і намітку, як ми вже зазначили вище [Хр. Вовнова, Весілля в Бердичівському повіті (Рукопис)) . Часто, однак, покривають голову молодої вкриттям замужньої жінки після того, як вона стала нею de facto,— post deflorationem.

39

На Корсиці (Corse) «le donne fanne sedere la sposa sudiuno staio pieno di grano, et toltano ciascuna una manciata gliela versando sul capo girandole attorno e cantando in coro la b allat et ta». з бажанням їй продукувати «figli maschi in quantita» etc. (A. de Gubematis. op. cit., 278).

40

^,7e O. Roszkiewkrz, op. cit., 38. У хевсурів на Кавказі, коли рідня вбитого згоджується задовольнитись викупним. два роди залагоджують справу на спільному бенкеті; але сама передача викупного мусить мати ритуальну

41

c deo і иц alt no ul mas et fannina coniugentur Domiduco: ut sponsus in dnnto libenter esset. Aee* Malurnae ut cum viro libenter “»роля maneret, in cnbicuio antem quinque dii secreto ne paranvmph« qntdem praesentibus. colebantur: una erit. VirgintHAls dec ut libenter eupponeretur. lum Premadea: ut subacta se non male mover et el rccle comprime ratur. tertia dea. Pert undo ut sponsus concuteret et penetraret; quarta dea Venu«: ut utriquae creandae prolte fervor adesset. po»tremus erat Priapua ut vèn vena virllus insurgeret. . Et hi jogales dii dicebantur (Hotomenus, op. eil., 97. 9»)

*' В індусів священик каже м*миднм лигати на шлюбну постіль і додас, звертаючись до молодоі: «Будь весела в шлюбному ліжку, зроди дітей і цим чилоніком своїм» (Aharvasamhito, XIV, 2, 31). В Римі, як це можна бачити на малюнку, що маг назву Aлыкібрашкьке весілля, окроплювали очисткою водою хату нового подружжя, а середні віки священик творив урочисті благословення шлюбного ліжка. Иноді молоді під час благослонеиии сиділи на ліжку, але звичайно священик заходив до їх кімнати, вже як вони лежали У Зальибургсыюму ритуалі (Rituel de Salisburg) знаходимо для цього спеціальну формулу: «Deinde fiat benedicto super eos in lecto tantum cum Oremus: Benedicat Dens corpora vestra et animas vestraa et del super vos benedict»onem sicut benedixit Abraham Isaak et Jakob. Amen» Коли священик після обряду відходив, затягали завіси (Ed. du Mèril. op. cil., 44— 45). Р 1577 священик парафії Saint Ftienne du Mont в Парижі скаржимся, що яки Асі. Mtchant, один з його nape фіни, примусна його чекати до півночі дли благословенна шлюбного ліжка Pierre de Gondi наказав, щоб у май бутишму церемонія ця відбувались зи дни або принаймні ще перел вечерею (Laumier, op cit.. ХСІ) Див також щодо цього звичаю у гебрів (Guebres), ibid.. 219, в Абіссінії, Hildebrandi, De nupt vet. chnst. 106: Sie richten vor dem Hause im Hofe ein Bett aul. darin sitzt Braut und Bräutigam, dann kuvnmen drei Priester und singen überlaut: Aliiluia, und gehen mit etlichen gesingen dreimal uns Bette. .*

*'• В Італії «Siapplicava un pettine di giungo acento denti can augurii, perché il sudkio ca des sc (A. de Guberna-Us, od. cit., 141).

^1x4 Он. Гриша. Весілля в Галицькому повіті (рукопис). ^m Beauplan, Description de l'Ukraine. I25, 126

Килимово«*, <>р cit.. 170.

