Заборонені чари

Розділ 31 У полоні

Без шпаги та шокера Кейт почувався геть безпорадним, а становище бранця, хай і почесного бранця, дуже гнітило і дратувало його. Втім він розумів, що з боку Конорів така пересторога є розумною й виправданою, але від цього розуміння йому легше не ставало.

Як і раніше, вони вшістьох їхали у просторому фургоні, який, разом з десятком охоронців, чекав на подружжя Траяну в канабрійському порту. Вшістьох — це Кейт з Джейн, Октавіан з Боженкою та покоївки обох дівчат. Слуги Траяну, а також Ховранів небіж Ярусь, якого Кейт узяв до себе на службу, верхи їхали слідом за фургоном, приєднавшись до озброєного почту.

На відміну від трьох попередніх днів подорожі, вельми приємних, треба сказати, днів, проведених у невимушеному, дружньому спілкуванні, сьогодні у фургоні панувала напружена атмосфера недовіри й настороженості. Досі такі балакучі супутники тепер здебільшого відмовчувалися, оскільки всі спроби завести бесіду лише погіршували ситуацію. Траяну з дружиною уважно стежили за кожним рухом Кейта і Джейн, які почувалися під таким пильним наглядом дуже незатишно і вже знудилися в очікуванні вечора, коли, як їм обіцяли, вони прибудуть до королівської резиденції Флорешті.

Сталося це сьогодні вранці, а могло статись і на день раніше. Так воно, власне й було б, якби Октавіан, у прагненні чимшвидше доповісти своєму королю про дивних чужоземців, не вирішив змінити маршрут. Замість їхати навпростець до столиці, він спрямував свій кортеж у Флорешті — що трохи подовжувало шлях, зате дозволяло раніше зв’язатися з Флавіаном. Так і вийшло, що вони розминулися з загоном Радечану, який рухався головним трактом з Паланти до Канабри.

Кейт і Джейн знали, що їдуть не найкоротшим шляхом. Ще в порту Траяну попередив їх, що має намір зробити невеликий гак і відвідати родичів. Оскільки йшлося лише про день затримки, Кейт з сестрою не стали відмовлятися від спільної подорожі. Зрештою, цей день нічого не міняв.

Слід зазначити, що підозри подружжя Траяну нітрохи не вплинули на їхнє ставлення до Кейта і Джейн. Навряд чи вони серйозно вважали, що їхні супутники — небезпечні чужинські чаклуни, просто вирішили перестрахуватися. Октавіан і надалі почував до Кейта щиру приязнь, а Боженка була в цілковитому захваті від Джейн. Так тривало до сьогоднішнього ранку, коли їм зустрівся один з загонів, відряджених Флавіаном на пошуки двох підозрілих чужоземців, що прибули до Канабри з Мишковича…

Збираючись невдовзі рушити в дорогу, молоді люди саме снідали в невеличкому трактирі, де напередодні зупинилися заночувати. Як звичайно, вони жваво розмовляли за столом, аж раптом Кейт помітив, що поведінка подружжя Траяну змінилася. Вони підтримували розмову вже не так охоче, ніби над силу, їхні усмішки стали вимушеними, рухи — скутими й нервовими, а погляди зробилися якимись стурбованими.

За чверть години до трактиру прибув загін з дюжини ґвардійців під проводом декуріона Антоніу Кирте, який виявився троюрідним дядьком Октавіана Траяну. Можливо, все обійшлося б і без арешту, бо чужоземці й так прямували туди, куди наказав їх доправити Флавіан — до замку Флорешті, але тут утнув дурницю Кейт. Дивна поведінка Октавіана та Боженки безпосередньо перед прибуттям їхнього родича стала останньою ланкою в дедуктивному ланцюжку, який привів його до висновку, що подружжя Траяну — Конори. Цей догад уразив Кейта, мов грім серед ясного неба, і він мав необережність висловити своє припущення вголос.

На цьому жарти закінчилися. Добре що Кейт промовив заборонене слово „Конори“, коли поблизу не було сторонніх, бо інакше решту шляху вони з Джейн провели б зв’язаними і з затуленими ротами. Хоч і на превелику силу, та їм усе ж вдалося переконати Траяну й Кирте, що немає потреби вдаватися до таких жорстких заходів. Вірніше, вони переконали лише Боженку — а вже потім вона змогла переконати чоловіка, який, у свою чергу, переконав дядька. Припустившись однієї помилки, Кейт надалі був обережний і ретельно добирав кожне своє слово. Вони з Джейн непохитно стояли на тому, що їм украй важливо зустрітися з князівною Марікою, яка їх знає і зможе поручитися за них. У відповідь на зауваження Кирте, чому вони поїхали до Ібрії, замість звернутися до одного з мишковицьких Конорів, Кейт сказав чисту правду: окрім самої Маріки, єдині Конори, про яких їм відомо, це король Флавіан та князь Стеніслав.

За відсутності кращих, ці пояснення було прийнято. Антоніу Кирте обшукав Кейта й конфіскував у нього всі підозрілі предмети, включно з шокером. У Джейн, яку обшукувала Боженка, нічого вартого уваги не знайшлося. Потім оглянули всі їхні речі в валізах і, серед іншого, долучили до конфіскованих предметів обидва Ключі. На гроші та коштовності не звернули ні найменшої уваги, зате Боженка аж очманіла, коли в Джейниній валізі виявила цілий скарб — купу білизни з їхнього світу і деяку косметику. Кейт уже злякався, що зараз їх, на додачу до всього, звинуватять у крадіжці Марічиних речей, проте Джейн вчасно зорієнтувалась і представила знахідку, як неспростовний доказ свого знайомства з Марікою — мовляв, ці речі було придбано в тому ж місці, де бере їх і вона. А де саме — секрет, до того ж не їхній.

Отак і вийшло, що весь четвертий день їхньої подорожі по суходолу вони провели як почесні бранці під пильним наглядом подружжя Траяну та під охороною королівських ґвардійців, що супроводжували їхній фургон. Це був дуже тяжкий для них обох день, і вони нетерпляче очікували настання вечора. Джейн бодай знайшла собі розраду в тому, що тепер, коли їх викрито, вона змогла надягти зручну та звичну для себе білизну й надушитися нормальними парфумами. У Кейта не було навіть такої слабкої втіхи.

