Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти

§ 1. Поняття та особливості аграрних правовідносин, їх елементи

Норми аграрного права, як і будь-які інші правові норми, запроваджують для того, щоб певним чином урегулювати суспільні відносини суб'єктів господарювання в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції і сировини. Внаслідок цього вони набувають характеру аграрних правовідносин, що являють собою, як про те вже йшлося, комплекс земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин, у своїй сукупності спрямованих на правове забезпечення сільськогосподарського виробництва з урахуванням його специфіки. Правовідносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, є серцевиною, віссю, аграрних правовідносин, що об'єднують усі інші, суміжні з ними, правовідносини, утворюючи їх комплекс. Саме вони здійснюють найбільший вплив на інші правовідносини, зокрема у сфері переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, створення матеріально-технічної бази виробництва, його виробничо-технічного, хімічного і гідромеліоративного обслуговування тощо. У зв'язку з цим, попри всю багатогранність і неоднорідність аграрних правовідносин, вони не тільки тяжіють одне до одного, але й становлять єдиний комплекс зі своєю специфікою, пов'язаною з сільськогосподарським виробництвом та інтересами його виробників.

Складність, багатогранність і своєрідність аграрних правовідносин обумовлюються особливостями виробництва в аграрному секторі, пов'язаними передусім з обробкою землі як основного засобу виробництва, вирощуванням, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції, використанням у процесі виробництва живих організмів, його сезонністю, умовами проживання і праці в сільській місцевості та іншими факторами.

Їх специфіка і особливості обумовлюються й суб'єктним складом, його різноманітністю і формами власності, на яких базується діяльність виробників сільськогосподарської продукції.

Ще однією ознакою своєрідності аграрних правовідносин є те, що вони в одній і тій же галузі можуть мати як горизонтальний, так і вертикальний характер на відміну від традиційних галузей права: цивільного та адміністративного.

Аграрні правовідносини — це вид суспільних відносин, що врегульовані нормами аграрного права і суміжних з ним галузей права в комплексі, які складаються між суб'єктами в аграрному секторі, об'єднаними одним інтересом щодо виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та сировини.

Виробництво сільськогосподарської продукції і господарювання суб'єктів аграрного сектора безвідносно до форм власності (на яких базується їх діяльність) є основою аграрних правовідносин, що об'єднує всі правовідносини в комплексну правову спільність. Будь-які правовідносини, в тому числі і аграрні, виникають і існують лише при наявності низки необхідних елементів. Вони складаються між певними суб'єктами стосовно майнових чи немайнових благ, які становлять об'єкт цих правовідносин. Безсуб'єктних, як і безоб'єктних правовідносин не буває. Важливим елементом аграрних правовідносин, як і всіх інших, є їхній зміст, що знаходить свій вияв у конкретних суб'єктивних правах і обов'язках їх учасників.

Суб'єктами або учасниками аграрних правовідносин є юридичні особи, підприємства й організації, фізичні особи, громадяни-підприємці і громадяни, які не займаються підприємницькою діяльністю, тобто виробники сільськогосподарської продукції, які володіють відповідною правоздатністю і є суб'єктами аграрних правовідносин. Це — сільськогосподарські підприємства всіх видів і їх об'єднання, господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи, державні підприємства, селянські (фермерські) господарства та їх об'єднання, приватні (приватно-орендні) підприємства, підприємства переробки сільськогосподарської продукції, інші суб'єкти господарювання, засновані на приватній власності, а також фізичні особи — підприємці, просто фізичні особи, які на правах членства чи засновництва вступають, як правило, у внутрішні правовідносини як між собою, так і з юридичними особами, (Більш детально про це див. у розділі 1.)

В умовах розвитку аграрного сектора і зміни структури інвестицій розширюються зв'язки учасників аграрних правовідносин України з іноземними партнерами і створюються спільні підприємства, які також є суб'єктами аграрних правовідносин.

Згідно з положеннями загальної теорії держави і права під об'єктом правовідносин слід розуміти те, на що дані правовідносини спрямовані, певним чином впливають. Це визначення стосується й об'єктів аграрних правовідносин. В аграрних правовідносинах поведінка їх суб'єктів спрямована на різноманітні матеріальні (як правило, результати людської праці), нематеріальні (ділова репутація, честь, гідність) і природні блага (земля, загальнопоширені надра, ліси, води).