^ш «Не роззув» Володимире та вол по роззути Ирололка*. у X ще столітті каже Рогніда. дочка Рогаолода. як свідчить иии про те літопис (ЛЬтопись по піитськпму списку, 1871, гт 50) Задіться. шо чей зничлй. дужг старо давній та поширений у слав'яисьмому свіїі (Сумцовѵ О свяд. обмч . 29 30), ■ такій самій формі іиаходимо п.іьни в деяких східніх народів (у стародавні* иестгьріяи. ик свідчить Wood. op dt. I. 69. та > вірмеиів. як свідчить Tourntoit, Relation d'un voyage du Levant, 1717, II. 416) У стародавніх жил ut розіувании було одною і форм іивес-титури та означало початок спільиостя майиа: «Ніг aulem егві то» antiquitus in israil ргоріпцио» ut і» quando aller alteri suo juri cedebat. ut esset lirma concessio. sotvebat homo calceamenlum suum et dabat proximo suo hoc rrat (еяіітотит cessioriis in Israel* (Ruth, IV, 7), хоч, мабуть, можиа припустити також, шо в иих акт рпззувлнив кого небу дь був символом иоиижгния чи пилеглскти... Non »um dignus, procumbens solvere corrigtam calcea menlorum (Marc, I. 7). У західніх народів приймання чобіт означило підлеглість тв відмову від іиохі волі, всиновлений ходив у чоботях свого батыиі, шо взяв його іа сииа І Grimm. Deuts*hr Rechts Alterthùmer, 155. мит y Ed du Méril. op. cit. 21—22) Король острова Маи-Мурекярдо «regt Hlberniae miait calceamenta sua. praecipiem ei, ul super humeros suos in die Nalalis Domun per medium domtis suae portaret, in cunxpectu nuntiorum ejus. ul inde intefligerel. si suhjectuffl esse Magnorcgi» ( Du Congé,GIcää inf et med. lat. 11. 25. cot 2) На весіллі Івана Люфлс (Luftle) Лютер поклав одного його чобота в головах евші ппстелі. щоб вій також дістав панування га врядуваинн (Michelet, Viede Lulher. цит у Ed du Méril, op cit, 23). В колишній Німеччині молодий також узував cbokj молоду в день шлюбу В англосаксів The Mundbera (опікуй молодої) presented the bridegroom with on of Ihe bride's shoev as a taken of the transfer of autority» (Wood, op eft. II. 112) В Русільйомі. у Франції, найближчий родич молодої взував ій іавше цілком нові черевики В Ыт>» tBerry) всі присутні иа шлюбному бенкеті намагалися кити молоду, але тільки молодий досягав цього (Ed. du Méril, op cit.. 22) 6 Італії я багатьох їжолицих «Irovo indicate partico-Inrmente le scarpe come dono пиггіаіе* (A. de Gubernatis. op eft. IM) В Болгарії дел*ри | бояри і приносять пан чохи та черевики і вбуаають молоду, щоб іти до церкви; вони також дблкгть і про те, шоб укинути в черевик кілька монет | Боєнь. ор cit., 39, Чолакоаѵ op cit , 15, 24, 95. Любеиоаь, Ьаба Era. бо) Так само роблять у Великоросії, Ввмасі (Vendée) (Laisnel de la Salle, op. cit.. 34) тишо Нарешті ва Україні чобітки також звичайний подарунок, шо молодий дас своїй майбутній жінці (Чубииський, 214) Зіставляючи всі наведені факти, можна, ддаеться нам. припустити, шо слаа’ииський звичай, який наказував молодій розі у вати свого майбутнього чоловіка, мусить мати те саме походження й те саме символічне значений. шо й черевики, подаровані від молодого, можливо, шо це тільки модифікація цыло останнього звичаю, найпримітивиїїие значення якого полягало я згоді на всиновлення тв підлеглість і який придбав навіть юридичне значений. «Жінка, каже Michelet (Origines du droit français. 12, uht y l.aisnel de la Salle, ст 35),— ступала в черевик разом із тим. як вона вступала а паиунаиия ивд чоловіком».

Не меииі символічний характер, дуже бли.зькай до описаних вище звичаїв. Mat один шлюбний український обрид, шо ми його вище не зазначали і икий иідбуааггьса зараз же післи того, ик виготовлене іільне (le урочисте посилання молодому сорочки, шо іі пошила сама молода дли свого майбутнього чоловіка. Молода приносить сорочку тв кладе fl иа стіл, дружки беруть сорочку, скачують U та перев'яіують стрічками з маленьким пучком барвінку чн иишої зелені Потім беруть гідну з трьома галузками, оздоблюють її биидами, барам ком ги вівсом

і мадуть сорочку між пгттям Знизу гики чіплиють білу хустину, шо ми« иилятя собою лист мололоі. адресований до майбутньою чоловіка Потім зроблений гакни способом пакунок даюгь гпеїияльиій делегації, шо мо» йото іа нести молодому, членами цісї делегації звичайно бувають брати та ииші близькі родичі молодої Все їм робиться Ь супроводі пісень, а це вказуг иа ритуальний «арпктер івичаю В одні* з цих пісень говориться Гримнула шува рибойка в морі.