Через ранкову затримку, кортеж прибув до Флорешті лише о десятій. У замку їх уже чекали і без будь-яких зволікань пропустили через браму, щойно Антоніу Кирте назвав себе. У внутрішньому дворі їх зустрів комендант Флорешті, домул Авреліан Овідіу Лучіан Струдза. Три його імені вказували на приналежність до найвищої їбрійської знаті, тому Кейта неабияк здивувало, що він обіймає таку скромну посаду.

Струдза поставився до Кейта з Джейн зовсім не як до бранців, хай навіть почесних, а як до дорогих гостей. Попервах Кейт вирішив був, що він не Конор і не втаємничений в останні події, але потім помітив, що й ставлення Антоніу Кирте до них відчутно пом’якшилось, а обличчя Октавіана та Боженки прояснішали і, поряд з утомою, виказували полегкість. Вони вже не позирали на своїх супутників з осторогою та підозрою, тепер у їхніх очах читалося палке зацікавлення.

Кейта і Джейн провели до різних, хоч і розташованих поруч кімнат, де вони помилися з дороги й перевдяглися в усе чисте. Кейт упорався з цим сам, а Джейн допомагала місцева покоївка. Ні її Елішку, ні Кейтового слугу Яруся до цього крила, що називалося королівським, не пустили. Як пояснив Струдза, доступ сюди дозволено лише надійним та перевіреним людям. Кейт розумів чому — адже Флорешті напевно часто відвідував сам король Ібрії і приймав тут гостей, що приходили до нього через портал.

Завдяки присутності в королівському крилі лише надійних і перевірених слуг, Кейтові та Джейн не довелося причепурюватися при свічках. Обидві кімнати, як і прилеглі до них мильні, освітлювалися скляними кулями, чиє світло було схоже на електричне. Такі кулі Кейт уже бачив у мишковарських покоях Маріки та Стена — або сховані в люстрах, або, як тут, просто вмуровані в стелю. Він і раніше здогадувався про їхнє призначення, а тепер отримав підтвердження свого здогаду.

Трохи згодом до Кейта зайшов Авреліан Струдза й запросив його на пізню вечерю. А Джейн до їдальні повела комендантова донька, юна рудоволоса дівчина на ім’я Мірчія

У кімнаті, де було накрито стіл на шість персон, уже перебували Октавіан і Боженка Траяну. Антоніу Кирте на вечерю не прийшов, вочевидь, віддавши перевагу сну перед їжею, а сам комендант лише побажав молодим людям смачного і залишив їх на Мірчію.

Проте дівчина не поспішала запрошувати гостей до столу і раз-по-раз нетерпляче позирала на двері, через які вийшов її батько. Кейт здогадувався, кого вона чекає, і не помилився в своєму припущенні. Через кілька хвилин двері знову відчинилися, і до кімнати ввійшла Маріка.

Кейт неодноразово уявляв її в розкішному вбранні, яке бачив у ґардеробній під час своїх таємних відвідин Мишковара. Зараз Маріка була в навдивовижу гарній сукні з золотої парчі, що дуже пасувала до кольору її волосся. І хоча Кейт у своїх думках частенько приміряв на неї саме цю сукню, яка найбільше йому подобалася, він навіть припустити не міг, що краса вбрання у поєднанні з Марічиною красою справлять на нього таке приголомшливе враження. У своїх фантазіях Кейт не враховував однієї суттєвої обставини: подумки наряджаючи її у князівські шати, він уявляв Маріку такою, яку знав по їхнім зустрічам у Норвіку, і зовсім не робив поправки на її високе становище в рідному світі. Змінивши вбрання та оточення, Маріка немов перевтілилася, вона скинула маску скромної дівчини-чужоземки і стала тою, ким була насправді — родовитою принцесою.

При Марічиній появі в Кейта защеміло серце. Весь минулий тиждень він пристрасно переконував себе, що його почуття до неї не були серйозними, що він був просто захоплений нею, як доти захоплювався багатьма іншими дівчатами, хіба що цього разу його захоплення було цілком цнотливим. Але тепер, знову зустрівшись із Марікою, Кейт збагнув марність усіх своїх спроб надурити себе. Він кохав її по-справжньому. Кохав до нестями…

— Вітаю, друзі, — промовила Маріка своїм дзвінким голосом. — Рада вас бачити.

Октавіан Траяну ґалантно вклонився їй. Кейт наслідував його приклад. Маріка відповіла їм обом усмішкою й доброзичливим кивком, потім обняла й розцілувала Боженку та Джейн, після чого запросила всіх до столу.

За вечерею говорила здебільшого Боженка. Вона розповіла Маріці про своє весілля з Октавіаном, про їхню подорож і про знайомство з Кейтом та Джейн. Зрідка своє слівце вставляв і її чоловік. Подій останнього дня вони не торкалися і взагалі поводилися так, ніби ніяких ексцесів у дорозі не траплялося і з усієї поїздки вони винесли лише найприємніші враження.

Маріка майже нічого не їла і говорила мало, а здебільшого слухала невимушену балаканину Боженки і блукала по кімнаті замисленим поглядом. Час від часу Марічин погляд зупинявся на Кейті, і тоді на її обличчя набігала якась тінь — чи то тривоги, чи то сумніву…

Коли вечеря скінчилася і Октавіан з Боженкою, побажавши всім на добраніч, подалися до відведених їм покоїв, Маріка запросила Кейта і Джейн перейти до іншої кімнати. Разом з ними пішла й мовчазна Мірчія, яка за столом не зронила жодного слова.

Кімната на третьому поверсі, куди привела їх Маріка, виявилася просторою, гарно оздобленою вітальнею. Як і в їдальні, тут маґічний світильник містився в люстрі, але горів не дуже яскраво, створюючи в кімнаті приємне відчуття затишку.

Маріка вмостилася на м’якому стільці біля стола, де лежала та сама скринька, до якої Антоніу Кирте вранці поклав усі конфісковані в Кейта і Джейн предмети, зокрема Ключі та шокер. Мірчія сіла в крісло в дальньому кутку вітальні.

— Влаштовуйтеся, друзі, — промовила Маріка анґлійською і вказала на два крісла попід стіною. А коли вони повсідалися, продовжила: — Можемо говорити вільно, Мірчія не знає анґлійської й нічого не зрозуміє з нашої розмови. Я запросила її лише задля дотримання паритету сил. Двоє Конорів і двоє Послідовників — хіба не справедливо?

— Ого! — сказав Кейт, обмінявшись швидким поглядом з сестрою. — Отже, ти знаєш про Послідовників?

— Знаю, — кивнула Маріка. — А для тебе це несподіванка?