Специфіка аграрних відносин полягає в тому, що основним об'єктом відносно інших об'єктів є земля (спеціальний об'єкт) з її неповторними якостями.

Земля, як найважливіший об'єкт аграрних правовідносин, відіграє винятково важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Вона — головний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і базис будь-якої діяльності, в тому числі і селян, чиє життя пов'язане з землею як у виробництві, так і в побуті. Саме тому майже всі правовідносини в аграрному секторі прямо чи побічно залежать від правовідносин, які виникають між суб'єктами стосовно землі як основного засобу виробництва.

Сільськогосподарські підприємства та об'єднання незалежно від форми і видів, а також незалежно від форми власності, на яких базується їх діяльність, у тому числі і особисті селянські господарства громадян, а також інші суб'єкти і учасники аграрних правовідносин, володіють такими нерухомими об'єктами, як споруди господарсько-виробничого призначення (приміщення для управлінського апарату, будівлі для утримання робочої і продуктивної худоби, ферми, виробничі комплекси, споруди для переробки сільськогосподарської продукції і торгівлі, кормоцехи тощо).

Об'єктами аграрних правовідносин, окрім землі, можуть бути і такі природні ресурси, як ліси, води, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі використання яких визначається спеціальним законодавством.

Важливу роль серед об'єктів аграрних правовідносин відіграють і живі організми — тварини. Тваринництво — одна із основних галузей сільськогосподарського виробництва, а тому відносини в цій сфері є важливою складовою частиною аграрних правовідносин.

Деякі види майна і майнових прав, такі як об'єкти аграрних правовідносин, притаманні тільки їм і не мають аналогів в інших галузях права. В першу чергу це стосується земельних і майнових паїв (часток), а також права на них і виділення землі і майна в натурі.

Наявність об'єктів в аграрних правовідносинах обумовлює конкретні акти поведінки їх суб'єктів, закріплені у вигляді моделі в правах і обов'язках і реально здійснювані в повсякденному житті. Так, характер об'єкта, його якості дають можливість застосування специфічних форм захисту прав учасників аграрних правовідносин. Якщо об'єктом аграрних правовідносин виступає будь-яка річ, вона може бути відшукана в натурі, передана в користування особі, яка має на неї право, тощо.

Структуру аграрних правовідносин складає зв'язок суб'єктивних прав і обов'язків, які становлять зміст правовідносин. Розглядаючи аграрні правовідносини як єдність матеріального змісту і правової форми, можна розрізнити такі зв'язки елементів правовідносин:

1) зв'язок прав і обов'язків як закріпленої нормою моделі, що повинна обумовлювати реальну поведінку;

2) реальний зв'язок учасників правовідносин, який повинен відповідати моделі поведінки, закріпленої у відповідній нормі;

3) зв'язок реальної поведінки і моделі, яка знаходить своє вираження в здійсненні прав і виконанні обов'язків.

Дослідження структури аграрних правовідносин, як єдності правової форми і матеріального змісту, дає підстави зробити висновок про наявність таких елементів у структурі аграрних правовідносин: учасники аграрних правовідносин; права та обов'язки учасників, їх взаємозв'язок; реальна поведінка учасників правовідносин згідно з правами і обов'язками; об'єкти аграрних правовідносин.

§ 2. Підстави виникнення, зміни та припинення аграрних правовідносин

Аграрні правовідносини виникають, змінюються і припиняються не самі по собі, а лише з настанням певних життєвих обставин, які називаються юридичними фактами. Це такі обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних прав та обов'язків учасників аграрних правовідносин.

Ці факти виступають як ланка, що пов'язує правову норму і аграрні відносини.

Так, аграрне законодавство передбачає державну закупку сільськогосподарської продукції в товаровиробників АПК. Проте, щоб ці правовідносини настали, необхідний такий юридичний факт, як договір, який повинні укласти учасники закупки продукції. Але підстави виникнення деяких аграрних правовідносин, в тому числі й організаційно-управлінських, становить не один юридичний факт, а декілька, які можуть виникати в один і той же час або ж у певній послідовності. Наприклад, для створення селянського (фермерського) господарства потрібно, пройшовши конкурсний відбір, отримати Державний акт на право приватної власності чи постійного користування землею або укласти договір на тимчасове користування нею, отримати земельну ділянку в натурі і зареєструвати фермерське господарство згідно з чинним законодавством. Такі підстави виникнення аграрних правовідносин вважаються складним юридичним фактом (або юридичним складом).