Прмплвло золото і геребро до берега.

Лгужбовому коминкові до чола.

ІІІоб світив, ик исиня зори,

Ой шоб вій з доріженьки не зблудив,

Шоб він крамиоі сорочки не згубив.

(Чуб., М 366)

Наша пісии просить місвци, шоб він освітлював дорогу дав того гимого Наїїйшоншн до дверей хати молодого, посланці співають:

Принесли гилю.

А иа гиді кошулю.

А иа коиіулі вінець...

42

Старост не »пускають Ід до «am. поки не дістануть од ии» «прано» > вигляді горілки, та вимагають у над листа, який стверджу* характер і»нього посольства В tari нлеаи таищоють. тримаючи соромну ■ руках. а іктм оддають іі молодому Свашки весь час підозріло оглядають it та запитують, «чи не приїхали еони шпигувати під приводом посольства» (Чув , Mb 379)

Поминаючи мсі ні риси ендогамії, ми хочемо звернути увагу читача на сяммхчйие значення нього звичаю. що наводить та «о* і найдавнішої старовини У стародавнії індусів «плода дарувала своєму майбутньому чоловікові сорочку, що Гі сама ткала та шила ( Atharvareda, XIV, акт у A de Gubernatis, І ІЗ) Після скінчення шлюбного ак ту індуська молода нкрива« чоловіка своєю одежею, примоклими «Вкриваю тебе одежею своєю, шо дав мені Ману, щоб ги належав мені одній, шоб ти не думав ні про яку нншѵ жінку» (Atbarvasamhita. IV. 37, иит у М. Осино на. Брачвое право древмнго востокл. Казань, 1В72. 173—174). iZùriop СиншлОимшЛ каже, шо всиновлення сороч кою було Відоме у греків в найдавніші епохи їхньої »«торії (Laisnel de la Salle. t>p cil . ЗО), і грецькі молоді міиялнся своєю одежею Взаємний обмін сорочками був звичаєм також і в иімиїн у середні віки (Gnmrn, Antiij. du droit allemand. 441; Laisnel de la Salle. 29). так само як y Франції був звичай носити в лемі, шлюбу сорочку, подаровану від молодоі, ией звичай практикуються Й лосі в Шаргр» (Chérir*). в Шори (Cher) тощо Його слосте режеио також у Болгарії та у сербів у Далмації (ibid. ЗО), І скрізь пей звичай ма< іиачеиня взаємного аси мов лейим та імтимноги зв'язку.

^ш В цей момент у стародавніх греків та римлян співали єн»голами, дуже цікаве пояснення йшло них знахеди ми в одного французького юриста «Cum vero nova nutria in lecto cotfocata euet ac ad eam marltu» accessiset* ul clamor цш nonnunquarn a vtrginibu* in primo conflictu edi soi et exaudiri non potaet epilalamia a »ul» »ocits virgmibus canebantor» <Вritsonius, ГѴ vetefi rilu nupt., 331) В Італії, поли молодих заведуть до спальні, музики ті співаки виконують довгу серенаду під іх вікнами; а цьому ici беруть участь, повторюючи на всі лади, силкуючись, нюб їх іолоси було чути икнайаалмие «Ьиооа notie. Ьиооа notlel» 4Rev. des Tradition populaire». IStJft. VI. 181 ) Згідно j старим звичлам, шо їм перетворився в богохульство тільки завдяки иалівнчайиїй иаівмосп народу, в Бретані збираються під вікнами хати чи під вікнами молодих і побожно співають Veni Creator, цей звичай існує також і иа півночі Європи, однак з особливістю, шо вже погіршує справу: «Sunt et multae caeremoniae circa lori in If oit um, ut prochi a It* presbyter, si adsit vel cleric us canat hymnum Veni Creator» (Otaus Magnus. I. I. XIV. chap 10, p. 353, цнт. Ed du Mtril. op cit., 71).

43

A. Wereszczyhska, Весілля в Острополі на Волині (Рукопис)

44

^Ht Edelst, du М<тН, «p. rît fifi, 67.