— Ну… — невпевнено почав Кейт, — просто я думав…

— Гаразд, допоможу тобі. Ваші люди встановили „жучки“ в Норвіку, слухали наші розмови і дійшли висновку, що Конори не підозрюють про ваше існування.

— То ти знаєш і про підслуховування? — здивувалася Джейн.

— Я здогадалася. Аж надто багато вам відомо про нас.

— Твої розмови ми не слухали, — зауважив Кейт. — Ти виявилася надзвичайно чутливою.

— Про це я також здогадалася. До речі, прийміть мої компліменти з приводу вашої слованської мови. Говорите дуже незле. Особливо ти, Джейн. Ви її спеціально вивчали?

— Так. Нас, разом з іншими, готували до проникнення у ваш світ.

— Навіщо? Щоб і тут встановити Заборону?

Маріка сказала „Prohibition“, а не „Interdict“, але Кейт миттю збагнув, про що йдеться.

— То ти чула і про Заборону? — запитав він, заразом виправивши її помилку.

— Отже, все-таки „Interdict“, — промовила вона. — Тобто відлучення. Відлучення від сил. Аліса мала рацію. А я наполягала на „Prohibition“.

Кейт розгублено похитав головою:

— Вибач, Маріко, але ти геть збила мене з пантелику. Я ж думав… усі думали, що ти нічого про це не знаєш, а виявляється… Чорт! Невже ти цілий рік водила нас за носа?

Якийсь час Маріка дивилась на нього з ваганням, потім сказала:

— Я б могла відповісти „так“ і тим самим витягти з вас ще кілька зайвих фактів, перш ніж ви розгадали б мій блеф. Проте я хочу, щоб між нами була довіра, тому відповідаю „ні“. Я нічого не знала і не водила вас за носа. А от ви з Джейн дуже спритно дурили мене. Лише після розмови з тобою, після всіх тих твоїх натяків, я звернулася до старших і розповіла їм, що знайшла шлях на батьківщину Конора МакКоя. Тоді й з’ясувалося, що вони дещо чули про Послідовників і про Заборону, але тримали цю інформацію в секреті.

— А чому їх тут немає? — поцікавився Кейт. — Я думав, що по прибутті на нас накинеться цілий натовп Конорів.

— Наші старші ще зустрінуться з вами, — пообіцяла Маріка. — Просто ми вирішили, що першу розмову проведу я. Зрештою, ми добре знаємо одне одного, нам буде легше порозумітися.

— А я б охочіше поговорила з Алісою, — озвалася Джейн. — Я знаю її набагато краще, ніж тебе. І вже точно з нею приємніше мати справу.

Кейт злякався, що ці слова, до того ж мовлені таким зухвалим тоном, можуть образити Маріку. Тому квапливо втрутився:

— А й справді, де Аліса? Якщо ти одержала мого листа, то мала знати…

— Все гаразд, — відповіла Маріка. — І Аліса, і мій батько в безпеці.

— Тут? У цьому світі?

— Так. У Норвіку ми повідомили, що вирушаємо в тривалу подорож, а маєток батько полишив на Браєна.

— Дуже розумно з вашого боку, — схвалив Кейт, відчувши неабияке полегшення.

— І все ж, — наполягала Джейн. — Чому тут немає Аліси?

— Бо я так вирішила, — твердо відповіла Маріка. — Не хочу, щоб ви почали з’ясовувати свої стосунки, замість розмовляти про справи. Не турбуйся, скоро ти зустрінешся з Алісою, а зараз поговорімо про вас. Я не відчуваю вашої маґічної сили. Ви можете показати її?

Джейн коротко розсміялася. Маріка здивовано глянула на неї:

— Що я сказала смішного?

— Нічого, — поспіхом відповів Кейт. — Нічого смішного, просто виникло непорозуміння. Ми не маємо жодної маґічної сили. Її не має ніхто з Послідовників.

— Як же так? — недовірливо перепитала Маріка. — Хіба ви не чаклуни?

— Не більше, ніж інші люди в нашому світі. На відміну від вас, ми не володіємо якоюсь особливою силою, що міститься в нас самих. Вся наша сила — в наших знаннях.

— В яких знаннях? Звідки вони?

У думках Кейт давно підготувався до цього запитання, тому відразу почав розповідати Маріці про високорозвинену стародавню цивілізацію, що існувала в іншому, нині втраченому світі, і три з половиною тисячі років тому загинула з невідомих тепер причин. Він розповів про те, як невелика ґрупа вцілілих після Великої Катастрофи представників тієї цивілізації, котрих потім назвали Попередниками, переселилася в їхній світ і вкорінилася серед місцевого населення; як Попередники передали своїм нащадкам знання, які ще могли передати; як згодом ці нащадки створили таємну орґанізацію Послідовників, покликану зберегти стародавні знання для майбутнього; як Послідовники з покоління в покоління втрачали спадок пращурів, а проте зуміли зберегти деякі крихти з нього; як в останні два-три сторіччя загальний рівень науки та техніки дозволив зупинити подальшу втрату знань, а відтак почався зворотний процес — їх розвитку, систематизації, відновлення доти втраченого…

Маріка слухала його, мало не роззявивши рота від безмежного подиву. Кейт розумів її розгубленість: вона, либонь, уявляла Послідовників якимись чудовиськами, на зразок тутешніх друїдів, а насправді виявилося, що Конорам протистоять звичайні люди — але люди, озброєні досвідом і знаннями високорозвиненої технолоґічної цивілізації.

— Отже, — повільно мовила Маріка, — ваша маґія насправді наука, наука далекого майбутнього?

— Саме так, — сказав Кейт.

— І всі Послідовники — прості люди?

— Ну, не зовсім прості, серед нас зустрічаються справжні генії, на зразок Смирнова, але… З вашого погляду — так, ми прості люди.

— А хто такий Смирнов? — чомусь зацікавилася Маріка.

— Куратор наукових проектів, — відповів Кейт. — Видатний учений, фізик, хімік, математик, електронщик — коротше, універсал. Теоретик і практик. Він не спадковий Послідовник, його завербували, коли він навчався в університеті. Це стало великим надбанням для Послідовників і такою ж великою втратою для решти людства. Алекс Смирнов цілком міг стати другим Ейнштейном. — Кейт посміхнувся. — Він навіть на скрипці грає, як старий Альберт. І, на Джейнину думку, грає просто чудово.

Маріка з якимсь дивним виразом поглянула на Джейн.

— Що ж, ясно… А як ви відкриваєте портали?

