Який цей світ

Початок

Моїй онучці Любавоньці

Ти дивишся, Серденько моє, на осінні листочки і не можеш відвести погляду від їх краси. Так, дорога моя Любавонько, це неймовірно гарно. Все в позолоті, в духмяності, кожна жилка, кожен капілярик опалого листка геніально продумані. Це висока досконалість так милує твій зір, велике диво світобудови на твоїй маленькій долоньці.

Усе, що існує у Вселенній, є твором Божої доброти, образом Його краси і слави.

Тепер ти розумієш, Серденько моє, чому такий незбагненно гарний менший за твою долоньку жовтий листок?..

Відвічний Бог у своїй безконечній мудрості створив світ видимий і невидимий.

Мудрі книги ділять Божі створіння на розумні й нерозумні, з душею та без душі, єства духовні і складені з духу та матерії: Наприклад, ангели - безтілесні, чисті духом, наділені глибоким розумом і великою силою волі. Вони були покликані Богом до надприродного життя Божої благодаті. Вони знали від свого Творця про Воплочення Божого Сина з Діви Марії. Отже, Серденько моє, Господь цілком довіряв їм, ділився з крилатими підданцями найпотаємнішим. А вони?..

А вони не всі, на превеликий жаль, виправдали цю високу довіру свого Пана. Під проводом Люцифера численні з них спротивилися Божим планам, впали в гординю, повстали проти свого Господа.

Як же тяженько образили вони Боже серце, сповнене до них зичливості й довіри. Бог мусив збунтованих ангелів позбутися. Кара було страшна і вічна, бо вони не хотіли покаятися за свій гріх гордості. Вони були скинуті до пекла як дияволи. Ті, що могли собі оглядати Бога лицем в лице за одну хвилю були навічно відкинуті у бездонну прірву.

У гіркоті роздумів Бог створив тоді чоловіка - розумне єство з душею й тілом. Наша душа є Божим образом і подобою, це ж частка Божого Духу, отже, прислухаймося, Серденько моє, до її голосу, до її порад перед кожним важливим поступом. Але ж і тіло наше - то Божих рук творіння, тому і є вершиною матеріальної досконалості, все, чим Бог обдарував нас, людей, є необхідним для нас, кожному з нас Творець допасував найкраще.

Ось у твоєї мами на рум'янім личку темно-карі великі очі. До її чорних кіс це так гарно. У татуся блакитні очі під русявим волоссям. Ти маєш волосся, подібне до татового, і очі, як у мами, тільки трохи світліші. Ні мамуся, ні татко не хотіли б нізащо в світі, щоб у їх Любавки змінився колір очей. Тільки така, яка Ти є, їм наймиліша. Бо таку Тебе дав їм Бог, саме такою Тебе любить старша сестричка Анна і ми всі. Люди фарбують волосся, губи, щоки, нігті, підводять очі, малюють брови. Іноді це виглядає вдало. Але найліпші барви ті, що нам вділив Господь. Найгармонійніші тільки ті риси і форми. Кожен з нас – великий окремішний Божий проект. І нічого мудрішого ніхто ще собі не вигадав.

Ти скажеш, Серденько моє, що є люди з вадами.

Але розміркуй ось над чим. Бог підніс перших людей Своєю благодаттю до надприродного стану, їх розум був ясний і незатемнений, а воля вільна й незалежна, бо тіло не потребувало нічого, тіло було самодостатнє. Вони отримали контроль над видимим світом, жили щасливо у раю і не мали вмирати. Ці Божі дари були призначені не тільки Адамові й Еві, а всім нам. Уявляєш, Серденько моє, нас усіх Творець хотів узяти собі до неба з тілом і душею. Він це нашому родові обіцяв. Бог так благословив праведного Ноя, врятованого з родиною під час потопу: "Ростіть і множтеся та наповнюйте землю... Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знак заповіту між Мною та між землею". (Буття, 9:1,13)

Але що подіяти, коли перші люди, як і ті бунтівні ангели, не витримали домови. Їм забаглося самим собі визначати дорогу до щастя, вони замало вірили Божим обіцянкам, взяли та й переступили Божу заповідь - вкусили плід з дерева пізнання добра і зла.

Ти уже розумієш, Серденько моє, що будь-яке пізнання мимо Бога, без Бога, поза Його благословенням, баламутить людину.

Бог бачив, що то диявол намовив Адама й Еву на зле. І Він не засудив людей до пекла, як збурених ангелів. Але вже люди не стали Божими дітьми, втратили безсмерття, рай, інші дари. І після вигнання Адама та Еви з раю, і після потопу люди зривали Божу з ними домову, кривдили свого Творця, гнівили Його непослухом. Та все ж Всевишній пощадив людей - дав нам вибір. Кожен з нас має право піти дорогою, що веде до Бога чи іншою - до диявола. Бог пригрозив спокусникові, який хотів зруйнувати проект Творця Небесного щодо всього людського роду, - сказав сатані: "ІЯ покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її: Воно зітре тобі голову...". (Буття, 3:15)

Цією жінкою Бог вбачав Пречисту Діву Марію, другу Еву, а Її потомок - це Ісус Христос, другий Адам, що знищить силу диявола.

Що б діяли бідні люди, якби Бог не змилосердився над ними і не дав надії, що з Евиного роду з'явиться колись незанапащена первородним гріхом жінка, яка спричиниться до викупу великої провини людей перед Богом та до повернення втраченого щастя.

Тяжко заплатили Адам і Ева за свій непослух Божій волі, гірко зносили втрату Божої благодаті, але, каючися, передали своїм потомкам Господню благовість, що Спаситель світу народиться від жінки.

Твоя сестричка, Любавонько, вивчає сходознавство в університеті, і вона Тобі може потвердити із вивчення історії народів Сходу, що в Японії, в Індії і на Тібеті (а власне на Сході була колиска народів) спервовіку передавалися повір'я, що божок Фо народиться з святої жінки. Китайський цар Гоанг - син небес, мав бути зачатий в лоні жінки від блискавки й спасти людей. Цар Яо, що правив під час потопу і був засновником першої хінської династії і цар Ю мали народитися чудом від святої жінки. Будду народить дівиця Мга-Магая. А сіамський божок Соммоноходом має воплотитися з діви від сонячного променя. Так само брамани вірять, що спаситель світу народиться з чистої діви.

Так що, Серденько моє, легендарні повір'я старовинних народів через багато-багато тисячоліть несли людям Божу благовість, передану нашим праотцям Адамові й Еві.

І біблійні пророки за десятки століть до народження Спасителя роду людського - Ісуса Христа передбачили Його Воплочення з невинної Діви - неторкнутої первородним гріхом.

Така з усіх жінок на землі була насправді тільки Вона одна. Правильно, Серденько моє, це Пречиста Діва Марія - Богородиця або ще - Міст межи Богом і людьми.

Розбійник

Три мудреці зі сходу поспішили поклонитися Новонародженому Ісусові. Вони прийшли в Єрусалим і спитали:

- Де Цар Юдейський, що оце народився? Бо ми бачили Його зорю на сході і прийшли поклонитися.

Від цих слів стривожився цар Ірод-правитель Юдеї. Збирає всіх первосвящеників і книжників та й питає, де Христос народився.

- У Вифлеємі, бо так написано пророком.

- Ідіть та розпитайтеся пильно про Дитя, і коли найдете, сповістіть мені, щоб і я пішов Йому вклонитись - сказав Ірод мудрецям на прощання.