“* До ішло «ист ліспі лодас:

Хто лотів, гой вертіп,

А кому аерчено. той тсрпіп

<Чѵ6,, ст, 577, № І32>

Ои, Гриша. BtcLi.tti в Галицькому повіті (Рукопис».

О Koszkiewicx. op. Cit.. 47. Ѣ If*

"" Геродот, IV, 172

*** Дкш»р СишілімсьамА, I, V, гл. 18.

Dèmeuuitr, L’esprlt d« usages ft des coutumes des différents peuples, London, 1776, 187

⁴ Bulletin de la Société d Anthropologie. 1872, CT. 278, ^m Gava, Cêrém. nupt, 110; De Choi Itères, La foreste nuptiale. 138 139

45

^n! Edelst. du Méril, op. cit., 69— 70.

У деяких негрів «Nächst begibt sich das Paar mit Hochzeitsgesellen, Bursche und Mädchen, zusammen in eine dunkele Hütte, wo schaulich Unzucht gefröhnt wird» (Endeman, Ethnographische Zeitschrift, 1874, 38).

^я* Ои Гриша, ор. сі*. (Рукопис) : Ннчук. op. cit.. 49 Потебня, ДОмасмеміе і т. л.. ІІ_Г 25,

Про аналогічні звичаї у Франції див.: Edelst, du MèrU, ор cit., 62. ЧубинскіА, Труды экспод.. IV, 580. ^ш Боі-въ. op. cit., IV, 580,

“І Чаланоеъ, up cit.. ст. 55, примітка 2, га ст. 92. ^w 1Ь . ор, еі Іос. сії.

Laiimier. op. cit., 82.

Ib.. ст. 2<1 242.

Ib., ct. 260; Bernard Picard, op. cit., П, 79.

«Нігде в ситі мі чути, шиб »’оцті шлюбні обряди,— кім? закон Ману,— виконувались на весіллі жкиин легкої новедіихн, що втратили СММ д»воитво* (Manava Dharmu Sastra, III, ЭГ», цит в Осиповл, Брачние право дреяниго Бостон*, 4611. У СтироллвніА Грічні молодий вважав непдиим дли «б* самому вести вдову до шлюбу, в вів Т» один % Лого товаришів чи родичів. У Римі ие виконували жадних церемоній під час шлюбу з вдовию

♦ A de Gubernatis, Storia romp degli tie» nuti. У ФрдниІІ мови, щи вдруге ничпдйди »»між. we мвлм иа голові квіток, а тільки букет иа груди*. І до иеркви вели іх також вдови. іхиі близькі родичі (Gaya, op. cit, 46) В Угорщині жениться :♦ удовими дуже рідко, бо хто виїьме не дівчину, не матиме шасти иа цьому cetri (Ibidem, У Франції та в Італії і іепер роблять ше charivari під вікиаив шлюбяоі кімнати вдови Христіяаська церква meute була проти другого шлюбу, і воли, і огляду иа людську слабість, вона припускала їх, то все-таки вважала їх ta варанту нездержливість, шо ії треба було викупити публічною покуто«» tEdelsl «lu Mêril, ор cit., Ш)

М Leist (AH Arbchw Jus gentium. Jena, IÄS9, 134 paaailfl, 143 рикзіт), стараючись встановити ідентичність шлюбного рятуалу арійських народів, зазнлчк також тря стаді* у весільному святі в індусів та в ннших народів «індогерманських»: ілкладення шлюбу (Eihegründung}, означеним шлюбу {fchectnaetxung) та виклялиня шлюбу (Ehrvollxtehungl Під закладанням шлюбу вій роауміс «die Werbung des Freiere und Zusage seiim» des Gewalthabers des «Мёшепв»: означений шлюбу як «die vom Mldchengeber gestattete Handgreifung, als erster Zeichen der Machtausübung über die Frau», а під виконанням шлюбу - «die Heimtùhrung una Installierung der Braut in ihre hausfrauliche Stellung». Winternitz, що в нього ми беремо ui твердження Leist'a. закидає йому, шо він у своїх зіставленнях обмежився виключно індусами, греками, римлянами та трохи германцями, і вважає також за иедоведені його гадки про значення, наприклад, жертви корови, як Ehegründung. Нам здасться сам принцип Ляй-стоного пояснення виключно юридичним і надто штучним.