— Також з допомогою стародавніх знань. Власне, й самі портали є технолоґією Попередників. Вірніше, примітивізацією цієї технолоґії до рівня, який змогли осягнути Послідовники.

— І ми теж, — додала Маріка. — Мені відома історія про те, як Фарґас МакКой розгадав секрет порталів. Проте ми для керування ними застосовуємо чари.

— А в нас є спеціальні пристрої, що називаються Ключами, — пояснив Кейт. — Наші мають лежати в тій скриньці. Зовні вони схожі на мобільні телефони. Домул Антоніу Кирте відібрав їх у нас, запідозривши, що це якісь чаклунські амулети… Гм. У певному сенсі він мав рацію.

Маріка відкрила скриньку й видобула звідти обидва Ключі.

— А я думала, що це просто телефони, — сказала вона, з чого Кейт зробив висновок, що перед їхньою зустріччю Маріка оглянула вміст скриньки. — А це, як я розумію, — вона взяла шокер, — не просто кишеньковий ліхтарик. Відчуваю в ньому забагато енерґії. Це зброя?

— Атож, — підтвердив Кейт. — Шокер. Паралізує нервову систему людини. Головно периферійну, але й центральній дістається добренько — вистачає, щоб на кілька годин позбавити тями.

— Саме так ти розібрався з грабіжником у „Вуйковій хаті“?

— Ти й про це знаєш?

— Знаю. Читала звіт сотника Котятка. — Маріка відклала шокер убік і взяла один з Ключів; на відстані Кейт не зміг визначити, чий він — його чи Джейнин. — Отже, цим пристроєм може скористатися кожен? Треба лише знати, які натискати кнопки?

— Загалом, так. У користуванні Ключ не набагато складніший від дистанційного пульту для телевізора.

— І з його допомогою можна відкрити будь-який портал?

— Не будь-який. Лише той, на який він налаштований.

— Ага, ясно. Якщо ми, Конори, налаштовуємо на себе портали, то ви, Послідовники, налаштовуєте на портали свої Ключі?

— Десь так.

— І як ти налаштував Ключ на мій портал?

Кейт розповів їй про детектор і про те, як він цілий рік морочив голови своїм колеґам та начальству. Маріка не стала питати, навіщо він це робив, так само я і не поцікавилася, чому він реґулярно відвідував Мишковар. Це було зрозуміло без будь-яких пояснень.

Маріка слухала Кейта і пильно дивилася на нього. В її погляді була вдячність (ясно за що), була надія (але на що?) і була невпевненість (але в чому?)…

Потім Кейт став розповідати, як вони з Джейн потрапили в пастку. Він вирішив нічого не приховувати, лише змовчав про те, що встановлював з’єднання між порталами не з Землі, а з Патрії. Ще раніше він збрехав, що Послідовники давно втратили зв’язок з усіма світами Попередників.

Але майже зразу Маріка урвала його:

— Стривай! Ти точно певен, що спіймав Джейн на різниці в часі?

— Ну… так.

— Авжеж так, — підтвердила Джейн. — Щойно я ввійшла в портал, як ззаду на мене накинувся Кейт. Він би не зміг так швидко підбігти при нормальному плині часу.

Було видно, що Маріка розгубилася.

— Тоді я нічого не розумію. Мені здавалося, що при сполучених порталах час в обох світах вирівнюється.

— Дурниці! — пирхнула Джейн. — Нічого не вирівнюється. Час як ішов, так і йде.

— Звідки така впевненість? — миттю насторожилася Маріка.

Збагнувши, що бовкнула зайве, Джейн досадливо прикусила губу. Кейт кинув на неї докірливий погляд.

— Так, так, так, — промовила Маріка. — Що ж це виходить, Кейте? Ти збрехав мені? Послідовники не втратили зв’язку з іншими світами? Відповідай!

Кейт зітхнув:

— Є один світ, шлях до якого ми не забули. Він називається Патрія.

— Там теж живуть люди?

— Лише Послідовники. Це ненаселений світ, хоч і придатний до життя. Для більшості з нас він служить для відпочинку серед дикої природи. Крім того, там розташовані наші найсекретніші лабораторії.

Маріка встала зі свого стільця, підійшла до Кейта і подивилася на нього згори вниз.

— Отже, так, — заговорила вона з металом у голосі. — Прояснімо ситуацію. Передовсім, ви мусите зрозуміти, що брехнею нічого не доб’єтеся. Я маю засіб перевірити правдивість ваших слів і при потребі зможу витягти з вас усю інформацію, яка мені знадобиться.

— Гіпноз? — запитала Джейн. — Наркотики?

— Чари покори. Вони цілковито позбавляють людину волі, примушують її виконувати всі накази. Під дією цих чарів ви не зможете брехати, а говоритимете правду, всю правду і нічого, крім правди. Вам це продемонструвати чи повірите мені на слово?

— Повіримо на слово, — відповіла за обох Джейн.

— Тому, — вела далі Маріка, — вам немає сенсу брехати або намагатися щось приховати. Завтра зранку я на якусь хвилину накладу… — вона зробила паузу і з ваганням глянула на Кейта, — …накладу на Джейн чари покори і просто запитаю — чи все у вашій розповіді було правдою, чи не змовчали ви про щось важливе. А коли виявиться, що ви не були зі мною щирі, я влаштую вам тривалий допит під чарами. Запевняю, це буде дуже неприємно — і для мене, і для вас. Я ясно висловлююся?

— Куди вже ясніше, — понуро промимрив Кейт.

— От і добре, — схвально мовила Маріка й повернулася на своє місце. — І прошу вас: якщо з якихось міркувань ви визнаєте за неможливе добровільно відповісти на те чи інше питання, краще взагалі відмовтеся відповідати. Тоді я запитаю про це під чарами, і ваше сумління не постраждає. А брехня, якщо вона випадково пройде непоміченою, може коштувати мені або моїм близьким життя.

— Як це? — здивувалася Джейн. — Ти ж сказала, що ви залишили наш світ.

— Ми залишили Норвік, бо там стало небезпечно. Але вирішили підшукати інше місце, надійніше.

— Навіщо?

— Щоб боротися з Послідовниками. І перемогти їх.

Кейт від самого початку боявся це почути. Він розкрив був рота, щоб заперечити Маріці, але його випередила Джейн:

— Це справжній ідіотизм! Ви, середньовічні недоумки, навіть не уявляєте, з чим маєте справу. Боротися з Послідовниками, ха! Та краще вже зразу підірвати всю Землю до бісової матері!

