Частина Служби Божої.
Склавинами візантійці ІХ століття називали слов’ян, що жили північніше Дунаю.
Скрипторій – місце у середньовічній бібліотеці, де переписувалися книги.
Поляни – велике слов’янське плем’я, що населяло береги Дніпра в районі теперішньої Київщини.
Індикти – середньовічна міра часу, 15-річні цикли, за якими у Візантії оновлювали податкові реєстри.
Лев VI Філософ – імператор Візантії у 886–911 рр. Антоній ІІ Кавлеа – патріарх Константинопольський у 893–901 рр.
Сінкелл – чиновник візантійської канцелярії (імператорської або патріаршої).
Даждьбог (або Дажьбог) – одне з імен верховного божества у поганському пантеоні слов’ян. Деякі дослідники вважають Даждьбога персоніфікацією первісного божественного принципу (на зразок атману індійських аріїв). У стародавніх текстах збереглася самоназва слов’ян – протоукраїнців – Даждьбожі онуки.
Александр ІІІ Македонський – цар Македонії у 336–323 рр. до нашої ери. Найславетніший завойовник античного світу. У ІX ст. був легендарною особою, героєм численних міфів.
Ґоґ і Маґоґ – вороги єврейського народу з Півночі, провіщені Біблією (Єзек. 38:2). За Книгою пророка Єзекіїля, Ґоґ є князем Роша (Скіфія, Русь) в землях Маґоґа, сина Яфета (Буття 10:2).
Велес – один з головних богів слов’ян.
Преслав – слов’янський військовий ватажок VII (?) ст.
Готи – германське плем’я, з яким східні слов’яни вели війни у III–IV ст.
Утигури – кочове гунське плем’я, що жило біля Азовського моря.
Прокопій з Кесарії (VI ст.) – візантійський історик, автор історичної хроніки «Війна з готами» (540–554).
Кий – легендарний засновник Києва (можливо, V–VI ст.).
Кисик – легендарний володар східних слов’ян. Точний час життя невідомий. Згадується у «Велесовій книзі».
Аскольд – київський князь у 858–882 рр.
Саркел (Біла Вежа) – головна хазарська фортеця в придонських степах.
Аварський оселедець – авари (племена з Північного Кавказу) захопили землі східних слов’ян у кінці VI – на початку VII ст. Авари мали звичай голити голову, залишаючи одне довге пасмо волосся – оселедець.
Фотій – патріарх Константинопольський у 858–867 та 877–886 рр. Висвячення Марка у єпископи Київські відбулося близько 881 р. (за іншими даними – у період VIII Вселенського собору 866–867 рр.).
Хельґ – «Олег Віщий» руських літописів, Новгородський та Київський князь (882–911 рр.) з роду Рейріка (Рюрика) Еріксона Датського. Рід Еріксонів належав до священного варязького клану Інглінгарів.
Неаґард – Великий Новгород.
Ярл – незнатний військовий ватажок або суддя у варягів.
Меотське (або Меотійське) озеро – Азовське море.
Балтавар – нині Полтава.
Тора – П’ятикнижжя Мойсея, перші п’ять книг Старого Завіту, основа іудейського Закону. В кабалі Тора ототожнювалася з вичерпним кодом Усього Сущого.
Ітхель (або Ітиль) – столиця Хазарії. Назва, можливо, походить від іудейського «йєтхель» – священний осередок.
Тепер – Дон.
Імперія – Візантія.
Теофіл – імператор Візантії у 829–842 рр., Михаїл ІІІ – імператор Візантії у 842–867 рр.
Алани, чорні булгари – племена, які мали кочів’я у Хазарському Степу наприкінці IX ст. Гузи – тюркський племінний союз, найчисленніший між Волгою та Уральськими горами у VIII–IX ст.
Манасія ІІ – цар Хазарії. Номінально Хазарією правили Великі Кагани з династії Ашина. Реально влада зосереджувалась в руках царів (беків) з іудейського роду рабина Обадії. Останній цар Хазарії Йосиф (920–965) залишив нам перелік цих царів без дат і термінів їх правління: Обадія, Єзекіїл, Манасія І, Ханукка, Ісаак, Завулон, Манасія ІІ, Ніссі, Аарон І, Менахем, Веніамін, Аарон ІІ і сам Йосиф, лист якого до іспанських євреїв досі залишається головним джерелом наших знань про Хазарську державу.
Багатур – у тюркських племен IX ст. – воєначальник з незнатного роду, який відзначився військовою звитягою.
Протоспафарій – титул командувача особистої гвардії візантійського імператора.
Буртаси – предки або близькі родичі слов’янського племені в’ятичів.
Мокош – слов’янська богиня, яку вважали берегинею вогнища. Праматір молодших богів річного господарського циклу.
Хорезмієць – виходець із Хорезмійського султанату, ісламської держави, яка посідала південь Середньої Азії (між Іраном та Індією).
Евксинський Понт – Чорне море.
Касоги – плем’я, яке мешкало на Таманському півострові біля Тамтархи.
Фанагорія – грецька колонія на Керченському півострові. Наприкінці IX ст. належала Візантійській імперії.
Охесія – місто в Абхазії.
Статер – золота імперська монета. Вартість її коливалася від 20 до 30 дирхемів.
Агарянські полководці – воєначальники ісламських (арабських) держав Азії та Африки. Агарянські полководці – воєначальники ісламських (арабських) держав Азії та Африки.
Сариси – короткі грецькі списи з масивними лезами.
Палатійський палац – головний палац візантійських імператорів у Константинополі.