46

Taylor, Anthropology, 261 —262.

*” Comte Gobtet D'Alviela, Histoire religieux du leu Vervier, 1886, 77.

*'* Сарафовь, Спадині» руссклго ««ропа. 1*65, *8—90 '* Bugfhot. Physics and Politics, er Ul - 142 y Sit*r'a. op. сИ„ 346

^И «V курваїв (КитаїІ, кола вони налякані якоюсь канною небезпекою, найчастіше тільки гаданою, и* то полярне сяйво, старі люде наказують тимчасово обмінюватися цілому племені жінками». G. Raynaud. La femme, le mariage, la famille en Australie, Bullet de la Soc, Ethnograph.; 1890. 2e ser,, 42. p 149

¹ 3 яеликим ылоаилеиням знайшла мни цікавій праш Westennarck'a The histori of human marriage, London. 1892. 148. підтвердженим нашої думки «When the mode of contracting a marriage altered, the earlier mode, from having been a reality, survived, as a ceremony» На жаль, книжка, видана фінляндським ученим, з'явилася вже nui, коли наша праця була майже вся вже видрукувана і мн могли скористатись нею тільки напрнкінці наїиоі праш

47

У зулусів період зрілостн у парубків та дівчат відзначають великими святами, що до них обидві статі готуються шість тижнів, а иноді й шість місяців. У призначений час всі молоді дівчата идемени, які досяглн періоду зрілостм. виходять з села на беріг річки і зостаються там. цілком ізольовані, під проводом лгтньої жінки; зостають-

48

FI. Mariam, Nunta la Români, Bucuresci. 1890. Автор присвятив цілу главу цьому цікавому святу (гл. X.

49

*“ У іаіначгній ВИІДГ праці T Рильського іиаіодммо факт, шо нам здасться дианич Під час сссН окружного суду • H Смирі Іиа Київщини підсудна, бажаючи домети несилу свого чоловіка, посилаються на весільною старосту, шо мусів заступити молодого, шоб виконати його функцію дли дефлорації Свідкові стало ніяково, але один э присяжних, також селянин, дуже поважно сказав, шо игма чого йому соромитись, «би пг ж у нас такий чакои, що староста мусить заступати жгииха в разі иеобхідиости. шоб шлюб був доконаний» (Кіевская Старииа. 1890. IX, 372) Було б дуже цікаво перевіряти цгй факт чи справді or був староста, а ие дружко? Коли б факт був вірмий. ми мали б тут пережиток орава дядька з материного боку...

50

Костомарові*, журн. сБесіда», 1872, XII, 29.

51

Несторовий Літопис за Лавремтовським списком, під роком 1523 (1015).

■' Сказаній о свягыхъ Борис* и Г.тъбѴ Сильвестровый список* XVI в., нзд. Срезневскимъ. СПБ.. I860

52

Публікуючи такий цікава* документ, шо Його перства» для нас Де ла Фліз, ми не можемо іробита цього, не сказавши кілька слів про автора Йога, цілком досі невідому особу; ім'я Його не публікувалось ніде, гоц і дуже ласлу rosy* на те, щоб бути вказаним у французькому журналі, присвяченому оглядам народних трал ній А Доктор Де ла Фліз (Dr. De la Filze) був військовим лікарем у французькій імператорській гвардії; р 1812, а бою під Красним Його взято в полон, і він знайшов собі притул в гостинному домі російського генерала Гудовича Одружившись з племінницею свого протектора, він купив пізніше невеличкий маггок иа Кнівиїині та, склавши потім іспити в петербурзькій Медичній Академії, був призначений р. 1843 на посаду лікаря в Удільному Відомстві; пішов до демісії р. 1858 і вмер р. 1861. Він залишив після себе два рукописи, не видані й досі: І ) «Description médico topographique des Domaines du district de Kiev>, 1854 p. де знаходиться багато відомостей про санітарний стан селян тощо, і 2) «Description ethnographique des paysans du gouvernement de Kiev» (154 сторінки In folio), шо належать нині Музею Хрнстіянськоі Старовини при Київській Духовній Академії Ці остання праця, і якої ми II наводими наш малюнок, поділена на три частини: археологію, історію та етнографію Дві перших частини дуже цікаві навіть

і тепер; до них долучено чотири таблиці з малюнками річе* кам’яної та бронзової доби, малюнок дольмена тошо Третя частина, найважливіша, містять в собі дуже детальний опис житла, костюмів тошо. філологічні та ліигві стичні дані, весільні обряди, похороанмй ритуал, кілька пісень, прислів'я та забобони, багато народних переказів тошо. Обидві праці написані французькою тв московською мовою.