У цивільному законодавстві передбачено перелік (який не є і не може бути вичерпним) юридичних фактів як підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Ці юридичні факти мають універсальне значення і стосуються не тільки цивільних правовідносин. Роль правоутворюючих, правозмінюючих та правоприпиняючих відносин вони відіграють і в інших галузях права, в тому числі і аграрного.

З урахуванням цього для полегшення орієнтування серед численних юридичних фактів, відмежування один від одного проведена їх класифікація.

Залежно від характеру перебігу та вольових ознак усі юридичні факти поділяються на дві основні групи: дії та події.

Дії — це такі юридичні факти, в яких виражена воля людей, конкретних індивідів або їх колективів, наприклад, укладення угоди, виконання зобов'язання, здійснення правочинів, заподіяння шкоди тощо.

У свою чергу дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є всі дозволені, не заборонені законом дії. І навпаки, дії, які порушують установлені законом заборони, визнаються як неправомірні (заподіяння шкоди, невиконання або неналежне виконання зобов'язань тощо).

Правомірні дії поділяються на три великі групи — адміністративні акти, правочини та юридичні вчинки.

Адміністративні акти становлять владні розпорядження державних органів і органів самоврядування, адресовані конкретним суб'єктам аграрних правовідносин, або управлінських органів того чи іншого сільськогосподарського підприємства своїм підрозділам, які спрямовані на виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин, наприклад, акти місцевих органів влади і управління про закупки зерна та іншої сільськогосподарської продукції, рішення загальних зборів кооперативних сільськогосподарських підприємств і об'єднань про оплату праці відповідно до кінцевого виробничого результату тощо.

Правочинами є дії, спеціально спрямовані на встановлення, зміну або припинення аграрних правовідносин. Це вольові дії фізичних чи юридичних осіб, які передбачають досягнення конкретного правового результату. В умовах запровадження ринкових відносин в аграрному секторі правочини набувають широкого розвитку. З'являються їх нові види, причому такі, які в умовах командно-адміністративної системи були просто неможливі. Протягом багатьох десятиліть земля як об'єкт державної власності перебувала в правовому режимі суворої заборони щодо здійснення будь-яких правочинів. У сучасних умовах господарювання в аграрному секторі громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств, ведення особистого селянського господарства, а також внаслідок купівлі-продажу земельних ділянок, їх успадкування тощо. З прийняттям Земельного кодексу України коло правочинів, об'єктом яких виступає земля, значно розширилося.

Під подіями слід розуміти такі юридичні факти, які виникають незалежно від волі людей (наприклад, засуха, землетрус, пожежа або інші стихійні лиха).

Ця класифікація має важливе не тільки теоретичне, але й практичне значення. Так, стихійне лихо звільняє державні сільськогосподарські підприємства від відповідальності за непоставку чи недопоставку сільськогосподарської продукції.

Незважаючи на різноманітність підстав виникнення аграрних правовідносин в цілому, вони, проте, являють собою єдиний органічний правовий комплекс, хоча і мають суттєві відмінності, що характеризуються змістом, видами і формою конкретних аграрних правовідносин. Одним з необхідних критеріїв класифікації аграрних правовідносин є їх економічний зміст, бо вони формуються у сфері сільськогосподарського виробництва, з одного боку, і товарного обороту — з другого. Виходячи з цього, виробництво сільськогосподарської продукції без відносин із виробниками інших галузей народного господарства товаровиробниками аграрного сектора просто неможливий.

§ 3. Класифікація аграрних правовідносин

Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні правовідносини, вони можуть бути поділені на дві великі групи: внутрішні (внутрішньогосподарські) і зовнішні (зовнішньогосподарські). Цим відносинам притаманний свій зміст, характер нормативних актів, які їх регулюють, принципи, а також методи їх регулювання.

