Автобіоґрафія

Примітки

[1]

В анкеті заарештованого, яку власноруч заповнив Вільгельм Габсбурґ (Василь Вишиваний) 26 грудня 1947 р., як рік свого народження він називає 1895-й (Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі — ЦДАГО України). — Ф.263. — Спр. 66498 фп. — Т. 1. — Арк. 7).

[2]

Карл Стефан (1860–1933) — другий син ерцгерцога Карла Фердінанда. 1879 р. закінчив Морську академію. Від 1901 р. — віце-адмірал, від 1912 р. — адмірал військово-морського флоту Австро-Угорщини. 1876 р. взяв шлюб з Марією Терезою (1862–1933) — дочкою ерцгерцога Тосканського Карла Сальватора.

[3]

Маринарка — військово-морський флот.

[4]

Карл Людвіг Йоан Габсбурґ (1771–1847) — австрійський ерцгерцог, син імператора Леопольда II, фельдмаршал, військовий письменник, військовий міністр. У 1796 і 1799 pp. брав участь у війні проти Франції. Під час австро-французької війни 1809 p. був головнокомандувачем австрійського війська. 21–22 травня 1809 р. у битві біля селища Асперн австрійське військо під командуванням ерцгерцога Карла завдало першої значної поразки армії Наполеона І.

[5]

Кустоза — селище в Ломбардії, біля якого 24 липня 1866 р. відбулася битва між італійською армією під командуванням короля Віктора Еммануїла та австрійським військом під проводом ерцгерцога Альбрехта. Австрійці, зосередивши під Кустозою переважні сили, відкинули італійців, що спричинило їхній загальний відступ. Поразка під Кустозою змусила Італію відмовитися від наступу на Венецію.

[6]

Бабенберґи — князівська династія в Австрії. Від 976 р. — маркграфи Баварської Східної марки, у 1156–1246 pp. - австрійські герцоги, від 1192 p. - герцоги Штирії. За Бабенберґів Австрія перетворилася на одне з наймогутніших князівств Священної Римської імперії.

[7]

Родоначальником Габсбурґів був Гунтрам Багатий (бл. 950 p.) з Верхнього Ельзасу. Від 1090 р. Габсбурґи — графи, від 1135 p — ландграфи на Верхньому Рейні та в Середній Швейцарії. Там 1020 p. збудований замок Габсбурґ, від якого походить назва династії. 1273 року першим імператором Священної Римської імперії з династії Габсбурґів був обраний Рудольф фон Габсбурґ (Рудольф І). Правив до 1291 р. Габсбурґи були імператорами Священної Римської імперії германської нації до 1806 p., Iспанії у 1516–1700 pp., Австрійської імперії — від 1804 p., Австро-Угорщини — у 1867–1918 pp. (імператори Австрії та королі Угорщини).

[8]

Східна Мархія — прикордонний край (марка) по Середньому Дунаю, утворений Карлом Великим на початку IX ст. На початку Х ст. захоплена угорцями. 955 р. після розгрому угорців утворена нова, так звана Баварська, Східна марка, маркграфами якої 976 р. стали Бабенберґи. Східна марка була ядром Австрії.

[9]

Марія Тереза (1717–1780) — імператриця (1765–1780) Священної Римської імперії з династії Габсбурґів. Була одружена з герцогом Францом-Стефаном фон Льотринген, Нащадки цього шлюбу — Габсбурґи-Льотрингени. До цієї династичної лінії належали імператори Франц Йосиф І і Карл І, а також Вільгельм Габсбурґ (Василь Вишиваний).

[10]

Огород — тут: сад.

[11]

У протоколі допиту від 4 вересня 1947 р. Вільгельм Габсбурґ свідчив, що 1905 р. вступив на навчання до реального училища у Відні, яке закінчив 1912 р. (ЦДАГО України. — Ф.263. — Спр. 66498 фп. — Т. 1. — Арк. 14).

[12]

Навтика — навігація.

[13]

Двірець — вокзал.

[14]

Візвання — запрошення.

[15]

Вчасний — тут: ранній.

[16]

Бурґ (Ховбурґ) — резиденція імператорів Австрії у Відні. Будівництво корпусів Ховбурґа розпочалося в XIII ст., завершилося 1913 р. Тут містяться тепер Національна бібліотека Австрії, збірка Музею історії мистецтв, скарбниця династії Габсбурґів. Шенбурн — імператорський палац у Відні. У 1805–1809 pp. був головною квартирою Наполеона І. 25 грудня 1805 р. тут був підписаний Пресбурзький мир, а 14 жовтня 1809 р. — Віденський мир. 1918 р. Карл I у Шенбурні зрікся титулу імператора.

[17]

Карл І (1887–1922) — імператор Австрії та король Угорщини (1916–1918). Походив з династії Габсбурґів. Сів на престіл 21 листопада 1916 р. після смерті імператора Франца-Йосифа І. Під час революції Карл І був змушений 11 листопада 1918р. зректися влади в Австрії, а 13 листопада — в Угорщині. З квітня 1919 р. австрійський парламент позбавив династію Габсбурґів права на престіл.

[18]

Бажант — фазан.

[19]

Рудольф Франц Карл Йосиф — ерцгерцог і кронпринц Австрійський (1858–1889), єдиний син імператора Франца Йосифа І. 10 травня 1881 р. взяв шлюб з принцесою Стефанією, дочкою бельгійського короля Леопольда II. Був закоханий у румунську баронесу Марію Вечера. Хотів розлучитися з дружиною і взяти шлюб з Марією Вечера, але під тиском батька дав слово розірвати з нею стосунки. 30 січня 1889 р. ерцгерцог Рудольф і баронеса Вечера були знайдені мертвими в мисливському замку Мейєрлінг (Рудольф застрелився, Вечера зажила отрути). Синів Рудольф не залишив, тому його смерть надала право на престіл ерцгерцогові Карлу Людвігу, братові імператора Франца Йосифа, а по смерті Карла Людвіга 1896 р. — його синові Францу Фердінанду (1863–1914).

[20]

Франц Йосиф I (1830–1916) — австрійський імператор (від 1848 р.) і угорський король (від 1867 р.). Сів на престіл у грудні 1848 р. внаслідок зречення трону імператором фердінандом І під час «Весни народів». По смерті Франца Йосифа імперією правив останній імператор з дому Габсбурґів Карл І.

[21]

Жовнір — вояк, солдат.

[22]

Горожанське право — цивільне право.

[23]

Апанаж — земельне володіння.

[24]

Побирати — тут: одержувати.

[25]

Кавцький (Каутський) Карл (1854–1938) — один з лідерів німецької соціал-демократії і 2-го Інтернаціоналу. Автор багатьох теоретичних творів, що сприяли поширенню марксизму. Після приходу Гітлера до влади емігрував до Відня, а 1938 р. — до Голландії, де й помер.

[26]

Можливо, це Адлер Макс (1873–1937) — один з лідерів австрійської соціал-демократії, філософ-ідеаліст, теоретик австромарксизму або Адлер Фрідріх (1879 —?) — один з лідерів австрійських правих соціалістів, філософ-махіст.

[27]

Нітше (Ніцше) Фрідріх (1844–1900) — німецький філософ-ідеаліст і поет.

[28]

Вільгельм Габсбурґ командував ротою 13-го полку уланів, який рекрутувався переважно з українців Золочівського повіту (нинішня Львівська область).

[29]

Урльоп — відпустка.

[30]

Загирилася — загубилася.

[31]

Гінденбурґ Пауль фон (1847–1934) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час Першої світової війни від листопада 1914 р. — командувач військ Східного фронту, від серпня 1916 р. — начальник Генерального штабу, фактично головнокомандувач, У 1925–1934 pp. - президент Веймарської республіки.

[32]

Змисл — чуття.

[33]

Опінія — думка.

[34]

Добра — маєтки.