53

«Наука» Журнал. заснований Наумовнчем Відень, 1889, червень.

54

«РусеRa« Старина* 1887. XII. 23І (инт я Аиучииа. ст. 52. of> сМ І.

^и Wisla. 1992, VI, 689

" Ану чай. op at . 53 — 55. Див також: Матеріали для руссяоА етнографія. II, 120

'• Rochholz, Deutscher Glaube und Brauch. Berlin. 1867,1. 199. цнтояаие а Анучина (crop 57) Кілька лп тому ілюстровані журнал я репродукували картину Брюиа. де бу в змальований перевіз труии иа саиях у Вогелах. В Сало ні 1894 р ми запримітили картину Равеля: «Ельзаські втікачі перед ворогом року 1870*. голова родини везе жінку та ріжні речі иа санях. спускаючись з гори по дорозі лісом, і дерева в лісі вкрил мовною лист кою

55

і* Нгаі, La I6gcnde de U Mott, Pani, 1893. 60. В деяких місцевостях австрійської України (Покуття) традиція пимлме. щоб коли, що ними переносять мерця, були цілком 6U/. Серно факті* які якалують. шо біля барда - ознака ждлоби у багатьох народів, напечено н Анучни* (ор ftf.t f« а А йііЬїПІіЬ’а, Storla comp a rata (leg І і U5i lunebri, Milano. 1877, Ы. Вживання Сілмх волів Амѵчии поясних також тим. шо порода украінсьагої худоби дуже давня, бо ж українські воли, тяк само як угорські та італійські, иа думку Rütimeyer’a, няАбілмие наближаються до типу Во* primigenius.

* Açvalayana, IV. 2

* Іліяда. XXIV. 697

** H. Суицпвъ. ХлЪбъ въ обрядахъ и пЪсняхъ. Харьковъ, 1885, 67

56

Ed. Taylor, Anthropology, 199—200. Нову теорію воза запропонував недавно Е. Ган на одному з засідань берлінського Антропологічного Товариства (Zeitschrift für Ethnologie ХХѴП, Jahrg. 1895, Heft V, 342—345). Автор цієї трохи несподіваної теорії вважає, що гадка Тайлора, яку прийняв та розвинув Reuleaux (Teoretische Kinematik, Braunschw., 1875, 204), мало задовольняє, і він гадає, що перша ідея колес мусіла зродитися ще за неолітичних часів од пряслиць, які, на його думку, мали священне значення (heilig waren), «бо ж їх часто робили з дорогоцінного матеріялу, як-от з жовтого бурштину, та оздоблювали священними знаками». «Досить було насадити дві пряслиці на вісь, і віз був готовий». Автор підкреслює священну ролю пряслиць, бо він намагається довести зв'язок між возом та иншими повозами й деякими міфологічними богами північної Європи, що їм, як він гадає, були присвячені маленькі бронзові повози, які знайдено в голдштадтських розкопках латенської доби. Ми не маємо потреби розважати над цією новою теорією, бо її наукова вартість виявляється в ній самій.

57

Малюнок взято з «Histoire narrative et descriptive des anciens peuples de (’Orient» par Ch. Seignobos, I, v. in

18 avec., 110, gravures et 5 cartes. Paris, Armand Colin.

58

* Sobotka Koslllnstvo v närodnim podini NovoteskJk biblioteka, t. XXII, str І о— ІЬ Це дерепис, tue ангор йалжаг його «а рід *deptoa життя», оздоблюють у чеяія ріжинмн річами, п наприкінці весільного бенкету сіавлмть иа стіл перед молодою. Вона повинна нахилити його, а деревце прнстроене так. шо з нього тоді падає або коли с-очка. або лялька, шо має вигляд дитинки У догамеї «the tree of life is anvinted with palm, oil with drips into a pot or a shard placcd below it, and the would be mother of children prays that the great god Legba will mak her fertile». Phallism, a description of the worship of Ungarn Yoni m various parts of the world etc. Lond . 1889 (privately printed). p. 10.