Таємничий лицар

XXII

Майже світало, коли дощ нарешті припинився і дозволив почати двобій. Замковий двір перетворився на болото рідкої грязюки, що волого виблискувала у світлі сотні смолоскипів. За полем здіймався сірий туман, простягав примарні пальці вздовж блідих мурів, хапав ними замкові зубці та башти. За минулі години багато весільних гостей зникло з замку, але ті, які залишилися, знову зайняли глядацький поміст і повсідалися на мокрих соснових дошках. Серед них стояв пан Гормон Пик, оточений купкою дрібних панів та служивих лицарів.

Минуло лише кілька років з тієї пори, як Дунк служив зброєносцем панові Арлану, і він іще не забув, що й до чого: позатягав ремені не надто добре припасованого обладунку пана Глендона, прикріпив шолома до ринграфа, допоміг сісти на коня та передав йому щита. Після минулих двобоїв на щиті залишилися глибокі борозни, але вогняна куля ще збереглася.

«З виду він молоденький, наче Яйк» — подумав Дунк. — «Переляканий набурмосений хлопчак.» Його гніда кобила не мала на собі ладрів, ще й баско вигравала під вершником. «Ліпше б узяв власного коня. Ця, може, чистопородніша та хуткіша, але ж він її щойно здобув, а вершникові краще ведеться на знаному скакуні.»

— Мені потрібен спис, — мовив пан Глендон. — Бойовий спис.

Дунк пішов до риштунків зі списами. Бойові списи були коротші та важчі, ніж турнірні, що ними билися в усіх попередніх двобоях — вісім стоп суцільного ясену з гострим сталевим вістрям. Дунк вибрав одного з них, висмикнув зі стійки, провів поздовж рукою, аби впевнитися, що немає тріщин. На дальньому кінці поля один із Даемонових зброєносців подавав йому такого самого.

Лицар більше не був Скрипалем. Замість мечів та скрипок на чабраку коня був зображений триголовий дракон дому Чорножар — чорний на червоному. Також принц змив з волосся чорну фарбу, і воно спадало на комір хвилею срібла та золота, блимало під смолоскипом, наче вилощений метал. «Якби Яйк відростив волосся, то мав би таке саме» — усвідомив Дунк. Зараз він його таким навіть не уявляв, та на все свій час — колись іще побачить і на власні очі. Аби ж їм обом спершу дожити до того дня.

І знову на поміст видерся герольд.

— Пана Глендона Байстрюка звинувачено у крадіжці та вбивстві! — оголосив він. — Звинувачений стає поля, аби тягатися смертельним двобоєм у своїй невинності! Даемон з дому Чорножар, Другий тако наречений, законний король андалів, ройнарів та першолюдей, усього Семицарства повелитель і на державі господар, стає поля, аби тягатися у правдивості звинувачень проти сказаного байстрюка Глендона!

Раптом забулися кілька бурхливих років, і Дунк згадав себе на Ясенбродській луці, почув Баелора Списолама перед битвою, яка коштувала тому життя. Він поставив бойового списа на місце, висмикнув з іншої стійки турнірного: дванадцяти стоп завдовжки, тонкого, майстерно зробленого.

— Беріть оцього, — мовив він до пана Глендона. — Ми брали такі у Ясенброді, коли билися судом Седмиці.

— Але Скрипаль узяв бойового списа. Він хоче мене вбити.

— Спершу хай дотягнеться. Якщо ви поцілите вірно, його вістря вас навіть не торкнеться.

— Не знаю…

— А я знаю.

Пан Глендон вихопив у нього списа, зробив коло кобилою і затупотів до поля.

— Тоді хай береже нас обох Седмиця!

Десь на сході через блідо-рожеве небо зазміїлася блискавка. Даемон ударив боки свого огиря золотими острогами і прожогом ринув уперед, нахиляючи бойового списа зі смертоносним сталевим вістрям. Пан Глендон підняв щита і рушив назустріч, перехиляючи свого довшого списа через шию кобили, аби поцілити груди молодого пошукача престолу. Від копит летіли хвилі грязюки. Здавалося, шалений біг коней роздуває смолоскипи, повз які проносилися двое лицарів.

Дунк заплющив очі. Почув «хрясь», скрик, глухе падіння.

— Ні! — почувся болісний зойк Гормона Пика. — Ні-і-і!

Якусь мить Дунк навіть жалів його. А тоді розплющив очі. Великий чорний огир без вершника стишував крок до ристі. Дунк стрибнув уперед і вхопив його за повід. На дальньому кінці поля пан Глендон Пал розвернув кобилу і струснув у повітрі потрощеним списом. На поле, де обличчям у калюжі лежав без руху Скрипаль, ринули пахолки. Коли його підняли на ноги, він був викачаний у грязюці з голови до ніг.

— Багняний Дракон! — заволав хтось.

Сміх пробіг хвилею по дворі. А тим часом мури Білостін’я омивав світанок. За кілька ударів серця, поки Дунк та пан Кайл допомагали Глендонові Палу злізти з коня, заревла перша сурма, і вартові на мурах здійняли тривогу. Навколо замку потроху виникало з вранішнього туману велике військо.

— Ти ба! Схоже, Яйк не збрехав, — мовив до пана Кайла зачудований Дунк.