[35]

Болбачан (Болбочан) Петро (1883–1919) — український військовий діяч. Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку. Восени 1917 р. організував з українців 5-го армійського корпусу полк Української Республіки, який увійшов до складу Другої сердюцької дивізії в Києві. Від березня 1918 р. — командир 2-го Запорізького кінного полку в Запорізькій дивізії. 5 листопада 1918р. отримав звання полковника армії Української Держави. Під час протигетьманського повстання очолив Запорізьку дивізію, командував Лівобережною групою Армії УНР. Після відступу з Лівобережжя усунутий від командування корпусом. У червні 1919 р. в Проскурові вдався до спроби самовільно обійняти командування цим з'єднанням і за вироком військово-польового суду розстріляний.

[36]

Підхлібне — тут: схвально.

[37]

Купелі — водний курорт.

[38]

Окуневський Ярослав (1860–1929) — австрійський військовий лікар, український громадський діяч, письменник, адмірал флоту Австро-Угорщини, кавалер найвищих нагород Австро-Угорщини, Іспанії та Китаю. Першим розробив статут медичної служби морського флоту, використаний багатьма країнами світу. Автор спогадів «Чорногора і чорногорці», «Листи з чужини» та ін.

[39]

Буріан фон Раєч Стефан (1851–1922) — граф, міністр закордонних справ Австро-Угорщини у квітні — жовтні 1918 р.

[40]

Вільгельм II Гогенцоллерн (1833–1941) — імператор Німеччини і король Пруссії (1888–1918). Сів на престіл після нетривалого правління свого батька Фрідріха III. Відігравав активну ролю у внутрішній і зовнішній політиці Німеччини. Прихильник завоювання Німеччиною світового панування, не раз спричиняв кризи в міжнародних відносинах. Під час Першої світової війни формально очолював армію, однак фактично командування військами здійснював німецький генералітет. 9 листопада 1918 р., після початку Листопадової революції в Німеччині, був позбавлений влади. Виїхав до Голландії і 28 листопада 1918 р. зрікся престолу.

[41]

Зайдлер Ернст — австрійський політичний та державний діяч. 1918 р. — президент Кабінету міністрів Австро-Угорщини. 9 лютого 1918 р. підписав у Бересті таємний протокол про утворення зі Східної Галичини та Буковини окремого коронного краю.

[42]

Обава — побоювання.

[43]

Франц Фердінанд (1863–1914) — австрійський ерцгерцог, небіж імператора Франца Йосифа І. По смерті кронпринца Рудольфа і свого батька ерцгерцога Карла Людвіга став наступником престолу Австро-Угорської імперії. Політична програма Франца Фердінанда передбачала перебудову імперії на засадах федералізму. 28 червня 1914р. франц Фердінанд разом зі своєю дружиною графинею Софією Хотек був убитий у місті Сараєві Гаврилою Принципом — членом сербської націоналістичної організації «Молода Боснія». Сараєвське вбивство 1914 р. стало безпосереднім приводом до початку Першої світової війни.

[44]

Берестейський мир — мирний договір між УНР і державами Четверного союзу, підписаний вночі проти 9 лютого 1918 р. Цим догово ром визнавалася незалежність України в кордонах, які приблизно збігалися з межами української етнічної території. Україна мала постачати до Австро-Угорщини й Німеччини збіжжя та продовольство, а Відень і Берлін зобов'язалися подати Києву збройну допомогу проти більшовиків.

[45]

Осередній — центральний.

[46]

Чернін Оттокар (1872–1932) — граф, австрійський політичний і державний діяч, дипломат. Ставши 1916 р. міністром закордонних справ Австро-Угорщини, намагався встановити таємні контакти з керівниками країн Антанти, щоб обговорити можливість укладення мирної угоди. Очолював Австро-Угорську делегацію на мирних перемовах у Бересті. 1 лютого 1918 р. від імені Центральних держав заявив про визнання Української Народної Республіки суверенною державою. 9 лютого 1918 р. підписав Берестейський мир з УНР. Уклав також таємну угоду з українською делегацією про поділ Галичини на польську й українську частини і об'єднання Східної Галичини та Буковини в окремий коронний край.