Пустилися мудреці в дорогу. Зоря, що бачили її на сході, вела їх, аж стала і засіяла на землю. Увійшли усі три з поклоном і дарами до убогої хатини й упали ниць перед Немовлям і Марією - Матір'ю Його та віддали золото, ладан і миро, що було на ті часи найбільшими коштовностями.

Велика благодать упала на них, і мудреці почули уві сні попередження Ангела не повертати до Ірода. Так вони і вирушили у свій край іншою дорогою.

Свята Родина була така убога, як ніхто. Для потомків царя Давида - Йосифа і Марі не знайшлося найменшого куточка у заїздах, коли вони прибули до Вифлеєму на царський перепис населення. Тому вони й заночували на полонині у пастушій стаєньці, і Марія поклала Новонародженого в ясла на недоїдене волом сіно. Для Бога-Спасителя роду людського не знайшлося у людей будь-якого ліпшого притулку.

Але Свята Родина була яка забідна, така й защаслива. Йосиф побожно дивився на Марію, на свою Непорочну Обручницю, на Її неземну красу, оповиту невинністю і небесним сіянням, на її Сина - свого тепер Сина й водночас Божого Сина, і не йняв віри, що він, давши колись обіт назорея-дівственника, тепер має опікувати, виховувати самого Бога... Йому була і страшно, і радісно, глибокі почуття вирували, перетворюючи Йосифове серце в бентежне море, сонячне й тривожне. Йому, притомленому, все це переходило в сон, і зливалася дійсність з дивним видивом, аж те видиво постало перед ним Ангелом Господнім. Він сказав:

- Встань, візьми Дитя, Його Матір і тікайте до Єгипту, перебудьте там, доки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб убити його.

Схопився чоловік без роздумувань, став будити Марію, що чуйно спала коло Новонародженого. Намагається говорити спокійно, аби не стривожити молодої Матері-годувальниці.

Марія сприймає голову родина, як належить. Вона вся у волі Божій. Нашвидку одягає Дитинку, збирає найнеобхідніші речі, Йосиф також складає те, що найбільш конечне - і все зав’язує в клунок. Марія вдячна Богові за опіку Сина, але серце Її защеміло - згадала слова, мовлені Їй у храмі Праведним Симеоном: "Тобі Самій меч прошиє душу". Мудреці визнали Її Сина Царем царів, Владикою владик, а тієї ночі вони мусять тікати в далеку чужину як найтяжчі злочинці.

Серед ночі непомітно, в Божій опіці, Свята Родина покидає Давидове місто. Марія несе найдорожче - Дитину, Йосиф - небагаті пожитки у клунку. Просять Господа, щоби післав їм Ангела-Хоронителя, бо попереду важка путь у п'ятдесят днів через Арабську пустелю - аж до місця, де нині місто Каїр. Йосиф витривалий і сильний, але ж Вона після пологів, та й Дитя маленьке...

Що чатує на них продовж подорожі? Розбійники? Дикі звірі? Ворожі народи? Скільки небезпек постигне їх у дорозі? Дощі, вітер, піски, спека, холод... Як усе це витримати з крихітним Немовлям? Але вони все готові витерпіти, все знести задля порятунку Ісуса.

Не одну ніч провела Свята родина під голим небом. Йосиф не раз нахильці стояв над Матір'ю і Сином, він затуляв широкими раменами теслі вітер і дощ - нехай спочинуть, бо вдосвіта йти і йти...

Та ось якось під захід сонця доходять до намету. Це щастя - на безлюдді натрапити намет. Переповити, а може вдасться і скупати Дитинку, виснажену тяжкою подорожжю. Випрати пеленочки, пересушити і полатати вбрання. Невже це сьогодні буде?!

Назустріч виходить господар. Яке в нього страшне обличчя! Перекривлений рот, захланні, злі очі. Він от-от виллє на некликаних гостей свій жовч, купу образ, вилає і прожене, а, може, і скривдить, а чому й ні? - у них он якісь пожитки. Та ні, в молоденької і такої змарнілої жінки малесенький згорточок на руках - Він плаче, і хиже серце пустельника м'якне.

- Заходьте, - буркає невдоволено господар.

А куди їм діватися - ідуть до намету. Там вогнище, господиня, привітніша від свого чоловіка, готує якусь страву. Смачно пахне. Вона припрошує до нехитрої вечері й подорожніх.

- Але чи не можна наперед скупати Дитину, добра господине, попросила Гостя.

Жінка принесла балійку, налила теплої води. Втішаючись жаданим купелем Сина, Непорочна Діва завважила, що синок господарів-одноліток Ісуса - весь вкритий струпами, мабуть, проказою... І постановила собі помогти:

- Скупайте в цій воді й свого хлопчика.

Послухалася жінка, опустила хворого сина в ще теплу купіль по Ісусі.

І сталося чудо: струпи, всі до одного, зникли з тіла нещасного немовляти. Дитина зцілилася. Мати плакала з радості, а батько пройнявся вдячністю до цієї прекрасної і такої незвичайної Подорожньої. І хоч він досі чинив людям тільки зло, бо займався розбоєм та грабежами, цю Родину випровадив з почестями і подякою.

Та син розбійника підріс і пішов татовою дорогою. Їх з дружком схопили і за численні вбивства та грабунки засудили до розп'яття. Ось перед стратою каже Дизма товаришеві по нещастю:

- Завтра нас приб'ють до хрестів. Там і сконаємо в муках. Я бачив, як привели ще одного. Його також скарають на хресті. ЛЮДИ кричали: "Ісус, Ісус...". Дивно, коли я був у колисці, мав якісь рани на всьому тілі. Невиліковні. Батько вповідав, що до нас попросилися переночувати подорожні чоловік із жінкою і Сином у сповитку. Дитину ту скупали, і ніби жінка порадила воду не виливати, а викупати у ній мене. І я враз по тій купелі видужав. Ту Дитину також звали Ісус. А жінка була неземної краси. Чомусь мені це прийшло в голову.. .

- Ет, якась чаклунка, - неуважно кинув другий, оторопілий від передчуття кари.

- Та ні, тато мені казав.. .

- Тато.., тато йому казав .., роздратовано ревкнув другий. - Ліпше був би навчив не потрапити до рук оцим песиголовцям. Як ти можеш ще про щось патякати перед таким страшним нашим кінцем!.. Замовкни!..

Ісуса прибивали останнім. Його хрест звели і закопали поміж двома розбійницькими. Тих двох не чіпали. А над Ісусом продовжували глумитися. Шпигали сулицями і без того понівечене тортурами Його тіло.

Насміхалися старшини:

- Він інших спасав - нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець!

І вояки також збиткувалися. Тикали Йому до рота губку з оцетом на довгій тичці, примовляючи:

- Коли Цар Ти Юдейський - спаси Себе Сам!

Над головою Ісуса був прибитий надпис письмом грецьким, латинським і гебрейським: "Це - Цар Юдейський".

Дизма то непритомнів з болю, то приходив у себе і бачив, як корчиться його товариш зліва від Ісуса, як оскверняє словами всіх і все. Він бачив також у натовпі кількох плачучих жінок - "вони за Ним плачуть" - подумав крізь прокльони другого розбійника. Ось найстарша умліває раз по раз, мабуть Його Мати... "Добре, що моя мама не діждала бачити моєї ганебної смерті..."

А товариш-розбійник зачепив і свого Сусіда по хресту:

- Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!

І брутально обізвав терплячого Мученика, що зводив очі до неба.

- Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? - заступився за Христа розбійник справа. - Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо - Цей же жодного зла не вчинив.

І, тамуючи біль, промовив до Ісуса:

- Згадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Свое!

І промовив до вмираючого розбійника Дизми Ісус:

- Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!

І привиділася Дизмі у білому мама, схилена над його колискою і незбагненно гарна інша, зодягнута в сонце, молоденька Жінка, що поклала свого скупану Дитину, а його, струпавого, взяла ніжно на руки й опустила в літепло - і так йому добре стало, так легко, минулися болі, тодішні й теперішні, минулося все.. .

"Бог хоче, щоб усі люди спаслися

і прийшли до розуміння правди."

(Тим. 2.4)

Мати світу

Тошу Фукамі з вдячністю

Любов - корона всіх чеснот, вершина досконалості, якої розумна істота може сягнути.

Чесніша від Херувимів і Славніша від усіх Серафимів любила Бога більше, ніж усі Небесні Сили. Адже Вона під своїм Пресвятим Серцем носила саму Любов.

"Бог є Любов" (І.Ів.4. І 6).

Вона породила для нас Предвічну Любов. Кормила своїм молоком. Навчала говорити, ступати перші кроки. Щоденно турбувалася про Ісуса.

3 якою любов'ю і жертовністю Вона все те виконувала. Шила, прала, варила, купала...

Хто злічить усе те, що Божа Матінка зробила для Ісуса - Божого Сина.

Водночас з любови до Бога Вона любила ближніх. Її серце було дуже співчутливе.

Вона спішить на допомогу всім, не тільки християнам. Вона - Мати всіх людей, бо Мати Бога поважає і любить Його творіння.

Ісус Христос прийшов спасти всіх на землі. "Бог бо так полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, жив життям вічним. Бо Бог не послав у світ Сина світ засудити, але, щоб Ним - спасти світ " (Ів. 3.16-17).

"...Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння та відпущення гріхів усім народам... " (Лк. 24.46 - 47).

Святі Діяння розповідають про навернення сотника Корнилія. Він же був поганин-римлянин. Охрестив його святий Петро. І коли апостолові в Єрусалимі стали докоряти, він свої пояснення закінчив так: "Коли, отже, Бог дав такий самий дар їм (поганам), як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг був стати Богові на перешкоді?". Почувши це, замовкли і хвалили Бога, кажучи: "Отже, й поганам дав Бог покаяння, щоб мали життя". (Дії 1 1.17-18)

Наші предки також були поганами. Пречиста Діва випросила для нашого народу світло святої віри. Понад тисячу років вони просять у Неї заступництва, допомоги. Пречиста Божа Мати бажає, щоб усі народи прийшли до пізнання правди, щоб спаслися. Це Її найсвятіша місія.

Місто Сендай у Японії вшановувало трьохсотріччя з дня смерті дуже славного державного мужа-князя Дате Масамуне. Він же колись і запросив перших місіонерів отців Францісканців до провінції Сендай і до Північної Японії. Отці під проводом блаженного Луки Сотеля розвинули колосальну місіонерську працю в цій мудрій, розвинутій країні.

На урочистості з нагоди трьохсотріччя від дня смерті видатного японського державного і громадського діяча запросили і священика з Бразилії отця Миколу Маріяна Іваніва, щоб він прочитав доповідь про Дате Масамуне.

Отець приїхав до Японії.

Після доповіді, як він розповідає у своїй книзі "Оце Мати твоя" (Прудентопіль - Бразилія, 1986 р.), до нього приступив один пан і запросив до себе в гості. Священик прийняв запрошення і прийшов до дому того поважного японця, як вони домовилися, наступного дня пополудні. Господар прийняв його дуже сердечно і пояснив причину цієї зустрічі.

Він розповів:

"Я не християнин. Після смерті Дате Масамуне сталися великі зміни. Ті, що були навернуті у християнство, переслідувалися. Вони змушені були тікати в гори, до інших провінцій. Мої предки прийняли були християнську віру. Але з часом усе перемінилося".

Він підійшов до стіни і вийняв зі сховку валізочку. При цьому продовжував бесіду:

"3 тих часів збереглася у мене одна пам'ятка. Я є її єдиним сторожем. Це родинна пам'ятка. Я її успадкував. Дуже прошу Вас, щоб Ви мені пояснили, що вона означає..."

Він відчинив валізочку, й отець побачив невеличку статуетку Пресвятої Діви Марії. Вона було голубого кольору, але від часу місцями почорніла. Внизу, на п’єдесталі, були вибиті слово латинською мовою: "Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво".

- Як ця статуетка опинилася у Вас?.. Чи знаєте її історію? - запитав здивований гість.

- Дещо знаю.

І господар повів розповідь:

"Ця статуйка походить від мого прапрадіда. Він мав сина та невістку. Але вони померли і зоставили сиротами хлопчика і двох дівчаток. Мій прапрадід їх виховував. І ось дванадцятирічний його онук тяжко захворів. Коли вже не було ніякої надії на його видужання, мій прапрадід усіх випросив з кімнати, одягнув онука у святкове вбрання, відчинив сховок. У ніші було оця статуйка. Прапрадід поклонився. Став на коліна і довго молився. Потім кивнув малому, щоб він також уклякнув. Узяв у свої долоні гарячі руки хворого хлопця і проказав: "Пресвята Діво Маріє, Ти все можеш. А коли хтось має померти у цій хаті, то забери мене, а вирятуй цю дитину!"

Це розповідав мені мій дідуньо. Саме він був тим безнадійно хворим хлопчиком. Він розповідав, що після молитви відчув велику слабість у всьому тілі, захотів дуже спати - і попросився у ліжко. Його дід підніс руки вгору, до статуйки, і кілька разів подякував.

Заніс онука до ліжка, роздягнув, накрив, поцілував.

Хлопець спав довго-довго. Прокинувся і побачив сестричок, які стояли на колінах коло його ліжка і гірко плакали. Малий почав їх заспокоювати, кажучи, що він уже цілком здоровий, бо дідуньо молився за нього.

На це вони ще голосніше заридали, а старша сестра промовила:

- Дідуньо цієї ночі померли.

Цю статуйку мій дідусь оберігав і передав мені. Я дав йому слово, що так само буду її все життя берегти. Але я прошу Вас, отче, поясніть мені, хто ця Пречиста Діва..."

Пояснення було довге. Священик закінчив його молитвою "Богородице Діво". Господар попросив продиктувати йому цю молитву.

Потім забажав, щоб вони уклякнули на коліна, - і проказав ту молитву перший раз.

Ото, полюбив Єси правду в глибинах,

і в таємних речах виявляєш премудрість мені.

Книга Псалмів 51, 8

Зодягнена в сонце

Приготування завершено. Трирічна дівчинка у довгому білому, ледь золотистому, вбранні виглядає чисто як ангелик.

Її голубині очі сяють покірністю і щастям.

Сьогодні маленьку Марію відводять до Єрусалимського храму, де Вона, крихітна, залишиться без мами і татка.

Назустріч Їй виходять дівиці - "доньки Господа". Радісно Її вітають. Вони всі в довгих темно-синіх туніках, вперезані білим поясом, кінці якого спадають аж до землі. Голови накриті білим покривалом-шалем, яким на вулиці можна заслонити лице від посторонніх. На ногах у всіх - сандалі.

Скоро і маленька "донька Господа" Марі буде носити такий однострій.