Маріка запитливо поглянула на неї, потім на Кейта:

— І як це розуміти?

Кейт пояснив:

— Джейн висловилася надто різко, та загалом правильно. Ти маєш… ви всі маєте усвідомити, що теперішні Послідовники є не просто ґрупою людей, це явище світового масштабу. В минулому Послідовники були самі по собі, окремо від решти людства, і з ними ще можна було боротися, не зачіпаючи долі всього світу. Проте з кінця дев’ятнадцятого сторіччя наша орґанізація перетворилася з таємної на таємничу — Послідовники більше не могли діяти в глухому підпіллі, приховуючи своє існування від геть усіх. Вони побачили, що світ стрімко змінюється, і мусили змінюватися разом з ним. Зараз орґанізація Послідовників має всі ознаки держави — хіба що крім чітко окресленого ґеоґрафічного розташування. Уряди всіх більш-менш значних країн нашого світу знають про нас, рахуються з нами й поважають наш суверенітет. Вони цілком здають собі справу з того, до яких небезпечних наслідків призведе неконтрольоване поширення знань та технолоґій, що на багато сторіч випереджають сучасний рівень розвитку людської цивілізації. Кожна держава мріє підкорити нас, проте, знаючи, що жодна інша держава цього не дозволить, задовольняється паритетним співробітництвом з нами. Навіть нацистська Німеччина, навіть більшовицька Росія, навіть комуністичний Китай не наважилися виступити проти Послідовників.

— Це нагадує ситуацію з ядерними арсеналами, — зауважила Маріка. — Багато країн мають ядерну зброю, але жодна з них не ризикує першою застосувати її.

— Саме так. А деякі наші секрети ще страшніші за ядерну зброю. Ваше втручання порушить наявний баланс сил, Послідовники втратять контроль над ситуацією, і це може скінчитися катастрофою глобального масштабу. На вашій совісті будуть мільйони, якщо не сотні мільйонів, якщо не мільярди, людських життів. Хіба ви хочете цього?

— А їм начхати, — знов озвалася Джейн. — Це ж бо життя простих людей, а не Конорів. Розв’язали ж вони громадянську війну в Імперії задля того, щоб усадовити Стеніслава на престол.

Маріка проіґнорувала цю вихватку і глибоко замислилася. Мовчала вона довго і весь цей час клацала запальничкою, що дуже дратувало Джейн.

— Маріко, тут можна палити? — нарешті не витримав Кейт.

Вона ствердно кивнула, навіть не глянувши на нього. Кейт підійшов до столу, взяв сигарету та запальничку й закурив. Потім скоса позирнув на Мірчію, щоб побачити її реакцію. Однак дівчина нерухомо сиділа в кріслі, схиливши набік голову й заплющивши очі. Спокійний і безтурботний вираз її обличчя свідчив про те, що вона спала.

„А втім,“ — подумав Кейт. — „Вона ж, мабуть, уже бачила, як курить сер Генрі.“

За відсутності попільнички, він прихопив порожній свічник, який, мабуть, тримали тут на випадок появи невтаємничених у справи Конорів гостей, і повернувся до свого крісла.

Коли Кейт сів, Маріка підвела погляд і тихо запитала:

— А що тоді нам робити? Що ти можеш запропонувати?

— Те, що вже пропонував, — відповів він. — Залишити все, як є, назавжди покинути наш світ, забути про його існування.

— І забути про Послідовників?

— І про них також.

— А вони забудуть про нас? Відмовляться від своєї ненависті? Не стануть нас шукати?.. Тільки прямо скажи, не викручуйся.

— Ні, — чесно відповів Кейт. — Вони не забудуть про вас. Вони й далі шукатимуть.

— Але чому? Чому вони так ненавидять нас? Чим ми їм заважаємо?

Кейт трохи помовчав, перш ніж відповісти.

— Розумієш, більшість Послідовників, та й не лише Послідовників, вважають вас мутантами, виродками, нелюдами. Вони впевнені, що ви становите загрозу для всього людства. Але насправді це просто страх. Страх сильного перед ще сильнішим. Страх перед незбагненним, непоясненим. І почасти — заздрість до ваших здібностей. Слабкі бояться частіше, проте їхній страх не становить серйозної загрози — бо вони слабкі. А от коли боїться сильний, до того ж боїться панічно, та ще й заздрить — це дуже небезпечно.

Маріка гмикнула і знизала плечима.

— Тоді твоя пропозиція неприйнятна. Ми не можемо залишити все, як є, не можемо забути про людей, що хочуть відібрати нашу силу, а то й знищити нас. Адже ти сам визнав, що Послідовники прагнуть потрапити до нашого світу… До речі, ти так і не відповів на моє запитання. Що Послідовники збиралися робити в нашому світі?

— Ну, спробували б установити Заборону.

— Спробували б? — перепитала Маріка. — Чому так невпевнено?

— Бо Конори, найімовірніше, невразливі на Заборону. Є припущення, що у вас виробився спадковий імунітет до зовнішнього блокування паранормальних здібностей.

— Лише припущення?

— Експериментально це не підтверджено. Випробувати дію Заборони на тобі було визнано недоцільним. Для перевірки потрібна людина, що успадкувала свій чаклунський дар винятково від Конора МакКоя, а ти за батьківською лінією належиш іншої гілки роду МакКоїв. Наявність у тебе імунітету ні в кого не викликає сумніву. Тим більше, що ти близька родичка Аліси.

— То на ній Заборону випробовували?

Кейт нервово роздавив недопалок у свічнику.

— І на ній, і на інших. Усі вони виявилися невразливими.

Марічині очі зблиснули.

— Отже, є й інші?

— Були, — уточнив Кейт. — Ще четверо народилися з відновленим даром, а в одного з них, найпершого, навіть були діти.

— Як розуміти це „були“? Послідовники вбили їх?

— Так, — відповів Кейт, уникаючи зустрічатися з нею поглядом. — Всіх шістьох, включно з дітьми. Перший нащадок МакКоїв з відновленим даром народився на початку дев’ятнадцятого сторіччя. Послідовники виявили це запізно, вже коли в нього було двоє дітей. Вони намагалися нівелювати їхній дар, але Заборона на них не діяла. Тоді їх убили. Після цього випадку Послідовники пильно стежили за всіма нащадками МакКоїв, намагалися не пропустити жодної нової дитини, народженої в шлюбі чи поза ним. Упродовж останніх двох сторіч народилося ще четверо дітей з відновленим даром, трьох з них також убили, а останню, Алісу… — Він замовк, добираючи слова.