Зовнішні аграрні правовідносини, в основному, регулюються нормативними правовими актами, які приймаються Верховною Радою України та іншими компетентними органами державної влади. На противагу їм внутрішні аграрні відносини, які виникають усередині підприємств, інших господарських формувань — виробників сільськогосподарської продукції регулюються, як правило, локальними внутрішньогосподарськими актами їх вищих органів управління.

Характер виробництва в аграрному секторі свідчить про наявність багатогранних і чисельних правовідносин, які не виходять за межі того чи іншого суб'єкта господарювання. Це, як правило, правовідносини, що ґрунтуються на членстві в акціонерному чи іншому сільськогосподарському товаристві, сільськогосподарському кооперативі, селянському (фермерському) господарстві, а також на трудовому договорі (контракті) в державних, державно-колективних та інших сільськогосподарських організаціях. Вони формуються в процесі організації виробничо-господарських відносин щодо обробітку землі, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції.

Нині в аграрному секторі питому вагу становлять добровільні об'єднання громадян на умовах членства.

Їх господарювання ґрунтується на приватній власності. Це обумовлює повноту самоврядування у визначенні прав і обов'язків, формуванні виробничих, трудових, економічних і соціальних правовідносин. Різноманітні управлінські, майнові, трудові та соціально-побутові відносини виникають у межах діяльності суб'єктів агропромислового сектора (відносини між ними і їх членами). Згадані правовідносини, як правило, регулюються спеціальними локальними нормативними актами — актами конкретних суб'єктів господарювання (статутами, положеннями про норми виробітку та оплату праці, правилами внутрішнього трудового розпорядку тощо).

Так, згідно з законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про господарські товариства», членство в таких утвореннях ґрунтується на праві добровільного вступу і безперешкодного виходу з їх складу. А статутами цих товаровиробників, які розробляються відповідно до вимог зазначених законів, вирішуються питання щодо самостійного розпоряджання виробленою продукцією, забезпечення дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки, вимог виробничої санітарії. Членам підприємства гарантуються рівні права з працівниками державних підприємств щодо мінімального рівня оплати праці, умов і розмірів соціального захисту працівників, які цього потребують, відпусток по вагітності, пологах, догляду за дитиною та ін.

Безперечно, що сільськогосподарське виробництво можливе лише за умови належного обробітку землі працівниками аграрного сектора. Це свідчить про те, що земельні і трудові відносини в аграрному секторі настільки взаємопов'язані і взаємообумовлені, що їх правове регулювання можливе лише в нерозривному зв'язку. Причому такий зв'язок і така взаємообумовленість однаковою мірою характерні як для виробників з добровільним об'єднанням громадян на умовах членства (кооперативи, акціонерні товариства, селянські (фермерські) господарства), так і для виробників державних (технікуми-радгоспи та інші навчальні й дослідницькі державні сільськогосподарські організації і об'єднання), трудові відносини яких регулюються трудовим законодавством, хоча і в цьому випадку їх специфіка враховується і визначається при застосуванні в умовах аграрного виробництва.

Таким чином, у загальному комплексі внутрішніх правовідносин у сфері сільськогосподарського виробництва чільне місце серед інших належить правовідносинам земельним і трудовим.

Звичайно, не всі земельні відносини, що становлять предмет регулювання земельного права, одночасно підпадають під регулювання нормами аграрного права. Аналізуючи ці правовідносини, Н. І. Титова цілком слушно зауважує, що аграрне право регулює переважно відносини з організації та виробничої діяльності всіх сільськогосподарських підприємств і об'єднань. При цьому норми земельного права виступають як загальні положення, вихідні засади, принципи, що специфічно відбиваються в нормах аграрного права стосовно господарсько-виробничої діяльності, раціонального використання земель сільськогосподарськими підприємствами.

Раціональне і цільове використання землі в процесі організації і здійснення сільськогосподарського виробництва, а також створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання, що базується на різних формах власності, становить одне з головних завдань аграрного права (законодавства).

Як земельні та трудові, так і майнові відносини, які формуються всередині сільськогосподарських підприємств і організацій, надають специфічності внутрішнім аграрним правовідносинам.

Головну і найвагомішу частину майнових відносин становлять правовідносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном, яке належить їх учасникам на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління.

Мета формування цих правовідносин — забезпечення належного і економного використання майна в процесі сільськогосподарського виробництва.

Так, згідно з Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» селянське фермерське господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі відповідно до законодавства України.