А поки-що Вона міцно обнімає свою маму за шию - востаннє сидить у неї на руках, бо ось через кілька хвилин буде передана в руки Господа.

Обряд Введення відбувався на подвір'ї жінок Єрусалимського храму. Все тут почалося жертвою священиків, які були у круглих шапках - тюрбанах, білих лляних туніках без фалд, перев'язаних мережаним поясом у чотирьох священних барвах. Усі священики, у тому числі Захарія - свояк маленької Марії, згодом батько Йоана Хрестителя, а також Левіти були босі, бо ходили по святому місці. Батько Марії, старенький святий Йоаким, віддає священикам "жертву достатку" - ягня. Це офіра Богові.

Один із священиків сходить від жертовника на подвір'я жінок, щоб закінчити обряд. Це найвідповідальніша, найтрепетніша хвилина. Свята Анна, тримаючи єдину свою донечку на раменах - тепер дівчинка уже з накритою головою, - виходить зі своїм чоловіком святим Йоакимом.

Мати сказала священикові:

- Я прийшла офірувати тобі дар, який я прийняла від Бога.

Захарій приймає дар - Марію в Ім'я Боже, благословляє схилених батьків:

- Ізраїлю, хай Господь зверне своє світло на тебе; хай збагатить тебе в усьому і дасть тобі Мир.

Грають арфи, священики співають благодарственну пісню - і цим закінчується Введення Пречистої Діви Марії в храм.

Святі літні батьки разом з донечкою відбули перед цим торжественне семиденне очищення попелом та іссопом, ото ж і вони були перебрані в білий одяг, як і їх дитятко, як і священики - і все це виглядало так, як у Давидовому 5 1 -му псалмі: "Очисти іссопом мене - і буду я чистий, омий Ти мене - і я стану біліший від снігу". Саме так - урочисто і святково, під спів і звуки арф, дійшло кінця велике свято з центром уваги на маленьку дівчинку.

І відбулося це прохолодного дня, 21 листопада (4 грудня за н. ст.), в часі черги служби в святині родича Марії священика Захарії.

Священики й усі люди бачили в Ній незвичайно гарну й побожну дівчинку, посвячену на службу Богові, але ангели бачили в Ній Чисту Діву, свою Царицю, про яку говорив пророк Ісая та яку оспівував мудрий Соломон, небесну Еву, що мала принести нове життя у світ.

У душі ж самої Марії оселився Святий Дух; він освячував кожен Її рух, кожен подих.

Відтепер Вона мала провести свій золотий дитячий вік у храмі на службі Богові.

Коли Їй, заглибленій у молитву, після дитячих ігор та веселощів мама сповістила, що Її скоро віддадуть до Божого храму, зраділа Її душа:

"І нехай Я дістанусь до Божого жертовника, до Бога розради й потіхи Моєї..." (Пс.43, 4). "То місце Мого відпочинку на вічні віки, пробуватиму тут... "(Пс.132, 14).

Як же було батькам, осамотілим знов?..

Один Бог знає.

Жертва було надзвичайно велика.

Але вона мусила бути.

* * *

Йоаким і Анна провадили подружнє життя поблизу Назарету. Йоаким походив з царського роду Давида, Анна - з покоління Леві священицького роду Арона. Були вона дуже побожні. Усі прибутки ділили натроє і першу частку жертвували Богові - до своєї синагоги і Єрусалимської святині, другу віддавали убогим, а третю пайку лишали на свій прожиток.

Одну велику гризоту вона мали. Не було у них дітей. А так, як ізраїльський нарід, з якого мав вийти Месія, уважав подружнє життя і потомство з нього частиною Божого плану в довершенні відкуплення людського роду, то подружжя не було лише приватною, а загальною справою цілого народу. Подружжя без потомство було знаком Божої неласки, бо бездітні вважалися виключеними з Божих планів.

Йоаким і Анна ходили з похиленими головами, терпіли осуд і посмішкування. Але вона не нарікали на Бога, згодилися з Його волею. Хоча і в літньому віці не тратили надії, просили у Бога дитинку, постили, давали щедрі милостині.

І Господь зважив на їх терпіння, вислухав їх молитов.

Протоєвангеліє Якова розказує: "Ангел Господній до нього сказав: "Йоакиме, Йоакиме, Господь вислухав твоєї молитви. Іди зараз, бо твоя жінка Анна зачала в своїй утробі . А сама Анна промовила: "Тепер я певна, що Господь і Бог мій поблагословив мене, і вдова вже не е вдовою. Я, що було без дитини, зачну її".

І зложила Анна обітницю:

"Як Господь мій Бог живе, коли я породжу хлопця або дівчину, я принесу дитину в дар Господу Богу моєму і вона буде служити Йому по всі дні свого життя".

Це засвідчує Протоєвангеліє Якова, написане 150 року. Воно перший раз згадує Йоакима й Анну - батьків Пречистої Діви Марії. Ця книга було у великій пошані у первісній церкві, про що стверджують її переклади на численні мови. На цьому Протоєвангелі основані інші апокрифічні твори про Пречисту Діву Марію й дитячі роки Ісуса Христа. І хоч в Євангеліях немає докладних відомостей про батьків Пречистої, святий Лука подає, що Вона було родичкою Єлисавети, дружини священика Захарії, тому Її родовід не важко було ствердити. А так, як згідно з пророцтвом, існувало загальне переконання, що Месія прийде з роду Давида, то родоводи його нащадків були під особливою увагою, записувалися в родовідні списки члени не лише чоловічої, а й побічних ліній.

І ось настав той щасливий переломний для людей день, коли закінчився Старий Завіт Божого Закону й розпочався Новий Завіт Божої ласки.

Скільки радості спожили того дня старенькі Йоаким і Анна. Їм Бог післав дівчинку! Вони назвали Її Марією (Маріам).

Вона народилася в суботу 8 вересня 743 року від заложення міста Риму - 21 вересня за новим стилем.

Всі сусіди радувалися разом з праведними батьками.

Найвищу втіху відчували Йоаким і Анна. За п'ятдесят років свого подружнього життя зазнали вона багато горя через глум і погорду, з причини їхньої бездітності. П'ятдесят років смутку! Смутку й покори. Покори й невгасної надії. Дні журби і ночі сліз позаду. До їх дому аж цієї осінньої днини завітала погожа радість. Ніхто не посміє про них лихословити, вважати їх забутими Богом, посуджувати за Божий проклін.

Важко було висловити ту невимовну радість.

Прийшли святі Захарія і Єлисавета поділити радість зі своїми родичами. Вони, як ніхто інший, знають що таке людська наруга над бездітними, самі її зносять багато літ.

Раділо саме небо.

Раділи душі в Аді [Ад - місце очікування; там душі старозавітних праведників чекали приходу Спасителя.], що очікували приходу Спасителя. Раділи ангели, бо народилася їхня Цариця, Мати Царя царів і Владики владик. Раділа Пресвята Трійця найсвятішій людській істоті, захороненій в лоні матері від первородного гріха, найдосконалішій між небесними і земними творіннями.

Відчувала грішна земля: сталося щось велике.

Започаткувалася надія на відкуплення світу.

Господь Бог, караючи наших прабатьків Адама й Еву за переступлення Його заповіді через намову змія-диявола, сказав, що між ним (дияволом) і жінкою настане ворожнеча, а її потомок роздавить йому голову.