[47]

Замах стану — переворот.

[48]

Айхгорн Герман (1848–1918) — німецький фельдмаршал. 1918 р. командував німецькими військами в Україні. 30 липня 1918 р. вбитий есером Б.Донським у Києві.

[49]

Відповідно до Берестейського мирного договору німецькі й австрійські військові частини вступили на територію УНР 18 лютого 1918 р.

[50]

Легіон українських січових стрільців (легіон УСС) — українська добровольча військова частина в складі 55-ї дивізії австрійської армії, що діяла на російському фронті в 1914–1918 pp. Легіон УСС увійшов на територію УНР разом з австро-німецькими військами після укладення Берестейського миру. 1 квітня 1918 р. командиром військової групи, до якої входив легіон, був призначений Вільгельм Габсбурґ. Січові стрільці брали участь у боях з більшовицькими частинами на Півдні України. 6 жовтня 1918 р. легіон передислокований на Буковину. Після проголошення 1 листопада 1918 р. ЗУНР став організаційним ядром її збройних сил — Української галицької армії. Існував до травня 1920 р.

[51]

Розв'язання — тут: розпуск.

[52]

Вітовський Дмитро (1887–1919) — український військовий і державний діяч. Полковник УГА. На початку Першої світової війни вступив до легіону УСС. У 1914–1915 pp. Вітовський командував сотнею, згодом — куренем. 29 жовтня 1918 р. очолив Український генеральний військовий комісаріат, який організував Листопадове повстання у Львові. 9 листопада призначений державним секретарем військових справ ЗУНР. Загинув в авіакатастрофі в Силезії.

[53]

ЗОУНР (Західна область Української Народної Республіки) — назва Західноукраїнської Народної Республіки після об'єднання з Українською Народною Республікою в одну державу. 22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулося урочисте проголошення Акту злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну УНР.

[54]

Вільне козацтво — українська добровільна військово-міліційна формація, створена для охорони правопорядку. Перший кіш Вільного козацтва сформований у квітні 1917 р. на Київщині. У жовтні 1917 р. отаманом Вільного козацтва обраний Павло Скоропадський. У травні — червні 1918 р. на вимогу німецького командування загони Вільного козацтва були роззброєні й розформовані.

[55]

Олівер (властиво — Оліфер) Іван — член Української Центральної Ради. Обраний від Всеукраїнської ради робітничих депутатів на Шостих загальних зборах 8 серпня 1917 р. (Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 220).

[56]

Натіїв Зураб (1869–1919) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, осетин за національністю. У березні 1918 р. призначений командиром Запорізької дивізії, а згодом — Запорізького корпусу. 1919 р. сформував у Батумі Закавказький добровільний кіш. Загинув у боях з більшовиками.

[57]

Петров (Петрів) Всеволод (1883–1948) — український військовий і громадсько-політичний діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, військовий історик. У роки Першої світової війни — полковник Генштабу російської армії. 1917 р. — начальник штабу Туркестанської дивізії Північно-Західного фронту. Сформував із солдатів-українців своєї дивізії гайдамацький кінний полк, що згодом став першою регулярною кінною частиною Армії УНР. У серпні — листопаді 1919 р. — військовий міністр УНР, потім — начальник Генерального штабу Армії УНР.

[58]

Коновалець Євген (1891–1938) — український військовий і політичний діяч. Під час Першої світової війни — лейтенант австрійської армії. Восени 1917 р. — один з організаторів частин січових стрільців у Києві. Від січня 1918 р. — полковник Армії УНР. У серпні 1920 р. — співзасновник Української військової організації. Від лютого 1929 р. — голова Проводу українських націоналістів. 23 травня 1938 р. в Роттердамі вбитий агентом НКВД.

[59]

Начальний — головний.

[60]

Мумм Альфонс — барон, німецький дипломат. Після повернення Центральної Ради до Києва в березні 1918 р. призначений послом в Україну. З вибухом Листопадової революції 1918 р. в Німеччині залишив цю посаду.

