Агатангел

Про нетипові методи працевлаштування-2

Насправді я працюю у відділі дозвілля, а не звільнень, та й абревіатура КРІС у родовому відмінку має закінчуватися на-а, хоча стосовно цього і немає цілковитої єдності серед редакційних літредакторів, особисто я схильна вірити тій групі, яка виступає за закінчення-а. Не знаю чому, може, просто так. Значення абревіатури КРІС не має нічого спільного з рушницями періоду Першої світової, хоча декому така асоціація і видається доречною. КРІС-2 розшифровується як «Культура, реальність і сьогодення». Дехто жартує, що цифра 2 позначає дві культури, дві реальності і два сьогодення, які співіснують сьогодні в нашій країні, на її сході та заході. І в чомусь це навіть не позбавлено рації, хоча насправді цифра 2 має іншу історію. Газета виникла як продовження традицій неймовірно популярного незалежного тижневика КРОС («Культура, реальність, освіта сьогодення»), який видавався у нашому місті, як написали б у радянській пресі, «на зорі» Перебудови і своєю чергою продовжував славні традиції тижневика початку століття КРІС («Культура, реальність, сьогодення»).

Така плутанина з назвами була невипадковою, засновники свідомо прагнули, аби нова газета асоціювалася із двома попередніми виданнями, хоча самі ці видання мали між собою досить мало схожого. КРІС був звичайною щоденною газетою, одною із чотирьох (тепер КРІС-2, як уже згадувалося, – єдине щоденне видання Тигирина). Він повідомляв своїх читачів про всі міські новини, від політичних скандалів до кримінальної хроніки. Раз на тиждень виходив додаток «КРІС недільний», у якому друкувалися рецензії на книги, театральні прем’єри, виставки, часом публікувалися романи з продовженням і навіть вірші. Розраховані ці матеріали були на широке коло читачів, тому зазвичай були короткими і зрозумілими навіть не надто освіченій людині. Окрема сторінка була присвячена кулінарним рецептам і господарським порадам.

КРОС був виданням значно більш амбітним і орієнтувався на інтелектуальну еліту, яка ще в часи радянського самвидаву мріяла про «властиво свій» часопис. КРОС став утіленням цих мрій, висвітлював на своїх шпальтах інтелектуальні дискусії та полеміки й пишався своєю «недоступністю для плебсу», хоча деякі публікації газети здобули популярність і в ширших колах. До таких, безумовно, належать друковані без купюр мемуари колишніх воїнів УПА у рубриці «Нотатки різуна», яка викликала постійні скандали і звинувачення газети у націоналізмі, сторінка популярного тигиринського письменника із постійною колонкою «Найліпші галицькі курви», де він детально описував свої еротичні пригоди, часом навіть не змінюючи імен та прізвищ колишніх коханок. Деякі з них давно вийшли заміж, і їхні чоловіки мали певні претензії до автора, а один навіть перестрів письменника у темному завулку і докладно пояснив, що саме його не влаштовує. У результаті письменник деякий час змушений був лікувати перебиту носову перетинку й відтоді не лише страждає на постійний нежить, а й змінив тематику своїх публікацій з еротичної на історичну. Популярність його рубрики про давні тигиринські кав’ярні і найвідоміші шляхетські родини міста різко впала у порівнянні з попередніми статтями, і невдовзі рубрику ліквідували. Досить популярним був і «Словничок української лайки», вигадуваної редакційними працівниками як альтернатива до лайки російської.