Тією жінкою була Пречиста Діва Марія, яку Бог обрав на Матір Ісуса Христа. Але ж діткнута гріхом, первородним чи особистим, була би хоч якийсь час під владою диявола. Отже Бог не міг допускати такої спілки зі своїм супротивником. Пречиста Богоматір мусила бути вільною від усякого гріха, бо мала за Божим планом перемогти сатану.

Вона мусила бути і була непорочно зачата.

Усі великі речі, передсказані про Неї пророками Старого Завіту, всі дивні явління, пов'язані з народженням Ісуса Христа, Її Сина, доводять, що Вона перед віками була обрана Небесним Творцем на Матір Його Сина - Бога, який мав узяти від Неї своє людське тіло й замешкати аж на 33 роки між нами на землі, аби спасти наші душі.

Бог - сама святість, диявол - джерело гріха. Бог не міг допустити, щоби Його Син був зачатий у лоні жінка, яка була б хоч на якусь мить під силою диявола, тому звільнив Її від плями первородного гріха у хвилині Її зачаття, і тому в часі Благовіщення Архангел Гавриїл назве Її "благодатною". А це означає, що Вона з Божої волі не підлягала жодному гріхові - ні первородному, ні особистому.

Святий Євангеліст Іван в своєму "Об'явленні", у 12 главі, описує видіння:

"І знамення велике була видно на небі: жінка, зодягнена в сонце, і місяць під її стопами, на її голові вінець із дванадцятьох зір"(І2.1).

Ота жінка - то Непорочна Діва Марія. Мати й Діва, вільна від усякого гріха, від будь якої провини. Не могло бути, щоб Сама Святість - Ісус Христос мав матір, що була би з первородним гріхом, щоб їдь пекельного змія затруїла Її душу, щоб Нею заволодів нечистий хоч на одну-однісіньку мить. Святість і гріх абсолютно несумісні.

Божий Ангел сказав Марії: "Радуйся, благодатна, Господь з Тобою". Благодатна - отже, повна Божої ласки. Не міг би він тих слів сказати, якби Вона була зачата в лоні матері з первородним гріхом. А слова Ангела: "Благословенна Ти між жінками" засвідчують вибір Всевишнього Її одної з поміж усіх на землі. Пречистою і Непорочною Вона прийшла на світ, народила Сина-Бога, Пречистою і Непорочною зосталася і після Його народження, в святій недоторканості прожила все своє життя, не знаючи мужа, Пречистою і Непорочною пішла із земного життя - Бог узяв Її душу разом із тілом до неба.

Вірять в цю правду на всій землі. Бо зародилася вона в Божих планах і передана була першим людям.

І не тільки отці Християнських церков, а й богослови, філософи застановлюються, роздумують над цією правдою, дають свої пояснення. Ось одне з аргументованих пояснень. Францісканський філософ і богослов о. Іван Дунс Скот каже, що Пречиста Діва Марія не є очищена в зачатті від первородного гріха, але Вона наперед захоронена від нього. Святий Єфрем Сирин складає молитву: "Ти, Господи, і Твоя Мати, ви одинокі під кожним оглядом святі, бо ані в Тобі, ані в Твоїй Матінці нема жодної плями".

У східних Менологіях говориться про непорочність Діви Марії так: "Через особливе Провидіння Богові подобалося, щоб Пречиста Діва була чистою від першої хвилини свого життя, щоб була достойною зачати й породити Ісуса Христа, Воплочене Слово". У Менології від 984 року згадується про едикт імператора Василя ІІ Македонця: відзначати свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці 9 грудня (22 грудня за н.ст.).

Цікаво, що і мохаммедяни також сповідують Непорочність Богоматері. Їх вчення гласить: "Кожен потомок Адама від хвилини свого приходу на світ є діткнений сатаною; однак Ісус і Марія мусіли бути з цього винятками. Бог поклав завісу між ними і сатаною, і вона захоронила їх від його (сатанинського) фатального діткнення".

* * *

Віддання Пречистої Діви Марії до храму відбулося 21 листопада в дощову й холодну пору. Якраз дочекалися черги богослужіння свояка священика Захарії і вирушили в дорогу до храму.

За законом Мойсея кожна мати по народженні дівчинки мусіла стриматися від участі в святих речах вдвічі довше, ніж після народження сина - аж 66 днів. Можливо це тому, що через жінку світ упав у гріх. Дотримуючи приписи закону, - принести жертву й відбути у храмі обряд очищення, - свята Анна, хоч і непорочно зачала дитину, принесла свою доньку до храму, віддала в жертву двох голубів. Відбуваючи обряд очищення, вона ще раз повторила свою обітницю посвятити Марію на цілковиту службу Господу Богу в Єрусалимському храмі.

Три роки пролетіли, як три дні. Недовго тішилися своєю єдиною дитиною старенькі батьки. Вона була для них такою великою радістю в їх домі, що годі й описати. Вони могли ще не віддавати Її до святині, ще побути разом зі своїм щастям, єдиною розрадою і поміччю на схилі літ. Але вона не баряться виконати свого обіцянку перед Богом.

Жертва Йоакима й Анни було надзвичайно велика.

Заспокоювало батьківські серця те, що вона віддають Її в Божий храм до свого родича, який попіклується маленькою ще дитиною. Тай жити переберуться до Єрусалиму, щоб мати змогу частіше відвідувати донечку. Маленька Марія любила доброго побожного священика Захарію, Вона його знала до Введення. Захарія згодом стане батьком, його вже також немолода дружина Єлисавета приведе на світ майбутнього Предтечу Ісуса Христа - святого Івана Хрестителя. Це був найкращий вибір святих Йоакима й Анни, бо хто ж міг краще опікуватися їх малою донею, як не родич - ревний і праведний священик Захарія.

Це передання засвідчують як християнська наука, зокрема патріарх святий Герман, так і мохаммедський Коран, кажучи, що Бог передав Марію "уакафальгові Захарії" на виховання.

А виховували молоденьких дівчат при храмі дуже ретельно. Ця поважна місія лягала на плечі чеснотливим жінкам. При Єрусалимському храмі, наприклад, опікувалася дівчатами, відданими на службу Богові, пророчиця Анна. Батьки віддавали дівчат до храму, зробивши Богові обітницю або на кілька років, або назавжди. Через кілька літ можна було заплатити викуп сумою 50 сиклів і забрати посвячену доньку додому. Такі часові обіти називалися "позикою Богові". Посвячених дівиць називали "доньками Господа".

Усі "доньки Господа" жили в окремих приміщеннях, спеціально для цієї мети пристосованих при храмі. Вони носили темно-сині однострої з довгим білим поясом, голову покривали білими шалями. Це виглядало скромно і гарно.

Заняття "доньок Господа" починалося вдосвіта. Всі чистенько вмивалися, разом із побожними жінками йшли до перистилю, оточеного балконами, і там сідали на почесному місці. Вони мали також окреме почесне місце у перистилю жінок. Про це описують святий Василій Великий, святий Григорій Ніссейський та святий Кирило Єрусалимський. При храмі від давніх часів був звичай, що діви, посвячені на службу Богові, брали участь у різних релігійних обходах-співали, грали на інструментах, навіть танцювали. Їх дівицтво високо цінувалося.

Звучали вранішні труби - усі діви у перистилю схиляли додолу свої голови й промовляли молитву Ездри, яку вважали законовчителі найбільш успішною перед Господом: "О, Боже, хай Твоє ім'я буде прославлене й освячене в світі, який Ти створив по Своєму уподобанню; хай буде Твоє царство; хай прийде відкуплення і скоро з'явиться Месія!"

Після молитов читали уступи із книг, що визнавали віру в одного Бога. Рання й вечірня молитва закінчувалася благословенням священика.

Так виростала разом з іншими дівчатками Пречиста Діва Марія. Вона була беручка до різної роботи. Ось Вона змалечку навчилася прясти вовну і льон, а пізніше гарно ткала на верстаті килими, тканину для святині. Святий Епіфаній лишив нам згадку, що Пречиста Діва Марія найбільше любила вишивати на полотні та вовняній матерії або ткати золотом на шовках і парчі. Протоєвангеліє Якова розповідає, що Вана залюбки сиділа під кужелем і пряла веретеном. Християнки в Єрусалимі свято переховували веретена Марії, які побожна візантійська імператриця Пульхерія перевезла до Константинополя і поклала в церкві Пресвятої Богородиці. Діва Марія пряла льон, привезений з Єгипту, а відтак з цього прядива ткали туніки для первосвящеників. Той виріб так і називали - "Дівине полотно". Ті Пречисті руки ткали Ісусові і той хітон, який воїни під хрестом розіграли жеребкуванням.

Прядучи або ж сидячи за ткацьким верстатом, підліток-Марія мала час для улюблених роздумів над прочитаними уступами святого Письма.

Якою ж мовою говорила Пречиста Діва Марія?

Справа в тому, що вже від ІV сторіччя до Христа арамейська мова, якою говорили перси або ассирійці, була розговірною мовою на цілому Близькому Сході. У самій Палестині вона мала кілька говорів, з яких найважливішими була юдейський і галилейський. В Євангелії написано, що слуги первосвященика в часі суду над Христом по мові пізнали святого Петра як учня Ісуса, бо він до когось промовив по-галилейськи, цебто галилейським говором арамейської мови.

Пречиста Діва Марія, Її Син - Ісус Христос і Апостоли говорили арамейською. Ця мова також була первісною мовою Христової Церкви, і нею була написане Євангеліє святого Матея, а відтак і лист святого Павла до євреїв. Маємо приклади арамейської мови у Євангеліях. Ці слова і донині збережені: Авва, Голгота, мамона, Месія, Пасха, рака, сатана, Іллі іллі лама савахтані та багато інших.

Отже, Пречиста Діва Марія багато часу провадила за читанням святого Письма, а за рукоділлям роздумувала над прочитаним. Вона так досконало знала святе Письмо, що складала за його оповідями побожні пісні. Її гімн подяки "Величає душа моя Господа" став сам однією з найкращих пісень святого Письма. Цей гімн, складений в часі зрілості Марії, свідчить про великий розум, побожність, покору, якими Вона відзначалася в храмі.

Тим часом Її батько і мати переселилися до Єрусалиму і навідувалися до своєї доньки. Раділи їх серця з Маріїних успіхів, з Її працьовитості та бездоганної поведінки. Дівчинка росла, розвивалася, дорослішала у всіх на очах.

А жили святі Йоаким і Анна недалеко Єрусалимського храму, на місці, де тепер є церква святої Анни. Вони відвідували свою доньку, пожертвувану Богові, переважно в святочні дні, дивилися на Неї під час урочистих обрядів. Їх святі душі та всі думки завжди була у храмі, де їх донька, і тепер також "донька Господа", потіха їх старості, служила Богові. Вони не скористалися з привілею закону, щоб викупити єдину доню з храму, як це робили інші батьки.

Та ось святий Йоаким підупав на силі. Він уже не зміг піднятися, щоб побачити, як їх донька на святі початку жертвоприношення несе світильник з оливою, світло від якого була таке сильне, що люди в околицях міста при цих світильниках могли збирати зерно. Він тільки бачив це світло, чув дівичий спів під звуки арф і плакав від радості. Анна ж сиділа на даху свого дому з веретеном у руці, і великою тугою наповнялося її серце. Вона дивилася в бік святині, поза мурами якої перебувала її єдина потіха і розрада.

Ішов дванадцятий рік перебування Пречистої Діви Марії у храмі, коли Їй сповістили, що батько помирає і хоче побачити свою дитину, щоб востаннє вділити своє батьківське благословення. Марія негайно прийшла. Вмираючий простягнув свої руки та поклав їх на Її голову, а з його немічних уст ледь чутно доносилася молитва з просьбами Божого благословення для доньки. 3 цим ангели Божі взяли його святу душу та понесли на лоно Авраама, куди святий Йоаким за довгий життєвий шлях звертав свої думки і всі сподівання.

Ізраїльтяни вірили в посмертний суд, у те, що душі умерлих ішли до місця очікування, де праведні мали отримати нагороду, а грішники кару (Премудр., 3:1-10; 4:7-15). Вони також вірили у воскресіння тіл (Йов,19:25-27; Данйіл,12:1-3), що мало настати по закінченні доби Месії - тоді мав прийти Останній Суд, Господній День (Йом Ягве), на якому праведники одержать вічну нагороду в небі, а грішники кару в пеклі (Псалом 97:8-9; Еклез., 12:14). Святе ж Письмо каже, що смерть з'явилася у світі як покара за первородний гріх, тому по смерті кожного ізраїльтянина з його дому нісся плач і голосіння.

Тіло Маріїного святого батька змили під жіноче голосіння водою з миром і трояндовими пелюстками, обвили щільно довгим звоєм лляного полотна. У домі відчинили всі вікна й двері, а біля тіло запалили "світильник смерті". На другий день біля дому зібрався похоронний похід і в супроводі сумних мелодій двох сопілок поклали тіло святого Йоакима на мари, накрили чорним покривалом і понесли на плечах. Похід вулицями Єрусалиму супроводжувався співом набожних пісень під музику та голосінням жінок. Пречиста Діва Марія підтримувала свого нещасну Неньку, але й сама гірко плакала за Татом. Проходили брамою, яку згодом назвали "Брамою Діви" . На цвинтарі мари поклали на землю, провідник похорону говорив молитву, звернену до покійного: "Благословен Бог, що створив Тебе, Він знає Твоє число й колись знову воскресить Тебе. Хай буде благословенний той, хто забирає життя й відновляє його". На голову покійника поклали торбину із землею та внесли тіло до гробу. Свята Анна, тяжко ридаючи, востаннє обняла тлінні останки свого мужа, і двері гробу засунули важким каменем. Марія разом з усіма вирвала жменьку трави і кинула позад себе зі словами: "вони зацвітуть як трава на полі".

На порозі свого дозрівання Пречиста Діва Марія втратила улюбленого батька - Її непорочна душа глибоко відчула цю тяжку втрату. Разом з матір'ю вони в жалобному чорному одязі, босі, з відкритими головами плакали і постили сім днів, сидячи на долівці й молячися за душу святого Йоакима.

Та неспостигли висохнути сльози на лиці Марії, як помирає і Її Мати, що цілим серцем була прив'язана до свого мужа і не змогла знести розлуки з ним.. .

Марія сама замкнула очі дорогій Матусі й ще раз відбула в тяжкій тузі всі жалібні приписи закону.

Зоставшися круглою сиротою, Пречиста Діва Марія склала обітницю досмертної чистоти та всеціло посвятила Себе на службу Богові при храмі.

* * *

Правдоподібно, що по смерті святої Анни, її родич - священик Захарія, муж святий і повний чеснот, став законним опікуном Пречистої Діви Марії. З огляду на те, що Вона була одиначкою у батьків, приписи закону накладали на Неї важкий обов'язок продовження свого роду. Закон гласив: "Хай буде виключений той, хто не лишив Ізраїлеві потомка". А що Марія походила з роду священика Арона і царя Давида, з якого мав народитися Месія, то обов'язок продовження роду вважався релігійним обов'язком. Тому, коли Марії сповнилося п'ятнадцять років, священик Захарія постановив підшукати для Неї достойного чоловіка з Її власного роду, як приписував старовинний звичай. У апокрифах Псевдо-Євангелія Матея оповідається про священика Аріятара, котрий хотів заручити Марію зі своїм сином, а Вона сказала: “Не може бути, щоб Я знала мужа, а муж Мене”.

Священики і родина відповіли Їй на те: "Бог є прославлений у дітях, бо є почитаний у потомках. І так завжди була в Ізраїлі". Вона ж мала свого думку: "Бог є найбільше почитаний чистотою... Про це Я переконалася в храмі вже змалку, - Діва Богові є дорогою, і тому Я постановила в моєму серці ніколи не знати мужа ".

Яким був зовнішній вигляд Пречистої Діви?

У деяких старовинних пам'ятках, наприклад, у листах Діонісія Ареопагіта, єпископа Атен, що походив із Сирії і був навернутий святим Павлом, пишеться про Пречисту Діву Марію, що Вона була такою гарною, що кожен міг би вважати Її за богиню, якби не знав, що є лише один Бог. Цей єпископ мав на власні очі бачити Її.

Святий Епіфаній, уродженець Палестини, сучасник святого Івана Золотоустого, писав, що Вона була вища середнього зросту, мала ясну барву волосся, виразні, живі очі, овальне обличчя та довгі руки й пальці. Вона була твором Божої благодаті, а з Її обличчя й цілої постави пробивався відблиск небесної краси й слави.

Христос Господь, що взяв від Неї своє людське тіло, був правдивим образом Її тіла. На жаль, Новий Завіт нічого не говорить про зовнішність Христа. Лише із ІV століття дійшов до нашого часу апокрифічний лист, який приписують Публію Лентулу. Ось що пишеться там про Ісуса Христа:

"У цей час появився Чоловік, обдарований великими силами. Він Ісус на ім’я. Його називають Сином Божим. Сам він благородного вигляду і пропорційно збудований, з добрим обличчям, яке також віддзеркалює стійкість характеру, який викликає пошану до Нього і водночас страх. Волосся Його має колір вина, пряме і без блиску, а нижче вух кучеряве і блискуче. Лоб Його прямий і гладенький, обличчя без жодної вади і трішки рум'яне. Вираз Його обличчя щиросердний і добрий, а ніс і рот без жодного недоліку. Борода в Нього густа і такого ж самого кольору, як волосся, Його очі голубі і дуже блискучі. Під час докоряння Він грізний, а під час проповідування і навчання - лагідний і люб'язний. Ніхто не бачив Його, щоб Він сміявся, але багато бачили Його, коли Він плакав. Він високого росту і має гарні і прямі руки. Під час розмови Він серйозний, обачний і небалакучий. Вродливістю своєю Він перевищує багатьох людей" (Г.Г. Геллей. Біблійний довідник. Торонто,1985, с.532). Деякі дослідники християнства вважають, що оскільки Ісус тривалий час працював столяром, то Він був фізично сильним. А враховуючи багаточисленні й тривалі проповіді, виступи на повітрі перед великими аудиторіями людей, обгрунтовують наявність сильного голосу в Ісуса Христа. За свідченнями Євангелістів, Ісус Христос був не тільки найдобрішою, але й найніжнішою та милосердною людиною. Він умів прощати гріхи, співчував тим, які страждали, робив добро бідним, не чекаючи від них відплати. Євангеліст Іоанн говорить, що коли б усі зроблені Ісусом Христом добрі справи упродовж тільки трьох років була записані, то світ не вмістив би усіх цих книг.

Образ Божої Матері, що був намальований святим євангелістом Лукою, найкраще відображає шляхетні риси Її обличчя. Святий Лука бачив Її, розмовляв з Нею і подав про Неї найбільше вісток, бо, мабуть, знав їх від Неї Самої.

У прекрасному тілі Божої Матері крилася велика, чиста і непорочна душа, що проявляла себе добрими ділами. Пречиста Діва Марія, як і Її Син-Бог, була добро, привітна, співчувала і допомагала людям у горі. Вона говорила мало й завжди про справу. Через Її уста ніколи не перейшло якесь неправдиве слово, Її голос був милий і проймаючий до глибини, але в кожному Її слові відчувалися потіха й розрада. Вона завжди була першою між "доньками Господа" в дотриманні Божих заповідей та приписів закону, але всі свої обов'язки виконувала у великій покорі. Ніхто не бачив Марію в гніві і ніхто не почув від Неї жодного образливого слова. Вона була ніжною у ставленні до інших і ніколи не дала їм відчути своєї душевної чи тілесної вищості. Де Вона з'являлася, там люди переставали говорити про земні речі, бо Її святість усім пригадувала присутність Бога. Увесь Її зовнішній вигляд нагадував "Матір Милосердя", про яку говорила, що Воно була готова вимолити в Бога прощення для самого Люцифера, якби він міг упокоритися та про те Її просити. Святий Амврозій каже, що Воно відмовляла собі в найменшій приємності, щоби лиш помогти убогим і потребуючим. Він також пише, що ніхто й ніколи не мав більш чутливого дару роздумування про Бога, як Марія; Її розум був завжди згідний з Її серцем і завше мав перед собою Бога, якого Вона любила більше, ніж усі серафими. Ціле Її життя була безперервною любов'ю до Бога.

Отже, Боже Дівицтво Марія обрала своєю долею. Вона покірно просила дозволу залишитися аж до смерті при храмі і жити дівичим життям. Одначе не могла не послухатися священика Захарії, який строго дотримувався приписів закону і старався не гнівити Бога, дозволивши Марії зостатися назавше в храмі і не продовжувати свого роду.

Святий Августин пояснює, що якби опікун Марії послухався Її просьб і не одружив Її, то перешкодив би Божим планам. Бо Марії треба було святого мужа (св. Йосиф був дівственником), який боронив би Її чистоту перед людським осудом, а рівночасно став би законним батьком Ісуса Христа, чиєю Матір'ю Вона мала вже скоро стати. Так само святий Іван Золотоустий тлумачить, що подружнє становище була єдиною Її обороною перед земляками, які не завагалися би побити камінням Матір Спасителя, якби Вона була Його породила, не маючи законного чоловіка (Св. Августин. Про святе дівицтво, гл. 4. Св. Іван Золотоустий: Третя бесіда до св. Матея).

Саме Боже Провидіння призначило Йосифа Обручником Марії, щоб він був хоронителем Її чистоти й дівицтва та законним батьком Христа Спасителя. Було обов'язковим, щоб Ісус Христос мав законного батька на землі, а через нього Своє законне існування.

Апокрифічне Протоєвангеліє Якова (гл. 2) подає факти, що нащадки Давида провели родинну нараду, на якій обрали на Маріїного судженого старшого за Неї віком мужа з Вифлеєму на ім'я Йосиф, що був теслею в Назареті. Після доконаного вибору наречені підписали умову-контракт, і з тієї хвилини стали подружжям. Християнська традиція передає, що Пречиста Діва Марія ще перед заручинами виявила Йосифові свого обітницю досмертної чистоти, а він дав на те свого згоду й підписав контракт, бо й сам був назореєм (дівственником).