Особам, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть належати на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними, земля, житлові будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба і т. ін. Власники цього майна вступають у різноманітні внутрішні майнові правовідносини.

Внутрішній характер мають і організаційно-управлінські відносини, які формуються між виробниками сільськогосподарської продукції і їх структурними виробничими підрозділами (ланками, бригадами, фермами, підсобними підприємствами).

В умовах здійснення земельної і аграрної реформ і розширення легальних організаційно-правових форм господарювання управлінсько-організаційні відносини наповнюються новим змістом. Відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів.

Для підготовки окремих питань загальні збори, а в період між ними — правління кооперативу або спостережна рада можуть утворювати спеціальні комісії з членів кооперативу. Таким чином, у сучасних умовах господарювання управлінсько-організаційні правовідносини все більше наповнюються змістом самоуправління. Зовнішні (зовнішньогосподарські) правовідносини — це комплекс відносин, які складаються між сільськогосподарськими підприємствами в аграрному секторі, поміж їх об'єднаннями та іншими учасниками сільськогосподарського виробництва між собою, а також іншими підприємствами, організаціями. Природа цих відносин досить детально охарактеризована в юридичній літературі. Це здебільшого договірні відносини, які виникають у процесі розпорядження рухомим і нерухомим майном та іншими матеріальними цінностями, які належать суб'єктам аграрних правовідносин на праві власності, а також податкові та зовнішні деліктні відносини.

Перехід до ринкових відносин збільшує роль договірної форми і співробітництва між суб'єктами в сільському господарстві, а також між ними і суб'єктами інших галузей народного господарства. Це обумовлюється тим, що суб'єкти аграрного сектора в умовах виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції виступають як самостійні виробничо-господарські утворення.

Отже, до зовнішніх аграрних договірних відносин належать саме ті сільськогосподарські договори, які обумовлюються специфікою сільськогосподарського виробництва, а саме виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції й сировини. Це, як правило, договори: купівлі-продажу, державної закупівлі та поставки, контрактації та комісії сільськогосподарської продукції, оренди землі на агрохімічне обслуговування, на виконання меліоративних робіт та використання меліоративних земель тощо.

Важливу складову частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять відносини по реалізації майнових прав та обов'язків суб'єктами аграрного сектора.

В умовах реформування аграрного сектора економіки, на основі приватної власності на землю, всі учасники сільськогосподарського виробництва, власники землі чи будь-якого майна мають право за своїм розсудом здійснювати дії по розпорядженню ним, якщо вони не суперечать чинному законодавству, не порушують права та законні інтереси інших осіб.

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» зазначає, що сільськогосподарський кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Сільськогосподарський кооператив, як власник, може вступати в будь-які правовідносини з іншими товаровиробниками щодо належного їм майна (купівлі-продажу, міни, застави, оренди і т. ін.). Ці правовідносини мають зовнішній характер.

До зовнішніх правовідносин належать і податкові та інші правовідносини, які мають владно-управлінський характер, наприклад плата за землю у формі земельного податку чи орендної плати.

Так, згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, а також міських рад у галузі регулювання земельних відносин належить:

— передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб;

— надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності;

— вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності;

— викуп земельних ділянок для суспільних потреб;

— обмеження, тимчасова заборона використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства;

— розгляд земельних спорів у межах компетенції та інші питання.

У разі невиконання або ж неналежного виконання суб'єктами аграрних відносин умов укладених договорів настає відповідальність сторони, яка порушила умови договору. Особа, право якої порушено (кредитор), може вимагати від контрагента, що допустив це порушення (боржника), відшкодування завданих збитків, не звільняючи його від виконання договору в натурі.

Проте шкода і збитки можуть настати і від інших дій (наприклад, завдання каліцтва чи іншої шкоди здоров'ю, пошкодження чи знищення чужого майна і т. ін.) Тому в разі спричинення такими протиправними діями шкоди суб'єкту аграрних відносин третіми особами між ними виникають зовнішні деліктні, майнові правовідносини. Вони являють собою цивільно-правові відносини і відповідальність в даному разі настає на основі цивільного законодавства. У деяких випадках (потрава та знищення посівів) застосовуються норми адміністративного, а то й кримінального законодавства в сукупності з аграрним законодавством.