Встановлення ієрархії цілей і завдань

Скеровуючи визвольну боротьбу українського народу в періоді „миру” на шлях революції, полк. Коновалець не відкидав цим позитивної, „органічної” праці в культурно-освітній та економічній ділянках, як це помилково, або злобно твердили та ще й тепер твердять деякі політичні противники УВО й ОУН. Так званій „органічній” праці в тих ділянках — організуванні „Просвіт”, „Рідної Школи”, спортово-виховних „Соколів”, „Січей”, „Пласту” та сільськогосподарських кооперативів та інших економічних станиць присвячував полк. Коновалець сам дуже багато уваги в своїх юнацьких часах, як про це ми згадували в першій частині нашої праці, і доручав присвячувати належну увагу цим ділянкам життя й тепер членам УВО й ОУН. Полк. Коновалець як комендант УВО, а опісля провідник ОУН встановив лише конечну ієрархію цілей і завдань: на першому місці поставив він змагання за привернення самостійности соборної української держави, отже політичні цілі всенаціонального розміру й історичного значення, яким має бути підпорядкована праця й діяльність на всіх відтинках життя народу. А тому й працю в „Просвітах”, „Рідній Школі”, „Пласті”, „Соколах” і інших культурно-виховних організаціях він розумів сам і доручав розуміти всім членам УВО й ОУН як перший ступінь підготовки українського загалу до вищих, політичних завдань, а не як самоціль і як засіб відтягання нею українського громадянства від революції, як це намагалися робити опортуністичні діячі. Те саме стосується й розбудови економічного життя.

У висліді того, саме члени УВО й ОУН були найактивнішими членами всіх існуючих культурно-освітніх та економічних українських організацій та установ. Саме вони були в усіх тих організаціях найідейнішими робітниками. Тільки ж при всій тій праці вони завжди пригадували: сама розбудова „Просвіт”, кооперативів та інших установ не знищить стану поневолення українського народу, бо як довго на українських землях існуватиме стан поневолення, так довго всі здобутки українського народу в усіх ділянках, — як великими вони й не були б, — мають лише провізоричний характер: окупант може кожної хвилини все те знищити дотла. Якщо все це буде єдиною опорою змагань поневоленого народу, то ворог матиме змогу легко такий опір в пригожий момент зруйнувати. А тому основним завданням поневоленого народу мусить бути революційна мобілізація мас до остаточного завершення цілі, а вся так звана „органічна” праця мусить розглядатися як допоміжний засіб для досягнення основного завдання.

Загрузка...