Битва за Русь

Тот же лист осенний улетел опять.

На асфальте мокром замерла печать —

Пять лучей пожухлых, словно в первый раз,

Не дают закончить пару главных фраз…

…Разгораются гроздья рябин —

нет алее у осени слёз,

нет весомей склоняться причин

у бледнеющих станов берёз…

Лист последний, замирая,

в воздухе кружится.

Сон последний, сон осенний

мне под утро снится.

Замедляет сердце бег —

впрочем, не жалея…

На виски ложится снег…

забирай, скорее…

…Забери меня, Осень, с собою

На последнюю встречу с Весною…

Ті останні квіти айстр осінніх

Запливли, схиляючись, росою —

Айстр пожухлих, наче в чомусь винних, —

Наче безпорадною сльозою…

Сльози ці – свідомості надія —

Омивають душу від страждань,

Засинають спогади у мріях,

Смуток залишаючи прохань…

Всюди було видно жовту осінь

Що, торкнувшись, все топила в тлі.

Ніженьки маленькії та босі

Похапцем пробігли по траві,

По траві пожухлій, почорнілій,

Повернувшись в літо уві сні…

Промайнуло, наче пролетіло

Все життя у зморшках на чолі…

Жёлтый лист вдоль рощи закружился,

Вдаль лихой порыв его несёт.

Пред рассветом он тебе приснился —

Осень золотом в последний путь зовёт.