[61]

Форгач Йоган — граф, австро-угорський дипломат. Після повернення Центральної Ради до Києва в березні 1918 р. став послом в Україні. Перебував на цій посаді до вересня 1918 р.

[62]

Завізвати — запросити.

[63]

Шевченко Лев (1896–1919) — український військовий діяч, старшина Армії УНР, один з організаторів Вільного козацтва.

[64]

Компанія — тут: рота.

[65]

Піонір — тут: сапер.

[66]

Імпертинентський — нахабний, грубіянський.

[67]

Аванс — службове підвищення.

[68]

У липні — серпні 1918 р. Вільгельм Габсбурґ за дорученням імператора Карла І виїздив у Берлін до німецького кайзера Вільгельма II з листом про вихід Австро-Угорщини з війни та укладання сепаратного миру з країнами Антанти (Протокол допиту Вільгельма Габсбурґа від 23 вересня 1947 р. // ЦДАГО України. — Ф.263. — Спр. 66498 фп. — T.I. — Арк.41–53).

[69]

Представлятися — тут: виглядати.

[70]

Господарка — тут: господарювання.

[71]

Ґренер Вільгельм (1867–1939) — німецький військовий і політичний діяч, начальник штабу німецьких військ в Україні 1918 р.

[72]

Гертлінґ Георг (1843–1919) — граф, німецький політичний діяч, райхсканцлер.

[73]

Після звітів — тут: згідно зі звітами.

[74]

Людендорф Еріх (1865–1937) — німецький генерал. У 1914–1916 pp. був помічником Пауля Гінденбурґа й фактично керував воєнними діями на Східному фронті, а в 1916–1918 pp. - усіма збройними силами Німеччини.

[75]

Гірняк Никифор (1885–1962) — український військовий діяч, сотник УСС, отаман УГА. Учасник українсько-польської війни 1918–1919 pp. Брав участь в організації Червоної УГА. Автор спогадів про Василя Вишиваного.

[76]

Йдеться про створення у Львові українськими послами австрійського парламенту, депутатами галицького й буковинського сеймів, лідерами українських політичних партій та греко-католицькими ієрархами Української Національної Ради. Незабаром її виконавчий комітет виїхав до Відня для узгодження з австрійським урядом питання про утворення західноукраїнської держави.

[77]

Результатом Листопадового повстання стало проголошення Західноукраїнської Народної Республіки 9 листопада 1918 р.

[78]

Микитка Осип (1871–1920) — український військовий діяч, генерал-майор УГА. 1918 р. — комендант легіону УСС. У серпні 1919 р. призначений начальником Київського гарнізону. Від листопада 1919 p. до лютого 1920 p. — командувач УГА. 10 лютого 1920 p. виданий Одеській ЧК членами Начального ревкому УГА. Після піврічного ув'язнення в підмосковному Кожухівському концтаборі розстріляний у Москві в серпні 1920 р.

[79]

Станиця — тут: станція.

[80]

Зимно — холодно.

[81]

Мрачно — туманно.

[82]

Опускати — тут: покидати.

[83]

Під час перебування Вільгельма Габсбурґа в Бучацькому василіанському монастирі Дмитро Вітовський вручив йому грамоту уряду ЗУНР про присвоєння звання полковника УГА. (Протокол допиту Вільгельма Габсбурґа від 4 вересня 1947 р. // ЦЦАГО України. — Ф.263. — Спр. 66498 фп. — Т.І. — Арк. 14–24).

[84]

Стріли — тут: постріли.

[85]

Шекерик-Доників Петро (1889 — р. см. невід.) — український громадсько-політичний діяч. Один з організаторів січового руху на Гуцульщині. 1918–1919 pp. входив до складу Української Національної Ради ЗУНР — ЗО УНР. У 1920-х pp. жив на Галичині, був послом до польського сейму. 1939 p. заарештований радянськими органами та вивезений до Сибіру, де й загинув.