Згідно із задумом засновників, КРІС-2 мав би зберегти елітарність КРОСа, але не втратити оперативності КРІСа (тамтешні журналісти встигали написати про скоєні «вчора опівночі» вбивства вже у ранковому номері). Можливо, сподіваного результату було досягнуто, і читачі збагнули тяглість традиції. Або ж навпаки, заплутались остаточно. Невідомо. Але тепер листи до редакції адресують: КРІСові, КРОСу, КРІСові-2, а нещодавно прийшов навіть лист для «головного редактора КРІС-4 пана Забудька Ю.Й.». Недоброзичливці люблять пожартувати, що наступне видання називатиметься «КРІС-перша кров», чи що саме нашу газету свого часу оспівував київський гурт «Рутенія» у пісні: «Ой візьму я кріса, та й піду до ліса». А це можна трактувати як у сенсі національно-визвольної боротьби, так і у плані малопристойних спекуляцій з області особистої гігієни. Існує і ще одна, більш поетична версія походження назви нашого часопису. Пан Незабудко виводить її від діалектного слова «кріс» – себто капелюх, поширюючи це пояснення давньою, здається, сербською легендою про те, що у старих капелюхах зберігаються думки попередніх власників, тому в капелюсі КРІСа-2 об’єднуються найкращі ідеї двох попередніх видань. Пан Соломон Айвазовські (він наполягає на саме такому правописі свого прізвища, мотивуючи це польським походженням своєї бабці, хоча у його паспорті, ясна річ, написано Айвазовський) заперечує цю версію, бо вважає, що діалектною формою на позначення капелюха є «крисаня», або «крисак». Але ідея того, що КРІС-2 вигідно акумулює найкраще з досвіду обидвох своїх попередників, подобається усім.

Період заснування КРІСа-2 мав стати серйозним козирем Нашої політичної сили у передвиборній боротьбі з ЛРУБЗ(нє), але конкуренти в останній момент підкинули свиню у вигляді тижневика КРІС-1, у якому, на думку нашого Засновника, «відомі арт-журналісти та мистецтвознавці займалися прихованою політичною рекламою власників». Тоді як КРІС-2, на його ж думку, «мав на меті лише шляхетне продовження ідей своїх славних попередників».

Та побачити цю різницю насправді було нелегко навіть непересічному читачеві, на якого орієнтувалися обидва видання, адже обидва часописи часто друкували статті одних і тих самих авторів (серйозних теоретиків галицького сепаратизму взагалі не так багато), обидві газети мали схожий дизайн та логотип, не кажучи вже про назву. КРІС-1 проіснував недовго, газету закрили після того, як на виборах вчергове перемогла Партія землеробів, отримавши переважну більшість мандатів як у міській, так і у Верховній радах. КРІС-2 чекала така сама доля. Але в останній момент Інвестор вирішив інакше.

Відтоді КРІС-2 повинен заробляти на себе сам як розкручений бренд «єдиної незалежної щоденної газети Тигирина», а в разі потреби вливатимуться додаткові кошти, і видання використовуватиметься з агітаційною метою під час передвиборної кампанії. Але Засновник не врахував того, що розкручений КРІСом-2 бренд користується популярністю серед дуже нечисленної групи населення, і наклад, який забезпечує ця група, купуючи газету, не дає жодних шансів досягнути самоокупності. Аналіз прибутків від продажу та реклами на момент прийняття рішення про перехід до самоокупності недвозначно свідчив: без дотацій видання миттєво збанкрутує.

Існувала ще можливість зміни розкрученого бренда «єдиної незалежної щоденної газети Тигирина» на більш масовий з метою збільшення накладу, але проти цього категорично виступив Інвестор, політичний імідж якого, на його думку, потребував реклами саме в елітарному виданні. Точніше, цю думку сугерував йому пан Айвазовські і навіть порадив почати носити окуляри і припинити спльовувати собі під ноги, бо, мовляв, так Інвестор виглядатиме інтелігентніше. Та оскільки у нашого Засновника стопроцентний зір, окуляри йому доводиться носити зі звичайними скельцями, що постійно породжує жарти на цю тему – типу що аби носити окуляри, недостатньо вважати себе інтелігентним, треба ще погано бачити. Поки Засновник вирішував, що робити далі з газетою, зарплату не платили, але більшість співробітників понад півроку продовжували працювати з ідейних міркувань. Завдяки їхнім титанічним зусиллям КРІС-2 продовжував регулярно виходити. Хоча грошей катастрофічно бракувало не лише на зарплату, а й на інші необхідні речі, наприклад, на папір чи ремонт комп’ютерів, тому часом номер виходив у друк без коректорської читки, бо комп’ютерів не завжди вистачало навіть журналістам та верстальникам. Згодом ця проблема зникла, бо скоротили більшість літредакторів і усіх коректорів, а на помилки перестали звертати увагу, читачі дзвонили лише у тих випадках, коли слово через велику кількість описок узагалі неможливо було впізнати. І хоча така велика кількість помилок ніяк не відповідала іміджу елітарного видання, читачі ставилися до цього з розумінням.

Але поволі ситуація почала допікати самим журналістам. Навіть найбільш стійкі і віддані справі редакційні співробітники розуміли, що далі так працювати неможливо. Почалися розмови про страйк, але перед тим було вирішено зібрати загальні збори й запросити на них Інвестора, щоб попередити його про припинення роботи. Але перед самими зборами всім видали конверти із частиною заборгованої зарплатні, і журналісти вирішили ще трохи попрацювати.

Так розпочалася ця дивна традиція. Відтепер журналісти досить регулярно погрожували власнику страйком. А оскільки самих погроз було замало, а колектив складався із людей творчих, то кожен страйк перетворювався на своєрідний перформенс.

Факс-попередження про перший страйк було вирішено надіслати на спеціальному туалетному факсовому папері, привезеному кимось із-за кордону з «магазину жартів». Посланцеві редакційного колективу вдалося поміняти рулон факс-паперу в офісі Нашої політичної сили, і протягом тижня секретарка Інвестора не могла прийняти жодних повідомлень, бо папір немилосердно дерся, забиваючи телефонний апарат і видаючи малопристойні звуки, що примушували відвідувачів інстинктивно затискати ніс і відвертати голову в інший бік, хоча відповідного запаху факсовий папір не видавав. Але врешті майстер здогадався, що рулон факсового паперу містить у собі рівномірні смужки туалетного, відремонтував апарат, і секретарка гордо віднесла Інвесторові перший отриманий без перешкод факс. Ним стало наше ввічливе попередження про невихід газети. Розповідають, що коли Засновник нервово роздер факс на шматочки, у кабінеті знову почувся характерний звук, цього разу він супроводжувався і відповідним запахом. Інвестор при цьому густо почервонів, тому залишається невідомим, чи цей кінцевий спецефект також можна вважати заслугою закордонного «магазину жартів», чи причини для цього були більш природні. Наступного дня гроші нам виплатили, хоча знову ж таки до кінця невідомо, чи спонукав до цього вдалий жарт, чи те, що в наступному номері планувалося надрукувати дуже важливий політичний документ Засновника.

Ще через три місяці ми надіслали попередження голубиною поштою, як це робив гангстер-самурай із фільму Джима Джармуша «Пес-привид». У момент, коли голуб із листом влетів до кабінету (там саме відбувалася бізнесова нарада), комп’ютер на столі Інвестора озвався гучною кулеметною чергою. Кажуть, звук був настільки переконливим, що кільканадцять чільних бізнесменів міста як по команді кинулися на підлогу обличчям донизу і ще з півгодини не наважувалися піднятися, очікуючи подальших пострілів. Експеримент знову закінчився грошовою виплатою.

На третій раз уже сам Інвестор увійшов у смак гри і прислав нам факс-запрошення: «Чекаю попередження про страйк». Ми зрозуміли, що потрібно вигадати щось нове, і через оператора мобільного зв’язку запрограмували телефон Засновника на нагадування про боргові зобов’язання о 2-й ночі, 4-й ранку і щогодини, починаючи від 6-ї ранку. Ця послуга, і особливо пов’язаний із нею ризик для виконавця, коштували нам чимало, але акція себе виправдала.

Відтоді це стало традицією. Щоразу, коли заборгованість досягала відчутних розмірів, працівники редакції збиралися на «творчу нараду» і переважно досягали бажаного результату у приготуванні для Інвестора ексклюзивних несподіванок. Серед роботодавців нашого міста ходили легенди про вдячний трудовий колектив, який окрім того, що постійно відкриває власникові кредит, ще й вигадує для нього додаткові розваги, щоб заслужити виплату зароблених грошей.

На цей момент прізвище Засновника вже перестало бути таємницею для редакційних працівників, але за старою звичкою його і далі не вживали, використовуючи звичне Інвестор чи Лідер Нашої політичної сили.

Неодноразово панові Незабудку пропонували «підробити на виборах», тобто за досить солідну суму розмістити політичну рекламу конкурентів Нашої політичної сили, але головний редактор КРІСа-2 ніколи не опускався навіть до того, щоб шантажувати Інвестора такими пропозиціями з метою пришвидшити виплату заборгованостей. Пан Незабудко мотивував свої відмови від подібних пропозицій «засадами журналістської порядності». Засада, що стосувалася даного питання, була сформульована ним постмодерністично: «Клієнта в губи не цілують».