Торжественне заручення Пречистої Діви Марії відбулося в Єрусалимі в січні, оповні місяця. Вона була оточена дівчатами, старшими жінками, вбрана у весільний одяг, увесь в узорах та різнобарвних квітах. Одну з тунік Пречистої Діви Марії християни переховали, й цісар Карло Лисий у 877 році подарував її церкві Шартр у Франції. Замість золотого вінця багатих, Вона мала вінець з мирти; шлюбний вельон, гаптований сріблом-золотом, сягав землі. Надворі був приготовлений балдахін з чотирма юнаками по боках. Марія стала під нього посередині між двома жінками. Замість покійної Мами була тітка Єлисавета, а з другого боку, можливо, - жінка Йосифового брата Марія Клеопова. За ними йшли музиканти й цілий весільний похід.

Йосиф з вінцем на голові у супроводі своєї родини наближався до дому Марії, де за обрядом став під балдахін по ліву руку Обручниці. Він заклав перстень на Її руку, кажучи: "Гляди, Ти є моєю жінкою по закону Мойсея й Ізраїлю". Тоді скинув свій "таліт" і накинув його на вельон Марії. Один із свояків підніс їм чарку вина, дякуючи Богові за установлення подружжя. Обоє співали благословенну пісню, куштували вина й кинули пригорщу пшениці - символ достатку, а мала дитина розбила чарку. Весілля тривало, як належить, сім днів. Святий Тома Аквінський каже, що Марія і Йосиф на весіллі ще раз підтвердили одне одному свою взаємну обітницю досмертної чистоти.

Другого дня по весіллі вони прибули в дім Йосифа до Назарету, де й замешкала Свята Родина.

Збереглися місця, де була майстерня святого Йосифа, показують "стіл Ісуса Христа", "криницю Марії".

1730 року над їх домом відбудована третя церква, після двох зруйнованих турками.

* * *

Марія виказувала вечірню молитву, як належить, лицем до Єрусалимської святині. Було це 25 березня (7 квітня за н. ст.).

І сталося чудо.

Про це говорить нам докладніше святий Євангеліст Лука:

"Шостого місяця (тоді - березня) Ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, до Діви, зарученої чоловікові на ім'я Йосиф з Давидового дому; ім’я ж Діви була Марія. Увійшовши до Неї; Ангел сказав Їй: "Радуйся, благодатна, Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками ". Вона ж стривожилася цим словом і почала роздумувати в Собі, що могло значити те привітання. Ангел сказав Їй: "Не бійся, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось Ти зачнеш у лоні і родиш Сина і даси Йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки, і царюванню Його не буде кінця... " Марія сказала до Ангела: Як воно станеться, коли Я не знаю мужа?" Ангел у відповідь сказав Їй: Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього отінить Тебе; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. Ось Твоя родичка Єлисавета, воно також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога. " Тоді Марія сказала: "Ось Я Господня слугиня; нехай зо Мною станеться по твоєму слову". І Ангел відійшов від Неї "(Лк. 1.26-38). У тій миті "Слово стало тілом і оселилося між нами ( Ів. 1.14). У хвилині свого людського надприродного зачаття Божий Син говорив: "Ти не хотів ні жертв, ні приносу, але приготував Єси Мені тіло. Ти не вподобав Собі ні всепалення, ні жертви за гріхи. Тоді Я сказав: Ось Я іду, бо в сувої книги написано про Мене, щоб учинити Твою волю, Боже" (Євр. 10.5-7).

Закон Мойсея засуджував незаконне материнство на кару смерті. Таку жінку судив Синедріон - її каменували.

Стан Марії затривожив душу праведному Йосифові, хоч він добре знав Її святість та чесноти. Але ж закон... І люди... Треба було негайно вчинити якийсь рішучий крок. І він рішився відпустити Марію, бо "не бажав Її ославити" (Матей 1:19). І тут прийшло просвітлення з небес. Святий Матей каже: “І от, коли він це задумав, Ангел Господній з явився йому уві сні й мовив: Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалося, походить від Святого Духа. Вона породить Сина, і ти даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. (Матей !:20-21).

І застановився Йосиф, бо пізнав своє високе звання: хоронити й опікувати Божу Матір та Божого Сина.

Його непевність і тривога зникли назавжди. Убогий дім Йосифа й Марії наповнився надією й любов'ю до Божого Дитяти, народження якого вони обоє нетерпеливо очікували.

Бог опуститься до людини! Сам Творець до створених Ним. Дав себе обманути колись Адам: бажав стати Богом, і Ним не став. Людиною стає Сам Бог, щоб Адама обожествити... Господь Бог у своєму безконечному милосерді постановив рятувати людину, створену на Свій образ і Свою подобу. Постановив післати на землю Свого Єдинородного Сина, який має прийняти людську природу, людське тіло й душу, людський розум, людську волю і людські почуття. Одне слово, повну людську істоту, окрім гріха. Він має взяти людські гріхи на Себе, змити Своєю кров'ю первородний гріх та й всі гріхи людські особисті, має виправити заподіяну Богові кривду.

Цього ніхто не був спроможний довершити, лише Божий Син.

Божий Син має народитися з жінки, що про Неї говорить святий Іван в Об'явленні: "І знамення велике було видно на небі: жінка, зодягнена в сонце, і місяць під Її стопами, на Її голові вінець з дванадцятьох зір" (12. 1).

Це - Непорочна Діва Марія.

Непорочна до свого зачаття, до зачаття Сина-Бога, в Його Різдві, після Його народження, Непорочна - до кінця, коли Син зійшов і забрав Її з гробу земного і возніс і посадив на Престолі Царицею Небесною, найсвятішою після Бога.

* * *

"Книги отворяться..." - сказано пророками.

І я, грішна-прегрішна, нечиста зважилася описувати Найчистішу, Найсвятішу серед земних жителів. Я мусіла це зробити. Бо мала обов'язок перед дітьми й онуками, перед молоддю, яка живе так, як жила я у тім віці - безпечно, неперебірливо, бездумно, а то й безбожно. Я навіть неохоче молилася до Матері Божої, не розуміла Її місії, не знала сили Її помочі. Я донедавна обминала Богородицю, ігнорувала, а мене ж охрестили шістдесят років тому Марією. І хтось із моїх сказав: "Та Вона мала ще дітей, окрім Ісуса, Він з хреста звертався до них "мої брати". "Ні, - сказало з мене, - Вона зосталася Пречистою, породила тільки Бога. А брати були двоюрідні. Але тоді термінів "двоюрідні", "перві" не вживали". "Та ви не знаєте, були в Неї діти..."

І я стала шукати, читати, переконуватися, щоб переконати. Бог післав мені добрі книги. Давні і сучасні. Серед найновіших дві, якими я скористалася. Вони мені найбільше допомогли. Це книга отця доктора Ізидора Нагаєвського "На слідах Пресвятої Богородиці, Цариці Руси-України", видана року Божого 1984, Львів-Київ-Рим. І ще одна-читанка про Пресвяту Діву Марію Богородицю "Оце Мати твоя" отця Миколи Маріяна Іваніва, ЧСВВ, видана 1986 року в Бразилії.

Подякуймо Богові, а відтак авторам за наше просвітління - ваше, дорогі мої, і моє. Якщо я зуміла вам передати НАЙГОЛОВНІШЕ, то я спокійна.

Тепер і вам, і мені буде добре.