— Алісу залишили, щоб вивчити, — продовжила за нього Джейн. — Курія вирішила дочекатися самовільного пробудження в неї чаклунських здібностей, щоб потім замкнути її в лабораторії й провести різноманітні тести. А потім… Ну, ти й сама розумієш, що було б потім.

— Ще б пак, — повільно кивнула Маріка. — Але ж я пробудила Алісин дар майже три роки тому, щойно вона переїхала до Норвіка.

— Я здогадувалася про це, — сказала Джейн. — Але мовчала. А коли наші зацікавились тобою, їм стало не до Аліси.

— Коли саме вони зацікавилися мною? — запитала Маріка.

Краєм ока Кейт помітив, що сестрині щоки починають червоніти, і поквапився відвернути Марічину увагу на себе.

— Трохи більше року тому, — сказав він. — Доти на тебе ніхто з Послідовників не зважав, бо ти видавала себе за родичку сера Генрі з боку його матері, яка не мала жодного стосунку до МакКоїв. Та врешті комусь спало на думку перевірити…

— Годі, Кейте! — урвала його Джейн. — Не вигороджуй мене. Все одно завтра під чарами покори я зізнаюся, що тут ми збрехали. — Вона з відчайдушною сміливістю подивилася на Маріку. — Це я винна. Я вибовкала батькові твою таємницю, бо була дуже зла на тебе… і на Алісу… Мені дуже соромно, повір.

Маріка не стала питати, чому Джейн була зла на неї з Алісою. Джейнині мотиви були для неї так само очевидні, як і Кейтові.

— Ну що ж, — промовила Маріка, — ситуація більш-менш зрозуміла. Оскільки Конор МакКой провів під Забороною лише десять років, ваші Послідовники сподівалися, що в його нащадків не виробився імунітет. А який їхній план на той випадок, якщо Конори таки виявляться невразливими на чари Заборони? Тільки не кажіть, що плану немає. Либонь, у цьому разі Послідовники збиралися закидати весь наш світ термоядерними бомбами? Пожертвувати сотнями мільйонів людських життів задля спокою семи мільярдів?

Кейт потупився. І справді — кілька разів Ґордон Волш мимохідь згадував про таку можливість. Це так вразило Кейта, що він, поряд із давньою неприязню, почав почувати перед батьком глибокий, забобонний страх…

— А ти достобіса розумна, Маріко, — глухо мовила Джейн.

— Авжеж, я розумна. — Маріка знову встала і пройшлася кімнатою. — Та навіть при всьому моєму розумі, таке жахіття мені навіть на думку не спадало. Це припустив один з наших старшин. — Вона зупинилася перед Кейтом і Джейн. — А ви ще пропонуєте нам залишити все, як є, і жити під дамокловим мечем, щодня зі страхом очікуючи на початок ядерного апокаліпсису. Ні, це виключено!

— Все не так погано, як ти думаєш, — сказав Кейт. Він мусив відкинути голову, щоб бачити Марічине лице. Його коліно притискалося до її ноги, а знайомі пахощі „Шанелі“ лоскотали йому ніздрі й туманили голову. — Якщо ти вимкнеш, а ще краще, зруйнуєш портал у Норвіку, якщо ви не станете більше з’являтися в нашому світі, то Послідовники нізащо не знайдуть вас.

— А якщо після твого з Джейн зникнення вони уважно вивчили ті кристали? Якщо їм вдалося відновити знищену тобою інформацію?.. Тільки не кажи, що це неможливо. Я майже нічого не тямлю в електроніці, але з книжок та фільмів мені відомо, що втрачені дані можна відновити.

Кейт знав, що це неможливо, однак сперечатися не став.

— Тоді зруйнуй свій мишковарський портал, — порадив він. — А для більшої певності зруйнуй інші портали, якими користувалася для зв’язку з нашим світом. Після цього Послідовники, навіть з усією моєю інформацією, не зможуть сюди потрапити.

Маріка підійшла до столу, проте не сіла, а взяла один з Ключів і знову стала роздивлятися його.

— Те, що ти пропонуєш, нас не влаштовує, — сказала вона. — Ми не можемо допустити, щоб тінь Послідовників і далі бовваніла за нашими спинами. Ми мусимо вбезпечити себе… але не знаю, як.

— Я теж не знаю, — відповів Кейт. — Проте якийсь вихід має існувати, треба просто знайти його. Ми будемо спільно шукати його, а доти ні тобі, ні твоїм родичам не можна з’являтися в Норвіку. Наше з Джейн зникнення напевно збурило всю спільноту Послідовників, і хтозна, до яких заходів вони можуть удатися. На щастя, ти дослухалася моєї поради і вчасно пішла. Я майже не сумніваюся, що зараз під тим чи іншим приводом на замок накладено арешт і в ньому влаштовано пастку для вас.

— А якщо мені треба побувати там? Не конкретно в Норвіку, а взагалі у вашому світі?

— Я б радив утриматися.

— А якщо це буде необхідно?

— Тоді краще скористатися моїм Ключем.

— Гадаєш, за тими порталами, на які він налаштований, не стежать? — скептично запитала Маріка. — Адже тебе з Джейн також шукають.

— Мій Ключ налаштовано більш ніж на дві сотні порталів та Брам, — пояснив Кейт, з посмішкою глянувши на здивовану Джейн. — Кілька місяців тому, готуючись до можливої втечі, я потай зчитав усі коди з батькового Ключа. Тепер маю доступ до секретних порталів Курії в усіх кінцях Землі та Патрії. Там моєї появи ніхто не чекає.

— І якщо ти навчиш мене правильно натискати кнопки, — продовжила розпитувати Маріка, — то я зможу відкрити будь-який з двох сотень порталів?

Ця ідея не дуже сподобалася Кейтові. А вірніше, геть не сподобалася. Проте він не забув Марічині слова про чари покори. І не думав, що вона блефує. Послідовники також мали вельми ефективні засоби для розв’язування язика.

— Так, — сказав він, — зможеш. Але бажано, щоб у таких вилазках тебе супроводжував я.

Маріка заперечно похитала головою:

— Про це й мови бути не може. Мені дуже шкода, Кейте, Джейн, але ми не пустимо вас до вашого світу. Просто не можемо так ризикувати. Ви забагато знаєте про нас і про наш світ.

— Тобто, ми твої бранці? — запитала Джейн.

