Агатангел

Veritasна дні пляшки

Юліан Йосипович Незабудко прокинувся від солодко-тривожного відчуття в паху, яке могло свідчити тільки про одне, і саме про це і свідчило. У нього була ранкова ерекція. Головний редактор щоденної тигиринської газети КРІС-2, як називається посада нашого героя, посміхнувся чи то до стелі, чи то до себе самого (на стелі у спальні було дзеркало) і зітхнув із полегшенням. Коли тобі суттєво за сорок, кожна ранкова ерекція, а тим більше із сильного похмілля – це «трохи подія», як сказав би, зверхньо посміхаючись, пан Незабудко, якби йшлося про когось іншого. Але оскільки справа стосувалася його самого, то він тільки ковзнув рукою під ковдру і з полегшенням зітхнув, пересвідчившись, що солодко-тривожне відчуття його не підвело. Усі ми любимо виглядати іронічними чужим коштом.

Пан Незабудко жваво підхопився, замугикав «ві а зе чемпіонс» і пішов під душ, переможно спостерігаючи, як навіть струмені теплої води не відразу зруйнували горду набундюченість у його паху. Десь він читав, що ерекція «з бодуна» – явище майже автоматичне і свідчить не так про молодість організму, як про підвищений тиск на якісь там залози, тому така ерекція не виключає підступного наближення простатиту. Але Юліан Йосипович був оптимістом і тішився кожній ранковій ерекції, хоча скаржитися на сексуальні можливості свого організму наразі не мав підстав. Шкода, що дружина у відрядженні і немає з ким розділити скромну статеву радість. Хоча з іншого боку, добре, що вона у відрядженні, адже навряд чи їй сподобався б запах з його рота, який навіть самому Юліану Йосиповичу не дуже подобався, коли він видихав у близько поставлену до вуст долоню і принюхувався. Пан Незабудко щоранку перевіряв таким чином, чи не тхне у нього з рота. Сьогоднішній перегар викликав туманні спогади про те, що вечір таки завершився пивом, а це дружині точно б не сподобалося. Юліану Йосиповичу це також не подобалося, але не подобалося вже сьогодні, а вчора чомусь, навпаки, подобалося. І найгірше, що так буває завжди.

Тому те, що його дружина Неллі перебуває у відрядженні, загалом добре. Бо Неллі, як і переважна більшість дружин, негативно ставиться до появи чоловіка у нетверезому стані. Хоча і не влаштовує у таких випадках сцен, не дорікає, не б’є посуд. І цим тільки посилює відчуття провини наступного ранку, яке своєю чергою посилює бодун, і це, на відміну від ерекції, повторюється щоразу. Юліан Йосипович не любив з’являтися на очі дружині у нетверезому стані. Ніби нічого особливого не відбувалося, але щоразу після її мовчазного, але промовистого погляду в нього надовго зникало бажання затримуватися з друзями на пиві й, навпаки, виникали тривожні підозри, ніби дружина ним маніпулює, а це не дуже корисно для самооцінки. Найбільше Юліан Йосипович боявся потрапити дружині під каблук. Навіть не так, він боявся, аби хтось не подумав про нього такого, чи навіть ще точніше, не здогадався про те, що насправді він уже давно підкаблучник. Юліан Йосипович усе ще не наважувався зізнатися в цьому навіть собі, більше того, він не наважувався зізнатися собі у тому, що поки про це ніхто не знає, такий розподіл ролей його влаштовує. Хоч це й суперечило завченому з дитинства правилу, що головою в сім’ї повинен бути чоловік, – наслідки виховання домінантною матір’ю, сказав би про це його львівський друг, психоаналітик, якби пан Незабудко зізнався йому у своїх підозрах, але пан Незабудко нізащо не зізнається, і це вже вплив батькового виховання, бо ж батько був типовим прикладом того, що відбувається з чоловіками, які потрапили під каблук.