Маріка лагідно подивилася на неї:

— Авжеж, золотко, саме так і є. Невже за стільки днів перебування тут ви так і не збагнули, що стали бранцями цього світу? Певна річ, я не запроторю вас до в’язниці, нічим не обмежу вашої свободи, не утискатиму вашої гідності, вам не доведеться в поті чола заробляти собі на хліб, ви отримаєте все, чого лишень забажаєте, до ваших послуг буде весь світ… але цей світ. Повірте: при феодалізмі теж можна жити, і жити дуже непогано, якщо є гроші та належне становище в суспільстві. А це я вам забезпечу.

Джейн скрушно зітхнула:

— Ми з Кейтом уже обговорювали нашу ситуацію. І змирилися з тим, що мусимо залишитися в цьому світі.

— А щодо грошей, — додав Кейт, — то ми не обтяжимо тебе. Я маю понад два мільйони доларів готівкою, що анонімно зберігаються в сейфах різних банків. Їх треба просто забрати й перевести в золото та коштовності.

— Без проблем, — сказала Маріка. — Даси свої реквізити, і ми з Алісою все владнаємо.

— У банках знадобиться мій підпис…

— Дрібниці. Я ж відьма, хіба забув? Так його підроблю, що й ти не відрізниш. Так само з відбитками пальців та малюнком сітківки ока. Повторюю, Кейте: навіть не сподівайся, що ми пустимо тебе або Джейн до вашого світу. Там вас розшукують усі Послідовники.

— А вас з Алісою, можна подумати, не розшукують?

Маріка сумно всміхнулася йому:

— Якраз нас не розшукують. Послідовники вважають, що ми загинули. На початку нашої розмови я трохи схитрувала, не сказала всієї правди, за що перепрошую. Насправді ми не зі своєї волі залишили Норвік, нас змусили піти. Обидва портали — і старий Конорів, і той, що я недавно спорудила, — зруйновано. Не можу сказати з цілковитою певністю, щó саме сталося, але скидається на те, що замок розбомбили.

— Ага! — промовила Джейн. — Фредріксон таки зібрав більшість голосів.

Маріка запитливо глянула на неї, потім — на Кейта.

— Це від самого початку пропонував Старший Куратор Ґустав Фредріксон, — пояснив він. — Його підтримувала значна частина Курії, проте для ухвалення рішення щоразу бракувало кількох голосів. Я уважно стежив за обговоренням цього питання, щоб у разі чого негайно попередити тебе… Ох, чорт! — Лише з деяким запізненням Кейт усвідомив усю небезпеку, що загрожувала Маріці та її рідним. — Сподіваюсь, ніхто не постраждав?

— На щастя, ні, — відповіла Маріка. — Тоді в Норвіку не було нікого, крім мене, батька та Аліси. А нас завчасно попередила місіс Волш.

— Мама?! — вражено вигукнув Кейт, а Джейн лише розгублено охнула. — Ти що, розмовляла з нею?

— Так, розмовляла, — підтвердила Маріка. — Двічі, по телефону. Вона дуже хотіла переконатися, що з вами все гаразд.

— Вона знає, що з нами сталося? — запитав Кейт.

— Не зовсім. Місіс Волш вважає, що ти врешті добився мого кохання і втік до нашого світу, щоб одружитися зі мною. — При цих словах у Марічиних очах спалахнули лукаві вогники. — Ну, а Джейн втекла з тобою за компанію, бо помирилася з Алісою і вирішила бути з нею.

Джейн зашарілася і збентежено опустила очі. Маріка продовжувала дивитися на Кейта, її погляд ставав дедалі ніжнішим і млоснішим. Насилу проковтнувши клубок, що застряг у нього в горлі, Кейт промовив:

— А інші? Що думають інші?

— Вони вважають тебе зрадником. Виявивши зникнення твоїх грошей, Послідовники вирішили, що ти сепаратно співпрацював з одним із тамтешніх урядів, продавав йому ваші секрети. А Джейн чи то допомагала тобі, чи то викрила тебе — і в цьому разі ти її вбив. Отож зараз вас шукають не лише Послідовники, а й спецслужби всіх найбільших держав. Це ще одна причина, чому вам з Джейн не можна з’являтися в вашому світі. А нам з Алісою можна. Для Послідовників ми загинули — а мертвих ніхто не шукає.

Маріка взяла зі столу скриньку, звільнила її від усіх конфіскованих предметів, крім шокера та обох Ключів. Потім закрила кришку й замкнула скриньку на замок.

Спостерігаючи за нею, Кейт гірко шкодував, що не дізнався про бомбардування раніше. Він би знищив Ключі й тим самим розірвав би останню ланку, що пов’язувала обидва світи. А вони з Джейн якось прожили б і без його грошей, і без Марічиної допомоги. Певна річ, їм було б важко, та все ж вони здобули обов’язкову для всіх Послідовників освіту і мали такі-сякі знання в технічних та природничих науках, чим могли б заробляти собі на життя. Наприклад, медичною практикою — Кейт був певен, що зможе синтезувати найпростіші антибіотики…

Маріка наче підслухала його думки.

— Навіть не думай, — сказала вона, перехопивши спрямований на скриньку жадібний Кейтів погляд. — Я розумію, що в такому цінному й дуже секретному пристрої, як Ключ, має бути механізм самознищення. Тому ти навчатимеш мене користуватися ним лише під дією чарів покори. Це неприємно, але… — Вона розвела руками. — Я могла б нічого не говорити про знищення норвікських порталів й обманом добитися співпраці. Проте мені дуже не хочеться тобі брехати, між нами має бути цілковита довіра. Розумієш?

— Розумію…

Почувся делікатний стукіт у двері. Маріка явно чекала на це і відразу мовила слованською:

— Так, заходьте.

Двері відчинилися, і до кімнати ввійшов високий чоловік років тридцяти п’яти, одягнений у військову форму. Завидівши його, Кейт ледве стримав здивований вигук і тут-таки схопився на ноги. А Джейн повільно підвелася з крісла, спрямувавши на новоприбулого приголомшений погляд.

Чоловік спершу вклонився Маріці — шанобливо, як сестрі свого князя. Потім Кейтові та Джейн — по-дружньому, як рівним.

— Гадаю, немає потреби знайомити вас, — сказала Маріка з легкою усмішкою.

— Звісно ж, ні, — відповів сотник Котятко. І звернувся до Кейта з Джейн: — Радий знову вас бачити, пане Волш, пані Волш.

— Панна Волш, — виправила його Маріка, перш ніж Кейт і Джейн встигли відповісти на привітання. — Вони брат і сестра, але завбачливо подорожували під виглядом подружжя.

— Розумна завбачливість, — зауважив Котятко і вже з куди більшою зацікавленістю подивився на Джейн, яка на його очах перетворилася з заміжньої жінки на вільну дівицю. — Ваша сестра, пане Волш, чарівна дівчина, і ви правильно вчинили, коли вирішили вберегти її від залицянь з боку нахабних попутників.

Кейт нарешті вичавив із себе привітання. А Джейн лише мовчки кусала губи.

— Отже, так, Владе, — заговорила Маріка, простягнувши йому скриньку. — Віднесіть це нагору і віддайте моєму братові Стеніславу. Тільки будьте обережні — у цій скриньці знаходяться амулети, що становлять надзвичайну цінність для всього нашого роду.

Сповнений почуття відповідальності, Котятко дбайливо взяв скриньку, як беруть на руки дитину.

„А ми ще шукали в Мишковичі Конорів…“ — тоскно подумав Кейт, дивлячись на скриньку з уже недосяжними для нього Ключами.

Коли Котятко вийшов, Маріка знову повернулася до них і пояснила:

— Стен дуже нетерплячий. Щойно я коротко повідомила йому, яким чином ви працюєте з порталами, і він негайно захотів побачити ваші Ключі. Тільки не сподівайтеся, що він їх зіпсує. Я попередила його не натискати жодних кнопок і не накладати ніяких чарів.

— А чому твій брат сам не прийшов? — поцікавилася Джейн. — Майбутня імператорська пиха не дозволяє йому спілкуватися з простими людьми?

— Я вже пояснювала, — холодно відповіла Маріка, — що так було вирішено: першу розмову проведу з вами я. До твого відома, Стен дуже хотів приєднатися до нас — і не лише він один. Проте я вмовила цього не робити, бо тоді вам улаштували б тривалий допит. А вже пізно, ви втомилися з дороги, та й усім нашим бажано спершу ознайомитися з уже отриманою від вас інформацією, щоб осмислити її й підготувати свої запитання. Ґарантую, що цих запитань буде дуже багато, тому раджу вам гарненько виспатися перед завтрашньою зустріччю. Зараз, Джейн, тебе проведуть до твоєї кімнати, а ти, Кейте, ще трохи затримаєшся — маю до тебе одну розмову.

Джейн непомітно турнула брата ліктем у бік. Кейт усе зрозумів і нерішуче, із завмиранням серця заговорив:

— Маріко, нас поселили в різних кімнатах…

— І правильно. Вам більше не треба вдавати подружжя. А гарних кімнат у Флорешті вистачає. Ви ними задоволені?

— Так, цілком, але… ми з Джейн…

— Що — ви з Джейн? — запитала Маріка, відчутно збліднувши. Її пальці міцно вчепилися в золоту парчу сукні.

— Ну… Розумієш, насправді ми з Джейн не рідні, а… Словом, Джейн моя названа сестра. Батьки вдочерили її, коли вона була ще…

Пронизливий погляд Марічиних ясно-синіх очей, які раптово стали сірими, мов весняне небо перед грозою, примусив Кейта замовкнути.

— Невже?.. — промовила вона з гнівом і болем у голосі. — Невже це правда? Ви… ви не просто вдаєте подружжя, ви дійсно… Ви — кровомісники?!

— Ні, ти помиляєшся, — заперечила Джейн. — Адже Кейт щойно пояснив тобі…

— Мовчи! — урвала її Маріка. — Не гріши ще й брехнею, ти вже й так загрузла в гріху. Краще подивися на себе в дзеркало, а потім — на Кейта. І дурневі зрозуміло, що ви брат і сестра. Либонь, Боженці й Октавіану ви пояснювали свою схожість тим, що ваші матері — рідні сестри… або ваші батьки — брати, або батько одного й мати іншого — брат та сестра. А як ви поясните це мені? Вигадаєте померлу в молодості тітку, що залишила немовля сиротою? Ну, спробуйте!

Джейн схлипнула й затулила обличчя руками. А Кейта пойняв жар. Він палав від сорому і мріяв провалитися крізь підлогу — і падати, падати вниз, дедалі глибше, аж до самого пекла…

— І як ви могли подумати, — тим часом вела далі Маріка, — як ви могли сподіватися, що я покриватиму вашу розпусту! Чи, може, ви гадали, що раз ми середньовічні недоумки, то не маємо ні сорому, ні сумління, і кровомісництво в нас — звична річ? Аж ніяк! Наш світ не Содом і Гомора, як ви сподівалися. Тут є закони — і людські, і Божі. Наш Небесний Отець і його син Спаситель так само суворо засуджують кровомісників, як і ваш Єгова разом з Ісусом. А наше суспільство так само не сприймає їх, як і ваше. Я не потерплю біля себе збоченців, не розраховуйте! Тут не ваша дурна демократія „що-хочу-те-й-роблю“, тут я вирішую, що ви можете робити, а що ні, тут я встановлюю для вас закони. І перший мій закон проголошує: більше ніякого кровомісництва!

Різко розвернувшись на підборах, Маріка підійшла до Мірчії, яка так міцно спала, що не прокинулася навіть від останньої бурхливої сцени. Розторсавши дівчину, вона заговорила до неї ібрійською; Мірчія слухала, протираючи заспані очі, і ствердно кивала. Потім встала з крісла, і вони вдвох підійшли до Кейта з Джейн.

— Джейн, ти підеш з Мірчією, — промовила Маріка тоном, що не припускав заперечень. — А Кейт залишиться. Крім усього іншого, я обговорю з ним правила вашої поведінки в моєму світі.

— Але… — почала була Джейн.

— Жодних „але“! Я не питаю твоєї згоди, я повідомляю тобі своє рішення.

А Мірчія взяла її за руку.

— Ходімо, панно. Я проведу вас до вашої кімнати.

Джейн жалісливо зиркнула на брата. Кейт скрушно зітхнув і безпорадно знизав плечима. Тоді сестра, скоряючись владному поглядові Маріки, так само як змалку звикла коритися будь-якій сильній волі, слухняно й приречено рушила з Мірчією до дверей.

Лише на порозі вона затрималась і крикнула Маріці:

— Ти… ти підла мала сучка! Спершу забрала в мене Алісу, тепер забираєш Кейта! Ненавиджу тебе!

У відповідь Маріка гірко посміхнулася:

— Добраніч, Джейн.