Одного разу, наприклад, Юліан Йосипович повертався додому в цілком безпідставному радісному піднесенні, штучно викликаному алкоголем, і тримав у кишені бездомного котика, якого знайшов на смітнику й невідомо навіщо підібрав. Пан Незабудко, як завжди, насвистував «ві а зе чемпіонс» і трохи неприродно посміхався, він добре усвідомлював, що усмішка його виглядає неприродно, а може, і дурнувато, але нічого не міг із собою вдіяти, бо вже на сходах раптом з жахом пригадав, що сьогодні восьма річниця їхнього одруження. Налякало його не те, що вони одружені вже так давно, жахливо було, що він забув про цю подію, яку щиро вважав найщасливішою у своєму житті, а ще більш жахливою здавалася тепер ця дурнувата напівтвереза посмішка. Навряд чи Неллі повірить, що котик – це заздалегідь запланований оригінальний подарунок, але вона дуже любить котів, вигляд нещасного голодного створіння відволіче її, і тоді, можливо, ситуація виглядатиме не так дурнувато.

Неллі й справді скептично поставилася до спроби чоловіка урочисто привітати її зі святом, але була настроєна досить доброзичливо, витягла з холодильника кілька пляшок пива і навіть випила одну разом із чоловіком.

Пиво після горілки спровокувало Юліана Йосиповича на відвертість, відвертість – на дискусію, дискусія – на філософію. А вранці йому спершу довелося усвідомити, що ні пива, ні таблеток від головного болю в домі немає, а потім прослухати дві касети із записаними на диктофон власними вчорашніми монологами. Із цих записів недвозначно випливало, що, окрім комплексу меншовартості (дружина заробляла більше), він страждає і на глибоко прихований едіпів комплекс, а до того ж іще й на комплекс Пітера Пена, що стало для Юліана Йосиповича цілковитою несподіванкою, бо досі він вважав себе вільним від будь-яких комплексів, а тим більше від таких банальних. «Краще б я помер учора», – сказав він тоді й пішов на роботу. Він іще довго з жахом згадуватиме той ранок, але треба визнати, відтоді, коли справа доходить до пива після горілки, він встає і мовчки йде додому. Принаймні до вчорашнього вечора це було так, а вчора умовний рефлекс знову підвів, і тепер у нього сильно болить голова і неприємно тхне з рота.

Дітей Неллі напередодні від’їзду завбачливо завезла до бабусі. Юліан Йосипович не міг чітко згадати, до якої саме (його батько був одружений двічі, і тепер обидві його вдови стали близькими подругами й по черзі опікувалися онуками). Але все одно відчував вдячність до дружини. Немає нічого гіршого за дитячий крик, коли ти з бодуна.

Після душу й апетитної яєчні з салом Юліан Йосипович відкоркував приготовану з вечора пляшку пива і сів писати сонет. Останнє свідчило про те, що його похмілля було середньоважким, бо в моменти більш критичні він брався за написання поем, а ранки з мінімальними проявами похмілля спонукали до верлібрової форми. Причому ні поеми, ні верлібри йому так ніколи й не вдавалося закінчити, перші – за браком часу, другі – через відсутність натхнення. Найбільш плідно його творчість розвивалася у жанрі сонетів та віршованих афоризмів. Можливо, так траплялося через те, що середньоважке похмілля, і це не могло не тішити, траплялося у житті Юліана Йосиповича значно частіше, ніж дуже важке, а зовсім легке, на жаль, практично не траплялося.

Пляшка ще не встигла спорожніти й до половини, а на папері акуратними рядками (Юліан Йосипович був палким прихильником каліграфії і не терпів недбальства у справі писання від руки) з’явилося:

Пан Незабудко зробив довгий ковток із пляшки й подумав, що було б непогано або зовсім відмовитися від розділових знаків, або розставити їх за правилами. Така думка навідувала його після написання кожного вірша, але щоразу ставало шкода витрачати на це час, і Юліан Йосипович вирішував, що у поезії граматика (чи пунктуація? морока з цими філологічними тонкощами) може бути довільною. Так він вирішив і тепер, після чого поміняв порядок слів у першому рядку другої строфи й уголос продекламував остаточний варіант: